Политика, наука і утопия

Дніпропетровський державний університет факультет прикладної экономики.

РЕФЕРАТ по курсу: «Політологія «на задану тему: «Політика, наука і утопія «.

виконав: студент грн. ЭП-94−1.

Наход А.І. перевірила: Голубничая Р.И.

Днепропетровск.

— 1998;

Політика, наука і утопия.

Ми у цій статті до трьох споконвічним явищам життя людини і суспільства, наділеним найважливішими соціальними функціями: політиці, організуючою і контролюючою суспільство, науці, дає необхідне цього знання, і до утопії - особливому ілюзорного уявленню про дійсності або про майбутньому, яке несумісне із науковим знанням здатне відвести політику кращий бік від справжнього рішення її завдань. Таке вихідне уявлення про ці трьох феномени викликає думка про простому історичному процесі послідовного оволодіння політикою, науковим знанням про суспільство та її матеріальному і культурному оточенні, про процесі суспільного розвитку і про вигнання взагалі утопічного початку з політичної свідомості і політичною практики. Тоді як, як відомо, відносини між політикою, наукою і утопією — хибним знанням — складаються незрівнянно складніше, бо зовсім на однозначні їх характеристики і громадських функції. Політика зовсім на зводиться до точної реалізації розроблених наукою рішень, відкритих нею законів. Вона не рівнозначна науці, політика — те й мистецтво, і прояв волі, це світогляд і ідеологія, зіткнення думок і сфера суб'єктивних поглядів, настроїв, намірів, область безлічі непізнаних, невідомих чинників, визначальних людський розвиток, що залишаються поза знання, відкритого для політики наукою. З іншого боку, не всесильна і наука, познающая соціальну дійсність, особливо наука, яка прислужується політиці, а чи не взаємодіє зі нею. У нашій країні має щодо розвинену систему громадських наук, в певною мірою і кваліфікованими кадрами, але й філософія, ні політична економія, ні юриспруденція й інші галузі обществознания ми змогли запобігти політичну кризу нашого часу, відмітною рисою якого таки є безліч утопічних побудов в політиці. Не одна наука у цьому винна. Політика, яка прислухається до ній лише міру те, що хоче від нього почути, неспроможна плідно перевоплощать наукові знання у політичне дію. Порівняно неважко виявити утопічні запрацювала політиці, що вони взагалі виникають, усупереч будь-якої науці (справжньої й відповідає за висновки), і політикою рухають побажання її творців, мрії, прагнення випередити події, котрий іноді намагання репрезентувати їх такими, які на насправді. Досить концепції зрілого соціалізму, ідею 1960;х років — твердження про будівництво основ комунізму до 80-му року у нашої країні, модель командно-приказного методу політичного та скорочення економічної і будь-якого іншого керівництва та мн. ін. Відомі й ненавмисні, об'єктивні чи суб'єктивні труднощі, що потенційно можуть заважати з'єднанню політики та: те й різна ступінь компетентності політика та вченого, протиріччя теоретичного і практичного свідомості, різноманітні форми і різна ступінь їх соціальної відповідальності (наука пропонує теорію тієї чи іншої політичного процесу, але практичні рішення — справа політики). Неважко уявити собі, наскільки імовірні ілюзії у політиці, які сприятливі можливості виникатимуть з політичної свідомості суспільства для проникнення нього утопічного розуміння особливостей, цілей і перспектив політики. Така ситуація ускладнюється тим, що зовсім неоднозначна сама утопія. Однією з утопій виявилося саме припущення, що успішний розвиток науки, безумовно, витісняє з політичного життя утопічне свідомість і ілюзорні побудови. Розвиток науки, як з’ясувалося, як не привело до цієї пори до изживанию утопічних явищ у політичному сфері, а й сам породило нові, більш приховані як важко помітні види утопічного свідомості у політичних рішень. Один із причин тому — розмаїтість власних форм і орієнтацій самої утопії, рівнів свідомості, у яких вона виникає. Зрозуміло, в усіх незрозуміле чи несвідоме у політиці та не всяка помилкова ідея породжують утопію. Утопія виникає, якщо хибність тієї чи тієї інший установки, політичної лінії, теорії чи практики не зізнається чи усвідомлюється без належних висновків. Якщо, наприклад, економічна політика відірвана від соціального здійснюються половинчасті реформи, то утопічний результат таких рішень відомий. Офіційна віра у зміни надто сприяє закріплення ілюзій й нерозумінню утопічної ситуації. Людина завжди відчував потребу в швидкому переміщенні в просторі, і з’явився міф про всеприсутствии надприродних істот, богів чи його посланців. У близькі до нас часи виникають ідеї механічного транспорту, літальних апаратів і саморушних пристроїв. І завжди, до нашого часу, що час цих ідей залишаються їхнього сучасників чистої утопією, наразі їх вдається реалізувати, хоча в неповної та недосконалою формі. Так само, сутнісно, з’являються і з великими труднощами реалізуються вікові мрії людини про справедливість, рівність, добробуті, свободі, про суспільство, яка здатна забезпечити його цими благами. Соціальна утопія еволюціонує, але з зникає. Утопія можлива й у культурі, й у економіці, та інших видах громадської практики і предметної діяльності. Політика ж цікавить нас тут як область особливо значимої суспільної діяльності, визначальною інші її сфери, діяльність чоловіки й життя суспільства. І оскільки політика акумулює як позитивні рішення і результати у тих сферах, але рішення і ілюзорні, нерозв’язні в момент і чреваті утопічними уявленнями про їхнє реальності, всеосяжний характер цих двох почав — політики і утопії (як та) — робить дослідження їх взаємодії особливо актуальним. Утопія у політиці у принципі соціальна. Соціальність виникає при реалізації значних історичних задумів, цьому вона зливається з теорією та практикою від створення нової суспільства, «інший» цивілізації, нової культури, оновленого політичного порядку. Позаяк служить засобом реалізації соціального проекту, вона сприймає та її специфічних рис, ідеальні спонуки та очікування, які має реалізувати й звільнити з утопічних ілюзій, якщо вони виникають. Не завжди просто розпізнати, де закінчуються реальні кордону політики і починається утопія, тим паче вгадати утопічний результат політичних прийняття рішень та дій. Однією з відомих реакційних соціальних утопій сьогодення — проект створення гітлерівського «нового порядку», нової грандіозної імперії став тимчасово політичним проектом, в здійснення якого повірили значні соціальні сили. Політичні утопії на такому широкому основі - нерідкісне історія, хоч і виняткове по масштабам явище. Рядові політичні проекти, «нормальні» політичні процеси визначають ефективність політичної влади, політичних режимів, структур, конкретних політичних задумів. У тому реалізації бере безпосередню участь наука. Актуальність, конкретність, певна ступінь науковості таких процесів виганяють з політики утопічні початку, що її руйнують. Саме через такі процеси переважають у політиці, і тому надзвичайно важливо знати, як виникають саме у ній, непомітно і мимоволі, утопічні рішення й одержують результати, зрештою впливають на сукупність політичного життя цього товариства і весь його політичне обличчя. Та й щоб дати раду що така «нормальної» політиці, ми зупинимося що на деяких аспектах сучасної теорії утопії, тим більше на відміну досліджень класичної соціальної утопії минулого, особливо соціалістичної, загальна теорія утопії як особливого явища теоретичного свідомості, специфічного суспільного феномену у нас ще замало разработана.

