Иск і порушення кримінальної дела

Тема: «Позов. Порушення громадянського справи в самісінький суді. «.

План.

1. Поняття позову. 2. Елементи позову. Види позовів. 3. Право на пред’явлення исков.

. передумови та його классификация.

Наслідки відсутності права на пред’явлення иска.

4. Умови /порядок/ реалізації права на пред’явлення позову. 5. Позовну заяву. Наслідки подання позовної заяви котрий відповідає вимогам закону. 6. Захист відповідача проти позову. 7. Зміна позову. Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода та її види. 8. Забезпечення иска.

Конституция ПМР як проголошує громадян, але відповідним чином гарантує захист цих прав. Якщо громадян чи юридичних осіб із тим чи іншим причин порушуються, зацікавлені особи вправі звернутися у відповідні органи громадянської юрисдикції право їх захистом. У конституції сказано, що це громадяни мають право судову захисту від зазіхання на честь гідність, життя і здоров’я, на особисту свободу й передати майно. Діяльність суду й інших органів громадянської юрисдикції по захисту порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права чи що охороняється законом інтересу порушується з допомогою позову. Поняття позову зазвичай окреслюється звернення юридично зацікавленого чи іншого управомоченного те що особи в суд з жаданням розгляді гражданскоправового спору і захист цивільних прав. Але такий поняття позову не відбиває повністю його правової природи. Будучи засобом порушення процесуальної роботи і, отже є зі своєї юридичної природі процесуальним поняттям, позов перебуває у тісного зв’язку з суб'єктивним матеріальним правом, тобто. цивільним, сімейним, трудовим, колгоспним, на захист пред’являється. Ні позову без конкретного вимоги позивача до відповідача. Тому, визначаючи поняття позову, необхідно розрізняти у ньому дві сторони: процессуально-правовую — як порушення діяльності органу громадянської юрисдикції, і матеріальноправову — як відновлення порушеного права. Наявність матеріально-правового вимоги пояснює існування таких процесуальних категорій, визнанням позову, відмови від позову, забезпечення позову, мирову угоду сторін і др.

Отже, позов — ця потреба позивача до відповідача, спрямована через суд чи іншого орган громадянської юрисдикції про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного правничий та що охороняється законом інтересу, здійснюваної у певному, встановленої законом процесуальної форме.

Позови можуть бути на: визнання права позивача; відновлення становища, яка була до порушення права чи припинення дій, що порушують право; присудження до виконання обов’язків в натурі; зміна чи припинення правовідносини між сторонами. Кожен позов складається з певних елементів, які визначають його внутрішню структуру. Елементи дозволяють індивідуалізувати позови, встановлювати їх тотожність при вирішенні питання прийнятті позовної заяви про до виробництва суду. Елементи позову сприяють установленню предмети й обсягу судового розгляду, кола необхідних доказів і коштів доведення. По елементам позови класифікуються на види. До елементам позову ставляться: предмет, основу і зміст. Під підставою позову розуміються обставини, якими позивач засновує свої позовні вимоги. У цьому необхідно враховувати, що підставою позову може лише такі обставини, які ведуть за собою певні правові наслідки, т. е. юридичні факти. У підставу позову може входити чимало, а кілька юридичних фактів, різних за своїм змістом і має різне значення для справи. Так, наприклад, підставу позову про стягнення аліментів утримання дітей становлять: факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; факт народження дитини від прийняття цього шлюбу; факт перебування дитини на змісті позивача. Юридичні факти, які у підставі позову, встановлюють, що між сторонами існує спірне правоотношение, від характеру якого залежить правова кваліфікація спору. Підстава позову вказується в позовному заяві. Проте позивач вправі протягом усього час розгляду справи з суті змінити його для встановлення дійсних взаємовідносин сторін. У цьому позивач ні виходити межі спірних правоотношений.

Предметом позову є материально-правовые вимоги позивача до відповідачу. У процесі розгляду цивільної справи з суті позивач проти неї змінити предмет позову, але у межах спірного правовідносини. Правильне визначення предмета позову має практичного значення. По предмета позову справа індивідуалізується та, крім того, визначається її підвідомчість. Під змістом позову розуміється вид судового захисту, за якої позивач звертається до суду. Позивач може просити суд винести рішення: про присудження речі; про відновлення порушеного права; про визнання наявності або відсутність суб'єктивних прав; про зміну чи припинення між сторонами правовідносини. Прохання позивача про надання, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного иска.

