Фондовая біржа, елемент ринкової инфраструктуры

смотреть на реферати схожі на «Фондова біржа, елемент ринкової інфраструктури «.

Тема: Фондова біржа як елемент ринкової інфраструктури. .

З М І З Т Вступ 1. Поняття, суб «єкти й класифікація. 2. Основні види операцій. 3. Розвиток фондових бірж в Україні.

Висновки.

Література.

Вступ.

Ринок цінних паперів. Фіктивний капітал. Випущені акціонерними товариствами акції і облігації поступають в обіг, створюючи ринок цінних паперів. Про масштаби цого ринку свідчить тієї факт, що сьогодні в капіталістичних країнах вартість всіх акцій й облігацій, що знаходяться в обігу, перевищує річний обсяг їхнього валового національного продукту. Більша частина цінних паперів реалізується через спеціально створений інститут — фондову біржу (цінні папери іноді називають фондами).

Акціонерний капітал живе як бі подвійним життям, маючи дві форми існування. З одного боці, це дійсний капітал, що реально функціонує в системі суспільного відтворення. З другий капітал, поданий у формі цінних паперів. Капітал, інвестований у цінні папери, існує як бі в особливій системі координат, й його динаміка безпосередньо визначається станом, кін «юнктурою ринку цінних паперів, далеко ще не завжди адекватно відображаючи реальні економічні процеси.

Саме цей двійник реального капіталу, називаний фіктивним капіталом, що має особливий рух поза кругообігом дійсного капіталу, як специфічний товар й обертається на фондовій біржі.

Категорія фіктивного капіталу відбиває подальший розвиток капіталізму, й в міру монополізації виробництва її значення зростає. Джерело прибутків по фіктивному капіталу цілком схований. Створюється уявлення, що цінні папери мають здібність приносити прибуток сам по собі. Особливо це виявляється в облігаціях державних позик, коли держава непродуктивно розтрачує отримані кошти. Ця форма фіктивного капіталу не лише не має вартості, але й часто вже не представляє ніякого реального капіталу: адже відсотки по облігаціях виплачуються в основному за рахунок податків.

У годину, у зв «язку зі значним розвитком державного сектору в економіці й збільшенням розмірів державного боргу, ринок цінних паперів усі понад заповнюється цінними паперами, що випускаються урядами. Особливо це помітно в тихий країнах, де фондові біржі прямо контролюються урядами і активно використовуються для рефінансування державного бюджету, наприклад, Італія, у меншому ступені Німеччина. Зрощування монополій й держави виявляється в їхні спільних операціях з фіктивним капіталом. Держава усе частіше виступає на ринку цінних паперів як боржник, кредитор й гарант здійснюваних операцій. У епоху, коли інфляція, насамперед у результаті зростаючих дефіцитів державного бюджету, набуває широкого розмаху, зв «язок фіктивного капіталу із Державою збільшує інфляційні процеси, й усе більший контроль держави над операціями із фіктивним капіталом для покриття бюджетного дефіциту може привести до виникнення кризових ситуацій.

1. Поняття, суб «єкти й класифікація.

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, що виступають у якості посередників, операції купівлі - продаж. Контингент членів біржі складається із індивідуальних крамарі цінними паперами й кредитно-фінансових інститутів.

Коло паперів, з якими здійснюються операції, обмежений. Щоб потрапити до числа компаній, папери які допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія винна задовольняти виробленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержуваної прибули, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності й характеру звітності й т.д. Члени біржі чи державний орган, що контролює їхні діяльність, установлює правила ведення біржових операцій, режим, що регулює допуск до котування. разом з порядком проведення операцій смердоті утворюють серцевину біржі як механізму, що обслуговує рух цінних паперів.

Фондова біржа — це насамперед місце, де знаходять один одного продавець й покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом й пропозицією ними, а самий процес купівлі-продажу регламентується правилами й нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

У якості товару на цьому ринку виступають цінні папери — акції, облігації й т.п., а якості цін цих товарів — курси цих паперів. Встає запитання: як співвідносяться між собою поняття ринок й біржа, біржа і аукціон?

Загальне в біржі із ринком — установлення цін товарів у залежності від попиту й пропозицій ними. Алі, на відміну від ринку, на біржі можуть продаватися не усі товари, а лише допущені на неї, це із одного боці, а із іншого, способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніші, ніж на ринку, але й, более регламентовані.

Коли стосується аукціону, то про нього на біржі нагадує спосіб призначення ціни: її викрикують. У вік електроніки така система може показатися лише данню традиції, але й, на думку біржовиків, вона виконує ряд корисних функцій: створює необхідну ринкову атмосферу, забезпечує публічність торгів. При однаковій ціні на запропоновані товари смердоті скоріше дістануться тому, хто голосно викрикнув ціну, тому «голосові дані «на біржі, як й на аукціоні, мають чимале значення але й, на відміну від аукціону, ціни на товари на біржах не лише зростають стосовно стартових, але й й падають.

