Русская архітектура і містобудування у північно-східній Азії в ХХ в.: векторы взаємовпливів

Русская архітектура і містобудування у північно-східній Азії в ХХ в.:векторы взаємовпливів

Левошко С.С.

На тлі дедалі глибших досліджень культурних взаємовпливів у північно-східній Азії архітектурно-містобудівна аспект проблеми продовжує залишатися практично неизученным, тому доповідь носить постановочний характер.

В трикутнику Россия-Китай-Япония нас цікавитимуть вектори і змістом архітектурних впливів між Росією і Китаєм, між Росією і Японією. У цьому, унікальна картина архітектурних взаємовідносин Росії та Китаю аналогів немає не лише серед країн Північно-Східній Азії, а й в усьому світі. Цим й основну увагу до незрівнянно більш великому за обсягом і розмаїттям залучуваного матеріалу з російської архітектурі у Північному Китаї.

Существующее на сьогодні дослідження з російської архітектурі КВжд в запропонованому ракурсі, в першу чергу, звернене еволюції осмислення російськими зодчими традиційної (народної) китайської архітектури. Склалася парадоксальна ситуація у вітчизняному архитектуроведении: різноманітний культурний досвід Росії з створенню цілісної традиционно-российской середовища за умов далекосхідного зарубіжжя, досліджений тільки з позицій односпрямованого руху — впливу китайської архітектури російську архітектуру. На погляд, створена Росією середовище цілих міст і прижелезнодорожных селищ КВжд на малозаселенных та практично неосвоєних землях Маньчжурії хіба що природно передбачає визначальним чином вплинути російської архітектурно-містобудівної практики на наступне розвиток забудови як «російських «міст КВжд, і інших китайських міст. Сучасна архітектура Китаю, повсюдно цитирующая т.зв. «європейський стиль », що зримо читається за першого ж очному знайомство з ній, є природним чином продовження у сьогоднішньому дні традиція компиляторства ще початку ХХ в. Тим більше що, досвід подібних досліджень, які на меті сформулювати характері і ступінь цього впливу, підмінила що здається очевидність розв’язання проблеми. Проте, виявилося тепер непросто довести «самоочевидному «принципове вплив російської архітектури на китайську, попри багатющий багаж конкретних фактів і аргументів. Річ у тім, що період ізоляції російських і китайських дослідників, вимушене усунення від результатів цих тим, у дослідженні російських учених із зовсім зрозумілих причин, не минув даремно. Упродовж цього терміну сталося одностороннє заповнення білих плям історія далекосхідної архітектури, у результаті якого сформувалося визначене та стійке в у професійному середовищі думка щодо російської архітектури у Китаї.

Известный китайський дослідник Чжан Хуайшэн у монографії «Архітектура Харбіна », виданої Харбіні 1899 р., з прикладу одного, але репрезентативного об'єкта — Харбіна, представив своє наукове позицію. Вона дуже показова, і по ймовірності, відбиває приватному випадку з архітектурою загальноприйняту в китайському суспільстві думку на російську культуру загалом.

В монографії аналізується формування архітектурного образу Харбіна внаслідок переплетення різних «європейських стилів », транслятором яких за перевазі була Росія, та східної архітектури. Кожна глава — це перелік існуючих будинків, віднесених до того що чи іншому європейському стилю зі стислої анотацією його вмісту у інтерпретації автори і одна глава, присвячена садово-парковій скульптурі і пам’яткам національного архітектурної спадщини. Глави і називаються: «Архітектура бароко », «Стиль романтизму », «Напрям класицизму », «Еклектизм «тощо. буд. У подачі автора, найрізноманітніші «західні «і «східні «напрями архітектури («стилі «) інтегруються і породжують фантастичне розмаїття архітектурного образу Харбіна, признающийся «рідкісним », «небаченим «містом в усьому світі: «Одного історичний термін бароко, класичний ренесанс, романтизм, еклектизм, «руху нових мистецтв », сучасні будинку, китайські класики, ісламістські будинку, напрями східної й західної архітектури, різноманітні і різнорідні напрями сформували історичну форму — картину великий зустрічі, де всі разом виступали в одній сцені «.

