Валютний ризик та методи валютного страхування

[pic].

Реферат На тему: «Валютний ризик та методи валютного страхування «.

По дисципліни: «Гроші були й кредит «.

Виконав: студент групи ФД — 16.

Бойченко В.В.

Перевірив: преподаватель.

Сокиринская И.Г.

Павлоград.

1999 год.

1. Поняття валютного риска.

2. Управління валютним риском.

3. Проблеми управління валютним риском.

Заключение

15.

Список використовуваної литературы.

Ризик — це ситуативна характеристика концепцію діяльності будь-якого виробника, зокрема банку, відбиває невизначеність її результату і можливі неприємних наслідків у разі неуспіху. Ризик виражається ймовірністю отримання таких небажаних результатів, як втрати прибутку і збитків внаслідок неплатежів за виданими кредитах, скорочення ресурсної бази, здійснення виплат по забалансовым операціям і т.п. Але водночас що нижчий рівень ризику, тим нижче, й ймовірність отримати високий прибуток. Тому, з одного боку, будь-який виробник намагається зводити до мінімуму рівень ризику і з кількох альтернативних рішень завжди вибирає то, при якому рівень ризику мінімальний; з іншого боку, необхідно вибирати оптимальне співвідношення рівня ризику і рівня ділову активність, дохідності. Рівень ризику збільшується, якщо: проблеми виникають раптово й всупереч сподіванням; поставлені нові завдання, які відповідають минулому досвіду банку (що особливо на часі за умов, де інститут комерційних банків лише починає розвиватися); керівництво неспроможна прийняти необхідні і термінових заходів, все, можуть призвести до фінансовому збитку (погіршення можливостей отримання необхідної і/або доларів додаткового прибутку); існуючий стан діяльності банку або недосконалість законодавства заважає прийняттю деяких оптимальних для конкретної історичної ситуації заходів. Риску піддаються майже всі види банківських операцій. Аналізуючи ризики комерційних банків Росії на етапі, треба враховувати: кризовий стан економіки затяжного перехідного періоду, яке виражається не лише падінням виробництва, фінансової нестійкістю багатьох організацій, а й знищенням низки господарських зв’язків; нестійкістю політичного становища; незавершеністю формування банківської системи; відсутність чи недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правової базою і реальною ситуацією; інфляцію, що переходила в гіперінфляцію, і др.

Дані обставини вносять істотних змін у сукупність виникаючих банківських ризиків і методів дослідження. Але це не виключає наявності загальних проблем виникнення ризиків і тенденцій динаміки їх уровня.

Ризики творяться у зв’язки Польщі з рухом фінансових потоків і виявляються на ринках фінансових ресурсів у основному у вигляді відсоткового, валютного, кредитного, комерційного, інвестиційного рисков.

1. Поняття валютного риска.

Валютні ризики є частина комерційних ризиків, до яких схильні учасники міжнародних економічних отношений.

Валютний ризик — це ризик втрат під час купівлі-продажу іноземної валюти з різних курсам.

Валютний ризик, чи ризик курсових втрат, пов’язані з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних (спільних) підприємств і банківських установ і диверсифікацією їх роботи і є можливість грошових втрат надходжень у результаті коливань валютних курсов.

У цьому зміна курсів валют стосовно друг до друга відбувається з численних чинників, наприклад: у зв’язку з зміною внутрішньої вартості валют, постійним переливом грошових потоків з країни країну, спекуляцією тощо. Ключовим чинником що характеризує будь-яку валюту є ступінь довіри до валюти резидентів та нерезидентів. Довіра до валюти складний багатофакторний критерій, що з кількох показників, наприклад: показник довіри до політичного режиму ступеня відкритості країни, лібералізації економіки та режиму обмінного курсу, експортноімпортного балансу країни, базових макроекономічних показників і інвесторів у стабільність розвитку в будущем.

Проте, насправді, дане твердження стосується лише певному типу режиму валютного курсу, саме до вільно — плаваючого курсу. Сьогодні у світі є кілька типів режимів валютних курсів залежно від специфіки кожної конкретної страны.

