Тарас як художник

Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка — твори живопису й графіки, що їхні виконав Шевченка на різній техніці протягом усього життя. Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого годині на оригіналах й частково в гравюрах на металі і дереві вітчизняних й зарубіжних граверів, а й у копіях, що їхнього виконали художники ше за життя Шевченка. уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють данні про понад 270 втрачених й досі не знайдених робіт. Живописні і графічні твори за годиною виконання їхні датуються 1830−1861рр. і територіально пов*язані із Росією, Україною й Казахстаном. За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові тими, архітектурні пейзажі і краєвиди. Виконано їхні у техніці олійного листи на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорту на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різни розмірів, а також у п*ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але й не менш цінними для розуміння творчого шляху і розкриття творчого методу художника є і його численні ескізи, етюди, начерки та учбові студії. З всіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи й ще менша — авторські дати. Вивчення мистецької спадщини Шевченка у наше годину дало можливість встановити максимально точні дати виконання багатьох його художніх робіт, визначити основні етапи розвитку творчости митця за жанрами, тематикою і формальними ознаками. За годиною виконання усі живописні і графічні твори Шевченка можна поділити втричі періоди: від перших робіт доакадемічного години й до заслання (1830−1847рр), твори років заслання (1847−1857рр) й роботи, виконані после Повернення із заслання до смерти художника (1857- 1861рр). У межах шкірного із цих періодів простежуються і коротші за годиною етапи, котрі об*єднують твори не було за певною тематикою, а й за художньою вартістюїх й за технічними засобами виконання.

За свідченням самого Шевченка, малювати він почав із раннього дитинства — «хрестами і візерунками із квітками» (вірш «А.О. Козачковському») обводив сторінки в саморобному зошиті (1822−1826рр), а коли був у пана П. Енгельгардта козачком, — перемальовував лубки (1829). З доакадеміч-них робіт збереглися малюнок олівцем «Погруддя жінки"(1830), акварельний портрет П. Енгельгардта (1833), «Голова жінки"(1834), портрети Катерини Абази й Є. Гребінки (обидва — 1837), серія композицій на історичні тими — «Смерть Лукреції» (1835), «Смерть Олега, князя древлянського», «Олександр Македонський виявляє довір*я своєму лікареві Філіппу» й «Смерть Віргінії"(всі - 1836), «Смерть Богдана Хмельницького» (1836−1837) й «Смерть Сократа» (1837). Ці твори Незважаючи на несамостійність частини із них («Погруддя жінки» перемальовано із невідомого оригіналу, а окремі малюнки на історичні тими зроблено на зразок композицій, рекомендованих для екзаменаційних робіт вступникам до академії мистецтв), свідчать про ті, що ще до переїзду до Петербурга Шевченка набув значної вправності в малюванні олівцем, а Петербурзі, очевидно завдяки роботі у У. Ширяєва, порадам І. Сошенка та роботи в класах Товариство заохлчування художників, він уперше почав працювати тушшюпером й особливо успішно — акварельними фарбами. Це дало Шевченкові змогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв. У роботів художника доакадемічного періоду уже яскраво виявився інтерес до суспільновагомих тим. Його композиції стверджують патріотизм, людську гідність, виражають протест проти насильства. Вони Шевченка вперше звертається до вітчизняної історії. Мистецька спадщина Шевченка періоду від вступу до Академії мистецтв й до заслання (1838−1847рр) становить окрему групу живописних й графічних творів, що відзначається широкою тематикою, появою нових жанрів й новим співвідноенням між ними, значним удосконаленням опанованих технічних засобів вираження й звернення до нових. На творах Шевченка цого періоду особливо помітний вплив До. Брюллова: певна ідеалізація зображуваного, романтична піднесеність, деяка умовність колориту. Разом із тім Шевченка вчився в нього майстерності композиції, реалістичного малюнка, мистецтва портрета. У цей ж годину він починає