Все науково-популярні видання з архітектурі Харбіна (набори листівок, путівники, альбоми, карти, буклети тощо. буд.) будуються з цього принципу, як і структура аналізованої монографії, відбиває певну научно-культурную концепцію. Сенс її - затушувати значення російської (російської) архітектури історія формування міста, підкреслити міжнаціональний характер культурного простору Харбіна, його космополітизм, незалежність від якоюсь однією певної культури. Узятий метод «препарування «забудови Харбіна «на полички «(по стилям) камуфлирует справжню приналежність його архітектури до російську культуру, хоча, здавалося б, начебто разів, і має за мету виявити першоджерело. Визначивши якої стильовий групі, на його думку, належить будинок, зробивши формальний композиционно-художественный аналіз, ані слова про головне — в межах якої культури наследовалась ця традиція, у результаті маємо роботу описового штибу без об'єктивного узагальнюючого виведення. На думку Чжан Хуайшэна, російська архітектура, як що становить другорядні позиції з європейської культурі кінця XIX — початку ХХ ст. (подчекнуто мною — С.Л.) транслює насамперед архітектуру Франції. Він вважає, що це російські архитекторы-эмигранты були під глибоким впливом культури Франції. І розробляючи французьку стилистку, мали на меті відмежування від власної - «другорядною (другосортною-? К.С.) культури », у своїй не обгрунтовано пишаючись ». російськими реальними силами ». Характеризуючи забудову у стилі «руху нових мистецтв «(т. е. модерні), який зробив Харбін особливо «живим, сучасним і свіжим », знову і знову підкреслює джерело натхнення для російських зодчих — Францію. «То в Харбіна з’явилося престижне реноме «східний Париж ». Для Чжан Хуаншэна власне «російської архітектурою «є виключно дерев’яне народне (селянське) зодчество («російський хуторський стиль »), тобто. те що рамках сучасної термінології називається фольклорній версією російського стилю. Чого і присвячений розділ «Російська архітектура «о шостій рядків. Отже, престижне реномэ Харбіна — «Східний Париж «- роблять будівлі у європейських стилях, які вдало транслює Росія із Європи, Франції по більшою мірою. «Східної Москвою «роблять Харбін православні храми в национально-русском силі.

Версия координат взаємовпливів в архітектурі Харбіна першої третини ХХ в. китайського дослідника є досить суб'єктивної, а то й сказати перекрученою. У будь-якому разі, погляд китайського дослідника, тобто погляд «зсередини », на російську архітектуру цінний. Порівняйте вихідних позицій щодо оцінки російської архітектури та відповідно її впливу китайську коротко зупинимося на ухваленій у вітчизняному архитектуроведении системі європейського впливу російську архітектуру у ХІХ — початку ХХ ст. Під знаком рівності на Францію, у Росії пройшла I третину ХІХ ст. У період еклектики європейські стилі пробираються у Росію у основному шляхом непрямих впливів. З кінця XIX протягом близько двох десятиліть сучасності, тобто досліджуваний нами період, російська архітектура стояла поруч із найбільшими європейськими центрами. Найбільшого впливу російською модерн справила Німеччина, хоч і простежуються сліди сприйняття віденського модерну. Безсумнівні зв’язку з Скандинавією і Фінляндією, яка входила тоді у складі Росії, транслировавшей форми «північного модерну ». У цьому зауважимо в «дужках «щодо останнього вплив відбувалося без майстрів. Як випливає з наведеної характеристики базових систем поглядів російських і китайських дослідників (чи, по крайнього заходу, однієї з визнаних) на історію російської архітектури наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., підкреслимо, принципово відмінних між собою, вони, отже, дають і «глибоко різні вихідні імпульси, по крайнього заходу, у двох областях досліджень. По-перше, у самій методиці вивчення процесу формування образу Харбіна, а, по-друге, визначення характеру і рівня впливу саме російської архітектури (а чи не неопределенно-размытых «європейської «чи «західної «) на китайську архітектуру у першої третини ХХ в, а й ХХ в. загалом.

