Порт-Артурская ікона Божої Матері

Порт-Артурская ікона Божою Матери

М. Какадий.

.

Первый виявлений образ сучасності - Порт-Артурская ікона Божої Матері - чудесний зі свого походженню і незвичайний композиційно: ніколи ще іконографії Цариці Небесною був зображення, у якому плат з Нерукотворним Ликом Врятуйте ля тримає Вона Сама.

Образ Спаса Нерукотворного мав особливе значення у російській історії. Як духовний щит він кк реплялся на кріпаків воротах як і переможна хоругву — на військових прапорах. Саме такою «хоругвою» мала б бути яв ленна напередодні російсько-японської війни ікона «Торжество Пресвя тієї Богородиці», де «Святий Убрус Сина Свого, яко светооб різний омофор невидиме пробач раеши над нашою землею, Владычи це, нечестия безлунною ніч прого няющи, зорю ж пакибытия возси явающи"1. Вона призначалася Провидінням з метою помо щі захисникам фортеці Порт Артур, у зв’язку з ніж отримала сот рої ім'я — Порт-Артурская ікона Божої Матері. Через старого мало троса, учасника Кримської війни 1853−1856 років й Сєва стополя, Богородиця «ставилася прихильно (…) явити» Її «в благословення і знамення торжества христолю бивому воїнству Дальньої Росії» і запропонувала Свою Небесну по могутність у майбутній війні, до якою залишалося всього 2 місяці. Про цю подію привело ветерана-севасто польца у грудні 1903 року у Киево Печерську лавру, де зараз його повідав ченцям про чудовому явище. «Якось матрос був разбу дружин надзвичайним шумом, від сильного вітру, і… побачив: Цариця Небесна, одягнена в сі ний хітон, а поверх — в мафо рій коричневого кольору, слід за скелястому і досить дикому березі якогось великого моря. У Своїх руках Вона тримає про долговатый плат з бузкової каймою, у якому зображений Нерукотворенный Лик Врятуйте ля. Божого Матір стоїть спиною до жодного з морських заток, але в березі, в тумані, видно горя щий загинув у вогні місто. Саме його осеня ла Пресвята Діва зображенням Лику Сина Свого і Спаса наше го. Очі Її молитовно зведено догори, а стопами Богородиця по пирала два оголених обоюдо гострих меча.

Немного вище над Богороди цей, з обох боків від Її Лику, стояли Архангели. Архистратиг Михайло, вождь Небесного Воїн ства, розташовувався справа і дер тиснув в руці священну хоругву. А зліва, з гілкою білих квітів у правої руці, виднівся благо веститель Таин Божиих — Архан гел Гавриїл.

Над главою Цариці Небесної, в хмарах, Ангели тримали коро ну, увінчану інший короною з цих двох перехрещених веселок з хрестом нагорі. А вище над Царицею Небесною бесплот ные Ангельські сили підтримай вали хмари, у яких в віслюку пительно білому світі сидів Господь Саваоф. Під стопами Його висіли Серафіми, а сяйві були написані такі слова Святого Письма: «Хай буде еди але череду та єдиний пастир». Небесна Володарка, бачачи переляк старика-матроса, підбадьорила його словами: «Росії невдовзі на берегах далекого моря перед слід дуже важка війна, і з скорботи очікують Ріс цю. Напиши образ, точно изобра жающий Моє явище, і відправ їх у Порт-Артур. Якщо ікона потрапить у це місто, то Право славие восторжествує над язи чеством і Російське воїнство отримає Перемогу, Допомога і По кровительство"2.

Если в когось тоді і засумнівалися, вони підлогу ностью розсіялися, як у ніч із 26 на 27 січня 1904 року без оголошення війни японський флот атакував російську Ті хоокеанскую ескадру в Порт Артуре. Початок нагадай ло про повелении Божої Матері написати Її ікону.

«Разум небесний даровася інв кому і прочанином землі Киевския, наставити їх соорудити ікону Пресвятыя Богородиці і нарещи ю „Порт-Артурская“, хоча вигляді ти ю Дальнероссийскою Вратар ницею і Соратницею христолюби вому воїнству нашому».

Был заснований спеціальний Комітет, який ухвалив для зі блюдения рівності між жерт вователями починати з каждо го особи трохи більше п’яти копійок. Тисячі людей з Росії внесли у цю справу свій внесок.