виступати як представник критичного реалізму. У межах цого періоду виразно простежуються етапи внутрішнього розвитку митця. перший етап припадає на 1838−1843рр (до першої подорожі на Україіну). Значну частину творчости Шевченка цих років становлять студійні роботи — малюнки олівцем, вуглем та твори, виконані олійними фарбами. Серед них — окремі малюнки із гіпсових моделей, а більшість зображення живої натури (натурщики в різних позах та змальовки із натури своїх товаришів по Академії). До цієї групи належить й виконана олією композиція «Натурщик в позі св. Себастіяна» (1840−1841рр). Виходячи за межі суто учбових завдань, Шевченка працює за годину і над натурою власної «постановки» (акварелі «Жінка в ліжку"1839−1840; «Натурщиця"1840). Багато уваги приділяв він копіюванню творів свого вчителя До. Брюллова (жанрові композиції «перерване побачення», «Сон бабусі й онучки» — обидві 1839−1840). Робота над цими копіями допомогла Шевченкові увійти в творчу лабораторію видатного художника, сприяла удосконаленню майстерності в акварельному живопису. У Перші рокта перебування в Академії Шевченка виконував портрети, історичні та жанрові композиції та ілюстрації (олівець, акварель, олійні фарби). Опанування основами малюнка й тежнікою живопису позначалося на професійному рівні оригінальних робіт, а із творчим зростанням митця й його студійні малюнки набували високої художньої ціності. У портретах, котрі художник виконував найчастішена замовлення, він не задовольнявся лише лише зовнішньою схожістю, а прагнув відтворити образ людини, риси її характеру. Вершиною в цьому жанрі Шевченка академічного години є виконаний олією автопортрет (1840), із якого починається галерея автопортретів. Нечислені жанрві композиції митця цого періоду є етапними в історії українського мистецтва. Сепія «Хлопчик із собакою в лісі"(1840) тематично близька до незнайденої картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», якої рада академії мистецтв 1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня. Такої ж нагороди удостоєно і композицію «Циганка-ворожка» (1841). Картина «Катерина» (1842), викона олійними фарбами, ввійшла в скарбницю українського побутового живопису як один із перших творів критичного реалізму. Жанрові твори Шевченка правдиво й поетично зображують життя українського народу, глибше, ніж це було б раніше на українському мистецтві, підносять соціальні проблеми. Успіхи жанриста позначились й на багатьох ілюстраціях Шевченка, котрі висунули його до відомих ілюстраторів. У Перші рокта навчання в Академії мистецтв Шевченка почав працювати в пейзажному жанрі. Роботи останнього періоду перебування в Академії свідчать про докорінний злам художник. Перша подорож на Україну (квітень1843 — лютий1844) визначила тематику й характер творів митця, їхні жанри й співвідношення між ними. На Україні Шевченка далі працював над портретом, застосовуючи переважно олійні фарби (портрети Маєвської, Р. Закревської, П. Закревського, дітей В.М. Рєпніна). Ці твори набгато виразніші, глибше, ніж акварельні портрети попереднього періоду, розкривають внутрішній світло портретованих. Вони свідчать й про успіхи митця у оволодінні технікою олійного живопису. Новий за характером й технікою виконання (туш, перо-штрих, а чи не контур, як у композиціях доакадемічного періоду) автопортрет Шевченка 1843. Малюнок тут аби передував творам, виконаним у техніці офорту. Мистецький доробок Шевченка години перебування на Україні складають портрети, підготовчі роботи до «Живописної України», виконані олією дві картини — «Селянська батьківщина» та «На пасіці», пейзажі (тепер як провідний жанр), а також год исленні малюнки, серед які й «Удовина хата на Україні» та «Хата батьків Т. Г. Шевченка в з. Кирилівці». Всі ці роботи свідчать про великий інтерес митця до життя українського народу й цого побуту, до природи і історичного минулого України, про либоке соціальне спрямування творчости художника. У програмі до «Живописної України» вперше в українськоиу мистецтві проголошено думку про соціальну роль образотворчого мистецтва, а саме видання поклало вухо розвиткові в українському миствецтві офорту. Творчість Шевченка періоду від