Шпаргалка з менеджменту

1 Менеджм — управління социально-эк-ми системами. Управління — процес цілеспрямованого впливу задля досягнення поставленої мети. Менеджм і управління слова — синоніми. Менеджм — процес планування, організації, мотивації і місцевого контролю необхідні постановки цілей, та був їхнього досягнення. Менедж — особливий вид діяльності, перетворює неорганиз. натовп в ефективну, цілеспрямовану і виробничу групу. Менеджмент — управління умовах ринку, ринкової економіки означає: 1. Орієнтація фірми на попит потреби ринку, на запити конкретних споживачів. 2. постійне прагнення підвищення ефективності виробництва, для отримання оптимальних результатів з меншими витратами; 3. господарську самостійність, що забезпечує свободу прийняття рішень. 4. постійну коригування цілей і програм, у залежність від стану ринку; 5. необхідність використання сучасної інформаційної бази з комп’ютерною технікою для багатоваріантних розрахунків після ухвалення рішень. Термін «менеджмент «застосовується тільки в управлінню соціально-економічними процесами лише на рівні фірми, діючу пенсійну систему ринкових условиях.

2 Кінцевою метою менеджменту полягає у забезпеченні прибутковості, чи дохідності, у діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу. Менеджмент покликаний створити умови для успішного функціонування фірми з те, що прибуток — не причина існування фірми, а результат її діяльність, що у остаточному підсумку визначається ринком. Прибуток створює певні гарантії подальшому функціонуванню фірми, бо тільки прибуток і його накопичення на підприємстві вигляді різних резервних фондів дозволяють обмежувати і долати ризики, пов’язані у реалізації товарів над ринком. Постійне наявність ризику. Метою менеджменту цих умовах є постійна подолання ризику. У завдання менеджменту входить: 1. забезпечення автоматизації виробництва та перехід для використання працівників, які мають високої кваліфікацією; 2. стимулювання роботи фірми шляхом створення їм кращих умов праці та встановлення вищої зарплати; 3. постійний контролю над ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми; 4. постійний пошук і освоєння часом з’являтимуться нові ринків. До завданням, що розв’язуються в менеджменті, ставляться також визначення конкретних цілей розвитку фірми, виявлення пріоритетності цілей, їх черговості і послідовності рішення; розробка стратегії розвитку фірми. Вироблення системи заходів на вирішення намічуваних проблем різні тимчасові періоди. Завдання управління безупинно ускладнюються зі зростанням масштабів виробництва, що вимагає забезпечення все зростаючими обсягами ресурсів — матеріальних, фінансових, трудових і др.

3 Як наука М. З’явилася 100 років тому я, а початку століття Ф. Тейлор сформулював і опублікував принципи управління. Школи М.: 1) школа наукового управління (раціоналістична школа) 1885−1920 — Тейлор, Гілберт, Гант. Основний принцип, головна ідея — раціоналізація праці трудовому виробництві плюс матеріальна зацікавленість робочих ведуть до підвищення продуктивність праці; 2) адміністративна (поведінкова) школа — 1920; 50 рр. — А. Файоль, Урвик. Основна ідея — існують «універсальні» принципи управління, застосування яких гарантує успіх у будь-який організації; 3) школа людські стосунки (1930;50г.г.) Мейо, Фоллетт, Маслоу — для ефективного досягнення мети організації необхідне й досить налагодити міжособистісні стосунки між працівниками; 4) поведінкова школа (1950;настоящее час), представники — Арджирис, Лайкерт, Мак-Грегор, Блейк — «ефективність досягнення мети організації вимагає максимального використання людського потенціалу з урахуванням даних з психології та соціології; 5) кількісна школа (1950;настоящее час) — оптимальні управлінські рішення шукаються з допомогою комп’ютерів на основі використання математичних моделей ситуації. Так сформувалася сучасна наука, застосування принципів чим практиці приносять підвищення ефективності виробництва. Символічний ключ М. «мета людини — ефективність». Золоте правило М.: «ефективний М., який би виживання і успіх у умовах ринкового конкуренції, вимагає орієнтації на людини: у зовнішній середовищі - на споживача, у внутрішній — на персонал». У науці сучасного М. Виділяються такі риси: 1) системний підхід до управлінню; 2) ситуаційний принцип управління; 3) визначальна роль організаційної культури; 4) механізація і автоматизація управлінських процесів; 5) демократизація управління; 6) інтернаціоналізація М.

4 У менеджм. існує 3 осн. управління: •вищий рівень управління (ген. директор, заступник директора) •середній рівень (керівники підрозділів, начальники цехів) •низовий рівень (старші майстра, майстра). На рівні управління розв’язуються стратегічних завдань, зорієнтовані довгостроковий період. У тому компетенцію входять такі питання, як: •відкриття нових філій •випуск нових акцій •випуск нових товарів •відкриття представництв •вироблення місії. Менеджери середньої ланки займаються збиранням інформації та розробкою управлінські рішення для керівників вищого рівня. Вони організують роботу керівництву низового рівня, тобто. є з'єднувальною ланкою. На низовому рівні управління перебувають керівники, які керують безпосередньо тими, хто виробляє матеріальними благами чи надає послуги. Найбільше увагу приділяється контролю.

5 Організація є предметом і світ менеджера. Перш ніж управляти, слід вивчити об'єкт управління. ОРГАНИЗАЦИЯ — об'єкт, система, функція, об'єднання людей, процес. Організація — діяльність людей, яка свідомо координується задля досягнення наших спільних цілей. Під організацією, як об'єктом розуміють фірми, установи. Ознаки організації: •наявність мінімум 2 людина •наявність хоча б 1 мети, яку приймають усіх членів організації •наявність члени групи, які працюють разом задля досягнення спільної мети. Класифікація організацій: 1) По виду діяльності (виробничі, навчальні, дослідницькі) 2) По формам власності (приватні, держ.) 3) По розміру (малі, великі) 4) По термінів діяльності (тимчасові, постійні) 5) По відношення до прибутку (комерційні фірми та некоммерч.) 6) В залежність від формалізації (формальні й неформ.).

