Депозитні послуги комерційних банків (на прикладі ПАТ «Комерційний банк» Даніель")

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕПОЗИТНИХ ОПЕРАЦІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

1.1 Сутність та формування ресурсної бази комерційних банків

1.2 Роль депозитних джерел у формуванні ресурсної бази банків в умовах економічної нестабільності

1.3 Особливості розробки депозитної політики банку та визначення інструментів її реалізації

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕПОЗИТНИХ ОПЕРАЦІЙ В ПАТ «КБ «ДАНІЕЛЬ»

2.1 Загальна характеристика пасивів ПАТ «КБ «Даніель»

2.2 Організаційне забезпечення процесу залучення депозитних ресурсів ПАТ «КБ «Даніель»

2.3 Структура та динаміка депозитів ПАТ «КБ «Даніель»

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3 УПРАВЛІННЯ ДЕПОЗИТНИМИ РЕСУРСАМИ БАНКУ НЕЦІНОВИМИ МЕТОДАМИ

3.1 Удосконалення методики використання нецінових методів управління депозитними ресурсами банку

3.2 Впровадження нецінових методів управління депозитними ресурсами в ПАТ «КБ «Даніель»

Висновки до розділу 4

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В БАНКУ

4.1 Особливості, завдання та функції служби охорони праці в банку

4.2 Мікроклімат операційного відділу ПАТ «КБ «Даніель»

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП комерційний банк депозит управління Актуальність теми дипломної роботи. На сьогодні в Україні особливого значення набуває підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури, що вимагає кардинальних якісних перетворень у банківській сфері, а відповідно, реалізації адекватної політики комерційними банками. Перехід від адміністративно-командних методів управління банківською системою до економічних посилює роль конкуренції та зумовлює необхідність врахування потреб клієнтів грошово-кредитного ринку, розробки і реалізації ефективної депозитної і кредитної політики.

Досвід країн з розвиненою ринковою системою підтверджує, що головною функцією комерційних банків є сприяння мобілізації заощаджень суб'єктів господарювання, спрямування їх у напрямку найефективнішого використання, опосередковано збільшуючи загальну масу інвестицій та потенціал економічного зростання. Необхідними умовами для створення ефективної банківської системи в Україні є можливість та практичне здійснення переливу фінансових коштів між суб'єктами господарювання, надання споживачам свободи вибору між різними об'єктами розміщення тимчасово вільних грошових коштів, а також надання рівних прав усім, хто пред’являє попит на кредитні ресурси.

Розвиток банківської системи спричинив загострення конкуренції між комерційними банками за ресурси та ефективні напрямки їх розміщення. Це призвело до поступового зниження прибутковості банківської діяльності. Тепер для успішного функціонування та розширення діяльності банківської установи недостатньо залучати кошти за нижчою ціною, а розміщувати за вищою, для цього необхідно створювати ефективну систему менеджменту банку. Для підтримки своєї конкурентоспроможності банки вимушені пропонувати своїм клієнтам все нові послуги, застосовувати різноманітні фінансові інструменти та розширювати свою діяльність.

Серед наукових досліджень депозитної політики комерційних банків слід зазначити роботи А. Бєлоглазової, В. Вікулова, А. Вожжова, Н. Волкової, В. Гейєця, О. Дзюблюка, З. Канценеленбаума, С. Козьменка, П. Конюховського, В. Корнєєва, А. Кононенко, В. Купчинського, І. Ларіонової, Г. Панової, Ю. Половньова, В. Дугласа, П. Друкера, М. Портера, Дж. Ф. Сінклі, Дж. Ван Хорна, Л. Сухової, Е. Уткіна, В. Федотова, Гордона Тіссена, В. К. Бансала, Дж. Ф. Маршала.

Метою магістерської роботи є обґрунтування пропозицій щодо удосконалення надання депозитних послуг банками України в умовах зростання конкуренції на депозитному ринку. Для її досягнення в роботі поставлено такі завдання:

дослідити теоретичні основи понять «депозит» і «депозитна політика», визначено їх складові частини, розкрито суть, функції і принципи формування;

визначити роль депозитної політики у забезпеченні фінансової стійкості банку, сформульовано її цілі, визначено принципи, встановлено опорні точки;

на основі аналізу показників надійності і прибутковості банківських установ обґрунтувати критерії ефективності депозитної політики;

проаналізувати процес формування депозитних ресурсів банків в умовах трансформації економіки;

на основі праць вчених узагальнити рекомендації щодо вдосконалення депозитної політики з метою підвищення ефективності банківської діяльності.

Об'єктом дослідження є діяльність комерційного банку по залученню депозитних коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності Регіональне управління ПАТ «Комерційний банк «Даніель» у м. Хмельницькому.

Предмет дослідження — комплекс системи управління вартістю та рентабельністю залучених депозитних коштів в ПАТ «Комерційний банк «Даніель», а також в інших банківських установах банківської системи України.

Методи дослідження. Теоретичну і методичну основу проведеного дослідження становлять праці провідних сучасних вітчизняних і зарубіжних учених, що стосуються питань ресурсного потенціалу банківських установ, інструментів розробки і реалізації депозитної політики. У роботі використано загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції; кількісний аналіз фінансово-економічних показників; економіко-математичне моделювання — для визначення впливу депозитного залучення ресурсів на основні фінансово-економічні показники функціонування окремого банку і всієї банківської системи (надійність, платоспроможність, прибутковість), обґрунтування оптимальної структури пасивного портфеля банку.

Інформаційною базою дипломного дослідження були — звітні документи ПАТ «КБ «Даніель» за 2009 — 2011 роки, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міністерства фінансів України, а також енциклопедичні видання, монографічні дослідження та публікації зарубіжних і вітчизняних авторів, що склало передумови для комплексного аналізу депозитної діяльності комерційних банків України.