Розвиток суспільства включає й процес політичного розвитку, вдосконалення політичної теорії, накопичення політичних знань, відновлення методів політичного аналізу і вжиття політичних рішень. У наші дні політична нібито влада, державна владу у особливості, має багатьма новими можливостями раціоналізувати політичний процес, використовувати знання про природу та суспільство, працю наукових закладів, досвід експертів, великий потік різноманітної інформації - усе, що дозволяє науково обгрунтувати політичну стратегію і виключити їх з політичної практики значну частину прорахунків і випадків, яких не могло уникнути конкретне політичне дію. Так по крайнього заходу, могли би активно формуватися політика та політична теорія, якби політику можна було раціоналізувати у тій ступеня, як і науку, і якби раціональності наукового пізнання відповідала так само розвинена політична раціональність. Проте між двома типами раціональності не існує прямій залежності. Понад те, вони настільки істотний різняться, що сама процес раціоналізації політики, політичного знання і теорії та в наші дні у високого рівня піддається впливу утопічного свідомості. Тому невипадково політика, яку прийнято вважати реалістичної, в певних умов нести у собі утопічне початок, що змушує порушувати питання про її ефективності про її суспільної ролі. І це проблема вічна, як і самі політика. Політика була і залишається предметом пильної громадської уваги, об'єктом нерідко гострих дискусій, і вибір її правильного курсу нерідко виступає спірним. Зрозуміло, немає підстав стверджувати, ніби будь-яка політика фатально приречена ілюзії, неадекватна дійсності і собі. Невідповідності що така, проте, можуть відбуватися. Слід тому знати, які саме причини можуть їхньому відхилення від бажаних характеристик, які її елементи і чому відповідають спочатку обраному плану, які, отже, аспекти політичного процесу — політичну волю, політичне мистецтво, знання, політичні ресурси, кошти, методи, виконавці - чутливіші до отклоняющим впливам на політичний процес і є вони самі й як і мері причиною неадекватності політики. Виникає і питання, не приймають чи аномалії політичного процесу утопічний характер, і якщо це справді такий, то які ознаки політичної утопії, як саме й наскільки може бути подолана. Потрібна, інакше кажучи, теорія політичної утопії, що дозволяє виявити їх у конкретної в політиці й політичної науці, у соціально-політичному проектуванні. Розпізнавання утопічних елементів політики, можливих утопічних тенденцій тієї чи іншої конкретного політичного процесу саме має безсумнівний політичний сенс. Знання умов і наслідків утопічних перетворень політики зіпсований і значний ідеологічний практичним ефект. Володіння теорією політичної утопія й вміння долати її, використовувати, необхідна за певних політичних цілях, коли утопічне свідомість прогресивно, активно служить рішенню позитивних завдань суспільства, його революційним мобілізаціям. Знання умов, за яких політиці виникають утопічні тенденції, дозволяє оцінювати ефективність політичних прийняття рішень та реальність їх цілей, справжнє, а чи не декларативне зміст політики. Досить ясне розуміння утопічних ситуацій у політиці дає можливість коригувати політичний процес і давати його, оцінювати адекватність соціальнополітичних теорій об'єктивної дійсності, законам і тенденціям історії. Уміння виявляти утопічні запрацювала політиці - важлива умова боротьби за нову політичну мислення, одне з характеристик якого — визволення з утопії у всіх її формах в поворотну епоху сучасної історії, коли масштаби політичних рішень, їх значення й у політиці незмірно зростають. Розпізнавати вже що виникла утопію — це що означає констатувати вже доконаний факт, що, звісно, саме собою дуже важливо. Але ще важливіші передбачити утопію. І тому людству й потрібен її науковий аналіз. Теорії утопії властиво розуміння утопічного свідомості прагнення піти із дійсністю, який зазвичай супроводжується альтернативним проектом її перетворення. Однак у політичної практиці такий проект може виявитися нездійсненним. Утопічні деформації що така — зовсім на рідкість в політики, хоча у принципі політика за своїми соціальним функцій покликана ставити і вирішувати реальні завдання, по крайнього заходу, представляти їх суспільству здійсненними. У цьому сенсі утопію у політиці визначають як роду