Функции держави у регулюванні экономики

ФУНКЦИИ ГОСУДАРСТВА.

В РЕГУЛЮВАННІ ЭКОНОМИКИ.

В забезпечення нормальної функціонування будь-якій економічній системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поруч із завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборони та т.п. виконувало певні функції у сфері економіки: організація грошового звернення, збір податків тощо. За сучасних умов будь-яка розвинена ринкової економіки є економікою змішаної вже у силу існування разом із вільним підприємництвом державного регулювання, державного сектора економіки в національному хозяйстве.

Необходимость виконання державою певних функцій у сфері економіки не заперечує ніхто. Розбіжності постають по питанням, у яких пропорціях має поєднатися державне та ринкове регулювання, які межі і напрями державного втручання. Тут думки поділяються від повного державного монополізму під управлінням національним господарством до крайнього економічного лібералізму, коли стверджується, що ефективної то, можливо економіка лише за умов нічим не обмеженого приватного предпринимательства.

В будь-якій економічній системі, зокрема і ринкової економіки, держава постає як економічний агент, який має право і можливістю примусу, наприклад, у сфері податкової політики, державного законодавства. Примус часто обгрунтовується політичної філософією, що вимагає підпорядкування особистих інтересів громадським, зводить нанівець всі переваги вільного підприємництва, заснованого на конкуренції, та ринковому ценообразовании.

Отношение до державного втручанню в економіку було різним різними етапах її становлення та розвитку. У період формування ринкових взаємин у ХVII і ХVIII ст. що панувала тоді економічна доктрина — меркантилізм — виходила з визнання безумовною необхідності державного регулювання у розвиток країни торгівлі, і промышленности.

С розвитком ринкових відносин набравши силу клас підприємців почав розглядати державне втручання пов’язані з цим обмеження як перешкоду своєї діяльності. Саме тому, які прийшли змінюють меркантилизму ідеї економічного лібералізму, негативно оцінювали державне втручання у экономику.

Согласно трактуванні ідей економічного лібералізму, ринкова система здатна до саморегулированию, основу якого «невидима рука» — власний інтерес, пов’язаний із прагненням до прибутку. Він постає як головна спонукальна сила економічного розвитку. Послідовників цієї теорії належать до так званої класичної школі. Класична концепція перестав бути надбанням історії. Ідеї сучасних неокласичних концепцій (монетаризм, теорія раціональних очікувань) походять від класичних поглядів на ринкову экономику.

Разновидностью господарства, коли існувала вкрай високий рівень державного монополізму, була побудована нашої країні централізовано керована економіка. У його основі лежало всеосяжне директивне планування, тобто. централізоване вирішення питань у тому, що не кількості та що продукувати, які у своїй мають бути використані ресурси, що не обсязі затрачено працю й капітал, якою повинна бути оплата праці, тощо. Завдання складання збалансованого, увязанного як не глянь, плану практично нерозв’язна вже у силу своєї колосальної розмірності і статичності. Але навіть у малоймовірному разі появи збалансованого плану система, де всі дії економічних суб'єктів розписуються п’ять років наперед, виявляється малорухомої, погано приспосабливающейся до змін. Один із причин — зі сфери економіки виключалася приватні ініціативи. Усі економічні агенти діяли з урахуванням спущених згори планових завдань, наказів і розпоряджень. Жорстка централізація створювала бюрократичні обмеження развитию.

В варіанті державного монополізму під управлінням економікою виявляється блокованим конкурентний механізм, якому ринкова економіка насамперед і зобов’язана своєї эффективностью.

Таким чином, незалежно від панівних економічних доктрин ніхто й не знімав із національних урядів відповідальності за економічне становище країни. Усі поділяють думку розумінні те, що невидима рука ринку повинна доповнюватися видимої рукою держави. З іншого боку, існують сфери, що є поза межами досяжності ринкового конкурентного механізму. Це насамперед стосується про громадських товарів, тобто. товарів та послуг, що використовуються колективно (національна оборона, освіту, транспортна система тощо.). Вочевидь, що має брати він турботу про їхнє виробництві й організовувати спільну оплату громадянами цієї продукции.

