Образ Чипки за романом Панаса Мирного Хiба ревуть волі, як ясла повнi

Реферат.

По темі: «Образ Чiпки «.

Навчальний заклад: Ліцей «Інтелект».

Клас: 10-В.

Автор: Максим Міхальов.

Донецьк 1997.

Образ Чiпки. У центрi роману образ Чiпки — селянинабунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зiйшов на криву стібку боротьби і ставши «пропащою силою » .

З Чiпкою ми знайомимось вже в перших сторiнках твору. Це широкоплечий двадцятирiчний парубок, із гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений у бiлу вишивану сорочку та просту почет, накинуту наопашки. На головi в нього висока решетилiвська шапка. Та автори не задовольняються зовнiшнiми ознаками в змалюваннi портрета, як це властиво µх сучасниковi 1. Нечую-Левицькому. Вони знаходять і такi риси, що розкривають соцiальний стан персонажа («Не багатого роду! — показувала проста почет »), передають якостi його характеру («Таких парубкiв часто і густо можна зустрiти по наших хуторах та селах. Одне тiльки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним свiтилася якась незвичайна смiливiсть і духова мiць, разом із якоюсь хижою тугою… »).

А далi докладно із «ясовуіться формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Сін зневаженоµ селянки-бiднячки. Чiпка зростаі у злиднях, в атмосферi недоброзичливостi і ворожостi. Тiльки бабусинi казки розширювали кругозiр хлопчика, примушували його задуматися, викликали в нього годиною далеко ще не дитячi запитання. Вже в дитинствi, коли Чiпку за впертiсть прогнавши багатiй Бородай, вiн «понiс у серцi гiрке почуття ненавистi частку, що подiлила людей на хазяµна і робiтника… «.

Вразлива душа і допитливий розум прискорюють визрiвання Чiпки. Його добро, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго були заспокоµтися. Розповiдi дiда Уласа пре крiпацьку неволю, зокрема про нещасливу частку батька, важким каменем притиснули душу Чiпки. Скiльки вiн передумавши, перестраждав у тi днi, аж відкриті змiнився.

Кожний із етапiв життя героя виразно постаі маємо завдяки майстерностi авторiв у розкриттi його внутрiшнього свiту. Так, великою силою емоцiйноµ наснаженостi, психологiчною переконливiстю позначенi роздуми Чiпки в зв «язку із несправедливим вiдбиранням землi. Рiзкi переходь вiд сподiвань жити щасливо на своіму добрi до гiрких розпачливих настроµв, до болiсних думок про кривду, що «заснувала цiлий свiт », про хвацько, із тенет якого не вирватися трудiвниковi, гарячкова розмова із самим собою у важку безсонну нiч, коли зримо постала неправда у свiтi сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому і вразила кривда просто у серце Чiпки, коли за право працювати на своµй землi чиновник із цинiчною вiдвертiстю вимагаі хабара.

Саме в цю мить Чiпка втратив не лише ниву, а і вiру в справедливiсть. У його серцi знову закипiла ненависть, але й, на шкода, не тiльки до гнобителiв та µх прислужникiв, а до всiх людей. Це тієї психологiчний момент, який проливаі свiтло на далі, часто слiпе бунтарство зневаженоµ, обiкраденоµ людини: — Але смільчаків як люди, все люди… Вони в мене і батька одняли, людоµди; смердоті мене ще змалечку ненавидiли — із iграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались… «.

Своі горі, чорну безнадiю Чiпка починаі топити в чарцi. А вiд пиятики уже прямий крок до грабунку. У романi глибоко вмотивовуються злочиннi дiµ парубка. Болi змученоµ душi, кричуща соцiальна несправедливiсть — вісь що штовхнуло вчорашнього хлiбороба, щасливого своію працею, на шлях грабiжництва. Чiпка вважаі цi вчинки вiдбиранням свого ж добра, жривласненого iншими, багатшими, сильнiшими, рiвнянням багатiµв із бiдняками.