З певною натяжкою тип валютної системи можна умовно визначити за деякими характеристикам:

1) Тип країни знайомилися з закритим ринком має такі характеристики: тенденцію до закритості економіки та економічної інформації, жорсткі обмеження інвесторів і експортно-імпортних операцій, переважно державну форму економіки, директивну форму визначення режиму валютного курсу. Курс валюти країни непередбачуваний, інвестори та імпортери зазвичай намагаються уникати угод на такий валюті, реальні розрахунки по товарообігу виробляються у валюті третіх країн. Ринок подібних валют зазвичай дуже вузьке (чи взагалі немає). Макроекономічні показники безпосередньо не впливають на курс таких валют на світовому рынке.

2) Країни з пріоритетом фіксованого курсу зі значним економічний потенціал. Зазвичай курси валют таких країн жорстко фіксовані стосовно «авторитетною» іноземній валюті та є підходящими для здійснення експортно-імпортних операцій та інвестицій. Макроекономічні показники звичайно впливають або ніяк впливають на курс національної валюти таких стран.

3) Існує й дуже численний коло країн із порівняно вільної але з стабільної економікою, курс валют таких країн важко прогнозуємо і може залежати випадкових чинників: політичної нестабільності, непередбачуваною економічної політики уряду, міжнародної неконкурентноспособности, сировинної спрямованістю економіки, інфляційний фінансування дефіциту держбюджету, недостатності рівня валютних резервів, зокрема і південь від макроекономічних показників. Інвестування у таку валюту зазвичай ризикована захід й імпортери схильні використовувати валюту третіх країн розрахунках по товарообігу з такими країнами. Макроекономічні показники у таких країнах впливають на курс національної валюти, проте можуть бути штучно стримуватися урядом за політичними мотивам.

4) Країни зі стабільної економікою, котра дотримується пріоритету вільне плавання національної валюти. Найважливіше характеристика таких країн: розвинена ринкової економіки, економічний добробут, передбачувана політика уряду, жорсткий грошової маси, відсоткові ставки і інфляції країни. Декларована свобода плавання такий валюти, проте, деяких випадках пов’язані з брудними методами регулювання курсу — з інтервенціями, міждержавними урядовими договорами спільного плавання курсів, політичним давлением.

Інвестиції у ці валюти менше ризикові, експортно-імпортні операції зазвичай відбуваються з допомогою саме цих валют. Курс валют чуйно реагує зміну макроекономічних показників економік у таких странах.

Макроекономічні і політичні чинники зазвичай дуже гнучко реагують лише з 3-ї та 4-ї тип валюти. У цьому можуть простежуватися багато закономірностей, які впливають на курс в довгострокової і короткостроковій перспективі. Наприклад, в в довгостроковій перспективі зазвичай при аналізі руху валютних курсів враховують такі чинники як, рівень ВВП, темпи інфляції, стан платіжного і торговельного балансу, рівень безробіття, рівень державного боргу перед, економічні перспективи розвитку, рівень політична і соціальна стабільності і т.д.

Разом про те, із усіх чинників, які впливають курс в довгострокової перспективі, економістами виділяється дві основні. Перший темп інфляції, що спостерігається закономірністю якого і те, у країні з вищими темпами інфляції знижується курс національної валюти стосовно валютам країн із нижчим темпом інфляції. Так курси валют країн із на високі темпи інфляції, як-от, наприклад, Великобританія, Італія, Франція, навіть Канада — понижались, у те час як курси валют країн із низькими темпами інфляції - такі як, наприклад, Японія, Бельгія, Нідерланди, ФРН та Швейцарія — підвищувалися. Така довгострокова тенденція у динаміці курсів й цін на часовому інтервалі близько двох десятків лет.

Різкі коливання курсів валют може бути пов’язані причинами, як економічними і з політичними, і суто спекулятивними. Ринок чуйно реагує попри всі зміни економічних показників, прогнози експертів, політичні кризи і політичні чутки, використовуючи найменший привид початку спекулятивної гри, що обіцяє хороший дохід спекулянтам.

З іншого боку, слід визнати, що українці країни, де власне відбуваються зміни, ризикують важко прогнозованих коливань їх валют, однак це належить до країн, що сусідять з кризовими країнами, або мають із нею значних економічних чи політичні связи.

Валютний ринок завжди характеризується своєї нестійкістю і непередбачуваністю. Це надзвичайно швидкої реакцією учасників валютного ринку на політичні й економічні у світі, соціальній та значною мірою може пов’язуватися зі спекуляциями.