Отже, біржа має у своїх характеристиках як риси історичних попередників, (таких як ринки, ярмарки, аукціони), то й власну специфіку.

Ознаки класичної фондової біржі:

1) це централізований ринок, з фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торгової майданчики, 2) на даному ринку існує процедура підбору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стійкість й значні розміри емітента, масовість цінного паперу, як однорідного й стандартного товару, масовість попиту, чітко виражена коливаємість цін й т.ін.),.

3) існування процедури підбору кращих операторів ринку в якості членів біржі,.

4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами й стандартних торгових процедур,.

5) централізація реєстрації операцій й розрахунків по ним,.

6) встановлення офіційних (біржових) котувань,.

7) нагляд за членами біржі (з позицій їхнього фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу й дотримання етики фондового ринку).

Функції фондової біржі: а) створення постійно діючого ринку, б) визначення цін, в) поширення інформації про товари й фінансові інструменти, їхнього ціну умови обігу, р) підтримка професіоналізму торгових й фінансових посередників, буд) вироблення правил, е) індикація стану економіки, її товарних сегментів й фондового ринку.

Усього у світі біля 150 фондових бірж, найкрупнішими є наступні: НьюЙоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Парижська, Гонконгська й біржа Куала Лумпур.

Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці випливає із характеру акцій й облігацій як товарів, біржових по своєму походженню. Алі акціонерні товариства, хоча й виникали як великі для свого години підприємства, було неможливо претендувати на охоплення своєю діяльністю всієї територї країни. Виходить, й свої акції смердоті могли збувати в основному там, де базувалися й були відомі. Тому фондові біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна закономірність. Надалі шляхи розвитку можуть бути різними.

Найбільше логічно висування на передній план біржі, що знаходиться в головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції компаній, що довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних. Провінційні ж біржі поступово марніють. Так складається моноцентрична біржова система. У найбільше закінченому вигляді вона існує в Англії. Власне, серед офіційних біржових назв вже немає Лондонської біржі, однієї із найстарших у світі. З недавніх часів вона іменується Міжнародною фондовою біржею, оскільки вона увібрала у собі не лише усі біржі Великобританії, але й і Ірландії. Моноцентричними є також біржові системи Японії, Франції.

У тієї ж годину у країнах, улаштованих по федеративному зразку, более можливе формування поліцентричної біржової системи, при котрої приблизно рівноправні кілька центрів фондової торгівлі. Так сталося в Канаді, де лідирують біржі Монреалю й Торонто, в Австралії - біржі Сіднея й Мельбурна.

Фондовий ринок США в цьому плані специфічний — він настільки великий, що знайшлося місце й для загальновизнаного лідера — Нью-йоркської фондової біржі, й для ще однієї значної біржі, також розташованої в Нью-Йорку, головному фінансовому центрі, — Американської фондової біржі, й для провінційних бірж. Кількість останніх за післявоєнні рокта скоротилося, але й смердоті залишилися досить міцно стояти на ногах. Тому біржову систему США доводитися класифікувати як побудовану за змішаним типом.

Світовий досвід свідчить, що можливі варіанти кількості бірж у стране. У Швеції, Франції, Англії усього по одній фондовій біржі на країну. У ФРН 80% цінних паперів зосереджені на фондовій біржі у Франкфурті-на-Майні, а залишившиєся 20% разкідані по семи дрібним біржам. На біржі в Нью-Йорку котируються акції самих солідних акціонерних товариств, усі інші - на інших более дрібних біржах.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить далеко за межі організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. «Диво «уявлялося до того, що для інвестора практично стерлися різниці між довгостроковими й короткостроковими вкладеннями коштів. Цілком реальні в години побоювання омертвити капітал стримували підприємницький запал. Алі в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося становище, коли для шкірного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий ж ліквідний характер, як готівка, бо акції в останній момент можуть бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані Державою як суспільні заклади. У Франції, Італії й ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними установами. Це, щоправда, виражається лише до того, що держава дає приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками держави, але й діють як приватні підприємці, за свій рахунок.

Біржі можуть бути засновані й за принципами приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж й у Англії, США.

Фондова біржа виступає в якості торгового, професійного й технологічного ядра ринку цінних паперів, крім того, біржа є підприємством.

У міжнародній практиці існують різні організаційно-правові форми бірж:

* неприбуткова корпорація (Нью-Йоркська біржа),.

* неприбуткова членська організація (Токійська біржа),.

* товариство із обмеженою відповідальністю (Лондонська й Сіднейська біржі),.

* напівдержавна організація (Франкфуртська біржа),.

* інші форми.

Управління біржею. Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності вон керується статутом біржі, у якому визначаються порядок управління біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок утворення й функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею й її адміністративним апаратом рада призначає президента й віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп «ютери), біржовим індексам, опціонам.

