Идеология: чому навчати дітей?

Идеология: чому вчити детей?

В сімдесяті роки ішли німецька школярка писала яка: «Я заздрю молоді тридцятих. Але вони були неправильні громадські ідеали. Але вони в молоді були!». не треба мати особливої проникливістю, аби виявити в переживаннях тієї дівчини аналогію з духовним станом підростаючого покоління нашої країни. Так у нього ми справи сьогодні, межі другого і третього років президентства Путіна. У Німеччині відтоді проблема тимчасово втратила актуальність. Пошук ідеалів на останнє десятиліття для них витіснений політичної й економічної текучкою, що з об'єднанням. Хоча німецький народ, як і російський, схильний до активним проявам духовного життя, та все ж ні з тієї гостротою. Звісно, вони свої проблеми: інтуїтивні пошуки Гете залишилися у далеке минуле, мости національної ідеї спалені нацистським минулим аж до фундаментних каменів. На відміну від братьев-англов, яким вистачало ситих задоволень, сакси періодично одвіку до віці відчували загострену потяг до сферам духовним. Втім, що мені англы з саксами? В Україні свої проблеми з національним духом. І стоять вони набагато гостріше з одвічною нашої схильності до томлінню душі. Сьогодні переді нами, російськими, та й неросійськими теж, раптово розверзлася порожнеча ідей, було нами сприйнято з особливою хворобливістю. Тепер нашим тінейджерам можна буде відчути заздрість стосовно молоді радянської доби: в хоч були ідеали. Ідеологія минулих десятиліть формувала підростаюче покоління на єдиній потоці настроїв, визначала загальний моральний вектор, забезпечувала наступність культури. Разом про те, слід визнати, це був погана ідеологія. З дитинства вона отруювала свідомість брехнею, нещирими восторгами, холопской лестощами правителю. Досить хоча б публічне і багаторазове: «…і особисто Леоніду Іллічу Брежнєву…», — щоб нудно стало душі. Але й вела ж. Вела і разлагала одночасно. Протиріччя, позірна не піддається розв’язанню. Так чи інакше, сьогодні наше духовне стан значно гірше того, отторгнутого (політичних, військових і економічних аспектів я — не торкаюся). Повертатися до старого марно, та й неможливо. А уникнути сучасного духовного вакууму життєво необхідно. Як вода у річці, ми можемо рухатися лише вперед, до якогось нового стану. До якому?

Бытует думка, що всі люди спонукувані ілюзіями (найвідомішим адептом цієї теорії був Лев Гумільов). Відрікаючись від однієї й приліплюючи в іншу ілюзії, вони вічно прагнуть уявлюваному оази духу, продовжуючи все життя борсатись у пісках побутових пустель. Проте сменяющаяся низка ілюзій, — «Москва — Третій Рим», «Православ'я, самодержавство, народність», «За Батьківщину! За Сталіна» — були кожна свого часу єдиними ідейними основами для виживання народу, для збереження своєї самобутності у умовах ворожого світу. Отже, не привиди це були, одну вирішальне значення для виживання народу.

Не залежно від цього, як назвати той конкретний комплекс ідей, який створює базу духовної народу, — «ілюзією» чи «єдино вірної теорією» — вона завжди цінний і корисний в тому разі, якщо прийнято більшістю народу, якщо сформувався з духовних запитів різних соціальних верств населення та етносів, складових її. І це тезі, мабуть, ключі до проблеме.

Дабы уникнути непорозумінь і передбачити спроби превратного тлумачення моїх слів, доповню останню тезу невеликим коментарем. Промови не про формуванні нових ідей голосуванням чи якимись делегатами: «робітниками від верстата» і «селянами агронома за покликанням». Під фразою «формувався з духовних запитів» я маю на увазі, що ідеї ці сформувати саме тими конкретними людьми, що з професійної підготовки та покликання для завдань призначені Богом. А ким саме — покаже найближче будущее.

Наша країна сьогодні впритул наблизилась до вирішення питання нової російської (російської) ідеології. Тут уже не як можна забувати про хибних «володарях дум», у яких замаячіли на нашому обрії.

Начиная із першого січня 2001 року, в багатьох уважних спостерігачів за нашої суспільно-політичної життям напевно здалося, що, нарешті, в країні стався довгоочікуваний перелом, верховні влада почала впорядковувати у державі, у господарстві й у головах громадян. Почасти і є, але тільки почасти. Питання у цьому, що це порядок, до що його користь і хто встановлює.