Валютний ризик — це ризик втрат, обумовлений несприятливим зміною курсів іноземних валют під час здійснення угод з їх купівліпродажу. Він утворюється лише за наявності відкритої позиції. Валютні операції зазвичай поділяють на «касові» і «термінові». Ринок касових угод вимагає оплати протягом двох робочих днів із дня укладання контракту, тому невиконання зобов’язань менше, мабуть. До таких угодам ставляться: угода СВОП, овернайт. До терміновим угодам ставляться: форвард, СВОП, ф’ючерси, опционы.

Ризик несплати по терміновим валютним угодам залежить від кредитоспроможності інвестора і продовження строку контракту. Що цей термін, тим вища ймовірність зміни курсу і неуплаты.

Термінові інструменти застосовуються клієнтами банку, як основні методи страхування (хеджування) їх валютних (чи фінансових) ризиків. Банки змушені застосовувати ці інструменти, як послуги клієнтам. У той самий час ризик термінових операцій досить серйозний і, своєю чергою, змушений сам страхувати ув’язнені з клієнтом термінові сделки.

До терміновим видам угод відносять форвардні операції; СВОП; опціони; фьючерсы.

1) Форвард.

Форвардної угодою називається така угода, коли він курс встановлюється у цьому, а обмін валютами відбувається у будущем.

Характеристики: обмін валютами (розрахунок) станеться до як за 2 робочі дні після підписання контракту, майбутній валютний курс як і фіксується під час укладання угоди, термін платежу фіксується в контракті не йдеться про ліквідності до терміну платежа.

Якщо є реальна можливість виникнення валютного ризику в майбутньому, він покривається форвардної сделкой.

Банк відкриває форвардний позицію у разі, якщо клієнт продає чи купує іноземної валюти по форварду, тобто. з обміном валют на майбутню зафіксовану дату, і навіть, коли самого банк продає чи купує іноземної валюти по форварду з метою одержання прибутку. Але тут присутній ризик зміни, котрі можуть призвести до збитків банка.

2) СВОП.

Угода СВОП означає обмін однієї валюти в іншу визначений період. Становить собою комбінацію касової операції - СПОТ і термінової - форвард. Обидві угоди за одну і також період із у тому ж партнером.

СВОП використовують як засіб винятку ризику відсоткові ставки, а як і засіб винятку ризику коливання валютних курсов.

3) Опціонні операции.

Опціон — цю угоду між покупцем і продавцем, яке представляє покупцю право — але з зобов’язання — купувати валюту у продавця опціону або ж продавати ее.

Опціон одна із варіантів повного покриття валютних ризиків. Його можна використовувати як страховку використовуючи при несприятливих рухах курсу. У порівняні з форвардом, опціон дає кращий захист від можливих ризиків, оскільки покупець опціону залишає у себе право вибору здійснення чи неосуществления сделки.

4) Фьючерсы.

Ф’ючерсні контракти полягають на спеціальних біржах і на відміну від форвардного контракту, ф’ючерс коштів реальну покупку/продажу валюти. Позиція по фьючерсу ліквідується з допомогою зустрічних контрактів. Ризик по фьючерсам мінімізується з допомогою можливості покрити зобов’язання щодо першому фьючерсному контракту шляхом здійснення зустрічної зворотної сделки.

Сутність основних методів спотового і термінового страхування зводиться до тому, щоб зробити валютно-обмінні операції доти, як станеться несприятливе зміна, або компенсувати втрати від подібного зміни з допомогою паралельних операцій із валютою, курс якої змінюється в протилежному направлении.

Валютні ризики можна структурувати так: а) кредитний ризик — ризик, обумовлений небажанням чи неможливістю клієнта чи контрпартнера розрахуватися за своїми зобов’язаннями б) за відгуками друзів ризик — ризики валютних збитків безпосередньо по конкретним операциям.

2. Управління валютним риском.

Валютні ризики зазвичай управляються в російських банках різними методами.

Першим кроком до управління валютними ризиками всередині структури банку є з’ясування лімітів на валютні операції. Приміром, дуже поширені такі види лімітів: ліміти на інші держави (встановлюється максимально можливі суми для операцій на перебігу дня з клієнтами, і контрпартнерами у сумі з кожної конкретної країни) ліміти для операцій з контрпартнерами і клієнтами (встановлюється максимально можлива сума для операцій кожного контрпартнера, клієнта чи види клієнтів) ліміт інструментарію (встановлення обмежень за що використовуються інструментам і валютам з визначенням списку можливих до торгівлі валют і інструментів торгівлі) встановлення лімітів на день і кожного дилера (зазвичай встановлюється розмір максимально можливої відкритої позиції щодо торгуемым іноземних валют, можливий для перенесення наступний день для кожної конкретної ділера і кожної конкретної інструмента) ліміт збитків (встановлюється максимально можливий розмір збитків, після досягнення все відкриті позиції повинні бути закриті зі збитками). У деяких банках такий ліміт встановлюється за кожен робочого дня чи окремий період (зазвичай місяць), у деяких банках він підрозділяється деякі види інструментів, а деяких банках може також встановлюватися на окремих дилеров.