Комітет по прийому членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по арбітражу заслуховує, розслідує й регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами й їхні клієнтами. Кількість й склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але й деякі з них обов «язкові. Це комітет чи комісія із лістінгу, що розглядає заявки на включення акцій у біржовий список, комітет по процедурах торгового залі, що разом із адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) й стежить за дотриманням інструкцій з діяльності в торговельному залі, а інших випадках.

Біржа — це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові й тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує із учасників цієї торгівлі ряд податків й платежів. Це податок на угоду, укладену в торговельному залі, плата компаній за включення їхні акцій у біржовий список, щорічні внески нових членів й т.ін. Ці внески й складають основні з статтею прибутку біржі.

Біржа забезпечує концентрацію попиту й пропозиції, але й вона фізично не в змозі вмістити всіх, хто хотів бі продати чи купити ці папери. титану, хто бере у собі функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти смердоті можуть як на біржі, то й поза нею, оскільки далеко ще не усі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на які фактично покладається функція концентрації попиту й пропозиції. У просторі посередники троянд «єднані, але й смердоті зв «язані між собою і утворюють єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один із одним.

Суб «єкти (учасники біржових операцій). У окремої фондовій операції задіяні три сторони — продавець, покупець, посередник. На початкових етапах модель дуже проста — один посередник зводить продавця із покупцем. При зростанні масштабів фондових операцій із «являється друга модель, й посередників вже двоє: покупець звертається до одного, продавець — до іншого і імовірність збігу мала. При ще більшій інтенсивності фондових операцій складається третя модель: тепер вже сам посередники потребують допомоги, й між ними із «являється ще один. Назвемо його центровим, а його контрагентів фланговими посередниками.

Подивимося на посередництво у фондових операціях із іншої точки зору. Посередник може діяти подвійно. По-перше, за свій рахунок, становлячись на годину власником паперів й одержуючи прибуток як різницю між курсами купівлі й продажі. На американському позабіржовому ринку таких посередників, як вже згадувалося, називають дилерами. По-друге, він може працювати за певний відсоток від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж акцій.

У першій й другій моделях операції посередник може виступати чи в одній якості, чи в іншої. У третій моделі дотримується поділ роботи: центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові - на комісійних засідках. Третя модель довгий годину, аж до середини 80-х років, існувала на біржі в Лондоні, по ній дотепер функціонує Нью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні іменувався є джобером, у Нью-Йорку — фахівцем. Флангові посередники й там й там іменуються брокерами.

На розвиненому фондового ринку однаковості в посередницьких операціях ані, — усі три моделі співіснують, своя «фондова ніша «знаходиться для кожній. Наприклад, брокер з великою клієнтурою одержує, крім інших, два доручення, причому курс й розмір пропозиції продати збігається із параметрами замовлення для придбання. Брокеру залишається лише оформити операцію, з чим він благополучно справляється поодинці, не потребуючий послуг інших посередників.

Парі таких замовлень можуть утворюватися в біржовій юрбі, коли один брокер оголошує про наявному в нього пропозиції, а інший відразу відгукується — у нього хлопця замовлення (посередництво по другій моделі). Алі багато доручень формулюються як умовні. Наприклад, «продати, якщо курс піднімається до… «Такі замовлення відразу виконати не можна. Отут й приходити на допомогу центровий посередник, а умовні доручення передаються йому фланговими посередниками. Відзначимо, що центрового посередника може замінити комп «ютер, й частково це уже робиться.

2. Основні види операцій.

2.1. Вексельний обіг.

Вексель — це цінний папір, різновид боргового вол «язання, складеного у суворо визначеної формі, що дає безперечне право вимагати сплати позначеної у векселі суми после закінчення терміна на який він виписаний.

Вексель — це суворо формальний документ, й відсутність будь-якого із обов «язкових реквізитів робить його недійсним ,.

— це безумовне грошове вол «язання, бо наказ його оплатити й прийняття вол «язань по оплаті не можуть бути обмежені ніякими умовами,.

— це абстрактне вол «язання, бо не припускаються ніякі посилання на підставу його видачі .

Предметом вексельного вол «язання можуть бути лише гроші.

Вексель, будучи засобом оформлення кредиту, що надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари, сприяє прискоренню реалізації товарів й збільшенню швидкості обігу оборотних коштів, що приводити до зменшення потреби госпорганів у кредитних ресурсах й в коштах у цілому.

Досягнення відзначеного вище вимагає:

— щоб термін векселі відповідав дійсним термінам реалізації товарів. У огидного випадку не гарантується оплата векселі в термін,.

— оформлення векселями лише товарних операцій, що мають метою дійсне пересування реальних цінностей.

У цьому зв «язку цілком неприпустимим є так називані приятельські й бронзові векселі, бо нічого спільного із фактичними операціями смердоті не мають. У їхній основі лежить прагнення одержати дешевий кредит у третьої особини, шляхом виписки векселів одного одного (приятельські векселі) чи виписки векселів на вигаданих осіб (бронзові векселя).