Наукова новизна дипломної роботи полягає у комплексному дослідженні сутності та ролі депозитної політики та особливостей механізму її реалізації комерційними банками України. Отримані теоретичні результати мають наукову новизну, практичне значення, та характеризують особистий внесок автора, зокрема:

вперше:

— здійснено комплексне теоретико-методологічне дослідження депозитної політики як системи економіко-правових відносин, що реалізують суперечність інтересів суб'єктів грошово-кредитного ринку, зокрема депозитна політика ПАТ «КБ «Даніель», яка реалізується на мікрорівні та спрямована на оптимізацію обсягів і ціни депозитних ресурсів у структурі пасивів, що дозволяє забезпечити через механізм банківського менеджменту ефективність та прибутковість діяльності банку в цілому.

вдосконалено:

— заходи щодо активізації діяльності банківських інститутів на депозитному ринку через використання нових депозитних інструментів та підвищення привабливості вкладів шляхом раціонального поєднання цінових і нецінових методів маркетингової політики, що є особливо важливим в умовах стабілізації грошово-кредитного ринку та при переході до ринкових конкурентних методів визначення ефективності банківської діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що використання розроблених пропозицій і рекомендацій у сфері формування і реалізації депозитної політики банку сприяє підвищенню ефективності функціонування банківської системи України та її узгодженості із завданнями забезпечення економічного зростання.

Апробація результатів дослідження. Розроблено, апробовано, впроваджено, рекомендована до використання і може використовуватись в практиці запропонована автором нова методика використання нецінових методів управління депозитними ресурсами у ПАТ «КБ «Даніель». Автором опубліковано дві статті в науково-практичних виданнях (додаток У), прийнято участь у науковій конференції (додаток Ф), а також прийнято участь у міжрегіональній студентській олімпіаді (додаток Х).

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕПОЗИТНИХ ОПЕРАЦІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

1.1 Сутність та формування ресурсної бази комерційних банків Банківські ресурси — це основа основ діяльності будь-якого банку. Лише маючи у розпорядженні необхідну кількість ресурсів, банки можуть діяти і отримувати прибутки. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, знання проблем, пов’язаних з цим формуванням і використанням, надзвичайно важливе. Така необхідність особливо постає в умовах міжбанківської конкуренції, коли саме від того, наскільки ефективно банк проводитиме кредитну політику та виконувати послуги, залежить успіх його діяльності.

Розглядаючи економічний зміст ресурсів комерційних банків зазначимо, що їх перелив здійснюється на кредитній основі що вони є своєрідним товаром. Споживча вартість банківських ресурсів полягає у спроможності функціонувати як капітал і приносити дохід у вигляді позичкового прибутку, який є складовою банківських прибутків. З огляду на це вважається, що поняття «ресурси комерційних банків» може мати два аспекти.

По-перше, традиційні банківські ресурси являють собою акумульовані банком тимчасово вільні кошти господарства й населення на умовах забезпечення зобов’язань власності чи боргу для подальшого розміщення на ринку з метою вилучення прибутку. Ці кошти, по суті, — вільна частина пасиву балансу комерційного банку, і ми пропонуємо вважати їх банківськими ресурсами у вузькому розумінні.

По-друге, у зв’язку з тим, що поняття «ресурс» (від французького «resources») трактується не лише як «засоби» і «запаси», а й як «можливості», це дає право застосовувати його й до поняття банківських ресурсів у широкому розумінні. У цьому разі, окрім традиційних банківських ресурсів у дане поняття можна включити й реальні можливості банку не лише акумулювати кошти в зобов’язання боргу та зобов’язання власності, а й можливості вилучати прибуток від проведення дохідних банківських операцій (дохідних активних, комісійних і посередницьких операцій). Розмір же прибутку має бути достатнім для окупності залучених та запозичених ресурсів і поступового зростання капіталу банку. Саме розуміння банківських ресурсів у широкому аспекті ставить на центральне місце проблему управління активами / пасивами.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку чистий реальних залишок зобов’язань банку і його капіталу становить ресурсну базу комерційного банку. Отже, ресурсна база комерційного банку — це частина грошового ринку, представлена сукупністю виведених із обігу коштів господарських суб'єктів грошових доходів населення, які мобілізуються банками на умовах виникнення зобов’язання власності та боргу для подальшого розміщення серед юридичних і фізичних осіб, яким необхідні банківські ресурси з метою одержання прибутку.

На рисунку 1.1. показано схему ресурсної бази комерційних банків, яка притаманна вітчизняним банкам в умовах ринкових відносин, що формуються в Україні.

Водночас, слід зазначити, що структура ресурсної бази окремого банку є індивідуальною і залежить від ступеню спеціалізації банку, універсалізації банківських операцій та інших факторів [32, с. 20].

Ресурси комерційного банку включають в себе: капітал комерційного банку (власні кошти банку), залучені кошти та позичені кошти.

Власні ресурси комерційних банків формуються за рахунок статутного капіталу банку, а також фондів, які створюються банками для забезпечення фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, а також прибутку поточного і минулого років.

Рис. 1.1. Схема ресурсної бази комерційного банку.

Враховуючи структуру та джерела сформованих власних ресурсів банку можна виділити низку макроекономічних умов, що впливають на процес збільшення власних ресурсів. Отже, поповнення власної капітальної бази банків залежить від таких загальноекономічних чинників, як доходи населення та його довіра до банківської системи; законодавче поле діяльності банків, прибутковість діяльності народного господарства країни, що в свою чергу вплине на прибуток банків та ін.

Другою складовою ресурсів банків є залучені кошти. Необхідно відмітити, що більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних.