Позови можна класифікувати на види різноманітні підставах. Найбільш поширена класифікація по процессуально-правовому ознакою. Така класифікація позовів дозволяє суду чи іншому органу громадянської юрисдикції точно визначити вид рішення і його зміст у конкретній делу.

Підставою для розподілу позовів по процессуально-правовому ознакою є позову. Залежно від змісту розрізняють три виду позовів: про визнання, про надання і преосвітні. У позовах про визнання позивач просить суд підтвердити наявність або відсутність в нього певного правовідносини з відповідачем. Такі позови пред’являються тоді, коли права позивача порушено або в сторін засумнівалися про те, існують чи ні з-поміж них відносини, манливі правові наслідки. Існування або відсутність спірного правовідносини повинен встановити суд. Тому позови про визнання іноді ще називаються позовами встановити наявності чи відсутності правовідносини. Позови про визнання характеризуються тим, що де вони вимагають примусового виконання рішення. Залежно від України цілі, яку ставить собі позивач, позови про визнання своєю чергою поділяються на позитивні й негативні. Позитивні позови про визнання характеризуються тим, що позивач просить суд підтвердити наявність певного спірного правовідносини, якщо відповідач заперечує чи сумнівається у його існуванні. У негативних позовах про визнання, навпаки, позивач просить суд підтвердити відсутність певного правовідносини. У позовах про присудження вимоги позивача спрямовані на примус відповідача до здійсненню певної обов’язки. Позови про надання пред’являються тоді, коли суб'єктивне право позивача порушено і потрібно його відновити. До них належать позови: про стягнення аліментів, виндикационные, про стягнення боргу та інших. Позови про надання є поширеними позовами. Характерною ознакою їх, на відміну позовів про визнання, і те, що рішенням, винесеним за цими позовами, якщо вони добровільно не виконуються, можна застосувати примусове виконання. У позовах про надання завжди міститься вказівку про визнання. Зазвичай позивач просить визнати його право і реструктуризувати зобов’язання відповідача до виконання певної обов’язки. У преосвітніх позовах позивач просить суд перетворити існуючі правовідносини, змінити його припинити. У залежність від мети, яку переслідує позивач, звертаючись у суд, до преосвітнім позовами ставляться: а) позови, напрвавленные зміни правовідносин. Залежно від мети, т. е. як такого позову може бути позов про виділено частки з загального майна; б) позови, створені задля припинення правовідносин (наприклад, позови про розірвання брака).

Процесуальне законодавство ще й судова практика показує, що декларація про позов — це єдиний правове поняття, має дві сторони: процессуально-правовую — декларація про пред’явлення позову і материально-правовую — декларація про задоволення позову. Під правом на пред’явлення позову розуміється декларація про звернення до суду чи іншого орган громадянської юрисдикції для захисту порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права чи що охороняється законом інтересу, т. е. право порушити цивільний процес з конкретної справи. Право звернутися у суд мають усі громадяни та молодіжні організації незалежно від форм власності - юридичних осіб. Також всяке зацікавлена обличчя вправі звернутися до суду для захисту порушеного чи оспорюваного права чи що охороняється законом інтересу. Проте здійснення такої можливості пов’язані з наявністю низки передумов, встановлених законом. Теоретично громадянського процесуального права передумови права на пред’явлення позову поділяються на дві групи — суб'єктивні і об'єктивні. До суб'єктивним передумов належить процесуальна правоздатність позивача і відповідача. Право на звернення до суду для захисту виникає разом з виникненням громадянської процесуальної правоздатністю. Питання процесуальної правоздатності громадян виникати неспроможна, бо всі громадяни наділені процесуальної правоздатністю від його й неможливо знайти позбавлені у суді здібності звернутися до суду за судової защитой.