6 Характеристики організацій ділять на 2 групи: •залежно від зовнішньої середовища, оточуючої організацію •унікальність внутрішнього середовища організації. ЗОВНІШНЯ середовище організації - усе те, що оточує організацію у суспільстві економіки та природи. Чинників довкілля безліч, однак вони діляться на 2 групи: 1) Факторы непрямого дії (політика, стан економіки, НТП, великі междунар. події, суспільство так і т.д.) 2) Факторы прямої дії (споживачі, конкуренти, постачальники, закони, банки та інших.). Характеристики чинників довкілля: •взаємозалежність •складність •динамічність (швидкоплинність) •невизначеність. ВНУТРІШНЯ середовище організації є сукупність людей (персоналу), коштів, інтересів, об'єднаних задля досягнення поставленої мети. Вона характеризується такими елементами: 1) ресурс 2) миссии і цілі 3) организационная структура 4) технология 5) персонал 6) организационная культура. Ресурс організації - цінності, кошти й люди, якими володіє організація задля досягнення мети. розрізняють такі види: •інформаційні •інтелектуальні •матеріальні •виробничі •технологічні •фінансові •людські •энергетические.

7 Концепція наукового управління розвинулася США початку XX в. Основоположник Ф. Тейлор, книжку якого «Принципи наукового управління «і вважають початком визнання менеджменту наукою й стати самостійною областю дослідження. Ф. Тейлор сформулював важливий висновок у тому, що роботи з управлінню — це певна спеціальність І що організація загалом ви виграє, якщо кожна групу працівників зосередиться у тому, що вона робить успішніше всього. Концепція адміністративного управління спрямовано розробку загальних труднощів і принципів управління організацією загалом. У цієї концепції 20-ті роки було сформульовано поняття організаційної структури фірми. Організація розглядали як замкнута система, поліпшення функціонування якої забезпечується внутріфірмової раціоналізацією діяльністю не враховуючи впливу довкілля. Відповідно до А. Файоля (класичної теорії управління), «управляти — це що означає передбачити, організовувати, розпоряджатися, погоджувати, контролювати ». Він розглядав управління як універсальний процес, що з кількох взаємозалежних функцій: планування, організація, контроль. Концепція управління з позицій з психології та людські стосунки вперше визначила менеджмент як «забезпечення виконання роботи з допомогою інших осіб ». Дослідження А. Маслоу, показали, що мотивами вчинків людей не є економічні сили, а різні потреби, які можуть бути задоволені в грошах. Своїм і відносинами в колективі. Орієнтація теоретичних досліджень галузь управління виробництвом і які іншими сферами діяльності лише на рівні окремих фірм — основна тенденція розвитку зарубіжної теорії управління. Концепція управління з позицій науки щодо поведінки — це сучасний теорія, отримавши розвиток у роки. Її основне кредо — підвищення ефективності організації у результаті підвищення ефективності її людських ресурсов.

8 Школа наукового менеджм. мають ще назва «Науковий підхід до управління Ф. Тейлора». Тейлор 1-ый поставив завдання вдосконалити існуючий метод управління. Він використовував такі прийоми як спостереження, завмер, аналіз для вдосконалення операцій ручної праці, у своїй використовувалися хронометри і кінокамери. Сутність системи Тейлора зводиться до 3 осн. моментів: 1) Рациональная організація праці 2) Разработка формальної структури організації (певних заходів для співробітництву управляючого і робочого). Заслуга Тейлора у тому, що він розділив працю на виконавський і распорядительский. Суть зводиться до того що, що різко розмежували працю робочого і вільного працю управляючого. Тейлор створює багато карток, стандартів, методичних вказівок, які у згодом стануть перемінними наукову організацію. 3) Сотрудничество між адміністрацією і робітниками для практичного впровадження норм 4) Равномерное розподіл праці і між адміністрацією й робітниками 5) Использование прогресивної системи оплати праці для стимулювання більшої продуктивності. Прихильники даної школи вважали, що необхідно відокремити управлінський працю (планування та прогнозування) у тому, щоб спеціалісти займалися тільки своїм делом.

9 Засн. управлінські концепції адміністративної школи А. Файоля відбито у його роботі «Загальне і промислове управління». Воно ось у чому: 1) Осн. принципи управління є універсальними: •розподіл праці •повноваження президента і відповідальність •дисципліна •єдиноначальність •єдність напрями •підпорядкованість особистих інтересів загальним •справедливе винагороду •централізація і децентралізація •ієрархія •порядок на робочих місць •стабільність робочого місця •заохочення ініціативи •корпоративний дух. 2) Теория управління включає у собі комплекс знань, які можна й потрібно вивчати. 3) Управлять — отже передбачити, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролировать.

10 На початку 1930;х років противагу попереднім школам сформувалося й одержало значне поширення гуманітарний, поведінкові науки в менеджм. 1-му з 1-х учених, що впровадили психологію у бізнес була американка М.Фоллет. Її дослідження проходили «на заводі г. Хотри. Головний висновок був зроблено такий, що у продуктивності праці надають як матеріальні, чинники, а й психологічні і соціальні. Мейо встановив, що з робочого психологічний клімат матеріальний стимул не є менш важливими аспектами. Рекомендації керівництву послідовниками даної школи: •вияв піклування про своє підлеглих •консультації з своїми підлеглими •надання своїх підлеглих можливості спілкуватися на роботі. Піддавали цю концепцію гострої критики. Причиною було те, що соціальне замовлення й ті мети, що собі управлінці виявилися здійсненними. До позитивним рис можна віднести те, що її актуальність не втрачені до сьогоднішнього дня.