Формування залучених банківських ресурсів через проведення депозитних операцій є однією з найважливіших основ організації діяльності комерційних банків. Це пояснюється тим, що залученим ресурсам належить основна роль у покритті потреб банку в коштах для здійснення активних операцій.

Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються Національним банком України. Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Вже на першому етапі формування комерційних банків України саме вміння працювати з юридичними і фізичними особами, які розміщують свої кошти на депозити, перетворилося в один з показників надійності, стабільності банку.

У банківській практиці традиційно пріоритетна роль серед джерел формування залученого капіталу належить депозитам.

Сучасна банківська практика характеризується великою різновидністю депозитів і депозитних рахунків.

Однак комерційним банкам доцільно було б розвивати додаткові послуги з ведення депозитів до запитання, оскільки це може позитивно вплинути на стан залученого банківського капіталу в цілому, сприяти досягненню стабільності ресурсної бази, що відповідно позитивно відобразиться на дохідності його активів і сприятиме зниженню ризику.

У сучасних умовах для комерційних банків України особливо актуальним є залучення коштів клієнтів на строкові депозити, що є значно стабільнішою складовою частиною залученого капіталу ніж вклади до запитання. Важливим моментом на шляху до реалізації вказаного завдання може стати використання досвіду зарубіжних країн, їхніх банків щодо випуску депозитних сертифікатів.

Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково переданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Значного поширення в банківський практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку, так як депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, перш за все, це є вид пасивної операції. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій, відповідно, розмір доходу банку; правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків; депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків; ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, значно дешевші міжбанківських кредитів.

У сучасних умовах формування залучених банківських ресурсів може здійснюватися двома основними способами: шляхом проведення депозитних операцій та отримання позик на грошовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою банківських векселів. Банківській вексель має депозитну природу і саме цим схожий на депозитний сертифікат.

Ще одним джерелом поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківське кредитування. Міжбанківські кредити мають як правило короткостроковий характер. Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується розміром власних ресурсів банку.

Комерційні баки можуть позичати кошти у Національного банку України шляхом одержання кредитів через закриті кредитні аукціони; ломбардне кредитування або кредитування під забезпечення державних цінних паперів; шляхом рефінансування у формі переобліку векселів та перезастави векселів.

Під час формування ресурсної бази банк передусім має визначити систему цілей. Важливість цього кроку пояснюється тим, що згідно з новою концепцією банк — це коаліція індивідуумів, поведінка яких орієнтована на постановку і досягнення цілей, які, у свою чергу визначають напрямки діяльності банку. Під час вироблення політики мобілізації ресурсів банк повинен реалізувати такі цілі: прибутковість, дотримання вимог регулюючих органів, ліквідність, мінімізація витрат, орієнтація на адаптацію, обсяги і ринок.

Мета кредитного інституту — максимізація прибутку, що залежить від обсягу та ціни залучення різних видів банківських ресурсів. Прибуток необхідний насамперед для розширення банківської діяльності. Ця мета важлива не лише для збільшення власного капіталу через тезаврацію прибутків (підвищення капіталу за рахунок прибутку), а й для забезпечення на майбутнє припливу нових клієнтів, оскільки свідчення при прибутковість фірми є сигналом для інвесторів про її економічне становище.

Необхідно врахувати і те, що банківська діяльність ризикована, тому не менш важливою є висока надійність банку, суть якої полягає в мобілізації стабільних елементів ресурсної бази і яка передбачає реалізацію таких цілей, як дотримання вимог регулюючих органів і забезпечення ліквідності.

Вимоги регулюючих органів можна визначити як зовнішні обмеження щодо мобілізації банківських ресурсів. Вони намагаються забезпечити платоспроможність банку, зв’язок між джерелами коштів і їх використання.

На структуру майна банку впливають і ризики ліквідності, які можна мінімізувати через швидке залучення нових джерел коштів. При цьому ще важливіше є не дотримання рівності щоденних платіжних потоків, а сприяння тривалій рівновазі ліквідності.

Отже, за джерелами формування ресурси поділяються на власні, позичені та залучені. Основним джерелом залучених ресурсів є депозитні операції та послуги банків. Правильна та ефективна організація залучення ресурсів необхідна для забезпечення нормальної банківської діяльності. Ці обставини зумовлюють необхідність подальшого вивчення теоретичних поглядів щодо формування ресурсів комерційних банків, а також вдосконалення ресурсної політики банків з метою розвитку вітчизняної банківської системи та наближенням її до світового рівня.

1.2 Роль депозитних джерел у формуванні ресурсної бази банків в умовах економічної нестабільності

Переважна більшість банків не приділяє достатньої уваги питанням формування кредитних ресурсів, і як результат, на сьогодні в Україні відбувається найбільший в Європі відтік з банківських установ вкладів населення. Тому головна проблема українських банків полягає у нестачі живих грошей, що породжує проблему ліквідності.

Події у сучасній банківській галузі підтверджують, що минулі роки не вирішили питання управління ризиком незбалансованої ліквідності, надання довгострокових активів за рахунок короткострокових пасивів у необхідній валюті, проведення банками високо ризикової кредитної політики призвели до збільшення рівня проблемних активів, а зростання ролі зовнішніх залучень у ресурсній базі банків (зокрема іноземних запозичень), зумовлює збільшення залежності банків від зовнішніх фінансових інститутів.

