Приятные ночі (Le Piacevoli Notti)

Приятные ночі (Le Piacevoli Notti)

Собрание новел (1550−1553).

Джованфранческо Страпарола так Караваджо (Giovanfrancesco Straparola da Caravaggio) прибл. 1480 — після 1557.

Итальянская література.

Д. А. Карельський.

Епископ невеликого міста Аоди по смерті родича, міланського герцога Франческо Сфорца, стає однією з претендентів на герцогський престол. Проте мінливості бурхливого часу й ненависть ворогів змушують його залишити Мілан й закріпитися у своїй єпископської резиденції в Лоді; а й там, неподалік Мілана, родственники-соперники позбавляють єпископа у спокої. Тоді він разом із дочкою, молодий прекрасної вдовою Лукрецією Гонзага, відбуває у Венецію. Тут, на острові Мурано, батько разом із дочкою орендують чудове палаццо; у тому палаццо навколо синьйори Лукреції невдовзі збирається саме вишукане суспільство: гарні, освічені, приємні в обходженні дівиці і у яких які поступаються їм кавалери.

В розпалі грандіозний венеціанський карнавал. Щоб зробити проведення часу приємнішим, прекрасна Лукреція пропонує таке: нехай щовечора після танців п’ять дівиць, певних жеребом, розповідають гостям цікаві новели й казок, супроводжуючи їх хитромудрими загадками.

Девицы, які оточували Лукрецию, виявилися навдивовижу жвавими та спроможними оповідачками, і тому змогли доставити слухачам превелике задоволення своїми історіями, однаково захоплюючими і повчальними. Ось тільки окремі їх.

Жил колись, у Генуї дворянин під назвою Райнальдо Скалья. Бачачи, що його хилиться до заходу сонця, Райнальдо закликав єдиного тато свого сина Салардо й звелів йому назавжди зберегти у пам’яті три настанови і ніколи нізащо не відхилятися від нього. Настанови ж були такі: хоч яким сильну любов ні плекав Салардо дружини, він у разі ні відкривати їй жодної своєї таємниці; ні за яких обставин не виховувати своїм сина, і робити спадкоємцем стану дитини, народженого немає від нього; в жодному разі не віддавати себе в влада государя, единодержавно правлячого країною.

Не минуло і року після смерті батька, як Салардо взяв у свої дружини Теодорові, дочка однієї з найперших генуезьких дворян. Хоч як любили дружини одне одного, Бог не благословив їх нащадками, і тому розв’язали виховати як власну дитину сина бідної вдови, прозывавшегося Постумьо. По спливанні відомого часу Салардо залишив Геную й оселився в Монферрато, з дуже швидко досяг успіху і став найближчим іншому тутешнього маркіза. Серед радості й розкоші придворної життя Салардо дійшов висновку, що його тато на старості просто вижив з розуму: адже, порушивши батькові настанови, не лише нічого не втратив, але, навпаки, багато придбав. Насміхаючись з пам’яті батька, нечестивий син задумав порушити й третє наставляння, і водночас упевнитися в відданості Теодори.

Салардо викрав улюбленого мисливського сокола маркіза, відніс його свого друга Франсоэ й попросив сховати тимчасово. Повернувшись додому, убив однієї з власних соколів й звелів дружині приготувати його за вечерю; їй він заявив, що це убитий їм сокіл маркіза. Покірна Теодора виконала розпорядження чоловіка, проте за одним столом відмовилася доторкнутися до птасі, внаслідок чого Салардо нагородив її хорошою ляпасом. Вранці, ставши удосвіта вся в сльозах від понесеної образи, Теодора поспішила до палацу і розповіла маркізу про злодіянні чоловіка. Маркіз відчув гнівом і повелів негайно повісити Салардо, а майно його поділити частини: одну — вдові, другу — синові, а третю — катові. Спритний Постумьо зголосився власноручно повісити батька, щоб все майно залишилося серед сім'ї; Теодорі його кмітливість сподобалася. Салардо, який гірко і покаявся у своїй синівської нешанобливості, вже стояв на ешафоті з петлею на шиї, коли Франсоэ доставив маркізу незаперечне доказ невинності друга. Маркіз вибачив Салардо і велів було замість нього повісити Постумьо, проте Салардо умовив пана відпустити негідника попри всі чотирьох боках, а відшкодування за майно, яким той хотів заволодіти, вручив майже стянувшуюся з його шиї петлю. Про Постумьо ніхто більше щось чув, Теодора сховалася у монастирі й у незабаром померла там, а Салардо повернувся у Геную, де безтурботно прожив багато років, роздавши більшу частину стану на угодні Богу справи.

