Достоевский і євреїв. 
Єврейська помста

Достоевский та євреї. Єврейська месть

Александр Левинтов.

У До. Юнга є одна коротенька і малопомітна думку: релігія контрастна нравам народу, дотримується цієї релігії, і покликана протистояти цим нравам.

Так, християнство Пресвятої Богородиці було, відверто спрямоване проти иудеев:

— проти їх нетерпимості, войовничого догматизму, як релігійного, і атеїстичного (Ісуса Навина, зупинив Сонце, щоб доистребить на полі Армагеддон нещасних филистимлян до войовничих безбожників на чолі з Єм. Ярославским — Губельманом) — «Ви чули, що сказано „око за око, і зуб за зуб“, а Маю на увазі вам: не протився лютому, Але хто вдарить тебе у праву щоку твою, зверни його й іншу» (Мтф. 5. 38−39), «А Маю на увазі вам: любите ворогів ваших, благословляйте проклинающих вас, благотворите ненавидящим вас і моліться за ображаючих вас і гонящих вас» (Мтф.5.44) «Бо, кажу вам, якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне» (Мтф. 5.20).

— проти свою пристрасть до вченості і многомудрию — «Блаженні злиденні духом, бо їх є Царство Небесне» (Мтф. 5.3).

— проти їх чванства перед іншими, неизбранными народами — «Блаженні ви, якщо будуть паплюжити вас і гнати і всіляко неправедно злословити за Мене» (Мтф. 5.11).

— проти їх демонстративної релігійності - «Дивіться, не творіть милостині вашої людей про те, що вони бачили вас: інакше нічого очікувати вам нагороди від Батька вашого Небесного. Отже, коли твориш милостиню, не сурми собі за, як роблять лицеміри в синагогах і вулицях, щоб прославляли їхніх людей. Істинно кажу вам: вони вже отримують нагороду свою. Ти ж, коли твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права. Щоб милостиня твоя була потай, і Батько твій, бачить таємне, віддасть тобі явно. І коли молишся, не чи, як лицеміри, котрі люблять в синагогах і кутках вулиць, зупиняючись, молитися, щоб видатися людей. Істинно кажу вам, що вже отримують нагороду свою. Ти ж, коли молишся, ввійди у кімнату твою і, зачинивши двері твою, помолися Батькові твоєму, який потай, і Батько твій, бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мтф. 6.1−6).

Все говориться Ісусом над малозначних епізодах його Вчення, а Нагірній Проповіді, центральному порталі Нового Завета.

В подальшому три основні галузі християнства (православ'я, католицизм і протестантизм) стали різнитимуться між собою саме тими сторонами, що виражалися контрастом для моралі які взяли їх народів.

Так, православ’я спочатку противопоставилось рабської натурі слов’ян і виховувало в них самостійність духовності та мислення. Шлях, пройдений православ’ям серед росіян і родинних їм народом, виявився шляхом адаптації релігії до народному удачі, перетворенню російського православ’я на моральне єдність із народом, зокрема такі непорядні її особливості, як лукавство, вороватость, хамську беззастенчивость.

Католицизм протиставився язичницької духовної всеїдності, потуранні й толерантності моралі до будь-яких вибрикам. Тривалий спілкування католицизму з католицькими народами призвела до того, що він у своєму сучасному вигляді обросло такими рисами і характеристиками, як конформізм, підприємливість, ситуативність, відмови від онтологічного тоталітаризму, освячення власності та високого соціального нерівності, безответственность Протестантизм виник із бажання індивідуалізації віри, наближення віруючого до віровченню й у пошуках індивідуального порятунку. Сучасний протестантизм став релігією користолюбства і примітивізації релігійного почуття, соціалізації церкви, вираженням буржуазних (=урбаністичних) і індустріальних цінностей. Протестантизм більшою мірою, ніж католицизм і православ’я, був у протиріччі і протиставленні ідеям, цінностям і настановам первохристианства.

Эта тенденція вивертання першого змісту релігії хіба що навиворіт характерна як для християнства, але й ісламу, орієнтованого в початку шляху на просвітництво і прогрес, але що є сьогодні косной силою консерватизму, фундаменталізму і регресса.

