Современная епоха і екологічна криза

Современная епоха і екологічна криза

И.А. Гобозов В кінці ХХ століття людство зіштовхнулося з вадами, від вирішення яких залежить її майбутнє. Йдеться про глобальні проблеми, до яких ставляться проблеми війни і миру, екології, охорони здоров’я, енергетичних ресурсів немає і т.д. Сутність їх у тому, що, по-перше, вони стосуються всіх країн незалежно від своїх суспільного устрою та розвитку; по-друге, можуть бути вирішені зусиллями не однієї країни, а, по крайнього заходу, більшості країн; по-третє, вони тісно взаємозв'язані й рішення, а такою однак стосується й інших.

Еще у минулому в глобалистике головною проблемою вважали проблему війни" та світу. Нині у зв’язку з різким зміною міжнародного політичного та скорочення економічної клімату відпала безпосередня ядерна загроза людської цивілізації, хоча що існує атомну зброю, вдосконалюються всі види озброєнь, не можна сказати, що глобальні воєнні конфлікти разів, і назавжди зникли. Тепер перше місце вийшли екологічні проблеми.

Если ретроспективно простежити історію взаємин суспільства і природи, можна помітити, що повної гармонії у тих взаємовідносинах ніколи було. І що нижчий рівень розвитку продуктивних сил, тим більша роль природних умов у функціонуванні нашого суспільства та тим менше люди вільні впливу стихійних сил природи. У первісному суспільстві, де працю носив примітивний характер, де рівень продуктивних сил надзвичайно низький, природа, за словами і Енгельса, протистояла людям як «цілком чужа і неприступна сила, до якої люди ставилися цілком тваринно. Але з тим змушені були підпорядковуватися влади природи.

Это «тварина ставлення «проявляється насамперед у тому, що первісні люди самі віддавали собі звіту про руйнівних наслідки своєї діяльності. Вони цілком спокійно знищували як рослинний, а й тваринний світ (під час полювання вбивали тварин більше, ніж потрібно захопив прогодування роду чи племені). «Вимерлі до кінця ХІХ століття аборигени Тасманії, яких європейці застали на стадії розвитку, відповідної палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення сприятливіших умов життя і можливого полювання «[11]. З одного боку, це були необхідне успішнішого розвитку, що у результаті випалювання рослинності оброблювана площа розширювалася, що дозволило можливість одержання більшої кількості продуктів. Але, з іншого боку, таку поведінку із дикою природою нерідко змушувало первісні племена залишати насидженими місцями й переселятися до інших краю, що часто супроводжувалося хворобами і смертю.

11 Кабо У. Р. Первісне суспільство так і природа // Суспільство і природа. Історичні етапи і форми взаємодії. М., 1981. З. 151.

Когда пишуть про абсолютної залежності первісних від природи, це годі було розуміти в буквальному розумінні. Вони від нього залежали тому, що ні знали її законів і тому було неможливо використовувати в свої інтереси. Будь-яке природне явище (посуха, повінь тощо.) вони вважали як певну зовнішню силу, яку наділяли надприродними атрибутами. Але первісні в принципі задовольняли свої потреби. Тільки за такої треба врахувати дуже важливу обставину: їхні потреби відповідали рівню розвитку з їх продуктивних сил. Потреби народжуються виробництвом, а останнє мало дуже обмежений характер, тому й потреби були дуже обмежені. Люди широко користувалися готовими продуктами природи, яких неможливо було цілком достатньо здобуття права протягом невеликого відрізка часу (кілька годин на день) зібрати необхідне їх кількість для племені.

Хотя людина первісної епохи й у відсутності жодного уявлення про закони природи, тим щонайменше у своїй практичній діяльності, він жадав зміни природних умов у свою користь. Він змінював рослинний світ оброблюваної площі, створював нові сорти рослин, одомашнивал деяких видів тварин. У цій галузі, можна сказати, він зробив революцію: поставив собі на службу тварин, чимало з яких представляли загрозу її життя. Практична діяльність людини навчала його діяти у кращому для матеріальних благ напрямі, що в рахунку зумовлювало зростанню продуктивність праці, до підвищення кількості продуктів.