Встановлення факту виписки безтоварного векселі можливо лише при інформованості про взаємовідносини між векселедавцем й платником, характері їхніх господарських зв «язків чи при наданні відразу двох векселів зазначених осіб до одного банк.

Можливість передачі векселі за допомогою передатного напису (індосамент) збільшує оборотність векселі й добавляє до функції, що їм виконується, кредитного інструмента ще одну — засіб для погашення боргових вимог.

Векселі бувають прості й переводні.

Простий вексель (соло-вексель) виписується й підписується боржником й містить його безумовне вол «язання сплатити кредитору певну суму в обумовлений термін й в певному місці.

Відмінність простого векселі від інших боргових вол «язань до того, що: а) вексель може бути наданий з рук до рук по передатному напису. б) відповідальність за векселем для осіб, що беруть доля в ньому, є солідарною, за винятком осіб, що зробили безобіговий напис, в) явка в нотаріальну установу для засвідчення підпису не потрібна, р) при несплаті векселем у встановлений термін необхідно скоєння нотаріального протесту, буд) зміст векселі точно встановлено законом й інші умови вважаються ненаписаними, е) вексель є абстрактним грошовим документом й з цого не забезпечується заставою чи неустойкою.

Переводний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити певну суму грошей у певний термін й в певному місці одержувачу чи за його наказом.

Головна відмінність переказного векселі від простого, який по суті є борговою розпискою, полягає до того, що він призначений для переведення, переміщення цінностей з розпорядження однієї особини в розпорядження іншої.

На відміну від простого в перекладному векселі беруть доля не дві а три особини: векселедавець (трасант), векселетримач й платник (трасат).

Практика вексельного обігу показує, що вексель є найбільш мобільним й ліквідним цінним папером, що приносити прибуток завдяки наступним умовам:

1. існує можливість дострокового погашення векселів, що звичайно передбачається всіма банками — емітентами векселів,.

2. за допомогою векселів здійснюються безготівкові платежі за товари, що забезпечує прискорення обігу коштів й скорочення готівки (частіше усього векселі мають період обігу до 3-х місяців).

3. вексель відіграє роль універсального платіжного засобу завдяки можливості передачі іншим особам за допомогою передатного напису (індосаменту).

4. вексель можна використовувати як засіб обертання.

2.2. Обіг акцій.

Акціонерним товариством признається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на певну кількість акцій, що засвідчують вол «язальні права учасників товариства стосовно товариства.

Акціонери за вол «язаннях товариства й несуть ризик збитків, зв «язаних з його діяльністю, у межах вартості приналежних їм акцій.

Товариства є юридичною особою й має у власності відособлене майно, що враховується на його самостійному балансі, може від свого імені купувати й здійснювати майнові і особисті немайнові права, нести обов «язки бути позивачем й відповідачем у суді.

Акції завжди є вторинними стосовно виробництва й власності. За акціями винна стояти реальна власність, майно. У української дійсності більшість цінних паперів, що обертаються на ринку, не забезпечені реальним майном й переслідують спекулятивні інтереси.

Розрізняють первинний й вторинний ринки цінних паперів (у т.ч. й для акцій). Первинний ринок починається із випуску акцій в обіг (емісії) й являє собою акт продаж акцій у власність першому покупцю — фізичній чи юридичній особі. Варто розрізняти власника акцій від номінального власника акцій, який може тримати акції від свого імені, який був власником цих акцій.

На вторинному ринку відбувається перепродажів акцій, уповноваженими банками — дилерами.

Акція — це пайовий цінний папір, породжений розвитком акціонерних товариств, що свідчить про внесення внеску в капітал акціонерного товариства й, що дає права на одержання частини прибули у вигляді дивіденду. Державними органами акції не випускаються, смердоті емітуються лише різними промисловими, торговими й фінансовими компаніями, що виступають у формі акціонерних товариств.

Акціонерні товариства, й закриті, й відкриті випускають акції, й зібрані за рахунок реалізації акцій кошти складають власний чи статутний капітал акціонерного товариства. Цей капітал може бути збільшений двома методами: чи шляхом накопичення частини прибули, що не розподіляється як прибуток серед акціонерів, чи шляхом випуску нових додаткових акцій.

Прибуток по акції називається дивідендом й є частиною прибутку, що не накопичується, а розподіляється серед акціонерів.

як цінний папір, акція свідчить про ті, що її власник вніс пай в акціонерне товариство і у силу цого ставши співвласником останнього. Розмір цого паю, що фіксує масштаби долі даної особини у володінні акціонерним товариством, визначається кількістю приналежних йому акцій. Купівля акції у нас собі - не надання кредиту акціонерному товариству, а вкладення капіталу в це товариство. По своїй економічній природі купівля акцій — це інвестиції переважно грошових (але й іноді матеріальних чи інтелектуальних) коштів з метою одержання частини прибули акціонерного товариства. Алі саме існування акціонерних товариств й акцій породжено розвитком кредитних відносин. Формально при покупці акції не існує єдності всіх трьох принципів кредиту — терміновості, обертаємості й платності. Акція — це безстроковий цінний папір й, как она не погашається акціонерним товариством. Алі в принципі власник акції може в зручний для собі момент продати акції третій особі й тім самим повернути витрачені кошти. Таким чином, вкладення в акції мають, хоча і у специфічній формі, риси терміновості й обертаємості, властиві кредиту. Принцип ж платності виражається в одержанні власником акції прибутку на неї.

