Бретонская література

Бретонская література

Анна Мурадова.

Говоря про бретонської літературі, не можна обмежуватися описом власне літературних пам’яток. Досить важливо сказати як про існування тих творів, про які нам хоч щось відомо, а й тих, які може бути існували: судячи з непрямим вказівкам, і навіть про відсутності писемних джерел у період історії. Бо саме відсутність іноді дає чимало інформації для роздумів і дозволяє: зробити певні висновки щодо значимості (чи неважливості) окремих літературних жанрів.

Древнебретонский період

Первые писемні пам’ятки бретонського мови (ті нечисленні слова, які зустрічаються для рукописах) дуже складно ідентифікувати, оскільки бретонські і валлійці форми важко розрізнити. Мова бретонців у цей період був ідентичний мови острівних бриттів. Так було в книзі «Book of Llandav «розповідають про поїздці валійської принцепса Гуйднерта в Бретань.

" … quod ipse Guidnerth et Britones et archiepiscopus illius terrae essent unius linguae et unius nationis quamuis diuiderentur spatio … et tanto melius poterat renutiare scelus suum et indulgentiam requirere, conito suo sermone «.

" …так як Гуйднерт сам, і бретонці, і архієпископ цієї землі були однієї мови і одного народу, хоч і розділені простором… і міг краще розповісти про своє злодіянні і вимолювати своєму прощення, оскільки його мова була відомий «.

Более того, навіть трьома століттями пізніше, наприкінці XII століття, Гиральд Камбренский писав:

" Cornubia uero et Armorica Britannia lingua utuntur fere persimili Kambris tamen, propter originalem conuenientiam, in multis adhuc et fere cunctis intelligibili «.

" У Корновии і Армориканской Британії використовуються майже подібні мови, й у Кумбрии, через спільного походження вони в що свідчить і майже повністю зрозумілі «.

Первое час бретонський мову, бретонська культура і література поширювалися з заходу Схід. Як зазначають В. П. Калыгин й О. А. Корольов, «Бретонська культура опинилася у перші століття після імміграції на більш сприятливих умовах проти острівними країнами. У ІХ ст., мабуть, жодна кельтська країна мала такий стабільністю у соціально-політичному і військовому плані, як Арморика до правління Саломона і Алана Великого. «У цю епоху східний кордон зони поширення бретонського мови перебувала лише на рівні Mont Saint-Michel північ від і гирла Луари Півдні. У в східній частині Бретані говорили ви не: романські говори використовувалися частиною сільського населення, тоді як бретонський мова була мовою міських жителів та вищих верств українського суспільства, про що свідчить нижченаведена цитата:

" Anuawareth, grand seigneur d «Anast (aujourd «hui Maure-de-Bretagne) savait le breton et un peu de latin, mais avait un interprиte pour communiquer avec les gens de langue romane «.

" Ануаварет, великий пан Анаста (сучасний Мор-де-Бретань) знав бретонський і латину, але користувався б послугами перекладача у тому, щоб спілкуватися із людьми, розмовляючими на романському мові «.

В протягом всього древнебретонского періоду центрами бретонської культури були, як та інших кельтських країнах, монастирі (Ландевеннекский, Пленанский, Редонский та інші). Там створювалися, зберігалися і копіювалися численні рукописи, більшість яких було згодом втрачено.

Несмотря те що, що більшість рукописів, створені у період, дійде по наш час, ми можемо скласти певне уявлення про мову і літературі тієї епохи. І тому якщо першими мовними матеріалами (VVII століття) були деякі власні імена, які переважно у латинських хроніках і житіях святих тощо., то починаючи з VIII століття кількість пам’яток зростає, в основному з допомогою глосс.

Письменная література древнебретонского періоду

Поскольку в IX — X століттях внаслідок набігів вікінгів бретонські монастирі піддавалися руйнування і безліч рукописів безповоротно зникло, ми маємо ні одним літературним текстом бретонською мові. Проте писемні пам’ятки у той час не обмежуються глоссами. Так, Редонский картулярий включає в себе 273 грамоти, складені до 900 року, кожна з яких містить топоніми, особисті імена, правові формули. Крім цього, в картулярии є незначна кількість грамот XI-XIII століть. Крім Редонского, є і інші картулярииЛандевеннекский (ХІ ст), Кимперлейский (XII в). До того ж є свідчення про існуванні інших письмових текстів. Так було в лейденської рукописи Codex Vossiani Latin F 96 A зберігся фрагмент двомовної медичного трактату, де міститься понад 70 відсотків назв рослин i хвороб по-древнебретонски. Текст, мабуть, перегукується з VIII віці, й вважається найдавнішим з дійшли до нас пам’ятником бретонського мови.

Устная література древнебретонского періоду

Известно, що носіями усній літератури в Бретані, як і Островах, були барди. У VI столітті Венантий Фортунат, єпископ Пуатьє, стверджував, що у час «на кельтському чи армориканском мові були воспеваемы пам’ятні події історії, і що ж пісні ці називалися ле (leudi) «Поезія була тісно пов’язана з музикою, оскільки поетичні твори виконувалися під акомпанемент різних музичних інструментів. Бретонці використовували нотний систему, що вони успадкували від острівних бриттів. Проте донині не дійшло ні поетичної твори бретонською мові, і про існування багатою літературної традиції ми можемо бачити лише з свідченням сучасників і з переказам.

Литература

латинською мові

Говоря про бретонської літературі цього періоду, годі було обмежуватися літературою на бретонском мові. Якщо з ряду причин ми маємо документами на древнебретонском, кількість текстів латинською мові дуже багато у тому, щоб скласти враження про так званої бритто-латинской літературі. Тексти, про які йтиметься нижче, можна зарахувати до історичної і релігійної літературі.

Наиболее відомі твори De Exidio Britanniae («Про руйнуванні і завоюванні Британії «,) св. Гильдаса, засновника монастиря в Рюи і Historia Brittonum («Історія бриттів »). Один із версій останнього твору (рукопис Z з Шартра) має бритто-армориканское походження. Крім цих двох творів цього періоду належить дуже багато житій, частина з яких, на думку Нори До. Чадвик і Леона Флерио було переведено на латину з древнебретонского. За оцінками деяких дослідників, в IX столітті у Бретані існувало втричі більше латинських рукописів, ніж в усій Великобританії. Невипадково, говорячи про бретонської літературі, ми зараховуємо хроніки до літературної спадщини. На думку Нори До. Чадвик, використовувати історичні твори житія як джерела достовірну інформацію є дуже проблематичним. Їх стоїть скоріш розцінювати як літературні твори, які мають безсумнівними художніми достоїнствами.

Следует відзначити, що всупереч європейської традиції на той час, що передбачає анонімність творців рукописів, автори багатьох житій відомі. Так, автором Житія Самсона (Vita Samsonis), створеної початку VII століття, є Энок (Henoc), житіє Павла Аврелиана (Vita Pauli Aureliani) було написане близько 884 року ченцем під назвою Врмонок (Wrmonoc), житіє святого Махута (Vita sancti Machutis) було створено й у IX столітті Били (Bili), дияконом області Алет. У деяких епізодах останнього твору з’являються такі персонажі бриттской літератури, як король Марк (Marc «h), Градлон (Gralon), Артур (Arthur), і навіть містяться розповіді про фантастичних плаваннях у пошуках раю.

