Альфред Нобель: романтик і пацифіст

Альфред Нобель: романтик і пацифист

Лауреат Нобелівської премії… Це звання у нашій «земне» світі є абсолютно унікальним визнанням заслуг самого невеликого відсотка від усіх які живуть землі людей, видатних наших сучасників, працівників благо людства у різних сферах науку й творчості. Скажи: «Він — лауреат Нобелівської премії», — і, і більше нічого зайве… характеристика людини вимовлена. Але ким була така, хто увічнив своє ім'я так вишукано й дуже просто, і чий капітал дозволив підтримувати самі сміливі людинолюбні починання настільки потужно й настільки тривало за часом. Ким був сам Нобель?

Альфред Бернхард Нобель народився 21 жовтня 1833 року у Стокгольмі. Він був четвертим дитиною у ній. Народився він дуже слабким, тому всі його дитинство відзначалося численними хворобами. З дитинства Альфреда пов’язувала ніжна любов матері, яка до кінця свого життя залишиться йому відданим другом.

Род Нобелів має селянське походження, причому що було прізвищем прізвисько «Нобелиус» (дане за місцем народження предка нашого героя) лише наприкінці XVII століття. На 1775 року дід Альфреда вкоротив своє прізвище і став Нобелем. Його старший син Еммануель (1801 —1872 рр.), архітектор, будівельник і винахідник — не відрізнявся особливою удачливістю. У 1827 року він одружився з Кароліні Андриетте Алсель (1803—1879 рр.), вони мали восьмеро, лише трьох із яких дожили до дорослого віку: Роберт, Людвіг і Альфред. Знайти собі застосування на батьківщині батькові майбутньої світової знаменитості зірвалася, і вирішив влаштуватися… у Росії. Тут у 1842 року от воно відкрило механічні майстерні з виробництва токарних верстатів і мін, а ще через п’ять років, коли налагодилося, перевіз до Санкт-Петербурга сім'ю. Для дев’ятирічного Альфреда дуже швидко російський став другим рідним мовою. Згодом він вільно володів мовою, французьким, німецькою і італійським мовами, що дозволило його біографам вказувати назву «космополітом». Безсумнівно, це — близько до истине…

Во час Кримської війни 1853−1856 рр. майстерні старшого Нобеля випускали підводні міни й те озброєння російського військового флоту, а він був нагороджений золотою медаллю «За старанність та розвитку російської промисловості». Але, на жаль, після воєнних подій замовлень стало замало, й в 1859 року Нобель повернулося на Стокгольм. Отже, Альфред я не встиг отримати систематичного освіти. Спочатку навчався вдома, в 1849—1851 роках (у віці 16−18 років) з пізнавальними цілями подорожував Америкою та Європі, та був двох років вивчав хімію у Парижі лабораторії відомого французького вченого Т. Пелуза (1807−1867 рр.). У Стокгольмі Альфред Нобель зайнявся дослідженням властивостей нітрогліцерину, новим речовиною, синтезованим в 1846 року італійським хіміком Асканио Собреро. Можливо, цьому сприяло часте спілкування його з видатним російським хіміком, професором М. М. Зининым (1812−1880 рр.). У 1863 року йому вдалося винайти практичний детонатор, що передбачав використання пороху для вибуху нітрогліцерину. Це винахід стало стрижнем її майбутнього добробуту. Використання нітрогліцерину для вибухів було небезпечним, у суспільстві до цього підприємства виникло негативне ставлення (тим паче, після вибуху самої лабораторії Еммануеля Нобеля), але у жовтні 1864 року Нобель переконав правління Шведської державної залізниці прийняти розроблене їм вибухове речовина прокладання тунелів. Він особисто залучив (зараз би сказали: він чудовою «піарником» і менеджером) капітал шведських комерсантів, заснував компанію та побудував завод із виробництва нітрогліцерину. Він був розпорядницьким директором, технологом, керівником рекламного бюро, начальником канцелярії і скарбником. До його покупців значилася американська Центральна тихоокеанська залізниця. Після набуття патенту на винахід інших країнах Нобель заснував першу зі своїх іноземних компаній «Альфред Нобель і Ко» (Гамбург, 1865 год).

