Кредитно-грошова політика

МІНІСТЕРСТВО СПІЛЬНОГО І ПРОФЕСІЙНОГО ОСВІТИ РФ.

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛЕНИЯ.

ІНСТИТУТ: СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: ДИСЦИПЛІНА: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ПРЕПОДАВАТЕЛЬ:

РЕФЕРАТ на задану тему: «Кредитно-грошова политика».

Выполнил:

МОСКВА, 1998.

1. ЗАПРОВАДЖЕННЯ 3.

2. КРЕДИТНА ПОЛІТИКА: ЇЇ ЦІЛІ ТА ПРИНЦИПИ 4.

З. ІНСТРУМЕНТИ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ 8.

4. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ 11.

5. ВИСНОВОК 13.

6. ПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 15.

1.

ВВЕДЕНИЕ

.

«Приносить Чималі Гроші - кредитна політика (анг. Monetary policy) представляє собою комплекс взаємозалежних заходів, зроблених Центральним банком з метою регулювання сукупного попиту шляхом планованого на стан кредиту та грошового обращения.

Центральний банк грає ключову роль і монопольне становище у сфері емісії банкнот, а й у сфері проведення грошової політики держави, яка розрахована на короткострокові періоди і відбувається непрямими методами. Цілями Кредитно-грошової політики є пріоритетними: регулювання темпів економічного зростання; пом’якшення циклічних коливань над ринком товарів, капіталу робочої сили; стримування інфляції; досягнення збалансованості платіжного баланса."[1].

Здійснюючи емісію та кредитування економіки, банки виконують корисну і необхідну розвитку роль. Грошові інструменти обслуговують економічний оборот, і можна порівняти з транспортними засобами. Вони дають можливість доставляти товари, продукцію в промисловості й сільського господарства доречно їхньої переробки чи споживання; аналогічно грошові інструменти забезпечують звернення різних товарів, їх перехід від однієї власника до іншого, полегшуючи їх переробку чи споживання. Проте надмірна чи безконтрольна емісія грошей можуть призвести до небезпечних і руйнівний наслідків. Коли банківське кредитування перевищує певний ліміт, його вже не стимулює виробництво, а породжує надлишкову купівельну здатність, наслідком якої є збільшення цен.

Коли грошове звернення здійснювалось у відповідність до металлистической концепцією, наявний обсяг золотого запасу обмежував емісію платіжних коштів. Еволюція грошей до дусі номіналістичної концепції призвела до необхідності обдуманих й погоджених дій в області як банківського кредитування, а й державних фінансів України й зовнішньої торгівлі з підтримки грошового рівноваги. Що ж до кредитної сфери, державні органи покликані контролювати і регулювати емісію грошей до відповідність до завданнями Грошової Політики; для цього доручають різноманітних установ здійснення контролю та регламентації кредитних операцій, полегшуючи застосування відповідних заходів впливу. У цьому сенсі кредитна політика є складовою Грошової Політики; двома іншими її компонентами є бюджетна політика та політика міжнародних отношений.

У цьому роботі розглядатимуться принципи і цілі кредитної політики, її інструменти, і проблеми його реалізації, і навіть буде приведено приклади Росії та інших стран.

2. КРЕДИТНА ПОЛІТИКА: ЇЇ ЦІЛІ ТА ПРИНЦИПЫ.

У процесі економічного регулювання держава широко використовує грошово-кредитні заходи. Хоча це й фінансовий механізм, вони розглядаються подвійно. З одного боку, цього заходу є складовою відновлення всього комплексу економічної політики, з іншого — кредитне регулювання виступає свого роду інструментом державного втручання у экономику.

«За вмістом кредитна політика — сукупність заходів центрального банку області грошового обігу євро і кредиту за впливу на макроекономічний процесс». 2] Мета цих заходів — «приватне переломлення загальної державної лінії забезпечення рівноважного та сталого розвитку экономики». 3].

Вирізняють такі цели:

1. Економічні цели.

Після тривалої періоду економічної розвитку і повної зайнятості мети держави у сфері економіки мають скоріш захисний характері і спрямовані для підтримки економічної активності і зменшення безработицы.

Прагнення зберегти й наскільки можна збільшити виробництво зерна, і навіть підтримати досягнутий рівень життя відповідає завданням. Це «передбачає великі капіталовкладення на переобладнання промислових і сільськогосподарських підприємств й створення виробничих структур, аби знизити залежність країни у сфері енергетики, підвищити продуктивності праці на підприємствах, задовольнити потреби населення цілому, і навіть забезпечити підготовку фахівців (інженерів, техніків) і налагодити розробки науково-технічних исследований."[4] І тому також потрібні значні оборотні капітали, необхідні, наприклад, для видачі зарплати, для закупівель сировини й энергии.

