Части промови в китайській мові

ЧАСТИ ПРОМОВІ У КИТАЙСЬКОМУ ЯЗЫКЕ

1. ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТИНИ ПРОМОВІ

Согласно «Словника сучасного китайської мови» («Сяньдай ханьюй цыдянь»), частини промови — це «граматичні класи слів». Цю ухвалу правильне. Однак ми підемо далі і запитаємо: «Хіба таке граматичні класи?», тоді знадобиться точніше визначення. Крім наведеного, є ще два найчастіше можна зустріти визначення.

Согласно долю першому з них, частинами промови називаються слова, виділені у Красноярську деякі класи по формі, значенням і функції. Особлива роль цьому визначенні відводиться формі. Що ж таке форма? Ті, хто вивчав іноземні мови, і особливо ті, хто вивчав іноземні мови зі порівняно багатою морфологією (наприклад, російський — з дуже багатого морфологією, чи англійський — де також є морфологія), добре знають, під формою мається на увазі схиляння іменників, дієвідміну дієслів, у деяких мовами є також різноманітних узгодження прикметників з іменниками тощо. Форма — відмінна риса флективных мов. У флективных мовами, які мають формою, слово у пропозиції видозмінюється. Морфологія залишається одним із головних складових частин граматик західних мов. Під час читання хрестоматій з англійської мови і більше хрестоматії по російському чи французької не потрібно справлятися в словнику у тому, щоб отримати, якої частини промови належить ту чи іншу слово, оскільки зміна іменників, дієслів, прикметників у тих мовами формою різна. Якщо з оскільки він розглядався визначенню, можна сказати, що у китайській мові частини промови відсутні, позаяк у ньому немає схиляння іменників, ні дієвідміни дієслів тощо.

Есть й те визначення: частинами промови називаються слова, об'єднані у деякі класи по выражаемому ними значенням за їхніми функції у пропозиції. Тут поняття форми відкидається і довірчо говориться лише про значення і функції. Значення — предмет лексики, функція — предмет граматики. Дане визначення з'єднує поняття значення й функції. Якщо з цього визначення, то річ цілком очевидна, що у китайській мові є частини промови.

В минулому при обговоренні питання про частини мови мали місце дві скрути. З одного боку, стверджували, що китайський — це мову, у якому морфологія, у своїй вважали, що у китайській мові є схиляння іменника тощо. Така думка, звісно, помилкова. З іншого боку, деякі лінгвісти вважали, що у китайській мові взагалі немає частин промови. Чи правдива така точка зору? Це від цього, що ми розуміємо під частинами промови. Якщо розрізняти частини промови, з форми, то китайській мові їх майже немає, Якщо ж абстрагуватися від форми і виділяти класи, з значення й функції, то можна стверджувати, що у китайській мові є частини промови. Ми вважаємо, що у китайській мові є частини промови, і ми користуємося у своїй другим визначенням цього поняття.

2. РОЗМЕЖУВАННЯ ЧАСТИН РЕЧИ

На скільки ж класів можна розділити слова китайської мови? До виходу друком граматики Ма Цзяньчжуна «Ма ши вень тун» у Китаї мало було книжок з граматиці, тому й немає поняття частини промови. Проте, як і раніше, що у давнини не було терміна «частини промови», уявлення про класах слів все ж існувало. За традицією морфеми китайської мови ділилися великих класу — ши цзи «повні «(знаменні) і сюй цзи «порожні «(службові). Терміни «повні» і «порожні» морфеми з’явилися приблизно епоху Цін, філологи на той час нерідко користувалися цими термінами. (Ще раніше «порожні» морфеми іменувалися не сюй цзи, а цы — літер. «слово » .) Поняття цы з’явилося дуже рано, ще «Шовэнь цзецзы» Сюй Шэня (східна династія Хань) роз’яснюється поняття цы. Сюй Шень пише: «Цы — те, що свідчить про внутрішньому, а передбачає зовнішнє» («Цы, янь нэй, ер і вай е»). На сучасному мові те що «Шовэнь цзецзы» називалося цы «словом «_ це що інше, як сюй цы «порожні, чи службові, слова ». У «Шовэнь цзецзы» деякі морфеми прямо названі цы — службовими. Наприклад: Чжэ, бе ши цы е-букв. «Чжэ [1] - службове слово, яке поділяє справи »). Тут цы означає, що чжэ — це службова морфема, службове слово. Є ще кілька цы такої ж типу. Наприклад: Цзе, цзюй цы е «Цзе [2] - слово, яке узагальнює «, Цэн, цы чжі шу е «Цэн [3] - необмеженість промови », Най, цы чжі нань е «Най [4] - утрудненість промови », Ер, цы чжі бижань е «Ер [5] - обов’язковість промови », І, юй і цы е «І [6] - службове слово, указывающее наприкінці висловлювання «(у пропозиціях, завершальних мова, кінцева морфема і називається юй і цы «кінцеве службове слово »). Є ще морфема шень «тим паче, ще більше », в «Шовэнь цзецзы» сказано: Шень, куан цы е «Шень — службове слово, що означає порівняння «саме: службове слово, має значення «тим паче »). Звісно, в повному обсязі затвердження Сюй Шэня мають наукове обгрунтування, деякі слова, які є службовими, іменуються цы, й разом про те поняття цы тут вистачає опукло окресленим. Пізніше Вань Иньчжи у роботі «Цзин чжуань ши цы» («Тлумачення слів канонічних книжок і коментарів до них») також використовує поняття цы для позначення те, що тепер називають службовими морфемами чи службовими словами. Отже, уявлення про службових словах склалося вже у період східної династії Хань.