побажання, яке здійснити не ні тепер, ні згодом, — побажання, яке спирається на громадські сили та яке підкріплюється зростанням, розвитком політичних, класових сил. Тут ми можемо казати про кордонах, і принципах такий оцінки, оскільки те, що нездійсненне тільки в умовах й у тепер, може бути здійсненним за інших обставин й у інший час. Це на користь диференційованого підходи до актуальною політичної утопії. З цього погляду політична утопія то, можливо подразделена на котрі об'єктивно й суб'єктивно зумовлену, навмисну і ненавмисну. Ряд складних утопічних явищ у реальному процесі виникає з різноманітної роду рассогласований у структурі політичних взаємин держави і політичної діяльності, з хибних посилок, неправомірних висновків, і т.д. Але протиріччя, ні помилки, ні помилки, ані шеляга навіть навмисне відхилення від пізнаною дійсності і його закономірностей власними силами, звісно, ще є утопією. Утопія починається там, де помилка не виявлено, політичний проект залишається у силі, зберігається переконання у його до справжності й исполнимости і діяльність й потім здійснюється згідно з проектом. Ця неявна утопія стає явною і їх отримує особливі риси, коли помилки влади розпізнані, проте проект і політичний діяльність не змінюються. Це випадок, коли політик прагне все змінити, нічого, проте вже, не змінюючи сутнісно. Історія повоєнних структурних перебудов централізованого управління нашим народним господарством (злиття і поділ міністерств та, ліквідація одним і створення нових) — лише один приклад що така ілюзорних політичних рішень. Гігантизм централізованого управління також прямо дбає про користь утопічним уявленням. Функціонує величезний розгалужений апарат, в якому циркулює інформація. У цьому ланцюжку нерідко порушуються прямі і зворотний зв’язок, запити не отримують відповіді, розпорядження вони не виконуються, виконання не контролюється тощо. Виникає типова утопія добре налагодженого управління: рухається за видимості злагоджений механізм, який насправді неефективний. Утопічні явища часто породжує приховування інформації, причому як у масовій, а й теоретичному свідомості носіїв влади, думають, що непоінформованість мас користь тій чи іншій політиці. Тепер відомо, якої шкоди розвитку суспільства завдає інформаційну ізоляцію від зовнішнього світу (інформаційна автаркія). Суспільство раптово виявляє себе у полоні ілюзій, як його слабко чи брехливо поінформоване. Навіть якщо визнається, такі ілюзії іноді необхідні, слід пам’ятати, неминучими настане етап розвінчання утопії із усіма наслідками для оцінки політики. Значні проблеми викликає велика розмірність завдань, що виникають у ході здійснення політичного проекту. Великомасштабне централізоване управління особливо уразити для ілюзій стосовно повноти і точності рішень. Тому і схильне уникати альтернативних пропозицій, вибору із різних варіантів, стає негнучким, захищає себе формальними процедурами і аргументами. Зворотний бік такий тактики — суб'єктивізм і диктат, командно-волевые бюрократичні прийоми керівництва. Політика як прогностичний проект змушена рахуватися з вірогіднісним характером параметрів політичного процесу. Мета політики тому й полягає у протидії саме такому некерованому розвитку. Проте за справі у політиці доводиться визнавати нерозв’язність тих чи інших проблем чи його разрешимость тільки основі деякого компромісу. Звідси й потенційні утопічні вирішення питань, справжнє вирішення яких не знайдено. Політичний процес відбувається як взаємодія двох систем — керуючої і керованої. Розмаїття станів керованої системи вимагає відповідного різноманітності й розвиненою організації керуючої системи. Якщо це відповідність порушено, управління неможливо чи малоефективно. Управління відчуває наростаючий недолік інформації, зменшується міра осередку. Зростає і реальність утопічних прийняття рішень та результатів політичного процесу. Якщо невідповідність систем своєчасно виявлено, їхню взаємодію реорганізується: усуваються утопічні тенденції політичного проекту, дефекти управління, відбувається перебудова відносин влади й управління. Можлива інша реорганізація, коли виробляються зміни керуючої системи, а керованої з єдиною метою понизити її упорядкованості і самоврядування. Але це шлях веде або до самообману і найбільш примітивною утопії примусу, ілюзії управління, або соціальної дезорганизации.