Стремление церков перевиховати переробити найморальніші якості народів терпить історичне фіаско. Банкрутство церков виявляється у тому, що в цьому історичному поєднанні з людської природою «олюднюються» у найгіршому значенні.

Совершенным контрастом християнству і ісламу виступає іудаїзм. Ця релігія сама сформувала собі народ-носитель. Юдаїзм з допомогою своєї жорсткої замкнутості, ортодоксальності, догматичності як зберіг себе в недоторканності, а й обраний їм для носіння себе народ. Євреї ненавидимы і гнані всіма іншими народами протягом усіх тисячоліть століть свого існування за один і той ж: гординю, войовничість, егоїзм, прагнення збагаченню з допомогою інших тощо. п.

* * *.

Как відомо, Ф. М. Достоєвський був антисемітом, виразним антисемітом. Ні смислу і резонів цитувати численні антисемітські висловлювання, розкидані у його художні твори, й у «Щоденнику письменника», й у приватному листуванні.

Антисемитизм особистостей менш значних, наприклад, М. Лєскова, нецікавий: ну, антисеміт, ну, в Орлі майже всі антисеміти, окрім власника аптеки у самому центрі міста, єврея з міста Києва, батька майбутньої леді № 1 Брежневой.

Достоевский — постать як загальносвітового масштабу, а й носій найяскравіших ідей православного христианства.

Как як на мене, антисемітизм Достоєвського мав дві головні причини.

Одна — суто соціальна.

Будучи виходець з занепалого, болючого і найбіднішої дворянства на моторошною у своїй затхлості околиці тієї самої Орловської губернії, письменник все життя інстинктивно боявся приєднатися до жахливому стані жебрака містечкового єврея, якими кишіли дрібні міста Київ і містечка Німеччини, Польщі, і навіть західних меж Росії. Його страшила ця настільки можлива йому перспективу і викликала судорогу розпачливого омерзения.

Другой причиною була… духовна зависть.

Достоевскому було видно і зрозуміла сила і міська влада іудаїзму над іудеями. І він хотів тієї самої своєму народу, російським, він жадав бачити свій народ як сформований православ’ям. На жаль, це були негаразд, історично негаразд, всупереч сподіванням великого письменника. Це було так і і історично й фактично кричущим нехристиянського вдачі і навички поведінки російського народу. І саме православ’я до кінця 19 століття сильно відійшло від християнства, часом свідомо (через свою секуляризації), часто неусвідомлено, з непорозуміння з російським народом, багато в чому і які залишилися поганським (через, наприклад, насильницької християнізації в десятому столітті). Сам російський православний народ, розколотий самою церквою на никониан і старовірів, став маловерным, хитким в вірі й лукавим.

Кроме цього у на відміну від ненавидимых євреїв, на стійкості віри яких убогість й злидні позначалися швидше навіть благотворно, ніж згубно, російський православний люд — і Достоєвський було не побачити й не розуміти цього — від безпросвітності злиднів і голоду мало помалу втрачав й уселяє віру та спосіб християнського народа.

Антисемитизм Достоєвського, навіть необъясняемый, зрозумілим і прийнятний російськими, він органічний російським, як і, антисемітизм, органічний арабам і німцям, французам і англосаксам, полякам і іспанцям, православним, католикам, протестантам і мусульманам — з огляду на те, що не сформовані своєї релігією, а сформували свої релігії, адаптували ці релігії під себе, під свої звичаї, звичаї з природою.

Мстительность євреїв часом носить дивного характеру. Вони по-своєму, дуже своєрідно, а й дуже жорстоко помстилися антисеміту Достоевскому.

Евреи — кращі читачі Достоєвського. Євреї глибші й сильнішим за всіх інших розуміють Достоєвського, і його релігійні метання і пошуки, напруженість його исповедальческих одкровень і вопрошаний. Обливаючись сльозами і співчуттям, євреї створили, безсумнівно, кращу критичну і інтерпретаційну літературу по творчості Достоєвського. На всіх язиках і всіх європейських культурах, включаючи російську.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.