П. Ф. Штронда безоплатно, «з вірою дерзающе про Господі, приступи до праці і, виконуючи веління Богородиці, (…) зі оруди ікону», слідуючи точному опису матроса, постійно на ходившегося поруч. Скраю ікони зробили напис: «Тор жество Пресвятої Богородиці. У благословення і знамення торжества христолюбивому у инству Дальньої Росії від свя тых обителей Київських і 10 000 прочан і друзів».

На Жагучої седмиці Велі кого посади 1904 року образторже ственно освятили і відправили до Санкт-Петербурга віце-адміралу У. П. Верховскому. Верховский, на свій чергу, звернувся безпосередньо до вдів ствующей імператриці Марії Федорівни. Вона доручила доста вити святиню в Порт-Артурскую фортеця адміралу М. І. Скрыд лову, призначеному командую щим Тихоокеанським флотом вме сто загиблого адмірала З. Про. Ма карова. 14 квітня 1904 року «побе доносная головна хоругву російської армії» залишила столицю. Але доти, коли Скрыдлов прибув до Владивостока, Порт Артур був відрізаний, і адмірал телеграфом попросив у императ рицы дозволу тимчасово посади вити образ у владивостоцькому Успенському соборі, що і сде лал, отримавши 2 серпня 1904 року згоду Марії Федорівни.

Между тим на фрон ті стрімко погіршувався. З усіх кінців країни у Владі схід йшли листи з благаннями та вимогами як і ско реї доставити ікону в Порт-Ар тур. Упродовж цього терміну з неї було сде лано кілька фотографиче ских знімків і написана умень шенная копія олійними крас ками на дереві. Знімки отправи з пошті до порту Чифу, де на кількох ходилось російське консульство, з проханням за першої віз можности переслати в крє пость, проте за шляху вони заті рялись. Живописну копію два жды намагався доставити в Порт Артур матрос Пленков — двічі безуспішно. Всі ці неуда чи православний народ пояснював тим, що копії, хіба що хороші вони були б, що неспроможні мати чудодійною силою подлин іншої ікони: якраз і виключи тельно вона обіцяно Порт-Артура «яко щит і переможний знамення». .

В результаті образ, «не знайшовши віри у воев наших на допомогу Богоматері», не досяг Порт-Артура. Марній оказа лася і самовідданість від ставного ротмістра лейб-гвар дії уланського Його Величності полку, героя російсько-турецької війни М. М. Федорова, який, попри свої хвороби, від правили з Гатчини у Владі схід, аби все-таки провезти «первописанную ікону» в обороняющуюся з останніх сил фортеця: спочатку завадила буря, її змінив мертвий штиль, і потім було вже пізно — 20 грудня 1904 року Порт Артур здали. «Невдачу своєї спроби, — сказав Федоров, — можу приписати лише тому про стоятельству, що Цариці Небес іншої неугодним було, що святая ікона Ея прибула в Порт-Артур по тому, як протягом семи з лишком місячи цев не подбали доставити її за назначению"3.

Кончилась війна. Ікона «Торжество Пресвятої Богоро дицы» перебувала у владиво стокском Успенському соборі. 1932;го року собор закрили, а 1938 році - підірвали, доля ікони довгі роки залишалася невідомої.

***.

В лютому 1998 року «Прес вятая Богородиці ти дорогою управи некия іноки у Святий Град по клонения заради Єрусалимським святынем, і тамо на Крестнем шляху, у місця, реченнаго Лифо стратон, ставилася прихильно явити ми лость (…) здобуттям честныя ікони (…) «Порт-Артурския», що ось вже чотири роки б ла виставлено в антикварному магазині.