Из попереднього, побіжного аналізу (а іншого й бути не може, — процес почався нещодавно… незадовго перед 1 січня 2000 року!) можна все-таки укласти, у сфері ідей сьогодні нам пропонується зовсім те, зовсім не від довгоочікуване й жадане. Вже сьогодні помітно: нам починають нав’язувати готові ідеологічні рецепти, які складено безродними провизорами в невідомих народу аптеках. Де автори? Де велика письменник, вдумливий журналіст, досвідчений життям історик, перу якого належать ті чи дехто з запропонованих нам ідей? Їх не видно.

По загальному стилю і почерку анонімних авторів те що більш нагадує великомасштабну ідеологічну диверсію, ніж духовне пробудження великого народу.

С підозрілої синхронністю відбуваються зміни у установах інформації та культури. Мені бракує відомостей до застосування методів математичної статистики (процес у на самому початку). Тож у моїх міркуваннях буде певна частка неминучих у разі спекуляцій і натяжок. Отут уже нічого зробиш. Мені доводиться обмежуватися що ілюструють цю синхронність прикладами.

Бывший державний чиновник, тепер комерсант, випорожнює самий професійний телеканал, сприяючи відходу з нього найодіозніших антидержавних ідеологів (що, втім, всякий люблячий Росію громадянин може лише вітати). Додатка до цього телеканалу, оснащені супутникового зв’язком і щоб забезпечити пряме мовлення росіян західних ЗМІ (читай по-старому: ідеологічних центрів з розкладання тилів противника, тобто наших, отже, тилів) доводяться до банкрутства. У цей час розкручується практично з нуля новий телеканал, який під безпосереднього керівництва державного чиновника, який очолює культурний департамент. Зрушення простежуються інших закладах тієї самої відомства (взяти хоча б зміну керівництва Великого театру; схоже, виїзду із країни творчої інтелігенції, яка в країні споконвіку була оплотом різного роду опозиційних настроїв, не перешкоджають, а, навпаки, стимулюють його).

Одновременно в культурно-информационно-идеологической області бурхлива діяльність розгортається з урахуванням наисовременнейших інформаційних технологія, — в інтернеті. У «тенета і натомість стихійної творчу активність простих російських людей непросто виділити ті осередки, які, на відміну іншої вольниці, довго чекали «відмашки», а отримавши умовний сигнал, заходилися інтенсивно заповнювати різні культурно-ідеологічні ніші: ніша для як і либеральствующих (їхня діяльність краще поставити під контроль влади, ніж дозволити їм опинитися під чиїмось впливом), ніша для православних (все-таки духовні витоки російського народу), ніша для интеллектуал-патриотов (щоб зробити культурку в патріотичну стихію) тощо. У серпанку самодіяльного творчості народу, як Руанский собор на полотнах Клода Моне, ледь вгадуються обриси якогось будинку правильних форм. І це собор Василя Блаженного, і не Ісаакіївський, а, скоріш, будинок із Луб’янки чи на вулиці Каляєва.

Что поганого, скаже проникливий читач, навіть маю рацію у своїй припущенні і, справді, ідеологічну сферу взялося контролювати таке солідне відомство? Почасти погоджуся. У історичний момент розпаду СРСР, коли рже і гниття зазнали усі державні й громадські органи країни, єдиною структурою, збереженої і продовжує нести у собі велику державність, були органи безпеки. Це правда. Щоправда, до цього часу достеменно не знаємо, у яких із державними структурами визрів задум зруйнувати СРСР. Не Горбачов ж самотужки це зробив, справді! Перебудова, наступне десятиліття дезінтеграції Росії і близько сучасний прозахідний курс керівництва мають єдиний вектор, єдину, якщо хочете, чітку ідеологію, у проведенні якої народ у жодному ролі участі я не приймав, точно як і, як і до історії із ваучерами. Ваучер — папірець, спущений згори, і навіть дружба Заходу, нова господарська система, звана по непорозуміння ринкової, парламентська демократія (знати б, якого місцеві її прикладати), — усе це теж спущено нас згори як «загальнолюдські цінності». Ці цінності в жодному разі не виростають з потреб народу, як і нове формована за наказом російська ідеологія.