Світова економічна криза своєю глибиною та масштабністю радикально змінила сучасне ставлення до державного управління економічними процесами, стала поштовхом до переосмислення економічної науки та викликала багато загроз глобального краху усіх сфер життєдіяльності. Глобалізація світової економіки призвела до «захворювання фінансовою кризою» за ланцюговою реакцією багатьох країн. Вітчизняні українські банки не є виключенням — вони знаходяться в тісній залежності від загальноекономічної ситуації, і це в значній мірі підтверджується під час економічних криз. Так, наприклад, фінансові кризи 1997;1998 років спричинили суттєву дестабілізацію банківської системи України. Проте, на відміну від кризи десятирічної давності інтегрованість української економіки до світового економічного процесу значно зросла, що і зробило її більш вразливою. Дійсно Україна має свої специфічні риси прояву фінансової нестабільності, які посилюють проблему її швидкого подолання. Проаналізувавши твердження з цього приводу видатних науковців (Барановський О., Багратян Г., Кравченко І., Рисін В., Другов О., Щукін Л.), можна зазначити, що основними каталізаторами сучасної економічної кризи є: дефіцитний платіжний баланс країни; низький рівень міжнародних резервів Національного банку України; процес фінансової глобалізації та виникнення нових сегментів фінансового ринку; значна залежність від світових цін на сировинні товари; зниження довіри вкладників до банку; висока соціальна поляризація; високий рівень приватного споживання у ВВП [3; 4; 6; 9].

У час, коли банківські установи вимушені працювати в умовах скорочення обсягів кредитування, уповільнення економічного розвитку та посилення впливу макроекономічних чинників, постає потреба визначення та обґрунтування теоретичних підходів до формування кредитного потенціалу банку. Зупинимося в першу чергу на розгляді структури кредитного потенціалу банку. Кожна складова кредитного потенціалу має свої джерела створення, характеристики та показники, підлягає впливу різних факторів. Тому слід розглядати основні структурні елементи кредитного потенціалу як систему нерозривно пов’язаних ресурсів і можливостей, що визначить здатність банківських установ забезпечити максимальний кредитний потенціал при умовах дотримання достатнього рівня ліквідності.

Основну частину потенціалу банку визначають кредитні ресурси, до складу яких належать власні, залучені та запозичені ресурси. У банківській практиці власні кошти вважаються резервом ресурсів, який дозволяє банку зберігати платоспроможність, не дивлячись на появу збитків унаслідок втрати ресурсів. Орієнтація банку на проведення високо ризикових операцій потребує більшого розміру власного капіталу, і, навпаки, перевага у кредитному портфелі кредитів з мінімальним ризиком дозволяє банку працювати з порівняно невеликим власним капіталом.

Протягом останнього десятиріччя в Україні власні кошти продовжують займати незначну долю у структурі кредитних ресурсів банку, хоча і виконують досить значну роль для забезпечення надійності банку, ефективності його діяльності. Це можна побачити на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Структура пасивів банку.

Тому визначають сьогодні обсяги кредитної діяльності банку та виступають основним джерелом формування кредитних ресурсів, а в свою чергу, і кредитного потенціалу залучені та запозичені ресурси.

Запозичені ресурси, або як їх ще називають у банківській практиці, не депозитні, можуть формуватися банком шляхом продажу ним власних боргових зобов’язань на грошовому ринку або через отримання позики від Національного банку України та на міжбанківському ринку — від іншої банківської установи. Основним джерелом запозичених ресурсів виступають міжбанківські кредити, які являють собою унікальні фінансові інструменти та допомагають банкам підтримувати ліквідність. В Україні, у силу того, що міжбанківські кредити використовуються в основному для перерозподілу вільних надлишкових короткострокових ресурсів банку, основну долю серед операцій міжбанківського кредитування займають короткострокові кредити.

Проте, достатньо гострою для сучасного стану української економіки є проблема саме залучених ресурсів. Це питання потребує узагальнення статистичних даних.

По-перше, слід відмітити, що, споживчий бум, який відбувався в попередні роки не дозволив збільшити норму заощаджень. Дані Національного банку повною мірою свідчать про це: за останні 9 місяців 2008 року зобов’язання банків збільшилися на 25%, проте темпи їх приросту є вдвічі нижчими порівняно з показниками за відповідний період 2007 року (51%), аналогічно кошти фізичних осіб зросли на 24% (32%). В останні 3 місяці 2008 року (з 01.10.2008 до 01.01.2009), які відзначилися економічною нестабільністю, ми бачили, що кошти фізичних осіб у національній валюті зменшилися на 19 млрд. грн. (на 15%), в іноземній валюті (доларовий еквівалент) — на 2 млрд. дол. США (майже 13%); кошти суб'єктів господарювання в національній валюті зменшилися на 11 млрд. грн. (майже 12%), в іноземній валюті (доларовий еквівалент) — на 0,3 млрд. дол. США (на 3,5%).

По-друге, зазначимо, що за період з 2006 до 2009 року обсяг коштів фізичних осіб зріс майже в три рази та кошти, залучені від населення становили третину зобов’язань українських банків. Таке зростання свідчило про наявність довіри населення до банківської системи. Однак, як показує світова практики, у випадку виникнення паніки, такі кошти достатньо швидко можуть бути вилучені з банківської системи, що і трапилося в Україні у жовтні 2008 року. І, звичайно, умови недовіри вкладників, які почали масово вилучати кошти зі своїх рахунків спричинило різке зменшення ресурсної бази банків.

Зменшення довіри — це саме той час, коли позитивна репутація надійної і стабільної фінансової установи є основним капіталом будь-якого банку. Більшість українських банків виявилася не готовою до випробування в жорстких умовах інформаційного пресингу вітчизняних засобів масової інформації і втрачала свої позиції в рейтингах довіри громадськості.

І по-третє, відмітимо, що досить важливою проблемою залучених ресурсів залишається їх короткостроковість, що може викликати при наданні довгострокових кредитів розрив ліквідності. У свою чергу, низька ліквідність банку спричиняє втрату бази клієнтів, їх довіри, що ускладнює залучення ресурсів і доступ банку до інших джерел фінансування для підтримки ліквідності.