Проведенный аналіз існуючого дослідження там актуалізує вітчизняні дослідження, у цьому питанні. Занадто довго воно здавалося очевидним і звісно ж зрозумілим. У водночас архітектура російського Харбіна, як будь-якого іншого міста, у Китаї, володіє очах китайців, безсумнівно, унікальністю, виняткової привабливістю і гідно оцінюється. На думку Чжан Хуайшэна, Харбін гідний самих чудових визначень: «головний культурний канал », «центр поширення західної культури «(що з Далянем поряд із іншими будівлями в смузі відчуження КВжд), «втілення світового архітектурного спадщини », «багатий і прекрасний зовнішній вигляд міста », «зразок архітектури », «кульмінація містобудівного мистецтва «тощо. п. У цьому сенсі погляду російських і китайських дослідників збігаються. Автору доводилося писати про багатому стильовому розмаїтті архітектурної середовища російського Харбіна. Показова оцінка його образу сучасником — російським кореспондентом газети «Час «за 1943 р., розділюваний, судячи з всьому, багатьма, а то й усіма. У його характеристиці, Харбін, будучи рідкісним багатонаціональним конгломератом (у сенсі обіймав друге місці після Шанхая), з позиції архітектурного різноманіття постає як найбільш цікавий місто в усьому Китаї. Але тому, і це потрібно наполегливо підкреслити, не переставав бути російським містом, як у культурної суті загалом, і по архітектурно-містобудівної, зокрема. У чому, власне, йому відмовляють китайські дослідники, акцентуючи виняткову багатонаціональність Харбіна і, як наслідок, космополітизм його культурного простору. Але місто, його середовище, — це, як відомо, не механічне складання окремих будинків на тому чи іншому стилі. Її визначають і життєдіяльність його мешканців, і якщо говорити, у материально-пространственных категоріях, то першу чергу, характер просторів. Як-от: взаємовідносини забудованого і незастроенного, масштабного співвідношення забудови і ширини вулиці, принципу постановки будівлі у просторі площі, вулиці, кварталу і рішення її оточення, формування панорам, міських перспектив, силуету вулиці і точок сприйняття тощо., визначених цілою низкою чинників. По-перше, цілком конкретним генеральним планом, по-друге, загальним рівнем містобудівної культури, обумовлених як синтез містобудівної традиції, і прогресивних набутків у цій галузі діяльності. У містобудівної ж сфері Росія значні досягнення, до чого багато з її новації апробовані саме у далекосхідному зарубіжжі, про що йтиметься піде нижче. У формуванні міської середовища природно не останню роль відіграє й стильова характеристика будинку як така, але є далеко ще не єдиним і визначального чинника. Попри те що, що з механічним стильовим аналізом архітектури Харбіна китайським ученим свідомо розмивається його культурна ідентичність, безліч російських будівель є як культурної цінністю міста, і національним надбанням всього Китаю. Стверджуючи теза, що став саме Харбін і Далянь служили потужними «культурними каналами «для «проникнення західних напрямів «архітектури до Китаю (див. вище цитованого Чжан Хуайшэна), потрібно послідовно визнати, що у архітектуру Китаю до ХХ в. Росія справила визначальний влив. У архітектурної енциклопедії «ХХ століття. Китайська архітектура », знайдемо безліч російських будівель (наприклад, Свято-Миколаївський собор 1899 р. і Російсько-азіатський банк 1902 р. в Харбіні чи особняк у стилі модерн в Даляні 1900 та інших.), які й відкривається китайська енциклопедія. З 52 представлених об'єктів першого десятиліття ХХ в. половина — російські, і навіть непотрібно забувати відомий настрій в китайському професійній спільноті щодо російської архітектури та зробленому нею вплив. Сухий, але вражаючий факт. Кажучи образно, ХХ століття архітектурі Китаю відкривається архітектурою Росії. І хоча наступні періоди, відбиті в енциклопедії, включають російські будівлі в спадному порядку, що цілком природно, багато форми і прийоми професійної стильовий російської архітектури у майбутньому зустріли китайської архітектурою. І це яким чином у неї сприйнята, наскільки й органічно злилася з китайською архітектурою — питання інше. У безлічі випадків метод наслідування російської архітектури виступає «сліпий калькою «без проникнення суть того чи іншого формоутворення, без належного переосмислення і технологічної модернізації. Наприклад, в