Ракетные війська стратегічного назначения

Реферат на тему:

«Ракетні війська стратегічного назначения».

Ракетні війська стратегічного призначення. 13 травня 1946 року вийшов друком постанову Ради Міністрів СРСР, що поклала початок формуванню першого ракетного сполуки, збройного балістичні ракети Р-1, — бригади окремого призначення резерву Верховного Головного Командування. Її завданням стало: проведення випробувальних пусків що з іспитовими підрозділами полігону Капустін Яр; накопичення досвіду експлуатації ракетної зброї; розробка засад по з бойового застосування ракетних частин 17-ї та підрозділів. У 1950 року формується друга бригада окремого призначення РВГК, а протягом 1952;1953 — ще чотири бригади. На озброєння надійшов комплекс балістичної ракетою Р-2. Згодом вони були переформовані в інженерні бригади, і озброєні ракетним комплексом з БРСД Р-5М. Кількість інженерних бригад зросла. Перед особовим складом цих бригад, командування вже ставило конкретні бойові завдання у разі ведення ядерної війни по поразці великих угруповань противника у Європейському театрі військових дій. У цьому передбачалося кожному фронту передати у оперативний підпорядкування за однією ракетної бригаді. Після вступу на озброєння інженерних бригад ракетного комплексу з БРСД Р-12 істотно змінилося їх призначення. Тепер їх застосування планувалося здійснювати суворо централізовано, тільки за рішенням Верховного Головного Командування. Одночасно почалося формування нових організаційно-штатних структур — інженерних полків РВГК, на озброєнні якого було чотири ракети. У вересні 1958 року в полігоні Байконур відбувся показ ракетної техніки членам цк кпрс і радянського Уряди. Його почали із запуску ракет Р-12. Усі пуски пройшли успішно. Потім Головний маршал артилерії М.И. Недєлін і начальник штабу реактивних частин генерал-лейтенант М.А. Микільський доповідали про бойові можливостях нового зброї та боєприпасів перспективи його її подальшого розвитку. Вони науково обгрунтували необхідність створення особливого роду військ, здатного забезпечити стратегічну стабільність. Під час розбору показу М. С. Хрущов вимовив знаменну фразу, сказавши, що ракети можуть і мають стати грізним зброєю і був надійним щитом Батьківщини. Тим самим він у довгі роки визначив магістральний шлях розвитку стратегічних ядерних сил Радянського Союзу. Наприкінці 1959 року у складі Радянських Збройних сил були одне з'єднання міжконтинентальних ракет, кілька інженерних бригад і більше 20 інженерних полків РВГК, збройних ракетами середньої дальності. Половина цих полків перебувала у складі Дальньої авіації ВПС. Отже ракетні частини й сполуки підпорядковувалися двох різних начальникам, що дуже утрудняло їх ефективне користування та розвиток. 17 грудня 1959 року постановою Уряди Радянського Союзу був створено нового вигляду Збройних сил — Ракетні війська стратегічного призначення. Там покладалися завдання повсякденної експлуатації ракетних комплексів з балістичні ракети у час, підготовки й проведенню пусків ракет за наказом Верховного Головнокомандуючого у разі розв’язання війни. Першим Головнокомандуючим РВСП став М.И. Недєлін. У 1959 року у західних районах СРСР почалося масове розгортання ракетних полків, збройних БРСД Р-12, і навіть завершувалося будівництво двох стартових станцій для запуску МБР Р-7. У водночас велися інтенсивні роботи з випробуванню нової ракетної техніки, які уникнули трагедій. Під час підготовки першого пуску МБР Р-16 стався вибух. Серед загиблих був та здоров’я Головний маршал артилерії М.И. Недєлін. У 1961 року на озброєння РВСП надійшли ракетні комплекси (РК) з наземними стартами з БРСД Р-14 і МБР Р-16. Бойові можливості Ракетних військ значно зросли. У тому складі створювалися два угруповання: ракет середньої дальності і ракет міжконтинентальної дальності. Вони призначалися на підготовку і нанесення ракетно-ядерного удару по стратегічним цілям в межах досяжності ракет. У Ракетних військах було запроваджено постійно діюча система бойових готовностей. У мирний час було встановлено бойова готовність. У разі реальної загрози розв’язання війни частини РВСП перетворювалися на такі ступеня боєготовності. Вищої їх є. Кожній ступеня готовності відповідало певне технічний стан ракетної техніки, головним показником котрого треба було час до старту ракети від часу приходу команди на пуск (боєздатність РК). Дуже швидко цей показник