Необхідність підпорядкування емісії платіжних коштів економічним цілям ставить проблему узгодженості всіх заходів, прийнятих державними органами. Тому кредитна політика мусить бути складовою загальної економічної політики. У цьому плані особливої важливості є два явища, що спостерігаються нині в розвинених країн: по-перше, це значне втручання у економічну діяльність, удругих, реалізація номіналістичної концепції грошей, що дозволило зняти обмеження емісії платіжних коштів, властиві золотому стандарту.

Кредити повинні спрямовуватися насамперед у галузі економіки, динамізм яких представляється найбільш необхідним гармонійного розвитку вцелом.

Політика повної зайнятості відповідає передусім інтересам людини, та її об'єктом є й устаткування, технічні ресурси, потенційні економічні возможности.

Повна зайнятість населення означає відсутність масового безробіття: вона становить собою цю ситуацію, у якій працездатні члени суспільства може вишукати без особливих проблем і поза досить стислі терміни роботу, відповідну їх здібностям. Проте відсутність постійної безробіття виключає можливості тимчасової безробіття, оскільки розвиток економіки передбачає певний мінімум плинність кадрів. Зміна посади, перехід із однієї сфери економіки іншу чи з однієї підприємства інше можуть супроводжуватися тимчасової втратою роботи, яка терпима, якщо триває недовго. Банківська кредитування має сприяти такий мобильности.

2. Монетарні мети контролю за кредитом.

Мета державних органів області Грошової Політики можна сформулювати коротко: економічного зростання без інфляції. Важливо, щоб ресурси, використовувані у розвиток економіки, були застраховані від втрат; зокрема, кредитування з метою підвищення багатства на повинен спричинити за собою підвищення цін чи виснаження валютних ресурсів. Тут проявляється стримуюча роль внутрішнього і зовнішнього аспектів кредитної политики.

Стабільність внутрішніх цін необхідна для нормально функціонувати економіки. Загальне зниження цін призвело до б уповільнення темпів виробництва та цим перешкоджало б економічного розвитку; проте таку можливість годі розглядати, що у час вона може реалізуватися. Загальне підвищення таїть у собі відомі соціальні й економічні небезпеки, не тільки підриває чи послаблює прагнення нагромадженню від грошей і робить неефективними здійснювані зусилля, наводячи до невиправданого збагаченню окремих прошарків населення, вона й погіршує умови капіталовкладень знижує їх рентабельность.

Проте стабілізація може бути абсолютна і виключає змін — у співвідношенні цін. У окремих випадках можуть і мають допускатися зміни, щоб, наприклад, створити сприятливі умови для пристосування виробництва до попиту споживачів, або до технічним нововведень. Ця гнучка політика, хіба що бажана вона була, може призвести до зниженню цін, і навіть зарплати; тому вона може викликати жорсткий опір, яке утрудняє виконання державними органами своїх завдань у цій области.

Для нормально функціонувати економіки потрібно також стабільність міжнародних відносин, що дозволяє підтримувати валютні резерви на задовільному рівні. Така стабільність дозволяє боротися з безробіттям і підтримувати високий рівень життя населення, оскільки саме з неї залежить регулярність імпорту сировини й енергоносіїв, необхідні народного господарства. Проблема пов’язані з проблемою цін; кредитна політика має сприяти вирішенню і тією, і той проблемы.

3. Узгодження цілей економічної і Радою грошової политики.

Якщо простежити еволюцію грошової системи протягом 40 років, ми муситимемо констатувати, що енергійні заходи, котрі брали деякі уряду для стабілізації грошової системи, який завжди були ефективні. Іноді така грошова політика викликала уповільнення економічного розвитку, зокрема у Великобританії після двох світових війн, в Бельгії в 1948—1959 рр., мови у Франції один 930—1 936 рр., а останні роки іноді протягом нетривалого часу. За інших випадках економічного зростання супроводжувався знеціненням грошей; у Великобританії й Франції це явище неодноразово спостерігалося після Другої світової войны.