Современные китайські граматики запозичували граматичні поняття, усталені Заході, «word» перекладаємо як цы «слово », а чи не цзи «морфема ». Якщо ми говорили про службових морфемах і знаменних морфемах, той зараз говоримо про службових і знаменних словах. Проте поняття сюй цы «службове слово «і ши цы «знаменне слово «не так просто перекласти іноземні мови, тому що ці терміни було створено китайськими вченими, а чи не іноземними. Ми розділили слова великих класу — знаменні і службові, що цілком науково, тому там, ознайомившись із даними поняттями, також почали використовувати їх. У 1929 р. мови у Франції я студіював одного відомого лінгвіста (це був Вандриес), наголошував: те, що китайці ділять слова на знаменні і службові, правильно. Нещодавно прочитав жодну з книжок професора Чжао Юаньжэня, де зараз його переводить поняття сюй цы і ши цы буквально, тобто. оскільки це робилося на минулому: ши цы — «повне слово », а сюй цы — «порожній слово » .

Ши таки означає «повний », а сюй — «порожній ». Ці поняття, проте, дуже зрозумілі іноземцям, тому деякі хочуть підібрати їм англійські еквівалентами. Лін Юйтан в «Сучасному китайско-английском словнику» («Дандай хань-ин цыдянь») переводить ши цы як substantive word «знаменне слово », а сюй цы — functional word «функціональне слово ». Правильний такий переклад? Якщо казати про функціональних словах гуннэн цы, то але немає особливих складнощів, таке переведення було прийнятний. Функціональні слова лише у пропозиції виконують певні граматичні функції не мають ніякої конкретної значення. Тим більше що переклад англійською мовою ши цы як substantive word який завжди правильний. Сучасний лінгвіст Фриз також розділив англійські слова на два великих класу: перший клас називається content word «значиме слово «(по-китайськи нэйжун цы, чи ши цы), другий — functional word «функціональне слово », тобто. гуннэн цы, як і і в Лін Юйтана. Чжао Юаньжэнь вважає, що що виділялися в китайської граматичної традиції класи ши цзи і сюй цзи відповідають класифікації Фриза. Чи справедливо? Щоб відповісти це питання, необхідно подивитися, якого класу ми зараховуємо прислівники. Якщо ми віднесемо прислівники до знаменною словами, те справді то дійдемо класифікації Фриза. Однак на цей час ми зараховуємо прислівники до класу службових слів, що відрізняється від розподілу, запропонованого Фризом. Те, що Фриз відносить прислівники до класу знаменних слів, для англійської виправдано, позаяк у етой мовє багато прислівники утворені від прикметників. У наших підручниках заперечується освіту прислівників від прикметників. Тут прислівники цілком і повністю є функціональними словами, тому ми включаємо прислівники до класу службових слів.

В через відкликання виділенням в китайській мові двох великих класів слів виникає кілька питань, потребують дозволу. Перше питання — саме про прислівниках, про які хіба що йшлося. Знаменними чи службовими словами є все-таки прислівники? Стверджувати, що прислівники — повністю службові слова, також мало би не зовсім правильно, оскільки вони мають дуже конкретним значенням. У моїх роботах вони названі полузнаменательными словами лазень ши цы, хоча що й вмикаю в клас службових слів. Наприклад, морфема хэнь «дуже «в хэнь хао «дуже добре », звісно, є наріччя, проте в неї є власна значення: «в високого рівня », «найвищою мірою » , — тож і називаю прислівники полузнаменательными словами.

Есть іще одна клас слів, котрі посідають прикордонне становище, — займенника. Чи ж займенника до знаменною словами? Звісно, якщо вони заміщають назви людей і предметів. Проте займенника мають одним властивістю, який наближає їх до службовим словами: предмет, яку підказує займенник, є невизначеним. Маю на увазі Та лайла «Він прийшов », і вже цим та «він «то, можливо Чжан Сань, Лі Сы, а можливо, і Ван У. З цього погляду займенника є службовими словами. Тому здавна ми розглядали займенника як службові морфеми, службові слова. У «Шовэнь цзецзы» морфема чжэ «той, хто «розглядали як цы, в «Цзин чжуань ши цы» займенника також трактувались як службові слова. У моїх роботах займенника названі полуслужебными словами, але віднесено у своїй до класу знаменних слів. Якщо порівняння звернутися до своєї історії західних мов, ця властивість займенників проявляється ще більше чітко. Ми знаємо, що у латинській мові займенника вживалися дуже рідко, вказівку осіб у ньому здійснювалося з допомогою зміни закінчень. Зрозуміло, що латинські займенника — функціональні слова.

Существует ще один спосіб класифікації, у якому позначилося уявлення про класах слів. Цей поділ слів насамперед дієслова і імена. Морфеми багатозначно дії дун цзи — те, що ми сьогодні називаємо дієсловами, під іменами (цзин цзи) маються на увазі переважно іменники, і навіть деякі прикметники. Терміни дун цзи і цзин цзи ввели в ужиток філологами цинской епохи, і тому не можна сказати, що у давнину у Китаї не існувало ставлення до класах слів, хоча які й не називалися частинами промови. Однак те час розподіл на класи слів був таким детальним, як і сьогоднішньої граматиці, де слова розбиті по меншою мірою на вісім, інколи ж навіть більше ніж десять класів.

