О російської книзі в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 
Далекий Схід

О російської книзі в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Далекий Восток

Интенсивная дипломатична, зовнішньоторгова й господарську діяльність Росії Далекому Сході, освоєння сибірської і загроза вітчизняній частини далекосхідної території створювали передумови формування російської діаспори у країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону. Росіяни люди, широко і активна які діяли АТР, прагнули всюди користуватися вітчизняним письменством, сприяли її распространению.

Проникновение російського торгово-промислового капіталу межі імперії, наявність по закордонах російських Збройних Сил, міжнародні контакти у сфері культури, залучення фахівців із Росії на службу іноземними урядами, розвиток місіонерської діяльності православній церкві, еміграція — всі ці обставини стимулювали освіту осередків російського книжкового справи за далекосхідними рубежами государства.

Русская книга, видана суміжних країнах, носила, зазвичай, прагматичний, ділової або религиозно-пропагандистский характер. Росіяни видання, надруковані тут, відбивали, насамперед, інтереси Росії, як великої євро-азійську держави, і виробити конкретні завдання, які стоять перед діаспорою. Разом про те випуск і поширення книжок російською і росіян видань мовами народів-сусідів грали значної ролі у розвитку міжнародних книжкових зв’язків і формуванні порозуміння народів та рас Далекому Востоке.

Результаты досліджень автора дозволив встановити, що у Китаї і Банк Японії роботи, підготовлені православними місіонерами, були випущені світло раніше, ніж книжки на сучасних територіальних межах російського Далекого Сходу. Згодом у країнах регіону були організовані й діяли (різночасно) щонайменше 25 російських типографий.

Наиболее масштабно російське книговидання у другій половині XIX — початку XX ст. розвивалося біля Китаю. Це зумовлювалося тісними і багатогранними контактами двох країн та, значною мірою, будівництвом і роботою установ КВЖД.

Исторические обставини сприяли освіті кількох центрів російської книжності на китайської території - в Пекіні, Тяньцзіні, Ханькоу, Харбіні та інших городах.

Старейшим центром російської книжкової культури Далекому Сході була православна духовна місія в Пекіні, располагавшая великий бібліотекою світських і літургійних книжок. Перші перекладу богослужбової літератури з російської китайську мову і друкування переведених текстів ксилографическим способом здійснювались у 1858 — 1871 рр. З 1960;х років минулого століття, у Китаї почалося видання китайско-русских і русско-китайских словників. У другій половині ХІХ ст. місія мала власної друкарнею «Північне подвір'ї «. З діяльністю місії була пов’язана видання в Пекіні першої великої китайско-русского словника Паладію (П.І. Кафарова) і П. С. Попова, випуск якого фактично з’явився міждержавної акцією у сфері налагодження культурної співпраці.

[1 ]. Наприкінці минулого століття поліграфічна база місії було модернізовано. У 1897 р. придбали нове обладнання, при друкарні відкрили переплетную майстерню. На початку XX в. в Пекіні діяла друкарня Успенського православного монастиря, випускався журнал «Пекінський благовестник ». Тематика книжкової продукції ставала дедалі більше різноманітної. Крім релігійної літератури друкувалися книжки історичні, навчальні та ін. На початку XX в. Пекін стає другим за розмахом діяльності центром російського книжкового справи в самісінький Китае.

После того, як російське уряд отримав у найм Ляодунський півострів, м. Порт-Артурі і 2002 р. Далекий зосереджуються як російські військово-морські і сухопутні сили, а й громадянське будівництво, виникають осередки книжкової культури. З’являються передумови формування ро-сійської культурної гнізда на Квантуне. Випуск і розповсюдження російської книжки на Порт-Артурі приваблюють увага фахівців і зарубіжних фахівців навіть у наш час.