Не маючи достатньо для выку па ікони від грошей і часу з їхньої пошук, бо йшов останній день минулого перебування прочан в Иеруса лімі, «іноки» — архімандрит Інокентій, настоятель Святе Покровського монастиря Уссурий ска, і ієромонах Сергій, настою тель Свято-Успенською церкви Вла дивостока, звернулися по медичну допомогу до ігумені Горненского Порт-Артурские ворота жіночого монастиря ігумені Георгія. У першу неділю Великого посади, щодня бездіяльно вания Торжества Православ’я, ікона було викуплено нею по мещена в игуменских покоях. Монастир розташований у тому самому місці, де, за переказами, відбулася зустріч Пресвятої Діви Марії з праведними Заха рией і Елисаветой — батьками Іоанна Христителя, які мають Богородиця після благовестия прожила місяці. Іменний але, що, поки оформлялися доці менти на вивезення ікони, вона «уте шила сестри обителі Горненския Своїм відвіданням у ній пребыв ше три місяці, якоже первеє у (…) Єлисавети». Тоді була і проведена перша експертиза ико ны. Черниця Наталія (нині мати Варвара) — досвідчений мистецтво вед, двадцять п’ять років прорабо тавшая в Третьяковській галереї, визначила час і важливе місце напи сания ікони та підтвердила, що це сучасна підробка. Нарешті 6 травня 1998 року, до гда все перешкоди до вивезенню б чи усунуті, насельницы обите чи проводили російську святиню назад, «до будинку свій», де його зустріли «співом хвалеб ным і вдячним молени їм (…) Святитель Божий, свя щенницы, монаси і граду Владивостока». При ретельному огляді ікони постало питання про реставрації: розпис в ниж ній частини виявилася втраченої, дерев’яна основа — поїденою жучком. Образ відправили в ико нописные майстерні Трійці Сергиевой лаври на реставра цию, після що він повернулося на Свято-Никольский кафедраль ный собор Владивостока, постро енный в 1907 року у пам’ять виття новий, що під час русско японської війни.

* *.

Потери тієї війни були призвані настільки значні, а поразка настільки болючим, що згадували неї нечасто. Можливо, поэто му і повернулася до нас Порт Артурская ікона? Так чи інакше, її місія щонайменше важлива, ніж століття тому. З часу сво його повернення вона відвідала багато монастирі і храми Ріс ці, нагадуючи про борг перед, хто позбавили святині на свій смертний годину. Частиною ів полнения цього боргу послужили дві морські хрещених ходу з Порт-Артурської іконою Божою Матері. Перший, на вшанування 100-ле тия далекосхідної святині й у пам’ять героїв російсько-японської війни 1904;1905 років, пройшов 2003 року вздовж південного побере жья Примор’я і завершився у дружением православного хреста самісінькому високої сопці острова Російський. Другий, приурочений до 100-річчя російсько-японської війни, вирушив рік тому з Владиво стоку через порти Нагасакі (Япо ния), Йосу (Південну Корею), Далянь (Китай) і доставив ікону в Порт Артур (нині китайський місто Люйшунь). Пам’ятні служби про йшов російському цвинтарі колишньої нашої далекосхідної цитаделі, і навіть на місцях легендарних мор ских боїв — Цусимского, сутички «Варяга» і «Корейця» з переважаючими силами проти ніка в шхерах корейського порту Чемульпо і бою за зовнішнім рейдом Порт-Артура, де на кількох дно моря були урочисто опущені освячені православні дубові хрести.

* *.

Такова коротка історія Порт-Артурської ікони «Торже ство Пресвятої Богородиці».

В новому столітті, з неї було зроблено кілька списків. Се годняшние копії цікаві і те, що виконані раз особистих техніках живопису: олійними фарбами, з мозаи кі і емалі (фініфті). Сел ледняя створена 2005 року до дня святкування Порт Артурской ікони, совпадающе му з днем Спаса Нерукотворно го, — 29 серпня (16 — по старо му стилю) іконописцем з Ріс това Великого Л. У. Смирнової Ростокинской.

В висновок наведемо сло ва відомого православного пі сателя Є. М. Селянина (1870- 1931): «Немає ті два ти сячелетия жодної хвилини, у якому би нісся з землі поклик душі людської до Матері Божій. (…) Турбота Богоматері про роді людському обрала ікони як постійного насилля і біля кого спілкування Її засновники з людьми. (…) І з цього боку ікони Богома тери — хіба що решта запе чатленными кроки Її на землі, будь-коли разлучающаяся на нас пам’ять Її постійних дум нас, Її невидимого присут ствия серед нас"4.

Список литературы

1. Тут і далі курсивом виділено уривки з акафіста Порт-Артур ской іконі Пресвятої Богородиці, складеного сестрами Горненского монастиря, що у Святий земле.

2. Мальковский У. М. Сказання про ико не «Торжество Пресвятої Богороди цы», відомої за ім'ям Порт Артурской ікони Божої Матері. Твер, 1906. З. 6−7.

3. Відринута перемога. Порт-Артур скаю ікона «Торжество Пресвятої Богородиці» в російсько-японської виття не. СПб., 2003. З. 175.

4. Панкєєв І. А. Пресвята Богоро дица. Чудотворні ікони і молить в життєвих потреби. М., 2002. З. 14−16.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.