На скільки ж класів повинні ділитися слова? Це питання не вирішене належним чином і сьогодні. У «Ма ши вень тун», першій нашій граматиці, класи слів виділялися на зразок західних граматик, у ній присутні були самі вісім класів слів, що й у англійської граматиці. Користуючись сучасної термінологією, що це іменники, займенника, дієслова, прикметники, прислівники, приводи, союзи, вигуки. Однак у «Ма ши вень тун» був і дев’ятий клас — властиві китайському мови службові морфеми — чжу цзи (Лі Цзиньси називає їх службовими словами чжу цы, я їх визначаю як модальні слова юйци цы), те й, е, янь, цзай, ху та інших. Помилково вважати, що «Маші вень тун» є точної копією західних граматик. Ма Цзянь-чжун, враховуючи особливості китайської мови, виділив у ньому службові морфеми, й у його заслуга.

Деление слів на дев’ять класів (Лі Цзиньси називає їх цзю пинь цы «слова дев’яти категорій ») стало традиційним в граматиці. Її ухвалили до появи у 1956 р. «Часовий граматичної системи для викладання китайської мови» («Цзань ні ханьюй цзяосюэ юйфа ситун»), що сьогодні використовують у середньої школи і навіть у університетах. У роботі слова китайської мови розділені на одинадцять класів: іменники, дієслова, прикметники, числівники, лічильні слова, займенника, прислівники, приводи, союзи, службові слова вигуки. У порівняні з граматикою Ма Цзянь-чжуна тут додалися числівники і лічильні слова. У традиційних західних граматиках числівники не виділялися окремо, а включалися до класу прикметників. Останнім часом запримітив, що у деяких граматиках англійської мови та в телевізійних уроках англійського мови також почали виділяти числівники. Мені невідомо, виділяють нині в Англії й Америці числівники в окремий клас, але, наприклад, у російській вони є самостійний клас. Лічильні слова, щодо справи, статися від іменників, у «Ма ши вень тун» які й розглядаються як звичайні іменники. Я називаю їх даньвэй минцы «существительные-единицы ». Лі Цзиньси також виділяє лічильні слова, але розглядає їх як підклас іменників. Нині в граматиках китайської мови для середньої школи числівники і лічильні слова утворюють два самостійних класу. У «Словнику сучасного китайської мови» виділяється іще одна клас — звукоподражательные слова. Звукоподражательные слова виділено з класу вигуків.

Много нового на вирішення питання про розмежування частин промови дають роботи Чжао Юаньжэня. Він розділив слова сучасного китайської мови на п’ятнадцять класів: іменники, власні імена, слова багатозначно місця (наприклад, Гуанчжоу Гуанчжоу "), слова багатозначно часу (цзир «сьогодні «сяньцзай «зараз), лічильні комплекси (сань бан «три фунта », чжэ хуй «цього разу »), визначення (сань «три », мей «кожен »), лічильні слова (пянь «платівка », «скибочку »), чи «чи «(одиниця довжини), слова з просторовим значенням (чи «в, всередині «, шан «на »), займенника (у «я', шэмма «що »), дієслова (у цей клас включаються і прикметники, наприклад чи «є «, чан «довгий »), приводи (бей — прийменник пасивної конструкції, цун «з »), прислівники (хужань «раптом », е «теж »), союзи (нэма «так, отже », цзяжу «якби »), службові слова (мало — питальна частка, (а — багатофункціональне службове слово), вигуки (хей! «агов! »). Перші дев’ять класів — іменники, власні імена, слова багатозначно місця, слова багатозначно часу лічильні комплекси, визначення, лічильні слова, слова з просторовим значенням, займенника — становлять групу предметних слів (тицы).

Из вищесказаного слід, що питання частини мови в китайській мові ще вирішене остаточно. З огляду на, що у «Ма ши вень тун» й у класифікації Лі Цзиньси налічується дев’ять класів, а й у Чжао Юаньжэня — п’ятнадцять класів, відмінності поглядів можна вважати дуже істотними. Що робити у разі? Я особисто вважаю, що традиційний, спосіб розмежування частин промови (розподіл на дев’ять класів в «Ма ши вень тун») у принципі правильно відбиває особливості китайської мови, їх слід піддавати значних змін.

Использование замість терміна дайминцы «займенник «терміна дайцы «слово-заместитель «(в дійсності це буде перейменуванням, що у «Ма ши вень тун» вони називалися дай-цзы морфемы-заместители і тільки згодом, починаючи з Лі Цзиньси, було на займенника) більшою мірою відповідала б стану справ в китайській мові. Бо у сучасному китайській мові слова-заместители можуть заміщати як іменники, але й дієслова, прикметники та інші класи слів, стосовно ним саме в наших граматиках використовують термін дайцы. Нині термін дайцы «слово-заместитель «вже є загальновизнаним.

Следует чи числівники виділяти в окремий клас? Це питання стоїть обговорити**) У традиційної англійської граматиці числівники зовсім на виділяються в особливий клас. У словниках англійської назви чисел входять у клас прикметників. Чжао Юаньжэнь включає назви чисел до класу визначень, і вони, в такий спосіб, теж становлять окремого класу.

