Просте речення. 
Синтаксис письмового мовлення

Враження стрункості викладу, чіткості й логічності тексту досягається за рахунок синтаксису, точніше — через бездоганне дотримання правил, обов’язкових для ділового стилю. У чому ж особливості синтаксису ділового тексту? Діловий папір має, за звичаєм, розповідний характер. Питальні, а особливо окличні речення зустрічаються в документах досить рідко. Переважає тут прямий порядок слів, який передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Його основні ознаки:

• * група підмета ставиться перед групою присудка;
• * узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, неузгоджене — одразу після нього;
• * вставні слова в ділових паперах виносяться на початок речення.

Вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерела та ін.

У документах значного поширення набули пасивні конструкції. У них вибір присудка часто буває досить обмежений і тісно пов’язаний із лексичним значенням підмета, наприклад: вимоги до якості - задовольняються (не задовольняються); показники плану — встановлюються, розраховуються; розміри відрахувань — визначаються; прибуток — одержується, розраховується; проект плану — розробляється, обговорюється і т.ін. Іншими словами, ці речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевіряється тривалою практикою (легко помітити, що важливими в реченнях такого типу будуть не самі підмет і присудок, а ті цифрові дані, які їх супроводять: дати, обсяг та ін.).

Одним із характерних проявів ділового стилю є нанизування відмінкових форм, розміщення підряд кількох слів в одному відмінку, найчастіше в родовому або орудному. Родовий відмінок виражає значення приналежності: (братова книжка, книжка брата), частину від цілого та ін. Орудний відмінок виражає найчастіше значення знаряддя та засобу дії: яблунею, хатою, містом, селом і т.п. Хоч нагромадження слів у родовому чи орудному відмінках і ускладнюють речення, вони в діловому стилі (іменниковому за своїм характером) незамінні: наприклад: охорона малих рік від виснаження, забруднення, засмічення та замулювання.

Довжина і складність будови простого речення зростає також за рахунок віддієслівних іменників і тих слів та зворотів, яких ці іменники вимагають після себе. Цілком очевидно, що речення, в якому є віддієслівні іменники, буде об'ємним, багатослівним.

Синтаксис ділової документації важко уявити собі без інфінітивних конструкцій. Насамперед місце їх у резолюціях: адже у розпорядчій документації рекомендується вживати дієслова інфінітивної форми: зобов’язати, затвердити, попередити. Як ми вже говорили, дієслова в наказовій формі (наказую, пропоную) доречні лише в тих документах, які відображають принципи єдиноначальності. Типовими для ділових текстів є дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Це відбувається насамперед тому, що вони дають змогу чітко виявити логічне підпорядкування частин висловлюваної думки, а водночас і економніше висловити її, беручи на себе функції підрядного речення. Ось кілька рекомендацій щодо їх вживання:

• * дієприслівниковим зворотом не можна висловити значення часу, причини, умови; отже — якщо треба зберегти смисловий відтінок одного з цих типів підрядних речень, його не слід замінювати дієприслівниковим зворотом;
• * не бажано розпочинати кожне речення або кожний абзац дієприслівниковим зворотом (це аж надто u1079 засушує текст);
• * якщо в діловому папері при його остаточному доопрацюванні виявилося забагато зворотів, частину з них можна замінити підрядними реченнями.

Особливістю ділового мовлення є також явне переважання непрямої мови. До прямої мови звертаються лише тоді, коли дослівна передача чужих слів необхідна (це може бути цитування розпорядчих документів, законодавчих актів та ін.).

Досі ми говорили про специфіку простих речень у діловому папері, однак просте речення не завжди може від творити всю складність взаємозв'язків між фактами, їхню послідовність; тоді доводиться вдаватися до складних, зокрема складнопідрядних речень. Ось що писав із цього приводу Л. В. Щерба: «Основний різновид канцелярського стилю має своїм завданням представити всі обставини справи в усіх її логічних взаємозв'язках разом з висловленим в одному цілому. Звідси виникає культура складних речень за способом підрядності в канцелярському стилі»).

Серед наявних у мові типів підрядних речень у діловому стилі переважають з’ясувальні, означальні, мети й умови. Розташування простих речень у межах складного в ділових текстах таке: означальні підрядні речення зви чайно ставляться поряд із тим іменником, до якого вони належать; додаткові підрядні речення найчастіше стоять поряд із присудком. Обставинні речення мети й причини розміщуються перед головним або після нього, залежно від призначення; якщо треба підкреслити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставиться попереду; якщо ж підрядне речення лише пояснює або підсилює головну думку, то воно може стояти і після головного.

Труднощі сприймання документа не завжди пояснюються тим, що в ньому громіздкі складні речення, ускладнені різними зворотами, переважають над простими. І в межах простого речення укладачі ділових паперів уміють часом так «академізувати» виклад, що простеньку думку й не впізнати одразу: При експлуатації атракціону суворо забороняється виносити за габарити кабіни руки й ноги відвідувача. Увага: відвідувачі настільного тенісу столами обслуговують себе самі.