Вищенаведені труднощі, пов’язані із залучення кредитних ресурсів, спонукають банківські установи вести активний пошук джерел фінансування для задоволення кредитних потреб. І, звичайно, великий інтерес банків привернутий до коштів населення, які залишаються одним із самих потужних і реальних джерел ресурсів. Підтвердженням зацікавленості вітчизняних банків саме депозитами, є стрімке підвищення депозитних процентних ставок «в табл. 1.1» та насиченість ринку банківських послуг різноманітними депозитними програмами лояльності, особливо для населення.

Таблиця 1.1

Процентні ставки за строковими депозитами, залученими банками у фізичних осіб [97]

Із таблиці видно, що банкам знову стали потрібні гроші. Відсоткові ставки за депозитами почали повзти вгору. Кількість фінансових установ, які йдуть на підвищення дохідності вкладів, збільшується. Водночас, сам відсоток подорожчання вкладів поки що не значний і залишається в межах 1−2%.

З січня по вересень 2011р. банки те і діло знижували відсоткові ставки за залученими депозитами. У результаті чого відсотки за гривневими депозитами «з'їхали» з середніх 17−19% відсотків річних до 10−14%. Проте наприкінці серпня — початку вересня, процес здешевлення депозитів призупинився. За словами керуючого Подільською дирекцією «ОТП банку» Богдана Ропотілова, ставки за депозитами найближчим часом уже знижуватися не будуть.

По-перше, банкам потрібні кошти для подальшого розвитку кредитування. По-друге, ресурсна політика Нацбанку, зменшення активності потенційних вкладників та розмови про можливість нової хвилі кризи зробили своє.

Наприклад, за сім місяців 2011 року банками області залучено депозитів на загальну суму 4489,3 млн. грн. Це в 1,4 рази менше, у порівнянні з відповідним періодом минулого року. Щоправда, банкіри з цього трагедії не роблять, і кажуть куди важливіші дані за рік. А тут спостерігається приріст майже на 20%. Хоча, фактичні обсяги відрізняються і доволі суттєво. Так, станом на перше серпня цього року залишки строкових вкладів фізичних осіб становили 3792,0 млн. грн., що на 627,7 млн. грн. більше, в порівнянні з їх обсягом на перше серпня 2010 року. Нових депозитів розміщено на 2010,6 млн. грн. менше.

Це разом, з уже згаданими факторами і призвело до того, що банки знову відчули потребу в гривневій масі і готові платити за неї зайвими відсотками.

Адже аби продовжувати нарощувати темпи кредитування — банкам потрібні гроші. Правда тут існує свого роду конфлікт інтересів. З одного боку — аби залучити додаткову гривневу масу — банки мають підвищити ставки за депозитами. З іншого — дорогі депозити не дозволяють видавати дешеві кредити. А щоб розвивати кредитування, потрібен саме такий ресурс. Тож ставки за вкладами підвищуються поступово, не масово і не на великий відсоток. Отже, сьогодні кількість банків, які підвищують ставки за депозитами, збільшується. Але зростання депозитних ставок у цих банках, як правило, обмежується 1−2% річних.

В середньому ж по ринку, за підсумками третього кварталу відсоткові ставки зросли на 0,25−0,33%. (Три місяці і один рік — відповідно) у гривні; на 0,07−0,20% у доларах і 0,07−0,18% у євро. Про це повідомляє компанія «Простобанк Консалтинг».

Кошти населення є основними з кредитних ресурсів банку, тому важливо банківським установам підтримувати свій імідж надійного зберігача, розширювати асортимент депозитних послуг. Практично кожний український банк пропонує своїм клієнтам різноманітні депозитні акції, навіть, неможливо уявити, яка програма ще не присутня сьогодні на депозитному ринку.

1.3 Особливості розробки депозитної політики банку та визначення інструментів її реалізації

Для ефективного розвитку економіки будь-якої країни максимально можливе залучення коштів у банківську систему — питання особливої актуальності. Сталий розвиток вітчизняної економіки залежить від ефективності функціонування банківської системи і перш за все від її здатності генерувати необхідні обсяги кредитних ресурсів. На сьогоднішній день банки відчувають гостру потребу в нових методах і механізмах, що забезпечують стабілізацію процесу формування ресурсної бази і депозитного залучення засобів, які за інших рівних умов гарантували б максимальну віддачу від використовуваних ресурсів у процесі досягнення банком поставлених цілей.

Після визначення мети дослідження наступним етапом є постановка оперативних завдань, що забезпечують реалізацію поставленої мети. Конкретніші, ніж визначена мета, оперативні завдання все ж таки мають уникати використання цифрових рівнів, яких потрібно досягти. Завдання є розшифровкою мети і характеризується вимірністю і конкретністю.

Перегрін Банбері, голова відділу управління активами Cottus and Co., на щорічній конференції IBC у 1995 р. позначив насущні завдання банкірів, зашифрувавши їх у простому побажанні - «УДАЧІ!» [1]:

· Удосконалення банківських процедур — економить час і сили клієнта.

· Дієва присутність — розвиток мережі філіалів.

· Активне реагування — швидке проведення будь-яких операцій.

· Чоловіче взаєморозуміння — усвідомлення потреб клієнта.

· Інвестиційна ефективність — абсолютна замість відносної.

Таким чином, у процесі дослідження мають бути вирішені дві групи завдань, які розглядаються в єдиному комплексі:

· методологічні (пов'язані з дослідженням проблем підвищення ефективності накопичення ресурсного потенціалу банку);

· науково-практичні (спрямовані на формування механізму налаштування депозитної політики банків на основі застосування економіко-математичних методів і моделей).