14 ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ — особливий вид діяльності, протекающий в керуючої системи та що здійснюється особливими методами і всіма засобами. Процес управління може бути стійким, тобто. зберігати основні властивості за зміни зовнішньою і внутрішньою середовища. Функції поділяються на загальні та приватні. Загальні функцій управління не залежить від об'єкта управління і відбивають сутність процесів управління. До них відносять: •прогнозування •планування •організація •координація •мотивація •контроль. Приватні чи конкретні функції відбивають зміст процесу самонаведення різних об'єктів. Виділення функцій управління пов’язані з поділом спеціалізації труда.

15 Планування — діяльність із виробленні і сприяють прийняттю управлінського рішення визначають перспективи розвитку та майбутнє складання системи виробництва як суб'єкта і об'єкта управління. Підсилює темпи зростання виробництва, розкриває додаткові ресурси, матеріальні джерела, вимагають застосування передових методів і форм на весь виробничий організм. План передбачає цілі й завдання; шляху й кошти; ресурси необхідних досягнення поставлених завдань; пропорції; організація виконання плану контроль. Види планування. Згідно з рівням управління. Стратегічне планування — спроба зазирнути у перспективі на основні складові організації, оцінити тенденції у її оточенні, визначити поведінка конкурентів. Дії, створені задля виконання стратегічних цілей (масштабні проблеми). 5 років. Тактична планування — тактичні мети (приватні проблеми), підтримка стратегічних планів. Визначає проміжні мети шляху до досягненню стратегічних цілей і завдань. Оперативне планування. У оперативних планах стандарти діяльності, опис робіт вписуються такої системи, коли кожен спрямовує свої зусилля для досягнення спільних цінностей і головних цілей організації. Менеджер розробляє повсякденну тактику, щоб забезпечити правильність всіх дій, визначити слабкі й сильні боку функціонування організації. Поточні вопросы.

16 ОРГАНИЗАЦИЯ є побудова такої структури підприємства, що дає змогу людям працювати разом задля досягнення поставлених цілей. Організаційний процес включає у собі такі стадії: 1) Определение окремих видів робіт задля досягнення поставлених завдань. 2) Оценка наявних трудових ресурсів. 3) Выявление ступеня відповідальності держави і характеру повноважень управлінського персоналу. 4) Определение спеціалізованих видів діяльності. 5) Оформление і запровадження посадових інструкцій, становища структурних підрозділів, схем і нормативів. При організації необхідно керуватися такими необхідними принципами: •спеціалізація •пропорційність (відділи повинні бути порівнянні між собою) •прямоточность (найкоротший шлях проходження інформації) •безперебійність (ритмичность).

17 КОНТРОЛЬ — процес забезпечення те, що організація досягне поставлених собі цілей. Контроль тісно пов’язані з урахуванням психології та аналізом. 3 виду управлінського контролю: 1) Предварительный. Тісно пов’язані з функцією планування здійснюється на стадії планування. Мета попереднього контролю — прогнозувати матеріальні, фінансові та людські ресурси з тим, щоб мети організації були реальні. 2) Оперативный (поточний). Здійснюється з початку управлінської чи виробничої діяльності до отримання результату. Мета — вчасно знайти суттєві відхилення від запланованого плану, ніж допускати серйозних збоїв у роботі підприємства. 3) Контроль розв’язаною завдання й аналіз ефективності отриманих результатів. Мета — служити мотивацією за успішно виконану роботу. Контроль може бути: •попереджуючий •своєчасний •безперервний •тактовний. Етапи процесу контроль: 1) Выработка стандартів, і критеріїв 2) Сопоставление реальних результатів з плановими 3) Корректировка.

18 МЕТОДИ МЕНЕДЖМ. — це засоби і способи на управляючу систему задля досягнення поставленої мети. Методи різняться мотиваційної характеристикою, тобто. як поводяться люди при накладення на них тих чи інших методів. Методи діляться на прямого й опосередкованого впливу. Невиконання методів прямого впливу веде у себе застосування різних санкцій адміністративного характеру (засновані на відповідальності підлеглих перед владою керівника, регулюють правові норми й організаційні відносини). До непрямим відносять економічні (засновані на матеріальної зацікавленості робочих, контролюють економічних відносин) і соцпсихологічні методи (засновані на нематеріальний інтересі робочих, регулюють соціальні, ідеологічні, естетичні отношения).

19 Особливості організаційно-розпорядчих методів управлінні: 1) Принадлежат до групи силового впливу. 2) Предопределяют однозначні вирішення питання й не надають виконавцю велику самостійність. 3) Оказывают конкретне вплив — визначають цілі й завдання, лад і терміни виконання, ресурси. 4) Имеют самостійного значення, але можуть служити засобом здійснення ін. методів. 5) Акты адміністративного впливу хар-ся обов’язковістю виконання і підкріплюються дисциплінарними вимогами. 6) Этот метод є найсильнішим засобом на колектив підтримки дисципліни і близько в роботі. Организ-но-распоряд. методи діляться на групи: •стабілізуючого впливу •розпорядницького впливу •дисциплінарного впливу. У 1-е включається регламентування — це сукупність правил, визначальних порядок роботи у організації. Він залежить від з розробки й запровадження у дію організаційних положень, обов’язкових виспівати. Буває общегосуд-е, общесистемное, структурне, посадова. Нормування — встановлює припустимі межі роботи і залежить від затвердженні опред. норм, які є орієнтиром дій, зазвичай, встановлюють верхні і нижні кордону. У 2-ое включаються кошти та вирішення конкретних ситуацій, не передбачених стабілізуючим впливом. Здійснюється для оперативно керувати, виступає у вигляді наказів, розпоряджень і т.д. 3-ии методи встановлюють відповідальність для певних достижений.