Следует у окремий клас виділяти лічильні слова? І це підлягає обговоренню. Я гадаю, що лічильні слова є з видів іменників, тож і називаю їх даньвэй минцы «существительные-единицы », цей термін побутував у підручниках для середніх шкіл у перші роки після звільнення. Лічильні слова — одне із класів іменників, та заодно займають позицію після морфем зі значенням числа, тож і називаю їх даньвэй «одиницями «з допомогою яких ведеться підрахунок. Здається, щодо «квітка «у і до хуа «один квітка «- це саме саме до, що у Эртун ши цзуго ды хуадо «Діти — квіти батьківщини », я — не схильний вважати, щодо у і до хуа «один квітка «- рахункове слово, і тільки до з цзуго ды хуадо — іменник. З мого погляду, в обох обох випадках ці іменник. Пянь «платівка «в лян пянь яо «дві таблетки «і пянъ в яопянь «таблетка «- це один і той ж, я не вважаю, що пянь в лян пянь яо «дві таблетки «- рахункове слово, а яопянь «таблетка «- іменник. Гадаю, що не потрібно на більш дробовому розподілі.

Нет особливих заперечень не хочуть, щоб числівники і лічильні слова виділяли в самостійні класи, хоча це можна ще посперечатися. Один із причин у тому, що лічильні слова у західних мовами відсутні, отже, це явище специфічне. По-моєму, ні числівники, ні лічильні слова годі було виділяти в самостійні класи. Числівники так можна трактувати як прикметників чи з підкласів прикметників, лічильні ж слова можна прив’язати до іменником і розглядати їх як підклас іменників, а можна й взагалі виділяти в особливий підклас.

Есть іще одна досить важливий, мій погляд, питання — про службових словах. Нині підручників китайської мови для середньої школи службові слова ділять втричі групи. Це правда звані цзегоу чжуцы «структурні службові слова », наприклад: ды (определительное), ды (якісне), ды (дієслівне), зі (лист про об'єкт наступного дієслова), шитай чжуцы «видовременные службові слова », наприклад чжэ, ле, го, юйци чжуцы «модальні службові слова », наприклад: не, мало, ле, ба. Вважаю, що це терміни невдалі. Ды, ды, ды — це що інше, як суфікси (див.: Ч ж йдеться про Юань-жэнь. Граматика розмовного китайського мови (разд. 4.4.6, «Хань-юй коуюй юйфа» [7]), чжэ, ле, го — також суфікси (див. там-таки, разд. 4.4.5). У моїх роботах чжэ, ле, го називаються суфіксами, які позначають вид або (у випадках, що вони самостійно утворюють слово, їх усе ж правомірніше називати суфіксами, ніж видо-временными службовими словами). Ще складним є запитання про морфеме зі, її треба вважати словом-заместителем (див.: Ч ж йдеться про Юаньжэнь. Граматика розмовного китайської мови, разд. 2.12.4, видання англійською, прим. 27).

Таким чином, необхідно відмовитися від термінів «структурні службові слова» і «видовременные службові слова». Нижче ми вже торкнемося цього питання.

3. РОЗПОДІЛ СЛІВ ПО КЛАССАМ

Вне залежності від цього, яка кількість класів ми встановимо, часто виникає запитання про розподілі слів за класами. Це дуже важливий. Якщо ні розподілу слів за класами, виникає підозру, чи є взагалі частини промови в китайській мові, Якщо ж вважати, що у китайській мові є частини промови, то необхідно подивитися, як розподілити слова китайської мови по класам. Раніше у наших граматиках слова ділилися на дев’ять класів, у своїй єдиний критерій служили функції слова у пропозиції. Наприклад: все слова, які у пропозиції вживаються як що підлягає і, називаються іменниками, все слова, які вживаються як присудка, називаються дієсловами, все слова, які вживаються як визначення, називаються прикметниками, все слова, які вживаються в ролі визначення до сказуемому, й обставини називаються говірками.

Боюсь, що такий спосіб розмежування частин промови помилковий. Річ у тім, що одне те слово іноді може вживатися як що підлягає і, інколи ж — за іншими функціях, чи змінюється у разі його класна приналежність? Це дуже спірно. Наприклад, чи варто вважати, що у пропозиціях Нэй ге жэнъ хэнь цзяоао «Той людина горда «і Чжэ ши вомэнь цзуго ды цзяо-ао «Це гордість нашої Батьківщини «цзяоао щодо одного випадку є прикметником, а іншому — іменником? Відповідно до оскільки він розглядався способу розмежування частин промови, це питання можна відповісти тільки після постановки слова в конкретне пропозицію. Якщо говоримо: Моу моу моу ши вомэнь цзуго ды цзяоао «Такі-то — гордість нашої Батьківщини » , — то цзяоао буде іменником, Якщо ж сказати: Нэй ге жэнь хэнь цзяоао Той людина горда «чи: Та ши цзяоао ды жэнь «Він гордий людина » , — то цзяоао буде прикметником. Такий їхній підхід призведе до того що, що у китайській мові виявиться неможливим виділити частини промови.