Крім лімітів у світі застосовуються такі методи зниження валютних ризиків: взаємний залік купівлі-продажу валюти по активу і пасиву, так званий метод «мэтчинг», де з допомогою відрахування надходження валюти з величини її відпливу закон надає банку можливість впливати з їхньої величину і відповідно за свої ризики. використання методу «неттинга», який залежить від максимальному зменшення кількості валютних операцій з допомогою їх укрупнення. З цією мети банки створюють підрозділи, які координують надходження заявок на купівлю-продаж іноземної валюти. придбання додаткової інформації шляхом придбання інформаційних продуктів спеціалізованих фірм як реального часу які відбивають рух валютних курсів і останню інформацію. ретельне вивчення і аналіз валютних ринків на щоденної основі. І звісно, обмеження валютних ризиків застосовується хеджування. Хеджування — це процес зменшення ризику можливих втрат. Фірма може ухвалити будь-яке рішення хеджирувати всі ризики, не хеджирувати нічого, або хеджирувати щось вибірково. Вона він може спекулювати, чи це осмислене чи ні. Відсутність хеджування може мати дві причини. По-перше, фірма може не знати про ризики чи можливостях зменшення таких ризиків. По-друге, вона може вважати, що обмінних курсів чи відсоткові ставки залишатимуться незмінними чи змінюватися на її користь. Через війну фірма буде спекулювати: коли його очікування виявляться правильними, вона виграє, якщо немає - на неї чекатиме збитки. Хеджування всіх ризиків — єдиний спосіб їх убереже від. Проте фінансові директора компаній віддають переваги вибіркового хеджуванню. Якщо вони самі вважають, що курси валют чи відсоткові ставки зміняться неблагополучно їм, то хеджируют ризик, і якщо рух буде на користь — залишають ризик непокритим. Це і, по суті, спекуляція. Цікаво відзначити, що прогнозисты-профессионалы зазвичай помиляються у своїх оцінках, проте співробітники фінансових відділів компаній, є «любителями », продовжують вірити на свій провісницьке візіонерство, який дозволить зробити точного прогнозу. Однією з недоліків загального хеджування (т. е. зменшення всіх ризиків) є досить істотні сумарні видатки комісійні і цьогорічної премії опціонів. Вибіркове хеджування можна як одне із способів зниження загальних витрат. Інший спосіб — страхувати ризики тільки тоді, як курси чи ставки змінилися до певного рівня. Можна вважати, що певною мірою компанія може витримати несприятливі зміни, але що вони досягнуть припустимого краю, позицію слід повністю хеджирувати запобігання подальших збитків. Такий їхній підхід дозволяє уникнути витрат за страхування ризиків ситуаціях, коли обмінних курсів чи відсоткові ставки залишаються стабільними чи змінюються у сприятливому напрямі. Ризики, пов’язані з угодами, які передбачають обмін валют, можуть давати раду допомогою політики цін, що включає визначення, як рівня призначуваних цін, і валют, у яких виявляється ціна. Також істотне впливом геть ризик можуть надавати строки одержання і грошей. Крім вищеописаних дій зі зниження операційного валютного ризику Фірма також активно використовує наступний прийом: рахунокфактура покупцю товару виписується у валюті, у якій здійснювалася оплата під час імпорту. Але ці варіанти який завжди зручні для покупця чи реально здійсненні. Виходом з цього становища є вчинення термінових операций:

1) форвардні валютні операции.

2) валютні фьючерсы.

3) валютні опционы.

4) операції СВОП.

Розглянемо докладніше способи валютного хеджування стосовно практиці. Традиційним і найпоширенішим виглядом хеджування валютних операцій є термінові (форвардні) угода. Форвардний валютна угода — продаж або купівля певної суми валюти з інтервалом по часу між укладанням і виконанням угоди за курсом дня укладання угоди. У цьому курс форвард розраховується з урахуванням курсу спот плюс чисті доходи чи самі витрати за відсотками: валюти, купленої по споту і належної на депозит до терміну платежу; валюти, проданої по споту і належної на депозит контрагентом за угодою до терміну платежа.