Бретонская література в XI — XIV століттях

Как зазначалося вище, внаслідок набігів вікінгів дуже багато письмових документів знищено, багато ченців залишали Бретань, яка, в такий спосіб, позбавлялась носіїв «ученого «культури. Також велике число представників бретонської знаті укривалося у цей тривожний час Франція має і сприйняло язик, і культуру цієї країни. Після нормандського завоювання (1066) герцогство Бретань довго перебувало під впливом то Франції, то Англії, де у той час також панував французьку мову. Бретонський язик, і бретонська культура, в силу цієї й інших причин ставали менш престижними, зона поширення бретонського мови скорочувалася.

Бритто-романская література

В в східній частині Бретані у період створювалися твори на старофранцузском мові (так звана бритто-романская чи франко-бретонская література). Особливої інтересу гідні такі твори: La chanson d «Aquin («пісня Аквина ») і Le livre des Maniиres («книга манер »).

La chanson d «Aquin приписується якомусь Гарену Тросбефу (Garin Trosseboeuf) і є епічну поему з 3000 віршів, яка розповідала легенду одного мавританського короля, який жив за правління Карла Великого, і вчинила набіг на бретонські берега. Історичним подією, легшим основою цього твору, у якому часто маври називаються норманнами (Norois), послужили, природно набіги вікінгів.

В «книзі манер «Етьєн де Фужер (Etienne de Fougиres) створює цілу галерею сатиричних портретів королів, знаті, селян, буржуа, священиків, але у найбільшою мірою критики й осміянню піддаються жінки.

Бритто-латинская література

В цей період як і велика кількість творів латинською мові. Не всі автори таких творів були бретонцями. Так, Марбод (Marbode) був уродженцем Анжу, але жив у Ренне, будучи єпископом реннским. До нашого часу дійшло безліч чудових зразків латиноязычной літератури, як-от De contemptu Mundi (про незначності світу) Бернара де Морлэ (Bernard de Morlaix) чи віршовані твори Адама де Сен-Виктора (Adam de Saint-Victor) Особливе місце у літературі бриттских народів займають твори валлийца Гальфрида Монмутського Historia regum Britanniae («Історія Британії «) (1135) і Vita Merilini («Життя Мерлина ») (1150). Ці дві твори були надзвичайно популярні й неодноразово переводилися і адаптувалися різними авторами, зокрема і бретонскими. Особливо треба сказати переклад під назвою Gesta regum Britanniae («Діяння королів Британії «) Гійома Реннского (Guillaume de Rennes), написаний 1234 і присвячений єпископу ваннскому.

Что саме стосується життєписів святих, цей жанр продовжував існувати й розвиватися. Найвідоміші твори якогось Ингомара (Ingomar), який, швидше за все, був ченцем в абатстві Сен-Меен (Saint-Mйen) на початку XI століття. До нашого часу дійшли шматки з Шевченкових творінь Vita Mevenni (Житіє Мевенна) і Vita Judicaelis (Житіє Юдикаэля). Найвідоміший уривок із листа останнього твору, є іншими інтересами, як піснею, восхваляющей військові подвиги Юдикаэля. Вважається, що ця пісня було переведено з бретонського, що підтверджено наявністю схожих описів на одній із пісень Талиесина, присвяченій прославляння короля Уриена Регедского.

Литература

бретонською мові

В нашому розпорядженні немає зв’язкових текстів на древнебретонском, проте ми можемо припускати існування літератури цією мовою. У цілому нині, характер пам’яток залишається тим самим — глоссы, написи, власні імена, топоніми, які для рукописах.

С XII століття починається новий етап у розвитку бретонського мови — період среднебретонского. Кількість бретонских текстів тоді як попереднім періодом зростає. Саме на цей час бретонська поезія стає популярної поза Бретані. Великим успіхом користувалися бретонські і валлійці жонглери. На жаль, до нас потребу не дійшли зразки поетичні твори, хто був дуже популярні в Німеччині й Англії. Ми можемо бачити про характер бретонської поезії лише з відгуків сучасників й те величезному впливу, що вона справила на творчість трубадурів і труверів. Слід зазначити, що бретонський язик у ті часи досі мав деяким престижем, по крайнього заходу, володіти цю мову було модно. Так, одну прекрасної дамі говорили:

" Її краса була досконалішою з будь-який погляду. Розумна і привітна, вона однаково добре говорила по-бургундски, по-франсийски, по-фламандськи і по-бретонски… «.

Известно, що у основу французьких «ле «й дуже званих «бретонских романів «Марії Французької, Кретьєна де Труа, Беруля і Тома лягли сюжети, запозичені з бретонської літератури, і найчастіше цих творів розгорталося біля Бретані. Менш відомий те що, що у таку ж епоху створювалося безліч анонімних поем, як-от Graelent, Guingamor Lecheor, які, очевидно, були значно ближчі один до оригінальним бретонским версіям.

В кінці XI і почав XII століття мода на бретонскую літературу сягнула свого апогею. У цей час відзначений найбільший відтік населення з Бретані на територію тодішньої Франції. Проте перше поетичне твір на ьретонском мові, збережений донині, датується XIV століттям. У латинської рукописи Speculum historiae («Дзеркало історії «), що датується приблизно 1350 роком, є кілька среднебретонских віршів з внутрішніми римами. Одне, переписане кліриком Ивонетом Омнесом (Ivonet Omnes), мабуть, є зразком бретонских ле на той час:

… An guen henguen am laouenas.

an hegarat an locat glas…

mar ham guorant va karantit.

da vout in nos oh he costit.

uam garet nep pret…

белая, усміхнена, мене потішила.

приветливая, блакитноока,.

Если моя любов мені пообіцяє.

провести ніч, а з нею,.

вечно улюбленої жінкою.

Бретонская версифікація (див. наведений раніше уривок).

Подобная складна версифікація, якої рясніють тексти наступного століття, і який проіснувала до XVII століття свідчить у тому, що поезія в Бретані була справою учених людей. Можливо, поети були особливої прошарком освіченої частині суспільства, хоча прямих вказівок цього немає. У кожному разі, така система версифікації існувала древневаллийской поезії, і з великою часткою ймовірності можна твердити, що ця систем склалася ще до його переселення бриттів на континент.

В ролі наведемо відомий уривок із листа поеми Buhez mab-den (Життя людини) анонімного автора:

Goude da stat ha pompadou Після твого стану та почестей.

Guyscamant ha paramantou Одягу і прикрас.

Ez duy an anquou ez louen Прийде Анку з радістю.

Pan troy enhaf da lazaff mic Коли йому доведеться тебе зовсім вбити.

Ma-z duy da neuz da bout euzic Коли твій вид буде жахливий.

Ha tristidic da bizhuyquen І сумний назавжди.

1. _ _ d _ _ _ d a.

2. e _ f _ _ e f a.

3. _ _ _ _ a _ a b.

1. _ _ _ g _ g _ c.

2. _ _ _ h _ h _ з.

3. _ _ _ з _ _ з b.

1 2 3 4 5 6 7 8.

Pan vezo da quic maru myc yen Коли твоє м’ясо стане мертвим і холодним.

Ne-deux car oar an douar certen Не буде близької людини землі.

Me-dest nac estren nep heny Запевняю, ні стороннього, нікого.

Na tut da ty na da priet Ні батьків, ні твого вдома, ні дружини.

Na ve mar dyspar e-z carset І хіба що сильно тебе ні любили.

En deurffe quet da guelet muy… Більше (ніхто) прийде провідати.

1. _ _ _ _ d _ d a.

2. _ e _ _ _ _ _ a.

3. _ _ _ _ a _ a b.

4. _ _ _ _ _ _ _ c.

5. _ _ _ _ _ _ _ c.