В умовах рабовласницького суспільства людина від природи отримує більше, ніж у епоху родового ладу, оскільки він більше виробляє, оскільки змінилися продуктивні сили.

Еще більше експлуатується природа за доби феодалізму. Ніхто ні зацікавлений у тому, щоб дбайливо ставитися до природних багатств, до тваринного та рослинного світу. Постійна полювання на тварин скорочувала їх кількість. Не сприяли поліпшенню довкілля міжусобні і міждержавні війни. Сама культивація землі теж піддавалася значним змін, оскільки з’явилися досконаліші засоби виробництва. «У другої половини VII століття після різдва Христового північні селяни (йдеться про Європі. — Прим. авт.) за невідомим ініціатором дедалі частіше почали використовувати зовсім нове вид плуга, оснащеного вертикальним лезом для прорезания лінії борозни, горизонтальним лемешем для отрезания грунту їхньому глибину та відвалом, щоб їх перевертати.

Трение такого плуга про грунт було настільки велике, що з нормальної роботи потрібна була не два, а вісім волів. Поперечна оранка вже був непотрібна, і ниви вкрилися довгими борознами.

Используя колишній плуг, селяни розподілили землю між собою те щоб кожна родина отримала полі, достатні її. Це було передумовою виробництва. Але з селян мав вісьмома волами, і стали об'єднувати своїх волів до великих упряжки, одержуючи частка кожного таке число поораних смуг, що її внеску. У результаті розподіл землі грунтувалося не на потреби кожної сім'ї, а скоріш на силових можливостях техніки обробки землі. Ставлення людини до грунті грунтовно змінилося. Раніше він був складовою частиною природи, тепер він став її визискувачем «[12].

12 Лінн Уайт-мл. Історичне коріння нашого екологічної кризи // Глобальні проблеми освіти й загальнолюдські цінності. М., 1990, З. 194−195.

С настанням капіталістичного способу виробництва, що спричинило у себе індустріалізацію суспільства, відбувається різку зміну відносини людини до природі. Мільйони гектарів міської землі йдуть на будівництва заводів і фабрик, величезних міст. Інтенсивно розробляються, добуваються й закони використовують корисні копалини: нафту, газ, кам’яне вугілля, мідь тощо. Французький учений Ф. Сен-Марк пише, що французьке суспільство з погляду матеріального добробуту «високо цінує природне простір, яке виробляє матеріальні багатства, які у своє чергу погіршують і його. Але він мало цінує його, а вони часто й зовсім не від цінує як джерело нематеріальних благ, які зберігали цілісність простору. Охороняти природу майже невигідно на її власника; руйнуючи її, то здобуває величезну прибуток «[13].

13 Сен-Марк Ф. Соціалізація природи. М., 1977. З. 35.

Современное суспільство переживає глибокий екологічна криза.

В зв’язку зі збільшенням експлуатації природних ресурсів немає і подальшим забрудненням довкілля ресурсів виникла загроза загибелі земної цивілізації. Той-таки Ф. Сен-Марк пише, що «чотиримоторний реактивний «Боїнг », літаючий маршрутом Париж — Нью-Йорк, споживає 36 тонн кисню. Надзвуковою «Конкорд «використовує при злеті понад 700 кілограмів повітря на секунду. Світова комерційна авіація спалює щорічно стільки ж кисню, як його споживають два мільярди чоловік. Для 250 мільйонів автомобілів у світі потрібно стільки ж кисню, як його необхідно всьому населенню Землі «[14].

Человек нерозумно втручається у всі сфери природи, що зумовлює різкого погіршення ландшафту землі, багато тварини або зовсім зникли, або за межею зникнення. Поява озонових дір свідчить у тому, що ще може змінитися як біосфера, а й атмосфера Землі.