Проте процесуальна правоздатність означає здатність стати в процесі щодо справи. Звертатися в суд з позовом про можна лише за захистом права, яке, на думку позивача належить їй. Тому стаття громадянського процесуального кодексу підкреслює, що з захистом порушеного чи оспорюваного права чи що охороняється законом інтересу може звертатися не всяке обличчя, лише зацікавлена. Позивач у своїй заяві повинен зазначити зважується на власну зацікавленість у справі, пославшись на зв’язок із спірним матеріальним правоотношением, і навіть на зацікавленість у справі ответчика.

Об'єктивні передумови права на пред’явлення позову поділяються на позитивні й негативні. Передумови, наявність котрих необхідно для пред’явлення позову, називаються позитивними. До них належать: а) підвідомчість справи судовим органам; б) правової характер вимог позивача; в) обов’язковий попередній розгляд спору в несудовому порядку у разі, встановлених законом.

Негативними вважаються передумови, із повною відсутністю яких пов’язує можливість звернення до суду з позовом про, а именно:

а) відсутність судового вирішення, вступило чинність закону, винесеного в спорі між тими ж сторонами, про те саме предметі і з тих ж підставах; б) відсутність визначення суду, вступило чинність закону, ухвалення відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди сторін; за відсутності рішення товариського суду з тотожному спору, ухваленого межах її відання; р) виправдатись нібито відсутністю виробництві суду справи з спору між тими ж сторонами, про те саме предметі і з тих ж підставах; буд) відсутність укладання між сторонами договори про передачу спору на дозвіл третейського суда.

Всі ці передумови на пред’явлення позову мають тільки процесуальний характері і не зачіпають питання про наявність чи відсутність у позивача дійсного суб'єктивного матеріального права. Право звернутися до суду із позовом — цього права вимагати, щоб заявлений позов було прийнято судом, розглянутий їм і щоб за нього винесла рішення. У зв’язку з цим суддя немає права відмовити до прийняття позовної заяви про через ту причину, що у позивача відсутня суб'єктивне матеріальне право, т. е. декларація про задоволення позову, якщо дана категорія справ підвідомчі судовим органам. Суддя, установя відсутність передумов права на пред’явлення позову, відмовляє до прийняття позовної заяви про. Якщо буде усунуто допущене порушення, позивач вправі вдруге звернутися до суду з такого самого делу.

Що стосується, якщо заяву прийнято суддею до виробництва помилково, суд зовсім не вправі розглядати справу сутнісно, а виносить ухвалу щодо припинення провадження у справі чи застереження заяви без рассмотрения.

