Просвещение і наука у 18-ти столітті

Просвещение і наука у 18-ти веке

Восемнадцатый століття галузі культури та побуту Росії — століття глибоких соціальних контрастів, підйому освіти та. Недоук Митрофанушка і геніальний Ломоносов, постоли із зипунами і розкіш туалетів імператриці, курная дерев’яна і великі твори російських архітекторів — усе це існувало за одну і те час, відбиваючи різний рівень соціальної культури експлуатованих і панівних классов.

Просвещение

На межі ХІХ ст. у Росії значилося 550 навчальних установ і 62 тис. учнів. Ці цифри показують підйом грамотності у Росії водночас її відставання по порівнянню із Європою: в Англії кінці XVIII в. налічувалося одних лише недільних школах більш 250 тис. учнів, тоді як у Франції кількість початкових шкіл у 1794 р. сягала 8 тис. У Росії той-таки загалом навчалося лише двоє з тисячі.

Социальный склад які у загальноосвітніх школах був надзвичайно строкатим. У народних училищах переважали діти майстрових, селян, ремісників, солдатів, матросів тощо. буд. Є Неоднаковим був й віковий склад учнів — тільки в і тієї ж класах навчалися і ВІЛ-інфіковані малюки і 22-летние чоловіки.

Общераспространенными підручниками в училищах були абетка, книга Ф. Прокоповича «Перше вчення отрокам», «Арифметика» Л. Ф. Магницкого і «Граматика» М. Смотрицького, часослов і псалтир. Обов’язкових навчальні програми був, навчання коливався від трьох до п’яти. Пройшовши курс вчення вміли читати, писати, знали початкові дані з арифметики і геометрії.

Немалую роль розвитку освіти у Росії зіграли звані солдатські школи — загальноосвітні училища для солдатських дітей, наступники і продовжувачі цифирных шкіл петровского часу. Це — найбільш рано виникла, найдемократичіша за складом початкова школа на той час, обучавшая як читання, письма, арифметиці, а й геометрії, фортифікації, артилерії. Невипадково на другий половині XVIII в. відставний солдатів поруч із дячком стає учителем грамоти й у селі й у місті — пригадаємо відставного сержанта Цыфиркина, чесного та безкорисливого, котрий марно намагався навчити Митрофанушку «цыфирной мудрості». Солдатські діти становили основну масу студентів Московського і Петербурзького університетів. До типу солдатських належали також національні військові школи, відкриті у другій половині XVIII в. на північному Кавказі (Кизлярская, Моздокская і Екатериноградская).

Второй тип шкіл у Росії XVIII в.— це закриті дворянські навчальними закладами: приватні пансіони, шляхетські корпусу, інститути шляхетних дівиць тощо. буд., загалом понад 60 навчальних закладів, де навчалося близько 4,5 тис. дворянських дітей. Хоча у шляхетських корпусах (Сухопутному, Морському, Артилерійської, Інженерному) готували переважно офіцерів для армії й флоту, вони давали широке на той час загальну фармацевтичну освіту. Вони навчалися перші російські актори брати Волковы і драматург Сумароков, учні брали участь у спектаклях придворного театру. Становими навчальними закладами були й шляхетні пансіони — приватні та державні: Смольний інститут шляхетних дівиць, Шляхетний пансіон при Московському університеті, і т. буд. У тому числі виходили добре освічені дворяни, які сприйняли ідеологію свого класу. Ці навчальними закладами користувалися найбільшої фінансової підтримкою уряду: однією Смольний інститут відпускалося 100 тис. крб. на рік, тоді як у все народні школи давалося по 10 тис. крб. на губернію, та й ці гроші йшли як на народне освіту, а й у потреби «громадського піклування» — лікарні, богадільні тощо.

