Мировая політика та міжнародні отношения

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Мировая політика та міжнародні отношения (реферат, курсова, диплом, контрольна)

року міністерство освіти Російської Федерации.

Вятський державний университет.

Факультет автоматизації машиностроения.

Кафедра политологии.

Світова політика та міжнародні отношения.

реферат з дисципліни «Политология».

Выполнил студент групи _______ _____________/__________/.

(підпис) Перевірив _____________/__________/.

(подпись) Работа захищена з оцінкою «_________» «_______» ____________200_г.

____________/____________/.

(подпись).

________ 200_.

Содержание Введение 3.

Основні поняття, відомості міжнародної політики і международных.

відносин 4.

1. Поняття і є дані про світової політики 4.

1. Суб'єкти світової політики 6.

1. Основні ознаки відділу міжнародних організацій 9.

2. Поняття і є дані про міжнародних відносинах 11.

1. Типологія міжнародних відносин 12.

2. Проблеми та концепції міжнародних відносин 13.

3. Сучасні тенденції розвитку міжнародних відносин 13 1. Геополітика — основний напрям світової політики і міжнародних відносин 17 2. Росія системі міжнародних відносин 20 Укладання 22 Додаток, А (обов'язкове). Бібліографічний список 23.

«У ядерну епоху людство має выработать.

нову політичну мислення, нову концепцию.

світу, що дає надійні гарантії виживання че;

ловечества. Люди хочуть жити у більш безопасном.

і більше справедливому мире".

Делийская Декларація про принципи вільного від ядерної зброї та ненасильницького світу. 1986 г.

Розуміння політики, як складного й багатогранного явища передбачає його аналіз як у громадському і особистісному рівнях, а й у рівні міжнародному. Пояснюється це тим, що саме природа політики характеризується взаємодією і протиборством різних інтересів і сил, і в середині тій чи іншій країни, і на міжнародній арені. Тому важливими складовими предмета політології виступає міжнародна політика, її природа, закономірності функціонування развития.

Дослідження політики міжнародною рівні має свої особливості. Ці особливості пов’язані з характером міжнародних відносин, специфікою зовнішньої політики України. Якщо у країні держава має монополію на політичну влада, протягом усього політику даному суспільстві, то, на міжнародної арені єдиного центру світової політики немає, там діють у принципі рівноправні держави, відносини між якими будуються различно.

1 Основні поняття, відомості міжнародної політики та Міжнародних отношений.

1.1 Поняття і є дані про світової политике.

У результаті історії дедалі більша увага життя окремих особистостей і держав загалом надає міжнародна політика. Це було пов’язано колись лише від посиленням взаємозалежності країн і народів, розширенням економічних, науково-технічних, повного та іншого співпраці між ними, розвитком міжособистісних контактів, створенням потужних, хто знає національних кордонів ЗМІ й глобальних, загальносвітових інформаційних систем.

У світі різні рівні політики: макро-, мікроі мегауровни тісно взаємозв'язані й виявляють одне на друга велике влияние.

Політику, що виходить межі національних держав, характеризує ряд категорий:

V Зовнішня політика — це зовнішнє дію однієї нації, однієї держави. Вона характеризує діяльність чи, набагато рідше, свідому бездіяльність держави за відношення до іншим странам;

V Міжнародна політика — сукупна діяльність держав на міжнародної арене.

V Міждержавна політика — відбиває систему відносин між державами, їх органами, службами та представниками (президент, уряд, парламент, міністерства іноземних справ і др.);

V Наднаціональна політика — порівняно нове з політичної лексиконі поняття, ще яке здобуло стала вельми поширеною у російській політології. Воно позначає сферу політики, утворену внаслідок передачі окремими державами частини своїх суверенних прав наднаціональним органам, що беруть у цій галузі решения;

V Мультинациональная політика — це впливає на міжнародні відносини співпраця об'єднаних політичних суб'єктів з кількох чи багатьох держав, наприклад (ОБСЄ, ОАЄ). Суб'єкти цієї політики — національні государства;

V Транснаціональна політика — сфера міжнародної діяльності недержавних актів чи суб'єктів: партій, профспілок, міжнародних неурядових організацій, і навіть транснаціональних корпораций;

V Трансправительственная политика.

Для кращої орієнтації у категоріях їх можна звести в таблицю 1.

Таблиця 1 — Поняття, що характеризують міжнародну политику.

Примітка: МП — міжнародна політика, МО — міжнародні отношения.

Найбільш загальної, із усіх зазначених вище категорій, є міжнародна політика. Міжнародна (світова) політика є цілеспрямовану політичну діяльність суб'єктів міжнародного права (держав, міжурядових і неурядових організацій, спілок тощо. буд.), пов’язану з узгодженням інтересів, з вирішенням всіх питань війни" та світу, виживання людства, забезпечення загальної безпеки і роззброєння, запобігання й остаточного врегулювання глобальних, регіональних еліт і національних конфліктів, охорони навколишнього середовища, подолання відсталості і злиднів, голоду й хвороб, дозволу інших глобальних проблем людства, створення справедливого ладу у світі. Світова (міжнародна) політика — сукупна політична діяльність основних суб'єктів міжнародних відносин; інтегрований інтерес, виражений в діяльності ООН та інших законних і загальновизнаних органах та організаціях країн світу. Світова політика — важливий чинник, впливає в розвитку міжнародних відносин. Її сфера охоплює всього спектра політичних відносин, сформованих між державами й у наддержавних рамках; її головні пріоритети обумовлені рішенням проблем, від яких майбутнє цілого людства. Це насамперед війна і світ, загальна безпеку, охорона довкілля, подолання відсталості і нищеты.

Світова політика є наслідком глибокої трансформації міжнародних зв’язків і взаємодій, виникнення загальних проблем, рішення яких може бути знайдено у межах національно-державних кордонів. Через війну що відбуваються змін міжнародна система набуває глобальний, загальносвітовій характер. Рішення глобальних проблем світової політики в що свідчить визначається динамікою господарського розвитку, перспективними інтеграційними процесами, які ведуть посилення взаємозв'язок харчування та взаємозалежності у межах світового господарства та світового ринку і цим самим створюють економічну основу задля поступу мирополитических отношений.

Світова політика відрізняється від політики з яких складається елементів: вона не просто сукупністю і навіть рівнодіючої зовнішніх політик держав та інших учасників міжнародних відносин. Включаючи в себе — ці складові і володіючи власними якісними особливостями, вона надає на поведінка суб'єктів міжнародних відносин самостійне вплив. Усі основні елементи світової політики тісно пов’язані між собою і злочини взаємодіють як частини створення єдиного цілого. Ефективність її залежить від багатьох чинників, зокрема від дієвості прийнятих політичних прийняття рішень та рекомендацій, відповідності зовнішньої політики держав реально що складається обстановке.