Для права на пред’явлення позову потрібно наявність не лише зазначених раніше передумов, а й встановлених законом умов. До до них відносяться: підсудність справи даному суду, дієздатність сторони — чи належні повноваження представника, письмова форма й дотримання вимог щодо змісту позовної заяви про, і навіть вимоги оплату позовної заяви про державної митом. Якщо непідсудна даному суду, суддя відмовляє до прийняття позовної заяви про. Заодно він зобов’язаний роз’яснити зацікавленій особі, як і суд йому слід звернутися. По загальними правилами громадянського судочинства, за судової захистом можуть звертатися особи, які мають громадянської процесуальної дієздатністю. Процес, збуджений за заявою недієздатного особи, ні породжувати для позивача ніяких процесуальних наслідків. Тож у разі, як у суд звертаються особи недієздатні, суддя зобов’язаний відмовити в прийнятті позовної заяви про. Якщо ж заяву буде помилково прийнято, суд відповідно до статтею цивільно-правового кодексу залишає позов без розгляду. Недієздатність відповідача не цьому перешкоджає для виникнення процесу у справі не є основою відмови від порушенні процесу, т. до. за недієздатного позов може пред’явити його представник. Відповідно до ЦПК звернутися до суду для захисту може виглядати як зацікавлена обличчя, і його представник. Для цього права представником він має мати належні повноваження, видані в вигляді окремого документа чи дані в суді усно з занесенням в протокол засідання. За відсутності таких повноважень суддя зобов’язаний відмовити до прийняття позовної заяви про. Слід сказати, що це вказівку закону належить тільки в випадків пред’явлення позову представником громадянина. Позовну заяву від імені організації пред’являється органом юридичної особи, а питання про повноваження конкретної особи ведення справи від імені цієї організації вирішується вже під час розгляду. Позов пред’являється шляхом подачі до суду позовної заяви про в письмовій формах. Законом встановлюються обов’язкові реквізити позовної заяви: найменування суду, куди подається заяву; точне найменування позивача і відповідача, би їхнє місце проживання чи знайдення, і навіть найменування представника, якщо позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обгрунтовує власні вимоги; вказівки доказів, підтверджують позов; вказівку ціни позову; підпис позивача або його представника із зазначенням часу звернення. Позовну заяву про розірвання шлюбу повинна утримувати в собі, крім цього, інформацію про рік народження кожного чоловіка, про наявність неповнолітніх дітей, їх прізвище, ім'я і по батькові, при кому із батьків вони знаходяться і щодо участі подружжя змісті і вихованні дітей після розірвання шлюбу. У позовна заява може бути також включені вимоги про поділ загального майна подружжя. До позовної заяві додаються письмові докази. Кожне позовна заява має бути оплачено державної митом, крім випадків, коли позивач звільнено з несення судових витрат. Позовну заяву подається в суд з копіями за кількістю відповідачів. При недотриманні позивачем цих вимог суддя приймає ухвалу про залишення заяви непорушно і призначає позивачеві термін для виправлення недоліків позовної заяви про чи оплати державного мита, що сповіщає позивача. Якщо позивач у призначений термін усуває недоліки, позовна заява вважається поданий щодня початкового пред’явлення її до суду. Інакше заяву вважається неподанным і повертається до позивачеві, що суддя виносить мотивоване визначення. З прийняттям позовної заяви про суддею до свого виробництву наступають наслідки процесуально і матеріально-правового характеру. процесуальні наслідки полягають у тому, що від цього моменту виникає цивільний процес, т. е. процесуальні правовідносини між і учасниками процесу, які користуються процесуальними правами, несуть процесуальні обов’язки, і можуть здійснювати різні процесуальні дії. Материально-правовые наслідки складаються у цьому, що з пред’явлення позову майно вважається спірним, у низці випадків може присуджуватися платежі, перериватися течії терміну позовної давності. Процесуальне законодавство гарантує відповідачу декларація про захисту від заявленого позову. Це випливає із принципів рівноправності сторін, диспозитивності, змагальності, активної ролі суду, який покладається обов’язок встановити справжні взаємовідносини сторін. Захист відповідача проти висунутого щодо нього позову може здійснюватися різними засобами, передбаченими у законі. До них належать заперечення і зустрічний позов. Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, що стосуються правомірності виникнення та розвитку процесу чи матеріально-правового вимоги позивача сутнісно. Тому заперечення відповідача може бути процесуальними чи матеріально-правового характеру. Сутність процесуальних заперечень у тому, що відповідач не чіпаючи матеріально-правового вимоги, висловлює сумніви щодо правомірності виникнення справи, наприклад, коли, на думку відповідача, у судді були підстави відмовити до прийняття позовної заяви про. Процесуальні заперечення відповідача ставляться недотримання процесуальних норм, які можна усунуті самим судом.

Материально-правовые заперечення полягають у тому, що відповідач, не спростовуючи виникнення процесу у справі, заперечує позовні вимоги истца.

Використовуючи материально-правовые заперечення, відповідач повинен приводити такі факти, які підтверджують відсутність у позивача права на задоволення позову у цілому або в части.

