Біосфера

План:

1. Характеристика і склад биосферы.

2. В. И. Вернадский про біосфері і «живому веществе».

3. Біосфера і творча людина. Ноосфера.

4. Роль людського у розвитку биосферы Использованная литература.

Характеристика і склад биосферы.

У буквальному перекладі термін «біосфера» обозначет сферу життя й у сенсі він уперше був в введений у правове науку в 1875 р. австрійським геологом і палеонтологом Едуардом Зюссом (1831 — 1914). Проте набагато раніше цього під іншими назвами, зокрема «простір життя », «відразу краєвид », «жива оболонка Землі «тощо., його зміст розглядалося багатьма іншими естествоиспытателями.

Спочатку під цими термінами мовити лише сукупність живих організмів, які живуть планеті, хоча часом і вказувалося їх зв’язку з географічними, геологічними і космічними процесами, та заодно скоріш звертали увагу на залежність живої природи від зусиль і речовин неорганічної природи. Навіть автор сам термін «біосфера «Э.Зюсс у своїй книжці «Лик Землі «, опублікованій через майже тридцять років після введення терміна (1909 р.), не помічав зворотного впливу біосфери визначав її як «сукупність організмів, обмежену у просторі й часі і обитаюшую лежить на поверхні Землі «.

Першим із біологів, який ясно зазначив величезну роль живих організмів у освіті земної кори, був Ж. Б. Ламарк (1744 — 1829). Він підкреслював, що це речовини, що перебувають у поверхні земної кулі і що утворюють його кору, сформувалися завдяки діяльності живих организмов.

Факти й положення про біосфері накопичувалися поступово у зв’язку з розвитком ботаніки, ґрунтознавства, географії рослин i інших переважно біології, і навіть геологічних дисциплін. Ті елементи знання, котрі почали необхідні розуміння біосфери загалом, виявилися пов’язані з виникненням екології, науки, що вивчає взаємовідносини організмів і навколишнього середовища. Біосфера є певної природної системою, та її існування у першу чергу виявляється у круговерті енергії і речовин з участю живих организмов.

Дуже важливим розуміння біосфери було встановлення німецьким фізіологом Пфефером (1845 — 1920) трьох способів харчування живих організмів: автотрофне — побудова організму з допомогою використання речовин неорганічної природи; гетеротрофное — будова організму з допомогою використання низькомолекулярних органічних сполук; миксотрофное — змішаний тип побудови організму (автотрофногетеротрофный).

Біосфера (в сучасному розумінні) — своєрідна оболонка Землі, яка містить всю сукупність живих організмів ту частину речовини планети, яка зараз переживає безупинному обміні з тими организмами.

Біосфера охоплює нижню частина атмосфери, гідросферу й верхній частина літосфери. Атмосфера — найбільш легка оболонка Землі, яка з космічним простором; через атмосферу здійснюється обмін речовини і з космосом. Атмосфера має низку верств: тропосфера — нижній шар, примикає до поверхні Землі (висота 9−17 км). У ньому состредоточено близько 80% газового складу атмосфери й усе водяний пар; стратосфера; ноносфера — там «живе речовина» відсутня. Домінуючі елементи хімічного складу атмосфери: N2 (78%), O2 (21%), CO2 (0,03%). Гідросфера — водна оболонка Землі. У слідство високої рухливості вода проникає повсюдно у різні природні освіти, навіть найбільш чисті атмосферні води містять від 10 до 50 мгр/л розчинних речовин. Домінуючі елементи хімічного складу гідросфери: Na+, Mg2+, Ca2+, Cl-, P. S, З. Концентрація тієї чи іншої елемента у воді ще щось свідчить, наскільки вона важливий для рослинних і тварин організмів, які у ній. У цьому плані провідна роль належить N, P, Si, які засвоюються живими організмами. Головною особливістю океанічній води і те, основні іони характеризуються постійним співвідношенням всього обсягу Світового океану. Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, що складається з осадових і магматичних порід. Нині земної корою прийнято вважати верхній шар твердого тіла планети, розташований вище сейсмічної кордону Мохоровичича. Поверховий шар літосфери, у якому здійснюється взаємодія живої матерії з мінеральної (неорганічної), представляє собою грунт. Залишки організмів після розкладання переходить до гумус (родючу частина грунту). Складовими частинами грунту служать мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази. Домінуючі елементи хімічного складу літосфери: O, Si, Al, Fe, Ca, Mg, Na, K.

Провідну роль виконує кисень, частку яке припадає половина маси земної кори і 92% її обсягу, проте кисень тісно пов’язаний коїться з іншими елементами найголовніше породообразующих мінералах. Т.а. кількісним відношенні земна кора — це «царство» кисню, хімічно пов’язаного в ході геологічного розвитку земної коры.

Поступово ідея про тісний взаємозв'язок між живої і неживої природою, про інше вплив живих організмів та його систем на які оточують фізичні, хімічні і геологічні чинники дедалі більше проникала в свідомість вчених і знаходила реалізацію у конкретних дослідженнях. Цьому сприяли і зміни, зміни у спільний підхід натуралістів до вивчення природи. Усі вони більше переконувалися у цьому, що відособлене дослідження явищ і процесів природи з позицій окремих наукових дисциплін виявляється неадекватним. Тому на згадуваній межі ХIХ — ХХ ст. до науки дедалі ширше проникають ідеї холістичного, чи цілісного, підходи до вивченню природи, які у час сформувалися в системний метод її изучения.

В.И.Вернадский про біосфері і «живому веществе».