20 Економічний метод управління грунтується на знанні і свідомому використанні об'єктів экономич. законів. Він характеризуються: 1) свободой суб'єкта і об'єкта, достатньої для реалізації її інтересів, у договірному процесі; 2) выполнение договірних зобов’язань. Переваги методу: стимулюється прояв ініціативи, реалізується творчий потенціал працівників з урахуванням задоволення матеріальних потреб. Недоліки: залишаються незадоволеними багато потреби, що лежать поза сферою матеріального інтересу, що знижує мотивацію. У систему экон. методів охоплює практично всі важелі механізму господарювання: •методи планування •система ціноутворення •система кредитування •фінансування •оподаткування •аналіз госп. діяльності •розподіл доходів населення і прибутку •оплата праці •матеріальне стимулирование.

21 Соціально-психологічні методи управління є сукупність специфічних засобів впливу на особисті стосунки і зв’язку, що у трудовий колектив, і навіть на соціальні процеси, які у ньому. Вони грунтуються на використанні моральних стимулів до праці, впливають на особистість з єдиною метою перетворення адміністративного завдання усвідомлений борг, внутрішню потребу людини. Прийоми носять особистісний характер (особистий приклад, авторитет). Головна мета — позитивний соціально-психологічний клімат у колективі. Основне засіб на колектив — переконання. Розуміння керівником біологічної природи й внутрішньої злагоди особистості допомагає йому підібрати найефективніші форми згуртування і активізації колективу. Об'єктом керівництва є взаємовідносини працівників. СПМ дозволяють своєчасно враховувати мотиви роботи і потреби працівників, бачити перспективи зміни конкретної історичної ситуації, приймати оптимальні управлінські рішення. А, щоб ефективно здійснювати соц. методи, використовують такі види збору інформації: •інтерв'ювання •анкетування •вивчення документів •самоспостереження •эксперимент.

22 Під мотивацією розуміється процес стимулювання себе та інших на діяльність спрямовану для досягнення індивідуальних і спільних цілей організації. Мотивація — це процес спонукання себе та інших до діяльності досягнення мети організації. До складу мотивації входять 2 основних поняття: потребу народу і винагороду. ПОТРЕБА — це фізичний чи психологічний недолік чогось. Вони викликають спонукування дії. Первинні потреби закладено генетично, а вторинні виробляються під час здобуття життєвого досвіду. Потреби можна задовольнити винагородами. ВИНАГОРОДУ — те, що чол. вважає собі цінним. Керівник оперує 2-га типами винагороди: •внутрішнім •зовнішнім. Внутрішнє винагороду — це почуття успіху під час досягнення своєї мети. Самоповага — найпростіший спосіб забезпечити внутрішнє винагороду. зовнішнє винагороду — це винагороду немає від роботи, бо, що дозволяє організація (грошові виплати, підвищення службовими щаблями, соц. льготы).

23 Існує 3 основних змістовних теорії в менеджменті. 1) Теория Маслоу. Людина відчуває потреби різних рівнів, але є домінуюча. Нижчі мають бути задоволені насамперед. Він відчуває потреби вищих рівнів тільки тоді ми, коли задоволені нижчі потреби. Керівник має визначити домінуючу потреба і мотивуватиме її виконанням. Задоволення нижчою потреби не веде до автоматичному задействованию вищої. Не враховуються індивідуальні особливості людей. 2) Теория Мак Лелланда наголошує на вищі потреби. Потреба влади — бажання впливати інших людей. Потреба успіху — задоволення процесом доведення роботи до завершення. Потреба причетності - спілкування, зацікавленість у компанії знайомих, налагодження дружніх стосунків. 3) Двухфакторная теорія Герберга. 2 групи чинників. Гігієнічні - заробіток, умови праці, відносини з іншими працівниками, інформованість про справи для підприємства, стиль керівництва, клімат для підприємства, не мотивують до ефективності праці. Чинники мотивації - визнання ще й схвалення керівництвом результатів роботи; можливість підвищення на службі; високий рівень самостійності відповідальності; цікава, складна потребує творчого підходу робота — мотивують до підвищення продуктивності, ефективності труда.

24 Основні процесуальні теорії мотивації в менеджменті: •теорія очікування •теорія справедливості •модель Портера-Луренса. Теорія очікування. 3 чинника: очікування (оцінка особистістю ймовірності певного події), стимул (спонукальна причина, зацікавленість у скоєнні чогось), винагороду (компенсація витрат праці, спрямовану задоволення людських потреб). Стимул означає, зусилля приведуть до результату, результат потягне досить цінне винагороду. По відношенню мотивації до праці теорія очікувань розглядає процес: «витрати праці > результати > винагороду > задоволеність їм». Керівник повинен: вчити підлеглих отримувати результати і створювати при цьому необхідні умови; встановити безпосередній зв’язок результат — винагороду. Теорія справедливості - соизмерение винагороди з витраченими зусиллями та співвідношення цього винагороди до винагороді іншим людям виконують аналогічну роботу. Керівник повинен: встановити розміри оплати з урахуванням об'єктивної оцінки рівня відповідальності, кваліфікації, складності, трудомісткості та результативності праці, роз’яснити співробітникам принципи оплати. Модель Портера-Луренса включає елементи теорії очікування й теорії справедливості. 3 перемінні - витрачені зусилля, спроможністю і характерні риси, усвідомлення своєї роль процесі роботи. Рівень витрачених зусиль залежить від цінності винагороди і південь від віри в зв’язок зусилля з винагородою. Задоволення — результат внутрішніх та зовнішніх винагород з урахуванням їхньої справедливості. Це міра цінності винагороди насправді. Це оцінка впливатиме для сприйняття людиною майбутніх ситуаций.