6. _ _ _ з _ _ з b.

1 2 3 4 5 6 7 8.

Еще один приклад бретонської версифікації,.

Mirouer de la Mort.

En leuenez oar lahez pan vezhont Коли вони на вершині радості.

Gant joaiou mat do grat ez ebatont З хорошим веселощами будуть грати.

Doe, а meulont pan guelhont ho bontez Вони возблагодарят Бога, бачачи свій щастя.

Ancouffnez oll oar vn stroll ho holl poan І всі разом забудуть свої мучения.

Hodeues quet gouzaffet en bet man Які вони стерпіли у світі.

Araint breman nomann han bihanez. І злидні, це зроблять тут.

1. _ _ _ a _ a _ _ a b.

2. _ _ _ з _ з _ _ з b.

3. _ _ _ b _ _ b _ b a.

4. _ _ _ d _ _ d _ d e.

5. _ _ _ f _ _ f _ f e.

6. _ _ _ e _ _ e _ e a.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10.

Средневековые теми в сучасному бретонском фольклорі

Итак, на жаль, ми лише небагато писемних джерел старше чотирнадцятого, як і раніше, що бретонська література переживала розквіт саме у цей період. Про цей факт свідчать як згадування про моді попри всі бретонське і вказівку існувати великої кількості літературних творів, що перший факт, що чимало сюжети, які були присутніми літературних творах збереглися в усній народної традиції до кінця століття століття.

Так, наприклад, балада, Gwerzh santez Enori (балада про святої Энори) обнаруживает зв’язки Польщі з сюжетними лініями житія святого Эффлама, легендою про королі Лірі й трьох його доньками, такими творами як Caradoc da Vannes (Карадок ваннский), Персеваль, і Трістан (прозове твір), Le Lai du Cor (Ле про розі достатку) і Vita Budoci (житіє святого Будока).

К цього слід додати, що теми, наявні у сучасної усній літератури і які були в Середньовіччі, найчастіше є спільними для бретонської й у валлийской середньовічної літератури. Наочним прикладом тому може бути капітальне дослідження Д Лорана, присвячене бретонської баладі Gwerzh ar Skolan (балада про Сколане) і легенді про Мерліна.

В як приклад наведемо баладу про Сколване. Персонаж бретонської балади по імені Сколан, Янник Сколан, Сколван, (Skolan, Yannig Skolan, Skolvan) засуджений за численні гріхи на вічні пекельних мук. Тільки благословення його матері може врятувати її від цього долі. Він є сіло світла на чорному коні в чорному вбранні, з чорним обличчям. Уся балада присвячена опису його злочинів, серед яких — вбивства, згвалтування, знищення худоби, розгром церкви, причому найстрашнішим гріхом і те, що він утопив книжку. Різні версії цієї балади (одній із яких була оброблена Т. Еге де ля Виллемарке) тривають в бретонської фольклорній традиції по цей день. Та ж сама з усіх версій була записала Ж. Пилипом на 80-ті роки ХХ века.

Аналогичный персонаж під назвою Исколан (Yscolan) є героєм валлийской поеми XII століття з Чуми Кармартена. Так само як і бретонський Сколан, Исколан засуджений за те, що підпалив церква, зарізав худобу та утопив книжку. Описание Сколана — Исколана в обох текстах схожі:

Валлийский текст:

Du dy uarch du dy capan Чорний твій кінь, чорна твоя одежда,.

Du dy pen du du hunan Чорний твоя голова, чорний ти сам,.

Ia du, ae ti ycsolan? Отже, ти — Исколан?

— Mi Iscolan, Yscolheic, — Я Исколан, клирик,.

Yseawin y puill iscodic Легкий розум дикуна,.

Guae ny baut a gaut Guledic Втопитися тому, хто ображає Бога!

Бретонский текст:

Du eo da varc «h ha du out-te Чорний ти вже і кінь твій чорний.

Pelec «h hock «h bet ha da belec «h «ні? Звідки що і куди ти їдеш?

XIV — XVII століття — відгомони бретонської літератури.

Начиная з чотирнадцятого кількість письмових пам’яток зростає, причому сьогодні вже ми можемо казати про дійшли до нас зв’язкових текстах бретонською языке.

Так, в абатстві Ландевеннек (Финистер) довгий час зберігалася рукопис, яка датується 1450 роком, у якій містилася так звана «королівська пісня «під назвою An dialog etre Arzur ha Guynglaff («діалог між Артуром і Гуингланом »). У у вісімнадцятому сторіччі рукопис була, на жаль, втрачено і про неї відомо тільки завдяки випискам, зробленою бретонскими лексикографами XVIII століття Будинком Луї Ле Пеллетьє і Грегуаром де Рострененом (про неї див. нижче). У 1924 року філолог Ф. Гурвиль виявив записи Ле Пеллетьє на горищі одного замку біля Морлэ.

Текст «Діалогу «дуже цікавий з багатьох причин. По-перше, на думку Я-Б Пириу, текст є продовженням легенд артурівського циклу, колись поширених в Бретані. По-друге, бретоноязычный клірик, автор цього тексту, побудував поему в такий спосіб, що діалог короля Артура і віщуна Гуинглана є панегіриком королю Франції, яку бретонці покладали великі надії перед небезпеки: котра виходила від англійців.

Вне всяким сумнівом, ця поема була неодноразово переписана більш-менш безграмотними кліриками, піддалася численним змін і деформаціям, отже будувати висновки про мовних і літературних особливостях вихідного тексту дуже важко. Збережені донині шматки з поеми рясніють французькими запозиченнями й недосконалі з погляду письма. Тим щонайменше, деякі архаїзми і що збереглися внутрішні рими вказують те що, що, швидше за все перший варіант «діалогу «був цікавий й у художнє в мовному плані.

Важным подією історії бретонського мови та літератури є словник Catholicon (Католікон), складеного Жаном Лагадеком (Jehan Lagadeuc). Це трьохмовний бретоно-латинско-французский словник ad utilitalem clericorum pauperum Britaniae (від використання бідними кліриками Бретані), є й першим словником французької. Найдавніша з відомих нам рукописів «Католикона «датується 1464 роком, перше друковане видання — 1499 г У цей період побачила світ і латинська граматика Donoet, написана по-бретонски.

Основную масу літературних творів на той час, як і зараз, становили житія святих. Збереглося досить великий віршованих і прозових творів цього жанру, причому безліч документів XVI століття створює хибне враження розквіту бретонської літератури у цю епоху. Насправді тексти XVI століття свідчить про початку занепаду бретонської письмовій літературної традиції. За рідкісними винятками (див нижче) тексти цього періоду рясніють французькими запозиченнями, літературні гідності цих творів також можна назвати видатними. І, тим щонайменше, ці тексти цінні нам остільки, оскільки вони засвідчують занепаді потужної традиції, цим підтверджуючи сам собою факт її існування.

Несомненно, появи у Бретані друкарства в 1480 року і наступне його у XVI столітті, вплинув збільшення кількості письмових пам’яток. Поширенню друкованих книжок сприяла також пересувна торгівля, організована в 1480 року Гійомом Лепином (Guillaume de Lespine), за дорученням реннского книгопродавця Гійома Туза (Guillaume Touse). Проте, велике кількість друкованих творів склали французькою і латини, даних про скільки-небудь значимих періодиці бретонською мові не є, виняток становить, мабуть, вищезгаданий «Католікон ». Слід зазначити, що рукописна традиція, попри раніше поява друкарства в Бретані залишалася до ХІХ століття, причому у рукописному варіанті існували переважно твори бретонською мові.