Харбіні поруч із будинком б. механічного Збори поч. ХХ в. в классицистическом стилі зведено у середині 90-х років практично його копія. Однією з характерних прикладів такого поверхового копіювання з історичних «європейських стилів », які мають, очевидно, невиліковним цінністю для китайських зодчих — повсюдне необмежене застосування безлічі елементів з арсеналу історичної стильовий архітектури: куполів, розділів, башточок, ротонд, класичного ордера, порталів, классицистических скульптур тощо. п.. У нашому дослідженні приділено більшої уваги саме першої третини сучасності, як найбільш інтенсивному щодо «архітектурного російської військової присутності «і, заложившему основи процесу т. зв. «освоєння європейських стилів «китайськими фахівцями, і тому оказавшему найбільший вплив попри всі наступне розвиток архітектури Китаю. Архітектура 1950;х рр. також представляє безсумнівних інтерес, але у рамках цієї доповіді він опускається, як менш фундаментальний, хоч і, безумовно, значимий двадцятого століття. Не аналізуючи значення культур інших у архітектурної історії Китаю, зауважимо, що його можна говорити про, чому китайської архітектурної науці приділено певна увага. Діяльність Виженіть Чао Цынь «Традиційні моделі у сучасної китайської архітектурі: досвід ХХ століття «досліджуються особливості будівельної манери європейців у Китаї та її співвідношення з традиційними китайськими формами у період 1840−1949 рр., лише у 35 містах Китаю. Харбіна у списку немає. Зокрема, досліджувалося архітектурне творчість американських архітекторів Гаррі Хассей, Генрі Марфей. Архітектурно-будівельна культура Росії у цієї роботи не досліджувалася, що дуже показове й вкотре підтверджує зроблений вище висновок. Розробляючи поставлену проблему необхідно своєчасно хоча б пунктирно позначити вектори і характеру взаємовпливів «Россия-Китай «всіх рівнях архітектурній діяльності. Взаємовплив російської нафти й китайської архітектурних культур відбувався за кілька рівнях — містобудівному, архитектурно-конструктивном, декоративно-художественном. Про вплив декоративно-художественной китайської традиції на забудову російських міст КВжд сказано досить детально, оскільки російські дослідники було зверталися на початковому етапі саме тому рівню взаємовпливів. Воно найлегше піддається аналізу через свою наочності, відчутності і однозначності. Зовнішні риси і художнє оздоблення будинку легко сприймаються інший культурою, та про глибокому проникненні на живу істоту китайської традиції не йшлося. Хоча недооцінювати декоративно-художественную складову архітектурного образу будинку, що є невід'ємною частиною цілого, годі. Освоєння цієї боку архітектурної традиції китайців приділялося основну увагу увагу російських зодчих на початку ХХІ в. Архитектурно-конструктивный — другий — менш вивчений. Основний вектор і змістом взаємовпливів в концептуальному плані відбито вище: російська архітектура загалом справила визначальний влив на архітектуру Китаю, заклавши основи процесу т.зв. «освоєння європейських стилів », властивого всіх азіатських країн АТР в ХХ в. Натомість, існувало й обратно-направленное вплив — традиційної архітектури Китаю на російську стильову архітектуру. У цьому боці взаємовпливів зупинимося докладніше. Санкт-петербургские архітектори в 1900;хх рр. розробили серію типових проектів вокзалів станцій, житлових будинків, гуртожитків, офісів і доходи приватних особняків для знову споруджуваних городв і залізничних селищ КВжд. Проекти можна розділити сталася на кілька типологічних груп, що характеризуються різної глибиною освоєння китайського архітектурної спадщини. Наприклад, павільйони станцій КВжд і ЮМжд проектувалися суто в традиційних китайських формах. Незрівнянно цікавіша і глибинне, хоч і опосередковане, вплив справила традиційна народна архітектура Китаю розробці російськими зодчими стилістики модерну. Більша частина забудови Далекого, виконану зарождающемся на «чужій «культурної грунті, ще нерозривно переплетенного з історизмом модерні, можна зарахувати до «орієнтальному модерну ». Китайська традиційна архітектура («китайський стиль ») — ось відправна точка і джерело натхнення народження нової версії російського модерну — східного. Особливості міста-порту зумовили рішучіші і одночасно більш органічні пошуки стилістики модерну саме з