25 Управлінське рішення — результат конкретної управлінської діяльності менеджера. Прийняття рішень є основою управління. Вироблення і прийняття рішень включає: •вироблення і постановку мети, вивчення проблеми з урахуванням одержуваної інформації, •вибір і обґрунтування критеріїв ефективності (результативності) і потенційно можливих наслідків прийнятого рішення, •обговорення зі спеціалістами різних варіантів розв’язання проблеми (завдання), •вибір, і формулювання оптимального рішення. На стадії підготовки управлінського рішення проводиться економічний аналіз ситуації: пошук, збирання та обробка інформації, проявляються й формулюються проблеми, які потребують вирішення. На стадії ухвалення рішення здійснюються розробка й оцінка альтернативних прийняття рішень та курсів дій, проведених на основі багатоваріантних розрахунків; відбір критеріїв вибору оптимального рішення; вибір і прийняття найкращого рішення. На стадії реалізації рішення приймаються заходи для конкретизації рішення і доведення його виконавців, здійснюється контролю над ходом його виконання, вносяться необхідні корективи, і дається оцінка отриманого результату. Методи прийняття рішень: метод, заснований на інтуїції управляючого, яка обумовлена наявністю у нього раніше накопиченого досвіду та незначною сумою знань; метод, заснований на понятті «здоровим глуздом », коли управляючий, приймаючи рішення, обгрунтовує їх послідовними доказами; метод, заснований на науковопрактичному підході, що передбачає вибір оптимальних рішень з урахуванням великих кількостей информации.

26 процес прийняття рішень перебуває у руках одного лінійного керівника, який підпорядкований вищестоящому керівнику. Тут створюється ієрархія прийняття рішень по лінійним посадам. Правила прийняття рішень розробляються та видаються самими фірмами: формулюються дії, необхідних реалізації прийнятих рішень на певних умов. Мета — здійснення координації між різними підрозділами. Оперативні правила формулюються загалом управлінському ланці у різноманітних инструкций.

Стратегические правила, чи ділова політика, включають: визначення типу випущених виробів та надаваних послуг, виду замовників, організації збутової мережі, способів встановлення цін, умов і гарантій під час продажу виробів фірми і ін. Стратегічні правила зазвичай формулюються на рівні управління з участю середньої ланки управління не мають тимчасових обмежень. Організаційні правила грунтуються на місцевому чи державному законодавстві, стосуються визначення цілей й правничого характеру діяльності фірми. Плани є засобом координації діяльності різних підрозділів після ухвалення управлінські рішення. У планах визначаються наявні ресурси, охоплюють діяльність виробничих відділень. Перевага планів перед правилами: є гнучкішими та його легше пристосувати до нових умов. Варіант плану обговорюється керівником виробничого відділення з вищим керівником. Результати виконання плану оцінюються керівником виробничого отделения.

11 У світовій практиці управлінської діяльності широко використовується управління з цілям (анг. management by objectives, «MBO »). Цей метод управління дозволяє об'єднати таких функцій менеджера, як планування і контроль. управління з цілям передбачає, керівники будуть формулювати своєму рівні мети, про те, аби до своїх підлеглих. Ті, у своє чергу, будуть формулювати свої цілі, керуючись цілями керівників. Отже, управління з цілям допомагає ув’язати мети підлеглих з цілями начальників і всієї організації у цілому. У окремої літературі «MBO «іменується як філософія управління, орієнтована на результаты.

27. Методи прийняття управлінські рішення: 1) Коллективно колегіальні: чи метод мозковий атаки, спільне генерування ідей, та був прийняття рішення, Основне правило при даному методі всі записуються без яка засуджує критики. Цей метод ділиться на: 1) Метод Делфі (багаторівнева система анкетування) 2) Метод прийняття рішень з допомогою фокусу груп 3) метод прийняття рішень керівником що передається підпорядкованим Президентові й якщо є зауваження підлеглі вказують свої рішення їм. 2) Экон. математичні: 1) Метод лінійного програмування з допомогою цього вирішуються такі: а) Визначення оптимального асортименту своєї продукції б) Визначення оптимального завантаження обладнання) Оптимальний розміщення нового підприємства р) Транспортна завдання буд) Модель теорії масового обслуживания.

28. Організаційна структура менеджментуце сукупність елементів, ланок, щаблів управління та його взаємозв'язок і підпорядкованість, які служать задля досягнення поставленої мети. Основні засади що впливають орг. структуру: 1) Разделение праці (спеціалізація) — відповідно до цим принципом все працівники виконують роботу, у якій більш кваліфіковані. 2) Иерархия (директор (заступник. директор (начальник цеха (мастер (рабочий) дана ланцюг описує ставлення правий і відповідальностей, об'єднує керівників держави і підлеглих зв’язками, які охоплюють всю орг-цию. 3) Единство розпорядженнякожен працівник оргции відповідальний перед одним начальником, 4) коммуникационные каналивідбиває функціональні зв’язку. Накази, розпорядження йдуть згори донизу, а решта инфа навпаки. 5) Структурное розподілвеликим колективом управляти складно, якщо їх розбити на невеликі групи. 6) Ієрархічні рівнісхема орг. структури орг-ций показує рівні управління, існуюча у ній доповнення у ланцюги команд і ставлення отчетности.

29. Лінійна структура — на чолі руководитель-единоначальник, одноосібне керівництво, всі функції управління. Базується на вертикальному поділі праці, управління з рівням. Лінійна структура управління забезпечує пряме вплив на об'єкт управління передбачає принцип єдиноначальності. Кожен керівник має суб'єкт управління, підпорядкований лише одному керівнику та йому підзвітний. Переваги: забезпечувати принципи єдиноначальності, не з’являється суперечливих команд, забезпечується швидке рішення оперативних питань, виключається дублювання повноважень, забезпечується повна відповідальність керівника за результат роботи. Недоліки: використовується один канал зв’язку, керівник неспроможна побачити комплексно всю проблему, керівник повинен мати поширеними знаннями за всі функцій Управління, структура менш гнучка й не дуже швидко враховує изменяющиеся условия.