Важливе властивість політичного процесу — дискретність політики і його реалізації. Значні мети досягаються послідовно через ряд етапів, у яких переслідуються приватні, конкретні проміжні мети. Така ланцюг цілей немає розривів і слабких ланок. Одне таке ланка ставить під сумнів усю систему політики від задуму, визначення мети до кінцевої мети. Найбільш досконала структура влади приречена бездіяльність і такі суто формальне, тобто., щодо справи, утопічне функціонування, коли його шлях до кінцевим цілям буде перерваний недосконалістю місцевих органів управління, дефектами виконавців, опором бюрократії тощо. Для ефективного здійснення політичного процесу необхідно переконання суспільства на вірності його напрями. Переконання означає довіру до політичному задуму, виконує його влади, її методам і можливостям, довіру до меті. Неконтрольований, беззвітне довіру перетворюється на віру. Виникнення віри саме собою створює умова на формування утопічного свідомості. Віра в ідеальну мету допускає уявлення про її віддаленість. У той самий час влада володіє метою, мета немає інакше, як ідеал, в задумі. Це спричиняє з того що влада, утрачивающая в зв’язку зі метою, з її ідеальним змістом, інакше кажучи, політична діяльність, позбавлена ідеальних установок, стає самоціллю політики. А сам ідеальний задум втрачає самоцельный характер, виявляється утопічним й виступає лише як політичної діяльності - у тому полягає «таємниця» бюрократичної политики.