Ли Цзиньси поставив такий під і навіть запропонував граматику основних синтаксичних позицій (цзюй бэнь вэй вэнъфа). Він розповідає: «Частини промови китайської мови неможливо знайти виділено, якщо виходити із самого слова, необхідно враховувати його позицію у пропозиції, його функції, і тільки тоді ми можна буде потрапити встановити, якої частини промови належить дане слово. У цьому вся полягає одне з головних відмінностей граматики китайської мови від граматик західних мов». Через війну Лі Цзиньси висунув чітке правило: «Визначати категорію слова, виходячи з пропозиції, поза пропозиції немає категорій». Оскільки «поза пропозиції немає категорій», слово саме не має класною належності і, лише входячи в пропозицію, набуває її. Отже, при складанні словника ми можемо вказати класну приналежність слова. Наприклад, про цзяоао не можна буде сказати нізащо це іменник, нізащо це прикметник. Концепція, за якою «поза пропозиції немає категорій», по суті рівносильна утвердженню у тому, що слово саме собою позбавлене класною приналежності. Ця концепція тільки погляд не збігаються з поданням про відсутність частин промови в китайській мові, насправді ж підхід різний, а результат один.

Поскольку ми вважаємо, що китайської мови характеризуються приналежністю до певній його частині промови, необхідно належним чином покінчити з проблемою визначення частини промови. Які ж визначити частина промови? Гадаю, що розподіл на частини промови має здійснюватися по переданому словами значенням і з функцій слів в пропозиції. Лексичне значення і граматичні функції слід розглядати у єдності, не можна покладатися лише на з цих критеріїв. Наприклад, говоримо, що це слова, що означують обличчя, чи предмет і регулярно використовують як що підлягає і, називаються іменниками. З одного боку, необхідно подивитися, чи є дане слово назвою особи чи предмета, з другого — виступає воно регулярно в ролі що підлягає і (підкреслимо, що «регулярно» означає в «абсолютній більшості випадків»). Дотримуючись цього визначення, легко встановити, якої частини промови належить слово. Наприклад, є прикметником чи іменником цзяоао, про який лише що йшлося? Зрозуміло, що прикметником, оскільки цзяоао не назва обличчя і не назва предмета. Деякі вважатимуть його абстрактним іменником, однак дотримуюся іншого думки. Оскільки висловлювання на кшталт цзуго ды цзяоао «гордість Батьківщини «не зустрічаються регулярно, а абсолютній більшості пропозицій цзяоао використовується або як визначення, або як якісне присудок, в відповідність до даним нами визначенням цзяоао може бути визнано іменником, є прикметником.

Еще приклад: все слова, які позначають дії, вчинки, процеси, зміни осіб, або предметів і регулярно використовувані як присудка, називаються дієсловами. Відповідно до цим визначенням, морфему і у, Так хэнь «бити когось », безумовно, слід вважати дієсловом, оскільки він позначає дію, продуковане обличчям чи предметом. У Та айла далэ «Він піддався побоям «так також залишається дієсловом, з тієї лише різницею, що у пропозиції виступає як доповнення. Тут необхідно відрізняти тимчасову функцію — використання у пропозиції як доповнення — основної функції.

Еще приклад: все слова, які позначають зовнішні прояви, властивості осіб, або предметів, форму прояви дії, вчинку, розвитку, зміни і регулярно використовувані в ролі визначення, називаються прикметниками. Слово цзяоао, про яку йшла мова вище, регулярно використовують у ролі визначення.

Другой приклад: все слова, які позначають ступінь, масштаб, час і тп. дії, вчинку, властивості, форми прояви й регулярно використовувані як обставину, називаються говірками. Відповідно до цього визначенню, рамки класу прислівників звужуються. Водночас у «Ма ши вень тун» і роботах Лі Цзиньси рамки даного класу дуже широкі. Наприклад, що у манъ цзоу «йди повільно «і куай цзоу «йди швидко «мань «повільно «і куай «швидко «стоять перед цзоу «йти », вони є говірками. Проте, і з погляду, куай і мань позначають певне властивість, стан та його варто відносити до класу прикметників, точно як і у разі типу куай чэ «швидкий потяг «чи мань чэ «поїзд малої швидкості «. Однак у куай цзоу «йди швидко «і мань цзоу «йди повільно «обумовлених стосовно куай і мань виступають які стоять після нього дієслова, куай і мань є прикметниками, які у ролі обставини.

При такому підході слово входить у певний клас. Чи може слово належати відразу двом класам? Може, але таких слів все-таки мало. Найчастіше з допомогою розглянутої вище критерію розподілу за класами вже у словнику можна вказати частина промови.

Бывают, звісно, особливі випадки, проте не вельми рідко. Приміром, слово сысян позначає процес мислення та начебто має ставитися до класу дієслів. Спочатку це слово використовувалося як дієслово. Спочатку, природно, вживали сян «думати «(порівн. сянцилай «згадувати »), та був морфема) сы «думати, розмірковувати «була з'єднана з морфемой сян. Наприклад, в пекінською драмі «Сы лан тань му» («Четверо юнаків шукають мати») є фраза Сысянцилай, хао су шантун жэнь е «Коли згадуєш — це йде на страждання », де сысян є дієсловом. Проте сьогодні ніхто не скаже сысянцилай. Сучасне сысян «думку «в пропозиції завжди виступає як що підлягає чи доповнення. Навіть якщо взяти вона виконує роль визначення, однак повинне розглядатися як іменник у функції визначення. Сысян, безумовно, є іменником. Це особливий випадок.