30. Функціональна структура управління. Зростання труднощі й масштабів підприємств призвело до поділу управлінської праці, в результаті утворився функціональний управлінський апарат, узявши він ряд функцій управління. При функціональної структурі загальне керівництво підрозділами й окремими виконавцями здійснюється керівниками через керівників функціональних органів. Кожен функціональний орган керує, і відповідає за окремі боку роботи підрозділами. За такої структури управління виконавець підпорядковується неодному керівнику, а кільком функціональним. Переваги: забезпечується компетентне вирішення завдань які стосуються тим або іншим суб'єктам функцій, лінійні керівники звільняються (розвантажуються) від глибоких знань за кожною функцією і спрощується їхньої роботи. Недоліки: порушується єдність розпорядження, має місце суперечливі вказівки, неузгоджені рішення, ускладнюється контролю над діяльність апарату управління у цілому, має місце дублювання вирішення питань управления.

31. Лінійно функціональна структура — це результат об'єднання лінійних і функціональних структур. У його основі лежить лінійна структура, але за лінійних керівників передбачається створення спеціальних підрозділів — функціональних служб і відділів. Ці служби що немає правом прийняття рішення і є консультативним органом. Пропозиція функціональних підрозділів реалізується через канали лінійних керівників. Переваги: зростає можливість управління виглядом підприємства, посилюється проти функціональної структурою принцип єдиноначальності, підвищується персональна відповідальність лінійних і функціональних керівників, оперативніше вирішуються цілком практичні питання, створюються сприятливі умови для професійного і службового зростання працівників. Недоліки: посилення тенденцій до виконання лише власних функцій, виникає потреба у приватних узгодженнях, збільшується терміни прийняття рішень, створюється потреба у координації функціональних служб.

32.Линейно-штабная. Штаб — функціональна служба, у якій працюють фахівці, готують кваліфіковані рішення. Рекомендації затверджуються руководителем-единоначальником. До них належать соціологічна, юридична служби, відділи координування й аналізу. Переваги: більш глибока підготовка рішень, звільнення головного лінійного менеджера від глибокого аналізу проблеми, можливість залучення фахівців і експертів. Недоліки: немає взаємозв'язків на горизонтальному рівні, недостатньо чітка відповідальність, система взаємодії за вертикаллю — тенденція до надмірної централизации.

33. Інформація у процесі управління. Инфаце з які характеризують стан об'єкта управління чи зовнішню середу. Инфа вступає у вигляді відомостей, різних явищ, подій і фактах. Джерелами і споживачами инфы явл-ся конкретні структурні підрозділи розміщуються, апарат управління й окремі працівники. Инфаце предмет управленч. праці. У результаті цієї війни аналізу та обробки з’являється продукт управлінської праціуправлінське рішення. Чим точніше й об'єктивніше відбиває инфа стан об'єкта управління, тим обгрунтованіша рішення. Якісна х-ка инфы:1) Цільові призначення, 2) Периодичность і ритмічність, 3) Своевременность 4) Полнота 5) Достоверность. Фази звернення инфы:1) збирання та передача инфы, 2) обробка і реєстрація инфы, 3) хранение инфы, 4) воспроизведение инфы. Методи збору инфы: 1) Изучение документа, 2) использование довідників 3) Читання літератури, спец. видання, 4) СМИ, Інтернет, 5) беседы з працівником, анкетирование.

34. Комунікаціїце процес обміну інформації для людей. Класифікація комунікацій: 1) Зовнішні комм.: — між орг-цией і гос-вом, — між орг-цией і покупцями, — між орг-цией і постачальниками, — між орг-цией і конкурентами. 2) Внутренние: -керівник і підлеглий, -керівник і робочу групу, — комунікації між інстанціями, — комунікації між підрозділами. 3) Неформальная коммуникации.

35. Усі причини неефективності діляться на: — Міжособистісні: 1) причини зумовлені сприйняттям одному й тому ж инфы люди по-різному. 2) причины зумовлені соц. установками (не бажання общатся з людьми, спілкування з як свого часу було вдало. 3) Неправильне розуміння слів. 4) Невербальні причини 5) Культурні розвитку (не вміння слухати). 6) Погана зворотний (ми знаємо, як сприймається інформація) — Організаційні: 1) Не удолетворение орг. структурою. 2) Плохая зворотна зв’язок (немає контролю над своєчасної передачею инф-ции).

36. Поведінковий підхід до управління створив основу для класифікацій стилів керівництва. Це підхід, який зосередив свою увагу поведінка керівника. Відповідно до поведінковому підходу ефективність управління визначається не особистими якостями керівника, яке ставленням до подчиненным.

37. Стиль управління — вибір системи методів і прийомів, які менеджер під час роботи з підлеглими. Від вибору стилю залежить авторитет керівника. Стиль формується під впливом слід. чинників: 1) від профф. підготовки. 2) від об'єктивності і персональної відповідальності руковод. 3) Практичний досвід роботи, чи навички 4) Життєві встановлення і цінності 5) Псих. св-ва особистості. Стиль управління має удолетворять основним вимогам: 1) обгрунтоване розподіл повноважень і між окремими ланками та працівниками апаратного управління. 2) Доручення виконання завдань із урахуванням навичок підлеглих. 3) Уважне ставлення підлеглих 4) Згуртування колективу 5) Прояв волі і потрібна наполегливості з організацією управлінських решений.

38. Автократичний стиль управління, у якому менеджери наказують і цього вимагають думку тих, хто виконує накази. Керівник концентрує владу у себе, одноосібно вирішує всі питання, нав’язуючи своєї волі підлеглим. Ознаки авторитарного стилю: 1) Використовує покарання 2) Надання псих. тиску 3) Застосування наказів і розпоряджень 4) Постійний контроль і вимогливість підлеглих 5) Нетерпимість критики в сой адресу, критика підлеглих. 6) При прийняття рішень немає волі народів і ініціативи 7) Уникає не формального спілкування з підлеглими 8) Його цікавить лише виробничі показники, а чи не стосунки між людьми 9) у колективі не сприятливий псих. климат.