Від внутрішньої політики світову політику відрізняє відсутність центральної влади, які забезпечують дотримання обов’язкових кожному за суб'єкта правил поведінки. Тому світова політика є зоною підвищений ризик, у якій кожного учасника взаємодії змушений виходити найчастіше з непередбачуваного поведінки інших. На відміну від зовнішньої політики України вона багато в чому стихійно і обмежується діяльністю держав. За своїм характером і цілям світова політика є особливий рід політики, що у основі створення умов та підтримку стабільної міжнародної середовища, у якій міг би реалізуватися інтереси всіх участников.

Проте помилково було б абсолютизувати особливості світової політики. Як і політика, вона є - хоч і своєрідною — сферою владних відносин, є суперництво й узгодження цінностей, цілей та інтересів держав і міжнародних суб'єктів. Як у будь-якої політиці, її об'єктами є розподіл ресурсів немає і організація життя. Це означає, що відзначила світова політика виступає як як особлива сфера, чи полі діяльності міжнародних суб'єктів, а й як процесс.

Світова політика дедалі більше повинна ставати гуманістичної стратегією з об'єднання людей незалежно від своїх національної, державній чи социально-классовой приналежності. У її мету і призначення. Найбільш найближче завдання світової політики: створити систему міжнародної безпеки, яка базувалася на довірі й у світі, вільному від створення ядерної зброї, насильства, страху, підозріливості й ненависти.

Ще одне завдання — забезпечення безпеки й захищеності людини. Йдеться тому, щоб принципи і норми міжнародного права стали орієнтирами кожного суб'єкта міжнародних відносин. Зростання частки насамперед тих цінностей, як соціальне і економічне добробут, особисте добробут і безпека, неотчуждаемость основних права і свободи людини, дедалі більше призводить до того, держава має віддавати саме їм пріоритет над традиційними цінностями своєї зовнішньої политики.

Застосування сили у світової політики у боротьбі держав на міжнародній арені небезпечно. Це загрожує знищенням людства. Сучасний світ багатий новими елементами, що сприяють перерозподілу центрів економічної і політичною активності. Таким чином, спостерігаються великі зміни у світової політики, у структурі і змісті міжнародних отношений.

1.1.1 Суб'єкти світової политики.

У світовій політиці діє величезна кількість різноманітних учасників. Але досі переважним залишається погляд, що суб'єктами світової політики є пріоритетними держави й групи (союзи) держав. Держави — наймогутніші і організовані суб'єкти, що зосередили в руках кошти на міжнародне життя. Саме через держави народи і нації організовано представляють свої інтереси поставляють на світовий арені. Жодна розвинене суспільство не може існувати поза державою, що слід в організацію внутрішньої і держави-лідери міжнародної життя. Держави опосредуют і контролюють діяльність інших учасників міжнародних зв’язків — адміністративних одиниць (області, краю, регіону), громадських організацій, фірм, індивідів. Є й нетипові державні суб'єкти міжнародних відносин — Ватикан, вільний місто та др.

Проте сьогодні окреслилася об'єктивна тенденція розширення учасників міжнародних відносин. Дедалі більше важливими суб'єктами у міжнародних відносинах стають міжнародних організацій. Міжнародні організації виникли вже у давнини та вдосконалювалися з розвитком суспільства. У світі міжнародних організацій є основним організатором спілкування держав. Міжнародна організація — воно держав відповідно до міжнародним правому й з урахуванням міжнародного договору реалізації співробітництва у політичної, економічної, культурної, науково-технічної, правової та інших галузях, має необхідну цього систему органів, правничий та обов’язки, похідні від правий і обов’язків держав в автономну волю, обсяг визначається волею держав — членов.

Міжнародні організації зазвичай поділяються на два типа:

V міждержавні чи межправительственные;

V неурядові организации.

Ці дві даних типу мають особливості, ознаки і виды:

— политические;

— экономические;

— военно-стратегические;

— культурные;

— общественные;

— идеологические;

— научно-технические.

Окремі види цих відносин виявляються різних рівнях міжнародного життя. Прийнято виділяти уровни:

. Глобальний (наприклад, ООН);

. Регіональний (наприклад, ЄЕС і ОАГ);

. Надрегиональный (наприклад, Рух неприсоединения);

. Двосторонній (наприклад, Росія — Франция).

Слід зазначити, що багаторівневість — одне з істотних чорт сучасних міжнародних відносин, заснованих на виключно принципах нового політичного мышления.

Міждержавні організації є стабільними об'єднаннями держав, заснованими на договорах, мають певної узгодженої компетенцією і постійними органами.

Складність міждержавних взаємин у політичній сфері, потреба регулювати міжнародне життя увінчалися створенням неурядових організацій. Неурядові організації мають складнішу структуру, ніж міждержавні. Вони можуть і суто неурядовими, а може мати змішаний характер, тобто включатиме й урядові структури, громадські організації, і навіть індивідуальних членов.

Як суб'єкти міжнародних відносин міжнародних організацій можуть розпочинати міждержавні відносини від власного імені Ілліча та у те водночас від імені всіх демократичних держав, які входять у них. Кількість міжнародних організацій постійно растет.

Міжнародні організації охоплюють найрізноманітніші аспекти міжнародних відносин. Вони створюють у економічної, політичної, культурної, національної областях, мають якісь особливості та специфіку. У як приклад різних відділу міжнародних організацій можна привести:

— регіональні організації, такі як Асоціація Держав ЮгоСхідній Азії (АСЕАН), Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС, Загальний ринок), Ліга Арабських Держав (ЛАД) тощо. д.;

— організації економічного характеру, що охоплює сферу фінансів, торгівлі, і таке інше, наприклад: Міжнародна Торговельна Палата (МТП), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний Банк Реконструкції й Розвитку (МБРР);

— організації у області окремих галузей світового господарства, наприклад: Міжнародне Енергетичне Агентство (МЕА), Міжнародне Агентство по Атомной Енергії (МАГАТЕ), Організація Країн Експортерів Нафти (ОПЕК) тощо. д.;

— політико-економічні організації, наприклад: Організація Африканського Єдності (ОАЕ);

— професійні організації: Міжнародна Організація Журналістів (МОЖ); Міжнародна Організація Криминальной Поліції (ИНТЕРПОЛ);

— демографічні організації: Міжнародна Демократична Федерація Жінок (МДФЖ), Всесвітня Асоціація Молоді (ВАМ);

— організації у галузі культури та спорту: Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК), Організація Об'єднаних Націй по Питанням Освіти, Науки і Культури (ЮНЕСКО);

— військові організації: Організація Північно-Атлантичного Договору (НАТО), Тихоокеанський Пакт Безпеки (АН-ЗЮС);

— профспілкові організації: Міжнародна Конфедерація Вільних Профспілок (МКСП), Всесвітня Конфедерація Праці (ВКТ);

— різні організації у підтримку світу та солідарності: Світовий Рада Миру (ВСМ), Пагоушское Рух, Міжнародний Інститут Мира;

— релігійні організації: Світовий Рада Церков (ВРЦ), Християнська Мирна Конференція (ХМК);

— Міжнародний Червоний Хрест (МКК) — організація, метою котрої є допомогу військовополоненим, іншим жертвам війни, катастроф і стихійних бедствий;

— екологічних організацій: Грінпіс і др.