Более того, деякі твори створювалися ви не. Так, наприклад, в перших бретонских містерій авторські ремарки було написано латинською мові. Цікавим є твір Venicreator, написане наполовину латиною, наполовину по-бретонски «на вшанування пані Анни, герцогини-королевы «- Enn henor dan Ytron Anna hon ducgez rouanez — із нагоди приїзду на паломництво в Фольгоат в 1505 року.

Тем щонайменше XVI століття відзначений существованем наступних відомих нам літературних творів (переважно релігійного змісту): Tremenvan an Ytron Guerches Maria (Успіння пані Діви Марії), Pemzec levenez Maria (П'ятнадцять радостей Марії), Buhez mab-den (Життя сина людського) анонімних авторів. Окремо слід відзначити поему Mirouer de la Mort (Дзеркало смерті) з 3 602 рядків, написану в 1519 року Метром Жаном Ан Аршер Кіз із парафії Плонговен (Maestr Iehan An Archer Coz a barrez Plongonven). Ця поема була вийшла друком 1575 року, присвячена, як і Buhez Mab-den, розмірковуванням про долю, про «смерть і його наслідки. На таку ж тему розмірковує і безіменний автор поеми Passion, надрукованій у Парижі 1530 Эозеном Киливером (Eozen Quillivere).

Говоря про перелічених вище творах, слід зазначити, що й сюжети здебільшого запозичені із французьких містерій і житій святих. І, тим щонайменше, в декого з тих простежуються паралелі з літературними творами Британських островів, як і житії святої Нонни (Buhez santes Nonn), рукопис якого датується початком XVI століття, але її, може бути є списком з древнішого манускрипту, який, на думку Ж. Л. Деффика відбувається з скрипторію абатства Даулас (Daoulas) і датується часом між 1350 і 1398 роками.. Порівняно пізній цього твори, природно, рясніє французькими запозиченнями, система внутрішніх рим розхитана, текст рясніє словами-паразитами, вставляемыми у тому, щоб дотриматися віршований розмір. І все-таки, відповідно до Я.-Б. Пириу, деякі уривки тексту є відгомони стародавніх бретонских ле.

Житие Святий Нонни є театральну п'єсу з більш як 2000 віршів. У ній згадуються понад сімдесяти персонажів, серед яких — святої Патрік, святої Гильдас, святої Диви, Мерлин. Содержание п'єси перегукується з бретонскими легендами про святих: Бог передрікає, що за тридцять років народиться святої Диви Юна Нонна, котра готується стати черницею, згвалтована королем Керитиком, що зумовлює народженню святого Диви, що у уявленням епохи, було протиприродно.

На цьому прикладі видно, що з дійшли донині творів, відомі нас у пізнім списками, зробленою більш-менш безграмотними кліриками, і інколи дуже важко судити про початкових достоїнствах — чи недоліках — вихідного тексту. Останній, проте, можливо частково відновити, спираючись на математично бездоганну систему внутрішніх рим, присутніх у вихідних текстах.

Однако серед тих документів, які у нашому розпорядженні є держава й літературні твори, які мають безсумнівну художньої цінності, як, наприклад, Житіє Святий Женев'єви Брабансткой, про яку буде вказано нижче. Проте ще одне проблема у тому, що не тексти сягнули нас повністю, як, наприклад, п'єса Житіє святої Барбі (Buhez Santez Barba), що була видана 1557 г. Інші, щонайменше цікаві п'єси збереглися лише уривках: Destruction de Jйrusalem (Руйнування Єрусалима), Buhez an itron Sanctes Cathell (Житіє святої Катерини), Buhez Sant Gwenole (Житіє святого Гвеноле), Amourousted eun den coz (Любовні пригоди старого). Ці три п'єси відомі нам завдяки рукописним копіям, зробленою Будинком Луї ле Пеллетьє. По твердженням лексикографа, у його розпорядженні були рукописи цих п'єс, причому рукопис «Руйнування… «було виконано ще до його запровадження друкарства в Бретані. П'єса «Житіє св. Гвеноле «була у двох варіантах, ближчий було датовано 1580 г. Що ж до третьої п'єси, то, за словами Ле Пеллетьє, у неї надрукована і являла собою невелику книжку, що вийшла Морлэ в 1647 року. Вона примітна тим, що це відома нам п'єса світського змісту. Але саме жанр цього спектаклю зумовив те що, що в розпорядженні є лише незначні уривки з нього. Як бачимо вже з самої назви, п'єса є комедію дуже фривольного змісту (старий хоче брати шлюб із юної дівчини, в результаті вона дістається підприємливому слузі), і як Будинок Луї Ле Пеллетьє, священик бенедиктинець, не зважився скопіювати її цілком. Проте самим фактом існування дана п'єса зазначає, що до цього часу у Бретані була якась традиція світської літератури. До того ж дію цієї п'єси розгортається Бретані (на відміну основної маси інших) і його персонажі носять бретонські імена.

Устная література бретонською мові

Параллельно з вироджується письмовій літературної традицією існувала жива й сильна традиція — усна народна література. Зрозуміло, будувати висновки про її наявність ми можемо лише з пізнішим джерелам, які належать до доти, усні твори було записано збирачами фольклору (див. ниже).

Среди численних жанрів усній бретонської літератури особливий цікаві балади (gwerzhiou), у яких, на відміну інших жанрів часто запам’ятовувалися не вигадані, а реальні події. Так, Донасьен Лоран з своєму дослідженні показав, що у основу деяких балад, зібраних і записаних XIX століття, лягли події попередніх століть, саме раннє з яких датується XV століттям: одне з балад розповідає про висадці англійських військ на Леонское і Трегьерское узбережжі. У одній з балад відбито облога Гвенгампа (1488г), до опису якої домішані деталі подій 1591 г. У одній з балад докладно описуються події селянського повстання 1490 року, те що і натомість франко-бретонской війни, проте перші її рядки відносять нас до ще більше раннього події.

Литература

бретонською мові XVII столітті

Границей між среднебретонским і сучасним бретонским мовою, і навіть початок нового періоду історія бретонської літератури прийнято ототожнювати з твором «Катехізис і навчання для католиків «(Catechism hac Instruction evit an Catholicqet) Жіля де Каранпюилля (Gilles Keranpuil de Bigodou) (1530 — 1578) що є переклад латинського катехізису єзуїта Канизиуса (Canisius). характеризуючи з цього нового періоду, слід зазначити, що колишні літературні жанри продовжували своє існування. Тож ми маємо велику кількість п'єс релігійного змісту.

Говоря про сценічних творах, необхідно передусім згадати містерію Santez Jenovefa a Vrabant (Свята Женев'єва Брабантская) Ця п'єса збереглась у трьох пізніх версіях, і «ймовірно було написано близько 1640 року якимось єзуїтом, який, на думку Р. Ле Дюка, як був різнобічно освіченим людиною і мав тонким художнім смаком і непересічними літературними здібностями, а й чудово знав бретонський язик, і віртуозно володів технікою бретонської версифікації. Автор максимально використовує можливості бретонського мови (полісемія, внутрішня і фінальна рима, гра слів, зміни сенсу слова) задля досягнення своєї мети. Відповідно до Ле Дюку, крім буквального сенсу тексту, існує «другому плані «, другий сенс, створюваний з допомогою вищезгаданих мовних і літературних коштів. У цьому автор тексту не винаходить нових рим чи нових смислів загальновідомих слів, частина з вживаних їм рим банальні, деякі є званими «кліше », проте щодо одного разі їх вживання не є випадковим. До того ж автор вдається для використання кількох мовних і стилістичних прикладів одночасно, ніж сягає максимального ефекту. У цьому, зазначає Ле Дюк, мову цього спектаклю є «перебільшений приклад нормально функціонувати мови «.