39. Демократичний стиль управління у своїй стилі проявляється співробітництво після ухвалення рішень. Ознаки: 1) Подчиненные притягнуто до прийняттю рішень, 2) Демократичність виховує у підлеглих ініціативу і самостійність, використовує заохочення Молдові і утвердження, 3) Високий рівень децентралізації повноважень, 4) Демонструє перевага над підлеглими, інформує про стан справ у колективі, про майбутніх труднощі, 5) Контролює роботу підлеглих, зазначаючи + і - результати, 6) Підлеглі мотивує потребами вищого рівня, 7) Хороший псих. клімат у колективі. 40. Ліберальний характеризується невтручанням керівництва у справи колективу, він довіряє всі питань підлеглим, мало виявляє ініціативу, погоджується із кожним думкою підлеглим. Повна свобода у підлеглих, байдужість його до критики, не піклується про персонале.

41. Теорія Х Дугласа Мак Грегора підлеглий: 1. Люди не люблять працю й при будь-яку можливість уникають роботи 2. Люди немає честолюбства, тому вони намагаються уникати відповідальності, воліючи, щоб ними керували. 3. Найбільше люди цінують свою защищённость, хочуть, щоб щось загрожувало. 4. Щоб примусити добре трудитися необхідно ісп. примус, жорсткий контроль та загрозу покарання. Автокр. руковод. централиз. і сосредотач. в руках все функціонувати. повноваження, одноосібно вирішуючи всі питання, щодо деятельн. подчин., использ. у своїй псих. тиск і прямі загрози покарання. Теорія Y Дугласа Мак Грегора: 1. Праця — природний в людини процес, у нормальних умов що та друзі люблять трудитися. 2. У найсприятливіших обставин люди й не боятися брати себе відповідальність і навіть прагнуть ній. 3. Якщо людей долучено до цілям організації та до процесу вироблення рішень, то ми не потрібно жорсткого контролю своєї діяльності, оскільки які самі прагнуть якісної роботи і осущ. самоконтроль. 4. Творчий підхід до діла зустрічається у досить часто, хоча інтелектуальний потенціал людини ісп. лише частково. Руковод. з цим стилем дійте. децентрализ. дійте. повноваження, втягує підлеглих у процес вироблення рішень, оцінюючи роботу за минулий кількостей. результати і вознагр. адекватно за успехи.

42. Способи впливу підлеглих: 1) Эмоциональное вплив: — зараження, -наслідування .2) Розсудливе вплив: навіювання, переконання, прохання, накази, загрози. методи менеджменту: — це кошти на керовану систему задля досягнення поставленої мети. Методи різняться мотиваційної хар-кой, тобто. як поводяться люди при накладення на них тих чи інших методів. Методи діляться на прямого й опосередкованого впливу. Не виконання методів прямого впливу веде у себе застосування різних санкцій адміністративного хар-ра. До непрямим відносять экон. і соц.-психол. хар-ра. Адміністративні засновані на відповідальності підлеглих і місцевої влади керівника. Економічні - засновані на матеріальну зацікавленість працівників. Соц.-псих. засновані на не матеріальному інтересі работников.

43. Міжособистісні ролі керівника: 1) главный керівник (символ юридич. влади, виконує опр-ные обов’язки правов. чи социал. хар-ра), 2) лидер (стимулює підлеглих для досягнення мети), 3) связующие звено (служит ланкою в вертикальної і горизонтальній ланцюга обміну инфы).

44. Ролі пов’язані з прийняттям рішенням рішення: 1) предприниматель (разрабатывает та здійснює проекти з діяльності організації), 2) Устраняющий нарушения (принимает коригувальні заходи у випадках відхилення в орг-ции і нестандартних ситуації), 3) Распределитель ресурсов-(распределяет все ресурси орг-ции, вирішує хто повинен отримувати, що зводиться приймати рішення в організацій). 4) Посредник (ведущий переговори) бере участь у переговорах що представляє інтереси организаций.

45. Основні причини невдач робити кар'єру керівника: 1) Руководитель привласнює собі довше належного платні, 2) Руководителя хвилюють символи власного становища, 3) Руководителя хвилює тільки свій персона і всі заслуги він приписує особисто собі, 4) Керівник саме ізолюється, тобто. приховує свої і чувства.

46. Моделі менеджменту США: 1) Нетривалий оренду працювати. 2) Оплата праці в індивідуальним якостям та результатів. 3) чітке опис робочого завдання 4) Индивидуальная відповідальність 5) В залежність від посади визначається завдання 6) Акцепт на ефективність яких і результат.

7) Індивідуальне рішення 8) Управління згори донизу 9) Спеціалізована програма підвищення кваліфікації 10) Вербування зрілих співробітників і нових випускників вузів. 11) підвищення уваги до поточним результатам. Моделі менеджменту в Японії: 1) довічний оренду працювати. 2) Оплату праці по старшинству. 3) Не чітке опис робочого завдання. 4) Коллективная відповідальність. 5) Ні залежність від посади й завданням. 6) Акцепт на координацію і співробітництво. 7) Колегіальне рішення. 8) Управление знизу вгору. 9) Навчання без відриву з виробництва. 10) Вербування нових випускників вузів. 11) Довгострокова орієнтація на пр-во.

