Інвестиції в Аграрно Промисловий Комплекс

смотреть на реферати схожі на «Інвестиції в Аграрно Промисловий Комплекс «.

Проблеми інвестування на агропромисловий комплекс.

Спад інвестицій є найважливішим індикатором входження економіки будь-який країни у стан кризи, а пожвавлення інвестиційної активності - неодмінною умовою виходу стійку траєкторію економічного зростання. У російської економіці перший етап цього процесу було набагато заглиблений і затягнуть, а другий етап — заторможено серйозними прорахунками економічної політики держав. Тож у час одним із головних завдань реформування народного господарства є активізація інвестиційної роботи і виробленні нового її механізму, відповідального вимогам подолання кризи і оздоровлення экономики.

Агропромисловий комплекс одна із найважливіших економіки країни. На її частку припадає понад 34% працівників галузей матеріального виробництва, 25% основних фондів. Від стійкого функціонування аграрного сектора економіки в значною мірою залежить рівень життя населення. Але така капиталоемкий сектор, яким є агропромисловий комплекс, не може функціонувати без високих темпів і великих масштабів нагромадження капіталу. У зв’язку з цим інвестиційна проблема стає ключовою для аграрної економіки як на найближчими роками, а й у переспективу. Але основні показники, що характеризують інвестиційний процес у агропромисловий комплекс, показують, що, починаючи з року, йде постійне зменшення капіталовкладень в сільське хозяйство.

Розглянемо причини такої згубного зменшення інвестицій у агропромисловий комплекс. 1. Скорочення бюджетнного финансирования.

Однією з головних причин є різка зміна політики державного фінансування АПК, що з реформуванням економіки загалом і передбачає заміну державної фінансової системи розподілу інвестиційних ресурсів ринковим механізмом переливу капіталу, і навіть підвищення ролі позабюджетних джерел капітальних вкладень проти бюджетными.

Провозглашавшийся рік у рік курс — на активізацію інвестиційної діяльності сполучився з явно неинвестиционной орієнтацією федерального бюджету. Це виявлялося у крайньої недостатності ресурсів, передбачуваних на інвестиційні мети, а й у тому, що інвестиційні статті бюджету першими потрапляли під скорочення, щойно вставав питання необхідності заодно вкластися у обов’язкові рамки бюджетного дефіциту. Держава не змогло своєчасно профінансувати навіть відібрані на основі інвестиційні проекти, де частка бюджетних коштів становить лише 20%, це у 1996 р. з їхньої реалізацію виділили 5% від річного ліміту, а 1997 р. з низки прийнятих на федеральному рівні 12 цільових програм в розвитку АПК фінансувалися, та й частково, лише дві: індустрія дитячого харчування і підвищення родючості грунтів. Сучасне стан держбюджету Демшевського не дозволяє прогнозувати істотне участь бюджетних засобів у фінансуванні інвестицій у АПК.

2. Скорочення частки власні кошти (амортизаційні відрахування, виручка від вибулого майна, нерозподілена прибуток та інші грошові накопления).

При різке зменшення бюджетного фінансування АПК упродовж свого реформи частка власні кошти сільськогосподарських товаровиробників як однієї з найважливіших позабюджетних джерел інвестування зросла дуже незначно. Світовий досвід показує, що у кризові періоди роль держави у відновленні основний капітал повинна посилюватися, саме це є головним передумовою технологічного стрибка, забезпечує економічного зростання, а враховуючи особливості функціонування АПК фактично повна відмова від фінансування взагалі неприпустимий. Різке скорочення бюджетного фінансування привело різкого погіршення стану матеріальнотехнічної бази сільського господарства, істотно скоротилися площі сільськогосподарських угідь, значно зменшилося поголів'я крупнорогатого худоби. Наведу ще декілька цифр. Останніми роками практично не оновлюється машино-тракторный парк сільського господарства, вибуття техніки значно перевищує її надходження, це у 1997 р. перевищення становило по тракторах — 9 раз, зерноуборочным комбайнів — 7, кормоуборочным комбайнів — 8 раз). За період 1990 — 1997 р. посівні площі під сільськогосподарські культури скоротилася на 18%, поголів'я крупнорогатого худоби зменшилося з 57 млн голів 1990 р. до 31,7 млн в 1997 р., свиней 38,3 млн до 17,3 млн. Водночас просходит систематична затримка виплат держави над реалізовану продукцію, зростає диспаритет цін, падає виробництво, загострюються проблеми реалізації і збуту сільгосппродукції. Усе це призвело до погіршення фінансового стану підприємств АПК і зменшенню оподатковуваної бази й отже і дохідної частини бюджету. Через війну, сільськогосподарські товаровиробники позбулися і того власних джерел инвестирования.

