Как зароджувалася культура Русі

Как зароджувалася культура Руси

Культура народу є частиною його історію. Становлення цієї системи, наступне розвиток тісно пов’язані з тими самими історичними чинниками, які впливають на становлення і розвиток господарства країни, її державності, політичної й духовного життя суспільства. У поняття культури входить, природно, усе, що створено розумом, талантом, рукоділлям народу, усе, що висловлює його духовну сутність, погляд на світ, природу, людське буття, на людські отношения.

Культура Русі складається у самі століття, як і становлення російської державності. Народження народу йшло одночасно з кількох лініях — господарської, політичної, культурної. Русь складалася і розвивалася, як осередок величезного на той час народу, який перебуває спочатку із різних племен, як держава, життя розгорталася величезній території. І весь оригінальний культурний досвід східного слов’янства став надбанням єдиної російської культури. Вона складалася як культура всіх східних слов’ян, зберігаючи до того ж час свої регіональні риси — одні для Подніпров'я, інші — для Північно-Східній Русі і. т. буд.

На розвиток російської культури впливало і те, що Русь складалася як рівнинне держава, відкрите всім як внутриплеменным вітчизняним, і чужоплемінних міжнародним впливам. І йшло це з глибини сторіч. У загальній культурі Русі позначилися як традиції, скажімо, полян, північан, радимичів, новгородських слов’ян, інших восточно-славянских племен, і вплив сусідніх народів, із якими Русь обмінювалася виробничими навичками, торгувала, воювала, мирилася, — з угро-фінськими племенами, балтами, іранськими племенами, іншими слов’янськими народами та іноземними державами.

В добу вже свого державного становлення Русь відчувала сильний вплив сусідньої Візантії, яка для свого часу була однією із найбільш культурних держав світу. Отже, культура Русі складалася від початку як синтетична, т. е. що під впливом різних культурних напрямів, стилів, традицій.

Одновременно Русь непросто сліпо копіювала чужі впливовості проекту та безоглядно запозичала їх, але застосовувала до своїх культурних традицій, до свого дошедшему з глибини сторіч народному досвіду, розумінню навколишнього світу, своєму уявленню про прекрасне.

Поэтому в рисах російської культури ми постійно зіштовхуємося лише з впливами ззовні, але зі своїми часом значної духовної переробкою, їх постійним переломленням в абсолютно російському стилі. Якщо вплив іноземних культурних традиції було сильніше у містах, які власними силами були центрами культури, її найбільш передових для свого часу чорт, то сільське населення було переважно хранителем стародавніх культурних традицій, що з глибинами історичної пам’яті народу. У селах і селах життя пливло в уповільненому темпі, вони були більш консервативні, важче піддавалися різних культурних нововведень.

Долгие роки російська культура — усне народну творчість, мистецтво, архітектура, живопис, художнє ремесло — розвивалася під впливом язичницької релігії, поганського світогляду. З прийняттям Руссю християнства становище різко змінилося. Насамперед нова релігія претендувала те що, щоб змінити світогляд людей, їх сприйняття усього життя, отже, і поглядів на красі, художній творчості, естетичному вплив.

Однако християнство, надавши сильне вплив на російську культуру, особливо у галузі літератури, архітектури, мистецтва, розвитку грамотності, шкільного справи, бібліотек — тих області, хто був дуже тісно пов’язані з життям церкви, з релігією, не змогло подолати народних витоків російської культури. Довгими роками на Русі зберігалося двовір'я: офіційна релігія, яка переважала у містах, і язичництво, яке пішов у тінь, але досі існувало у віддалених частинах Русі, особливо у сході, зберігало свої позиції сільській місцевості, розвиток російської культури відбило цю двоїстість у духовному житті суспільства, в народному побуті. Поганські духовні традиції, народні у своїй основі, надавали глибоке вплив попри всі розвиток російської культури раннього середньовіччя.

Под впливом народних традицій, устоїв, звичок, під впливом народного світосприймання новим змістом наповнювалася і самі церковна культура, релігійна ідеологія. Суворе аскетичне християнство Візантії на російської язичницької грунті з її культом природи, поклонінням сонцю, світу, вітрі, з її життєрадісністю, життєлюбством, глибокої людяністю істотно перетворилося, що вже знайшло відбиток в усіх отих областях культури, де візантійське, християнське у своїй основі культурне вплив було надто велике. Невипадково у багатьох церковних пам’ятниках культури (наприклад, творах церковних авторів) бачимо цілком світські, мирські міркування і відбиток суто мирських пристрастей. І невипадково, що вершина духовного досягнення Київської Русі — геніальне «Слово про похід Ігорів» все пронизане язичницькими мотивами.

Эта відкритість і синтетичность давньоруської культури, її потужна опора на народні джерела та народне сприйняття, вироблені всієї багатостраждальної історією східного слов’янства, переплетення християнських і народно-языческих впливів призвело до з того що у світовій історії називають феноменом російської культури. Її характерними рисами є прагнення монументальності, масштабності, образності в літописанні, народність, цілісність і простота мистецтво, витонченість, глибоко гуманістичне початок в архітектурі, м’якість, життєлюбність, доброта у живопису, постійне биття пульсу пошуків, сумнівів, пристрасті в літературі. І усім цим панувала велика злитість творця культурних цінностей із природою, його відчуття співпричетності всьому людству, переживання людьми, право їх біль, і нещастя. Невипадково знов-таки однією з улюблених образів російської церкві та культури став образ святих Бориса і Гліба, человеколюбцев, непротивленцев, постраждалих за єдність країни, які взяли борошно заради людей. Ці особливості і характерні риси культури Київської Русі проявилися не відразу. У межах своїх основних іпостасях вони розвивалися протягом століть. А потім, вже обливши на більш більш-менш усталені форми, довго чекати і повсюдно зберігали чинність. І тоді, коли єдина Русь політично розпалася, спільні риси російської культури виявлялися у культурі окремих князівств. Попри політичні складнощі, у місцеві особливості, усе це одно була єдина російська культура X — початку XIII в. монголо-татарське навала, наступний остаточний розпад російських земель, їх підпорядкування сусіднім державам на довго перервали це единство.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.