К третьому типу навчальних закладів ставляться духовні семінарії і. Їх налічувалося 66, у яких навчалося 20 393 людини (маю на увазі лише православні школи). Це був також станові школи, призначені для дітей духівництва, різночинців у яких, зазвичай, не приймали. Головне завдання цих шкіл була підготовка відданих церкві та царю священиків, але вихованці семінарій отримували й загальну фармацевтичну освіту і часто ставали провідниками грамотності у парафіях. Невелика кількість (близько двох десятків) спеціальних шкіл (гірські, медичні, штурманські, межові, комерційні фірми та ін.), і навіть заснована 1757 р. Академія мистецтв, представляли четвертий тип навчальних закладів. Хоча у них навчалося лише близько 1,5 тис. людина, вони грали значної ролі у підготовці спеціалістів, у яких Росія тоді особливо потребувала.

Наконец, підготовка фахівців велася й через університети — Академічний, створений у 1725 р. при Академії наук і існуючий до 1765 р., Московський, заснований 1755 р. по почину Ломоносова, і Віленський, який формально був відкритий лише 1803 р., але вони діяв як університет з 80-х XVIII в. Студенти філософського, юридичного і медичного факультетів Московського університету, крім наук за своїм фахом, вивчали також латину, іноземні мови і російську словесність.

Московский університет була великим культурним центром. Він видавав газету «Московські відомості», мав власну друкарню, за нього працювали різні літературні і наукові суспільства. З стін університету вийшли Д. І. Фонвізін, пізніше А. З. Грибоєдов, П. Я. Чаадаєв, майбутні декабристи М. І. Тургенєв, І. Д. Якушкін, А. Р. Каховський.

Необходимо тверезо оцінювати результати розвитку освіти у Росії XVIII в. Дворянська Росія Академію наук, університет, гімназії та інші навчальними закладами, а селянський і тодішній майстровий люд країни у масі залишався неписьменним. Шкільна реформа 1786 р., так широко афишированная урядом Катерини II, була народної лише на ім'я, але в справі носила суто класовий характер. Не можна забувати, що ідеї «Просвітництва» були «девізом царату у Європі». Проте геній народу зміг проявитися не шляхом політики «освіченого абсолютизму», а всупереч їй. Особливо це наочно видно з прикладу М. У. Ломоносова.

М. У. Ломоносов і російська наука

Нет необхідності докладно розповідати про життя М. У. Ломоносова: з шкільної лави кожному відомо у тому, як син рыбака-помора таємно від своїх батьків пішов з обозом у Москві, зазнав тяжку потребу та злидні, але наук не залишив, а став першим російським академіком, заснував Московський університет і вже, по улучному визначенню А. З. Пушкіна, «був першим нашим університетом». То справді був учений енциклопедичних знань, одне із основоположників сучасного природознавства, фізик, хімік, астроном, геолог, історик, поет і лінгвіст.

Появление такого гіганта науки, як Ломоносов, за умов кріпацької Росії не можна пояснити простий випадковістю, капризом природи, примхою долі. Попереднє розвиток російського суспільства підготувало великі досягнення XVIII в., коли російська наука, звільняючись пут середньовіччя, переживала своєрідне Відродження. Ф. Енгельс характеризував Відродження як епоху, «яка потребувала титанах зв що сприяла титанів за силою думки, пристрасті і характерові, по багатобічності і вченості». Російська наука XVIII в. теж потребувала таких титанах, і це невипадково саме у Російської академії прославили імена відкриттями світового масштабу фізик і хімік Ломоносов, математики Эйлер і Бернуллі.

Исследования ученых-иностранцев, запрошених в Петербурзьку академію, сприяли розвитку російській та світової науки. Не їх купами і зусиллями «освіченої монархині» було створено російська наука. Її створювали російським народом, людьми «різного чину звання». Селяни М. У. Ломоносов і М. Є. Головін (математик), солдатські діти І. І. Лєпєхін, З. П. Крашенинников і У. Ф. Зуєв були серед перших російських академіків, токар Навигацкой школи А. До. Нартов, гідротехнік і будівничий калмик М. І. Сердюків, перший російський теплотехнік, творець «огнедействующей машини», солдатський син І. І. Повзунів, «нижегородський посадский людина», механік Академії наук І. П. Кулибин — ось справжні творці науку й нової техніки в кріпацької Росії.