[2 ]. З кінця 90-х рр. в міста-міцності введено в дію друкарня штабу військ Квантунської області. Згодом тут й у р. Далекому розгортається книжкова торгівля, відкриваються нові друкарні. Основним установою, осуществлявшим випуск і розповсюдження творів друку, у р. Порт-Артурі, було видавництво газети П.О. Артем'єва «Новий край ». Тільки 1903 р. друкарня газети надрукувала 7 книжок і брошур. У світло виходила серія «Бібліотека газети «Новий край ». Найвідоміша книгою, підготовленої видавництвом, стало твір Д. Г. Янчевецкого «У стін недвижного Китаю ». Написана кореспондентом «Нового краю », свідком подій періоду И-хэтуань, видання створено з участю, зокрема фінансовим, представників Китаю, виступаючих за дружбу з Росією. У цілому в 1899—1904 рр. м. Порт-Артурі випустили друком понад 40 кримінальних непериодических видань. Уцілілу після облоги частина книжкову продукцію вдалося доставити в Маньчжурию.

Главным осередком ділову активність російських письменників у Китаї побудований ними що з китайцями р. Харбін, згодом перетворився на велике культурне гніздо. Розвиток книговидання, книжкової торгівлі, і виникнення книгозбірень у Запоріжжі безпосередньо пов’язані з його на центр російського торговельного і економічного впливу у Північній Маньчжурії і банки сусідніх китайських провинциях.

По числу поліграфічних підприємств до початку першої Першої світової Харбін не поступався іншим російським містам регіону: Владивостоку, Хабаровску, Благовещенску. Тут діяли російські друкарні: Китайсько-Східної залізниці (найбільша серед інших), Заамурского округу прикордонної варти, «Праця «В. А. Антуфьева, Бергута і Ко, газети «Юань-Дун-Бао », організованою російськими, де друкувалися брошури китайською мовою. Серед видавців можна назвати також Біржовий комітет, Суспільство взаємного кредиту, міське управління Харбіна. Провідними організаціями з видавничої діяльності виступали російські казенні установи, що цілком природно, позначалося на характері опублікованих у місті работ.

Харбин був однією з основних російських центрів, які видавали літературу по практичному сходознавства. Випуск цінної літератури організували Товариством російських орієнталістів в Харбіні (ОРО). Основним друкованим органом суспільства був журнал «Вісник Азії «, проте члени ОРО значну увагу приділяли випуску й поширенню книжок, брошур і окремих відбитків робіт (зокрема матеріалів, надрукованих у їх журналі). Видання, присвячені Китаю, становили основу усієї друкованої продукції ОРО.

Жители Харбіна, хоче придбати книжки, могли скористатися послугами кількох російських книготорговельних підприємств. Найбільшим них був книгарню І.Т. Щолокова (підприємство мало в Харбіні і Дрогобичі свою філію). Поширення літератури здійснювали і держава сама видавці (наприклад, штаб Заамурского округу прикордонної варти, тижневик «Залізнична життя в Далекому Сході «і ін.). Значна частка власності місцевих видань потрапляла до бібліотек міста Київ і регіону і йшла його межі: у Сибір, центр Росії, до інших держав — до Англії та інші страны.

В дореволюційний період російська діаспора зуміла організувати в Харбіні не менш 15 суспільних соціальних і спеціальних бібліотек (не враховуючи бібліотек навчальних закладів, військових частин 17-ї та церков). Серед бібліотек були як російські, а й національні, створені представниками різних народів Російської империи.

В Харбіні антисамодержавные організації (передусім соціал-демократи і соціалісти-революціонери) робили великих зусиль здобуття права налагодити регулярний випуск і розповсюдження революційної літератури. Тут діяло «велике книжкове справа «П. В. Ровенського, намагався в інтересах партії есерів організувати випуск і розповсюдження антисамодержавної литературы.

Можно припустити, що 2001 р. Харбіні за аналізований період було надруковано більш 250 різних видань (беручи до уваги газет) російською языке.

История поширення російських видань у Монголії міцно пов’язана з недостатнім розвитком російського книжкового справи в самісінький Китаї. Але тут є відмінності, зумовлені особливостями цієї країни й еволюцією русско-монгольских контактів у сфері політики, економіки та культури у другій половині XIX — початку XX вв.