поруч з показником живучості став однією з визначальних в оцінці ракетних комплексів стратегічного призначення. Перші радянські бойові ракетні комплекси (БРК), що надійшли на озброєння в 1959;1963 роках, відрізнялися низькими показниками боєготовності (до кількох годин) та живучість, і навіть невисокою точністю стрільби і складністю експлуатації. За цим показником вони поступалися американським комплексам з МБР, і. Проте вони з успіхом зіграли роль стримуючого чинника під час Карибського кризи, попри те що свою нечисленність. У 1962 року РВСП мали всього 30 пусковими установками для МБР Р-16 і Р-7А, а США — 203 ПУ. З метою перетворення РВСП в надійний було розгорнуто роботи з розробки й випробуванню нових ракетних комплексів з МБР другого покоління. У цьому головними цілями вважалися підвищення показників боєготовності, захищеності, ймовірності доведення наказів до виконавчих ланок, спрощення і здешевлення експлуатації БРК. Нові ракети планувалося таврувати бойове чергування лише у шахтних пускових установках. Для якнайшвидшого розгортання нових БРК уряд ухвалив рішення ще до його закінчення спільних випробувань ракет та інших систем комплексу розпочати будівництва ШПУ, командних пунктів та інших елементів інфраструктури, необхідні забезпечення повсякденну діяльність ракетних частин. Це дозволило стислі терміни поставити бойового чергування нову ракетну техніку. Так, за 3 роки з 1966 по 1968 рік кількість розгорнутих МБР зросла з 333 одиниць до 909, а до кінця 1970 року — до 1361. Після вступу на озброєння ракетних комплексів з МБР Р-36 і УР-100, істотно які підвищили бойову могутність і вплив ефективність угруповання міжконтинентальних ракет, РВСП міцно зайняли чільне місце у структурі радянських СЯС. Там покладалися основні завдання поразці стратегічних цілей ймовірного супротивника у першому ядерному ударі. У 1970 року частка МБР становила 74% від загальної кількості всіх стратегічних носіїв. На той час значного розвитку отримала система бойового управління військами і зброєю РВСП. Командні пункти були оснащені автоматизованої системою, що дозволило реалізувати принцип жорсткої централізації застосування ракетно-ядерної зброї, унеможливити випадки несанкціонованого запуску ракет. Значно підвищилася надійність доведення наказів Головного командування до виконавчих ланок. Були впроваджені автоматизовані системи контролю технічного стану ракет і систем ракетних комплексів. РВСП є дуже передовим виглядом радянських Збройних Сил. Поява МБР з РГЧ індивідуального наведення дозволило різко підвищити бойову міць ракетної зброї без подальшого нарощування кількості носіїв. Йдучи шляхом досягнення стратегічного паритету зі США можуть, в у Радянському Союзі також розпочали творення подібних ракет. Нові БРК з МБР Р-36М, УР-100Н і МР УР-100 почали переносити бойового чергування з 1974 року. Одночасно, відповідно до радянсько-американським угодою про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ-1), котрий поклав край кількісному нарощуванню числа носіїв, почалося виведення з бойового складу ракетних комплексів з МБР Р-9А і Р-16У. У 1970;х років СРСР нарешті досяг зразкового ядерного паритету зі США можуть. У другій половині 1970;х років як уже почалися модернізації ракетних комплексів з БРСД. На озброєння став надходити мобільний РК з твердопаливною ракетою РСД-10, оснащеною РГЧ ІН. У цьому знімалися з бойового чергування все Р-14 і Р-12У. Хоча загальна кількість ракет і сумарний тротиловий еквівалент ядерних боєзарядів зменшилися, бойова ефективність угруповання загалом зросла. З кінця 1970;х років в розвитку РВСП стали чинити серйозний вплив два чинника. По-перше, радянське уряд зробив політичне заяву у тому, що Радянський Союз перед нічого очікувати застосовувати ракетно-ядерное зброю першим. По-друге, стали діяти обмеження, закладені у советско-американский Договір ОСО-2 (хоча американські законодавці їх ратифікували, боку заявили, що буде дотримуватися її положень), на модернізацію структури і створення нових ракетних комплексів. Відмова від застосування ядерної зброї першими для Ракетних військ означав, що у разі раптовому ядерному нападу противника їм довелося б діяти у вкрай умовах. Щоб якось забезпечити вирішення завдань з нанесення ответно-встречного і більше відповідного ядерних ударів по агресорові, вимагалося значно підвищити живучість ракетних комплексів загалом, стійкість ракет до