Вне залежність від зміни концепцій державного регулювання чи застосування відразу кількох із них же в конкретних ситуаціях, протягом усього періоду післявоєнної розвитку світової економіки відбувався пошук шляхів, у яких макроекономічна роль держави забезпечувала б умови нормально функціонувати ринку як раціонального хозяйствования.

Развитие ринкової економіки у другій половині ХХ в. виявило чітко обозначившуюся тенденцію розширення масштабів діяльності держави й посилення її роль економічній сфері. У цьому загальновизнана те що, що економічне ефективність у найбільшою мірою буває у умовах дії конкурентного ринкового механізму. Мета держави у ринкової економіки не коригувати ринковий механізм, а створити умови її вільної функціонування: конкуренція повинна забезпечуватися скрізь, де можливо, що регулює вплив держави — скрізь, де необходимо.

Многообразие завдань, які перебувають перед державою ринкової економіки, можна сформулювати через що їх державою економічні функції. До них относятся:

— створення умов та регулювання правової основи функціонування экономики,.

— антимонопольне регулирование,.

— проведення політики макроекономічної стабилизации,.

— вплив розміщення ресурсов,.

— діяльність у сфері розподілу доходов.

Такая класифікація зручна для аналізу, хоч і досить умовна. У реальних умов всі функції переплетені між собою — і в комплексі впливають економічну ситуацію. Наприклад, антимонопольна діяльність охоплює наявність відповідної законодавства, та її результати будуть позначатися і розміщення ресурсів, і розподілі доходов.

Прежде всього на державі лежить відповідальність за створення законів і керував, регулюючих економічну діяльність, і навіть контролю над виконанням. Створення законодавчої основи це, власне, встановлення «правилами гри» чи юридичних принципів економічного спілкування, яких зобов’язані дотримуватися у діях все економічні агенти — виробники, споживачі, сама держава. Це законодавчі і нормативні акти, які захищають права приватної власності й що визначають форми підприємницької діяльності, умови функціонування підприємств, їхні стосунки між собою — і державою. Правові норми поширюються на проблеми якості продукції і на безпеку праці, питання взаємовідносин профспілок і адміністрації, і багато другое.

К найважливішим законодавчих актів, регулюючим економічну сферу, виконуючим функцію захисту конкуренції, слід віднести антитрестовские закони. Антимонопольне законодавство виводить свій історію з прийнятого у США в 1890 року закону Шермана.

Для запобігання наслідків, що з недосконалістю конкуренції, держава, з урахуванням антимонопольного законодавства, використовує заходи державного регулювання, встановлюючи контроль за цінами, вдаючись до поділу великих фірм, перешкоджаючи їх злиттю. За зовнішніми формами комерційних угод найчастіше стоять змови ціни, розподіл ринків збуту тощо., а про кримінальних різновидах «ділової» активності, у яких полягає зло монополізму. Світовий досвід, боротьби з цими явищами ефективна тільки основі суворого державно-правового регулирования.

Защита конкуренції як функціонування ринкової економіки не зводиться регулювання правил поведінки монополій чи боротьби із нею. Однією з умов створення конкурентного Середовища служить наявність достовірною інформацією про ситуацію над ринком і стан економіки целом.

Другое щонайменше важливий напрям діяльності держави у умовах ринкової економіки — це макроекономічна стабілізація. Її можна з’ясувати, як діяльність уряду, спрямовану забезпечення економічного зростання, повної зайнятості і стабільного рівня цен.

Равновесие у економічній системі, яке встановлюється з урахуванням ринкової самонастройки економіки, може супроводжуватися високий рівень безробіття чи надмірної інфляцією. Оскільки найболючіше інфляція, і безробіття даються взнаки періоди економічних криз, то політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна з’ясувати, як діяльність уряду щодо згладжування промислових циклов.