Саму значної ролі у системі міжнародних відносин грає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Вона стала практично котра першою історії механізмом широкого багатогранного взаємодії різних держав з метою підтримання миру та безпеки, сприяння економічному та соціального прогресу всіх народов.

Створена 1945 р., ООН перетворилася на невід'ємну частину міжнародної структури. Її членами є 185 держав, що свідчить у тому, що досягнути практично повної універсальності. Жодне серйозне події світі іншого поза увагою Організації Об'єднаних Наций.

У межах ООН склався низку організацій, які органічно ввійшли до системи міжнародних відносин і як структури ООН, як і самостійні організації. До них относятся:

— ВООЗ (Всесвітня Організація Здравоохранения);

— МОП (Міжнародна Асоціація Труда);

— МВФ (Міжнародний Валютний Фонд);

— ЮНЕСКО (Організація, що займається питаннями культури та науки);

— МАГАТЕ (Міжнародна Організація з Атомной Энергии);

— ЮНКТАД (Конференція ООН торгівлі й развитию);

— Міжнародний суд.

Міжнародні урядові організації мають більше важелів на міжнародну політику й окремі держави, ніж громадські організації, які впливають, переважно, через формування міжнародного громадського мнения.

Величезним впливом поставляють на світовий арені користуються міжнародні монополії чи транснаціональні корпорації (ТНК). До них належать підприємства, заклади і організації, метою якого є отримання прибутків і що діють через своїх філій одночасно у кількох державах. Найбільші ТНК володіють величезними економічними ресурсами, дають їм переваги цьому плані як перед малими, а й навіть великими державами. ТНК — по обраному в ООН визначенню, підприємства не залежно від країни їх походження і форми власності ними (приватна, державна, змішана), мають визначення у двох або як країнах, що функціонують відповідно до системою прийняття рішень, дозволяють проводити узгоджену політику й загальну стратегию.

Важливими суб'єктами світової політики виступають релігійні организации.

Надзвичайно впливовим суб'єктом формування та функціонування світової політики виступають самі люди, яким з права має належати вирішальна роль виробленні основних принципів зовнішньополітичної стратегії як країн, і світу у целом.

І все-таки роль всіх вищезгаданих суб'єктів поки що залишається яку можна з роллю держав, які мають повноваження представляти у світовому політиці суспільство загалом, а чи не яку або окремо узяту соціальну групу чи організацію. Питання, пов’язані з загальнонаціональними завданнями забезпечення суверенітету, безпеки, територіальної цілісності, перебувають у віданні саме держави. Політологи підкреслюють, держава — єдиний загальнонаціональний інститут, має легітимні повноваження брати участь у стосунки з іншими державами, укладати договори, оголошувати війну. Держави як і залишаються основними суб'єктами світової політики та Міжнародних отношений.

Вплив, силу держави щодо світової арені можна видати за його здатність, захищаючи власні інтереси, впливати інші держави, перебіг подій у мире.

Силу держави, її становище у системі міжнародних відносин обумовлює низку чинників. Ще донедавна вважалося, головним для цього є військова міць. Безумовно, військовий потенціал країни багато в чому визначає її могутність і відповідне становище на міжнародної арене.

Реальний стан держави щодо світової арені визначається більш широкими показниками. До них заведено відносити величину території, природні і людських ресурсів, структуру національної економіки, об'єм і якість промислового й сільськогосподарського виробництва, вміння забезпечувати поступальний розвиток країни, гарантувати економічну безпеку товариств, і навіть здатність країни надавати прогресивне впливом геть міжнародне развитие.

1.1.1.1 Основні ознаки міжнародних организаций.

Будь-яка організація повинна мати, по крайнього заходу, шістьма признаками.

По-перше, вона створюється відповідно до міжнародним правом. Це найсуттєвіший ознака, має вирішальне значення. Будь-яка урядова організація має бути створена на правомірної основі, а саме організація має обмежувати інтереси окремого держави й міжнародного співтовариства в целом.

З іншого боку, будь-яка міжнародна організація створюється з урахуванням міжнародного договору (конвенції, угоди, трактату, протоколу, й т.д.). Сторонами такого договору є суверенні держави, а останні час учасниками відділу міжнародних організацій також міжурядові організації. Наприклад, до ЄС є членом багатьох міжнародних рибальських организаций.

Мета створення будь-якої міжнародної організації залежить від об'єднанні зусиль держав у тому чи галузі: політичної (ОБСЄ), військової (НАТО), економічної (ЄС), валютно-фінансової (МВФ) та інших. Але така організація як ООН повинна координувати діяльність держав майже у всіх галузях. У разі міжнародна організація виступає посередником між державами — членами. Іноді держави передають найскладніші питання міжнародних взаємин у організації для обговорення й рішення. Конче важливо кожної міжнародної організації мати відповідну організаційну структуру. Цей ознака хіба що підтверджує постійний характер організації та цим відрізняє її від численних за інші форми міжнародного сотрудничества.

Міжурядові організації мають штаб-квартири, членів від імені держав й допоміжні органы.

Наступним важливим ознакою міжнародної організації служить наявність в неї правий і обов’язків, які у загальної формі закріплені у її установчому акті. Міжнародна організація неспроможна перевищити свої полномочия.

Міжнародна організація також має самостійні міжнародні правничий та обов’язки, т. е. має автономної волею відмінній від волі держав — членів. Цей ознака означає, будь-яка організація у своїй у сфері діяльності може обирати самостійно кошти виконання правий і обов’язків, покладених неї державами — членами. Отже, міжнародна організація, що має вищевикладеними ознаками, вважається міжнародної міжурядової организацией.

Але як було зазначено, в світі існує ще один тип відділу міжнародних організацій, це міжнародні неурядові організації, якими вважаються будь-яка міжнародна організація, не заснована виходячи з міжурядової угоди. Такі організації мали бути зацікавленими визнані, по крайнього заходу одним державою, але здійснювати своєї діяльності щонайменше, ніж у двох державах. Створюються подібні організації з урахуванням установчого акта. Виникли подібні організації у початку ХІХ століття, а час нараховується їх близько 8000. Міжнародні неурядовими організаціями (МНПО) грають активну роль переважають у всіх аспектах сучасних міжнародних відносин. На ряді областей є навіть лідерами, приміром, це комітет Червоного хреста, принципами діяльності якого є гуманність, неупередженість, незалежність" і добровільність, вніс значний внесок у взаємодія держав у різних областях.

Проте, попри якесь різницю між міжнародними міжурядовими і неурядовими організаціями, вони активно співпрацюють. Основний формою такої співпраці є консультативний статус. Кожна міжурядова організація має правила надання консультативного статусу МНПО.