Русская книжкова культура, в Монголії було представлено переважно малими осередками: головним чином що це особисті книгозбірні й невеличкі громадські бібліотеки. Переселенці мали змогу виписувати із Росії літературу, журнали та газети, мали друкованою продукцією інших країн. Однією з таких осередків наприкінці ХІХ в. був дім знавця східних мов, автора низки наукових робіт, генерального консула в Урге Я. П. Шишмарева.

[3 ]. Найбільшим російським особистим зборами в Монголії була бібліотека, який належав А. В. Бурдукову (1000 книжок про цю країну). Збори російських книжок накладала консульстві і представництвах деяких торгових фірм. У 1915 р. в Урге у приміщенні початковій школи було організовано громадську бібліотеку з читальним залом, на яку серед російських жителів Урги було зібрано 500 книжок, виписана періодика з допомогою російських фірм, збиралися пожертвування грошима. Громадські бібліотеки створювалися й у Улясутае та інших поселеннях.

[4 ]. У Урге були зорганізовані у початку століття дві друкарні, участь у роботі яких російських поліграфістів знаємо з друку.

[5 ]. Друкарні були оснащені малопотужними друкованими машинами. Але вони практично регулярно друкували періодичних видань, підручники, юридичну літературу, офіційні матеріали. Для монгольського населення Криму і російських поселенців в Монголії навчальні посібники та словники випускали й друкарнями Владивостока, Іркутська, Харбіна, Троицкосавска й інших містах. Однією з найвідоміших видань, яка виходили на початку XX в., був двотижневик «Монголун Сонин Бичик «(«Монгольські новини »), що друкувався російськими в Харбіні і распространявшийся, за словами російської газети «в Новий час », навіть у віддалених хошунах.

[6 ]. Досліджені факти дозволяють не лише про поширення російських видань біля країни (їх виписував, зокрема, богдо-гэгэн), а й серйозному внесок представників різних груп російських поселенців в формування монгольського книжкового справи, який отримав активний розвиток вже після створення МНР.

История випуску створення і поширення російської книжки — у Японії можна розділити втричі періоду. Перший — час появи франкової російських видань на Японських островах, що у значною мірою пов’язані з діяльністю російської православної місії. Другий період посідає 1904 — 1908 рр. — час поширення літератури серед російських полонених і політемігрантів. Третій період розпочалося роки російсько-японського зближення, початку невдовзі після закінчення війни і тривав до 1917 р. На Японських островах довгі роки єдиним і найбільш солідним організатором російської видавничої практики і книгорозповсюдження була православна духовна місія. Православні місіонери мали литографическим устаткуванням, надісланим із Росії. Тому в 1873 р. у них був чимало книжок, віддрукованих м. Хакодате. Видавництво місії випускало журнали, тогочасні книги й брошури. До 1900 р. місія зуміла надрукувати більш 120 непериодических видань: понад 80 богослужбових книжок, 8 японських оригінальних творів православної тематики й інших книжок і брошур

[7 ]. Особливий внесок у видавничу практику вніс архімандрит Микола (майбутній архієпископ, глава православ’я на Японії). У видавничої практиці місії брало участь засноване ним «Суспільство перекладачів », знакомившее японців з російським й європейської литературой.

Несмотря на досить стиснуте матеріальне становище православної місії у Японії, їй у цілому вдалося і забезпечення літературою своєї бібліотеки. Крім власних видань тут зберігалися книжки, надіслані із Росії. У обмін у місцеві видання місія отримувала, наприклад, дублікати книжок Румянцевской бібліотеки, обмінювалася з Московській духовній академією та інші навчальними закладами. У 1904 р. фонд бібліотеки місії (найбільшої російської бібліотеки в Японії) включав понад 10 тис. томів. У його була релігійна, світська і наукова література.