3. Найважливішою функцією держави у перехідною економіці, поруч із прямим інвестиційним фінансуванням з допомогою бюджетних коштів, є створення мотиваційного механізму ресурсів на формування фінансової бази інвестування на поворотній основі. З огляду на своїх галузевих особливостей сільськогосподарське виробництво навіть за умов стабільної економіки неспроможна нормально функціонувати без позикових коштів. Сільськогосподарський кредит завжди предмет особливого уваги держави. У найрозвиненіших країнах банківські кредити покривають понад третину потреб селькохозяйственных підприємств у інвестиційних ресурасх. Проте проведена у Росії з 1992 р. грошово-кредитна політика загалом і політика кредитування АПК зокрема Демшевського не дозволяє розв’язати завдання. Із початком реформ високий рівень інфляції, наступну за лібералізацією цін, зумовив зростання відсоткової ставки як у централізованим і за кредити і зменшення терміну кредиту. Отже аграрний сектор був у найжорстокішому фінансову кризу: власних оборотних засобів майже немає (таки головною причиною втрати власних оборотних засобів — диспаритет цін: відставання ціни продовольство від ціни засоби виробництва для АПК), а кредит в вона найчастіше недоступний. Для виходу від цього кризи державу зза відсутності бюджетних коштів змушений був шукати альтернативи централізованого кредитування. Запровадження механізму товарного кредиту на 1995 -1996 рр. міг би мати інші руйнівні наслідки, якби відразу не перетворилася на бюрократичний інструмент. (Товарний кредит: підприємства, які постачають селу матеріальні ресурси мають податкові звільнення). Нафтові компанії, закріплені за територіями, моментально стали монополістами і це дасть можливість завищувати ціни на всі горючемастильні матеріали, що їх елу. Що, звісно, не сприяло покращанню становища сельких товаровиробників. Фонд пільгового кредитування АПК, створений початку 1997 р. для сезонного кредитування сільського господарства під ј облікової ставки не виправдав надій парежде всього оскільки из-зи блокированности рахунків більшості сільськогосподарських підприємств гроші діставалися не їм, а банкам. На жаль, з початком фінансової кризи у серпні 1998 р. проблема сільськогосподарського кредиту знову різко загострилася. Сучасне стан федерального бюджету Демшевського не дозволяє прогнозувати скільки-небудь великі субсидії чи пільгові кредити як на сільського господарства. Нинішнього року близько 70% коштів Фонду пільгового кредитування рапределял банк «СБС-АГРО». З огляду на його теперішнє скрутне становище, навряд він зможе працювати ефективно зібрати розподілені кредити, а, отже, поповнити Фонд найближчим часом. Банківський ж кредит загальних підставах внаслідок високих відсоткових ставок умовах що насувається інфляції стає знову недоступним для сільськогосподарських позичальників. 4. Інший альтернативою державному кредитування є лізингові поставки різної техніки селу, підтримувані державою. Спочатку вони кілька поліпшили б ситуацію забезпечення сельскогохозяйства матеріально-технічними засобами. На жаль частка продаваної в лізинг продукції тракторного і сільськогосподарського машинобудування й дуже невеличка з кожним роком зменшувалася: це у 1994 г. она становила 25% продукції галузі, в 1995 р. — 13,2%, 1996 р. — лише десять%. Це кількома причинами: — відсутність в держави достатніх засобів формування лизингого фонду, — використання тих незначних ресурсів, які виділяє із метою, неэффиктивно і не призначенню, — ограичинность участі у лізингових операціях комерційних банків через довгострокового характеру операцій і відсутності такої гарантій в своєчасному повернення вкладених ними коштів. У Росії її лізингові операції припадає лише 1% всіх інвестицій. Тим більше що лізинг — як потужний фінансовий інструмент, а й одна з дейсвенных важелів активізації інвестиційної діяльності. 5. Необмежений імпорт сільськогосподарської продукції, яка виробляється чи може призводиться у Росії, також сприяв активізації інвестування на АПК. Либеризация внешнэкономической діяльності, збільшення імпорту продовольства, нерозвиненість ринкової інфраструктури, недостатнє митної захисту вітчизняних товаровиробників і знижений платоспроможний попит населення спричинили поступове зниження обсягів усіх видів продовольчої продукції. Вузький асортимент, незадовільний зовнішній вигляд товарів, застаріла техніка і технології собі не дозволяли підприємствам швидко перебудуватися на випуск рентабельних конкурентноспособных продуктів. З іншого боку, у більшості підприємств відчувається брак обігового капіталу, старіння основних фондів. З 1990 по 1995 рр. обсяги виробництва харчової промисловості знизився на 51.2%, а 1997 р. проти 1995 р. — на 7%. Усе це призвело до значного збільшення імпортних поставок продуктів харчування. У 1998 р. частка імпорту продажу основних продуктів по порівнянню від 1990;го р. виглядає так:

найменування 1998 р. 1990 г.

мясо, м’ясопродукти 30% 13% тварина олію 40% 22% риба, рибопродукти 26% 17% цукор 74%.

61%.

Наполение внутрішнього ринку імпортними товарами створює ілюзію його насиченості знижує увагу до розвитку вітчизняної харчової промисловості, прирікаючи в технічне й тхнологическое отставание.

5. Важливим джерелом інвестування є залучення іноземного капіталу. Масштаби іноземних інвестицій, інтенсивність їх потоку залежать цілої комплексу чинників — «інвестиційного клімату». Він охоплює в себе стан економіки, соціально-економічну стабільність, рівень розвитку, розвиток інфраструктури т.д., які оцінюються іноземними інвесторами після ухвалення рішення про масштаби і напрямі інвестицій. Сучасне стан інвестиційного клімату в Росії іноземними інвесторами оцінюється як незадовільний. Інвестиційний клімат Росії визначається такими чинниками як правова і політична нестабільність, жорстка й непередбачувана податкову систему, несприятлива система російських законів і норми, регулюючих господарську діяльність іноземних підприємців, слаборозвинена ринкова інфраструктура, недостатня розробленість механізмів страхування іноземних інвестицій та її реалізації заставних форм. Що стосується залучення іноземних інвестицій у сільському господарстві, то сподівання це станеться виправдаються у майбутньому, по-перше, через причин, зазначених вище, а, по-друге, оскільки сільському господарстві по своєї спицифике має ризиковий характері і як наслідок є малопривабливим для вкладення капіталу. 7. Непомірно високе податкове навантаження чинить негативний вплив на аграрну економіку. Податкова політика виконує суто фіскальну функцию.

Все перелічені вище моменти: різке скорочення державного фінансування, відсутність эффиктивной кредитної системи у сільському господарстві, жорстка податкова політика, збільшення імпорту сільськогосподарської продукції - усе це сприяло тому, чточто вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники позбулися джерел освіти та накопичення грошових капіталу, це у своє чергу негативно вдарило по функціонуванні галузей, технологічно що з сільським хозяйством.