При визначенні класною приналежності, крім фукнционального критерію, можна також ознайомитися враховувати здатність слів поєднуватися з Інакше кажучи. Наприклад, дієслова поєднуються з морфемой су «не, немає «, можна сказати су цзоу «не піде », су гавкіт «прийде », су цюй «не піде », су цюй хайши су гавкіт «не піде або прийде ». Прикметники також можуть поєднуватися з су. Іменники ж із су не поєднуються, не можна сказати * су тянь су ді «не небо, не земля ». Морфема су заперечує які стоять після неї дієслова і прикметники. Що ж до випадків типу су нань су нюй «не чоловік, не жінка », всі вони лише рідкісний виняток. Після морфеми у «немає, не «обов'язково ставиться іменник, тому треба сказати су цюй су гавкіт «не піде, прийде », але не можна натомість сказати *у цюй у гавкіт, вираз у цюй у гавкіт має зовсім інший сенс («не потрібно ні йти, ні приходити »). Ми можемо сказати Нэй ге жэнь су сюэу шу «Той людина неосвічений », але неприпустимо *Нэй ге жэнь у сюе су шу, отже, сюе є дієсловом, а шу — іменником. Це властивість слів, як разів, і називається їх сполучуваністю. Не збираюся докладно розглядати проблему визначення класу слів з їхньої поєднуваності, оскільки сполучуваність слів — теж свого роду функція, при цьому говорити про поєднуваності ще досить вирішення проблеми загалом: що робити у випадках, коли слово перебуває поза поєднання? Проте, сполучуваність — одне із способів визначення класною приналежності слів, цей спосіб так можна й назвати: «визначення класною приналежності слів з їхньої поєднуваності».

Мы дійшли висновку, що характеризуються певної класною приналежністю. Лі Цзиньси наводив такий приклад: у творі Хань Юя «Юань дао» («Початкове дао») у фразі жэнь ці жэнь «по-людськи ставитися до інших людей «перше жэнь є дієсловом, друге жэнь — іменником, в жэньсюн «буре ведмідь «і жэньюй «морж «[8] жэнь є прикметником, у коментарі до літописі царства Лу «Цзо чжуань» у пропозиції Ші жэнь чи ер ти «Свиня по-людські стала і закричала «жэнь є нарєчієм. Це характерний приклад застосування Лі Цзиньси своєї граматики «основний синтаксичної позиції», принципу «визначати категорію, виходячи з пропозиції, поза пропозиції немає категорій». Ми вважаємо, що морфема жэнь як така є іменником. У жэнь ці жэнь «по-людськи ставитися до інших людей «морфема жэнь — це іменник у функції присудка, в ши жэнь чи ер ти «свиня по-людські стала і закричала «морфема жэнь — іменник у функції обставини. Функції, у яких морфема жэнь «людина «виступає у тих двох реченнях, є регулярними. Регулярна позиція жэнь — це позиція що підлягає і доповнення.

Приведем ще два прикладу. Оскільки слово яньсу «суворий, серйозний «позначає властивість і регулярно використовують як визначення, є прикметником. У яньсу дано ды цзилюй зміцнювати партійну дисципліну «яньсу є прикметник, яке на функції присудка, в яньсу нулі «серйозно розібратися «яньсу є прикметником, виступаючим до функцій обставини. Можна навести за приклад морфему фэй «літати », вона належить до класу дієслів, оскільки позначає дію і регулярно використовують у функції присудка. У цьому поєднанні фэй чуанъ «повітряний корабель «фэй є дієсловом в функції визначення, у поєднанні фэйсин «літати — літер. пересуватися улітку «фэй є дієсловом до функцій обставини.

Таким чином, рамки класів іменників, дієслів, прикметників і прислівників в значною мірою звужуються. Особливо що це стосується прислівників, раніше виділялися звані прислівники стану (синтай фуцы), тобто. прислівники, освічені від прикметників і дієслів (так цзяо «голосно кричати », сяо кань «зневажати, нехтувати », мо чжо «впіймати живцем », фэй бэнь «бігти прожогом »), які нині більше некоректні говірками. Отже, ми зобов’язані переважно вирішили питання розмежування частин мови і дійшли висновку у тому, що слово належить до якогось класу. Можна сміливо сказати, що це спосіб розмежування частин промови представляється прогресивним з нашого граматиці.

Так як частини промови — це граматична класифікація слів, то тому випадку, як між значенням і функцією виникає протиріччя, основним критерієм усе-таки буде функція. Вище розбирався приклад із сысян «думку », розглянемо тепер уже як прикладу слово чжаньчжэн «війна »: Моу жэнь гэнь моу жэнь чжань «Хтось бореться із кимось », тут чжань «боротися », звісно, є дієсловом. Та краще пізно чжань перетворилася на чжаньчжэн, і тепер дуже рідко кажуть Моу гоцзя гэнь моу гоцзя чжаньчжэн «Таке-то держава бореться з державою ». Зрозуміло, що чжаньчжэн стало іменником («війна »), оскільки він регулярно використовують як підлягає і доповнення.

Во «Часовий граматичної системі для викладання китайської мови» дієслова і прикметники, зумовлені іменниками, іменуються «субстантивированными». Наводиться такий приклад: Юйянь ды шэндун, синсян ды сяньмин, тяоли ды цинчу ши чжэ пянь вэньчжан ды тэдянъ «Жвавість мови, яскравість образів, стрункість структури є визначальними ознаками цієї статті «.

При цьому шэндун «жвавість », сяньмин «яскравість », цинчу — зд. «стрункість «- розглядаються як зразки субстантивации. Чи варто у випадках казати про субстантивации? Нині деякі наші граматисти виступають проти такого трактування, також гадаю, що саме годі було казати про субстантивации. Наприклад, в Дан хе чжэнфу фэйчан гуаньхуай циннянь-мэнь ды сюэси «Партія і уряд виявляють виняткову увагу до навчання молоді «, хоча цинняньмэнъ яких і визначає сюэси «навчання », ми вважаємо, що цинняньмэнъ — все ж іменник, а сюэси — дієслово, хоча й коштує в позиції доповнення. Точнісінько як і шэндун, сяньмин і цинчу є прикметниками, що стоять у позиції що підлягає і.