Дуже часто багато дослідників, позначаючи напрями депозитної політики, об'єднують і вважають синонімами такі поняття, як надійність і стійкість. Так, Ф. М. Негре цілі депозитної політики визначає таким чином, як збереження ліквідності, досягнення надійності і стійкості у відносинах з клієнтами, лідерство в роботі з банківськими продуктами. В. В. Іванов робить акцент на залученні коштів із мінімальними витратами на тривалий термін, що дозволить забезпечити стійкість ресурсної бази банку і надійність його роботи.

Проте, некоректно об'єднувати ці два поняття, між ними існує чітка межа і її необхідно дотримуватися. Проведений аналіз співвідношень понять «стійкість» і «надійність» показав, що найчастіше під «надійністю» розуміється здатність об'єкта виконувати задані функції, зберігаючи свої основні характеристики у встановлених межах. Стійкість розглядається як можливість протистояти силам, здатним вивести з рівноваги. Надійність більш статична категорія, ніж стійкість. Під надійним банком розуміється банк, здатний на певну дату виконувати свої зобов’язання. При цьому стійкість як стан динамічної рівноваги складається з надійності на даний момент і здібності до розвитку. Здібність до розвитку банку безпосередньо залежить від його прибутковості, що дозволяє йому розширювати свою діяльність і поліпшувати якість роботи.

Концептуальну схему формування депозитної політики банку та налаштування інструментів її реалізації див. рис. 1.3.

Депозитна політика банку це стратегія по залученню тимчасово вільних грошових коштів для виконання статутних вимог, цілей і завдань банку, визначених меморандумами по кредитній і інвестиційній політиці з орієнтиром на підтримку банком своєї ліквідності і забезпечення прибуткової роботи.

Капітал необхідно розглядати як номінальний якір, що допомагає подолати падіння реальної вартості активів. Історія і недавній досвід вчать нас тому, що для розвитку недостатньо створювати економічні і технічні умови. Потрібно також основоположне інституційне середовище: правила і традиції, що визначають, яким чином дані умови використовуватимуться. І. Ансофф стверджує, що стратегічна поведінка чітко знаходиться під впливом цінностей.

Рис. 1.3. Концептуальна схема формування депозитної політики банку і налаштування інструментів її реалізації.

Сформулювати правильні ринкові цілі і показники банку — непроста справа. Це необхідно засвоїти з самого початку. Значення відповідної мети, яка формально виражена та ефективно представлена, неможливо перебільшити. Вироблені на її основі завдання служать як критерії для всього подальшого процесу ухвалення управлінських рішень, що дозволяє попередити і запобігти потраплянню банку у стан стагнування. Існує дві полярні думки, і ведуться безперервні дискусії щодо переваг і недоліків встановлення цілей «зверху вниз» і «з низу вгору». Вихід можливий у їх комбінації, тобто при здійсненні виробничого процесу вказівки, що стосуються впровадження нововведень у механізм функціонування банку, мають виходити зверху, а в процесі перетворення цих вказівок на систему взаємопов'язаних процесів мають бути задіяні співробітники всіх рівнів.

Наступним етапом при розробці депозитної політики є оцінка можливостей, переваг і недоліків банку порівняно з конкурентами, а також потенційних загроз його успішній діяльності. Визначення основних переваг і недоліків банку дозволяє перейти до розшифровки таких термінів як «потенціал «банку і його «ефективність «. Слід одразу відзначити, що ефективність і потенціал — це не одне і те саме. В широкому розумінні потенціал означає засоби, запаси, джерела, які є в наявності та можуть бути мобілізовані для досягнення зазначеної мети, реалізації планів. Під потенціалом банківської установи розуміють здатність банку ефективно запроваджувати в життя обрану стратегію на основі можливостей, що є у нього, і з урахуванням певного кола клієнтів. А ефективність — це результат використання даного потенціалу для задоволення попиту споживачів на відповідні послуги і продукти. Банк не може володіти значним потенціалом, не будучи при цьому достатньо ефективним, якщо цей потенціал не використовується на користь суспільства. Традиційно в ресурсний потенціал включаються матеріальні, трудові, фінансові і технічні ресурси. Сучасний рівень розвитку економіки і банківської справи змушує враховувати у складі ресурсного потенціалу такі елементи як, інформаційні, організаційні і територіальні ресурси, (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Взаємозв'язок елементів ресурсного потенціалу банку.

Фінансовим ресурсам у потенціалі банку відведена першочергова роль, оскільки від їх наявності або відсутності залежить можливість здійснення банком своєї діяльності в повному обсязі.

Достатній рівень банківських ресурсів свідчить про високий рівень проведення пасивних операцій. Шлях до створення ефективної ресурсної бази не прямий, це — двоступеневий процес. Насамперед банк має зосередити ресурси на тих цілях, які він в змозі та повинен вирішити. І вже після того, як дані цілі будуть досягненні він може зайнятися створенням додаткового потенціалу. Як свідчить рис. 1.5, банки які знаходяться в зоні 1 та спрямовують свої ресурси по всім видам діяльності, незважаючи на обмеженість свого потенціалу, по завершенню виявляються неефективними. Однак банк не може миттєво опинитися в зоні 3 — нарощування потенціалу потребує часу. Шлях до більшої ефективності веде, перш за все, до концентрації на фундаментальних задачах та до подолання обмежених можливостей за рахунок встановлення партнерських відносин з діловим світом. Далі, внаслідок поступового збільшення потенціалу, фінансова установа вже може опинитися в зоні 3.

Сильною стороною банку є його сфокусована полівалентність. у цілому можна виділити всього 5 сфер діяльності банку, причому провести межу між ними стає все важче. У майбутньому можливо, що кількість цих сфер скоротиться до 4.

Рис. 1.5. Етапи використання потенціалу і досягнення ефективності.