Міжнародні організації будь-якого виду визнані вирішувати різні проблеми, у сферах своєї діяльності. Аби вирішити політичних, економічних, військових та інших негараздів у час скликаються щорічно близько 1000 міжнародних конференцій. Як інститут міжнародних відносин же вони з’явились у другій половині ХІХ століття. На думку фахівців у середині ХХІ сторіччя щорічно проходити приблизно 50 000 міжнародних конференцій на рік. Міжнародні конференції є міжнародними організаціями, а частіше їх називають багатосторонній чи парламентської дипломатией.

Будь-яка конференція має суворо визначені цілі й завдання. Найчастіше міжурядові конференції скликаються і розробити й терміни прийняття за міжнародні договори, укладання актів, зводу принципів по співробітництва у конкретної області міжнародних відносин. Значне кількість міжнародних конференцій скликаються до обговорення насущних проблем сучасності. Останніми роками найважливіші міжнародні конференції скликаються під егідою ООН.

Формування будь-якого типу відділу міжнародних організацій грунтувалося на важливості рішення тій чи іншій проблеми, виникає між державами. Важливість проблеми визначалося самими незалежними державами, звідси визначалася їх класифікація, т. е. міжнародних організацій, створені задля рішення даних проблем, набували статус міжурядової чи неурядової міжнародної организации.

1.2 Поняття і є дані про міжнародних отношениях.

Незалежні держави не розвиваються в вакуумі, вони взаємодіють друг з одним і виступають суб'єктами політики вищого рівня — світової політики. Тобто держави діють у сфері міжнародних отношений.

Міжнародні відносини — це сукупність економічних, політичних, правових, ідеологічних, дипломатичних, військових, культурних та інших зв’язків і адміністративних взаємовідносин між суб'єктами, діючими поставляють на світовий арене.

Головною особливістю міжнародних відносин є у них єдиного центрального ядра влади й управління. Вони на принципі полицентризма і полииерархии. Тож у міжнародних відносинах велику роль грають стихійні процеси та суб'єктивні факторы.

Міжнародні відносини виступають тим коном, у якому зіштовхуються держава й взаємодіють на різних рівнях (глобальному, регіональному, багатосторонньому і двосторонньому) різні сили: державні, військові, економічні, політичні, громадські й интеллектуальные.

Міжнародні відносини пройшли тривалий історичний шлях збереження та лише у Новітнє час стали справді всесвітніми. У підставі цього розвитку — поступальний розвиток продуктивних зусиль і їх інтернаціоналізація; потужні інтеграційні тенденції і процеси у соціально-економічній, науково-технічної, інформаційної та іншій системі; вихід на світову сцену межі третього тисячоліття багатьох держав, гостро що потребують координації зусиль під час вирішення глобальних і національних проблем; небачене розширення зв’язків і контактів для людей в усьому мире.

Міжнародні взаємини спікера та внутрішня політика держав перебувають у взаємозв'язку, впливають друг на друга. З одного боку, міжнародні відносини багато в чому відбивають і висловлюють внутрішньої політики провідних держав у той чи іншу історичну епоху; з другого боку — будь-яку державу змушене враховувати сформовані світові реалії взаємовідносин, норми та організаційні принципи міжнародного права, «правила світовій політичній гри». Інакше висловлюючись, йдеться про тісний взаємозв'язок і взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників розбудови держави. Ступінь впливу розв’язання тих чи інших на формування зовнішньої політики України залежить у кожному окремому випадку, від конкретно-історичних обстоятельств.

Слід визнати, що зовнішні чинники надають зростання впливу на взаємини усередині кожної країни. Це з загостренням екологічних та сировинних проблем, з порушенням соціального рівноваги і серйозними конфліктами різних регіонах світу, зі збільшенням відповідальності країн світу за скрутне становище слаборозвинених країн, з неможливістю одній країни впоратися з наслідками природних катаклізмів, а головне, із дедалі більшою взаємозалежністю держав — членів світового сообщества.

У практиці сучасних міжнародних відносин виявляються певні закономірності, мають різні вектори. Спостерігається максимальна реалізація державності, й суверенітету учасників відносин, коли національні спільності наголошують на собі як і справу рівноправних суб'єктів поставляють на світовий арені. Одночасно діє тенденція посилень інтеграції дедалі більшої кількості учасників міжнародних відносин, зміцнення інституціональних форм широкого політичного, Соціальноекономічного гуманітарної співробітництва. Міжнародні відносини сьогодні характеризуються насамперед перехідним станом, коли процес становлення нової співтовариства включає у собі одночасно процеси як розширення співробітництва з урахуванням взаємних інтересів, і суперництва і навіть протиборства різних государств.

Міжнародні відносини формують образ нашого світу та її порядку. Сучасне світове співтовариство характеризується зростаючим єдністю і усе міцніючим різноманіттям. Взаємозв'язок і взаємозалежність у світі поєднуються з охраняющимся розмаїттям особливостей розвитку народів. Розвиваючі у системі міжнародних відносин тенденції демократизації, гуманізації, демілітаризації, «відкритого діалогу культур» доки носять системного характеру, відчувають протидія, великою мірою залежать від поведінки й функціонування суб'єктивних факторов.

У разі світу і соціально-культурного відновлення міжнародні відносини в дедалі більшому ступеня перетворюються на стосунки між народами і люди. Можна говорити виникненні унікальної мережі світових людських стосунків, що створює необхідні передумови для реалізації насущних проблем.

Отже, міжнародні відносини як сукупність інтеграційних перетинів поміж державами, міждержавними організаціями, партіями, приватними особами різних держав є те геомагнітне середовище, де принципи зовнішньої й міжнародної политики.

1.2.1 Типологія міжнародних отношений.

Слід зазначити, що з давнини були спроби класифікувати міжнародні відносини. Є різні підходи до вирішенню цього питання. У марксисткою літературі типологія міжнародних відносин проводиться відповідно до общественно-классовыми критеріями, в відповідність до типом двох суспільно-економічних формацій. Тут виділяються рабовласницькі, феодальні, капіталістичні і соціалістичні міжнародні відносини. Близька до цієї типологія спирається на становища, що у кожної історичної епосі відмінній є суть і стала специфіка міжнародних відносин. Основним критерієм даної типології є спосіб прояви класових відносин на дві основні группы.

1 група — классово-однородные відносини, які може бути классово-гомогенными: феодальні, капіталістичні, социалистические.

2 група — міжнародні відносини, неоднорідні в класове відношенні - гетерогенні (перехідні). Тут можна назвати типи: феодальнокапіталістичний, капиталистическо-социалистический і тип міжнародних відносин із антиімперіалістичної ориентацией.

Широке визнання отримала типологія, міжнародних відносин по характерним типам міжнародних дій. Відповідно до цим критерієм виділяють чотири основних моделі домінування у світі, й отримуючи міжнародні відносини будуються цих моделях:

V Класичний багатополюсний мир;

V Двополюсний (біполярний) світ — світ із домінуванням двох держав чи систем государств;

V Однополюсний мир;

V Наддержавний світ (бесполюсный). Тип міждержавних взаємин у таких світах може різнитися: а) війна, б) холодна війна, у мирний існування, р) неприєднання, буд) сотрудничество.