Отже, під час здійснення політики виникатимуть відносини, здатні породити утопічні явища. Чи можлива раціоналізація недопущення схожих ситуацій і з якими наслідками суспільства? Політичний проект має визначити від початку доцільне поведінка влади з метою вирішення даного класу завдань, визначити її стратегію і, якщо йдеться про конфлікт, оптимальні стратегії інших учасників конфлікту. Невипадково всяка демократична політична процедура пов’язані з визначенням політичного курсу, вибором однодумців, полемікою. Обхід цієї процедури, за її суперечливості, загрожує неефективними рішеннями. Досвід парламентських змагань в усьому світі багато переконливо свідчить звідси: не від неї, а вирішувати з її допомогою політичні протиріччя — ось одне із шляхів подолання утопічного самосвідомості. Різниця між справжнім і несправжнім — уразлива зона для теоретичного і буденної свідомості. І оскільки політика полягає, крім іншого, в визначенні кордонів можливого, у досягненні цих кордонів, вона постійно входить у зону, де може виникнути міф про можливість або неможливості відповідного політичного процесу чи дії. Для політики завжди актуальна проблема кордонів між міфом і реальністю. Міф — це ще утопія, це нахил до неї, посередник між справжнім знанням і нерозпізнаним помилкою. Утопії змінюються, але міфи залишаються. Міф про благом правлінні землі як і древен, як саме політика. Він пережив утопії доброчесною влади незліченних монархів, узурпаторів влади, республіканських, демократичних і деспотичних правлінь. Утопія у сенсі - це конкретизація мифа.

Усе сказане зовсім на означає, що політична процес ніколи не веде до бажаних результатів і що політику взагалі приречена утопію. Своєчасно розпізнаний і виправлений прорахунок не породжує сам собою утопічних тенденцій у політиці. Такі гарантії особливо потрібні нашому суспільству сейчас.

Використана література: Кравченка І. І. «Політика, наука і утопія» // Драма відновлення — М:

Прогрес, 1990.