Значительны були досягнення російської наукової думки, у тому числі особливо вирізняються геніальні здогади і нові відкриття М. У. Ломоносова. Маючи живу практику, на досвід, матеріалістично оцінюючи все явища навколишнього світу, Ломоносов жадав глибоким теоретичним узагальнень, пізнання таємниць природи. Він розвинув атомно-молекулярную гіпотезу будівлі речовини і став однією з родоначальників хімічної атомістики і зниження фізичної хімії. Універсальний закон збереження матерію та руху, відкритий Ломоносовим, має значення для природознавства, як і для матеріалістичної філософії. Праці Ломоносова у сфері геології дали правильне пояснення причин підняття материків і гороутворення, вікових коливальних рухів Землі, учений заклав підвалини порівняльно-історичного методу в геології. Від глибоких надр Землі, «куди руках, і оку досягнуть забороняє натура» і куди доводиться «проникати розумом», Ломоносов звертається до далеким зіркам, світове простір, «широту безмірних місць» тягне його й як вченого як і поета. Відкриття Ломоносовим однією з перших атмосфери на Венері призвело до створенню нової науки — астрофізики, винайдена їм «ночезрительная труба» отримало наші дні використання у світі морських біноклів і прожекторних труб.

М. У. Ломоносов став ученого-новатора й у області наук громадських. Він був профессионалом-историком, та його історичні праці з праву займають чільне місце у російської науці. Він боровся з теорією Баєра і Міллера про норманском походження Русі, з урахуванням критичного вивчення історичних джерел створив узагальнюючий працю «Давня Російська історія», в якому писав, що ні з покликання варягів починається історія нашої Батьківщини, а що російський народ і естонську мови простираються в «сиву давнину». Російська історія дана Ломоносовим і натомість історії загальної.

Реформа російського письма, розпочата У. До. Тредьяковским, завершено Ломоносовим, який тісно пов’язував питання поезії з недостатнім розвитком російської. Їм створено підручники з риторики та граматиці, підготував реформу російської стилістики, здійснену згодом А. З. Пушкіним. Ломоносов багато і для розвитку російського мистецтва. Він відродив забуте з XII в. мистецтво мозаїки, сприяв висуванню таких відомих художників України та скульпторів, як Ф. З. Рокотів і Ф. І. Шубін.

Труды Ломоносова набагато випередили його час, все велич наукового подвигу цього «архангелогородского мужика» було осмислене повною мірою значно пізніше. Але ще за життя Ломоносова праці його отримали популярність по закордонах, він був обраний членом Шведської і почесним членом Болонської академій наук. Великий математик Л. Эйлер назвав би «геніальним людиною, який своїми пізнаннями робить честь настільки ж академії, як і всієї науці».

Ломоносов ні самотній. Відкриття низки російських учених склали золотий внесок російської науки у світову. Основоположник російської мінералогічній школи, син придворного музиканта У. М. Севергин багато зробив розвитку ідей Ломоносова в мінералогії і геології. Зусиллями російських вчених у XVIII в. була досліджували Сибір. «Опис землі Камчатки» З. П. Крашенінникова було переказано на чотири європейських мови. Імена З. І. Челюскіна і любителі братів Лаптевых навічно залишилися на географічних картах Півночі нашої Батьківщини. Дослідження видатного натураліста, мандрівника і етнографа І. І. Лепьохіна відкрили російської науки багатства Поволжя, Уралу і Сибіру. Коротким, але виразна характеристика з його життєпису: «Розуму був швидкого, в судженнях твердий, в дослідженнях точний, у спостереженнях вірний».