закінчення Академії до заслання характеризують переважно портрет й пейзаж. Відомо 17 портретів цого години, виконаних олією, аквареллю й олівцем, — свідчення майстерності й популярності Шевченка як портретиста серед широких кіл української інтелігенції. У пейзажах, виконаних аквареллю та олівцем, переважає замилування обширами, затишними куточками й особливо деревами із їхнім вибагливим й складним малюнком. Композицію тут побудовано на іншому плані; пізніше, десь із літа 1845, спостерігаються Перші спроби дати й третій план. Велике місце в творчости Шевченка за годину посідав історичний пейзаж, що зумовлено роботою митця у Київській археографічній комісії, для якої він змальовував архітектурні пам*ятки і історичні місця. У цих творах висока майстерність поєднуються із науково-документальною точністю. Ретельне вивчення мистецької спадщини Шевченка, зосередження всіх його творів у спеціальному музеї, публікація їхнього в академічному виданні (1961;1964) дали змогу об*єктивно оцінити великий за обсягом й значний за мистецькою вартістю доробок художника періоду заслання. Незважаючи на царську заборону, Шевченка на рокта недолі працював багато плідно в всіх властивих йомуй раніше жанрах. Всього відомо 124 завершені твори і 220 екскізів та начерків, створених тоді. Змінилися лише співвідношення між жанрами, питома ваги шкірного із них загальному доробку митця. Найплідніше він працював у жанрі пейзажу — цьому великою мірою сприяла доля в Аральській й Каратауській експедиціях. Найчастіше художникові доводилося фіксувати натуру нашвидку — звідси начерковий характер робіт, особливо рисунків у художніх альбомах. Ці малюнки дуже лаконічні, часто це лише контури чи контур із незначною штриховкою. Деякі пейзажі години Аральської експедиції Шевченка завершував уже в Оренбурзі за олівцевими малюнками із помітками «для пам*яті», а частіше покладався зважується на власну вийняткову зорову пам*ять. Про велику спостережливість художника говорять й численні пейзажі, на які надзвичайно тонко зображено деталі не так на першому плані, але в іншому й третьому. З особливою силою спостережливість митця виявляється в численних малюнках науководопоміжного характеру із зображенням структури берегів Аральського моря та скель й урвищ, що були важливими для геологічної характеристики місцевості. Такий філігранний малюнок, не позбавленний й великої художньої ціності, очевидно, прислужився митцеві для пізнішої роботи в офорті. Пейзажі Шевченка години обох експедицій відрізняються від його пейзажів попереднього періоду перевагою в них іншого й третього планів, видовженою композицією при широкому, часто вдкритому обрії і надзвичайно багатим й тонким колоритмом. У глибоко емоційних й розмаїтих за настроєм акварелях Шевченка виступає як видатний майстер цієї техніки. Його пейзажі дуді точео й правдиво відображають природу казахського краю, її своєрідну красу. Особливе місце в художній спадщині Шевченка років заслання належить жанровим композиціям, що становлять кілька окремих тематичних груп. Одна із них призначена побутові казахського народу (сепії «Казахи в юрті», «Казахська стоянка на Косаралі», «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки», «Казахи біля вогню» та акварель «Казах на коней», усі 1848−1849рр). Ще понад змальовок із життя казахів у дорожніх альбомах художника (екскізи й начерки до закінчених сепій й акварелей). Значної розмаїтості й соціальної гостроти казахів тема набула в другий період заслання поета (сепії «Тріо», 1851; «Пісня молодого казаха», 1851−1857; «Байгуші под вікном», 1855−1856 й «Казашка Катя», 1856−1857). У деякі твори («Т. Р. Шевченка й байгуші», «Т. Р. Шевченка й казахський хлопчик, що грається із кішкою» 1856- 1857) художник вводити свій автопортрет. Цим Шевченка подчеркивает своє глибоке співчуття до долі казахського народу. Окрему групу становлять композиції на історичні, міфологічні, літературні та біблійні тими («Благословіння дітей», «Телемак на острові Каліпсо», «Робінзон Крузо», «Самаритянка», «Казашка», «Мілон Кротонський», «Нарціс та німфа Єхо», «Св. Себастіан», «Умираючий гладіатор», усі - 1856). Всім їм властиве глибоке психологічне трактування образів. Третя, цілком самостійна, група жанрових композицій це сепія сепій «Притча про блудного сина», якої Шевченка мав намір відтворити в гравюрі. Викриття експлуататорського ладу досягає тут найбільшої гостроти. Портретні твори Шевченка років заслання виконано переважно сепією чи італійським олівцем (лише кілька портретів в Оренбурзі - аквареллю). Вони досконаліші щодо композиційної побудови, глибше розкривають психологі-чний стан портретованих й являють собою новий крок у розвитку реалізму художника. Часто Шевченка вводити портрет у жанрові композиції («О.