Большой збитки природної середовищі наноситься виробництвом випробуванням нових видів озброєнь, колись створення ядерної зброї. На саме виробництво йдуть десятки тисяч найцінніших з корисними копалинами, мирне використання є дала б величезну вигоду всім народам і державам. А випробування ядерної зброї згубно б'є по тварину і рослинному світі. «Від вибуху ядерних боєзарядів утворюються речовини, які мають високої радіоактивністю. Відразу ж після вибуху радіоактивні продукти кидаються угору меча у вигляді розпечених газів. Принаймні підйому вони остигають і конденсуються. Їх частки осідають на краплі вологи чи пил. Потім починається процес поступового випадання радіоактивних опадів на поверхню землі на вигляді дощу чи снігу… Через кілька тижнів і навіть років радіоактивні речовини, разносимые повітряними течіями, виявляться на тисячі км від місця етапі їх утворення «[15]. Одне слово, життя цілком гине там, де випробовується ядерну зброю, і виявляється під загрозою за іншими точках земної кулі. Часом не тільки ядерне, а й неядерна зброю завдає величезних збитків природної середовищі.

14 Сен-Марк Ф. Соціалізація природи. З. 63.

15 Вавілов A.M. Екологічні наслідки гонки озброєнь. М., 1984. З. 58.

Чернобыльская аварія 1986 року свідчить у тому, яких руйнівних наслідків можуть призвести поширення радіоактивні речовини. Вони отруюють атмосферу, рослини, тварин, людини. Одне слово, життя цілком гине там, де з’являються радіоактивні відходи.

Мы живемо за доби глобалізації, якою охоплено усі сторони життя — економічну, соціальну, політичну, духовну тощо. Глобалізація ще більше загострює екологічна криза, оскільки він не визнає політичних кордонів. Транснаціональні корпорації, наприклад, працюють скрізь, де є можливість отримувати величезну прибуток. Водночас мало опікуються збереженням довкілля.

Поскольку природа постає як єдине ціле, заподіяння збитків їй у тому чи іншому регіоні земної кулі б'є по планеті. Скажімо, порушення екологічного рівноваги у Африці дуже згубно як для Чорного континенту, але й за інші континенти. Чорнобильська аварія відбулася території України, та її наслідки позначилися у регіонах, які віддалені Чорнобиля тисячами кілометрів.

Мы хочемо природи стільки, скільки вона, сутнісно, неспроможне дати, не порушуючи своєї цілісності. Сучасні машини дозволяють нам поринути у самі далекі куточки природи, розробка будь-яких корисні копалини. Ми навіть готові уявити собі, що мені все дозволено щодо природи, оскільки він нездатний нам серйозного опору. Тому ми замислюючись ми втручаємося у природні процеси, порушуємо їх природний плин і тим самим виводимо їх із стану рівноваги. Задовольняючи свої егоїстичні інтереси, ми мало піклуємося про майбутніх генераціях, яким через нас доведеться мати справу з величезними труднощами.

Таким чином, сучасна епоха переживає глибокий екологічна криза. Суспільство увійшло антагоністичне в протиріччя з природної середовищем. Чи є вихід із цієї ситуації? Одні, будучи песимістами, це питання відповідають негативно. Інші, дотримуючись оптимістичних позицій, відповідають ствердно.

По думці перших, тривала еволюція природи призвела до розумної життя Землі, тепер гомо сапієнса знищує свого батька, але з ним прирікає на загибель і. Ось що пишуть Донелла Мидоуз, Денніс Мидоуз і Йорге, н Рандерс: «Якщо процеси демографічного зростання, індустріалізації, забруднення довкілля, виробництва продуктів харчування виснаження природних ресурсів будуть й надалі йти такими темпами, планета досягне краю свого репродуктивного потенціалу приблизно років. З із високою імовірністю це сприятиме раптового неконтрольованого скорочення населення Криму і зниження виробничих потужностей «[16]. Другі само вважають і, сучасна ситуація особливих тривог бракує, що рано чи пізно дадуть собі раду з скрутного становища, створять нові види енергії, штучну природу і тим самим зможуть продовжувати виробляти матеріальні і духовні цінності, примножувати багатства цивілізації.