До речi, це тi риси в характерi Чiпки, в його поведiнцi, якi передають iстотне в дiях його життівого прототипові. Панас Мирний, розповiдаючи в нарисi «Подорiжжя од Полтави до Гадячого «про розбiйництво Гнидки, вказував, що згодом у народнiй уявi залишиться соцiальна основа цого розбишацтва, і Гнидка стані поруч із «Гаркушею, Засориним і iншими розбишаками нiслягайдамацькоµ пори, котрi уславилися по всiй Украµнi, яко боронителi убогих і безталанних од заздростi і пригнiту багатих і щасливих » .

Прагнення ломоти насильників ще бiльше поглиблюіться в Чiпки пiсля катування його екзекуторами щодня придушення селянського бунту. Гнiвнi слова злiтають із його вуст, звучати вони і бiль, і грiзне застереження гнобителям: «За тi сльози, на тому притулок, що сьогоднi безневинно пролито… будуть смердоті довiку мучитися, до суду мордуватися!.. «Нестримним почуттям нпавистi до панства Чiпка близький до шевченкiвських нротiстатiв і месникiв.

Визначним досягненням реалiзму авторiв роману й правдиве художні узагальнення буржуазно-помiщицьких порядкiв, пiднрiслення гнобительськоµ сутi всього суспiльного ладу царськоµ Росiµ. Роздумуючи і над особистою недолею, і над всенародним баскому. Чiпка все бiльше усвiдомлюі соцiальнi коренi несправедливостi. Для нього стаі очевидним, що на трудiвника «налягли «і пан, пiп, шинкар, і «свiй брат-багатир », що «всiм бажаіться жоµздити «на шиµ обездоленого селянина.

На якийсь годину, зокрема пiд впливом лихого «товариства «із дисласоваких елементiв. Чiпка опустився на саме дно життя, гiрко образив своµми вчинками матiр. Проте добро в його натурi змогло взятх гору, змогло перемогти. Вiн знайшов у собi сили перепросити матiр, повернути µµ в рiдну хату. Одружившись із Галею, Чiпка нiжно любити µµ, поважаі матiр, ревно працюі в господарствi, щиро і безкорисливо допомагаі всiм, хто звертаіться до нього за пiдтримкою. Його «сувора натура, загартована давнiм злиденним жжттям, м «якшала: вiн тепер соромивм свого давнього безпуття, тiіµ кривоµ штрихи, якою вiн думавши дiйти до щастя » .

Колі пiшли розмови про земство, про вибори гласних, Чiпка, Незважаючи тих, що становий Дмитренко радив виiирати панiв, закликаі громаду захищати своµ iнтереси, «а чи не даватись знову панам у руки ». Серед iнших гласних вiд селям Чiпка видiлявся громадянською мужнiстю, прагненням вiдстоювати права трудящих. Тому селяни-гласнi всупереч волi дворян та чиновникiв обирають його членом повiтовоµ земськоµ управи. Та пані все зробили, щоб «очистити «своµ виряджай вiд «мужика », і Чiпку наказом губернатора було б виведено із управи «по неблагонадійності «.

Болюча кривда, що знову впала, як грiм серед ясного нiба, на Чiпчину голову, вiдверта, кричуща несправедливiсть і були тім останнiм поштовхом, що зламав життя правдошукача, зiпхнув його на стібку слiпоµ помсти. Селянин вiдчув на собi, ще панська «щоправда «гiрше крадiжки, розбою. Не знайшовши справедливостi і вище. Чiпка ставши мстити без розбору, бити направо і налiво, бити наослiп. Грабунки, вбивства зводять нанiвець його протест, притулок загублених жертв, смерть нi в чому невинних людей невитравним тавром заплямовують Чiпку. Власне, вiн із правдошукача перетворився у звичайного кримiнального злочинця.

У оцiнцi морального падiння Чiпки автори виходили із поаяцiй народноµ моралi, керувалися тими критерiями, що добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б йогу не вчинив. Колі Чiпка зазаради «легкого хлiба », зазаради горiлки ставши грабувати і вбивати, то цим його дiям не може бути якихось iнших оцiнок, крiм беззастережного осуду.

Весь розвиток сюжету пiдводить нас до ідино правильного висновку, що найблагороднiшi пориви перекреслюються злечином. Невмiння знайти справжнi шляхи боротьби проти гнобителiв і кривдникiв, «крива стібка «бунтарства і зробили Чiпку «пропащою силою » .

Література: 1. В. М. Борщевський «Ураїнська література»; Київ 1990.