Наступним етапом є аналіз і оцінка стану тенденцій бізнесу і ринкової кон’юнктури, який здійснюється в двох аспектах: зовнішньому і внутрішньому. Це необхідно для подальшого визначення і встановлення напрямів діяльності банку у сфері залучення вільних коштів, крім того дозволяє знайти альтернативні варіанти дій з урахуванням динаміки кон’юнктури ринку ресурсів, фінансового ринку та ринку товарів, робіт, послуг. За даними, одержаними в результаті аналізу ринково-виробничих характеристик, можна оцінити привабливість кожного з ринків, де діє банк. Проходження даного етапу у процесі розробки концепції депозитної політики в деяких випадках є не джерелом переваг і цінних рекомендацій, а навпаки — відправною точкою для створення тупикових напрямів. Пояснюється це таким чином: деякі економісти не враховують той факт, що подібно до того, як у квантовій фізиці, дослідження елементарної частинки неможливе без взаємодії з нею. Це приводить до змін характеристик даної частинки, а відповідно і неможливості її точного вимірювання (принцип невизначеності Гейзенберга). Згідно з законом Гударта «будь-яка виявлена статистична взаємозалежність руйнується, якщо починає використовуватися для контрольних цілей». Тобто цей закон застерігає від перетворення емпіричних взаємозв'язків на правила для депозитної політики. Що абсолютно не заперечує і не суперечить тому, що правила у депозитної політики є і їх необхідно встановлювати.

Йдеться про те, щоб не абсолютизувати і не перетворювати на догму знайдені взаємозв'язки і взаємозалежності, а тим більше не використовувати їх як контрольні показники. Якщо вже мова зайшла про правила, то ми вважаємо необхідно вказати на те, що правила депозитної політики можуть бути обумовленими і необумовленими. Необумовлене правило — це рекомендація або побажання, що стосується різноманітних сторін депозитної політики банку, що забороняє або передписує прояв будь-яких реакцій на економічні умови. На сучасному етапі найбільшого поширення і застосування набули гнучкі, обумовлені правила. Вони можуть бути спеціальними, які пов’язують інструменти депозитної політики з певним набором макроекономічних і мікроекономічних показників і оптимальними — виведеними із завдань оптимізації. Автор солідарний з Ф. Мошіо і Д. Модом, які роблять акцент на тому, що використання встановлених правил у депозитній політиці не повинно бути суто механічним.

Несправедливо було б не відзначити, що практично в кожній концепції формування депозитної політики банку оговорюється необхідність проведення внутрішнього і зовнішнього аналізу. Ми пропонуємо розширити цей етап розробки ощадної стратегії і ввести такий пункт, як визначення горизонту, меж депозитної політики і вибір генеральної лінії. Варто одразу зазначити, що ці поняття зовсім не тотожні. Горизонт депозитної політики — це такий рівень залучення тимчасово вільних ресурсів, до досягнення якого банк проводить політику цінового диктату постачальника. Всі дії банку за горизонтом підлягають ціновому диктату споживача. Під межею депозитної політики розуміють межу акумуляції банком тимчасово вільних коштів. Існує декілька ознак, за якими можна класифікувати межі депозитної політики: обсяг і структура, попит і пропозиція, вплив нормативних документів і власних лімітів, терміновість депозитних відносин, географія, суб'єкти депозитних відносин. Генеральна лінія депозитної політики — це той меридіан, по якому рухатиметься процес залучення коштів і на який орієнтується вся діяльність банку в цілому.

Перспективним напрямом у процесі вивчення навколишнього середовища банку є аналіз демографічного розвитку клієнтури. У вітчизняному банківському бізнесі цей напрям поки що не набув широкого розповсюдження, що пов’язано з відсутністю конкретних методик проведення такого аналізу, непідготовленістю фахівців і відносно дорогою ціною дослідження.

Назвемо поставлені завдання і дамо їм визначення. Отже:

1. Визначення сильних і слабких сторін банку, його можливостей щодо розширення діяльності на ринку депозитних послуг. Якщо уважно вивчити пропоновані в багатьох виданнях з банківського менеджменту методи визначення сильних і слабких сторін банку, то за невеликою відмінністю всі автори схиляються до застосування двох методик. Перша з них полягає у використанні еталонного або типового списку чинників, розроблених з даної проблеми. Перевага даного підходу полягає в тому, що він апробований на чималій кількості банків, широковідомий і загальнодоступний. Але основним недоліком його є те, що через свою універсальність надалі він може виявитися малопродуктивним. Друга методика закликає залучити досвідчених фахівців у даній предметній сфері, провести їх опитування і скласти експертний висновок. Дана методика набула поширення і схвалення на практиці, але її мінус-це високі витрати, пов’язані з залученням експертів, а також достатній суб'єктивізм експертних оцінок.

2. Аналіз трьох основних чинників, які впливають на здійснення продажів: час, сегмент і обслуговування. Банку необхідно виробити таку стратегію, яка, з одного боку, давала б можливість своєчасно пропонувати сезонні продукти, а з іншого — направляла б кошти і ресурси для задоволення різноманітних потреб, які диктує ринок.

3. Оптимізація структури капіталу і зобов’язань з позиції прибутковості власного капіталу, вартості ресурсів, стабільності ресурсної бази. У зарубіжній і вітчизняній банківській практиці основними методами управління активами і пасивами вважається метод загального фонду, метод конверсії фондів.

4. Забезпечення максимально можливого розширення різних видів депозитних операцій, надання пільг і депозитних послуг для збільшення кількості і обсягів вкладів фізичних та юридичних осіб.