Бу-таков й фельдшер Про. Істомін под годину зимівлі на Косаралі"1848−1849; «Т.Г.Шев-ченко серед товаришів» 1856; «Т. Г. Шевченка малює товариша» 1855−1857). Творчість Шевченка років заслання переконливо доводити, що, всупереч твердженням біографів поета із буржуазно-націоналістичного табору, він не втратив здібностей художника, а і досяг як митейь ще вищого рівня в всіх жанрах портретному, пейзажному і побутовому. У його творах цого години на повну силу пролунала соціальна тема і виявилася інтернаціоналіст-ська позиція художника. Крім того, твори років заслання свідчать про ті, що Шевченка бувши відірваним від академії, не забував про неї. Безсумнівний відгомін академічної школи відчувається у виконаних художником у цей годину композиціях на історичні, міфологічні і літературні тими. Пієтет Шевченка до Академії мистецтв стверджують написана на засланні автобіографічна повість «Художник» та записи у «Щоденнику». Мистецька спадщина Шевченка останнього періоду життя кількісно невелика. У цей годину він багато працював над офортом й досяг у ньому, порівняно із офортом 1844, новмх успіхів. Серед пейзажів переважають етюди і начерки, виконані 1857 на пароплаві, коли співає їхав із Астрахані до Нижнього Новгорода, та краєвиди, створені на Україні под годину третьої подорожі 1859 (вийнятком хіба що є офорти «Вечір в Альбано поблизу Риму. Ліс» — за твором М. Лебедєва та «Мангишлацький сад» — за власним малюнком). Усі ці пейзажі незалежно від міри їхньої завершеності, свідчать про зрослу майстерність Шевченка-пейзажиста в останній період життя. Це виявляється в підкресленні іншого й третього планів, у побудові композиції на широкому обрії та у перевазі повітряної перспективи над лінійною, в глибокій ліричності та емоційності краєвидів. До жанрових композицій Шевченка звертався лише повернувшись до Петербурга та його майже виключено в зв*язку із роботами в офорті («Дві дівчини»,"Свята родина»,"Притча про робітників на винограднику»). Всі-1858 «Сама собі своїй господі». «Приятелі», «Старець на кладовищі», всі-1859). Особливий інтерес являють портрети роботи Шевченка останнього періоду його творчости. Їх відомо 41. Усе це — завершені твори, крім невеликого малюнка олівцем — портрета Про. Герцена, спокійного в Нижньому Новгороді. Портрети виконано італ. Олівцем й крейдою на тонованому папері та в техніці офорту. Для портретів олівцем характерні смілива, соковита лінія і соковитий штрих. Шевченка намалював їхні на пароплаві под годину переїзду по Волзі, потім у Нижньому Новгороді, Москві, на Україні та в Петербурзі. Вони близькі до портретів, виконаних у Новопетровському укріпленні, але й набагато контрастніші та виразніші щодо внутрішньої характеристики портретованих, хоч сам малюнок у них значно лаконічнішиї. Ціла галерея офортних автопортретів (шість) й портрети віце-презедента петербурзької академії мистецтв Ф. Толстого та професорів академії Ф. Бруні та П. Клодта і академіка І. Горностаєва є визначним здобутком над мистецькій спадщині Шевченка, а уьому тогочасному офорті. Шевченка зробив великий внесок у розвиток портрета, побутового жанру й пейзажу. Він виступав як один із перших того годину офористів України і Росії. Його реалістична творчість сповнена великого соціально-викривального змісту і відзначається глибокою народністю, інтернаціональ-ними мотивами й гуманізмом. Твори Шевченка малі вплив все розвиток українського мистецтва, смердоті служать життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників. Мистецька спадщина Шевченка визначає його видатне місце в історії не лише українського, а і світового мистецтва.