Зустрічний позов — звернення до суду відповідача із автономним вимогою до позивача про захист його порушеного чи оспорюваного права в процесі, розпочатому позивачем. При пред’явленні зустрічного позову позивач по початкового позову стає відповідачем зустрічним позову, а відповідач займає процесуальне становище позивача. При пред’явленні зустрічного позову відповідач ставить собі двоєдину мета — захист своєї порушеного чи оспорюваного правничий та захист проти вимог позивача. Звичайно пред’являється у тому, щоб паралізувати початковий позов в цілому або частково. Закон встановлює умови пред’явлення зустрічного позову. У ЦПК сказано, що чи суддя зобов’язаний прийняти зустрічний позов проти спільному розгляду з початковою позовом, якщо обидва позову взаємозв'язані й спільне розгляд доцільно, вимоги до цих позовами здатні до взаємному заліку і обоє позову випливають із одного правовідносини. Інколи справа, коли позов немає за мету захисту від початкового позову, а спрямований задоволення самостійних вимог відповідача до позивача, суд може прийняти такий позов проти своєму розгляду буде лише тоді, коли основна і зустрічну вимоги взаємозв'язані й це сприятиме швидшому і правильному вирішенню справи. У протилежному разі суд відмовляє в прийнятті зустрічного позовної заяви про і роз’яснює відповідачу, що вона має право звертатися зі цим позовом загальних підставах. Зустрічні позови пред’являються в письмовій формах з повним дотриманням необхідних реквізитів, оплачуються державної митом. Зустрічний позов повинен пред’являтися з таким розрахунком, щоб відповідач міг своєчасно ознайомиться з нею і підготуватися до захисту. Тому зустрічний позов може бути пред’явлений не пізніше як дні до засідання. Прийняття зустрічного позову, пред’явленого після закінчення цього часу, залежить від судді, і якщо він пред’явлено під час розгляду справи з суті, то суддя має повідомити особам, бере участі у справі, також зустрічний позов може бути пред’явлений до винесення рішення. Після розгляду справи з суті суд виносить рішення, у якому мають дати конкретний відповідь як у початкові вимоги позивача, і на зустрічні вимоги ответчика.

У процесі розгляду справи боку вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами. Позивач вправі протягом всього час розгляду справи з суті змінювати підстави чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог чи відмовитися від позову. Відповідач вправі визнати позов в цілому або частково. Сторони можуть закінчити справа світовим угодою у будь-якій стадії процесу. Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності у цивільному процесуальному праві. Розмір позовних вимог визначається самим позивачем і може змінюватися ним упродовж розгляду справи з суті. Проте суд зовсім не пов’язаний розміром вимог позивача. Залежно від встановлених взаємовідносин сторін, суд може задовольнити позов у повному обсязі або меншому розмірі, і навіть вийти межі заявленого вимоги. Якщо закон встановлює точний розмір вимог, суд повинен керуватися законом (справи про стягнення алиментов).

Відмова від позову одностороннє волевиявлення позивача, що полягає в відмови від судового захисту свого вимоги, і спрямоване на припинення порушеної позивачем процесу. Відмова позивача від позову здійснюється під контролем суду. Суд завжди повинен перевірити законність відмови позивача від позову, не чи порушуються у своїй інтереси самого позивача, інших що у справі, інтереси государства.

Тільки після цього можна вирішити питання прийнятті чи неприйняття відмови. Прийняття судом відмови позивача від позову тягне у себе припинення провадження у справі і виключає можливості звернення до майбутньому до суду із тотожний позовом. У зв’язку з цим відмова позивача від позову повинен носити безумовний характер. Проявом принципу диспозитивності і змагальності є право відповідача визнати позов в цілому або частково. Це одностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване закінчення спору. Проте суд зовсім не може покласти основою свого рішення визнання позову відповідачем, не дослідивши його з погляду всіх обставин справи. Суд так само визнання позову відповідачем, коли вона суперечить Закону чи порушує чиїсь правничий та охоронювані законом інтереси. Під час ухвалення визнання суд ухвалює рішення по делу.

Мирова угода — це укладену сторонами і затверджене судом угоду, з якого позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правової суперечка, що виникає з-поміж них. Процесуальне законодавство зобов’язує суддю роз’яснити сторонам можливість укладання угоди і сприяти примирення сторін. Перед розглядом справи з суті головуючий зобов’язаний з’ясувати, не хотіли б боку укласти мирову угоду. Можливість розв’язання спору через примирення повинна з’ясовуватися судді у процесі підготовки справи до судового розгляду. Суд стверджуючи світове угоду сторін, зобов’язаний перевірити, чи відповідають дії сторін закону і порушують чи чиїхось правий і охоронюваних законом інтересів. Мирова угода ліквідує суперечка вщент і підлягає примусовому виконання. Визначення про затвердження мирової угоди стосовно правової силі дорівнює судового вирішення. Мирова угода сторін, затверджене судом, тягне припинення провадження у справі і виключає можливості розгляду судом позову між тими ж сторонами, про те саме предметі і з тих ж підставах. Тому перед твердженням світового угоди суд зобов’язаний роз’яснити сторонам наслідки такої процесуального дії. Суд також має стежити, щоб умови мирової угоди були ясними, чіткими та не допускали суперечок за її виконанні. Заява позивача про усунення позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін вносять у протокол засідання і підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Якщо відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем чи світове угоду сторін виражені в адресованих суду письмових заявах, ці заяви долучатимуться до справі, що вказується в протоколі судового заседания.