Проте останніми роками у цій царині було досягнуть помітний прогрес, більшість країн Заходу продемонстрували у тому чи іншого ступеня розв’язання проблеми економічного зростання без надмірного інфляційного напруги. Труднощі обумовлені тим, що чинники, викликають інфляцію, потужніші, ніж чинники стабілізації грошей. Небезпека інфляції здається абстрактної і віддаленої; необхідність її запобігання ніяк не усвідомлюється через прив’язаності людей до номінальним доходах та його прагнення уникнути негайних жертв. Глобальна і майже природна тенденція економічних агентів викликати інфляційні напруги змушує державні та фінансові органи вдаватися до примусовим заходам у сфері всього общества.

Оцінюючи ефективності заходів, прийнятих у кредитної сфері, необхідно пам’ятати, що тільки доповнюють економічну, фінансову і соціальну політику уряду. Хоча кредитна політика, навіть добре продумана і ефективно здійснювана, який завжди дозволяє передбачити й повністю уникнути інфляційні напруги, вона повинна переважно по меншою мірою пом’якшувати наслідки інфляції, перешкоджати зловживань, що з накопиченням іноземної валюти, створенню товарних запасів у спекулятивних мету і загалом запобігати небезпека надмірного надлишку денег.

Проте, хоча кредитна політика відіграє у виконанні такий двоякою завдання, як забезпечення економічного розвитку і стабільності грошової системи, її суть то, можливо правильно зрозуміла лише за належному аналізі ролі банків сучасної економіці, передусім їх функції эмитирования платіжних коштів. У разі надання кредитів має здійснюватися у інтересах усього суспільства; тому з’являється потреба у законної таки жорстку регламентацію діяльності банков.

Суб'єктом кредитної політики є центральний банк (ЦБ). Відповідно до закону він виконує цільові установки уряду, але водночас не є урядовим інститутом. ЦБ має певний рівень самостійності. Такі права дано йому з урахуванням принципу поділу влади. Як свідчить досвід країн, даний інститут, у якого відносної самостійністю, перестав бути простим виконавцем волі держави. У разі складної економічної ситуації в уряд не може вимагати від кредитного центру розв’язання своїх проблем за рахунок випуску додаткової кількості грошової массы.

Реалізація сукупності завдань, завдань, які центральним банком в здійсненні економічної політики, відбувається за двох напрямах. Перше — забезпечення національної економіки повноцінної валютної системою. Стала валюта — найважливіший елемент інфраструктури ринку. Друге напрям пов’язана з тим, що центральному банку запропонована функція впливу кредитну діяльність приватних ділових (комерційних) банків інтересах макроекономічної политики.

У сфері кредитно-денежного звернення держава проводить свою політику, використовуючи кооперацію з цим співучасником регулювання. Утворюються свого роду партнерські відносини: «держава — центральний банк ». Практика показує ефективність даного сотрудничества.

Слід зазначити, що у виробничій сфері держава має такої потужної важеля впливу. Виробничому сектору мусить бути властива максимально високий рівень волі народів і незалежності, що потребує сама ринкова природа. У межах виробничої сфери держава орієнтується на непрямі шляху впливу — системою кредитногрошового звернення, що є свого роду кровоносної системою экономики.

Цей непрямий варіант регулюючого впливу виробничий сектор побудований на компроміси. Прямого вторгнення плани підприємців не сеществует. У той самий час непрямі методи створюють передумова тому, щоб підприємець сам прагнув вступати у відповідність до цілями економічної політики. Проте зовні державний задум буде реалізовуватися через прийняття діловими колами самостійних рішень. Отже, «непрямі методи регулювання виявляється у поєднанні необхідні ринку елементів свободи з м’якими, але тонко розрахованими і наполегливими діями государства."[5] Усе це можливе тільки завдяки використанню урядом такої потужної регулюючого важеля, як ЦБ.

З. ІНСТРУМЕНТИ КРЕДИТНОЇ ПОЛИТИКИ.

Працюючи у сфері грошово-кредитного звернення, ЦБ використовує різні інструменти. Більшість їх мають непрямий характер впливу. Утім, деякі операції кредитного центру можуть здійснюватися прямим чином (схожим прикладом можуть бути субсидии[6] держави). |Схема 1. Структура заходів кредитної политики[7] | |КРЕДИТНА ПОЛІТИКА | | | | | |Прямі методи | |Непрямі методи | | | | | |Обмеження динаміки кредитування| |Облікова (дисконтна) політика | | | |Операції на ринку | | | |Політика мінімальних резервів | | | |Добровільні угоди |.