У широкому значенні все міжнародні відносини можна підрозділити на два основних типа:

— ставлення соперничества;

— ставлення сотрудничества.

Вивчаючи процеси міжнародного співробітництва, політична наука реально показала можливість припинення гонки над озброєннями й встановлення тривалого миру на планете.

Міжнародне співробітництво і загальна всім потреба у вирішенні обостряющихся глобальних проблем: забруднення довкілля, руйнація озонової оболонки Землі, виснаження природних ресурсів, міжнародного тероризму, й ін. За сучасних умов окремі держави просто більше не в стані одиночній тюремній камері вирішувати що така проблемы.

1.2.2 Проблеми та концепції міжнародних отношений.

Реально існує низка протиріч, які ускладнюють міждержавні отношения.

1. З одного боку, існує загальновизнане в документах формальне рівність держав, з іншого — реальне їх нерівність. І цей нерівність існує лише у величині, мощі, економічному просторі і військовому потенціалі держав, а й у правовому плані. Одні країни є постійними членами Ради безпеки ООН, інші - немає. Одні країні мають право мати ядерну зброю, інші поширюється заборону її создавать.

Міжнародні організації перебувають під впливом великих держав й почасти у фінансовому залежність від них.

2. Міждержавні відносини у значною мірою носять фрагментарний характер, тобто не склалася широка і повномасштабна система, яка регулювала весь коло відносин. У значною мірою відносини між державами грунтуються на договорах з-поміж них, проте договори регулюють лише деякі з реальних отношений.

3. Сама система відносин між державами багато в чому неоднорідна. Нерідко політика залежить від взаємовідносин перших осіб держав, їхніх політичних симпатій і антипатій. Проте підписані ними договори потребують ратифікації парламентами, що вносить складнощі у договірний процесс.

4. Нестабільність договорів є також реальної проблемою міждержавних відносин. Держави можуть денонсувати діючі договори, змінити сформовану систему отношений.

5. Слабкість міжнародного правничий та міжнародних организаций.

Міжнародне право, тобто система і регламентацій відносин між державами значною мірою носить договірний характер, що впливає з його застосовності. Уже 1928 року приймалися спільні рішення про заборону всіх війн, пізніше приймалися рішення про заборону збройного насильства але й после.

1945 роки та продолжались.

6. Усі вышесказанные проблеми, у значною мірою зумовлюють недовіру держав друг до другу.

Не скажеш, міжнародні відносини складаються виключно із проблем; держави над останні десятиліття дуже просунулися в справі інтеграції, налагодженні зв’язків, з’явилося багато спільного, але, тим не менш, проблеми остаются.

1.2.3 Сучасні тенденції розвитку міжнародних отношений.

Сучасний етап міжнародних відносин позначається стрімкістю змін, нові форми розподілу власти.

Пішло до минулого протистояння двох наддержав — СРСР та. Зруйнувалася стару систему міжнародних відносин, яка одержала назва біполярної — двухполюсной.

У строкатої картині ломки давніх і будівництва нових міжнародних відносин стає дедалі ж можна виокремити декілька чітко просматривающихся тенденцій развития.

Перша тенденція розвитку сучасних міжнародних відносин — розосередження влади. Йде процес становлення мультиполярного (багатополюсного) світу. Сьогодні всі великій ролі у житті набувають нові центри. На світову сцену дедалі активніше виходить Японія, що сьогодні є «економічної наддержавою». Йдуть інтеграційні процеси у Європі. У Південно-Східної Азії вже постали нові постіндустріальні держави — звані «Азіатські тигри». Є підстави вважати, що у найближчому майбутньому у світовій політиці найсильніше заявить себе Китай.

Серед політологів ми маємо єдиної думки про майбутнє системи міжнародних відносин. Одні схильні до думки у тому, що на даний час відбувається формування системи колективного лідерства США, Західної Європи — й Японії. Інші дослідники вважають, що слід визнати США єдиним світовим лидером.

Другий тенденцією розвитку сучасних міжнародних взаємин стало їх глобалізація (Globe — земну кулю), яка полягає в інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світової зв’язку, зміні і ослабленні функцій національного держав, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень. І на цій основі формується дедалі більше взаємозалежний і цілісний світ; взаємодії ньому взяли системного характеру, коли більш-менш серйозні зрушення лише у частини світу неминуче дають відгук у інших частинах, незалежно від волі, намірів учасників таких процессов.

У доповіді міжнародної Луганській області ця тенденція стрімко реалізується у формі вибухонебезпечного зростання міжнародного співробітництва, впливу міжнародних інститутів — політичних, економічних, гуманітарних, — і навіть створення за своєю сутністю наднаціональних органов.

Третьої тенденцією розвитку міжнародних відносин стало наростання глобальних проблем, відповідно прагнення держав світу до спільному їх решению.

Науково-технічна революція (НТР), зародилася у середині ХХ століття, в протягом кількох десятиліть справила такі радикальні зміни у розвитку продуктивних сил, яким блякнуть тисячолітні досягнення наших попередників. Вона сприяла різкого підвищення продуктивність праці, призвела до величезному приросту яка потрібна на людей продукції. Та і інший бік цієї революції: виникло безліч неординарних, про глобальних проблем, які стали перед людством на повен зріст й виявили, що наша неспокійний на повний протиріч світ є у той час взаємопов'язаний, взаємозалежний й у що свідчить цілісний світ. Світ, імперативно, повелительно вимагає не роз'єднання і протистояння, а об'єднання зусиль усіх країн і народів у ім'я збереження цивілізації, її збільшення й епідемічного добробуту як нинішнього, і прийдешніх поколінь людей.

Усі глобальні проблеми, які стоять перед людством, можна розділити чотирма основні групи: політичні, економічні, екологічні, социальные.

Найважливіша з них, раніш від усіх яка змусила людство спочатку відчути, та був і зрозуміти насування загрози, — поява, швидке накопичення та вдосконалення зброї масового знищення, що у корені змінило ситуації у світі. Характер створення ядерної зброї дає можливості будь-якій державі військовими засобами забезпечити надійність своєї оборони. Інакше висловлюючись, безпеки у світі можна домогтися лише спільні зусилля. Вона може або спільної всіх країн, то її взагалі може быть.

Позитивні зрушення відносин між провідними країнами світу, з найбільшим науковим, економічним і військовотехнічним потенціалом і які зробили значний крок шляху до усвідомлення небезпеки гонки озброєнь, зняли колишню напруженість у міжнародних отношениях.

Важливою проблемою, беспокоящей все людство, стає міжнародний тероризм, серед різної форми якого найнебезпечнішій є державний терроризм.

До інший, щонайменше важливою, але значно більше важко розв’язуваної групі екологічних проблем слід віднести проблеми збереження навколишнього середовища. Небезпека порушення екологічної рівноваги виникла не відразу. Вона насувалася хіба що поступово, іноді у результаті необізнаності, а частіше всього через нехтування людей до можливим шкідливим і навіть згубним наслідків своєю практичною деятельности.