Чисті доходи чи самі витрати виражаються через «пипсы» і відповідно додаються чи віднімаються з курсу спот.

Що стосується використання форвардних операцій експортер, під час підписання контракту приблизно дізнавшись графік надходження платежів, укладає зі своїми банком угоду, переуступая йому суму майбутніх платежів до іноземній валюті із заздалегідь певному курсу. Перевагою експортера і те, що він визначає виторг у національної валюти до отримання платежу і виходячи від цього встановлює ціну контракту. Банк, заключивший форвардний угоду зобов’язується поставити на обумовлену в контракті дату еквівалент національної валюти із заздалегідь певному курсу, незалежно від реальної ринкового зміни курсу валюти до національної валюти з цього дату. Підприємство ж зобов’язується забезпечити надходження валюти до банку чи уявити доручення на переклад валюти зарубіжних країн (залежно від приналежність до експортуючої чи импортирующей стороне).

Імпортер навпаки, завчасно в банки з допомогою форвардної угоди іноземної валюти, якщо очікується підвищення курсу валюти платежу, зафіксованої в контракте.

Аналогічно іноземного інвестора може застрахувати ризик, пов’язані з можливим зниженням курсу валюти — інвестицій, з допомогою продажу її банку визначений термін із метою запобігання своїх активів від потерь.

Отже, клієнт застрахував свої ризики. Ризик взяв він банк. Відтоді ухвалений ризик необхідно захеджувати самому банку. Тому банк, зазвичай, той самий день, на таку саму суму і тією ж валюті робить ще одне угоду форвард з іншим банком чи ф’ючерсну угоду на спеціалізованої бирже.

Однією з видів термінового контракту є валютні ф’ючерси, які торгуються з найбільших спеціалізованих биржах.

Валютні ф’ючерси вперше стали застосовуватися у 1972 року на Чиказькому валютному ринку. Валютний ф’ючерс — термінова угода біржі, що становить собою купівлю-продаж певної валюти по фиксируемому на даний момент укладання угоди курсу з виконанням через певний строк. Відмінність валютних ф’ючерсів від таких операцій форвард у тому, что:

1. Ф’ючерси це торгівля стандартними контрактами.

2. Обов’язковою умовою ф’ючерсу є гарантований депозит.

3. Розрахунки між контрагентами здійснюється через клірингову палату при валютної біржі, що виступає посередником між сторонами і водночас гарантом сделки.

Перевагою ф’ючерсу перед форвардним контрактом є його висока ліквідність і стала котирування на валютної біржі. З допомогою ф’ючерсів експортери мають можливість хеджування своїх операций.

Купівля чи продаж валютних ф’ючерсів дозволяє уникати ймовірних втрат, що виникають внаслідок коливань курсів валют за угодами з клиентами.

Угоди спот по фьючерсам на міжбанку проходять все 12 місяців у році. Відкриті позиції щодо операцій із клієнтами (форварди, опціони, свопи) банки зазвичай хеджируют на ф’ючерсному біржовому рынке.

На ринку валютних ф’ючерсів хеджер — той хто купує ф’ючерсний контракт — отримують гарантію, у разі підвищення курсу іноземної валюти над ринком спот він зможе купити її за більш вигідному курсу, зафіксованим ф’ючерсної угодою. Отже, збитки за угодою спот компенсуються хеджером прибутком на ф’ючерсному валютному ринку у разі підвищення курсу іноземної валюти, і навпаки. Слід зазначити також одну неписану закономірність — валютний курс — на ринку спот має тенденцію зближення Росії з курсом ф’ючерсного ринку з мері наближення терміну виконання ф’ючерсного контракта.

Інший різновидом термінової угоди є угода СВОП. Угода СВОП означає обмін однієї валюти в іншу визначений період часу та є комбінацію готівкової угоди спот і термінової форвард. Обидві угоди за одну і те період із у тому ж партнером по заздалегідь фіксованим курсів. СВОП використовують як засіб винятку ризику коливання валютних курсів і відсоткових ставок.