Нетерпеливый читач, нарешті, переб'є мене вопросом:

Так чому ж вчити детей?

Почему би вчити підростаюче покоління конформізму? То навіщо ж калічити їм майбутню кар'єру? Хай із дитинства приймають існуючий стан речей як належне. Нехай міцніє держава й ідейний єднання країни. То навіщо ж прищеплювати молоді нонконформізм? — Такі питання виникатимуть з усього мною сказаного выше.

А ніхто до нонконформизму і закликає. Проблема й інші. Не можна, — силою чи, хитрістю чи, прищеплювати народу ідеї, що їм самим не вистраждані. Ми не стали духовними інвалідами. Не вельми глибокої виявилася яма перебудови, в що її впали. Проте, висхідні «володарі дум» починають вчити наших дітей дивитися милицях! Чому?! Але вони є здорові крепенькие ноги. Можливо, краще стати відразу на ноги?

Всякая эрзац-идеология можливе тільки в короткостроковому плані. Для духовної стратегічної стабільності необхідні ідеї, прийняті у народі щире повністю. Вчити дітей з того що через десять-двадцять років у угоду приватним інтересам якийсь угруповання буде замінюватись щось протилежне, — отже явно калічити душі поява цілого покоління. Та й якими очима вчитель дивитиметься правді в очі своїх учнів, що у п’ятому класі він не приховував протилежне з того що промовляють на одинадцятому?! Згадую перший рік роботи у шкільництві (на десяток відданих викладання минуле й суспільствознавства). Після уроків двоє старшокласників підійшли до мене й запитали про «Чайки», від яких їхні батьки регулярно перебувають у наповнених битком автобусах обабіч траси, часом півгодини, і спізнюються працювати. Відсутність досвіду і повна несподіванка такій гострій для 1980 року порушення питання спонукали мене ухилитися від прямої відповіді сутнісно теми, яку одразу ж відмінно розпізнав в безневинному зовні цікавості. От і побачив глава школярів та зрозумів, що втратити їхню довіру назавжди. І сказав їм те, що справді думав про події неподобства.

Сегодня мені важко, який відповідає шкільні вчителі питанням: «Навіщо ми такий ціною пробиваємося в західний бік, коли більшість тих наших співвітчизників не збирається туди з'їжджати і виграє від імені цієї, лише програє?» Що подумає як і подивиться підліток, коли йому відповісти щось на кшталт: «Для нас вигідно». Задасть він таке запитання: «кому вам?» — чи візьметься самостійно, без допомоги вчителів відшукувати нові відповіді старі питання? І де знайде він ці ответы?

Следует згадати про ще одна річ. У історії нашої країни був чогось аморального ніж розробка народної ідеології в кабінетах ідеологічного відділу цк кпрс, тобто ієрархічно організованим апаратом, всі члени якого думає тільки про просуванні службовими східцями. Що ми бачимо сьогодні? — Аналогічну картину.

Мы вже наставали для цієї граблі! Гасло на червоному кумачі: «Комунізм — це молодість світу, та її будувати молодим» в актовому залі школи міг здаватися симпатичним лише чиновнику з кабінету. Школьника, бачив щодня по телевізору престарілого вождя («молодість світу»), не выговаривавшего половини слів, цей кумач міг лише дратувати, або породжуючи протест, або виховуючи цинічне у ставленні всім навколишнього.