Автопортрети Т. Г. Шевченка — власні зображеня, котрі художник створював протягом усього життя. Найраніший із відомих тепер автопортретів (полотно, олія, 43*45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840 в Петербурзі. Це одна із перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі - романтично піднесений образ молодого поетахудожника. У манері виконання — у легенях лесируваннях, що подекуди поєднується із корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо-зелених тонах із викрапленням червоних, а романтичному забарвленні образу — виразно відчувається вплив До. Брюллова. Твір не завершено. Автопортрет (папір, туш, перо, 22,7*18,4, приватна збірка, Москва), нарисований в Яготині 23 — 26. IX 1843 й подарований У. Репніній разом із рукописом поеми «Тризна», зображує Шевченка за роботою. Тут виразно передане уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери рисування голкою на міді. Автопотрет, виконаний у кінці серпня 1845 (папір, олія, 17*13,3, ДМШ) й подарований М. Тарановській, немовби розвиває ідею попереднього. Він гранично простий, ясний за формою. Шевченка на ньому сповнений енергії, внутрішньої сили, рішучості. До 1845 належить й автопортрет зі свічкою, відомий за офортом Шевченка 1860. У альбомі 1845 є начерк цого твору олівцем. З спогадів А. Козачковського відомо, що в 1845 Шевченка майже завершивши роботу ще над одним автопортретом, в якому подавши образ «народного поета, влучно схоплений у хвилину його поетичного натхнення». Цей твір не зберігся. Кілька автопортретів Шевченка створив под годину перебування на засланні. перший автопортрет (папір, олія, 12,7*9,9, ДМШ), порушивши царську заборону писати й малювати, він намалював між 23/06 й 11/12 1847 в Орській фортеці, як лише туди прибув, й 11/12 1847 надіслав А. Лизогубові. Це портрет поета в солдатському мундирі і кашкеті-безкозирці. Тяжкі борошна уже наклали відбиток на обличчя Шевченка, на якому вражають широко розкриті, сповнені скорботи очі. З портретів, виконаних под годину перебвання Шевченка в Аральській експедиції (1848−1849), до нас дійшов лише один (папір, сепія, 15,6*12,9, Лвів. Музей українського мистецтва), що його художник незабаром подарував А. Венгжиновському в Оренбурзі. Шевченка зображає собі у вбранні, яку носивши в експедиції, — звичайному цивільному платті й світлому кашкеті із великим козирком, на обличчі - сліди втоми від нелегких мандрів. До цого твору близькі три портрети (полотно, олія, закомпонований в овалі, відтворений у книжці Про. Новицького «Антарктика як маляр», Лвів — Москва, 1914, де тепер цей портрет — невідомо; полотно, олія, 24,5*19,8, ДМШ; полотно, олія, 26,2*21,4, ДМШ), котрі щодо авторства потребують деякого дослідження: досі не встановлено чи це Шевченкові автопортрети, чи копії чи варіанти, виконані іншими художниками. Частка намальованого под годину Аральської експедиції автопортрета, надісланого У. Репніній 14/11 1849, через три тижні после Повернення Оренбурга, невідома. За часів перебування Шевченка в Оренбурзі збереглися два автопортрети.

Один із них (папір, сепія, білило, 24,3*18,1, ДМШ) виконано не пізніше 29/12 1849 й подарованого Ф. Лазаревському. Шевченка зобразив собі у цивільному одязі - у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій. У бо співає зобразив собі так, певно, мало значення ті, що за годину він живий над жахливих умовах солдатської казарми, а на приватній квартирі, серед друзів й мав змогу малювати. Психологічною характеристикою до цого твору близький автопортрет у солдатському мундирі із погонами (папір, сепія, 16,2*13, ДМШ), що його Шевченка 29/12 1849 надіслав А. Лизогубові. Співає тоді ще сподівався на полегшення своєї долі, чекав підвищення у званні до унтер-офіцера і офіційного дозволу малювати. Та незабаром, после арешту за порушення царської царської заборони й майже піврічного слідства, цого заслано до Новопетровського укріплення. Тут Шевченка створив нові автопортрети — вражаючої сили художні документи про сім років нелюдських фізичних й моральних мук, але й — всупереч усьому — і натхненної, подвижницької, героїчної творчої роботи. До цих років належить низька сюжетних, жанрових малюнків, у котрі художник ввів автопортрети. Під годину експедииції до Каратау він виконав малюнок «Шевченка серед товаришів», на якому зобразив собі за малюванням разом із Б. Залеським й Л. Турно. Його зображення близьке тут до автопортрета, створеного в липні-серпні 1851 і