Обмеження динаміки кредитования.

Цей варіант заходів у тому, що деякі країнах (в Англії, Франції, Швейцарії, Нідерландах) ЦБ має право обмежувати ступінь зростання кредитних вкладень ділових банків небанківському секторі. З цією метою вводиться відсоткова норма розширення кредитних операцій за певний час. Якщо умови вони не виконуються, ЦБ застосовує санкції: банки може бути зобов’язані виплатити штрафні відсотки чи «(як і вважають у Швейцарії) перекласти безвідсотковий рахунок ЦБ суму, рівну розміру превышенного кредита.

Названі методи регулювання мають «мінуси »: вони послаблюють роль конкуренції. Обмежується динаміка числа котрі прагнуть до значної експансії банків. Отримані під час конкуренції можливості окремих банків не дають їм переваг. ЦБ проводить свою операцію хіба що «під один гребінець ». До того ж даний інструмент невідь що гнучкий. Рівень регульованих ЦБ відсоткових норм який завжди встигає за оперативним підвищенням попиту кредитах.

А загалом прямі методи, які мають неузгоджену з ринковою економікою природу, застосовуються, зазвичай, буде лише тоді, якщо непрямі способи не здатні зіграти своєї ролі. Та заодно можна припустити: результат прямого впливу можуть вистачити высоким.

Облікова (дисконтна) политика.

Цей вид операцій належить до давно що використовуються методам регулювання. ЦБ виступає у ролі кредитора стосовно діловим банкам. Кошти надаються за умови переобліку векселів банків та під заставу їх цінних паперів. Такі отримані у центральному кредитному ланці кошти називаються редисконтными чи ломбардними кредитами. ЦБ проти неї маніпулювати ставкою відсотка, через яку він видає банкам кредити. Можливість встановлення «ціни «кредиту постає як метод впливу кредитну систему.

Визначається центральним банком рівень «ціни кредиту «одержав у економічної науці, і практиці позначення офіційної «облікової ставки"[8] (яку інакше також називають дисконтною чи ломбардной).

Взяті в ЦБ кредити надаються банками іншим суб'єктам економіки, але вже вищому відсотку. Природно, що відсоткова політика ділових банків відбиває ті зміни, які здійснює ЦБ під час своєї політики. З допомогою ставки відсотка ЦБ цим надає непряме вплив на співвідношення попиту й пропозиції над ринком капиталов.

Зростання відсоткової ставки, тобто. «подорожчання» кредиту, обмежує розмір попиту позикові ресурси, і скорочує наміри фірм до підвищення інвестицій. Зниження ж ставки «здешевлює «кредит, у результаті у приватного сектору (домашніх господарств, фірм) зростає прагнення інвестиціям. Цей стимул реалізується у формі придбання акцій, виробничого устаткування чи будівництва нових виробничих корпусів. Така схема даного механізму. У реальному житті взаємодія параметрів є, природно, який завжди настільки простым.

Важливе значення має тут функція облікової політики, як маніпулювання ставкою відсотка, яке посилює ефект від участі застосування інших регулюючих заходів ЦБ, саме операцій на ринку і запровадження норм обов’язкових резервів. Якщо дію одного впливає важеля на поведінка самостійного комерційного банку виявляється недостатнім, то сукупність заходів, зроблених центральним банком, дає їй можливість досягнення свого замысла.

Що стосується Росії, слід відзначити, у межах облікової політики Центральний банк став практикувати в 1995 р. ще й ломбардний кредит, здійснюваний під заставу цінних паперів (переважно державних казначейських облигаций).

Операції на відкритому рынке.

Вдаючись до цього виду регулювання, ЦБ здійснює купівлю і продаж цінних паперів на ринку (наприклад, біржі). за рахунок продажу банк, власне, вилучає надлишкові балансові резерви комерційних банків. У макроекономічному плані це вилучення з обороту певної маси коштів. Купівля центральним банком цінних паперів сприяє освіті в комерційних банків додаткових балансових резервів. Грошова маса у спілкуванні зростає. У результаті розростаються можливості для кредитних операцій ділових банков.

Ці заходи роблять ЦБ активний учасник грошового і кредитного ринків. У процесі ж проведення облікової політики позиція ЦБ залишається в даному разі пасивної (рішення у тому, йти на облік своїх векселів, отримувати чи кредит під заставу своїх цінних паперів у ЦБ, приймаються самими комерційними банками). До того ж операції у ринку цілком узгоджуються з ринковими правилами. Виступаючи над ринком цінних паперів, ЦБ реалізує роль такої ж контрагента, як і про його учасники. Тому даний метод регулювання прийнято вважати ідеальним кредитним инструментом.

