Литературные об'єднання

Литературные объединения.

Объединения письменників, основу яких лежить єдність політичних вимог і ідеологічних установок, але часто виникають об'єднання і більше випадкового порядку. Літературні об'єднання — невід'ємна особливість літературної життя. Вони полегшують обмін досвідом між своїми членами, сприяють опублікуванню їхньої літературної продукції, надають їм нарешті у середовищі эксплоататорских класів особливу кастову замкнутість.

Понятие «Про. л.» годі було змішувати з визначенням «літературне напрям», яка передбачає повне єдність принципових творчих установок. Проте літературні зі школи і Про. л. пов’язані між собою — на минулих формуються творчі кадри тих чи інших літературних шкіл (порівн. напр. значення «Арзамаса» на формування сентиментально-романтических напрямів у російській поезії 1810—1820).

Формы Про. л. можуть бути різними, залежачи від рівня спайки їх учасників. Окремі об'єднані вкрай слабкою зв’язком, таке напр. величезне більшість аристократичних салонів XVIII в. Діаметрально протилежну форму Про. л. є ті гуртки, які групувалися в 50—90-х рр. уже минулого століття навколо редакцій найвизначніших журналів — «Москвитянина», «Современника», «Російського слова», «Вітчизняних записок» та інших. Фактично саме ця останні є об'єднання на власному буквальному розумінні, т. до. основу їх лежить єдність політичних лідеріва і ідеологічних установок.

О. л. як демократичних, і аристократичних письменників властиві вже античної лит-pe, порівняємо наприклад выделившиеся у Римі у ІІ. до нашої ери об'єднання прибічників масової комедії Плавта і протиборчих йому прибічників Теренция. Найбільш знаним було об'єднання римських поетів I в. до нашої ери, куди входили Вергілій, Горацій, Проперций і ін. Опіка,.

которое надавав цього об'єднання вельможа Меценат, дало назва поширеному явища літературного побуту — меценатству. У епоху раннього середньовіччя Про. л. майже було, цілком можливо усе ж вказати створену Карлом Великим (VIII—IX ст.) Академію поетів, писали латинською з. Пізніше, за доби розквіту феодально-рыцарской поезії (XII—XIII ст.), значного розповсюдження отримують літературні гуртки, які під час дворах великих феодалів та їхніх дружин (Герман, ландграф Тюрингенский, Елеонора Аквитанская та інших.). У період пізнього середньовіччя, у зв’язку з інтенсивним зростанням міст і підйомом цехово-организованного ремесла, виникли Про. л., отражавшие ідеологію ремесленнической буржуазії. Класичну форму вони придбали у Німеччині, де у XIV—XVI ст. з’явилося багато литературно-певческих спілок (шкіл (див. «Мейстерзанг»)), організованих по зразком ремісничих корпорацій (порівн. мови у Франції — пюї, у Голландії — так зв. камери риторики).

Эпоха Відродження пов’язує Про. л. з рухом гуманізму. У Італії виникають перші салони. У XIV столітті на віллі Альберти збирається суспільство учених літераторів, серед яких багато гуманістів. Розмови про науках і лит-pe перемежовуються концертами, розповіданням еротичних новел. У XV столітті співдружності гуманістів у різних частинах Італії оформляються як вільних «академій» (Academia Romana у Римі, Academia Pontaniana у Неаполі, пов’язана з ім'ям поета Понтано, Платонова академія у Флоренції), свого роду гуртків, куди входять ревнителі гуманізму, об'єднані любові до античності, класичної лит-pe, філософії тощо. З розвитком капіталізму в Європі гуманізм переходить за Альпи, та низці країн Європи також з’являються литературно-гуманистические об'єднання, які прагнуть всіляко сприяти розвитку ренесансної культури, відбивають ідеологію буржуазного патриціату і передових груп дворянства. Характерною рисою всіх таких Про. л. епохи Відродження була камерність творчості, його розрахованість схвалення досить тісного і особисто імена відомого кола читачів друзів. У цьому вся почасти проявлявся патриціанський аристократизм гуманістів, зневажливо глядевших на «натовп» і які орієнтувалися на вузьке коло «освічених». Лит-pa як усе професійне була тим часом справою непристойним. У Великобританії напр. гонорар як джерело доходу стверджується лише з середини XVI в., поет збирав грошову винагороду за праця викладачів у вигляді меценатських подарунків, замаскованих формою «підписки» на книжку.

