Тенденциозная література

Тенденциозная література

Тенденциозная література — термін, употребляющийся в критиці зазвичай для позначення творів, які підкреслено проводять певну систему соціально-політичних чи етичних та інших поглядів автора. Фактично кожен письменник відстоює ту чи іншу ідейний напрям, втілює у творах той чи інший тенденцію. Навіть в тих, які у противагу тенденційності творчості висуває гасло «мистецтво для мистецтва» із метою відірвати мистецтво від громадської практики, позначається певна тенденція. Творам ж найбільших класиків літератури завжди властива глибока і потужна ідейна цілеспрямованість, завжди властива певна тенденція: «Батько трагедії Есхіл і її батько комедії Арістофан, — каже Ф. Енгельс у листі до М. Каутской, — були обидва яскраво вираженими тенденційними поетами, точно також і Данте і Сервантес, а головна перевага „Підступності і кохання“ Шіллера у тому, що це — перша німецька политически-тенденциозная драма. Сучасні росіяни й норвезькі письменники, які пишуть чудові романи, геть усі тенденційні» («Маркс і Енгельс про мистецтво», 1937, стор. 161).

Ленинский принцип партійності літератури дає розвиток тієї ж трактування проблеми тенденційності, яку ми бачимо у наведеному висловлюванні Ф. Енгельса. Цілком справедливо тому становище тов. А. А. Жданова про тенденційності нашої радянської літератури, висловлену ним на 1-му Всесоюзному з'їзді радянських письменників: «Так, наша радянська література тенденційна, і ми пишаємося її тенденційністю, оскільки наша тенденція у тому, щоб звільнити трудящих, — все людство від ярма капіталістичного рабства».

Именно з глибини і життєвості революційних тенденцій радянської літератури її тенденційність зовсім на йде з її реалістичністю, навпаки, правдивий показ дійсності є необхідною передумовою революційної функції твори. Звідси — єдність сталінського принципу соціалістичного реалізму і критерію більшовицької партійності, революційної дієвості літератури. Тенденційність у зазначеному сенсі, будучи властива найбільшим зразкам світової літератури, є важливим ознакою високої художню цінність твори. Тут, проте, має бути дотримано умова, про який говорить Енгельс у цитованій листі: «Але, що тенденція має само собою випливати зі становища й дії, так, щоб це особливо вказувалося…» Образи й ситуації на твори, правильно відбивають дійсність, своїм рухом, розвитком повинні підбивати читача до сприйняття ідеї, повинні показати, що тенденція випливає із самої дійсності. Інакше твір може бути естетично повноцінним, художньо переконливим. Він тоді характерні примітивність, схематизм, нав’язливість, оскільки художнє освоєння дійсності підмінено у ньому відверненими уявлення про ній, готовими висновками, лише наділеними в белетристичну форму. У повноцінних створіннях мистецтва тенденційність сполучається з повнотою образного втілення ідеї.

Такой повноти немає не може бути, у творах, яких у угоду тенденції автор спотворює дійсність, підбирає матеріал виключно з метою виправдання висунутою їм ідеї, не рахуючись із напрямом розвитку життя, її основним характером. Особливо це належить творів з тенденцією реакційного характеру. Така тенденція входить у в протиріччя з загальним ходом історичного прогресу, і тому письменник, її проводить, задля своїй ідеї спотворює дійсність. Реакційна тенденція виключає чи з крайнього заходу знижує реалістичне якість твори, а водночас і справжню художньої цінності. Якщо ж твір реакційно мислячого письменника, у окремих випадках і може мати чимале художнє значення, лише тією мірою, як і «перо генія завжди більш велике, ніж вона сама» (Гейне), т. е. остільки, оскільки образне розуміння і відбиток дійсності вдалося такому письменнику всупереч його тенденційності, оскільки він виходить поза межі ідеї, що він намагається виправдати у творчості. Так можна пояснити наприклад художню значимість багатьох творів Достоєвського, письменника, що стояв на реакційних позиціях, але із великою силою отразившего протиріччя суспільства, побудованого на эксплоатации. Та поєднання художньої пильність з ідейній сліпотою, з удаваної тенденцією неспроможна не позначитися й для геніального письменника, котрі чи інакше ослаблюючи художньої цінності створюваних ним образів.

Утверждая положення про тенденційності будь-якого взагалі художньої творчості, ми всі ж знімати питання й про форми і засобах творчого здійснення тенденції, необхідність використання жанрів, найбільш загострених у своїй тенденційності. Такі у літературі жанри політичної поезії, сатири, фейлетону, бойової революційної пісні, у живопису — плакати. Ворог народу Бухарин, намагаючись, з метою літературної диверсії, дезорієнтувати радянських письменників, намагався опорочити ідейно насичене, політично загострене творчість Маяковського, висуваючи як «зразка» радянської поезії творчість плутане, вигадливий, повне формалістичних хитрощів. На противагу цією ворожою теорії радянські поети і критики констатують величезну цінність кращих досягнень політичної поезії минулого й нашої сучасності, — творів, що з'єднують ідейну гостроту, чітку тенденцію з естетичного повноцінністю художніх образів. Список літератури.

II. Маркс і Енгельс про літературу (нові матеріали), Жур.-газ. об'єднання, Москва, 1933, До. Маркс, Ф. Енгельс про мистецтво, збірник під ред. М. Лифшица, видавництво «Мистецтво», Москва — Ленінград, 1937 (стор. 159—165 — листи Ф. Енгельса М. Каутской і М. Гаркнес), Ленін У. І., Твори, 3 вид., т. VIII, М. — Л., 1929 (стаття «Партійна організація та партійна література»), Чернишевський М. Р., Повне зібрання творів, т. III, Петербург, 1906(статья «Вірші М. Щербини»), Добролюбов М. А., І. Повне зібр. тв., під ред. Є. Анічкова, т. III, Петербург, 1912 (стаття «Про дидактизме в романах»).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.