[8 ]. У період російсько-японської війни" та у перших повоєнні роки у низці японських міст постали нові осередки російського видавництва. Різко розширилися масштаби поширення друкованої своєї продукції російській мові, змінювалася її тематика. Пояснення парадоксальною здавалося б ситуації слід шукати насамперед у баскому коні й багаторазовому збільшенні читацьку аудиторію. Іншою важливою чинником, які надали впливом геть процеси випуску й ризик поширення російської літератури у Японії, можна вважати російську революцію 1905;1907 рр. і з нею події. Десятки тисяч наших військовополонених постачали книжками представники православній церкві, російської громадськості, царствующей династії (імператриця Олександра Федорівна), соціал-демократи і соціалісти-революціонери. Вивчені архівні й інші матеріали дозволяють стверджувати, основним організатором і ініціатором випуску та влучність поширення біля Японії безцензурних російських видань був політемігрант М. К. Судзиловский (Руссель).

[9 ]. З його діяльністю пов’язувалися майже всі осередки поширення вільного російського слова в Японії: р. Нагасакі, р. Кобе, табір військовополонених Хамадера біля р. Осака та інших. Тож з ім'ям Судзиловского пов’язана історію створення видавництва «Воля «в Нагасакі (керівник Б.Д. Оржих). З березня 1907 р. «Воля «функціонувала лише як книжкового видавництва агентства Далекосхідного союзу партії есерів. Видавництво в 1906 — 1908 рр. випустило близько трьох десятків непериодических видань, серед яких були брошури, книжки, збірники і альбоми. Їх тираж сягав 120 тис. прим. Серед публікацій «Волі «слід сказати також відозви і прокламації, тираж яких до жовтня 1907 р. досяг 187 тис. прим. За накладами «Воля «перевершує й інші російські видавництва Далекого Сходу. Географія розсилки видань «Волі «включала у собі Примор’я, Приамур’я, Маньчжурію. Через російську поштову контору у Шанхаї 110 адресатів вони отримали їх за 30 я містах імперії (Санкт-Петербург, Варшава, Батумі й ін.).

[10 ]. Крім «Волі «у розглянутий період на Японських островах діяло товариство «Далекий Схід », напечатавшее щонайменше 12 книжок російських авторів, і перекладів з англійської мови. Видавництво опублікувало, в частковості, брошури, присвячені курортів Японії Філіппін.

[11 ]. Припинення активної антисамодержавної видавничої практики політемігрантів і «повернення там російських військовополонених зумовили скорочення випуску і публічного поширення російськомовної літератури у Японії. Економічні передумови розвитку російського книжкового справи, такі, як, наприклад, у Китаї, у країні були відсутні. Тим щонайменше росіян людей, мешкали тут, і багатьох представників японського населення книга, надрукована російською чи видана російськими, стала символом лише колишніх часів. Осередком російської книжності залишалася православна місія, хоча специфіка її й логіка розвитку православ’я на Японії зумовлювали випуск видань передусім японською мовою. У післявоєнний період цю складову книжкову продукцію ми схильні розглядати вже переважно не як частину російської видавничої практики, бо як випуск книжок на інтересах віруючих японців самої японської православної общиной.

Наиболее відомої роботою, надрукованою російською у Японії у роки, автор схильний вважати працю Д. М. Позднеева. Зміст роботи була і залишається актуальним у зв’язку з прагненням вченого показати співвітчизникам особливості психології японців, зазначенням вимушені знання як фактів з історії русско-японских відносин, а й тієї обставини, яким чином японці дивилися для цієї взаємини спікера та оцінювали їх. Діяльність Д. М. Позднеева підкреслювалося, що відтепер (був у вигляді період початку XX в. — С.П.) Росія, поки існує, буде змушена мати тісні зносини з Японією.