Акція як цінний папір має цілий ряд специфічних властивостей, що властиві саме їй. Ними є: споживальна вартість, курсова вартість, оборотність й ліквідність. Тільки якщо акція дійсно являє собою сукупність цих чотирьох властивостей, вон може виступати на ринку цінних паперів як інвестиційний товар, що свідчить про здійснення інвестицій у реально функціонуюче акціонерне товариство.

Слід при цьому зазначити ті, що ідеальних акцій, що малі бі усі розглянуті вище чотири властивості на високому рівні, не існує. Ризик завжди в більшому чи меншому ступені має місце.

Акціонерні товариства випускають акції двох типів: звичайні й привілейовані.

Звичайний тип акцій переважає. Всі власники звичайних акцій є повноправними акціонерами, оскільки кожний з них має, у принципі, право голосу на загальних зборах акціонерів, що дає формальну можливість брати доля в виборах правління, ревізійної комісії, визначати напрямок діяльності акціонерного товариства. як й в будь-якого власника, що управляє справою, відповідальність міститися у можливості загубити свої гроші.

Звичайні акції не гарантують розмір дивіденду й навіть взагалі одержання дивіденду власником акцій. Вони можуть приносити й великі дивіденди, й взагалі не приносити їхнього. Усе визначається масою прибутку, одержуваного акціонерним товариством, й рішенням його керівництва, котра частина прибутку винна накопичуватися, а Яка може бути спрямовано виплату дивідентів. Насамперед розподіляються дивіденди по привілейованих акціях, а частина, що залишилася — по звичайних акціях. Звичайні акції не викуповуються підприємством после якогось терміна. Підприємство викуповувати тому акції не вол «язано за умовами, й якщо на вільному ринку ці акції перестануть кого-небудь цікавити, ті смердоті перетворяться в нікчемні, нічого не варті папірці.

як свідчить практика, саме інвестиції в звичайні акції є в цілому найбільше дохідними із погляду одержання дивідентів, якщо розглядати цю прибутковість не було за один випадковий рік, а й за ряд років. Алі привабливість звичайних акцій для інвесторів обумовлена не скільки розмірами дивідентів, стільки збільшенням ринкової курсової вартості акцій чи так називаним приростом капіталу.

Привілейовані акції - це акції, котрі за своїми характеристиками займають проміжне становище між облігаціями й звичайними акціями. З одного боці, привілейовані акції, також як й облігації, приносять інвестору фіксований прибуток й не дають йому декларація про загальних зборах акціонерів. З іншого боці, тримач привілейованої акції є власником акціонерного товариства, тобто акціонером, й свій прибуток одержує у формі дивіденду при розподілі прибули. При цьому розподіл дивідентів по привілейованих акціях винен відбуватися раніше, ніж по звичайних акціях, а при банкрутстві акціонерного товариства власники цих акцій мають переваги у відшкодуванні своїх втрат у порівнянні із власниками звичайних акцій. У цьому полягає привілейованість акцій.

Інвестиції в привілейовані акції менше ризиковані, ніж у звичайні. Тому дивіденди, виплачуванні на рівновеликі інвестиції в привілейовані акції, по своїй сумі менше, й іноді дуже значно, ніж середньорічний прибуток, принесений звичайними акціями.

Обидва типи акцій можуть матір дві основні форми: акція на перед «явника і іменну акцію. Акція на перед «явника означає, що ім «я її власника не фіксується в жодному документі, який має ставлення до випуску, продаж й перепродаж акцій. У цьому випадку керівники акціонерного товариства не знають, хто і у які частках є власником цінних паперів. Емісія іменних акцій означає, що при їхньому розміщенні фіксуються імена інвесторів, відбувається й реєстрація перепродажів. Емісія іменних цінних паперів дає можливість керівництву акціонерного товариства уже точно знаті, хто і у які частках володіє акціями цого товариства.

Придбана при емісії акція може бути перепродана на вторинному ринку. Цінний папір виступає на цьому ринку уже як власне інвестиційний товар, ціна якого регулюється пропозицією й попитом цого товару.

2.3. Обіг облігацій.

Облігація — це боргове вол «язання, відповідно до котрого позичальник гарантує кредитору виплату певної суми после закінчення певного терміна й виплату щорічного прибутку у вигляді фіксованого чи плаваючого відсотка.

Облігації приносять їхнім власникам прибуток у виді фіксованого відсотка від своєї номінальної вартості. Навіть якщо цей відсоток змінюється (облігації із плаваючою ставкою), тих сам зміни носять суворо визначений характер. Тому облігації називаються цінним папером з фіксованим прибутком.