В епоху абсолютизму замкнутий характер Про. л. ще більше посилюється, оскільки провідна роль лит-pe переходить до дворянства, свято оберегающему свою кастову обмеженість. У цю епоху складаються літературні суспільства, котрі ставлять завданням боротьбу «високий» стиль в лит-pe і мові. Це здебільшого «вчені» філологічні суспільства, дискутирующие поезію з погляду нібито непогрішних об'єктивних смаків. У цьому сенсі всього характерней коло осіб, які хотіли в особняку Рамбулье (Rambouillet), у якому формувалася французька прециозная поезія (див. «Прециозная література»). У Німеччині XVII в. подібні явища представляють численні «Sprachgesellschaften», найбільшими з яких «Плодоносне суспільство», кероване князем ангальтским, і «Суспільство пегницких пастухів» — оплот дворянського Бароко. Бюргерам, допускавшимся в суспільство з надзвичайним відбором, пропонувалося у яких «в стані вірнопідданською готовності». Саме цю епоху безроздільно панує класична форма феодально-аристократических об'єднань XVII—XVIII ст. — літературний салон. Такий салон організовувався який-небудь світської дамою і збирав навколо себе вершки аристократичного суспільства — вельмож, учених, філософів, письменників та т. буд. Опозиційними колами буржуазії тих часів створювалися, у противагу світським салонами власні салони (подруги енциклопедистів Ж. де Леспинас чи салон дружини Гельвеція). Цей останній варіант літературних салонів багато в чому передбачав літературні організації епохи капіталізму, об'єднуючи у межах людей, пов’язаних спільністю філософських передумов та соціальній практики. Зазначимо тут літературний гурток «бурхливих геніїв», до якого належав Гете: де вже складалася фізіономія великого літературного течії. Надалі всяке літературне протягом пов’язані з Про. л. у тому чи іншого формі. Вони витісняють меценатство як пережиток придворно-аристократической культури. Досить назвати иенский і гейдельбергский гуртки романтиків, котрі зіграли значної ролі історія романтизму, гуртки французьких романтиків, медонский гурток Золя, групу У розділі ст. Георге в початку ХІХ століття у Німеччині й мн. ін.

В умовах російської дійсності XVIII і формального початку XIX ст. аристократичний салон був особливо поширеної формою Про. л., що безсумнівно пояснювалося культурного та політичного слабкістю російської буржуазії. З цією епохи особливо характерна постать мецената. Росіяни імператори і імператриці тих часів дуже любили розігрувати з себе покровителів мистецтв, і обсипати угодивших їм придворних поетів грішми і цінними подарунками. Меценатами були й вельможі (І. І. Шувалов, Голіцин, Блудов та інших.), навколо кожного їх групувалися любителі літератури. Поруч із організовувалися салони найвищими діячами дворянській літератури — такий напр. гурток молоді Сухопутного шляхетського корпусу, організований А. П. Сумароковым. Кількість цих об'єднань досягло до поч. в XIX ст. дуже великі цифри (докладніше див. про цьому книзі М. Аронсона і З. Рейсера «Літературні кухлі і салони», Л., 1929). Саме у цих дворянських салонах й трапляються такі найвизначніші події тодішньої літературного життя, як полеміка між класиками і сентиментально-романтической школою (боротьба «Розмови любителів російського слова» і «Арзамаса»). Ці дворянські салони існують всьому протязі у першій половині в XIX ст., більше відомі їх салони Елагиной, З. Волконської, До. Павлової та інших. У об'єднаннях слов’янофілів — Аксакових, Хом’якова, Погодіна — і західників розігрувалися бої між представниками цих найвизначніших течій російської суспільной думці. Об'єднання ці правильніше назвати гуртками, — у яких був вже освічених меценатів, і склад об'єднання був (особливо в західників) незмірно демократичнішою (гуртки Бєлінського, Станкевича та інших.).

Объединения літературні епохи капіталізму виникають на абсолютно нових підставах. Об'єднання ці формуються не більше відповідних літературних шкіл й переслідують як принципово програмні, і технічні мети. Кастову замкнутість змінює тут літературно-політична спайка. Така напр. «молода редакція „Москвитянина“», об'єднувала у стінах Аполлона Григор'єва, Островського та інших. діячів буржуазного слов’янофільства. Такі ще більшою мірою гуртки, группировавшиеся навколо редакцій «Современника» (й у перший пушкінський період його існування й багато пізніше, у період Некрасова і Чернишевського), «Вітчизняних записок», «Іскри» тощо. Ці об'єднання навколо революционно-демократических журналів зіграли умовах політичної реакції надзвичайно значної ролі.