Китаю. Новаторський дух, пануючий в санкт-петербурзької архітектурної школі межі XIXХХ ст., покликану до вирішення грандіозної архитектурно-градостроительного задуму на нових далекосхідних землях Росії, був такий високий, що у творчо напруженому пошуку нового формоутворення, традиційні завдання затвердження «свого «на «чужих «територіях, очевидно, відійшли другого план. Через війну російські зодчі створили місто, «неросійський «зі свого художньому образу. І це, як і раніше, автора генерального плану Далекого санкт-петербурзький архітектор До. Р. Сколімовський він мав у вигляді завдання «надання місту російського виду », і намагався вирішувати зазначену завдання доступними йому містобудівними методами. І, нарешті, третій рівень взаємовпливів, містобудівна, є вкрай малодослідженим. У російських містах КВжд втілилися нові принципи побудови простору, у своїй сукупності ідентичні відомої європейської концепції міста-саду. Саме, в Маньчжурії, раніше, як ніде у Росії, петербурзькі архітектори апробували нові містобудівні принципи сучасності. Містобудівні досягнення Росії відбилися в плануванні китайських міст. Книжка японського автора Нишизава Ясухико «Мансю «Тоси Моногатари «(Розповідь про «Маньчжурських «містах), дає на поданих у ній архівним генеральним планам Чанчуня і Шэньяна простежити адаптацію нових методів організації простору до місцевих умов. У цьому «пейзажний стиль «самобутнього ландшафтного мистецтва Китаю залишився таким й у містобудівно новационных генпланах Чанчуня і Шэньяна. Тенденції нового містобудівного мислення межі ХІХ-ХХ ст., які є згодом принципами містобудівного проектування в ХХІ столітті, звісно, були виключно російським явищем. Теоретичне оформлення нових ідей у Західної Європи відбувалося паралельно нагромадженню нового містобудівного досвіду Росії у Маньчжурії межі ХІХ-ХХ ст. Можна дискутувати, що у більшою мірою дуже вплинула на містобудування на північ Китаї 1910;х рр.: реальний російський досвіду у зоні КВжд чи прогресивні європейські тенденції загалом. Тим паче, що англійський вплив у Китаї завжди можна говорити про, але тільки політичне. Проте, автору видається більш переконливим, що поруч засновані Росією міста КВжд були об'єктивно доступнішими для практичного використання їх у реальної практиці містобудівного проектування Китаю. Тепер про обратно-направленном векторі русско-китайских культурних «перетинань «у сфері містобудування: про який вплив китайської культурної традиції організації садово-паркового простору на російську. Санктпетербурзькі архітектори знову, як колись XVIII в., звернулися до спадщини давньокитайській ландшафтної архітектури, адаптуючи її для проектованих садочків і з парків поселень КВжд. У цьому й усе дизайн парковій середовища формувався в т.зв. «китайському стилі «. Дане явище, по глибоке переконання автора, має таке пояснення. Це була та область містобудівного творчості, де китайська національна традиція «пейзажного стилю «виявилася абсолютно органічною на адаптацію російської культурою. Сади і парки Далекого, Харбіна, Порт-Артура і могли мати іншу планувальну структуру, крім «пейзажному стилі «. Сама філософія модерну передбачала злиття з ідеями східного традиційного саду. Збіглися за своєю сутністю давня східна традиція, і духовно-художественная домінанта модерну. На конкретному історичному прикладі взаємодії російської і давньою китайською культур бачимо, що потреба перетворення «чужого «в «своє «» може визріти лише цієї культури, яка повинна містити у собі в «згорнутому «вигляді паростки, потребують подальшого зростання і розвитку ». У генеральному плані Далекого запроектировано безліч садів, парків, скверів і бульварів, що програмним пунктом концепції «міста-саду ». Зокрема, запроектовані сади із наступними характерними назвами: «Верхній », «Нижній «сади з живописно-прихотливой, що була природного ландшафту, планувальної структурою, з штучними озерами. По архівним фотографіям Порт-Артура можна реконструювати образ інтенсивно террасированного Миколаївського бульвару — т. зв. «етажерки ». Знаменитий нині у Харбіні парк Чжаолин, заснований на самому початку ХХ в., і реконструйований в 1932 р. після повені архітектором Р. Бошкевичем, представляє з себе класичний східний сад в «пейзажному стилі «з усіма принциповими йому складовими: відповідними планувальної