В це водночас публікувалися і збірки поезій творів, такі як Novelov ancien ha devot (Давні набожні різдвяні пісні) 1650 чи Tragedienn Sakr (Священна трагедія) 1651 і Dialogue avec la Mort (Діалог зі смертю) 1656. Метою таких творів була насамперед релігійне виховання читачів, та деякі рядки просякнуті іншим змістом, як нижчеподаній чотиривірш з «Діалогу із смертю », у якому дівчини говорять про собі так:

Me, а rauis pep den, certк drй va quenet,.

Drй va tal aliou loar, va diou geus goularet.

Drй va corf, а so drant, ganlant epep andret,.

Charmi «r maro deiz ha nos, ameus me proposet.

Я спокушаю всіх чоловіків, звісно, моєї красотой, Моим чолом місячного кольору, моїми кораловими губами,.

Моим веселим тілом, всім прихильним,.

Я збираюся спокушати смерть вдень і вночі.

Как це випливає з наведених вище прикладів, автори даних творів також володіли технікою внутрішніх рим і успішно її застосовували. Проте саме XVII столітті зазначено різке зникнення цієї характерною риси бретонської поезії по невідомої нам причини. Попри те що, що ми маємо достатнім кількістю прикладів використання цього рим, нам невідомо, яким чином автори навчалися цієї техніці, опанувати якої дуже й дуже нелегко, як і бретонська віршована традиція (дуже архаїчна формою, як засвідчили вище) змогла проіснувати які так довго.

Возможно, зникнення системи внутрішніх рим пов’язано певною мірою з все усе міцніючим впливом французької літератури на бретонскую. Престиж бретонського мови у тому столітті упав настільки, що його вже називають «нижнебретонским нарєчієм «(le bas-breton). Однак те водночас з’являються перші спроби «підняти «бретонський язик у очах освіченої публіки і її «праматір'ю всіх мов » .

Так, в 1659 року було опублікована книга П. Монуара (P. Maunoir) «Sacrй Collиge de Jesus «- катехізис бретонською і граматика бретонського мови, а також наявність його ж словник «Franзois-breton armorique ». Цей твір справила великий вплив на бретонскую орфографію (саме він ввів позначення мутацій на листі, запропонував скасувати диграфff тощо.), отже дату виходу цієї книжки — у світло прийнято вважати початком сучасного періоду в історії бретонського мови. З іншого боку, в передмові зі своєю граматиці Монуар намагається надати бретонському мови благородне походження:

" La langue des Celtes n «ayant aucune alliance avec les langues qui estoient en vigueur du temps de Cйsar, reste, а conclure que p. s «il est restй quelqu «une des primitives, qui furent infuses au temps da la bastille de la tour de Babel, la Celtique, ou Gauloise est une de celles lа, ayant d «aussi fortes raisons de son antiquitй, que les autres dont nous avons parlй, & par consйquent que la langue Armorique est une des primitives, autant qu «on peut raisonner dans l «obscuritй de l «antiquitй, si on peut prouver, qu «elle est la mкme que l «ancien Gaulois » .

" Оскільки мову кельтів ні пов’язаний одним із тих мов, що були сильними у часи Цезаря, залишається укласти, що й залишилися будь-які первозданні мови, хто був викликані Богом під час побудови Вавилонської Вежі, то кельтський чи галльський є одна з мов, має настільки самі сильні докази свою древність, як й ті інші, ми говорили, і, отже, армориканский мову одна із найдавніших, наскільки може бути говорити про давнини, якщо довести, що той ж мову, як і галльський. «.

Такие міркування були викликані прагненням дати відсічі греко-латинської цивілізації, яку ніс з собою французьку мову і французька культура. Як це буває, нав’язування інший культури та іншої мови сприяла прагненню підняти у власних очах громадськості місцевий язик, і місцеву культуру. Таке «націоналістичний «рух, що мало за мету пошук «кельтських (галльських) коренів «зародилося ще попередньому столітті, і знаходило себе у таких працях, як: «Les Illustrations de Gaule et singularitez de Troyes «(Ілюстрації Галії і особливості Трої) Мера де Бельж (Le Maire de Belge) 1509, «L «Epitome de L «Antiquitй des Gaules «(Переказ галльських старожитностей) Гійома дю Беллэ (Guillaume du Bellay) 1556, L «Histoire de L «estat et rйpublique des Druides, (Історія життя та державність республіки друїдів) Ноеля Тайпье (Noлl Taillepied) 1585.

Все ці твори, очевидно вже з самих їх назв заклали фундамент кельтомании, пізніше прийняла застрашливий розмах і искорененной і нині. Для бретонців такі міркування важливу роль відігравали тим, що мова знаходив щонайменше гідну родовід, ніж грецький латинське, отже мав право існувати які з цими мовами.

Литературные твори XVII століття, як й раніше переважно з художніх творів релігійного змісту: поема Passion (Пристрасті Господні), що складається з 4650 віршів (вважається однією з шедеврів на той час), написана Мессиром Лораном Ришу (Missire Laurans ar Richou, bellec ha cure en parrous a Plounez, escopty Sambrieuc), священиком і вікарієм приходу Плунез, єпископства Сен-Брие, в 1678 г, «Створення світу «(Creation ar bet), «Свята Трифина і король Артур «(Santez Tryphina hag ar Roue Arzur) Життя Маларже (Bue Malarge).

Чрезвычайно популярним до цього і наступне час був твір Buez ar pevar mab Emon «Життя чотирьох синів Эмона », яка згодом, в 1780 року було зарифмована і продовжувала своє існування у вигляді поеми. Популярність «Чотирьох синів … «була така, що до ХІХ століття це твір читали і знали у всій Бретани.

Не меншою популярністю користувалася книга Ar bugel fur da dri bloas (Дитина, мудрий у роки), переведення з французького зроблений 1660 року аптекарем Гійомом де Буазарди (Guillaume du Boishardy), яка перевидавалася до другої половини ХІХ століття.

В це водночас створили переклад Біблії на бретонський мову, виконаний частково віршем, частково в прозі. Його автором був Жан Хюэльван (Jean Huelvan), колишній спочатку моряком, мушкетером, та — парафіяльним священиком в Бриеке (Briec). Проте, його переклад недоотримав схвалення церкви. А загалом він написав 13 томів творів, про які нам нічого невідомо.

В це водночас видається дуже багато релігійнопросвітницькою літератури: Confessional, Euzen Gueguen Нант, 1612, An mirouer a Gonfession, «Дзеркало сповіді «, видане в Морлэ (Montroulez) в 1621, яке було переказано Тангі Гегеном (Tanguy Gueguen) з французької перекладу іспанської книжки Doctrina Christina єзуїта Дієго Ледесма (Diego Ledesma).

Бретонские балади і музика пісні

Как й раніше, маємо мало прямих вказівок існувати світської літератури на бретонском мові, проте відомо, що час створювалося велике кількість різноманітних пісень і балад у період. Проте, більшість із тих пісень, хто був записані збирачами фольклору XIX століття (див. нижче) були складено до Революції, XVII — XVIII століттях. Що ж до даного нас періоду, ми можемо назвати «Нову баладу «Goures nevez, переписану в 1632 року Ивом ле Патезуром (Yves Le Patezour), нотаріусом з Плебиана, а також баладу про битву біля Камаре в 1694, сатиричну пісню, написану в 1697 г, пісню задля слави Людовіка XIV і дофіна Франції. За свідченням сучасників, переважають у всіх, навіть найбільш віддалених куточках Бретані, носія мови складали пісні і балади з кожного важливого приводу.