Другая історія відбулася у Венеції. Жив у тому славнозвісному місті торговець під назвою Димитрио. Свою молоду дружину Полисену він містив в небаченої їхнього стану розкоші, проте оскільки дуже не любив її. Димитрио часто надовго відлучався з хати по торговим справам, гарненька і балованная молодичка без нього стала плутатися з однією священиком. Хто знає, як довго тривали та їхні каверзи, але Мануссо, кум і один Димитрио. Будинок Мануссо стояв безпосередньо навпроти будинку невдахи торговця, і в прекрасний вечір він побачив, як священик нишком прошмигнув через двері і як з господинею зайнялися тим, як і словами-то називати незручно.

Когда Димитрио повернувся у Венецію, Мануссо розповів йому у тому, що знав. Димитрио засумнівався в правдивості слів друга, однак той підказав йому спосіб, як самому в усьому переконатися. І тепер одного разу Димитрио сказав Полисене, що відбуває на Кіпр, а сам таємно пробрався з гавані до будинку Мануссо. Пізніше ввечері він вбрався жебракам, вимазав обличчя брудом і постукався через двері власного будинку, моля не дати їй замерзнути в непогожу ніч. Милосердна служниця пустила жебрака і повела йому для нічлігу кімнату, сусідню зі спальнею Полисены. Від сумнівів Димитрио не лишилося й сліду, і раніше вранці він вислизнув з дому, ніким непомічений.

Умывшись і перевдягнувшись, знову постукався через двері власного будинку, у відповідь подив дружини пояснивши, що, мовляв, непогода змусила його повернутися з дороги. Полисена ледь встигла сховати священика в скриня з сукнями, де той і причаївся, тремтячи зі страху. Димитрио послав служницю покликати перед обідом братів Полисены, сам нікуди з хати не відлучався. Шурины з радістю відгукнулися на запрошення Димитрио. Після обіду господар став розписувати, як і розкоші та достатку він містить їх сестру, а доказ велів Полисене показати братам всі свої незліченні коштовності і гарне вбрання. Та, сама не своя, одна одною відкривала скрині, поки разом із сукнями світ Божий ні витягнутий священик. Брати Полисены хотіли було заколоти його, але Димитрио переконав в тому, що вбивати духовну особу, і до того ж коли вона одному білизну, не т. е. Дружину він велів шуринам відвести проти. Дорогою додому де вони стримали праведного гніву. Прибили бідненьку до смерті.

Узнав про смерть дружини, Димитрио подумав про служниці — у неї красуня, добра й пухленька. Вона стала його обожнюваної дружиною і володаркою нарядів і коштовностей покійної Полисены.

Окончив історію Димитрио і Полисене, Аріадна, як домовилися, загадала загадку: «Три добрих друга якось бенкетували / За стравами заставленим столом, / І тепер слуга приносить їм у фіналі / Трьох голубів на страві дорогому. / Всякий свого, не витрачаючись на свої слова, / Прибрав, і все-таки залишилося два».

Как таке може бути? Це ще сама хитромудра з тих загадок, що оповідачки пропонували присутнім, але вона поставило їх у глухий кут. А розгадка така: просто однієї з приятелів звали Всякий.

А ось що сталося якось на острові Капрая. На цьому острові неподалік королівського палацу жила бідна вдова із сином по імені П'єтро, а, по прізвиську Дурню. П'єтро був рибалкою, але рибалкою нікудишнім, і тому вони матері вічно голодували. Одного разу Дурню поталанило, і він дістав із води великого тунця, який раптом заблагав людським голосом, мовляв, відпусти мене, П'єтро, від живого мене тобі більше пуття буде, ніж від смаженого. Змилувався П'єтро і відразу був нагороджений — наловив стільки риби, скільки нізащо не бачив. Коли він повертався до дому зі здобиччю, королівська дочка, Лучана, як зазвичай, стала зло потішатися з нього. Не стерпів Дурню, побіг до берега, покликав тунця й звелів зробити, щоб Лучана завагітніла. Минув призначений термін, і одна дівчинка, якої виповнилося років, народила чарівного немовляти. Затіяли слідство: до палацу під страхом смерті зібрали всіх остров’ян чоловічої статі старше тринадцяти років. До загального подиву, немовля визнав батьком саме П'єтро Дурня.