подаровано Б. Залеському. На останні рокта перебування художника у Новопетрівському укріпленні припадає малюнок «Шевченка малює товариша», де він зобразив собі за роботою в кибитці, що її спеціально поставивши для нього у саду біля укріплення І. Усков. На цих малюнках відтворено образ Шевченка, обстановку, в якій він тоді перебував, передано його захоплення мистецтвом. Важливе місце в творчому доробку Шевченка цого години посідають жанрові малюнки «Шевченка і байгуші» та «Шевченка і казахський хлопчик, що грається із кішкою». До які художник ввів автопортрети. Щоб підкреслити вірогідність зображеного і передати своє співчуття гнобленому тоді, приреченому на злидні й голод, казахському народові. Автопортрети, подані силуетом, є на малюнках «Казарма» та «Кара колодкою» (обидва — 1856−1857рр). У Новопетровському укріпленні Шевченка намалював також два автопортрети, один із які 3/11 854 передавши із М. Семеновим у дарунок Про. Бодянському, а другий надіслав 22/4 1857 Я. Кухаренкові. Обидва твори не збереглися. На першому на підставі аркуша до Про. Бодянського, художник зобразив собі у цивільному вбранні. Інший — відомий із фоторепродукції, щозберегласся в архіві Олени Пчілки. Його намальовано сепією; як можна судити із того, що Шевченка тут так саме зобразив собі у цивільному одязі, цей портрет виконано 1853−1854рр. Повертаючись з заслання, в Нижньому Новгороді Шевченка намалював ще два автопортрети. перший (тон, папір, італійський та білий олівці, 31,4*24,6, ДМШ), виконаний не пізніше 28/11 1857, автор подарував М. З. Щепкіну. Інший (тон, папір, італійський та білий олівці, 25,5*21,2, ДМШ), виконаний не пізніше 4/1 1858, надіслав тоді ж із П. А. Овсянниковим у дарунок М. Лазаревському. У обох творах постає образ сильної духом людини, Яка вийшла незламною із найтяжчих іспитів. М. Лазаревський із подарованого йому автопортрета замовив 25 фотокопій, щоб поширювати їхні серед друзів й знайомих. Більшість автопортретів, створених у Петербурзі в останні рокта життя, Шевченка виконав технікою офорту. Працюючи з них, він часто користувався фотографіями. перший автопортрет — у темному костюмі (папір, офорт, 16,1*12,3, створений за фотографією кінця 50- x років) — виконано не пізніше 14/3 1860р. З цого твору збереглися також відбитки третього стану (16,1*12,5), де фон вкрито тонким кулею акватинти. Автопортрет пройнятий глибоким ліризмом. Вражає вираз очей, якого раніше в автопортретах не було б: у яких й торб, й ніжність, й теплі співчуття. Це вираз «ласкава, майже ніжний», який помітив в очах художника І. Тургенєв. Незабаром за фотографією, зробленою наприкінці березня 1858, хроблено другий автопортрет — із бородою, в кожусі й шапці (папір, офорт, 16,9*12,5), який можна датувати не пізніше як 4/4 1860. Ретельно опрацювавши обличчя і виділивши його легким штрихуванням на тлі навколо голови, Шевченка вільно в начерковій манері, накреслив убрання і покладену вигідна, що надало образові своєрідного артистизму. За маллюнком, виконаним 1845,, що його Шевченка відшукав, він у травні 1860 створив автопортрет з свічкою (папір, офорт, акватинта, 16,4*13), в якому майстерно передавши ефект освітлення — боротьбу світла і темряви, внаслідок чого твір набув символічного звучання. У цьому автопортреті привертє увагу розмаїтість застосованих технічних прийомів. Густим плетивом різної сили штрихів, підкреслених й об*єднаних кулею акватинти, художник показавши, як морок відступає перед переможною силою світла. Обличчя модельоване прозорими перехресним штрихами, а вбрання зображене сіткою паралельних ліній, що імітують манеру класичної гравюри різцемза фотографією, якої зробив 1859 у Києві І. Гудовський, 1860 виконано автопортрет у світлому костюмі (папір, офорт, 16,5*12,5). Тут на обличчі Шевченка помітно сліди тяжкої недуги, Яка підточувала і так надламане засланням здоров*я поета. У цьому творі відбився також пригнічений стан, у якому Шевченка повернувся до Петербурга после арешту на Україні влітку 1859. Якщо кожний із розглянутих офортних автопортретів певну грань образу Шевченка, передає тієї чи інший душевний стан, то останній із цієї групи автопортретів — у шапці і кожусі, створений не пізніше 4/12 1860 за фотографією А. Деньєра, зробленою 1859, дає узагальнений образ портретованого. Твір вражає глибиною й цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішим й найбільш схажим із всіх прижиттєвих зображень Шевченка, й він здобув найширшу паопулярність. Технічно портрет виконаног бездоганно. Офортний штрих набув тут вийняткової експрессії. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а і усе зображення; перегукуючись із енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку і комір кожуха, воно та надає портретові своєтідної суворості. На портреті є авторський підпис й дата виконання, а також монограма із облямованих колом літер, написаних енергійним розчерком. Офортні автопортрети Шевченка (естампи різних станів) зберігаються в кількох музеях, більшість — в ДМШ. У останні рокта життя Шевченка малював й олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три — автопортрети. Вони помітний вплив Рембрандта, творчістю якого Шевченка захоплювався замолоді й якої тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо старанно. Один із автопортретів (1859) відомий із копії, що її виконав До. Фловицький (44,4*35,5, ДМШ). Шевченка тут зображений із бородою. Ефект контрастного бічного освітлення, надаючи творові великої емоційної належності, не відвертає, однак, уваги від основного — погляду Шевченка. Крім копії До. Флавицького існувала ще одна копія (де тепер — невідомо), якої виконав художник Жебровський. Інший автопортрет із цієї групи (полотно, олія, 59*48, в овалі, Державний музей українського мистецтва в Києві), виконаний не пізніше 1860, експонувався того виставці в петербурзькій академії мистецтв. Він значно відрізнявся від інших автопортретів художника трактуванням образу: Шевченка намалював собі тут молодим парубком. З-під високої, зсунутої набакир, смушевої шапки вибмвається чуб, під свиткою біла вишивана сорочка, пов*язана червоною стрічкою. Твір близький до автопортретів Рембрандта не лише живописно-колористичним вирішенням — характерним поєднанням золотаво-брунатних тонів, виразною світлотінню, а і «маскарадом», який багато важить в образному ладі портрета. Контраст між парубочим вбранням й сумним поглядом пройнятих сльозою очей фізично надламанаго, передчасно постарілого Шевченка становить основний мотив твору, надає йому глибокого трагічного звучання. Останній автопортрет (полотно, олія, 59*49, в овалі, ДМШ), виконаняй 1.02.1861, відтворює образ безнадійного хворого художника. Густий морок, із якого виступає освітлене тім ж контрастним бічним світлом обличчя Шевченка посилює трагізм твору. Автопортретні зображення є в деяких краєвидах Шевченка із розвинутими жанровими мотивами. Окреме місце серед автопортретів Шевченка посідають автошаржі, що є в альбомах 1839−1843 та 1846−1850, на берегах деяких рукописів поета та на копії малюнка «Хата батьків Т. Р. Шевченка в селі Кирилівці», якої виконала Р. Псьол. Ці автошаржі свідчать, що властиве поетові почуття гумору не залишало його і в найтяжчі рокта життя. Автопортрети Шевченка — своєрідна автобіографія, написана рукою великого художнкареаліста.

Незнайдені мистецькі твори Т. Р. Шевченка — твори художника, про котрі є лише згадки в його автобіографії, «Щоденнику», листуванні, повістях, архівних документах й записах його сучасників. Через тяжкі обставини життя Шевченка вкрай несприятливо склалася частка його мистецької спадщини. До викупу із кріпацтва Шевченка не мав змоги ані збирати, ані зберігати свої ранні твори. Багато малюнків, виконаних по закінченні петербурзької Академії мистецтв, котрі були у І. Фундуклея й М. Сажина, загубилося после арешту поета 1847. Окремі малюнки, що він їхні потай надсилав із Новопетровського укріплення друзям для продаж, потрапили до третіх рук, й де смердоті - невідомо. Не розшукано і малюнки різних років, що залишилися после смерти поета й були продані із аукціону у травні 1861. У дожовтневий годину твори Шевченка колекціонували окремі особини. Систематично збирати й зберігати мистецьку спадщину Шевченка стало можливим лише после перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. За радянського години виявлено й вивчено багато творів художника, котрі вважалися втраченими. З скупих згадок в автобіографічних поезіях й із мемуарних джерел відомо, що Шевченка захоплено малював у дитинстві. Це були переважно візерунки, що ними він прикрашав переписувані книжечки, та зображення солдатів й коней, якими прикрашав стіни хати. Колі Шевченка служив козачком у П. Енгельгардта, він перемальовував картини, котрі прикрашали панські покої. Подорожуючи із обозом Енгельгардта, копіював, певно, із гравюр й лубочних картинок зображення історичних осіб та фольклорних героїв. За ті, що