Симулятивная комунікація – феномен інформаційного суспільства

Симулятивная комунікація — феномен інформаційного суспільства

Александр Калмиков.

Бодрийяр у своєму програмному праці «Символічний міна й смерть» пропонує історичну схему «трьох порядків» симулякрів, сменяющих одне одного у новоєвропейської цивілізації від Відродження донині: «підробка — виробництво — симуляція».

Симулякр першого порядку діє основі природного закону цінності, симулякр другого порядку — з урахуванням ринкового закону вартості, симулякр третього порядку — з урахуванням структурного закону цінності.

Подделка — робить предмет схожим в інший, який має цінністю, приклад: підробка картини великого художника чи імітація дорогих матеріалів дешевої біжутерії. Виробництво — тиражує цінні об'єкти, приклад: серійне репродукування картини. Симуляція — заміняє реальні процеси та абстрактні сутності з їхньої знаки, під якими немає вихідного значення, цебто в порожні знаки. Наприклад: симуляція хвороби, симуляція дії, симуляція поняття. Якщо сфальсифіковані і навіть розтиражовані об'єкти ще містять свої оригінали, які за певних трудозатратах може бути реконструйовані, то симулякри остаточно втрачають свої зв’язки з прообразами і реконструкції не піддаються.

Особенности інформаційного суспільства наводять на думка про необхідність доповнити цю схему симулякром такого порядку — симулятивної комунікацією.

Тогда схема етапів розвитку симулякрів виглядатиме так:

«подделка — виробництво — симуляція — симулятивная комунікація».

Симулятивная комунікація підміняє як свій предмет, а й комунікатора, імітуючи взаємодія там, де вона закінчилася або починалося зовсім. Наприклад, Ж. Дилез пише: «Наглядач стає частиною самого симулякра, а його думка трансформує і деформує останній». Наприклад, Інтернет, де комунікації немає тимчасових і просторових координат. Відвідувачу сторінки невідомо, де зараз його фактично перебуває, рідною сервері, сервері провайдера чи пам’яті власного комп’ютера, з ким, де й коли він у самому справі входить у комунікацію.

Симулятивная комунікація має ще однією істотною властивістю — вона перетворює симулякри нижніх порядків, строкаті й фрагментарні, до системи, пов’язану певним кодом. Код породжувався ще симулякрами третього порядку, однак у відповідність до уявленнями семіотики і структурної лінгвістики він виконує роль фіксатора (фотографа) часу. Симулякр-коммуникация, навпаки, здійснюється в часі та з її допомогою.

Следовательно, симулятивную комунікацію можна вже як симуляцію таких базових онтологічних категорій, як час, простір, енергія, інформація.

Симулятивная комунікація управляє нашими контактами зі світом речей, ідей смислів. По каналам незалежного інформаційного потоку з соціально-культурної середовища надходять зразки симулятивных комунікацій, визначальних способи інтерактивного спілкування з реальністю, у результаті якого здійснюється подальший крок до згортання в код образів реальності. Цей циклічний процес розгортається з розвитком інформаційного суспільства.

В як ілюстрацію наведемо еволюцію завдань реклами, що пройшов такі стадії:

1) реклама вироби (товару),.

2) формування потреби, яку можуть задовольнити функціональні властивості цього товару (1),.

3) реклама іміджу виготовлювача товару (1), формування бренду (1−2),.

4) позиціонування іміджу над ринком (3),.

5) зв’язування іміджу, і бренду (3−4) з способом життя,.

6) реклама життя (5), навантаженого атрибутами рекламованих об'єктів (1−5),.

7) мифодизайн життя (6).

Этот процес можна видати за породження наступного симулякра попереднім, в результаті якого наступні симулякри починають визначити весь попередній ряд, рухаючись у бік згортання у кожному наступному рівні попередніх рівнів, або створення нікого універсального коду, з допомогою якого аудиторії пропонується здійснювати комунікацію з реальністю. Що це може вийти з такої згортання, переконливо ілюструє мову планети Кін-дза-дза з однойменного кінофільму, де всі повідомлення полягали в одного слова: «КУ!».

Важно відзначити, що й розглядати сучасні социально-коммуникативные технології (публічну політику, журналістику, технології PR, інтегровані маркетингові технологій і т.п.) як наслідок розвитку рекламних технологій, можна зробити висновок, що вони транслюють не іміджі і ринкові відносини, власне ж коди симулятивної комунікації. У цьому коди симулятивных комунікацій активно проникають у цивілізаційні процеси та трансформують соціокультурну реальність.

Человек інформаційного суспільства, усі більшою мірою контактує з симулякрами, порядок яких змінюється у напрямі втрати матеріальність і всі більшого узагальнення бік симуляції самої собою комунікації. У втрачає речовинність симулякра немає як матеріального тіла, а й виявлену ідеальної сутності, від якій він відірвався і яку безнадійно прагне наздогнати.

Такой людина весь меншою мірою виявляється здатним до реконструкції значень, оскільки знаки частіше виявляються симулякрами. Ось чому скоріш відмовитися від самої ідеї реконструкції, ніж спробує з’ясувати, що є, що йому показують у вигляді реальності. Відбувається нівелювання поняття і значення смислу і автоматичне прийняття нав’язуваних симулятивных кодів. Зрозуміло, що наслідки — психологічні, виховні та, загалом, культурологічні - цих процесів далеко ще не позитивні.

Вместе про те, хоча б людина, хіба що протистоячи особистісному знищення, розвиває здатність до витворення власних симулякрів, эволюционирующих у тому напрямі, як й ті, що створюються у зовнішній соціокультурної середовищі. Ці «авторські» симулякри наділяються смислами приватної людського життя й вже цього заявляють про свою існуванні в глобальних комунікативних просторах.

Отношение індивідуальної симулятивної реальності й системи симулятивных реальностей цивілізації, мабуть, і є головним антропологічної проблемою сучасності.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.