Бретонская література в у вісімнадцятому сторіччі.

Языковая ситуація.

В протягом XVIII століття зона поширення бретонського мови скорочується, і східний кордон розповсюдження даного вірусу зсувається до Сен-Назеру, проходячи через Рош-Бернар, Жосселин, Луэдак, Сен-Брие. Однак до заходу від цього уявлюваного лінії переважна більшості населення володіє лише бретонским. Кількість носіїв мови дорівнювало приблизно мільйону людина, більша частина з них мешкала у сільській місцевості, проте в з відпливом населення із сіл до міст бретонський мову стала мовою найманих робітників і ремісників. У цьому розвиток портових міст веде до поступового проникненню французької завезеними на територію Нижньої Бретани.

Церковь користувалася двома мовами — служби проводилися латинською мові, а проповіді читалися по-бретонски.

Важно відзначити, що цей період створення шкіл у нижньої Бретані не було пов’язано з нав’язуванням французької сільського населення. Навчання в духовних закладах велося латиною, а сільські школи — бретонською, там учні отримували навички читання і автора листа рідною. Як сказано нижче, саме ці читачі адресувалося велика кількість творів релігійного змісту, написаних по-бретонски.

В це водночас розтер інтерес до бретонському мови серед освічених людей. Цей інтерес з одного боку, викликаний кельтоманией (див. нижче), що до кінця XVIII століття сягає великого розмаху, але з іншого боку, до спроб створення літературної норми бретонського мови. Так було в 1723 року виходить Dictionnaire breton — franзais du diocиse de Vannes, Бретонско — французький словник Ваннской єпархії, автор П'єр де Шалон (Pierre de Chalons). Кілька пізніше, в 1732 року побачило світ словник Грегуара де Ростренена (Grйgoire de Rostrenen) «Dictionnaire franзais-celtique ou franзais-breton », шістьма роками пізніше, в 1738 року побачила світ його ж граматика «Grammaire franзaise-celtique ou franзaise-bretonne ». У 1744 року у Лейдені було видано франко-бретонский словник ваннского діалекту (Dictionnaire franзais-breton ou franзais-celtique du dialecte de Vannes), автором якого було Силлар де Керампуль (Cillart de Kerampoul). У 1756 р цей словник його було перевидано Гаазі. І, нарешті, в 1752 року було видано «Словник бретонського мови «(Dictionnaire de la langue bretonne) Ле Пеллетье.

Помимо цього, в у вісімнадцятому сторіччі було створено кілька рукописних словників, і решти ненадрукованими: словник Коаталема (Coatalem), що мав 8 800 рукописних сторінок, франко — бретонський словник П'єра де Шалона (Pierre de Chalons), Латино-кельтская граматика (Crammatica Latino-celtica) Алана Дюмулена (Alain Dumoulin), яка згодом, в 1800 року було все-таки видана Празі, як і французька і бретонська граматика (Grammaire franзaise et bretonne).

Литературные твори бретонською мові

Количество літературних творів бретонською мові, дійшли до нас від рівня цього періоду порівняно невелика. Багато чого число раз видаються книжки релігійного змісту, написані такими авторами як Геген (Guйgen), Брі (Bris), Маріон (Marion). Літературні гідності цих творів невеликі, при цьому бретонський мову у яких насичений французькими запозиченнями. Набагато більше для дослідників представляють збірники релігійних гімнів (кантик), що виходили друком повсюдно.

Особо треба сказати такий важливий для бретонської культури твір як Buhez ar Saent (житія святих), написане Священиком Клодом-Гийомом Мариго (Dom Claude-Guillaume Marigo). Ця книжка справжнім бестселером і користувалася феноменальним успіхом, багато бретонців вивчилися за нею читати, практично у будинку у сільській місцевості був примірник цієї книжки. Вперше видана 1752 року, вона перевидавалася 18 раз, востаннє - в 1927 г.

Чуть менш популярне була книга такого змісту Heuryou brezonec ha latin (Бретонський латинське часослов), опублікований у 1760 року у Кемпері, автором якого було абат Шарль ле Брі (Charles Le Bris). Що ж до світської літератури, ми можемо згадати такі видатні твори. Автор першого їх, Клод-Мари ле Ле (Claude-Marie Le Lae), (1745−1791), народився селі Горре-Кум (Gorre-Koum) кантону Ланнилиз (Lannilis) в селянської сім'ї. Його прийнято вважати однією з видатних літераторів, писали на бретонском мові в XVIII столітті. Закінчивши коледж в Cен-Поль де Леон (Kastell-Paol) соціальній та Ренне, він став адвокатом, та — суддею в Ландерно (Landerne). У той самий час ле Ле займався твором віршів на трьома мовами — латинському, французькому і бретонском. Їм було написано, зокрема, Simpliciteou, epigrammou (прості речі, епіграми) в 1763—1767, Ar з «hi (Собака) 1772. Однкао найвизначнішим твором вважається Sarmon great war ar maro a Vikael Morin (На смерть Микеля Моріна). Як вона та більшість бретонских творів на той час, воно є переказ французького оригіналу, однак у бретонском варіанті привнесено занадто багато оригінального, щоб можна вважати його лише адаптацією іншомовного тексту. Мова цього твору далекий до тієї суміші «французького з нижнебретонским », де писали частина з авторів на той час. Мова і стиль ле Ле повною мірою автентичні й по гідності оцінені сучасниками і нащадками. Так, Гастон Эсно (Gaston Esnault) у одному з своїх листів до Анатолю Ле Бразу (Anatol ar Braz).

" Le Lae le Voltairien, le fin styliste en vers latins, l «ami des cinquante recteurs du Bas-Leon qu «il plaisante dans Ar З «hy, Le Lae est notre meilleur ou notre seul йcrivain breton avant la Rйvolution… «.

" Вольтерианец Ле Ле, чудово володіє стилем латинські вірші, друг п’ятдесяти парафіяльних священиків від Нижнього Леона, з яких він жартує в Ar З «hy, Ле Ле — наш найкращий чи наш єдиний дореволюційний бретонський письменник «.

Разумеется, дана оцінка кілька завищена, проте вона відбиває ставлення бретонских літераторів творчості Ле Ле.

На той самий час довелося творчість ще двох видатних літераторів, писали бретонською мові - Паскаля де Керенвевера (Pascal de Kerenvever), уродженця Роскоффа (Rosko) (1729−1794) і Поля-Этьена Тетара (Paul Etienne Testard) (1712−1794), торговця з Плугастель-Дауласа (Plougastell-Daoulas). Про першу нам відомо лише те, що він зробив An douz rezeudig ha laouen (нещаслива і задоволена кохана), невелику комедію, що складається з які чергуються прозових частин 17-ї та пісень. Що ж до Поля-Этьена Тетара, він відомий нам завдяки перекладами од Горація на бретонський мову, епіграмою на адресу абата Корнилии (Cornily), гімну, який виконувався із нагоди посадки «дерева свободи «в Плугастель-Дауласе, і навіть «Піснею коваля «(Chanson ar Marichal), що була популярною в кінці XVIII століття.

Бретонская література XIX століття.

Кельтомания тож до бретонському мови.

