Прерафаеліти

Прерафаэлиты

Эпоха, стиль, напрям прерафаэлиты.

В 1849 р. три англійських живописця — Вільям Холмен Хант, Данте Габріель Россетти і Джон Эверетт Миллес — виставили на суд публіки три картини, підписані монограмою «PRB». Полотна «Риенци», «Ізабелла» і «Юність Марії» були так само таємничі, як і незвичні. Серед звичних парадних портретів, сентиментальних побутових сценок і нудних міфологічних композицій ці три роботи притягали погляд яскраво і дивними сюжетами. Невдовзі таємниця російські монограми відкрилася: це був символ творчого об'єднання художників — «Братства прерафаелітів» (анг. PreRaphaelite Brotherhood). Ці живописці називали себе «прерафаэлитами», т.к. вважали, що у творчості треба орієнтуватися на художників, попередніх Рафаелю. Слово «братство» також вибрали не випадково, бо основною своєю метою прерафаэлиты ставили виправлення моралі сучасного суспільства. «Братство прерафаелітів» виник як опозиція офіційним поглядам Академії. Прерафаэлитам подобалася система академічної освіти, модні живописці і консервативні погляди вікторіанського суспільства. Виступаючи з романтичної критикою буржуазної культури, прерафаэлиты протиставляли холодного академізму (коріння яку вони бачили мистецтво Високого Відродження) «священний вогонь», «живу віру» так званих примітивів, залишених естетикою нової доби. Однією з основних художніх принципів прерафаэлиты вважали максимальну достовірність зображуваного, до дрібних, найнезначніших деталей. Через це при зверненні до євангельським, старозавітним і міфологічним сюжетів художнику було неможливо уникнути зближення Росії з побутовим жанром. У цьому творам прерафаелітів властива стилізація і зайвий декоративизм, що стало наслідком прагнення до эстетизиции сучасного життя.

Отказавшись від академічних принципів мистецтво, прерафаэлиты вважали, що картина повністю повинна писатися з натури. Вони також внесли зміни у традиційну техніку живопису: використовували чисті кольору та писали без підмальовки по сирому білому грунту. На загрунтованном полотні намічали композицію, завдавали шар білил і прибирали потім із нього олію промокальної папером, після чого писали поверх білил напівпрозорими фарбами. Ця техніка дозволяла домогтися яскравих, свіжих тонів й виявилася такий довговічною, що роботи прерафаелітів збереглися в первозданному вигляді донині.

Стремясь до відродження «наївною релігійності» середньовічного і раннеренессансного мистецтва, прерафаэлиты часто зверталися до сюжетів піти з життя Пресвятої Богородиці і Діви Марії. У 1850 р. Данте Россетти виставив полотно «Слуга Господнього», на якому зобразив сцену Благовіщення. У порожній кімнаті на вузькому ложе, притиснувшись до стіни і потупивши погляд, сидить юна Марія. Перед нею стоїть прекрасний архангел, про небесному походження якого кажуть німб і язички полум’я під ногами. У правої руці в Гавриїла біла лілія, до котрої я прикутий заворожений погляд Марії, лівицею архангел посилає їй звістку — потік божественної животворної енергії. Над його рукою ширяє голуб — символ Святого Духа. Перед ложем Марії верстат з вишитій на червоної тканини лілією. Робота не сподобалася публіці — художника обвинуватили у наслідування старим італійським майстрам. Одночасно Миллес показав на виставці у Королівську академію картину «Христос у домі Своїх батьків». Волков зобразив епізод із дитинства Пресвятої Богородиці і супроводив його словами з Старого Завіту: «Йому скажуть: «Чому ж руках тебе рубці?» І Він відповість: «Тому що Мене били у домі люблячих Мене». На місці картини, поруч із плотницким столом, навколішки Діва Марія. Вона з співчуттям і болем дивиться на Сина. Хлопчик, скаржачись, показує їй рану руці. За столом Йосип зайнятий роботою із своїми помічниками, на підлозі валяються свіжі стружки, з-за дверей занедбані товпляться вівці. Традиційну біблійну сцену художник зображує як картинку з реальному житті. Зауважимо, що постать теслі й усю обстановку кімнати Миллес писав справжньої плотницкой майстерні, а голову теслі — з його батька. Полотно викликало шалену критику: публіці не сподобалося, що митець зобразив Святе сімейство як звичайних, простого люду. Після цього Миллес змінив назва картини на «Плотницкая майстерня».

Творчество прерафаелітів було пов’язане з Літературою — твори італійського поета епохи Відродження Данте Аліг'єрі, англійських поетів Джона Мільтона і Вільяма Шекспіра, давно забутими середньовічними баладами і легендами, в яких славилося поклоніння прекрасної дамі, самовіддане мужність рицарів та мудрість чарівників («Маріанна»). Чимало з цих сюжетів знайшли відбиток на полотнах молодих художников-прерафаэлитов. Найбільш тонка й своєрідне втілення теми набули в Данте Россетти. У 1855—60 рр. він створив серію акварелей, кращою з стала робота «Весілля св. Георгія та принцеси Сабры». Георгій обіймає свою кохану, його і зброю виливають золотом. Сабра, прикипівши до плеча лицаря, відрізає золотими ножицями локон своїх волосся. Закоханих оточують кущі троянд. Їх стоять ангели, ударяющие золотими молоточками в золоті дзвіночки. Россетти створив прекрасну казку про вічної і всеперемагаючу любов.