Король нездатна був перенести такого ганьби. Він велів посадити Лучану, П'єтро і немовляти в просмолену бочку і кидають у море. Дурню нітрохи не злякався й, сидячи у діжці, розповів Лучане про чарівному тунце і у тому, звідкіля взявся немовля. Потім вона покликав тунця і наказав слухатися Лучану як він самого. Вона ж відразу ж повеліла тунцю викинути бочку на берег. Коли з бочки і озирнувшись в протилежні боки, Лучана побажала, щоб у березі постав роскошнейший у світі палац, а П'єтро з грязнули і дурника перетворився на найкращий і самої мудрої людини у світі. Усі бажання справдилися в вмить.

Король і королева тим часом було неможливо собі вибачити, що це жорстоко вчинили з донькою й онуком, і, щоб полегшити душевні борошна, вирушили у Єрусалим. Дорогою вони забачили прекрасний палац на острові й веліли корабельникам пристати до берега. Велика була і їх радість, що вони знайшли живыми-невредимыми онука і дочка, яка розповіла їм що приключилася з нею і П'єтро чудесну історію. Усі потім вони жили довго чекати і щасливо, а коли король помер, П'єтро став правити його королівством.

В Богемії, початку історичні підвалини наступна оповідачка, жила бідна вдова. Помираючи, вона залишила у спадок трьом синам лише діжу, дошку для розбирання хліба і низки кішку. Кішка дісталася наймолодшому — Константино Щасливчику. Зажурився Константино: який сенс від кішки, коли живіт до спини з голоду липне? Однак кішка сказала, що більше про годівлю саму себе подбає. Кішка побігла на полі, впіймала зайця і зі здобиччю вирушила у королівським палацом. У палаці її до короля, якому вона піднесла зайця від імені свого пана Константино, найдобрішого, красивейшего і могущественнейшего особи на одне світлі. З шанування славному пану Константіне король запросив гостю за стіл, а та, наситившись сама, спритно таємно набила повну суму стравами для хазяїна.

Потом кішка ще неодноразово ходила до палацу з різними подношеними, але незабаром їй це наскучило, і її попросила хазяїна повністю довіритися їй, пообіцявши, що у короткий час зробить її багачем. І ось один чудового дня вона привела Константино до берега річки до самого королівському палацу, розділу догола, зіштовхнула в води і закричала, що мессер Константино тоне. На крик прибігли придворні, витягли Константино із води, дали гарний одяг і відвели до короля. Йому кішка повідала історію тому, як його пан направлявся до палацу з багатими дарами, але розбійники, дізнавшись про цьому, пограбували і майже вбили його. Король всіляко обласкав гостя і навіть видав для неї свою дочка Элизетту. Після весілля спорядили багатий караван із приданим й під надійної охороною відправили до будинку молодого. Будинку ясна річ ніякого був, але кішка все влаштувала і про все подбала. Вона побігла уперед і кого ні зустрічала дорогою, всім під страхом смерті наказував відповідати, що всі навколо належить мессеру Константіне Щасливому. Досягнувши чудового замку і виявивши там малочисельний гарнізон, кішка сказала солдатам, що з хвилини хвилини ними має напасти незліченну військо, І що життя можуть зберегти єдиний засіб — назвати своїм паном мессери Константіне. Тож які вони і зробив. Молоді з зручністю розташувалися в замку, справжній власник якого, та незабаром став відомий, помер на чужині, не залишивши потомства. Коли помер батько Элизетты, Константино, як зять покійного, по праву зайняв богемний престол.

Много ще казок і історій йшлося в палаці прекрасної Лукреції на острові Мурано за тринадцять карнавальних ночей. На результаті ж тринадцятої ночі над Венецією рознісся дзвін, який возвещал кінець карнавалу і почав Великого посади, закликаючи благочестивих християн залишити звеселяння заради молитви і покаяння.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. — 848 с.