козачок Шевченка 6.12.1829 перемальовував лубочну картину «Козак Платов», його із наказу пана покаране різками. Жодна із цих копій не збереглася. Не збереглися і малюнки, котрі Шевченка, працюючи в майстерні У. Ширяєва в Петербурзі, робив білими ночами з скульптур у Літньому саду. Не дійшли до нас і Перші Шевченкові спроби в жанрі акварельного портретного живопису, до якого він звернувся за порадою І. Сошенка. Це зокрема портрет І. Нечипоренка, який позував Шевченкові, а також портрети, що їхнього художник виконав после вступу до петербурзької Академії мистецтв: портрет нареченої Демидова, портрет П. Мартоса, Солової, З. Гулака-Артемовського, У. Апрелєва та інші. Не розшукано і більшість малюнків та етюдів Шевченка, виконаних у навчальних класах Товариство заохочування художників й в Академії мистецтв до зустрчі із До. Брюлловим та под година за нього. Не знайдено і картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», якої Рада академії мистецтв 27.11.1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня, як першу Шевченкову спробу живопису олійнии фарбами, а через два інші твори тихий років: акварель «Група сплячих жебрачок», якої шевченків експонував 1842 на виставці в Академії мистецтв, та катрину «Панна Сотниківна», намальована саме його рогк на прохання Р. КвіткиОснов*яненка. З творів, що їхнього Шевченка виконав на Україні 1843- 1847, не відшукано портрети Про. Волховського, членів родини Про. Лук*яновича, Про. Шостки, Про. Афанасьєва-Чужбинського, три портрети членів родини Катериничів, У. Забіли, сина До. Білозерського, Ю. Сребдольської, 8 шаржованих рисунків членів «товариства мочемордія», 2 малюнки «Бал у Волховських», «Будинок Хмельницького у Суботові», «Будинок А. Про. Козачковського в Переяславі», малюнки, виконані под годину розкопок могили Переп*ятихи біля Фастова та інші. Невідома і частка багатьох творів Шевченка часів заслання. Серед них портрети Є. Нудатова, М. Обручової, Ф. Лазаревського, Про. Фролова, Є. Косарєва, М. Бажанова, доньки Ускових Наташі, жанрові малюнки із життя казахів: «Казахський бакса», «Спритний продавець», «Молитва до вмерлих», один із двох однойменних малюнків «Циган», «Дочка хіоського гончаря» й «Сцена в казармі»; карикатури на міністра освіти З. Уварова та раїмських офіцерів; низька краєвидів, виконаних под годину Аральської та Каратауської експедицій, у Новопетровському укріпленні та його околицях. Досі не розшукано і два малюнки сепією із зображенням байгушів. Відомо лише, що Шевченка надіслав їхні Б. Залеському, один — у дарунок, другий — для продаж. З творів, виконаних по дорозі із заслання — на пароплаві «Князь Пожарський» та в Нижньому Новгороді, не знайдено портретів У. Кишкіна, А. Шауббе, І. Гасса, А. й М. Брилкіних, Р. Попової, М. Дорохової, А. Пущиної, З. Варенцової із сином, М. Олєйникова; малюнки із зображенням архітектурних пам*яток Нижнього Новгорода. З творів останніх років життя Шевченка не розшукано портретів Р. Суханова-Подколзіна, доньки З. ГулакаАртемовського, М. Карташевської, Айри Олдріджа, л, Жемчужникова й Л. Зотової; рисунків «Краєвид в Мошнах», «Дуб»; копія із однойменного твору А. Мещерського, виконана як оригінал для офорту. Серед незнайдених творів є і автопортрети різних років: автопортрет, що його Шевченка передавши через М. Семенова 3.11.1854 із Новопетровського укріплення в дарунок Про. Бодянському; автопортрет часів заслання, який у списку Р. Честахівського творів Шевченка, що залишився после смерти поета, значитися як виконаний нібито в Оренбурзі. Не розшукано і деяких робочих альбомів із малюнками; є дані, що дин із них Києві в польського археолого і бібліолого До. Свідзінського. Деякі Шевченкові твори дійшли до нас лише в гравюрах інших майстрів: ілюстрації до твору М. Надеждіна «Сила волі» та до книжки М. Польового «Історія Суворова…», портрети для видання «Росіяни полководці», малюнок «Затока біля Новопетровського Укріплення», із якого Б. Залеський виконав офорт. Окремі твори Шевченка тепер відомі лише у фотографіях й репродукціях, вміщенних у різних виданнях. Незнайдені мистецькі твори Шевченка свідчать про ті, що його художній доробок був набагато більший, ніж досі відомо. І хоч за тими згадками, що є в літературі про невідшукані й втрачені твори, важко говорити про їхні мистецькі якості, але й і сам перелік робіт значно доповнює уявлення про мистейьку спадщину Шевченка, про різноманітність його інтересів й винткову творчу активність.