О кількості фортепіанних сонат В.А. Моцарта

О КІЛЬКОСТІ ФОРТЕПІАННИХ СОНАТ В.А.МОЦАРТА.

Найчастіше, щодо таких предметів, як «Історія виконавства» (стару назву «Історія фортепіанного мистецтва»), можна зіштовхнуться з різноманітних плутаниною у кількості творів одного чи іншого композитора. Приміром, ми точно б не знаємо про кількість творів для клавіра чи органу Баха, Моцарта і цілої плеяди композиторів. Останнім часом йдуть цілком серйозні розмови навіть про нібито знайдених нотах 10-ї (!) симфонії Бетховена… Час який завжди — найкращий суддя. Як найточніше передати знання майбутнім педагогам знає «Історії фортепіанного виконавства»? Як, не дивлячись на тимчасову прірву донести істину, сховану у століттях до справжнього момента?

Відповідь очевидна: потрібно використовувати компетентні джерела — підручники, методичну літературу. Усе правильно. Але є моменти спірних тверджень, отримані з різних сторон.

Розберемо такий приклад. Питання: «Скільки власне фортепіанних сонат написано Моцартом?» У курсі «ИФИ» слід повернеться основному підручника: Алексєєв А.Д. «Історія фортепіанного мистецтва» Підручник в 3-х частинах. Ч. 1 і 2 вид., доп. — М: Музика; 1988. — 415 з., нот. ISBN 5−7140−0195−8. Процитуємо параграф 3 стр.101: «Власне фортепіанних сонат у Моцарта 17. З іншого боку, в зборах його творів зазвичай включаються дві F-dur'ные сонати, складені (очевидно, не автором) із різних моцартівських творів». Джерело цілком компетентний. По-перше — даний підручник затверджений у списку рекомендованої літератури навчальної програми «Історія фортепіанного виконавства» Міністерства освіти й науки Республіки Казахстан за фахом 604 002.01 (фортепіано). Удругих сам собою факт компетентності автора підручника: Довідка: Алексєєв Олександр Дмитрович (рід. в 1913 р. м. Москва) — русич. сов музикознавець, проф. Муз.-пед. ін-та їм. Гнессиных, д-р мистецтвознавства. Джерело: Енциклопедичний Музичний словник (упорядники: Б. С. Штейнпресс і И.М.Ямпольский) — Москва — 1966 год.

Здається, інформація вичерпна. Проте відкриємо двотомне видавництво фортепіанних сонат Моцарта: «Вольфганг Амадей Моцарт. Сонати для фортепіано у двох томах під редакцією К. Мартинсена і В. Вайсмана тому II — Ленінград, Музика, 1983». До редакцій К. Мартинсена і В. Вайсмана представлено 19 сонат В. А. Моцарта.

У нашому випадку існує два протиріччя із посиланням із різних джерел. Інакше кажучи: «Написано 17 фортепіанних сонат, а граємо 19 фортепіанних сонат». Як склалося дана нестандартну ситуацію? Розберемося у тому, відкривши II-й тому фортепіанних сонат Моцарта редакції К. Мартинсена і В.Вайсмана. Усі сонати обладнані «Покажчиками творів В.-А.Моцарта по Кёхелю». Звернемо свою увагу до сонатам під номерами 15 і 17 (обидві F-dur'ные сонати). Редактори привласнюють такі номери по Кёхелю:

№ 15 (Мартинсен і В. Вайсман): До. № 533/494 — Відень, 1786 і (!) 1788.

№ 17 (Мартинсен і В. Вайсман): До. № 547а — Відень, 1788.

У суперечці обох сторін вирішує третя. Звернімося до одному джерелу. Йтиметься — я цитую коментар до книжки — про «фундаментальному дослідженні, що є пам’ятником світового класичного музыкознания» — Аберт Р. «В.-А.Моцарт»., © Видавництво «Музика», 1985 г.

У другій книзі /частина 2-га/ ISBN 5−7140−0215−6 наводиться «Покажчик творів В.-А.Моцарта по Кёхелю» (стор. 512 — 543). Знайдемо № 533 (стр.533). Читаємо: Allegro F-dur і Andante F-dur для фортепіано. Звернімося до номера 494 (стр.531). Читаємо: Рондо F-dur для фортепіано. Зауважимо: в обох випадку не про фортепіанної чи клавирной сонате! Йдеться самостійних клавірних творах, номери відповідають посилань редакції К. Мартинсена і В. Вайсмана лише до й тієї сонате — як її нам представляють редактори — під № 15.

> І, нарешті, цитуємо самого Аберта: «…найрельєфніше проявляється стиль цього періоду у двох написаних у сонатної формі фортепіанних п'єсах — Allegro F-dur і Andante B-dur (KV.

533), котрі за невідомим причин були доведені до звичайного для Моцарта тричастинного сонатного циклу" (курсив цитати сохранен).

Далі йде виноска (стр. 159 вищезазначеного дослідження) самого Аберта:

«У пізніх виданнях вони об'єднувалися з рондо F-dur (KV.

494) на повну сонату".