5. Оцінка конкурентоспроможності банку з таких позицій, як: якість, спектр банківських послуг, вартість депозитів, фінансовий стан і стабільність. Більшість фахівців вважають за краще використовувати в даному питанні або матрицю Бостонської консультативної групи (БКГ), або методику, розроблену компанією «Мак-Кінсі» і «Дженерал Електрик». Реальна корисність матриці БКГ полягає в тому, що її застосування дозволяє зіставляти конкурентні позиції різних банків, що знаходяться у складі «однієї вагової категорії». У принципі будь-яка методика у процесі використання припускає умілий вибір спрощень, але в світлі сучасних знань спрощення прийняті в матриці БКГ, виглядають дуже грубими, що і є її основним недоліком.

6. Сучасна практика розробки концепцій депозитної політики банку разом з тим, що припускає ретельне вивчення запитів споживачів, не враховує такий важливий момент, як культура і філософія відносин з клієнтами. Ми вирішили заповнити це упущення, і в концепції окремим рядком виділяємо формування менеджменту на основі партнерських відносин. Кожен банк повинен виділити в окрему групу найбільш вигідних, або «правильних» клієнтів. Визначивши круг вигідної для себе клієнтури, а також встановивши для нього рівень обслуговування, банк має з’ясувати причини, що спонукають клієнтів піти (рис. 1.6).

Зазвичай клієнти в банку поводяться або активно, або пасивно.

7. Ідентифікація, контроль, оцінка і моніторинг ризиків. Слід одразу зазначити, що навіть найбільш висококласне управління банком, здійснюване за найточнішими рецептами ведення банківської справи, у яких враховано все (або майже все), повністю виключити ризик не може. Діяльність, пов’язана із залученням депозитів, також пов’язана з багатьма ризиками. Депозитний ризик банку — це ступінь невизначеності щодо можливості переказу термінового або поточного рахунку в інший банк або дострокове вилучення коштів. На сьогоднішній день існує безліч різних методик управління ризиком. Найчастіше використовувані - це підтримка достатності капіталу; ідентифікація, аналіз, ризику; метод фінансових коефіцієнтів. Деякі банки, незважаючи на велику затратність, використовують зарубіжні методики (Risk Metrics G.P. Morgan Bank) [62, p.291].

Рис. 1.6. Аналіз причин відтоку клієнтів [11, c.79].

8. Контроль за витратами, їх зниження і раціоналізація структури банківського бізнесу. Для аналізу фінансових результатів в цьому випадку слід використовувати структуру формування доходів, тому як у розрізі даної структури ураховуються і витрати, і доходи. Це пов’язано з тим, що кожен підрозділ, як витрат, так і доходів має свої закономірності змін в залежності від напрямків формування ресурсів. У процесі розробки депозитної політики банківська установа, як правило, намагається зменшити витрати. Це, безумовно, один із шляхів, що веде до підвищення прибутковості власного капіталу і поліпшення конкурентоспроможності. «Швидке зменшення» досягається відносно просто, проте стратегічно є менш прогресивним, ніж «швидке поліпшення». Тому найбільш перспективна і така, що дає стійкіший результат, але, з іншого боку, складніша і така, що гірше піддається кількісній оцінці - це орієнтація на підвищення доходу, шляхом розвитку, а не скорочення.

9. Визначення свого варіанта розвитку: стандартизація або індивідуалізація. У наш час сучасний банк повинен вміти показати клас як в стандартизованих, так і у індивідуалізованих депозитних операціях. Десь посередині між двома цими напрямами і знаходиться «острівець благополуччя «банку.

10. Формування і підтримка такого рівня комунікацій, який позитивно впливає на клієнтуру і ринок. З метою просування на ринок своєї продукції і послуг банк повинен використовувати засоби як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації.

11. Підвищення ефективності і доцільності систем філіалів і відділень, тобто каналів збуту, що є першорядною проблемою для банків в умовах боротьби за підвищення прибутковості і залучення додаткових ресурсів.

13. Розробка і впровадження нових банківських продуктів і послуг у рамках проведення цілісної інноваційної політики залучення ресурсів. Зростання темпів нововведень — необхідна реакція на безперервні зміни і конкуренцію, що загострилася. Діє тільки той, хто здібний до оновлення, той хто наслідує тільки реагує, рис. 1.7.

Рис. 1.7. Передумови здійснення інновації.

У процесі розробки пропозицій щодо впровадження нових депозитних продуктів виділяють чотири складові: формування банку ідей, чітке формулювання накопичених ідей, визначення їх порівняльної цінності і вдосконалення.

Висновки до розділу 1

Трансформація акумульованих банком коштів в його ресурси є значущою для організації ефективної банківської діяльності. У зв’язку з розвитком інвестиційної діяльності та довгострокового кредитування перед банківською системою постає питання її забезпечення «довгими» та «дешевими» грошима, в силу чого зростає актуальність дослідження управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел.

Таким чином, найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції.

Депозитні ресурси — сукупність залучених банком ресурсів, що забезпечують йому необхідні резерви відповідно до вимог законодавства і дають понад ці резерви основний обсяг коштів для кредитування.

У дослідження процесів залучення ресурсів з депозитних джерел, базове місце належить депозитам за поточними клієнтськими рахунками. Оскільки вони складають основу поточних пасивів та їх взаємодія створює як їхню стабільну так і варіативну складові.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями використовуються різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп — цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕПОЗИТНИХ ОПЕРАЦІЙ В ПАТ «КБ «ДАНІЕЛЬ»

2.1 Загальна характеристика пасивів ПАТ «КБ «Даніель»

Загальний аналіз пасивів комерційного банку ґрунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов’язань в цілому і по окремих видах. В процесі використання цього виду аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда).

Вертикальний (або структурний) аналіз ґрунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. В процесі такого аналізу визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов’язань. Вертикальний аналіз відображає структуру джерел фінансових ресурсів, горизонтальний аналіз дозволяє переходити від абсолютних змін показників до відносних темпів росту (приросту) показників в аналітичному періоді.