Чтобы минуле не повторилося, чому ж пропоную вчити. На погляд запозичена з заходу жорстка система вибрати з двох зол, — конформізм чи нонконформізм, — некоректне, до Росії неприйнятна. Цю систему вимушено була обов’язкової радянські часи: або всі приймаєш і повторюєш, як папужка, або ти — дисидент (і тоді нас чекає безперервна боротьба, в’язниця і еміграція). Зазирнувши у досоветское минуле нашої країни, побачимо, що нічого такого був. І тепер, коли сучасна російська знати намагається повернути то становища, у якому вона зможе видобувати із території Росії прибутку (тепер пшениця і пенька, як і ХІХ столітті, а нафта і природний газ) і вільно роз'їжджати по парижам і монакам, переважна більшість народу також має глянути уважніше на минуле. Століттями величезну масу російських як і безліч народу інший етнічну приналежність, що жила у Росії, існувала власної духовної середовищі, серед російської культури, але все-таки, не такий, яку освоїла знати. У у вісімнадцятому сторіччі і першою половині XIX століття країні існувала культура дворянства, вищого світу (які й вдягалися інакше, і говори-те здебільшого німецькою, і потім французькою) і лише решти народу. У 1970;ті роки майже XVIII століття культурна прірву так розширилася, що капіталізм розпочався відкритий конфлікт, війна" між чужестранной за кров’ю і духу знаттю і російською народним царем Петром III (Омеляном Пугачов). Те була не класова боротьба, а війна двох частин етносу, двох культур. І на цього й після обидві культури існували, та їх співіснування залишалося мирним. Народ визнавав велике свою державу на чолі з царем, але «абстрактне і тих для любові зручне» (вираз Л. Леонова). Замкнена консорция, яка правлячу знати, усвідомлювала свої інтереси, як і протилежність їхнім особистим інтересам більшості народу. Культурна паралельність дозволяла відтворювати з покоління в покоління все основні компоненти російського «суспільства» (цей термін для Росії була дуже підходить, бо суспільство було у вищому світлі). Знати з в століття продовжувала тримати влада, народ відтворював всі свої культурні властивості. Через війну країна плекала органічному єдності, що у XX столітті було порушено і вихлюпнулося у морі крові.

Сегодня вітчизняна знати відновлює свої традиційні, сказав би, рефлекси. Причому у сфері народу сьогодні відбувається спроба зберегти підхід радянської доби: впроваджувати до тями народу централізовано встановлені й безальтернативні ідеї, доцільність яких коротко зводиться одного тези: нам вигідно те-то ось т. е. Ясна річ, що займенник «нам» не потребує розшифровки. Якщо умовах відродження традиційної ролі Росії в в світу і її знаті у російському «суспільстві» народ відмовитися від творчості своєї традиційною та самобутньою культури, а піде у фарватері офіційно заявлених ідей, то скінчиться наше розвиток дуже швидко духовної катастрофою. Сьогодні російський народ повинна сама взятися за творчість своєї культури та складовою стрижень нової російської ідеології, яка, найімовірніше, існуватиме паралельно офіційної. У майбутнього ХХІ сторіччя такий розвиток корисне, якщо хочете, вигідно також знаті, оскільки забезпечить стабільність розвитку, без бунтів й наявність внутрішніх войн.

Сегодня вчитель і школа мають відчути свої завдання у контексті що формується нової російської ідеології, сформулювати їх і продовжує діяти з них. Давно відомо, у яких полягає покликання освіти у масштабах цілої країни. Систему освіти України призначена до виконання найважливіших громадських завдань: 1) відтворювати соціальну структуру суспільства; 2) забезпечити професійну підготовку; 3) передати всю створену упродовж століть культуру нового покоління; 4) відтворити моральні цінності народу (не якісь загальнолюдські, а національні, що ні один і той ж). Ще одне зі завдань, що з іншими і відданість забезпечує реалізацію, — формування та засвоєння висхідним поколінням комплексу ідей, які охоплюють усі аспекти життя, тобто власне ідеології.

Уже з постановки завдань видно, що схема «конформізм — нонконформізм» лише веде в кращий бік від суті питання. Освіта сприяє відтворення суспільства, хоч би яким воно не було. Кожна дитина у процесі утворення засвоює собі своє місце у ньому, приймає моральні норми, визнає і неприємні йому реальності, не беручи лише на рівні обраної власної моральності. Оскільки знати не приваблює народ до розробки ідеології країни (ідеологія останніх десятиліть була нав’язана нам без попиту, згори), остільки підростаюче покоління зобов’язане відтворити і засвоїти народну ідеологію, яка єдина буде противагою метанням і шарахання офіційних ідей, які поспішають встигнути за черговим зміною «лінії партії», за зміною пріоритетів у владетелей держави, яким сьогодні вигідний глобалізм, а завтра може знадобитися ізоляціонізм. Нова ідеологія російського народу має бути чужа кон’юнктури.

А учити" дітей треба правді, правді у цьому старовинному дореволюційному розумінні, яке зовсім не від синонім истине.

Список литературы

Вячеслав РУМЯНЦЕВ. Ідеологія: чому вчити детей?