47. Вимоги, які пред’являються керівнику: 1) Компетентність і професіоналізм, 2) организаторские здібності, 3) вміння оцінити гідності підлеглих і побачити їх особливості відповідно до здібностями та можливостей, 4) Здібності організовувати контроль і перевірку, виконання прийнятих рішень, 5) Умение мислити перспективне, 6) Умение управляти собою, 7) Наличие розумних особистих цінностей і чітких особистих цілей, 8) Должен бути постійний особисте зростання, 9) Руководитель повинен мати здатністю проводити оточуючих, знати сучасні управлінські підходи, 10) Проявлять піклування про своїх підлеглих, формувати й навчати трудовий коллектив.

48. Інноваційний менеджментпроцес планування, орг-цией, мотивацій і контролю инновац. діяльності, зі метою впровадження інновацій. Інноваціяце ідея, втілена у товарі чи послузі і реалізована над ринком. Інноваційний процес можна записати наступного вигляді: Фундаментальна исслед.(прикладное исслед.(разработка (проект (строительство (освоение (промышл. пр-во (маркетинг (сбыт. Інноваційний процес носить циклічний хар-р. Промислово розвинених країн зробили інновації пріоритетним напрямом розвитку займають передові позиції з світі з всіма показниками. Інновації - ср-ва задля досягнення ек. лідерства, виживання і процвітання фірми. М. Портер виділив 4 стадії конкурентного розвитку: 1) стадія розвитку з урахуванням чинників пр-ва 2) стадія инвестиц. розвитку 3) стадия инновац. розвитку 4) стадія розвитку з урахуванням благосостояния.

49. Класифікація інновацій: 1) за рівнем новизни: — радикальні відкриття, винаходи, — Ординарні (що покращують), рационализационные пропозиції. 2) На стадії життєвого циклу: — інновації на стадії стратегічного маркетингу, — НДДКР, -организ. технологич. підготовка, — пр-во, -сервіс. 3) По масштабу новизни: -лише на рівні країни, _ галузі, -підприємства. 4) Галузь в эк-ке, де впроваджується інновація: — виробнича, -у сфері науки, -у сфері освіти. 5) Сфера застосування: -інновації для внутр. споживання, — — для накопичення, — — на продаж. 6) Форма інновацій: — відкриття винаходи, — рационализационное пропозицію, — нових документів, які описують технологич., виробничий, управлінський процес, методи. 7) з вигляду ефекту, виходить внаслідок впровадження: -науковотехнич., -экономич. (коммерческий).

50. Орг. культура — сист. цінностей і припущення без доказово прийнятих і поділюваних членами групи чи орг-ции. Іноді орг. культура сприймається як філософія і ідеологія управління, припущення, ціннісні орієнтації, вірування які у основі відносин також взаємодій, як всередині орг-ции, і її межами. Орг. культура проявляється у стосунках між людьми у створенні. Рівні орг. кул-ры: 1) Символический (включає у собі ті внешн. факти, які надаються до сприйняття через почуття людини. 2) Под поверховий в таких межах вивчаються цінності й вірування розділяються членами орг-ции, залежить від бажання людей. 3) Глубинный включає у собі базові припущення, які важко усвідомити навіть членами самої орг-ции без залучення іноземних і вивчення фахівців. Орг. культура буває: суб'єктивна (сюди ж входять зразки, припущення, віри, цінності, очікування, ряд елементів символіки (історії, легенди) вона лежить основою формування управлінської культури) і об'єктивна (це пов’язано з оточенням в орг-ции: сам будинок, зручності, кімната прийому). Зміст орг. кул-ры: сюди можна віднести 10 хар-к: самоусвідомлення і свого місця у орг-ции, комунікаційна сист. і естонську мови спілкування, зовнішній вигляд і її уявлення себе роботі, звички й традиції, усвідомлення часу ставлення до ньому і його використання, стосунки між людьми, ціннісні норми, віра у щось, процес розвитку працівника та її научение, трудова етика і мотивирование.

51. Стратегічний менеджмент займається стратегічний виденьем майбутнього орг-ции. Об'єктом стратегічного менеджменту є профф. діяльність менеджера орг-ции з її адаптивному перетворенню, як і відповідність до змінами довкілля і у відповідності зі стратегічним виденьем. 5 завдань стратегічного менеджменту: 1) Опр-е сфери сфери підприємницької роботи і формування бачення цього у якому напрямі слід вести орг-цию. 2) Преобразование місій конкретні, довгострокові і короткострокові в цільові показники дійсності. 3) Розробка стратегій досягнення намічених показників. 4) Ефективна виконання і виконання обраної стратегії. 5) Оцінка дійсності, критич. аналіз ситуації та запровадження коректив у місію, цільові показники, стратегію реалізації відповідно до реального досвіду, мінливих обставин. нових ідей, можливостей. Зміст процесу стратег. менеджменту: 1) Місії, мети, завдання. 2) Стратегический аналіз (аналіз зовнішньою і внутрішньою середовища) 3) вироблення стратегій. Стратегіяце певна програми дій, необхідна для успішного функціонування д-ви. Вона м.б.: корпоративної (стратегія куди входять себе стратегії основних підсистем фірми. і функціональна. 4) Реалізація стратегій 5) Стратегічний контроль.

52. Види стратегій: 1) стратегія низьких витрат (суть витрат знизити витрати й максимізувати прибуток). Ця стратегія досягається з допомогою: — збільшення масштабів пр-ва, -спрощення дизайну, — скорочення апарату управління тощо. Рентабельність досягається завдяки V продажів. 2) Дифференциация (стратегия високої якості) суть її залежить від надання товару будь-яких відмітних св-в і кач-в, що дозволяють виділити даний товар. Рентабельність досягається завдяки встановленню високої ціни. 3) Фокусування (концентрація) суть даної стратегії залежить від виборі певних сегментів і найповніше задоволення потреб в цій ніші. Проблема вироблення та її реалізації стратегії у тому що не виходить, що чітка розробка та реалізація стратегій гарантує ефективність функціонування орг-ции протягом багато часу. Завжди є можливість збою, т.к. неможливо передбачити не все сприятливі факторы.