вражаючим чинникам ядерного вибуху, надійність систем бойового управління та зв’язку. Виконання відновлення всього комплексу робіт з модернізації що стоять на озброєнні БРК зажадало значних фінансових і матеріальних витрат. У водночас велися робота зі створення мобільних ракетних комплексів, головним призначенням мало стати що у нанесення відповідного ядерного удару. Першим влаштувався озброєння БРК із ґрунтовими самохідними пусковими настановами й МБР РТ-2ПМ. Наприкінці 80-х років років вчинила на озброєння ракета РТ-23У, призначена для залізничного і шахтного ракетних комплексів. З їхніми постановкою на чергування бойові можливості РВСП помітно зросли. На той час цей вид Збройних сил СРСР став найпередовішим за технічним оснащенням високо інтелектуальними автоматизованими системами різного призначення. У 1988 року розпочався процес ліквідації цілого класу ракетно-ядерного зброї - балістичних ракет середньої дальності. У Ракетних військах на початок 1988 року в бойовому чергуванні перебувало 65 ракет Р-12 і 405 РСД-10. Усі вони, і навіть ракети які були на складському зберіганні, підлягали знищення до літа 1991 року. Слід зазначити, що із настанням до керівництва СРСР М. Горбачова, почався процес поступових поступок навіть НАТО у питаннях скорочення озброєнь, в тому однині і ядерних. Без будь-яких підстав було висунуто теза про прихід нової доби у політиці міжнародній і чільності (що це таке у країнах і будь-коли дізналися, як і втім і нашій країні). Керівництво Радянського Союзу замість реальних заходів для оздоровленню економіки зайнялося розмовами реформи і шараханням від однієї концепції виходу з грядущого кризи в іншу. Усе це позначилося на Збройних силах держави, і РВСП в частковості. Наприкінці 1990 року в бойовому чергуванні стояло сім типів різних ракетних комплексів, а модифікацій ракет — ще більше. Близько 40% всіх МБР ставилися до ракет другого покоління і конче потребували заміни. У теж час надходження нових зразків йшло повільними темпами. У 1991 року уклали советско-американский Договір 50% скороченні стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). У Договорі встановлено рівні ліміти для сторін на загальна кількість носіїв створення ядерної зброї - по 1600 одиниць із числом ядерних боєзарядів ними до 6000. Було введено подуровни визначені види озброєнь. Так загальна кількість бойових блоків на МБР і БРПЛ на повинен перевищувати 4900 одиниць, їх 1100 на ракети мобільного базування і 1540 — на важких МБР (154 РС-20). Обмежувався і загальний сумарний забрасываемый вагу ракет. Договір забороняє створення нових типів важких МБР, мобільних пускових установок для існуючих важких ракет, пристроїв швидкісного перезаряжания пускових установок МБР. Американцям вдалося нав’язати радянської боці обмеження кількості неразвернутых міжконтинентальних ракет мобільного базування і пускових установок таких ракет. Дозволяється мати 250 таких ракет, зокрема 125 для БЖРК, і 110 ПУ (18 для БЖРК). У водночас кількість неразвернутых БРПЛ необмежена. Відповідно до положеннями Договору Радянський Союз перед повинен був у встановлених термінів скоротити 36% розгорнутих МБР і БРПЛ (приблизно 400 перші місця і 500 других) і 41,6% всіх ядерних боєзарядів. США — відповідно 28,8% стратегічних носіїв і 43,2% ядерних боєзарядів. Восени 1991 року Горбачов оголосив то кроків з роззброєння. Ще розгляду Договору СНО-1 законодавчими органами держави, він приймає далекосяжні рішення. Зупиняється нарощування та модернізацію МБР залізничного базування, звільняє з бойового чергування 503 МБР, в тому числі 134 у тому числі оснащені РГЧ індивідуального наведення. Таким чином, планувалося, що кількість боєголовок на радянських стратегічних наступальних озброєннях буде скорочено до 5000 (51,3%). А далі пішов розвал Радянського Союзу. За територією Російської Федерації виявилися 108 важких МБР, 46 новітніх РТ-23У шахтного базування і 130 УР-100НУ, у яких було встановлено 2320 ядерних боєзарядів. Незабаром з’ясувалося, що вони безповоротно втрачені для Росії і близько їх доведеться включити до ліквідованих. Влітку 1992 року під час відвідин Б. Єльцина на США підписано Рамкові домовленості з подальшого скорочення СНО і зроблено заяву про тому, що президенти двох десятків країн дадуть вказівки в стислі терміни підготувати новий договір на кшталт підписаних домовленостей. 