структурою плану, організацією рельєфу, благоустроєм і дизайном малих форм. Російська архітектура у Китаї справила свій вплив і архітектурну культуру Японії силу відомої історичної становища. Одне з характерних прикладів: ресторан Канкотэй на набережній р. Сунгари, було побудовано 1930;х рр. японським архітектором Отани в модерні, висхідному до класичному неорусскому стилю. Сьогодні автор обмежується поки одним, хоч і яскравим, прикладом прямого наслідування форм і прийомів російської стильовий архітектури, з абсолютної не исследованности цього питання. Потрібні подальші пошуки. Але зафіксувати сам факту такого впливу необхідно. Можна з впевненість припустити, що і немає оригінально розроблена російськими зодчими стилістика модерну в східному дусі для р. Далекого, що з 1905 р. перейшов у японське володіння, стала об'єктом естественно-эволюционного освоєння та перспективи подальшої модернізації як у самому Дайрене, так умов Японії вдало знайденому напрямі. Запитань. Інший приклад. Російський архітектор Б. М. Тустановский для склепінь Благовєщенського храму й Свято-Алексеевской церкви вперше у Харбіні застосував нові залізобетонні конструкції. Як зазначив сам архітектор, вперше застосований їм спосіб зміцнення арок і еліптичних перекриттів є новітнім досвідом сейсмостійкого будівництва, що має становити спеціальний інтерес для японських архітекторів, та будівельників. Японія, що до доти теж починала свій шлях освоєння «європейських стилів «мала всі можливості пройти хорошу архітектурно-інженерну школу з урахуванням російської стильовий архітектури у Китаї.

Закономерно, що у російських православних місіях Китаю та Японії храми проектувалися, як правило, з урахуванням традицій середньовічної російської архітектури, дерев’яного народного зодчества, т. е. російському стилі, фольклорному варіанті російського стилю, і візантійському. У результаті досліджень православного храмового зодчества у країнах Північно-Східній Азії автором виявлено десятки об'єктів. Виділимо дві з них — обоє працюють у Японії, важливі розроблюваної проблеми: собор Воскресіння Христового (Храм Миколи) м. Токіо, (1884−1891, архіт. М. А. Щурупов) — в візантійському стилі часу та Православна Церква в г. Хакодатэ (друга кам’яна церква, 1916, архіт. З Кавамура) — у російському стилі, В одному їх слід зупинитися особливо, саме, на православному соборі Воскресіння Христового. Чинний і понині він є найбільшим православним спорудою Японії. У 1962 р. придбав офіційного статусу пам’ятника архітектури Японії. Попри популярність цього зразка російського храмового зодчества у закордонному Далекому Сході серед историков-востоковедов, свого досвіду історико-архітектурного і культурологічного досліджень не має. Даних про соборі Воскресіння Христового, особливо цікавлять історико-архітектурного аналізу, опублікованих у російськомовних виданнях, зовсім небагато. У докладний аналіз відносини японців до важливою будівництві у місті - зведенню великого православного собору, єпископ Микола писав: «Деяким на будівництво собору здавалася ні більш — ні менш, як спорудженням ворожої фортеці серед столиці, що відкрито писалося ». Під час будівництва собору, возводимый на Місіонерський пагорбі, мали місце негативні висловлювання зі боку деяких японців та навіть демонстрування таланту і загрози підпалу. Японцям здавалося неприйнятні, що собор виявиться найвище споруд у центрі Токіо, і з його вікон можна буде потрапити вільно споглядати імператорський палац. Проте, собор побудували. Понад те, при поновлении Никорай-До після руйнівного землетрусу у 1923 р., купол грандіозного храму виявився на виборах 4 сажня більше гранично дозволеного у Японії будівельними норами. Архієпископ Сергій (Тихомиров) домагався спеціального дозволу в влади спорудження більш високого бані. Очевидно, дозвіл він це одержав. Собор Воскресіння Христового унікальний у багатьох відносинах, зокрема і своєю історією будівництва. Спочатку він зводився під керівництвом англійського архітектора Джошуа Кондера, а після землетрусу — японського інженера-будівельника Синьитиро Окада. Не виключено, що будівельної силою були японці як і 1884−1891 рр. (початкове спорудження), і у 1923;1929 рр. (реконструкція після землетрусу). Для японців це було хорошою будівельної школою, позаяк у Японії досвіду спорудження