Облігації мають загальну (чи номінальну) ціну, викупну й ринкову ціну. Номінальна ціна надрукована на самій облігації й служити у якості бази при подальших перерахунках й при нарахуванні відсотків. По викупній ціні, котра може збігатися, а чи не збігатися із номінальної, що залежить від умів позики, емітент викуповує облігацію после закінчення терміну позики. Ринкова (курсова) ціна облігацій визначається виходячи із умів самої позики й ситуації, що склалася в останній момент реалізації на ринку облігацій.

Значення ринкової ціни облігації, виражене у відсотках до її номіналу, називається курсом облігації. Звичайно в якості номіналу облігації задається величина 100 чи 1000 грошових одиниць.

Однієї із основних характеристик облігації є термін її дії (дозрівання), после закінчення якого тримач одержує вартість облігації, тобто відбувається її повне погашення.

По рядок дії облігації діляться на :

— короткочасні - від року до 3 років,.

— середньо тривалі - від 3 до 7 років,.

— довготривалі - від 7 до 30 років,.

— безстрокові - виплата відсотків робиться невизначено довго і у такий спосіб відшкодовується сума, витрачена на купівлю облігації, а інвестори одержують прибуток від наступної виплати відсотків.

Для державних й корпораційних облігацій насамперед передбачається періодична виплата прибутків у вигляді відсотків й робиться вон по купонах, (наприклад, облігації державної ощадної позики). Купон являє собою вирізний талон з надрукованої на ньому цифрою купонної ставки. Факт виплати прибутку відзначають вилученням купона із карти, що додається до облігації. У залежності від умів позики купонний прибуток може нараховуватися по кварталах, півріччям й одного разу у рік.

Важливою умовою, що характеризує випуск облігацій, є його забезпечення, тобто майново — матеріальна база емітента, що забезпечує Повернення вартості облігації у випадку банкрутства останнього.

Особливим виглядом облігацій є конвертовані. Після закінчення певного терміну ці облігації можуть бути обміняними на звичайні акції по встановленій обмінній шкалі. Це правило називається конверсійним привілеєм.

Купляючи конвертовані облігації, інвестор переслідує дві мети: забезпечити безпечу вкладень й стабільного припливу прибутку, властивим облігаціям, можливість множення капіталу, якої дають звичайні акції. Конвертовані облігації приваблюють тихий інвесторів, що зацікавлені в зрості компанії і в ж годину прагнуть уникнути будь-якого значного ризику. Однак за цей привілей інвестор одержує более низький відсоток.

Випуск занадто великої кількості конвертованих облігацій може привести до негативних наслідків. Колі значна кількість інвесторів поміняють їхнього на акції, то підприємство може загубити контроль над власністю. У цьому випадку емітент здійснює певні дії для захисту від розводнения акцій шляхом відповідних обмежень конверсійного привілею інвестора. Конвертовані облігації за невелику премію можуть бути відкликані.

Розмір відсотка по облігаціях визначається низкою факторів: терміном, на який смердоті випущені, їхнього надійністю, рівнем інфляції, банківським відсотком. У умовах інфляції відсоток по короткострокових облігаціях часто виявляється вище, чим по довгостроковим. Вирішальну роль у визначенні процентної ставки по облігації грають два основних фактори: рівень інфляції й ступінь ризику придбання облігації. Чим менш надійні облігації, тім вище відсоток. Тому процентна ставка встановлюється у залежності від рівня надійності облігацій.

За що цінуються облігації? На відміну від акцій облігації є цінними паперами із фіксованим й, головне, гарантованим з боці фірми прибутком. На відміну від власників акцій тримачі облігацій не є співвласниками акціонерного підприємства, а усього лише його кредитором. Ця обставина, як вважається, у цілому знижує ризикованість цого роду інвестицій, бо тримач облігацій має право першочерговості в одержанні прибутків чи поверненні своїх основних коштів у випадку зменшення прибули підприємства, також у випадку банкрутства.

У тієї ж годину прибутки по облігаціях відносно нижче, смердоті суворо фіксовані, тобто на відміну від дивідентів по акціях не зростуть навіть при сверхудалої діяльності підприємства.

Ринкові, біржові ціни на облігації різних організацій й випусків, так саме як й на акції, схильні коливанням, викликаним безліччю факторів. Насамперед ці коливання зв «язані зі зміною ринкових процентних ставок на кредити. Якщо позикові гроші на фінансових ринках раптом за якимись причинами дешевшають, тобто кредитні ставки банках зменшуються, й як слід — нові тиражі облігацій пропонують меншу щорічну норму прибутку, то цьому випадку ранні випуски облігацій з фіксованим прибутком, установленим на минулих, более вигідних умовах, стають значно привабливими для всіх інвесторів. Облігації ці відчувають підвищений попит, а ринкова ціна починає зростати, додатково збагачивая їхні власника, поки не досягне деякої рівноваги. Зворотне відбувається у випадку подорожчання кредитів й появи на ринках облігацій з более вигідними умовами, що забезпечують більший щорічний прибуток.