Під забезпеченням позову розуміються передбачені Законом заходи, які приймаються суддею із гарантування реального виконання судового рішення. Забезпечення позову застосовується за наявності, вказаних у законі. Воно допускається у будь-якій стадії справи, якщо невжиті заходи забезпечення може утруднити або ж зробити неможливим виконання рішення суду. Питання забезпечення позову вирішує суд чи суддею на прохання осіб, що у справі, чи з своєї ініціативи. У справах про стягнення аліментів, заробітної плати відшкодування збитків, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, і навіть смертю годувальника, суддя приймає рішення про забезпечення позову з власної ініціативи. Залежно від обставин справи, суд чи суддя може забезпечити позов в цілому або частково. Заява про забезпечення позову дозволяється суддів чи судом, що розглядає справа, той самий день без сповіщення відповідача та інших осіб, що у справі. Способами забезпечення позову являются:

1) накладення арешту на майно чи грошових сум, належать відповідачу і срібло в нього або в інших лиц;

2) заборона виробляти певні действия;

3) заборона іншим особам виробляти платежі чи майно ответчику;

4) призупинення реалізації описаного майна, якщо пред’явлено позов на право власності На цей майно чи про виключення його з описи;

5) призупинення стягнення виходячи з виконавчого напису нотаріального органу, якщо боржник заперечує цю напис в позовному порядку. Застосування деяких способів забезпечення позову закон обмежує. Так, заборонена забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, доходи колгоспників за праця викладачів у колгоспі, пенсію, посібник із соціального страхуванню, виплачуване по тимчасової непрацездатності, і навіть на посібник, виплачуване касами взаємодопомоги колгоспів. Але це обмеження не поширюється на позови про стягнення аліментів; про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим суб'єктам ушкодженням здоров’я, і навіть смертю годувальника; про відшкодування збитків, заподіяної розкраданням державного та громадського майна. Забезпечення позовів до державним установам та підприємствам, колгоспам й іншим кооперативним і громадських організацій допускається лише у формі заборони виробляти певні дії. Позивач і відповідач забезпечивши позову рівноправні. Тому і інтереси захищаються законом однаковою мірою. Зокрема, суд чи суддя може за заявою одній з боку допустити заміну жодного виду забезпечення позову іншим, допустити кілька забезпечень про те, щоб загальна їх сума не перевищила позовної. Відповідач вправі із дозволу суду України чи судді замість допущеного забезпечення доповнити депозит суду позовну суму і тих самим позбутися забезпечення позову. Суд чи суддя, допускаючи забезпечення позову, вимагатиме від позивача забезпечення можливих для відповідача збитків. Якщо позивачеві відмовлено у позові, то після набрання рішенням в законну силу відповідач вправі стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Суд, який би розглядав справа, може скасувати визначення про забезпечення позову. Якщо позові відмовлять, то вжиті заходи щодо забезпечення позову зберігаються до набрання рішенням в чинність закону. Проте суд може разом з постановою рішення чи помирають після цього ухвалити визначення стосовно скасування забезпечення позову. Визначення з питань гарантування позову можуть бути оскаржені зацікавленими особами чи опротестовані прокурором. Подача скарги чи протесту не призупиняє виконання визначення про забезпечення позову і перешкоджає подальшому розгляду справи. Якщо ж скарга чи протест подано визначення стосовно скасування забезпечення позову або про заміні одного способу забезпечення іншим, виконання цього визначення припиняється до дозволу скарги чи протесту вищим судом.

1. «Радянський цивільний процес». Під редакцією доктора юридичних наук, професора З. Ю. Кац. Вид. «Вища школа», 1982 г.

2 «Право на позов». Під редакцією професора М. А. Гуревич. Вид. «Вищу школу», Москва, 1949 г.

3 «Громадянське судочинство». Навчальний посібник під редакцією професора У. М. Семенова. Вид. Свердловськ, 1974 г.