Політика мінімальних резервов.

Відповідно до які у світі правилами мінімальні резерви зберігаються у ЦБ у вигляді безстрокових вкладів. Верхній кордони їхнього немає. Дані кошти лежать замороженими. Ними можуть користуватися різні банки на протязі багато часу, та заодно у розпорядженні ЦБ повинна залишатися певну суму з так званого мінімального резерву, необхідна до роботи ділового банку протягом певного періоду (як правило, місяця). Якщо банк не виконує ця потреба, він виплачує штрафні проценты.

Норма обов’язкового резерву розраховується як ставлення до його суми до терміновим зобов’язанням ділового банку. Наприклад: норма резервів становить 20%. Це означає, що ділової банк, має термінові зобов’язання у сумі 1 млн дол., повинен розташовувати в ЦБ резервом у сумі 200 тис. дол. Якщо наступному місяці термінові зобов’язання підвищаться до два мільйони доларів, то комерційний банк повинен збільшити свій резерв у центральному банку до 400 тис. дол. (Норма резервів у Росії підвищили 1992 р. і становило 1997 року 15−20% — залежно від виду вклада.).

Політика резервування є щодо «грубим «методом і за використанні окремо від інших засобів створює певну жорсткість у економічному регулюванні. Порівняйте можна сказати, що операції у ринку і облікова політика вважаються методами тонкого регулювання. З метою пом’якшення дії резервної політики ЦБ намагається доповнювати ці міри і щодо рідко здійснювати зміни норми резервов.

Добровільні соглашения.

Сукупність регулюючих заходів центрального банку доповнюється системою про добровільних угод, укладених між ЦБ і діловими банками. Такі договори особливо зручні у разі, коли ЦБ повинен приймати оперативні рішення, діяти швидко і особливого бюрократизма.

З угод банки виявляють добровільну готовність на лімітування своєї діяльності. Наприклад, вони зобов’язуються розширювати кредитні операції лише до певної межі. Центральний ж банк бере він зобов’язання інформувати ділової сектор тенденції в приносить чималі грошікредитної, валютної сфері. Це озброює знанням і розумінням можливих несприятливих Процесів в монетарної області. Йдеться свого роду джентльменській кооперації. Її успіх залежить певною мірою від можливості ЦБ «м'яким тиском «на ділові банки спонукати їх виконувати умови добровільного соглашения.

4. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КРЕДИТНОЇ ПОЛИТИКИ.

Найбільша ефективність регулюючого дії центрального банку проявляється тоді, коли використовується вся сукупність економічних інструментів, причому у доцільною послідовності. Необхідно врахувати, можливості центральних банків різних країнах неоднакові внаслідок різноманітні причини. Наприклад, Німецький федеральний банк використовує більш різноманітні методи проти Національного банку Швейцарії. Дії Російського за Центральний банк також поки що обмежені. Практикуються лише дві операції: політика дисконтних ставок і дружина політика мінімальних резервів. У зв’язку з цим ефект від участі обраної послідовності дій ЦБ обмежений малим числом варіантів і значною мірою від конкретної специфіки обстоятельств.

Проведення кредитного регулювання об'єктивно ускладнюється двома обстоятельствами.

По-перше, непростий проблемою є саме оцінка стану економічного розвитку (що необхідне прийняття центральним банком найбільш раціональних мер).

По-друге, регулювання у межах національної економіки ускладнюється зза впливу зовнішньоекономічних процесів. Результатом і те, що цільова спрямованість вжитих заходів може искажаться.

Наприклад, проводячи рестриктивную (обмежувальну, стримуючу) політику з допомогою високої ставки відсотка, ЦБ може цим залучити потік іноземного капіталу країну. Якщо вихідна мета полягало у обмеження інвестиційної активності, з-за припливу іноземного капіталу ступінь цієї активності може знизитися, а возрасти.