16 Донелла Мидоуз, Денніс Мидоуз, Йорген Рандерс. За межами припустимого: глобальна катастрофа чи стабільне майбутнє? // Нова постіндустріальна хвиля у країнах. Антологія. Під редакцією В. Л. Иноземцева, 1999. З. 576.

На погляд, не можна бути абсолютним песимістом, бо песимізм призводить до бездіяльності й у остаточному підсумку до фаталізму. Не доводиться це бути збільшена й нестримним оптимістом, оскільки такий оптимізм може заспокоїти покупців, безліч цим завадити їм приймати певні оптимальні рішення. Насамперед, бути реалістом, об'єктивно оцінювати наявну ситуацію і відповідно до ній діяти. Заодно слід виходити із те, що без постійного насилля і безперервного контакту з природою, без взаємодії із нею суспільство просто загине. Тому мова повинна бути щодо тому, щоб перестати користуватися на природні ресурси, щоб надалі повністю розірвати відносини «суспільство — природа », йдеться про тому, аби з’ясувати такі взаємини, які завдавали б шкоди ні природі, ні суспільству. Потрібно відтепер керуватися формулою: «природа — суспільство — природа ». Це означає, що російське суспільство взаємодіє зі природою, і одночасно відновлює її. Сучасна цивілізація у стані це робити. Кожна людина має усвідомити і зрозуміти, що його життя й добробут повністю залежить вітальності природного довкілля. Зрештою він має відчувати, як Хіггінс, раціональний страх, тобто страх, пов’язані з розумінням насування небезпеки. Такий страх є джерело справжньої сміливості і нічого спільного немає з патологічним і істеричним страхом, обрекающим людей на бездіяльність.

Мировое співтовариство, й у першу чергу політики розвинутих країн, завдають найбільший збитки природної середовищі, повинно піклуватися у тому, щоб кожна людина, кожне держава враховували як особисті, а й міжнародні інтереси. Не гадаю, як це іноді пропонується, можна було б сформувати якесь світовий уряд, якому міг би підпорядковуватися все національні держави й яке вирішувало б, усе глобальні проблеми, включаючи екологічні. Надто вже значуща сила егоїзму, заперечлива загальні інтереси і абсолютизирующая приватні. Однак під егідою ООН багато чого можна домогтися.

В формуванні екологічного свідомості особлива роль належить засобам масової інформації. Вони мають менше займатися політиканством і більше сполох, постійно нагадувати людям про загрозливою їхнього життя екологічної небезпеки. У людини має бути сформульовано таке екологічне свідомість, яке автоматично реагуватиме будь-які порушення екологічної рівноваги. Людина постійно буде враховувати необхідність захисту навколишнього природного середовища.

Ученые усього світу можуть бути зобов’язані створювати екологічно чисту технологію для вироблених матеріальних благ, для випуску високоякісних і економічних машин. А держави передусім повинні орієнтуватися не так на високий прибуток, але в таку прибуток, яка губить природу, а сприяє її відновленню. Натомість, світового співтовариства необхідно ухвалити суворі санкції проти практиці тих держав, що завдають невиправна збитки природі.

Можно заперечити і ясно сказати, що належним і справжнім величезна дистанція І що повинність може залишитися добрим побажанням. Це так. Але важливо показати, що можна подолати екологічна криза. Якщо ж світова цивілізація проігнорує таку можливість, вона загине і тим самим продемонструє свою з нездатністю до самозбереження та самовдосконалення.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.