Незважаючи на усі ці небезпеки, облігації вважаються в цілому, более безпечним виглядом інвестицій, чим акції і інші види цінних паперів. Для багатьох інвесторів представляється психологічно более комфортним матір фіксований щорічний прибуток, а наприкінці обговореного терміна Повернення усієї вкладеної колися суми.

3. Розвиток фондових бірж в Україні.

У Україні прийнятий й діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним з головних нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України «Про цінні папери й фондову біржу». Відповідно до цого Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її засновниками можуть бути лише крамарі цінними паперами й їхнього винне бути не менше 20. Засновники повинні доповнити статутний фонд біржі певну суму.

Акціонерами фондової біржі в нашій стране можуть статі як підприємці, великі банки, то й будь-який громадянин, що вклав свої заощадження в акції.

Фондова біржа України грунтується на безприбуткових засідках й винна діяти за принципами ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності й довіри. Це дозволити їй виконувати роль: засобу залучення грошових торб для інвестицій у виробничу й соціальну сфери, перерозподілу капіталів між різними галузями й підприємствами, засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних шарів населення, створення умів для розвитку в стране підприємницької діяльності.

Організацію українського ринку цінних паперів й створення необходимых умів для його функціонування прийняла у собі Українська фондова біржа (УФБ). Серед її акціонерів (усього їхні біля 30) такі великі республіканські банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк «Україна», Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

Виходячи з важливої регулюючої ролі фондової біржі в економічному житті країни встановлено, що вона є суб «єктом особливої державної реєстрації. Її реєструє Кабінет міністрів України, тоді як товарну — виконком місцевої Заради (як й всіх суб «єктів підприємницької діяльності на загальних засідках). Особливістю державного регулювання роботи біржі є ті, що міністерство Фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту й правил фондової біржі, котрі мають право приймати доля в роботі її керівних органів. Така практика має місце в країнах з розвиненою економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії із нагляду за фондовими біржами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів й здійснювати компенсацію втрат від їхні знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової біржі. Одним з них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10 членів й протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.

На УФБ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися й бути в обігу як державні, то й недержавні цінні папери, складаються касові догоди і догоди на певний строк.

Перші торги на УФБ відбулися 6 лютого 1992 р. У годину, крім основної біржі, функціонують 25 її філій по всієї Україні. 13 грудня 1993 р. відбулися Перші електронні торги.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається более високими темпами. На 1 июля 1993 р. в Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було б випущено цінних паперів на загальну суму 41,1 млрд. крб. Більшість цих цінних паперів — акції. Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., а облігацій — лише на 2,2 млрд. крб. У тієї ж годину наявна тенденція зросту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні із продажем акцій й інших цінних паперів. На біржі робляться й такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги й т.д. Це говорити про ті, що біржа знаходиться на «голодному пайці» (у стране не створений ринок цінних паперів на первинному рівні), немає товару фондової біржі - цінних паперів, а жити всім, хто там працює, потрібно.

Концепцію становлення фондового ринку України. Операції, здійснювані на українському фондового ринку, показують, із одного боці, ті, що його зародження відбулося, а із іншого, — що він може й законсервуватися, не статі тім інститутом, що є ядром сучасних ринкових відносин, якщо не відбудеться дійсне роздержавлення й приватизація, не будуть створені акціонерні товариства, самостійні підприємства, не із «бути цінні папери, що будуть відображати реальний капітал — засоби виробництва, землю, товар. Лише в цьому випадку можна сподіватися на створення умів для ринкової середи, переміщення капіталу від інвестора до виробника, переливу його із однієї галузі до іншої.

Економічні й соціальні реформи в нашій стране знаходяться в прямої залежності від формування ефективної моделі фондового ринку. У зв «язку із цим заслуговують на увагу тих пропозиції по коректуванню ринку капіталів в Україні, що містяться в Концепції, розробленою Українською фондовою біржею.

УФБ вважає за необхідне створення централізованого фондового ринку України, що повинний складатися із трьох головних елементів: єдиної національної фондової біржі, єдиного клірингового банки, єдиного Центрального депозитарію.

перший інститут — фондова біржа є місцем котування, здійснення операцій з цінними паперами й укладання угод. Фондова біржа сприяє встановленню єдиної ціни на цінні папери, оскільки їхня вартість визначається ринковим шляхом у процесі торгів. Це дає можливість протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок створення їхнього штучного курсу в різних регіонах, а також унеможливлює продажів фіктивних паперів.

Інший інститут — кліринговий банк спеціалізується на розрахунках по операціях з цінними паперами. У Франції наприклад, його функції виконує Французький Національний банк. Вимагає розв «язання запитання, хто якщо займатися цим у нашій країні.

Третій інститут — Центральний депозитарій, що вже створений при УФБ, займається збереженням, обліком й переміщенням цінних паперів. Така структура сприяє введенню єдиної наскрізної нумерації цінних паперів, уніфікації правил здійснення операцій по проведенню платежів й доставці цінних паперів.