великих купольных споруд, очевидно, був. Проект собору створили М. А. Щуруповым в початку 1880-х р. Це був, коли церковне зодчество Росії стояло роздоріжжі двох напрямів — московско-ярославского XV-XVII ст. (втілилося в православних церквах в Хакодатэ і Нагасакі, зведених за одним проекту) і греко-византийского. Звернення в храмостроительстве спадщини давньогрецької галузі античної культури прямо пов’язана зі прагненням Росії підкреслити приналежність витоків російської культури саме до культури візантійського кола. Тому «вибір Щуруповым для умов далекосхідного зарубіжжя візантійського напрями глибоко закономірний і вичерпується суто професійними причинами. Аналіз низки «візантійських «проектів храмів, розроблених у Росії ці роки — початку 1880-х. дозволяє вичленувати особливості, властиві японському варіанту російського православного храму. Зокрема, ними є спеціально опрацьовані питання сейсмоустойчивости споруди. За словами Щурупова круглий тип храму був обраний як найпридатніший варіант объемно-планировочного рішення саме з погляду геологічні умови Японії. У листуванні Щурупова з Кондером конструктивним питанням споруди приділялося найпильнішу увагу. Англійський архітектор вніс свої пропозиції щодо конструктивного вдосконаленню бані, хто був реалізовані. Сьогодні храм Воскресіння Христового — значний за величиною (до 3 тисяч місткості) крестово-купольный храм і з грецьким хрестом у плані, перекритий полусферическим куполом (вітрильним склепінням) на світловому барабані, з трапециевидными апсидами за трьома сторонам хреста і вхідний дзвіницею з четвертої - західної, вінчаній купольним склепінням на восьми колонках, аркові вікна з усього периметру споруди обрамлені лиштвами як кокошников. Фахівці, під керівництвом яких здійснювалася реалізацію пілотного проекту в Японії, розроблена санкт-петербурзьким зодчим, природним чином вносили свої зміни, про що свідчить і від наведений приклад. Якщо початковий образ храму, судячи з архівним знімками собору 1890 р., дуже близький до проектного рішенню Щурупова, то зміни, внесені під час реконструкції 1920;х рр. значні. Змінено форма центрального бані (спочатку у неї восьмигранной), форма покриттів приделов, апсид, кардинально змінена дзвіниця (вдвічі зменшилася за висотою, її шатровое завершення замінено на купольное) й багато іншого. У цілому нині образ собору ще більше наблизилася своєму візантійським прообразу, невловимо втративши якісь риси приналежності саме до російської архітектурної культурі (попри збережені окремі деталі, типу килевидных наличників та інших.). Отже, нинішній православний храм — результат складної будівельної відчуття історії і неминучого взаємодії архітектурних культур країн, созидавших цю історію: російської, англійської та японської. Розробляючи проблему культурних взаємовпливів автор ставить за мету своєчасно й концептуально визначити роль і значення російської стильовий архітектури кінця XIX — початку ХХ ст. у країнах Північно-Східній Азії в ХХ в. Хоча начебто пунктирно позначити вектори, координати і змістом взаємовпливів трьох країн, Росії, Китаю та Японії, всіх рівнях архітектурної діяльності - від містобудування (територія освоєння КВжд) до окремого об'єкта (православний російський храм у Японії). У першому ж узагальнюючому досвіді попередніх досліджень, що стосуються однак цієї проблеми, неможливо однаково розкрити всіх аспектів з достатньої глибиною. Ряд тим залишився поза «кадром »: японська архітектура на Сахаліні, китайські і корейські слободи у структурі міст російського Далекого Сходу, російські некрополі Японії та Китаї та інші. Але це попереднє дослідження обгрунтувало ту значної ролі, яку зіграла російська стильова архітектура, прогресивна наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., у країнах Північно-Східній Азії - Китаї і Банк Японії. Вона заклала, по крайнього заходу у Китаї, фундамент розпочатого на початку ХХІ століття процесу т. зв. «освоєння західних напрямів «архітектури, неминуче що охопила в ХХ в. всю Северо-Восточную Азію. Художнім чином культурну цінність й підвищення ролі російської архітектури кінця XIXпочатку ХХ ст. у північно-східній Азії міг стати туристичний символ японського Хакодатэ — російський православний храм із летючою з нього чайкой.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.