[12 ]. У значно меншою ступеня, ніж у Китаї, Монголії і Банк Японії, російське друковане слово одержало поширення Кореї. Хоча російські контакти з Кореєю у розглянутий період зі своєї інтенсивності що неспроможні у порівнювати з китайськими, монгольськими і японськими, російська книга розповсюджувалася і у країні. Російська колонія в Сеулі наприкінці ХІХ — початку XX ст., попри відносну нечисленність, жила досить інтенсивної духовної життям. Для людей, її складових, книгу було важливою частиною цьогорічного світу батьківщини, з'єднувальною ланкою з європейської культурою. Наприкінці 1990;х рр. минулого століття почалося створення російської громадської бібліотеки в Сеулі, куди книжки надходили з Миколаївській бібліотеки в Хабаровську. У 1900 — 1917 рр. тривало формування фонду бібліотеки російської православної місії у Кореї. Нами вивчені матеріали з ЦГА ДВ РФ про великої особистої бібліотеці, належала управляючому справами дипломатичної місії, генеральному консулу у Кореї П. Дмитриевскому. Наукова цінність бібліотеки була настільки великою, що порушувалося питання про її придбанні Східним інститутом.

[13 ]. Вочевидь, що використовували російську книжку Ю. Зільбермана і деякі жителі Кореї.

[14 ]. Найбільш помітні зусилля у поширенні російської книжки на корейської території Франції і спробах її перекладу на корейський мову докладала православна місія. Але, на жаль, зусилля духовної місії в Сеулі не дали якихось суттєвих результатів, православ’я не зуміло активно сприяти поширенню російської культури та книжки на цієї стране.

Кратковременное у цілому недостатньо сильне російське політичний і економічний вплив було підірвано війною 1904 — 1905 рр. Ситуація ускладнилася після захоплення Кореї Японією. Сучасники відзначали, що російську мову втратив своє значення в країні, їм далеко не всі интересовался.

[15 ]. Такий стан, то, можливо, сформувалося, тож, що ні справдилися багато надії, покладені корейцями Росію. Різко зменшилась у країни й число які живуть тут російських. Проте цілком можливо, що коїлося після війни 1904 — 1905 рр. російські політичні емігрантів з Японії намагалися організувати корейський канал поширення антисамодержавної літератури.

[16 ]. Факти свідчать, росіяни прагнули використовувати книжку й у Океанії, Південно-Східної Азії, і Австралії. Поява російської книжки — у південних країнах АТР почалося чи не разом з появою кораблів російського флоту у Світового океану.

[17 ]. Нині попри певну фрагментарність архівних та інших джерел все-таки можна стверджувати, що видання російською використовувалися на Гавайських островах (відкрита для читачів особиста бібліотека М. К. Русселя (Судзиловского), література різної тематики невеличкий колонії російських емігрантів, російська бібліотека в Гонолулу, яка значилася серед російських установ США до 1913 р.). У меншою мірою до того ж М. К. Русселю, як і нечисленної групі інших співвітчизників, вдалося використати книжку на Филиппинском архіпелазі. Кількість потенційних російських читачів на островах помітно збільшилася лише один раз — в 1905;1906 рр., як у Манілі перебували інтерновані російські крейсери «Аврора », «Перлина «і «Олег » .

С позицій вивчення історії вітчизняного читача з природою читання представляють значний інтерес і факти з біографії М.М. Миклухо-Маклая. Знаменитий мандрівник звертався до книжки у районах, які під впливом сучасної йому цивілізації (наприклад, в Австралії, Індокитаї та інших.), а й у період її життя серед первісних людей острова Нова Гвінея. Власноручний малюнок мандрівника показує, що в його хижки книжки займали значне місце поруч із науковими приладами й мисливською оружием.

Имеются факти, які стосуються історії російської тогочасні книги й читання в Індонезії, Сіаму, В'єтнамі. Проте за півдні регіону особливо активно російське друковане слово використовувалося в Австралії, хоча потік емігрантів із Росії цій країні було набагато меншим, ніж у США. Кількість що прибули з Росії перед першої світової війною не перевищувало 0,2 — 0,4% від населення континенту. Проте тут послідовно випускалися газети: «Відлуння Австралії «, «Вісті союзу російських емігрантів », «Робоча життя », діяла друкарня емігранта І. Миргородського. Був в Австралії та низку емігрантських бібліотек. Двічі на Брисбені виходив друком каталог бібліотеки Союзу російських емігрантів. Зміст каталогу свідчить, що її фонді були видання як російською, а й німецькою, польському, латиському і есперанто. Серед активних діячів російської книжкової культури (як видавець, читач, пропагандист друкованого слова) на п’ятому континенті виділявся Артем (Ф.А. Сергєєв). Можна справити й «австралійський слід », залишений емігрантом, відомим згодом радянським поетом З. Алымовым. Книжкові через відкликання Австралією були й у офіційних російських організацій.