Однак у розвинених країнах застосовується более прогресивна форма обігу цінних паперів — у вигляді комп «ютерних записів на рахунок. Безпаперова форма цінних паперів гарантує високий рівень їхньої безпеки — неможливість підробки, викрадення й протизаконних операцій, заощаджує значні витрати на їхній випуск й доставку (транспортування), а також гарантує, що кількість цінних паперів на руках в інвесторів дорівнюється кількості випущених цінних паперів.

УФБ вважає, що до котування і обліку (збереженню) у Центральному депозитарії цінні папери можуть прийматися лише в дематериализованій формі на перед «явнику Така форма якщо спрощувати укладання угод, а також корпоративні дії і облік паперів.

Розвиток українського ринку цінних паперів вимагає розв «язання ряду важливих, у тому числі й законодавчих питань. До них, насамперед, відносяться: визначення концепції ринку цінних паперів й фондової біржі, розробка методики оцінки майна всіх про «єктів народного господарства. Здійснення цого разом із іншими ринковими заходами забезпечить не лише появу достатньої кількості цінних паперів, але й й впровадження системи допуску (лістінгу) цих паперів. Лістінгірування якщо сприяти організаційному упорядкуванню національного ринку цінних паперів — на УФБ будуть надходити лише тих із них, що пройшли оцінку основних фондів й аналіз усієї господарської діяльності в Міністерстві фінансів України. У тієї ж годину лістінг підвищить гарантії для інвестора, дозволити формувати біржовий реєстр й біржові бюлетені, що відображають обіг й котування цінних паперів на фондового ринку.

Висновок.

Після розгляду і аналізу вищевикладених проблем й пропозицій по їхньому розв «язанню, без яких немислимо існування й плідна життєдіяльність нашого суспільства, напрошується єдино можливий у цій непростій ситуації висновок, що для нормального функціонування фондового ринку України і успішного вступу до цивілізованого русла відношень між його суб «єктами необхідні наступні конкретні кроки: 1. Негайне прийняття й неухильне перетворення в життя нормативно — законодавчих актів, що регулюють господарську діяльність підприємців й підприємств державного сектора економіки в рамках національного ринку, 1. Створення рівноправних умів для успішної роботи підприємств всіх форм власності й проведення грамотного антимонопольної політики, що якщо рубати на корені зачатки новоявленого монополізму,.

Надання державної допомоги в створенні й підтримці такій новій, властивій ринковій економіці типів ринків, як ринок інвестицій, капіталів, ринку робочої сили, а так саме ринку інтелектуальних ресурсів, на першому етапі їхній функціонування.

Рецензія.

_.

Список літератури.

1. Орлов У. «Усе про фондову біржу» М. 1991 р. 2. Драчев З. «Фондові ринки США» М. 1991 р. 3. Альохін Б. «Ринок цінних паперів» М. 1991 р. 4. Агроскин У. «Що таке фондової біржі» М. 1991 р. 5. Данилов Ю. «Фондові біржі» ж. «Біржові відомості» 1991 р. № 6. 6. Мусатов У. «Фондова біржа» ж. «Питання Економіки» 1991 р. № 7. 7. Рубін Ю. «Товарні і фондові біржі» М. 1991 р. 8. 11. Павленко А., Пастухів А., Войчак А. «Концепція і суто організаційно — економічні принципи розвитку національного ринку України» 9. «Економіка України» № 3 1994 р. 10. закон України «Про цінні папери та фондової біржі» 1992 р. 11. Тарасенко Про. «Нотатки до закону України „Про цінні папери та фондової біржі“ Голосом України» 5 червня 1992 р. 12. закон України «Про банки та надійної банківської діяльності» 1992 р. 13. закон України «Про обмеження монополізму і забезпечення вільної конкуренції у підприємницькій деятельности».

———————————- Депозитарний збереження цінних паперів інвестора, виконання його доручень й організація надходження цінних паперів Клірингова палата розрахунки між учасниками біржових операцій на підставі заліку взаємних вимог Аудитори перевірка стану фінансовогосподарської діяльності АТ. Аудитори самостійні й здійснюють свою діяльність под власну відповідальність, призначаються загальним збори акціонерів на певний строк Лістінгова комісія — здійснення процедур лістінга цінних паперів, включених у котирувальний лист. Лістінг — внесення акцій компанії до списку акцій, що котируються на даній біржі.

Апарат біржі - повсякденне керівництво біржею на чолі із президентом й віцепрезидентом, призначеними Радою.

Юридична консультація Вирішення заперечень між членами біржі, а також у випадку звертання клієнтів при виникненні заперечень між ними й членами біржі. Звичайно організуються постійні третейські суди (арбітражні комісії), рішення які є обов «язковими й звичайно одержують силу суднового рішення. Якщо відсутня згода між арбітрами, біржа призначає суперарбитра.

ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ БІРЖІ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.