Нобель постійно шукав шляхи стабілізації свого нітрогліцерину. Несподівано йому спала на думку думку змішати рідкий нітрогліцерин з хімічно інертним пористим речовиною, аби знизити вибухонебезпечність першого. Цим речовиною став кизельгур (диатомит) — гірська пориста порода, абсорбуючий матеріал. При змішанні з нітрогліцерином такий матеріал міг стати вільно сформований як паличок і вставлено в будь-які высверливаемые отвори. Самовільні вибухи припинилися. Запатентований в 1867 року новий вибуховий матеріал називався «динаміт, чи безпечний вибуховий порошок Нобеля». От і приніс йому основне багатство. Нове вибухове речовина дозволило здійснити такі захоплюючі проекти, як прокладка Альпійського тунелю на Сен-Готардской залізниці, видалення підводних скель в Хелл-Гейте, розміщених у Ист-Ривер (Нью-Йорк), розчищення русла Дунаю у районі Залізних Воріт чи прокладка Коринфського каналу у Греції. Динаміт став і засобом ведення бурових робіт на Бакинських нафтопромислах, де проектом керували його старші брати. Їх іменували не інакше як «російські Рокфеллери». Альфред був найбільшим індивідуальним вкладником в компаніях, організованих Людвігом і Робертом Нобелями.

В 70-і роки і 80-ті роки ХІХ ст. Нобель розширив мережу власних підприємств у основних країни з допомогою здобутої перемоги над конкурентами. Але потім він заснував світову ланцюг підприємств у рамках національних корпорацій з єдиною метою виробництва й торгівлі вибухівкою, додавши до улучшенному динаміту нове вибухове речовина. Військове використання цих речовин почалося з франко-прусської війни 1870—1871 років, але у продовження життя Нобеля дослідження вибухових матеріалів у воєнних цілях було збитковим підприємством. Суттєву зиск із своїх ризикованих проектів він отримував саме з допомогою використання під час спорудження тунелів, каналів, залізниць та автомагістралей. Тим паче, що вона завжди залишався пацифістом, на все життя відчуваючи болісні докорів сумління від цього, що його винаходи використовувались у військових цілях. Втім, про ці каяттях не знав ніхто. Альфред був потайним людиною, біографи його пишуть у тому, що він завжди було уважним слухачем і — ніколи, оповідачем, тим паче, він не розкривав своїх душевних переживаний.

Всего Нобелю належать 350 патентів, причому далеко ще не усі вони пов’язані з вибуховими речовинами. Патенти на водомір, барометр, холодильний апарат, газову горілку, конструкцію бойової ракети… Інтереси Альфреда були надзвичайно широкі: електрохімія, оптика, біологія, медицина, література… Він конструював автоматичні гальма, намагався виготовити штучну гуму і шкіру, досліджував нитроцеллюлозу і штучний шовк, працював над отриманням легких сплавів. В нього була велика і систематизована бібліотека. Нобель дуже не любив французьку літературу, обізнаний із Віктором Гюго, але із захватом читав Івана Тургенєва і норвезького драматурга і поета Генріха Ібсена. А поезія англійця Шеллі надихнули Альфреда на власну творчість. Нобель написав кілька п'єс, романів себе й віршів. Щоправда, лише одна з всіх таких численних творів було опубликовано.

В 1891 р. Нобель вирішив залишити Францію, у якій жив, заснувавши свій новий резиденцію в Сан-Ремо, розташованому в італійської Рив'єрі. Цьому передували: смерть близьких до нього людей — брата Людвіга, і матері, і навіть серйозна сварка з французьким урядом, яке чуйно стежило за монополізацією виробництва Нобеля, небезуспішно намагаючись то звинуватити їх у шпигунстві, то «вкрасти» чи привласнити його винаходи. На своєї віллі в Сан-Ремо, височить над Середземним морем, потопаючої в апельсинових деревах, Нобель побудував маленьку хімічну лабораторію, де він працював, як лише дозволяло час. Нобель полюбив Сан-Ремо над його дивовижний клімат, але зберігав ще й теплі згадки предківській землі. У 1894 р. він придбав железоделательный на заводі Вермланде, де одночасно вибудував маєток і обзавівся нової лабораторією. Два останніх літніх сезону житті провів у Швеції. Влітку 1896 року його брат Роберт. У цей час Нобеля почали год мучити болі у серці, й доктори, попередивши Альфреда про що розвивається важкої хвороби, порадили знову переїхати в Сан-Ремо. На той час він був власником близько сотні заводів, його бізнес перетворився на світову мережу корпорацій і синдикатов.

В особистому житті явно простежується схильність Нобеля до романтичному стилю, причому, по всіма ознаками, його всього захоплювали стихії почуттів, найтонших їх проявів. Він був романтиком, і було життя його соратникові оповита масою легенд, окремі необхідно переказати. Він, як усякий романтичний герой, був розчарований для жінок взагалі як і всякий розчарований романтик, шукав свою любов на все життя. У юності він був палко полюбив молоду шведку. Але несподівана її смерть, на взлёте їхніх стосунків, вразила Альфреда настільки, що дві десятиліття не міг доглядати за женщинами.