С виходом друком у в 1760 року «Оссиановых пісень «МакФерсона освічені люди Європи відкрили собі кельтську культури і літературу. У Бретані ці поеми зустріли охоче, тим паче, що є дані про існуванні в Бретані наприкінці XVIII аристократичних літературних гуртків, члени яких немає гребували бретонским мовою. Так було в замку Брезаль (Brezal) в Ландерно (Landerne) проводилися бретонські вечора, учасники яких, абати де Буабилли (de Boisbilly), Де Пентрез (de Pentrez), батько Ів де Кербеф (le Pиre Yves de Kerbeuff) та інші освічені люди розважалися складанням віршів на французькому і бретонском.

Однако сплеском кельтомании в Бретані ми маємо як МакФерсону, а й творам місцевих авторів. Крім тих, що було перелічено вище варто згадати також Будинку Мартіна (Dom Martin) «Релігія галлів «(La religion des gaulois) 1727, і навіть праці лексикографом Грегуара де Ростренена Будинку Ле Пеллетьє. Наукові праці які з роботами літераторів пробудили інтерес освіченої публіки до кельтським старожитностей. У результаті виникла своєрідна «мода «на бретонський мову. Вона призвела до створення в початку ХІХ століття так званої «Кельтської академії «. До її складу ввійшли Ле Бриган (Le Brigant), Ла Тур Д «Овернь La Tour d «Auvergne), Камбри (Cambry). Метою Академії було «Відтворити історію кельтів, відшукати пам’ятники кельтської епохи й досліджувати, обговорити і пояснити », і навіть «вивчити і опублікувати етимології слів всіх мов виходячи з кельтско-бретонского, валійської і гаэльского ». Останнє робилося з великим ретельністю і запропонував переважно з допомогою хибних етимологій. Так, Ла Тур буд «Овернь в книзі «Les origines gauloises «будує назва Піренеїв до бретонському per (груша), а назва Альп до бретонському al «інший «і pez «кінець ». Члени «Академії «підхопили також стару ідею у тому, що бретонський праматір'ю всіх мов і культур дістався людям від Адама і Єви.

Конечно, такі міркування можуть викликати усмішку, непотрібно забувати ще й у тому, що переважно кельтоманией страждали аристократи, не прийнявши французьку революцію і, стурбовані пошуком національної бретонської ідеї, відповідно, їх «наукові «пошуки були спрямовані саме у створення такої ідеї.

И все-таки кельтоманы XVIII століття підготували грунт серйозних досліджень, у області бретонського мови. передусім заслугою лише українців у тому, що вони пробудили інтерес до бретонської народної літературі, мови оригіналу й історії Бретані.

Первые збирачі фольклору

Одним із перших збирачів бретонського фольклору можна вважати Олександра Ледана (Alexandre Ledan) (1777 — 1855), який ще на початку періоду Реставрації взявся збирати поетичні твори бретонською мові, які були як і усній, і у письмовій формах. Збірник завершився до 1850 року.

Примерно до того ж саме час Емар де Блуа де ля Каланд (Aymar de Blois da la Calande), (1760- 1855) становив збірник з 12 пісень і балад, одній із яких, L «hйritiиre de Keroulas (Спадкоємиця з Керулаза), згідно з автором збірника була створена з урахуванням реального випадку, що відбувся наприкінці XVI століття.

Более великої була колекція Барбі Эмилииде Сен-При (Barbe Emile de Saint-Prix) (1789−1869), її збірник включав у собі близько сотні творів, зібраний в районі Морлэ (Montroulez). Слід згадати чергового збирача фольклору, графа Де Кергариу (Compte de Kergariou) (1779−1849).

Всех них прийнято вважати першим поколінням збирачів бретонського фольклору. Своєю діяльністю вони випередили роботу де ля Виллемарке, що є, мабуть, найвідомішої і найбільш суперечливою особистістю історія бретонської литеатуры. ОДнако перш ніж казати про де ля Виллемарке, потрібно нагадати і менш поширеного представника другого покоління, Жана-Марі де Пенгверна (Jean-Marie de Penguer) (1806−1856), що зібрав воєдино близько 500 текстів, зібраних їм у Трегьерской області й Верхньому Леоні.

Гонидек. (1775−1838)

Жан-Франсуа Ле Гонидек (Jean-Franзois le Gonidec) надав на сучасний бретонський мову, мабуть, більший вплив, ніж будь-хто другой.

Выходец із дрібної бретонської знаті, уродженець Конці (Conquet), Ж. -Ф. Ле Гонидек довге час служив чиновником під управлінням Вод і Лісів й більшість часу проводив поза Бретані. У 1805 року він, що з Жоанно (Johanneau) і Камбри (Cambris) засновує так звану Кельтську Академію (див. нижче). У 1807 року опубліковано його «кельто-бретонская граматика (grammaire celto-bretonne), а 1821 — «кельтско-бретонский словник «(dictionnaire celto-breton) починаючи з 1833 року Гонидек обгрунтовується в Парижі, де зустрічається з осілими там молодими бретонцями, які поападают під агресивний вплив його идейю. Серед цих молодих романтиків — Огюст Бризё (Auguste Brizeux) і Теодор Эрсарт де ля Виллемарке (Thйodore Hersart de la Villemarquй).

Гонидек вніс дуже серйозний внесок у розвиток бретонського мови, в частковості, для створення його літературного варіанта, хоча це внесок не можна оцінити однозначно.

Гонидек спробував спростити бретонскую орфографію, і навіть виробити єдині всім діалектів граматичні правил і створити щось на кшталт наддиалектной літературної норми. У основу «стандартного «бретонського років леонский діалект.

Однако у своїй Ле Гонидек був пуристом, і становив свій словник і граматику так:

" …en purgeant des textes sur lesquels je m «appuie des mots d «importation йtrangиre, et les remplaзant par les vrais expressions celtiques, en les йcrivant dans une orthographe mйthodique, rйguliиre et conforme au gйnie du breton. «.

" … Очищаючи тексти, куди я спирався від іноземних слів, і замінюючи їх у кельтські висловлювання, записуючи їх за правилам методичної орфографії, регулярної та відповідній бретонському генію… «.

Такая установка не могла не завадити подальшого розвитку бретонської літературної норми. З одного боку, заміна французьких запозичень споконвічними бретонскими словами видавалася дуже розумної мірою, оберігає бретонський мову від «засмічення «иноязычно лексикою, але, з іншого боку, цей захід виявилася справжньої міною уповільненої дії. Кожне наступне покоління пуристів лише підвищувало розрив штучно створеної літературної нормою, і живим розмовним мовою. До того ж, прагнення Гонидека та її послідовників об'єднати елементи різних діалектів і створити певний усереднений літературний варіант наштовхується на опір носіїв того чи іншого діалекту, котрі намагаються відстояти самобутність нього.

Теодор Эрсар де ля Виллемарке (1815- 1895) і Barzaz Breiz

Теодор Эрсарт де ля Виллемарке Народився біля Кемперле (Kemperle), в замку Плессис-Низон (Plessis-Nizon). Дослідники сперечаються у тому, був чи бретонський його рідним мовою, проте безсумнівно очевидно: він зростав у оточенні людей, котрі говорили по-бретонски й мешканці дому, де він провів дитинство часто бували злидарі й прочани, від яких, з його словами, він почув народныне пісні і балади. У 1833 Виллемарке отримав диплом бакалавра. Пізніше продовжив своє освіту у (Ecole des Chartres) У Парижі. Велике значення йому мала зустріч із Гонидеком., словник і граматику якого Виллемарке пізніше видав. У той час Виллемарке захоплюється валлийским розумом і культурою, оказавшей на нього великий вплив, тим паче, що валійський язик у той час вважався більш «древнім «і більше «кельтським », ніж бретонський. Обидва ці факту позначаться пізніше на манері обробки бретонских народних творів, яких видавав Виллемарке.