Причому, нагадаю: що у Кёхелю у зазначеної сонати (коли його так називати) немає індивідуального номери — є № 533 і № 494 (Allegro F-dur і Andante F-dur для фортепіано і Рондо F-dur для фортепіано). Тобто, замість однієї фортепіанної сонати — два самостійних твори в галузі фортепиано!

***.

Що ж до номери 547а, то тут не стр. 543 зазначеного дослідження Аберта, Кёхель робить посилання: «див. KV Anh. 135». Звернімося (стр.539) до даному номера: це соната F-dur для фортепіано. З цієї сонате у редакції фортепіанних сонат К. Мартинсена і В. Вайсмана в передмові читаємо: «…Відсутня у нових виданнях відома соната фа мажор № 135 по Кёхелю, яку розглядати по Кёхелю і Ейнштейну (№ 547а), як авторську обробку двох частин скрипкової сонати До. № 547 і рондо фортепіанної сонати До. № 545, знову включено до справжнє издание…».

Досить порівняти Rondo сонати C-dur («Легка соната» по Кёхелю № 545) редакції фортепіанних сонат К. Мартинсена і В. Вайсмана (стр.117) і Allegretto сонати F-dur (стр.130) — можна переконається у тому схожості, навіть над одному первоисточнике.

> Звернімося знову до Аберту (стор.158 у зазначеному вище источнике).

«Обидві завершені фортепіанні сонати, створені тим часом, -.

C-dur (KV 545) і B-dur (KV 570)…" (курсив цитати сохранен).

Я свідомо перериваю цитату, щоб повернеться порядку фортепіанних сонат Моцарта під редакцією К. Мартинсена і В.Вайсмана. У послідовність сонат C-dur (KV 545) і B-dur (KV 570) «просочилася» соната F-dur (KV Anh. 135).

І тепер знову виноска Аберта (стор.158 у зазначеному вище джерелі) про фортепіанної сонате C-dur (KV 545): «Її остання частина суспільства була пізніше кимось стороннім об'єднана з першого частиною скрипкової сонати F-dur (KV 547). Отже виникла одна й сама фортепіанна соната (KV Anh. 135)». Кінець цитати. Виділення — моє (прим. В.В.).

Проте цікавий і такий факт, щодо сонати B-dur (KV 570), викладений Абертом (стор.158 у зазначеному вище джерелі): «У пресі до ній був довільно додана скрипкова партія». Як то кажуть — без коментарів. Випадково чи навмисне було зроблено що така «плутанини» — не можу поки ответить.

Не применшивши гідне ім'я В.-А.Моцарта, домовилися висновку: двох сонат, які «подарували» від імені великого композитора упорядники Мартинсен і В. Вайсман у Моцарта немає. Точніше, дана музика існувала не як фортепіанні сонати. Відкинувши дві сонати з дев’ятнадцяти, ми матимемо число сімнадцять: стільки ж власне фортепіанних сонат, написаних Моцартом для клавіра (фортепиано).

Далі наводжу список власне клавірних сонат, знайдених мною у Кёхеля:

1. KV 279 C-dur.

2. KV 280 F-dur.

3. KV 281 B-dur.

4. KV 282 Es-dur.

5. KV 283 G-dur.

6. KV 284 D-dur.

7. KV 309 C-dur.

8. KV 310 a-moll.

9. KV 311 D-dur.

10. KV 330 C-dur.

11. KV 331 A-dur.

12. KV 332 F-dur.

13. KV 333 B-dur.

14. KV 457 c-moll.

15. KV 545 C-dur.

16. KV 570 B-dur.

17. KV 576 D-dur.

Також є номер KE 547a F-dur із посиланням KV Anh. 135 — про її «виникненні» ми готуємося вже розпізнали в Аберта.

Вважаю цілком правильним твердження Алексєєва А.Д. про кількість написаних Моцартом сонат — власне фортепіанних сонат Моцарт написав 17. Проте, гадаю можливість виконання великої кількості творів, які В.-А.Моцарт писав, і не як клавирные/фортепианные/ сонати. Прекрасна музика повинна звучати не переставая!

***.

Мета моєї роботи: не «збіднити» світову звукову скарбницю, «вилучивши з його рядів» два твори. Ці твори звучать українські й без права називатися фортепіанними сонатами Моцарта, звучать вони як сонати Моцарта, чи як Allegro F-dur, Andante B-dur, Рондо F-dur… Не у тому. Студенти мають право виконання сонат №№ 15 і 17 по редакції Мартинсен і В. Вайсман (та й інших укладачів). Просто необхідно пояснити учневі спірність походження цих творів, як власне фортепіанних сонат Моцарта. Знання повинні прагнути бути полными.

Я дуже хочу цьому прикладі переконати всіх викладачів користуватися різними компетентними джерелами під час проведення своїх уроків. У цих випадках, під час відповідей іспитах чи заліках, студент має вміти посилатися на компетентний джерело, завдяки якому вона і було отримані ті чи інші відомості чи знання. А завдання педагога — допомогти студентові дати раду тих чи інших протиріччях, які можуть виникнути і уроках, і в позаурочний время.

Вчорашній В.В.