Центральним у цій концепції є поняття про живу речовину, яке В. И. Вернадский визначає як сукупність живих організмів. Крім рослин та тварин, В. И. Вернадский включає сюди і людство, вплив якого на геохімічні процеси відрізняється від впливу інших живих істот, по-перше, своєї інтенсивністю, дедалі більшого із перебігом геологічного часу; по-друге, впливом, яке діяльність людей надає на інше живе вещество.

Це вплив позначається насамперед у створенні численних нових видів культурних рослин i свійських тварин. Такі види не існували раніше й без допомоги людини або гинуть, або перетворюються в дикі породи. Тому Вернадський розглядає геохімічну роботу живого речовини в нерозривний зв’язок тваринного, рослинного царства і культурного людства як роботу єдиного целого.

Попри певні протиріччя, вчення Вернадського про біосфері є новий великий крок у розумінні як живої природи, але її нерозривний зв’язок з діяльністю человечества.

Біосфера і достойна людина. Ноосфера.

Вернадський, аналізуючи геологічну історію Землі, стверджує, що спостерігається перехід біосфери до нового стан — в ноосферу під впливом нової геологічної сили, наукової думки людства. Однак у працях Вернадського немає закінченого і несуперечливого тлумачення сутності матеріальної ноосфери як реформованій біосфери. У одних випадках він писав про ноосферу у часі (вона не настала), за іншими в теперішньому (ми входимо у ній), інколи ж пов’язував формування ноосфери з появою людини розумної чи з появою промислового виробництва. Слід зазначити, що коли ролі минералога Вернадський писав про геологічної діяльності, вона вживав понять «ноосфера» і навіть «біосфера». Про формуванні Землі ноосфери він найбільш докладно писав незавершеною роботі «Наукова думку, як планетне явище», але переважно з погляду історії науки.

Отже, що саме ноосфера: утопія чи таки реальна стратегія виживання? Праці Вернадського дозволяють більш обгрунтовано вирішити поставлене запитання, що у них зазначений ряд конкретних умов, необхідні становлення і існування ноосфери. Перерахуємо цих умов: заселення людиною всієї планети; різке перетворення засобів зв’язку й обміну між країнами; посилення зв’язків, зокрема політичних, між країнами Землі; початок переважання геологічної ролі людини з інших геологічними процесами, що перебігають в біосфері; розширення меж біосфери і вихід космос; відкриття нових джерел енергії; рівність людей всіх рас і релігій; підвищення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньою і внутрішньою політики; свобода наукової думки і наукового пошуки тиску релігійних, філософських і розширення політичних побудов й створення чи державній ладі умов, сприятливих для вільної наукової думки; продуману систему народної освіти та підйом добробуту трудящих. Створення реальній можливості поголовно недопущення недоїдання і голоду, злиднів та Ющенка надзвичайно послабити хвороби; розумне перетворення первинної природи Землі з єдиною метою зробити його здатної задовольнити всі матеріальні, естетичні і духовні потреби чисельно зростаючого населення; виняток війн піти з життя общества.

Роль людського у розвитку биосферы.

Центральної темою вчення про ноосферу є єдність біосфери і людства. Вернадський у своїх працях розкриває корені цієї єдності, значення організованості біосфери у розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце й ролі історичного поступу людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу в ноосферу.

Однією із ключових ідей, що у основі теорії Вернадського про ноосферу, і те, що людина перестав бути самодостатнім живим істотою, котрі живуть окремо за власними законами, він співіснує всередині природи й є частиною її. Це єдність зумовлено передусім функціональної нерозривністю довкілля та людини, яку намагався показати Вернадський як биогеохимик. Людство саме собою є природне явище і, природно, що біосфери позначається як на середовищі життя, а й у образі мысли.

Та не природа впливає на людини, є і зворотний. Причому вона поверхнева, відбиває фізичне вплив особи на одне довкілля, вона значно глибше. Це доводить те що, що у останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. «…ми всі більше й яскравіше бачимо діє сусідні геологічні сили. Це збіглося, чи випадково, з проникненням в наукове свідомість переконання про геологічному значенні Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери — ноосфери — і є одним із форм її висловлювання. Воно пов’язане, звісно, насамперед із уточненням природною наукової праці й думки не більше біосфери, де живе речовина грає основну роль» Так було в останнім часом різко змінюється відбиток живих істот на довкілля. Завдяки цьому процес еволюції переноситься до області мінералів. Різко змінюються грунту, води та повітря. Тобто, еволюція видів сама перетворилася на геологічний процес, позаяк у процесі еволюції з’явилася нова геологічна сила. Вернадський писав: «Еволюція видів перетворюється на еволюцію биосферы».

Вернадський бачив неминучість ноосфери, підготовлюваній як еволюцією біосфери, і історичним розвитком людства. З точки зору ноосферного підходу інакше і сучасні болючі місця розвитку світової цивілізації. Варварське ставлення до біосфері, загроза світової екологічній катастрофі, виробництво коштів масового знищення — усе це повинно мати минуще значення. Питання корінне повороті до початків життя, до організованості біосфери у сприйнятті сучасних умовах повинен звучати як сполох, заклик до того що, щоб й діяти, в біосферному — планетному аспекте.

Використана литература:

|Аллен Р.Д. |"Наука про життя", М. — 1996 р. | |Вернадський В.И.|"Философские думки натураліста", М.- 1998 р. | |Вернадський В.И.|"Биосфера і ноосфера", М.- 1998 р. | |Вернадський В.И.|"Научная думку, як планетне явище", М. — | | |1995 р. | |Вернадський В.И.|"Начало і вічність життя", М.- 1995 р. | |Кондратьєв М.Н.|лекции, M. — 1998 р. |.