Главные інструменти до вирішення цієї завдання — фіскальна і грошова політика. Хоча багато хто теоретики висловлюють сумніви щодо можливостях держави вивести економіку більш оптимальний рівноважний рівень шляхом втручання їх у економічну ситуацію, проте будь-який уряд котрі чи інакше проводить грошову і фіскальну політику. Хоч би якими були наслідки, саме собою балансування бюджету немає, на обсяг коштів у спілкуванні також впливають дії правительства.

Для проводити політику стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки для стимулювання витрат приватного сектора періоди високого безробіття чи відповідно скорочувати державні витрати підвищити податки про те, щоб скорочував витрати приватний сектор у періоди, коли суспільство найбільш стурбоване інфляцією. Поліпшують чи погіршують ситуацію ті чи інші дії уряду, доводиться судити з последствиям.

Общепризнанным гідністю конкурентної ринкової системи є здатність ефективно розподіляти ресурси. Однак у різних ситуаціях, як-от зовнішні ефекти, громадські товари, недосконалість конкуренції, коли ринки діють неефективно або діють зовсім, виникають проблеми нераціонального розподілу ресурсів, і потрібно втручання для соціально справедливого вирішення цієї проблемы.

Перераспределение ресурсів може стосуватися промислового й сільськогосподарського виробництва. У кожному конкретному випадку використовуються певні різновиду державного впливу. Як інструментів можна використовувати податки, субсидії, безпосереднє регулювання, правові норми і т.д.

Не менш важливим є й третя функція, що з перерозподілом доходів. Розподіл, що забезпечує конкурентний механізм, призводить до соціального розшарування і бідності міністерстві, що є поза контролем людини, непідвладних йому. Суспільство перебирає піклування про незаможних громадян через податкове перерозподіл доходів, прийняття програм соціальної защиты.

Для рішення перелічених вище завдань у розпорядженні держави є досить широке набір інструментів. До найважливішим із них ставляться: фіскальна і грошова політика, соціальна політика та політика регулювання доходів, зовнішньоекономічна политика.

Фискальная політика — це діяльність держави за розпорядженню бюджетними коштами. Вона поширює свою дію на основні елементи державної скарбниці від і воно пов’язане зі збиранням коштів шляхом оподаткування і зі своїми витрачанням. Фіскальна політика — важливий інструмент задля досягнення макроекономічну стабілізацію економіки. У разі ринкової економіки, це стрижнева частина державної економічної політики. Маніпулюючи державними витратами та податками, можна стимулювати ділову активність, впливати на безробіття і інфляцію. Нерозумне застосування цього інструмента перетворює фіскальну політику чинник, дестабілізуючий економіку. Одне з найважливіших завдань фіскальної політики у пошуках джерел постачання та способів формування централізованих державних грошових фондів, коштів, дозволяють реалізувати мети економічної політики. Інструменти фіскальної політики використовуються державою, щоб уплинути сукупний попит сукупне пропозицію, впливаючи цим загальну економічну кон’юнктуру, сприяти стабілізації економічної ситуації в, проводити антициклические заходи, які протидіють надмірним коливань економічних параметрів, загрозливим виникненням кризових явлений.

Не менш важливим за значимістю є грошова (монетарна) політика чи політика на грошову масу. Регулюючи грошову масу, держава має проводити ціни, інвестиційні процеси та споживання населення, обсяг національного виробництва та темпи економічного зростання. Грошова політика, як і фіскальна, може бути засобом стабілізації, підвищення стійкості й ефективності функціонування господарської системи, подолання криз, забезпечення зайнятості та зростання і передбачає належне функціонування грошової системи та грошового обороту, але вона є обопільно гострою. Цільовими завданнями Грошової Політики є стабілізація рівня цін, придушення інфляції, стабілізація купівельної спроможності і курсу національної валюти на внутрішньому, а зовнішньому ринках, забезпечення стійкого грошового звернення до умовах вільних ринкових цін, регулювання грошової маси, попиту й пропозиції грошей у вигляді банківської системи. Без налагодженої регламентованої Грошової Політики боротьби з інфляцією приречена неудачу.