Здійснюючи регулювання, ЦБ має враховувати як взаємозв'язку в рамках світової економіки, а й взаємозалежність ланок національного господарства. Зазначимо такі проблемні випадки. 1. Облікова політика впливає як на банки, а й у інші сектори економіки. Негативне вплив відсоткових коливань проявляється стосовно тим сферам народного господарства, які обтяжені боргами. До них належать: державний сектор, капіталомісткими виробництва (АЕС, ГЕС), залізничному транспорті, домоволодіння, фермерського господарства. 2. Відсоткова політика призводить до дедалі глибшому цінового ефекту. Суб'єкти економіки прагнуть уникнути впливу зростання облікової ставки шляхом перекладу своїх витрат на плечі клієнтів (підвищуючи відповідно ціну своїх благ). У результаті створюється додаткова труднощі для політики держави у сфері стримування инфляции.

У межах російської економіки, яка переживала нині суттєві проблеми з інфляцією, такий побічний ефект особливо хворобливий. Приватний сектор прагне покласти покупця всю додаткову навантаження, яка вихоплює нього на результаті регулюючих заходів. Можливість такий фінансової спритності у Росії вище, оскільки ступінь насиченість ринку, конкуренції слабше, чому це має місце у розвинених в країнах Заходу. 3. Адміністративне розпорядження рівня відсотка «згори «перестав бути ринково орієнтованим дією. Послаблення ринкового механізму призводить до небажаних наслідків. Наприклад, результатом то, можливо посилення елементів тіньової экономики.

У разі Росії система обмежень і розпоряджень велика як щодо ставки відсотка, а й у області видає ліцензії для проведення кредитних операцій. У дивовижній країні нині діє досить багато комерційних банків. Проте помітне поширення отримала система приватного, небанківського кредитування, що стоїть поза прямого контролю з державного боку. Це — елемент тіньової економіки. Дрібні бізнесмени користуються, наприклад, таким (які мають інституціональної форми) виглядом кредити організації зарубіжних ділових поїздок і проведення закупочнозбутових операцій. Ставки згаданого кредиту надзвичайно високі, але отримання засобів не вимагає тих формальностей, із якими підприємці зіштовхуються, орієнтуючись на ресурси комерційних банків. 4. Вплив центрального банку на економіку з допомогою політики відсотка має обмеження, оскільки ділові банки і потужні фірми часто-густо переносять свої операції зарубіжних країн, аби вживати наявні там переваги у сфері відсоткових ставок.

5.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Кредитно-грошова політика грає великій ролі у політиці держави. Одне з найважливіших міністерств держави є Міністерство Фінансів, яке проводить кредитно-грошову політику відповідність до завданнями і метою розвитку суспільства. Не дивно, що Міністерство Фінансів підвладне досить багато різних структур, наприклад як-от Центральний банк. Дуже багато органів (міністерства, відомства, комітети, відділи) проводить політику держави у різних галузях, безпосередньо чи побічно що з экономикой.

З погляду економіки та грошового звернення контроль над кредитом покликаний орієнтувати емісію грошей для досягнення економічних пріоритетів і фінансових завдань уряду; загалом державні органи покликані забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємств і за необхідності держави у обсязі, під таким відсоток і такі терміни, які найбільш відповідають інтересам общества.

У ринковій системі держава — не чарівний джерело коштів, а лише механізм, готовий до здобуття права одні громадяни (з вищим доходом) платили — через податки — іншим (у яких менший дохід). У нових умовах головними чинниками добробуту особистості стають її ініціатива, прагнення персональної активності, готовність самої вибирати варіанти економічних решений.

6. ПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Державне і муніципальне управління: справочник.

М.: «Видавництво Магістр», 1997.

2. Соколинський В. М. Держава і экономика.

М.: Фінанси і статистика, 1997.

3. Берже П. Грошовий механизм.

М. — Прогрес, 1993.

———————————- [1] Державне і муніципальне управління: довідник. — М.: «Видавництво Магістр», 1997, с. 150 [2] Соколинський В. М. Держава і економіка. — М.: Фінанси і статистика, 1997, с. 65 [3] Саме там [4] Берже П. Грошовий механізм. — М. — Прогрес, 1993, с. 88 [5] Соколинський В. М. Держава і економіка, с. 66 [6] Субсидія (від лат. subsidium — допомогу, підтримка) — допомогу у грошової чи натуральному вигляді, наданий державою рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, і навіть спеціальних фондів юридичним і фізичних осіб, місцеві органи влади, іншим державам. (Державне і муніципальне управління: довідник. с.403). [7] Соколинський В. М. Держава і економіка, с. 67 [8] Облікова ставка офіційна — ставка відсотка, яку призначає ЦБ за одержання борг коштів з його резервів, тобто за позички, видані нею комерційних банків.. (Державне і муніципальне управління: довідник. с.427).