Так, ИРГО підтримувало контакти з аналогічними закладами р. Мельбурна і, вочевидь, р. Брисбена. Знаходилися російські тогочасні книги й у бібліотеці «школи мистецтв «в Клівленді, і навіть ось у групи росіян — антагоністів політичних радикалів, серед яких були дипломати, постачальник військових матеріалів Панов й інші особи, лояльно що належали до царському, та був до Тимчасовому уряду. На закінчення слід знову вказати, що поглиблене дослідження минулого осередків російської книжкової культури у АТР лише розгортається. Аналіз фактів соціального побутування російської книжки на регіоні - лише підступ до вивчення історії російського друкованого слова читача у тих районах планети, одне із кроків у бік до глибокому вивченню процесів взаємовпливу культур.

С.А. Пайчадзе.

Список литературы

[1] Пайчадзе С. А. Великий китайсько-росіянин словник. 1988 // Книжка. Дослідження і матеріалів. Рб. 57. М., 1989. З. 165−169.

[2] Paichadze P. S. Russian Publishing and Libraries in Port Arthur: Some Preliminary Notes // Solanus. New Series. Vol. 6, 1992. P. 90−95.

[3] Потанін Г. Н., Шишмарьов Я. П. // Всесвітня ілюстрація. Т. XLVII. Спб., 1892. З. 40−42.

[4] Даревская О. М. Російська періодична печатку в дореволюційної Монголії // Сиб. іст. рб. Вип. 1. Іркутськ, 1973. З. 42−63.

[5] Кудрявцев Ф. А. Біля джерел дружби // Дорогий дружби. Іркутськ, 1971. З. 58−64.

[6] ЦДІА. Ф. 323. Раз. 1. Д. 3199. Л. 1−8, 55.

[7] ЦГА ДВ РФ. Ф. 226. Раз. 1. Д. 17. Л. 13−18.

[8] Антоній (Мельников), архієп. Святий рівноапостольний архієпископ Японський Микола //Богословські праці. Рб. 14. М., 1975. З. 54.

[9] Роботи М. К. Сузиловского були відомий і громадськості Росії. Зокрема, що з них зберігалися у бібліотеці Л. Н. Толстого в Ясній поляне.

[10] Пайчадзе С. А., Кан Г.І. Російське видавництво «Воля «в Нагасакі // Книжка і книжкове залежить від Сибіру. Новосибірськ, 1989. З. 74−77.

[11] ГА РФ. Ф. 5825. Раз. 1. Д. 28. Л. 15−16 об.

[12] Позднеев Д. М. Матеріали з історії північної Японії стосунки до материку Азії, і Росії: У 2-х т. ЙокогамаТокіо, 1909.

[13] ЦГА. Ф. 1. Раз. 2. Д. 2314. Л. 182.

[14] ГА РФ. Ф. 818. Раз. 1. Д. 167. Л. 10−11.

[15] Феодосій (Перевалів), архімандрит. Російська духовна місія у Кореї. Харбін, 1926. С. 21, 63. ЦГА ДВ РФ. Ф. 702. Раз. 4. Д. 894. Л. 66−67. Пайчадзе С. А. Флот і книжка у АТР // Російська книжка у країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону: Нариси історії другої половини XIX — початку ХХ століття. Новосибірськ, 1995. З. 185−200.

[16] ЦГА ДВ РФ. Ф. 702. Раз. 4. Д. 894. Л. 66−67.

[17] Пайчадзе С. А. Флот й навчальна книжка в АТР // Російська книжка у країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону: Нариси історії другої половини XIX — початку ХХ століття. Новосибірськ, 1995. З. 185−200.