Угоди СВОП зручні для банків, бо створюють непокритою валютної позиції - обсяги вимог, і зобов’язань банку іноземній валюті збігаються. Цілями СВОП бувають: придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків; здійснення політики диверсифікації валютних резервів; підтримку певних залишків на поточних рахунках; задоволення потреб клієнти на іноземній валюті і др.

До угодам СВОП особливо активно вдаються центральні банки. Вони використовують їх задля тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз й у проведення валютних интервенций.

Валютний опціон — угода між покупцем опціону і продавцем валют, що дає право покупцю опціону купувати чи продавати по певному курсу суму валюти протягом обумовленого часу за винагороду, уплачиваемое продавцу.

Валютні опціони застосовуються, якщо покупець опціону прагнути застрахуватися від втрат, що з зміною курсу валюти в певному направлении.

Особливістю опціону, як страхової угоди, є ризик продавця опціону, що виникає внаслідок перенесення нього валютного ризику експортера чи інвестора. Неправильно розрахувавши курс опціону, продавець ризикує понести збитки, які перевищать отриману ним премію. Тому продавець опціону завжди прагне занизити його курс і збільшити премію, що то, можливо неприйнятним для покупателя.

Для страхування валютних, відсоткових і інвестиційних ризиків останнім часом також використовується низку інших фінансових інструментів: фінансові ф’ючерси і фінансові опціони (опціони із цінними паперами), угоду про майбутнє відсоткової ставці, випуск цінних паперів з додатковими страховими умовами та інших. Ці методи страхування дозволяють експортерам і інвесторам, обтяженим конкурентної боротьбою на ринках, за певне винагороду передати валютні, кредитні і відсоткові ризики банкам, котрим прийняття він даних видів ризиків є одним із форм одержання прибутку. Операції з новими фінансовими інструментами, як правило, зосереджено світових фінансових центрах через те, що законодавство деяких країн стримує їх застосування. Ці методи страхування ризиків сьогодні дуже динамічно розвиваються і мають стійкі тенденції зростання. Використання термінових угод для страхування ризикам під зовнішньоекономічної діяльності дозволяє клієнтам також точніше оцінити остаточну вартість страхования.

У промислово розвинених країн спеціалізовані експертні фірми займаються професійним консультуванням інвесторів і експортерів, пропонуючи свої рекомендації по оптимальному хеджуванню інвестицій і вимог щодо іноземній валюті (коли, який термін, у яких валютах). З іншого боку, самі банки, маючи штатом аналітики й журналісти прогнозами руху курсів валют активно намагаються пропонувати послуги з комплексному управлінню клієнтськими ризиками. Процес хеджування надає значний вплив на попит над ринком термінових угод, здійснюючи тиск на курси певних видів валют, особливо у періоди труднопрогнозируемой тенденції розвитку з їх курсов.

Ще однією методом управління валютним ризиком є аналіз руху курсів валют. Такий аналіз буває фундаментальним і техническим.

Фундаментальна аналіз руху курсів валют грунтується на припущенні, основні зміни курсів відбуваються під впливом макроекономічних чинників розвитку економік країн емітентів валюти. Аналітики, які вважають себе на фундаменталістам, уважно відстежують на регулярної основі базові показники макроекономічного розвитку окремих країн і прогнозують руху курсів валют в довгострокової перспективе.

Макроекономічні чинники можуть лише впливати на 3 і 4 тип валюти. Для прогнозу руху цих курсів валют зазвичай аналізуються зміни базових показників і курсу іноземних валют.

Технічний аналіз грунтується в становищі у тому, що макроекономічні показники у короткостроковій і у середньостроковому періоді мало б’ють по рухах курсів валют. Понад те, курси валют з виняткової точністю прогнозувати лише за допомогою методу технічного аналізу, основою якого є математична система.

Технічний аналіз простежує тенденцію коливань курсів валют і дає сигнали до купівлі і продаже.

3. Проблеми управління валютним риском.

Банк, проводить операції з іноземною валютою, зустрічається з цими двома рисками:

1) Вплив несприятливого руху валютних курсів чи відсоткові ставки на відкриту позицию.

2) Банкрутство інша сторона до того, як було укладено зобов’язання в споту, форварду чи депозитні обязательства.

Розгляд втрат, понесених кількома великими банками показує, що це ризики можна класифікувати під двома заголовками:

1. Операції, виконані з повного відома чи уполномачивания правління чи головного управляючого банка.

2. Операції, виконані дилерами відділу операцій із іноземною валютою без або за межами уполномачивания із боку правління банка.