4. ДЕЯКІ ДИСКУСІЙНІ ВОПРОСЫ

Существует чимало спірних питань, що з розмежуванням частин мови і розподілом слів за класами. Розглянемо лише 3 морфеми — зі, чжі і ды.

Первая морфема — зі. Щодо граматичної характеристики зі завжди велися суперечки. Початок дискусії було покладено в «Ма ши вень тун», де з було встановлено як слово-заместитель (в термінах на той час — як морфема-заместитель). Ян Шуда не погоджувався про те, якщо з називали словом-заместителем. Як прикладу він наводив пропозицію пасивного ладу, взяте з літописі династії Хань «Хань шу»: Вэй тань цзи вэй Цзян Чунь зі бувай «Спадкоємець престолу Вэй був розбитий Цзян Чунем », цим він показував, що з часто вживається в пропозиціях пасивного ладу, причому у пропозиціях пасивного ладу зі не то, можливо зв’язковим займенником, а, безумовно, є допоміжним дієсловом, саме допоміжним дієсловом зі найкраще переводити в англійська мова. Деякі, зокрема і Лі Цзиньси, незгодні точкою зору Ян Шуда. Ці дві поважних учених — земляки і при цьому добрими друзями, проте за даному питанню їхні думки розходяться. Одне це свідчить, що розглянута проблема завжди була дискусійною.

Раньше також вважав, у разі з морфемой зі багато незрозумілого, бо думка Ян Шуда, за якою морфема зі у пропозиціях пасивного ладу неспроможна виступати як слова-заместителя, видається цілком резонною. У «Теорії китайської граматики» («Чжунго юйфа лилунь») я відніс морфему зі до класу показників (цзихао). Цей термін був позичений мною з лінгвістичної літератури (англійське marker перекладається цзихао). Насправді це лише спритним прийомом, який вніс ясності. Я користувався цим терміном до 1961 р., коли, редагуючи книжку «Давньокитайський мову» («Гудай ханьюй»), вирішив повернутися до старого найменуванням, яким користувався автор «Ма ши вень тун», і назвати морфему зі словом-заместителем. Вважаю, що використання цього терміна в «Ма ши вень тун» був цілком виправданим. Що й казати стосується вживання морфеми зі у пропозиціях пасивного ладу у мові послеханьского періоду, цей питання потребує особливого розгляду. З точки зору розвитку граматики, морфема зі у мові початку епохи Цинь завжди була словом-заместителем. У послеханьский період вона почала використовуватися не лише як слово-заместитель, але це стало можливим набагато пізніше в результаті розвитку граматики. Хоч би як називати морфему зі, на початковому етапі знають вона, безумовно, була словом-заместителем, використання їх у пропозиціях пасивного ладу належить до пізнішого часу. У Цзя І на трактаті «Го Цинь лунь» сказано: вэй тянь ся сяо «бути осміяним Піднебесної «, а чи не вэй тянь ся зі сяо. Отже, з погляду історичного поступу ні в Ма Цзяньжуна, ні в Лі Цзиньси немає помилки. Зараз у «Часовий граматичної системі для викладання китайської мови» морфема зі названа службовим словом, з не зовсім згоден. Це ж саме спритний прийом, яким користувався зробив у свого часу, називаючи морфему показником. Чжао Юаньжэнь вважає: «Оскільки морфема зі є у придаточной частини складних пропозицій, вона часто дорівнює англійським which, whom, that («Граматика розмовного китайської мови», разд. 3.12.4, прим. 27). Це справедливо. На початку ханьского періоду у пропозиціях пасивного ладу морфема зі формалізувалася і тільки тоді ми перетворилася на дієслівний префікс. Після ханьского періоду морфема зі почала ставитися до двом класам — словам-заместителям і префиксам. У сучасному ж мовою слово-заместитель зі зустрічається рідко, а префікс зі практично взагалі перестав вживатися.

Морфема чжі в «Ма ши вень тун» сприймається як прийменник (цзецзы), у Лі Цзиньси в «Граматиці національного мови» («Гоюй вэньфа») це теж прийменник (цзецы), Ян Шуда в «Граматиці національного мови для вузів» («Гаодэн говэнь фа») вважає її союзом (ляньцы). Чжао Юаньжэнь каже: «Китайські граматисти нерідко називають ды чи чжі приводами (цзецы). Привід зазвичай стоїть у препозиции, а тим часом морфема цзе як така пов’язаною багатозначно «стояти попереду «чи «стояти позаду », англійською мовою її, очевидно, можна перекласти, як introducer. Чжао Юаньжэнь має на увазі, що прийменник — це найчастіше слово, що стоїть у препозиции до предложному доповнення, але водночас він ніби вважає, що морфема чжі все-таки можна назвати приводом, як і заведено в наших грамматистов. У вашій книзі «Давньокитайський мову», що її становив, морфема чжі також названа приводом. У торік ми проводили в різних провінціях опитування щодо назв морфеми чжі, і сталося, що заперечень з цього приводу трохи, наприклад, деякі опитані говорили: нашій середньої школи вчать, що морфема чжі - це службове слово, чому ж ви називаєте її приводом? Я відповідав, що у університеті в кожного може ж бути власну думку. Назва «прийменник» для чжі придумано не мною, чжі почали називати приводом, починаючи з «Ма ши вень тун» та виконання робіт Лі Цзиньси. Ян Шуда іменував чжі союзом. Я чув, що у деяких університетських підручниках чжі називають союзом. А я більш схильні вважати чжі приводом. Якщо чжі зарахувати до спілкам, я, хоч і ніяк не, все-таки можу з цим не погодитися, але не хочуть, щоб чжі зараховували до службовим словами. Чому? Оскільки термін «службове слово» вкрай розпливчастий.