В ролі складових частин 17-ї та одночасно інструментів державної монетарної політики виступає політика рефінансування, політика операцій на ринку, політика резервування, політика забезпечення ліквідності. Всі ці інструменти разом узяті дозволяють регулювати грошову масу у спілкуванні й окремі грошові агрегати і тим самим надавати опосередкований вплив на динаміку ринкових цін, рівні інфляції, товарно-грошові відносини між виробниками споживачами, ринковий обмін, доходи і суб'єктів рынка.

Единство фіскальної і монетарної політики є несе конструкцію державної економічної політики у країнах із ринкової экономикой.

Любое держава проводить соціальну політику. До неї належить діяльність держави за допомоги малозабезпеченим через різні соціальних програм, проведення певної політики у сфері зайнятості, діяльність держави у сфері освіти, медицини, культури та т.д.

Социальные аспекти економічної політики виявляється у тому, що уряд, приймаючи економічних рішень, формуючи бюджет, виділяючи державні асигнування, змушене враховувати соціальну реакцію різних верств населення, особливо провідних груп. Різні форми соціальних протестів здатні іноді справляти вирішальний вплив деякі елементи планованої і здійснюваної країни державної економічної политики.

В числі важливих інструментів економічної політики — регулювання зовнішньоекономічної діяльності, розповсюджується галузь економічних відносин із іншими, що охоплює зовнішню торгівлю, міжнародні науково-технічні і культурних зв’язку, здійснення спільних програм, залучення іноземного капіталу. Держава здійснює торгове й валютне регулювання, використовують у ролі інструментів зовнішньоекономічної політики валютні обмеження і валютні інтервенції, квотування, ліцензування, мита, субсидії, податки тощо. Значну роль у зовнішньоекономічній політиці грають політичні та оборонні аспекти, проблеми використання багатств Світового океану, воздушно-космического простору, охорони навколишнього Середовища, міжнародної безопасности.

Все інструменти проведення економічної політики тісно взаємопов'язані. І за ухваленні рішень у однієї сфері необхідно враховувати їхнього впливу інші. Так, зміна як у державних витратах і податків, тобто. у фіскальній політиці, вимагає зміни грошової маси. Зміни у фіскальної й найкомплекснішою грошовою політиці вплинуть на інвестиції, зайнятість, рівень доходів, обсяг національного виробництва та розміри чистого експорту. Жоден з інструментів економічної політики не діє ізольовано від других.

Для історії становлення та розвитку ринкової економіки характерні постійні коливання від періодів розширення роль держави в економіці до періодам його відносного звуження і навпаки. У фундаменті економічної науці теж вироблено єдиної думки з питання державної втручання у економіку. Постійно ведуться суперечки тому, вирішення яких проблем слід залишити ринку, а які покласти государство.

Таким чином, економічна політика — це яку проводить держава, урядом країни генеральна лінія економічних дій, надання бажаної спрямованості економічних процесів, втілювані в сукупність зроблених державою заходів, з яких досягаються намічені цілі й завдання, вирішуються соціально-економічні проблеми. У фундаменті економічної політиці знаходить безпосереднє відбиток реалізований урядом країни курс. Економічна політика покликана висловлювати, втілювати мети, завдання, країни, держави й народу і де знаходять достатнє відбиток інтереси, позиції, погляди самого уряду та тих кіл, осіб, яких воно залежить, із якими безпосередньо связано.

С П І З Про До Л І Т Є Р, А Т У Р Ы:.

1. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроекономіка. М., 1999.

2. Курс економіки. /Під. ред. проф.Б. А. Райзберга. М., «Инфра-М», 1999.

3. Кураков Л. П., Кураков В. Л. Словник-довідник з економіки, М., 1999.

4. Кураков Л. П. Економічна теорія. М., 1998.