Академия наук в 60—70-х рр. уклала п’ять експедицій, котрі обстежили величезні території. Щоб чіткіше уявити собі діяльність цих експедицій та його значення науці, зупинимося одній із них, керованої академіком І. І. Лепьохін. У 1768 р. експедиція направилася за течією Волги в Астрахань, вивчивши Оренбурзькі степу, повернула на північ вздовж Уральського хребта, добулася район Вичегди, на Північну Двину і дісталася Архангельська. Пройшовши узбережжям океану, вона через Олонецкий край у грудні 1772 р. повернулося у Петербург.

Экспедиция вела ретельні записи, що лягли основою «Денних записок» Лепьохіна. Ми знаходимо тут опис тварини рослинного світу, рудників і заводів, визначних пам’яток міст й сіла, звичаїв і побуту народів. Своє дослідження Лєпєхін спорядив малюнками. Ім'я академіка Лепьохіна зробилося відомим як у Росії, але й кордоном. У 1767 р. він отримає учений ступінь доктора медицини в Страсбурзькому університеті, в 1776 р. став членом Берлінського суспільства випробувачів природи. «Записки» Лепьохіна були, на відміну від багатьом іншим науковим творів на той час, написані російською, а чи не латинською чи німецькою мовою. Лєпєхін займався, і педагогічної діяльністю. Протягом 16 років він складався інспектором академічної гімназії і віддавав багато часу сил турботам про її учнях. Розробляючи матеріали своєї експедиції, Лєпєхін в той час виконував в Академії наук низку інших обов’язків: він входив до комісії на видання перекладів, вів академічне видання творів Ломоносова, брав участь у складанні етимологічного словника.

Во другої половини XVIII в. закладаються самі основи наукової біології у Росії. У 1793 р. вийшов перший Росії медичний журнал — «санкт-петербурзькі лікарські відомості».

Вторая чверть XVIII в. є часом становлення історичної науки з нашого країні. Починається збирання й видання історичних джерел. Найбільший дворянський історик цього часу У. М. Татищев працює над своєї «Історією Російської», у якій намагається складно викласти події російської історії з дворянській погляду. Роботою Татіщева мав у тієї самої «Стародавньої Російської історії» М. У. Ломоносов, з її виходив і М. М. Щербатов, створюючи у 70-х XVIII в. свою «Історію Російську від найдавніших часів». «Історія» Щербатова проникнута прагненням возвеличити дворянство, виправдати кріпосне право і дворянські привілеї. Наляканий Селянської війною під проводом Є. І. Пугачова, автор засуджує народні руху, хоч і розуміє неминучість їх. Інший дворянський історик — І. М. Болтін, вдумливий і проникливий вчений і критик, займався історією як дворянства, а й купецтва, духівництва, ремісників. У межах своїх працях він возвеличував кріпосницький лад, самодержавну влада царя і міська влада поміщиків над кріпаками.

Наука у Росії XVIII в. розвивалася, як частина науки світової. Росіяни вчені як творчо сприймали досягнення західноєвропейських учених, а й надавали те що впливом геть світову наукову думку. Загальний рівень розвитку науки у Росії був поранений нижче, ніж у Західної Європи, але з тих великої ваги набуває кожне нове її досягнення. Видання Російської академії наук були відомі ученим інших країнах. У світі уважно стежили за наукової життям Петербурга. Коли трагічно, від удару блискавки, загинув російський фізик Р. У. Рихман, у Німеччині, Англії та Франції з’явилися відгуки з його смерть з описом дослідів покійного.

Почетными членами Петербургській академії було обрано видатні діячі зарубіжної науки — філософ-матеріаліст Д. Дідро, французький натураліст Ж. Бюффон, американського вченого і революціонер У. Франклін.

Однако успіхи російського освіти та відмовлялися надбанням трудових мас. Маси були відірвані від досягнень культури, жили далекі від неї інтересами. Самодержавство боялося поширення знань. «Черні на повинен давати освіти, позаяк вона знати стільки ж, скільки ви так я, то ми не стане коритися в тій мірі, як і підкоряється тепер», — писала Катерина ІІ фельдмаршалу П. З. Салтыкову.

Свои суспільно-політичні погляди й художні уявлення народ висловлював в усному творчості прикладному искусстве.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.