По-иному, урочисто і сумно, втілює літературний сюжет Миллес у картині «Офелія». У зеленуватої воді серед водоростей пливе тіло утонувшей Офелії. Її парчеве сукню намокнуло і обважніло, обличчя покрилося мертвотної бледностью, руки застигли в передсмертному жесті. Воду і оцінили оточуючі зарості художник з натури, а на саму Офелію — з Елізабет Сиддел, майбутньої дружини Данте Россетти, одягнувши дівчину в старовинне сукню з антикварної крамниці і поклавши в ванну із жовтою водою.

Значительное впливом геть прерафаелітів надав художник Мэдокс Браун, що зблизився з назарейцами, проповедовавшими подібні прерафаэлитам ідеї. Історичні і релігійні композиції Брауна носять романтичний морализирующий характері і відрізняються выписанностью деталей і різкістю кольору («Прощання з Англією»). Полотно створене епоху масового вимушеного переселення з Англії пошуках кращого життя. Злободенна тим років картина зображує подружню пару, вже поринулу в човен, востаннє глядящую на рідну землю, як залишити її назавжди.

В 1853 р. період історія «Братства прерафаелітів» закінчився. Миллес не витримав постійної критики і став членом Королівську академію мистецтва. Россетти оголосив всі ці події кінцем братства. Поступово його залишили і всі інші члени. Хант, наприклад, вирушив у Близькій Схід шукати місця, достойні Старому Заповіті. Там, березі Червоного моря, він зробив картину «Цап відпущення», привівши до берега моря живого цапа.

Новый етап рухається прерафаелітів почався зі знайомства Россетти з цими двома студентами Оксфордського університету — Вільямом Моррисом і Едуардом Берн-Джонсом. У Оксфорді вони увібрали дух середньовіччя якщо й згодом лише у ньому бачили джерело натхнення. Прерафаэлиты стали їм ідеалом у живопису, а Россетти — кумиром. У 1855 р. молодики остаточно залишили Оксфорд, вирішивши присвятити себе мистецтву.

В 1857 р. Россетти разом з іншими майстрами (у тому числі був і Морріс) розписав стіни однієї з нові будинки Оксфорда сценами з оповідання «Смерть Артура» англійського письменника Томаса Мелорі. Під упливом цієї роботи Морріс написав полотно «Корольова Гиневра», зобразивши у ролі дружини короля Артура свою майбутню дружину Джейн Бёрден. Морріс і Россетти багаторазово малювали цю жінку, знаходячи у ній риси романтичної середньовічної краси, якої обидва так захоплювалися («Сирійська Астарта»).

Россетти надав сильне поєднання на творчість Бёрн-Джонса. Один із перших робіт майстра — акварель «Сидония фон Борк». Її сюжет узятий із книжки німецького письменника у першій половині ХІХ ст. Вільгельма Мейнхольда «Сидония фон Борк. Монастирська чаклунка», дуже популярною колу прерафаелітів. Книжка оповідала про жорстокої чаклунці, чия надзвичайна краса робила чоловіків нещасними. Волков зобразив Сидонию замышляющей нове злочин. Одягнена в чудове сукню дівчина з пишними золотавими волоссям судомно стискує висяче на шиї прикрасу. Її погляд сповнений холодної ненависті, а обличчя і постать висловлюють непохитну рішучість.

Бёрн-Джонс очолив рух прерафаелітів в 1870-е рр., коли Россетти почав хворіти і майже перестав займатися живописом. Яскравим прикладом зрілого творчості художника — полотно «Дзеркало Венери». Прекрасні дівчини, схожі один на друга, в одежах, нагадують античні, дивляться в рівне «дзеркало» ставка. Заворожені власної красою, де вони помічають нічого навколо. Сцена зображено і натомість пейзажу, навіяного італійської живописом 15 століття.

В останні роки життя Бёрн-Джонс також до легендам про Артуре. Самій важливою картиною художник вважав полотно «Останній сон Артура в Аваллоне». Аваллоном в кельтської міфології називають «острів блаженних», потойбічний світ, найчастіше що розмістилося на далеких «західних островах». За переказами, смертельно поранений бої Артур було перенесено на Аваллон. На жаль, це полотно залишилося несосвітенним.

В 1890 р. Морріс організував видавництво, у якому разом із Бёрн-Джонсом надрукував кілька книжок. Маючи традиції середньовічних переписувачів, Морріс, як і англійський графік Вільям Блейк, спробував знайти єдиний стиль оформлення сторінки книжки, її титульного аркуша" й палітурки. Кращим виданням Морріса стали «Кентерберійські оповідання» англійського поета Джефрі Чосера. З цієї книжки віє ожилим Середньовіччям: поля прикрашені кучерявими рослинами, текст оживляють заставки-миниатюры і орнаментовані заголовні літери.

Идеи і практика прерафаелітів багато в чому вплинули в розвитку символізму в літературі, сприяли утвердженню стилю «модерн» в образотворчому і декоративному мистецтві.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.