Конец ХІХ ст., який приніс зародження нової літературної школи — символізму, сприяв тимчасовому пожвавленню салонної культури. Символистские релігійно-філософські збори на Петербурзі, «Середовища» Вяч. Іванова тощо. були цеховими об'єднаннями письменників, які належали до буржуазної аристократії, їх гурток закрили для непосвячених, й у відбилася одне з характернейших реакційних особливостей символізму як буржуазного течії, різко отграничившего себе від демократичної аудиторії.

Однако цей пожвавлення салонів неможливо було тривалим. Літературні салони на початку XX в. поступаються певну частку свого значення, по-перше, либерально-прогрессивным гуртках («Середовища» Телешева, московський Художньо-літературний гурток тощо.), по-друге, — літературної богеми різних видів і відтінків (у тих богемних гуртках на кшталт «Бродячого собаки» сформувався і розцвів напр. егоі кубофутуризм). Після 1905 починають зростати робочі гуртки, становлення яких найбільшу роль зіграв М. Горький. Та особливо віра широко ці робочі кухлі і організації розвиваються вже у послеоктябрьскую епоху, така напр. організована в 1920 «Кузня», такі об'єднання пролетарських письменників навколо журн. «Молода гвардія», «Жовтень», «Робоча весна», «Вагранка» тощо. буд. Усе це були підступи широкої масової організації пролетарських письменників — ВОАПП, що відіграла великій ролі у справі згуртування сил пролетарської літератури, в останній стадії свого існування ВОАПП, зайнявши неправильне політичну позицію, затримувала творчий зростання письменницьких зусиль і було ліквідовано постановою партії від 23 квітня 1932. Цією самою постановою партії було покладено початок новому основному Про. л. радянських письменників — ВССП, членами якого є письменники і критики, «які стоять на платформі радянської влади й що у соціалістичному будівництві», котрі написали «художні чи критичні твори… мають самостійне художнє чи наукове (критичні роботи) значення» (див. «РАПП», «На літературному посаді», «Пролетарська література»).

Пролетарские Про. л. глибоко від об'єднань дворянско-буржуазных. Виниклі грунті эксплоататорских відносин, дворянско-буржуазные об'єднання, насправді зацікавлені у збереженні цих відносин, на словах підтримують легенду про своє надкласовості. Пролетарські Про. л., навпаки, відкрито заявляють свій зв’язок із историч., политич. і культурними завданнями класу. Самі організаційні форми пролетарських Про. л. підпорядковані партійному змісту його роботи. З вичерпної повнотою ця різниця розкрито У. І. Леніним у його статті «Партійна організація та партійна література» (1905).

В період підготовки «Жовтня» пролетарські письменники гуртуються біля провідних органів партійної друку, беруть участь у общепролетарском справі. У період панування пролетаріату основою появи різних літературних об'єднань служить різна для певних груп письменників зв’язку з практикою революційного пролетаріату.

Меняются тоді як минулим і тип письменники та методи роботи об'єднань. Письменник стає активний учасник соціалістичної практики. Шляхом організації бригад, виїздів на будівництва, прикріплення письменників до визначених заводським колективам, спеціальної розробки низки питань політичного життя країни сучасні Про. л. досягають єдності практичної і идейно-художественной діяльності (книга про «Беломорстрое», участь письменників в «Історії фабрик і заводів», в «Історії громадянську війну» тощо. буд.).

О. л. епохи пролетарської диктатури від раніше колишніх об'єд-нань і за обсягом своєї діяльності. У період будівництва соціалізму дано умови для широкого прояви обдарувань і талантів. Сучасні Про. л. обрамлені мережею заводських, колгоспних гуртків. Складається інший тип зв’язку письменника з читацькими масами. Зруйнована замкнутість, що вирізняла Про. л. колишнього типу. Яскравим прикладом нових типів зв’язків дає напр. конференція героїв творів Ставського.

Существование міжнародного Про. л. — таким є МОРП — стало можливим також тільки базі для пролетарської революції (див. «Міжнародне об'єднання революційних письменників»).

История Про. л. досить різноманітна. Від меценатства і аристократичних салонів давнини і абсолютизму через буржуазні і дрібнобуржуазні гуртки вона наводить нас від реальної письменницьких організацій, які створюють у час пролетаріатом Радянського Союзу. На кожному з етапів цієї історії літературні об'єднання обслуговували інтереси відповідних класових груп, були організаціями, об'єднавчими сили ідеологів тієї чи іншої класу. Історія літературних об'єднань цим міцно пов’язана з усією історією світової літератури.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.