Понад те, у випадках, коли було відкрито великі за величиною спекулятивні позиції, була очевидною значне на збільшення обсягів бизнеса.

Оскільки загальний обсяг бізнесу, який банк може вестися міжнародному ринку залежить з його репутації, становища, отже платоспроможності, то практично неможливо й інших учасників ринку встановити чому базуються операції сумнівних стандартов.

Аналогічним чином світлі того, як можуть утворюватися великі спекулятивні позиції з порівняно стислий період часу, не викликаючи підозр, неправильно було б брати до уваги розмір індивідуальних операцій як показник звичайного числа дилінгових сделок.

Ці аспекти дилінгу, які можуть опинитися показати другому боці угоди чи банку-кореспонденту, що може відбутися дилінгові операції, куди були отримані повноваження, може бути розпізнані так: раптове підвищення обсягів торгівлі проти тими, які звичні для даного банку або відділення, проте, необхідно врахувати, що й мова про великих банках, обумовлених вище, це то, можливо сумнівне попередження; необхідне збільшення обороту банки з банками — кореспондентами по кліринговим рахунках, особливо приватне надання овердрафтів. Однак як оборот по кліринговим рахунках надає суму по деякому кількості угод, які власними силами що неспроможні викликати підозри у інших видів, це може дуже корисне висновок; зміна нормальної форми скоєння дилінгу. Відкриті позиції повинні застосовуватися лише за поставці валюти по форварду, але можуть також застосовуватися при купівлі/продажу валюти по споту, які потім підлягає обміну день у що і на стислий період часу. Такі операції призводить до збільшення їхньої кількості над ринком, і навіть до підвищення в обороті по кліринговим рахунках. Ризик втрат може виникнути, коли банк веде нетто позицію в терміновим валютних операцій. Хоча але немає чистої відкритої позиції, оскільки загальна сума покупок відповідає загальній сумі продажів, але існує ризик по незбіжним термінів форвардних операцій; не отримання підтверджень за угодою, особливо по форвардним операціям; не отримання задовільного відповіді жебрання підтвердженні неоплаченого контракту бажання вести угоди за ціною, яка навмисно встановлено лише на рівні, не відповідному ринковому. Щоб уникнути проведення операцій із деякими банками, дилер може призначити ставку з великим спредом між ціною купівлі й ціною продажу. Якщо іншому банку проводить операції в особливості по свопу, то швидше за все це банк, яке нині перед труднощами своїх операцій прохання застосувати ставки спот для операцій СВОП, коли трапиться термін форвардного контракту цілком нормальної практикою для банку є при продовження терміну звернутися до поточної ринкової ставці по СПОТу для ліквідації контракту, термін яким спливає і нову ставку по форвардові встановити базі ставки спот.

Заключение

.

Роль комерційного банку операції з іноземною валютою — це можуть бути між клієнтом і ринком іноземної валюти. Інакше кажучи, політика захисту від ризику повинна поширюватися і операції у валютному ринку. Менеджмент повинен утриматися від ризиків «овернайт», наприклад, у формі коротких чи довгих позицій «овернайт» та, крім того, встановити ліміт денний позиції лише на рівні, що відбиває нормальні, необхідних клієнтів операції. Банківський бізнес, в найпростішої формі, — це розміщення прийнятних кредитів й залучення інвестицій і депозитів, не включає не пов’язаний із цією риск.

Менеджмент банку повинен мати формальну політику щодо до лімітам торгівлі «овернайт» та інших для дилінгу, і навіть стосовно основним клієнтам, які щодня використовують банк у торгових оборотів і інвестиційних операціях. Банк повинен мати ефективну систему контролю з метою контролю над щоденної діяльністю управління валютних операций.

Список використовуваної литературы.

1. Міжнародні валютно-кредитні і зав’язуванні фінансових відносин. Підручник. Під редакцією Л. Н. Красавиной. — М., «Фінанси і статистика», 1994 р. 2. Банківська справа. Підручник. Під редакцією О. И. Лаврушина. — М., «Банківський і біржовий науково-консультативний центр», 1992 р. 3. Пітер З. Роуз. Банківський менеджмент. — М., «Річ ЛТД», 1995 р. 4. В. Т. Севрук, Банківські ризики. — М., «Річ», 1995 р. ———————————;

року міністерство освіти Украины.

Павлоградський колледж.

економіки та управления.

Кафедра «Фінанси і кредит».