Повітряно-космічна безпека Росії

1. Воздушно-космическая сфера збройної боротьби, і її роль сучасної войне.

Під кінець двадцятого століття змінилося головна зброя військової агресії. Їм стали сили повітряного нападу, активно підтримувані і забезпечувані з космосу. Основний сферою збройної боротьби стало воздушно-космическое простір. Це об'єктивна тенденція, яка підтверджується безліччю незаперечних фактов.

Так, взимку 1991 року навіть їх союзники до 80% всіх оперативних і тактичних завдань у зоні Перської затоки вирішили у вигляді нанесення з об'єктів і військам Іраку низки масованих авиационно-ракетных ударів. Військові дії землі почалися лише по тому, як результат протиборства було вирішено з повітрявійська Хуссейна втратили боєздатність, а економіка країни виявилася парализована.

Ще показовий (хоч і подзабыт) приклад із операцією ВПС США «Ельдорадо Каньйон», проведеного квітні 1986 року проти Лівії. Тоді жоден американський солдатів прийняв участі у бойові дії землі, проте 100% завдань було покладено авиацию.

Про збереження даної тенденції свідчать і події, що відбулися 1998 року — бомбардування об'єктів Судану і Афганістану. Рішення «косовської проблеми» собі на користь НАТО також спланувала проведенням повітряної операции.

Більш як очевидне зміна головного кошти війни й опозиції об'єктивний усунення центру ваги збройної боротьби з землі на воздушно-космическую сферу вимагає відповідного усунення пріоритетів у питаннях відображення імовірною агресії. Воздушно-космическая безпеку РФ із колись другорядною набирає величезної ваги складової і невід'ємною частиною національної стратегії безпеки країни й знаходить ранг загальнодержавної задачи.

Якщо основним стримуючим чинником світової ядерної війни" та засобом досягнення її цілей є стратегічні ядерні сили (передусім, РВСП), то тут для війни із застосуванням звичайних коштів озброєння (великомасштабної чи локальної) такими є сили, здатні відбити воздушно-космическую агрессию.

У переліку стратегічних об'єктів біля країни, які підлягають повітряно-космічної обороні (ВКО), найважливішою є самі об'єкти СЯС. Їх надійне прикриття від ударів з повітря і з космосу забезпечить збереження потенціалу СЯС країни на безъядерном етапі війни" та цим знизить спокуса подальшої ескалації військового конфлікту ядерну фазу. Без повітряно-космічної оборони (ВКО) стратегічні ядерні сили недовго зможуть виконувати функцію стримування ядерної агресії. Вони просто будуть уничтожены.

3. Історія реформування вітчизняної системи ПВО.

Ще під час воєнної реформи Червоної Армії 1924;1925 рр. з’явилося розуміння, що ударна авіація здатна вирішувати два виду дуже різних завдань: здійснювати авіаційну підтримку з повітря сухопутних наснаги в реалізації прифронтовій смуги, і вести самостійні воєнних дій з руйнації об'єктів, комунікацій у глибині території противника, за межами відповідальності сухопутних фронтов.

Відповідно й ППО має вирішувати дві самостійні і завдання: а). запобігання авіаційних ударів по військам і б). недопущення руйнації об'єктів біля страны.

Зрозумівши це, радянське військове керівництво поруч із посиленням військової ППО Постановою ДКО (№ 874 від 9.11.41г.) створило новий рід військ Червоною Армією (видів ЗС не було) — Війська протиповітряної оборони країни (скорочено — Війська ППО МС). Власне, це і народженням того виду ЗС, яка існувала, розвиваючись досі, а 1998 року було ліквідовано у ході реалізації військової реформы.

Без ніякого теоретичного зачепила по ППО МС, ми до середини 1943 року під ударами злагодженого повітряного противника шукали засоби застосування як частин зенітної артилерії, як військова ППО, а й сполук, та — об'єднань різнорідних (зенітних і авіаційних) сил.

Створення ППО МС дозволило перейти на общевоенные структуру та організаційні принципи ведення боротьби з повітряним противником (фронти ППО, корпусу ППО, дивізії ППО, частини зенітних і авіаційних коштів).

Так у другій половині Великої Великої Вітчизняної війни боротьби з повітряним противником зародилося і склалося оперативне мистецтво протиповітряної оборони. Натомість, військова ППО до рівня об'єднань різних пологів військ (зенітних і авіаційних), отже, і до рівня оперативного мистецтва не піднялася (а силу штатної приналежності її частин загальновійськовим об'єднанням не може піднятися в принципе).

У цьому і курс оперативного мистецтва протиповітряної оборони жодних вищих військово-навчальних закладах (ВВУЗах) видів ЗС аж до створення військової академії ППО імені Г. К. Жукова в 1957 року не читався і розроблявся. Як і ніде не проводилися фундаментальні дослідження з ППО на оперативному уровне.

У перше повоєнний десятиліття відомчої боротьбі чисельність військ, оставляемых при масове скорочення ЗС війни, Війська ППО МС п’ять разів намагалися повернути до довоєнному стану, то підпорядковуючи їх військовим округах, то підпорядковуючи їх ВПС, то ділячи між ними.

Але «завдяки» створенню НАТО і розв’язанню «холодної громадянської війни» із масовими провокационно-разведывательными повітряними вторгненнями літаків всі спроби скасування Військ ППО чи їх розчленовування зазнали краху. Понад те, 1954 року, попри мирний час, було відновлено єдина самостійна систему ППО країни, а Війська ППО споруджені ранг виду ЗС. Не доводиться сумніватися у цьому, що у єдину систему Військ ППО (а чи не силами військової ППО) міг стати припинений політ американського літака-шпигуна, пілотованого Пауэрсом, і тим самим покладено край етапу безкарного порушення повітряних кордонів держави.

Відтоді і по розвалу Радянського Союзу Війська ППО були єдиною з п’яти видів ЗС, командування якого мало як адміністративними функціями повсякденного керівництва, а й оперативними функціями управління об'єднаннями ППО. Причому, лише об'єднання ППО (на відміну об'єднань інших напрямів ЗС) у час мали бойове завдання, мали розгорнуті угруповання військ, мали сплановані операції, і не передавалися до інших оперативні об'єднання (наприклад, фронти) для ведення їх військових дій повітряної сфері. Решта (стрілецькі, танкові, повітряні та інших.) армії, корпуси та дивізії під керівництвом про свої головні командувань видів ЗС не застосовувалися уживати що неспроможні. Вони чи придаются чи оперативно підпорядковуються Главкомам військ на ТГД, або командувачем сухопутними фронтами.

Отже, за чиєїсь примхи, а цілком логічно двом сферам збройної боротьби відповідали дві самостійні системи ведення бойових дій: наземної сфері - загальновійськова система, представлена сукупністю формувань різних видів ВР і пологів військ, об'єднаних єдиним задумом ведення оборонних чи наступальних дій суші; повітряної сфері - систему ППО, створена базі об'єд-нань і сполук виду ЗС — Військ ППО та його численних пологів військ (зенітні ракетні війська, авіація ППО, радіотехнічні війська).

У цьому і повномасштабне оперативне мистецтво у сфері боротьби з повітряним противником (лише на рівні всього виду ВР і його окремих об'єднань) мало бути лише у Войсках ППО країни. На військової ППО, організаційні формування якої мають лише тактичний рівень (полк, бригада, дивізія) і сили лише одну роду військ (зенітні ракетні війська) за всі канонам військової науки може мати лише тактику роду войск.