Рассмотрим, нарешті, морфему ды. Граматичні властивості морфеми ды дуже різняться від граматичних властивостей морфеми чжі, про що неодноразово згадував у своїх працях. Деякі висловлюють припущення, що морфема ды відбулася від морфеми чжі, це ніяк бездоказово. Подейкують, що граматичні властивості морфем ды і чжі багато в чому збігаються. Вважаю, що морфему чжі можна й приводом, і союзом, оскільки він виступає як посередник: у вигляді цієї морфеми виражається ставлення одного іменника до іншого або іменника — до прикметника. Граматичні властивості морфеми ды зовсім інші, це свого роду «хвіст», суфікс (стосовно слову — цывэй чи фразі - юйвэи). Оскільки ды — це «хвіст», може бути кінцевої морфемой пропозиції. Візьмемо приміром: Чжэ бэнь шу ши у ды, нэй бэнь шу ши та ды «Ця книга — моя, а та книга — його, Чжэ ге чавань ши у ды «Ця чашка для чаю моя «- в обох випадках морфема ды може тупцювати наприкінці пропозиції. Для морфеми чжі подібне вживання неприпустимо. Вона виступає як посередник і може завершувати пропозицію. Можна сміливо сказати Чжэ ге бэйцы ши у ды «Цей склянку мій », але ці пропозицію не можна переробити в Цы бей вэй у чжі. Що ж до морфем ле, чжэ і го, всі вони, річ цілком очевидна, є суфіксами, які позначають час, а чи не самостійними словами, тому їхнє співчуття також годі було називати словами. Отже, морфему ды набагато правомірніше називати суфіксом, ніж службовим словом.

5. ГРАМАТИКА СПЕЦИАЛИСТОВ І ШКІЛЬНА ГРАММАТИКА

В справжнє час у китайської граматиці існують різноманітні напрями. Добре це частина або погано? І коли, й погано.

Различия між напрямами цілком допустимі. Граматика китайської мови, щодо справи, досліджували поки що недостатньо добре, і якщо «закрити двері», заборонити іншим висловлювати свою власну думку, то розвиток китайської граматики як науки припиниться. Тому ми допускати існування які один від друга точок зору. У граматиці ми виступаємо за курс «Нехай суперничають сто шкіл», через те, щоб спеціалісти висловлювалися, обговорювали у своїх працях граматичні теорії, запропоновані іншими фахівцями, чи своє власне граматичну концепцію та, крім іншого, викладали в університетах. Це сприяла б розвитку науки. Тоді коли навчався мови у Франції, Французька академія кілька років трудилася створення «Граматики французького мови». Здається, академічна граматика — дуже авторитетне видання. Проте невдовзі лінгвіст Делакруа випустив спеціальну роботу, у якій піддав критиці академічну граматику, причому критика ця була вельми гострої. Я гадаю, ми мають лише вітати такий підхід.

Со багатьма положеннями «Часовий граматичної системи для викладання китайського мови» згоден, із багатьма незгодний, але це моє особиста думка, і природно, що українці вона одна заслуговує на увагу. Ми повинні як і більше дискутувати. Сподіваюся, що у подальшому змога дискусій зникло за інерцією. Я працюю в Пекінському університеті. Викладання граматики в Пекінському університеті відрізняється від викладання граматики за іншими університетах. Разом про те чи означає усе це, що у середній і початковій школах непотрібна єдина граматика? Ні, значить. Необхідно відрізняти граматику фахівців, від шкільної граматики. В Україні є необхідність у єдиній, загальної граматичної теорії, яку в середній і початковій школі. У університеті можна вже вивчати граматику фахівців, але у середній і початковій школах потрібно домогтися, щоб викладалася єдина граматика, якщо єдність нічого очікувати досягнуто, це сприятиме плутанини в усьому, включаючи складання іспитів по китайському мови на час вступу до вузу. Саме тому потрібна єдина шкільна граматика.

Примечания

1. Чжэ — службове слово: «те, що », «той, хто ». — прим. перев.

2. Цзе — узагальнююче слово: «все », «весь ». — прим. перши.

3. Цэн — службове слово: «колись », «свого часу ». — прим. перев.

4. Най — службове слово перед присудком головного пропозиції, часто эмфатическое зі значенням «тоді «. — прим. перши.

5. Ер — кінцева частка. — прим. перши.

6. І - кінцева частка. — прим. перши.

7. Див. також: Сhао Yuen Ren. A grammar of spoken Chinese. Berkeley — Los-Angeles — London: University of California Press, 1968. — прим. перев.

8. Морж — водне ссавець загону сирен, обитающее переважно у прибережних водах Індійського океану. — прим. ред.

Список литературы

Ван Лі. ЧАСТИНИ РЕЧИ.