Спустя тривалий час, що у Парижі, він закохався у Сару Бернар. Але розвитку цих пристрасних відносин завадила мати. Відповідаючи на запитання Альфреда у тому, чи можна йому зв’язати долю з цим блискучої жінкою, вона геніально ответила:"…Я знаю, у Франції, до людини, загубившему своє життя через жінки, ставляться з співчуттям і нарікання, а сам герой пишається цим. На твоєї батьківщині, син мій, його вважали б дурнем. Бери приклад із шведів…". Отже, мати Альфреда завадила синові зв’язати життя з акторкою, ставлення яких у суворих шведських сім'ях було однозначно негативним, він також — не він і не послухатися її. Нобелю було тоді близько сорока. Стрункий брюнет з темно-синіми очима і виразними, правильними рисами особи, втомилася від самоти навіть через кілька днів просто помістив оголошення австрійської газеті: «Дуже багатий, освічений, середнього віку (41 рік) пан шукає …даму в зрілому віці, яка б працювати секретарем і вестиме господарство». На оголошення відповіла графиня Берта Кінські, дочка австрійського фельдмаршала. Після смерті останнього сім'я Кінські розорилася, і молода жінка мусила все працювати гувернанткою у ній фон Зуттеров… Звісно, в неї був таємний роман із сином господині, Артуром фон Зутте-ром. Тікаючи від невблаганною долі, ревнощі надають в Парижа й виробляє величезне вразити Нобеля. Але справжнє кохання не встигла розвинутися — вона повертається у Відень, де вінчається з молодою Зуттером. Доля цієї жінки разюча. Разом з чоловіком, працюючи журналістами і проживаючи у країні, вони правдиво висвітлювали у багатьох виданнях трагічні події російсько-турецької війни. Згодом Берта стала президентом руху прихильників миру. І — чудовий факт — за антивоєнний роман «Геть зброю!» в 1905 року його було визнана гідною Нобелівської премії мира!

О любовних історіях Нобеля можна знімати фільми, і дивно, що вони досі не зняті. Альфред зустрічає свою останнє кохання все тієї ж Відні. Її звуть Софії Гесс, їй 20 років і її — продавщиця в квітковому магазині. Зустріч пройшла з Альфредом, якому виповнилися у той пору 43 року, круто й назавжди змінила всю її долю. Багата квартира в Парижі, вишколена обслуга, річний дохід (за заповітом Альфреда) в півмільйона шведських крон… Нобель на все життя вів листування з усіма трьома жінками, знав про їхнє долі та, як могла, про неї піклувався, допомагав. Найбагатший з найбагатших людей світу, він мав прекрасним і шляхетним сердцем…

В 1896 року Нобель помер у своїй віллі «Міо нідо» («Моя гніздо») в Сан-Ремо. Крім слуг у домі був никого…

Истоки Нобелевого заповіту з сформульованим становищем про надання нагород за досягнення у різних областях людської діяльності, залишають багато що неясно. Відомо лише те, що документ остаточному вигляді є ще однією з редакцій колишніх численних нобелівських завещаний.

***.

Альфред Нобель завжди був пацифістом, на все життя відчуваючи болісні докорів сумління від цього, що його винаходи використовувались у військових цілях. Втім, про ці каяттях не знав ніхто: він був потайним человеком.

***.

А ви знаєте, що Нобелівська премія математикам не вручається (у цій галузі найпрестижнішої є Филдсовская премія). Справжня причина такий дискримінації невідома, проте є кілька «народних» пояснень. За версією, Нобель був закоханий в Софію Ковалевську, яка воліла йому шведського математика Маттаг-Леффлера. За другою, Нобель не любив Миттаг-Леффлера (лідера шведської математики того часу), який постійно випрошував пожертвування на Стокгольмський Університет. Нобель, розуміючи, що перший ж Нобелівську премію з математиці отримає саме Миттаг-Леффлер, викреслив математику зі списку. Втім, є держава й розумніше пояснення: Нобель хотів присуджувати премію за досягнення, які дають конкретну і велику користь людству — математичні досягнення зазвичай такими є. Разом про те, кілька математиків все ж отримало Нобелівські премії - по экономике.

Всего Нобелю належать 350 патентів: на водомір, барометр, холодильний апарат, газову горілку, конструкцію бойової ракети… Він конструював автоматичні гальма, намагався виготовити штучну гуму і шкіру, досліджував нитроцеллюлозу і штучний шовк, працював над отриманням легких сплавов.

Список литературы

Журнал Office file, 87.