Не слід залишати осторонь дослідницьку діяльність Виллемарке. Крім словника і граматики Гонидека, Виллемарке підготував до видання і видав такі твори: Середньовічні бретонські поеми (Poиmes Bretons du Moyen-Age) (1841), Велика Містерія Ісуса (Grand Mystиre de Jesus) (1865), Давні Різдвяні пісні (Noлls Anciens) (1865). ОДнако найбільшу популярність здобув збірник Barzaz Breiz, скоторый досі є предметом суперечок і розбіжностей.

Сборник Barzaz Breiz включає у собі 54 пісні (33 «історичні пісні „“ chants historiques », 16 любовних і застільних і релігійних пісень). Ці твори предваряются 82-х страничным передмовою.

С публікацією «Збірника бретонских народних пісень «сам собою факт існування бретонської народної літератури став відомим як вузькому колу збирачів фольклору, а й широкими освіченої публіці Европы.

Выход друком збірника Barzaz Breiz, незважаючи виниклі суперечки щодо дійсності пісень, які входять у його склад, розбудив інтерес до бретонської культури і народної літературі. Нині, завдяки дослідженням Д. Лорана, який спростував теза Франсиса Гурвиля котрий стверджував, що Виллемарке — лише талановитий фальсифікатор, доведено, що Виллемарке під час складання збірника справді записував народних пісень, але піддавав з значної обробці. Саме після виходу друком цієї збірки освічені бретонці стали активно займатися збиранням фольклору, причому, на відміну Виллемарке, вони піддавали зібране мінімальної обробці та не намагалися «облагородити «отримані тексти.

Франсуа-Мари Люзель (Franзois — Marie Luzel, Faсch an Uhel) (1821−1895)

Франсуа-Мари Люзель (бретонський варіант його від імені - Faсch an Uhel), народився Плуаре (Plouaret) в замку Керамборн (фр. Keramborne, брет. Ker-an-Born) у ній заможних селян. У 1835 році вступив в Королівський колеж міста Ренна (Collиge Royal de Rennes), який закінчив 1841 року, після чого продовжував навчання у Бресті. У 1845 року він домігся від Міністерства Громадського освіти доручення йому збирати фольклор в Нижньої Бретані у межах великої державна програма, метою котрої було збирання та публікація різних пам’яток фольклору на території Франції. За двох років Люзель зібрав велику колекцію народних пісень, рукописів і більшістю друкованих видань, мали п'єси і поеми бретонською мові. З 1847 по 1868 рік Люзель викладав у різних навчальних закладах Динана (Dinan), Понтуаза (Pontoise), Нанта (Nantes), Ренна (Rennes), Кемпера (Qimper, Kemper) і Лориана (Lorient, An Oriant).

В 1863−64 року він знову займається збиранням фольклорного матеріалу біля Плестина (Plestin, Plistin) і Ланниона (Lannion, Lannuon) у межах тієї самої місії. З іншого боку, цього разу йому вдалося зібрати 34 рукописи, містять різні містерії. Продовжити таку роботу вдалося лише 1868−72 роках, коли Люзель виходив пішки практично всю територію бретоноговорящей Бретані, виключаючи Ваннскую область (через нерозуміння ваннского діалекту). Цей період був найбільш плідним: результатом пасків стало дуже багато зібраних їм казок, пісень, балад, і навіть добутих з допомогою усіляких дипломатичних викрутасів стародавніх рукописів, які вдома селян.

Работа Ф. М Люзеля нині вважається класичним зразком бретонської фольклористики. З 1868 р по 1890 р їм опубліковано 4 томи Chants et Chansons populaires de la Basse Bretagne, 2 із яких складають балади епічного змісту (gwerzioщ), а через два інших — ліричні, сатиричні і здійснювати релігійні пісні (sonioщ), лише близько 450 балад й пісень. Будучи копіткою і педантичним збирачем, Люзель вказував походження кожного твору (ім'я музиканта, і назва назви населеного пункту, де пісня була, чи, якщо пісня була не самим Люзелем — ім'я записавшего), також до багатьох пісням додаються варианты.

Столь ж об'ємна і ретельна робота було пророблено Люзелем під час упорядкування збірника казок, що вийшла п’яти томах з 1881 по 1887 роки. До збірника ввійшло близько трьохсот казок, зібраних у Трегьерской і Вверхнекорнуайской области.

Вслед за Люзелем подібні збірники стали публікувати Х. Гийерм H. Guillerm (казки південній частині Корнуайской області), брати Кадик (J-M, F Cadic), та Л. Эрриё (Loeiz Herrieu) і Ів ле Дибредер (Yves Le Dibreder) збирали казки Ваннской області. У Верхній Бретані аналогічну роботу виконали Люсьєн Декомб (Lucien Decombe), Адольф Орэн (Adolphe Orain), і Поль Себийо (Paul Sйbillot).

Информанты.

Имена більшу частину тих, хто був информантами для збирачів фольклору ХІХ століття нам невідомі. Ті нечисленні, чиї прізвища ми знаємо заслуговують перерахування які з самими збирачами усної народної творчества.

В основному цих людей належали професій, що з кочовим способом життя (кравці, чесальниці льону, шевці та його дружини) Найвідоміша Мархарид Фюлюп (Marc «harid Fulup), пряха з Плузюнет (Plouzunet), зобов’язана своїм репертуаром, тим, що брала участь у паломничествах. Існували й професійні розповідачі билин, як, наприклад, Ян Ар Гвен (Yann ar Gwenn), (1774 — 1849), який був сліпим і неписьменним, у своїй був як сказителем і виконавцем пісень, але й він створював оригінальні твори. Оповідачами Казок і співаками також інколи були бродячі торговці, такі, як знаменита Марі з Кастеллина (Mari Kastellin) (справжнє ім'я — Marie Guillernmou), яка подорожувала по ярмарків і релігійною святам на візку, запряженому собаками.

Кроме усній передачі творів народної літератури панувала і письмова — на так званий «листівках «(feuilles volantes, folennou-nij) такий спосіб фіксації і передачі народних пісень і балад був відомий до м століття, але саме тут столітті він отримав найбільшого поширення.

Университетская традиція кінця XIX — початку ХХ століття

Во кінці XIX бретонський мову стала об'єктом інтересу філологів. У 1847 року Де ля Виллемарке перевидає словник ле Гонидека, з 1844 року видання короткої версії «граматики ». У другій половині цього століття дослідники звертаються до своєї історії бретонського мови. Так, Эмилб Ерно (Emile Ernault) (1852−1938) створив і опублікував дуже багато досліджень древнебретонских текстів, як і Франсуа Валле (Franзois Vallйe) (1860−1949). Обох учених становили також двомовні словники. «Французький і кельто-бретонский словник «був створено, і опубліковано Габриэлем Праці (Gabriel Troude) (1803 — 1885), який, на відміну дух попередній авторів був ближчі один до сучасному йому мови і був також збирачем фольклора.

В 1903 року на Філологічному факультеті Університету міста Ренна було створено кафедра кельтських мов. Створення цієї кафедри і у ньому таких учених, як Жорж Доттен (Georges Dottin} і Жозеф Лот (Joseph Loth) (1847−1934).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.