Література барокко

Литература

бароко

Стиль бароко знайшов своє вираження й у літературі. Навіть якщо архітектура, скульптура і живопис прагнули єднання, отож у літературі можна спостерігати аналогічні явища: лірика прагне монументальності, величності. У той самий час нею характерна деталізація, орнаментика (Драйден «Бенкет Олександра, чи сила гармонії» 1697 г.).

Среди двору фонтан, наповнений краю,.

Кристальная струмінь дзвенить, не пригасає.

На вологий алебастр, спадаючи з височини.

Есть сто чудовиськ там — фонтана украшенье — Надзвичайно тіл чудернацьких сплетенье,.

Как ваза, світлий коло басейну піднесений,.

Под них із каменю стовп — підставкою служить він.

Жорж де Скюдери.

«Аларих, чи переможений Рим» 1654.

К стилю бароко можна вважати і пізніше творчість Мільтона, його поеми на біблійні сюжети: «Втрачений рай», «Повернення до раю», «Самсон-борец»,… На його творчості характерно:

масштабность поеми,.

сочетание чуттєвої, матеріальної стихії із високим духовністю,.

рельефные образи,.

нагромождение деталей,.

господство ідеї про двоїстості і суперечливості життя, боротьбі добра і зла.

В той час відбувається відродження героїки, особливо французькій романі:

1) Мадлен де Скюдери «Артамен чи великий Сір» (1649−1653). Відмітні риси: громіздкість, багатослівність, подробиця і мальовничість описів, риторична величність промови героїв,.

2) «Міщанський роман» (1666г.) Антуана Фюретьера,.

3) «Сімпліціссімус» (1668г.) Гриммельсхаузена. Характерно: розпливчастість на безліч епізодів, поєднання символіки і натуралізму. «У кожній конкретної до відчутності, підкресленою до натуралізму сцені існує певний відволікання від реальності у її безпосередньої даності… Умовно як зображення обстановки, а й героя. Він -… повчальний приклад, який ілюструє етичні і філософські становища автора» (Морозов).

XI. Театр

Своеобразное втілення стиль бароко одержав у театрі. Цьому жанру притаманні:

1) умовність, витіюватість стилю,.

2) своєрідний мову із включенням простонародних слів,.

3) динаміка дії,.

4) складна композиція,.

5) бундючність, афектація.

На сцену вийшли нові драматурги: Тірсо де Малина («Дон Хіль — зелені штани» — комедія положень, «Севільський цирульник чи кам’яний гість») і Педро Кальдерон («Життя це сон» 1636 г., «Поклоніння хреста» 1635 г., «Чудодійний маг» 1637 г., «Стійкий принц» 1628 г., «Великий театр світу» 1675). Основні риси:

1) боротьба духу й тіла, чесноти і пороку в особистості героя й у зовнішньому конфлікті драми,.

2) перемога світлих сил, яка дістається спокутою, мукою,.

3) оголення життєвих протиріч.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.