Проблема збереження навколишнього середовища органічно пов’язані з різким зростанням господарську діяльність людини, зумовленої закономірними тенденціями у суспільному розвиткові: збільшенням чисельності населення, прагненням до прогресу, поліпшенню матеріального добробуту та т. буд. .

Надмірна, незважаючи, експлуатація людиною природи призвела до масової вирубування лісу, погіршення якості ресурсів прісної води, забруднення морів, озер, річок, порушення озонового шару, що становить небезпеку обману життя людей. Підвищується частка вуглекислого газу повітрі. Зростають викиди інших хімічних сполук (окислів азоту, сірки), наслідком яких є «кислотні дощі». Відбувається потепління клімату планети, що призводить до виникненню з так званого «парникового ефекту». Яскравим показником забруднення довкілля стала Чорнобильська катастрофа.

Потворна, неконтрольована господарську діяльність людей небезпечна своїми наслідками, не знаючими державних кордонів Шотландії й не визнавали ніяких перепон. Це зобов’язує всі країни і народи об'єднати зусилля, створені задля захист та поліпшення оточуючої среды.

Екологічні проблеми тісно взаємопов'язані з економічними — з проблемами зростання громадського виробництва, і зростанням у зв’язку з цим потреб у енергії та овочева сировина. Природні ресурси не безмежні, тож потрібно раціональний, науково обгрунтований підхід до використанню, Проте що завдання пов’язані з чималими труднощами. Один із них обумовлена різким відставанням країн за рівнем споживання енергії душу населення від промислово розвинутих країн. Інша труднощі викликана технологічним недосконалістю виробництва багатьох держав, в тому однині і Росії, у результаті відбувається великий перевитрата сировини, енергії, палива на випуск одиниці продукции.

Різноманітні і соціальні проблеми. Протягом останніх десятиліть відзначені зростання стурбованістю людства, викликаної обрушившимся нею потоком небезпечних хвороб Паркінсона й шкідливих пристрастей. Серцево-судинні і онкологічні захворювання, СНІД, алкоголізм, наркоманія придбали інтернаціональний характері і стали одній з глобальних проблем.

Весь світ неспроможна не тривожити дедалі глибша розбіжність у рівень життя народів розвинених країнах і країн. Слаборозвинені країни нерідко відвідує голод, у результаті якого гине дуже багато людей. Збільшенню даних проблем сприяє також невідповідність у відсотковому співвідношенні між демографічним зростанням населення Криму і динамікою продуктивних сил.

Людей усього світу тривожить зростання злочинності, посилення впливу мафіозних структури тому однині і наркомафии.

Глобальні проблеми з кінця взаємовідносин людини, суспільства і природи. Усі вони органічно взаємопов'язані між собою, і тому їхнє рішення вимагає комплексного подхода.

Поява глобальних проблем позначилося на системі міжнародних відносин. Справді зусилля, створені задля запобігання екологічній катастрофі, боротьби з голодом, смертельними хворобами, спроби подолати відсталість що неспроможні дати результатів, якщо буде вирішуватися в одиночній тюремній камері, на національному рівні, й без участі країн світу. Вони вимагають планетарного об'єднання інтелектуальних, трудових і матеріальних ресурсов.

Четвертої тенденцією сучасних міжнародних відносин є посилення поділу світу на двома полюсами — полюси світу, добробуту і демократії та полюси війни, бродіння і тиранії. Більшість людства живе на полюсі бродіння, у якому переважає бідність, анархія і тирания.

На полюсі світу, добробуту і принципи демократії перебувають 25 країн: держав Європи, США, Канада, Японія, Австралія і Нова Зеландия. Вони проживає 15% населення земної кулі, так званий «золотий мільярд». У цих країнах переважають багаті демократії, в яких рівень життя пересічного українського громадянина за мірками дуже високий (від 10 до 30 тисяч доларів доларів щорічного доходу), тривалість життя щонайменше 74 років. Такого добробуту країна може здобути популярність лише наявністю високорозвиненою наукомісткої экономики.

В іншому полюсі перебувають держави Африки, Азії, Латинська Америка, республіки колишнього СРСР і Сходу. Вони більш 80 млн. людина живуть за умов абсолютної злиднів, та якщо з 500 млн. голодуючих близько 50 млн. щорічно вмирали від виснаження. У економіці ці держави поставляли розвиненому світу енергоносії й сировину й виступали як звалища для отруйних отходов.

П’ятої тенденцією було те, у цілому як у внутрішній, і у міжнародному житті політика як стихійне зіткнення соціальноісторичних сил дедалі помітнішою тісниться началами свідомого, цілеспрямованого, раціонального регулювання, заснованого на праві, демократичних засадах і знаниях.

Шостий тенденцією стала демократизація як міжнародних відносин, так і внутрішньополітичних процесів. Вона спостерігається в усіх країнах незалежно від панівного у яких типу політичного режиму. Із завершенням «холодної війни» навіть за умов самих авторитарних режимів значно звузилися можливості приховувати, а тим паче легітимізувати порушення особистої свободи громадян, їх природничих і політичних прав. Всесвітнє поширення отримує таке явище, як прогресуюча політизація мас, повсюдно потребують доступу до інформації, участі у прийнятті що стосуються їх виконання, поліпшення свого матеріального добробуту і якості життя. Досягнення постіндустріальної революції — супутниковий і кабельне телебачення, телефакси і електронна пошта, глобальна мережу Інтернет, що уможливлює майже миттєве поширення та отримання необхідної інформації майже за всі цікавлячим сучасного людини питанням, — стали ознаками повсякденні людей у економічно найрозвиненіших державах, а й одержують всі більш стала вельми поширеною в усьому світі. Різко розширюється склад парламенту й розмаїття політичних чинників. Через війну розробка та реалізація зовнішньополітичних установок перестають судитися вузької групи людей спеціального державного відомства, стаючи надбанням сукупності найрізноманітніших інститутів, — як урядових, і неполітичного характеру. Натомість це надає глибокі наслідки на політичні відносини з погляду їх безпосередніх учасників. 2 Геополітика — основний напрям світової політики та Міжнародних отношений.

Під час вивчення світової політики і міжнародних відносин у межах політичної науки особливо важливе значення має її напрям як геополітика. Геополітика має предметом свого дослідження глобальні і національні інтереси, пріоритети та художні засоби зовнішньої політики України держав як суб'єктів міжнародних взаємин держави і світової політики, спираючись на територіальні і демографічні імперативи, також силові потенціали різних стран.

Сучасна геополітика є науку, вивчаючу зовнішню політику держави у вигляді комплексного аналізу низки які її чинників. Основним об'єктом геополітичних досліджень є географічна середовище країни, що характеризується рельєфом, розміром і розташуванням території у світовому геополітичному просторі; типом і формою державних кордонів; становищем навколишнього середовища; наявністю природних ресурсів. Географічна середовище у тісній взаємозв'язку з цими найважливішими чинниками зовнішньої політики України, як політична система, соціально-демографічна структура суспільства, економіка, військова мощь.