3 січня 1993 року у Москві президенти Д. Буш і Б. Єльцин підписали Договір СНО-2. Майже ж розгорнулися палкі суперечки про його приемлимости для Росії. На погляд усе виглядає дуже привабливо і рівноправно. Кожна зі сторін обмежує свої МБР, БРПЛ, пускові установки, пов’язані з ними, важкі бомбардувальники в такий спосіб, аби піти до 1 січня 2003 року боку мали у своїх носіях від 3000 до 3500 ядерних бойових блоків по своєму розсуду. Передбачено проміжні подуровни на період скорочення. Повністю повинні прагнути бути ліквідовані МБР з РГЧ і класу. Договір дозволяє зменшувати кількість боєзарядів на ракети наземного і морського базування, за виняток важких МБР, до чого це запитання ув’язаний з декотрими положеннями Договору СНО-1. Для МБР, які є американськими, число таких ракет неспроможна перевищувати 105 одиниць. У цьому, стара платформа від РГЧ залишається на ракеті. Дозволено переобладнати трохи більше 90 шахтних пускових установок важких ракет для розміщення у них легких МБР з моноблочною головною частиною. За кожним важким бомбардувальником зараховується стільки ядерних боєзарядів, котрим він реально оснащений. Дозволено перенацілити до 100 стратегічних бомбардувальників, не оснащених для КРВБ великий дальності, на вирішення неядерних завдань із наступної переорієнтуванням на ядерні завдання. Що стосується вступу Договору СНО-2 з РВСП мають ліквідувати 359 ракет з РГЧ, розміщених біля же Росії та 280 ракет з територій України та Казахстану (близько 5900 ББ), що є основою їх угруповання. США ліквідують 50 МБР (500 ББ) і зменшать кількість боєголовок на ракети (всього до 550 одиниць) із трьох до (до 1100 ББ). Як очевидно з цих цифр, Росія скоротить МБР з РГЧ в 12,8 разів більше, ніж навіть вчетверо більше ядерних боєзарядів. З іншого боку, у разі сторін з Договору після виконання скорочень, США в стислі терміни можуть наново встановити якомога більше боєголовок усім своїх МБР (подальшу долю цих знятих ядерних боєголовок не контролюється, що, в принципі, дозволяє їх залишити на зберіганні, а про можливість відтворення), а Росія зможе відновити лише 105 ракет. Структура російських СЯС зазнає значних змін. У 1992 року розподіл носіїв і боєзарядів ними виглядало так. РВСП у структурі мали 51,2% носіїв і 56,8% боєзарядів, морські СЯС (МСЯС) — 44,7% носіїв і 37,1% боєзарядів, авіаційні СЯС (АСЯС) — 4,1% і 6,1% відповідно. У виконання Договору СНО-2 ці показники вигляд матимуть приблизно так. РВСП — 75,5% носіїв і 25,6% боєзарядів, МСЯС — 19,5% носіїв і 47% боєзарядів, АСЯС — 5% носіїв і 27,4% боєзарядів. У цьому, щоб виходити рівень 900 МБР російської промисловості потрібно буде зробити понад 450 ракет. У іншому разі частки морської авіації та авіаційних складових СЯС ще більше зростуть. Вочевидь, що основних переноситься за російські РПК СП, яких всього залишиться 13 одиниць. Спеціалісти РВСП підраховано, що контрсиловой потенціал цього компонента стратегічних ядерних сил Росії після ліквідації МБР з РГЧ ІН знизиться більш ніж 8 раз, контрсиловой потенціал всіх СЯС зменшиться в 2,2 разу, а ефективність удару у відповідь — майже 1,5 разу. І умов, що промисловість чи впорається з планом розгортання угруповання нових моноблочных ракет, та ні розгортати елементи системи ПРО в рамках СОІ. Деякі вже пройшли випробування, а протиракетна мобільний система близької дії прийнята на озброєння. Природно, такі перспективи викликали палкі суперечки про доцільності ратифікації Росією Договору СНО-2. Підлило і рішення НАТО просування військової структури блоку сходові шляхом приєднання до його члени нових країн. У разі, коли російська економіка над змозі забезпечити поповнення Збройних Сил новими зразками озброєнь, різке скорочення РВСП здатне остаточно підірвати обороноздатність країни. Нині бойової склад Ракетних військ продовжує скорочуватися. До початку 1996 року закінчилося зняття з озброєння ракетних комплексів з МБР РТ-2П, УР-100К, МР УР-100 і МР УР-100У. Триває ліквідація 154 ракет. У водночас на бойовий склад введено кілька десятків мобільних ракет РТ-2ПМ, виробництво яких триває. У 1994 року почалася розробка модифікації, які мають стати основою угруповання РВСП в ХХІ столітті. Але її розробка ведеться дуже повільно й надходження озброєння відбудеться ще нескоро. Хоча РВСП продовжують відігравати чільну роль структурі СЯС Росії, їх перспективи ні зрозумілі й залежать від багатьох чинників, як утім і інших складових стратегічних ядерних сил.