Під час вивчення географічної середовища в аналізованої науці робиться акцент насамперед дослідженні фундаментальних якостей простору. У цьому зв’язку важливе значення має такого поняття, як территориальность. Территориальность — сукупність процесів різного роду механізмів, з яких живі істоти проголошують, демаркируют і захищають район свого перебування, аби запобігти до нього сторонніх. Кожна країна має власну територію з чітко означеними межами і прикордонної службою, що охороняє цю территорию.

Величина території, яку займає ту чи іншу держава на планеті, одна із найважливіших показників, мірою визначальною місце країни у ієрархії міжнародних відносин, її політику поставляють на світовий арені національні геополітичні інтереси. Розмір сухопутної території держави у геополітиці завжди пов’язане з чисельність населення. Це поєднання фіксується ще однією істотною геополітичним показником — щільність населення, тобто числом жителів на 1 км². У світі є государства-гиганты в територіальному плані, мають високу чи відносно високу щільність населення. Зазвичай, такі країні мають значна питома вага у світовій політиці і глобальному розвитку. Основна характеристика таких країн приведено в таблиці 2.

Таблиця 2 — Географічні показники стран-гигантов.

|Держава |Площа території, млн. |Густота населення, | | |км2 |чел/км2 | |Росія |17,075 |8,6 | |Китай |9,600 |125,0 | |США |9,360 |27,8 | |Індія |3,290 |282,6 |.

Існують держав з достатньої великий територією і дуже малої щільністю населення, що у певній ступеня обмежує їх можливості бути світових лідерів. До таких країн можна віднести Канади та Австралію. Основна характеристика таких країн зведена в таблицю 3.

Таблиця 3 — Площа території Польщі і щільність населення Канади та Австралии.

| |Площа території, млн.|Плотность населення,| |Держава |км2 |чел/км2 | |Канада |9,97 |2,95 | |Австралія |7,70 |2,33 |.

Важливим елементом державної території є води, які діляться на внутрішні (водні шляху, моря, морські порту, рейди, бухти і т.п., які працюють у межах державних кордонів) і территориальные.

Води, що входять до склад державної території, мають великий геополітичне значение:

1. Внутрішні водні шляху (річки, канали тощо.) у часто виконують роль геостратегічних ліній розбудови держави: із них проходять важливі транспортних комунікацій; вздовж цих водних шляхів розташовуються міста, зокрема і великі, формуються економічні райони, проживає велика частина населення країни; внутрішні води грають роль природних перепон під час оборони государства;

2. Територіальні води забезпечують державі виходу відкритого моря і світова системі морських коммуникаций.

Повітряний простір має важливого значення в аспекті транспортних комунікацій й страны.

Державні всіх країн світу спільно з протоками, відкритим морем і Антарктидою становлять світове геополітичне простір. Структура геополітичного простору представлена на малюнку 1.

Малюнок 1 — Структура геополітичного пространства.

Геополітичне простір підрозділяється на геостратегічні регіони. Геостратегічний регіон — утворюється навколо держави або групи держав, граючих ключову роль світової політики і становить собою великий простір, у якому, крім територій регіонотворчих країн, входять зони їх контролю та впливу. Геостратегічні регіони складаються з геополітичних регіонів. Геополітичний регіон — це частина геостратегічного регіону, знана тіснішими і стійкими політичними, економічними, культурними зв’язками. Геополітичний регіон більш органічний і компактний, ніж геостратегический.

Істотну роль геополітичних дослідженнях грає категорія «кордон». У плані під кордоном розуміють рамки, обмежують простір, яким поширюється національний суверенітет. Кордон — це буде непросто лінія, механічно що означає размеживание державних територій. Кордон одна із найважливіших чинників, які забезпечують життєздатність і безпека держави. Вона визначає ареал формування національної самосвідомості та національної ідентичності. Здатність держави забезпечувати недоторканність важливим і захист своїх кордонів є показник його сили та авторитеті в міжнародному співтоваристві. Кордони поділяються на природні і штучні. Під природними межами (моря, и океани, річки й гірські ланцюга) розуміють створені природою рубежі та часові перепони, що використовуються відділення території однієї держави від іншого чи то з відкритого моря. Штучні кордону облаштовуються людьми з допомогою спеціальних інженерних споруд. У геополітиці віддається перевагу природним кордонів над штучними. Кордони виконують важливі геополітичні функції. Вони поділяють зони дії національних суверенітетів, служать рубежами передовий оборони держав, виступають пунктів контролю над міграцією покупців, безліч т.д.

Важливим елементом геополітичного аналізу є сила (чи міць) держави. Категорія сила відбиває надзвичайно складний і многофакторное геополітичне явище. З одного боку, сила держави — це здатність однієї держави досягати своєї мети в зовнішній політиці шляхом надання істотного чи визначального на політику інших країн. З іншого боку, сила пов’язані з можливостями держави відстоювати свої інтереси, самостійно розв’язувати життєво важливі завдання своєї політичної та скорочення економічної развития.

Сучасна геополітична теорія в наші дні шукає на запитання, пов’язані з адекватної оцінкою силових співвідношень між державами сучасного світу. Ця проблема пов’язані з визначенням балансу наснаги в реалізації міжнародному співтоваристві, що є історичної категорією й у що свідчить визначає глобальне розвиток усього людства і окремих регіонів на нашої планете.

3 Росія системі міжнародних отношений.

Наприкінці ХХ століття для росії виникли завдання, пов’язані з її пошуком, встановленням місця та ролі нової держави у світовому співтоваристві. Росія не успадкувала від СРСР ні статусу наддержави, ні ролі однієї з центрів світової політики, рівноважного навіть їх союзників. Різко знизилося її геополітичне простір. З розпадом Радянського Союзу Росія була як б відтиснута далі в східну частина Європи, позбавлена зручних виходів в Світовий океан, ослаблена інфраструктура, оскільки разом із Україною, Білоруссю і Прибалтикою від нього відійшли і найрозвинутіші у тому відношенні регіони. Росія відділена Західної та Центральної Європи поясом держав і виходить Тихому океану найменш розвиненою своєї частью.

Після розпуску Варшавського договору співвідношення наснаги в реалізації Європі змінилося на користь Росії, посилилося вплив НАТО, що вийде державний кордон Росії. Росія втратила своїх колишніх тих, хто не придбала жодного нового.

Широкість географічного простору й нерівномірний розподіл природних багатств біля країни, этноцивилизационное розмаїття її населення, у тому числі більш 150 різних народів, велика довжина сухопутної і військовий морський державного кордону, дуже багато прилеглих до них чи розташованих поруч плотнозаселенных і має обмежені природні ресурси інших держав, чимало з яких зацікавлені у розчленування же Росії та включенні її багатих на природні ресурси регіонів у склад території, — усе це накладає відбиток формування зовнішньої політики України России.

Через війну непродуманих реформ економічний і військовий потенціал країни помітно знизився. Відбувається її витіснення на периферію, на задвірки світової економіки. Щодо більшості параметрів (крім розмірів території і що ядерного потенціалу) Росія перейшов у категорію середніх держав. Зниження економічної, технологічної та військової могутності Росії істотно зменшило її міжнародний авторитет. За позитивного рішення гострих міжнародних проблем думка російської держави мало учитывается.

Колись справді великої країні, світової державі сьогодні доводиться шукати більш-менш зручне місце і скромну роль умовах інтенсивного нарощування геополітичного потенціалу США, Китаєм, об'єднаної Європою та низку інших стран.

Прагнення повернути геополітичний статус наддержави і навіть перворазрядной великої країни сьогодні поки що не має сенсу і, може, навіть губительно.

У пошуках свого місця у міжнародній політиці, який би відповідало її можливостям, її традиціям, Росії доведеться як реальності нинішнього моноцентризма при гегемонії США, і ймовірні перспективи формування полицентризма у світовій геополітичному просторі і змінюються міжнародних отношениях.

Сучасною Росії, слід уникати негативних аспектів формування нового світового порядку, варто навчитися використовувати сприятливі факторы.

Сьогодні Росія значні змогу ведення активної зовнішньої політики України. Вона зберігає у себе місце постійного членами Ради Безпеки ООН, має потужною ядерною потенціалом, має найбільшу територію з значними природними багатствами, освічене население.

Слід зазначити своєрідне геополітичне становище Росії. Наша країна посідає центральну позицію на карті світу. Цей регіон іноді називають серцевиною Землі. Західної частиною країна входить у Європу, східної в Азию.

Проте слід підкреслити, що вироблення національних пріоритетів в сучасної Росії йде складно і суперечливо. Зрозуміло, що інтереси безпеки Росії потребують створення міцних взаємовигідних зв’язку з найближчим географічним оточенням, активний розвиток економічного, соціального, культурної співпраці з деякими країнами. Але досі пір нечітко сформульовані національні чи державні інтереси країни. Можна сміливо сказати, поки зовнішня політика Росії перебуває на стадії становления.

Але вже можна виділити основні риси цієї политики:

1. Росія відкидає будь-яку війну, застосування військової сили, як засіб досягнення політичних, економічних пріоритетів і інших зовнішніх целей.

2. Наріжним каменем нашої зовнішньої політики України стало положення про те, що Росія до жодного державі не належить як до свого противнику.

3. Заявлено, що Росія захищати не ідеологію, а свої життєво важливі интересы.

4. Зовнішня політика повинна бути «витратною», а бути взаимовыгодной.

Дедалі більше людей Росії усвідомлюють, збереження суверенітету, цілісності і єдності Росії виступає як її головного національного інтересу. І, виходячи з того, складаються основні напрями зовнішньої політики України Російського государства.

Першорядною важливості завданням зовнішньої політики України Росії є встановлення нормальних довірчих відносин із країнами Запада.

У рішенні завдань консолідації країн світу важливе його місце займає Європа. Країнам Західної Європи Росія та найближчими роками буде поставляти нафту, газ, хімічні продукти, пиломатеріали й те сырье.

Та вона є й найбільшої азіатською державою, й у країн Близького Сходу, Південної і Південно-Східної Азії вже Росія може бути партнером саме як сильна промислова країна, як центр науки, культури та образования.

Унікальне географічне розташування Росії має бути також використано до її економічної і політичною вигоді. Через Росію йдуть самі зручні шляху, що з'єднують країни Західної Європи і сподівалися Тихоокеанського регіону. Тож покликана зіграти роль сполучної ланки між Заходом й Востоком.

У російської зовнішню політику поступово відбувається усвідомлення об'єктивного закону — закону регіональної спільності, яке зазначає те що, що у націй, що у частині світу, є загальні інтереси, пов’язані з підтримкою добросусідських відносин, економічну кооперацію. Навіть якщо абстрагуватися від факту багатовікового перебування у єдину державу, географічна близькість, єдність регіональних проблем власними силами є чинником встановлення дедалі більше тісного співробітництва уряду і інтеграції із країнами, утвореними біля колишнього СРСР, зі країнами СНГ.

Зовнішньополітичної стала проблема захисту прав 25 млн. етнічних російських, котрі опинилися не зі своєї волі іммігрантами у нових суверенних государствах.

Зовнішня політика нині повинна бути зорієнтована те що, щоб уникнути ізоляції, включитися у світове людність у ролі суверенної, порядної держави. Росія має зайняти своє достойне місце в системі міжнародних відносин, заснованих на виключно рівність сторін, взаємній повазі, взаємовигідному сотрудничестве.

Поруч із захистом своїх суто національних інтересів, Росія має брати активну участь у вирішенні глобальних проблем современности.

Проте найважливішими умовами здобуття гідного статусу в міжнародних відносинах є зміцнення цілісності Російської Федерації, і навіть розвиток власного економічного потенціалу. Лише і під час цих умов можливе вирішення важкої завдання — перетворення Росії з приниженого і заздрісного спостерігача в цій самодостатній і вільний суб'єкт міжнародних отношений.

Заключение

Будь-який сценарій світового розвитку на ХХI столітті передбачає розширення й поглиблення міжнаціональних зв’язків, інтенсифікацію міжнародної політики. А це підвищення значимості для людства політичної науки. Якщо протягом багатьох століть, і навіть тисячоліть світового процес складався стихійно і теоретичні розробки мало впливали на реальну політику, то наші дні вплив науки на міжнародні відносини неухильно растет.

Додаток, А (обязательное).

Бібліографічний список.

1. Політологія: Навчальний посібник для вузів/ науковий редактор А.А.

Радугин.-2-е вид., перераб. і дополн.-М.: Центр, 2000.-336с.

2. Тавадов Г. Т. Політологія: Навчальний посібник.- М.: Фаир-Пресс, 2000.;

416с.

3. Ирхин Ю. В., Зотов В. Д., Зотова Л. В. Політологія: Учебник.-М.:

Юристъ, 2001.-511с.

4. Пугачов В. П., Соловйов А.І. Введення у політологію: Підручник для студентів вузов.-4-е вид., перераб. і доп.-М.: Аспект Пресс, 2002.;

477с.

5. Політологія: Учеб. Посібник./ Н.І. Азаров, Г. С. Адрияш, Т.В.

Бакулина та інших.; Під ред. Б.І. Кретова.-М.: Высш. Шк., 2001.-303с.

6. Політологія під ред. М. Н. Марченко — М.:Зерцало 1999.-350с.

7. Політологія: Енциклопедичний словник під общ. ред. Ю.В.

Асерьянова. Московський комерційний університет.- 499с. ———————————;

Геостратегічний регион.

Геополітичний регион.

Державна территория.

Повітряний пространство.

Води: внутрішні, територіальні, особлива економічна зона Суша.

Недра.

Світове геополітичне пространство.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою