Роман Івана Франка «Lelum i Polelum» i натуралістичні тенденції в польській літературі

Роман Івана Франка «Lelum i polelum» i натуралістичні тенденції в польській літературі

Подеколи ще й досі натуралізм розглядається літературознавцями як художнє явищенеповноцінне, хворе і шкідливе, помилкове у своїй естетичній платформі й методології. Проте, під впливом натуралізму формувався цілий ряд письменників і літературних шкіл як у ХІХ, так і у ХХ ст., натуралістичну поетику подибуємо у творчості митців, які стояли осторонь цієї течії, більше того, навіть ставилися до неї ворожо.

У польській літературі, зокрема, під серйозним впливом натуралізму творили не лише Дигасінський, Сигетинський, Запольська, а й великі реалісти — Прус і Ожешко. Не обминуло це і польськомовного роману І. Франка «Lelum i Polelum» (1887), написаного на конкурс газети «Kurjer Warszawski», що його, як переконливо доводить Г. Д. Вервес (стаття «Повість І. Франка „Lelum і Polelum“»), маємо повне право розглядати саме в руслі польського літературного процесу кінця ХІХ ст.

Не йдеться тут про те, щоб записати Франка до натуралістів. Хоча з ідеологічного боку ніяких перешкод у цьому не було б. У порівнянні з реалізмом критика тогочасної дійсності у натуралістів була більш суворою і торкалася вона в основному моральної кризи панівних класів, причому не лише їхньої бездумної байдужості та паразитизму, а й брутальної свідомої експлуатації людей праці. Треба зазначити, що саме в надрах натуралізму раніше з’являється тема соціалістичного руху і класової боротьби пролетаріату. Вірогідно, як і багато польських письменників того часу, І. Франко теж міг потрапити під його вплив. Недарма в рукописі після назви «Lelum i Polelum» стояло закреслене «Legenda wspoiczesna», а потім «Powiesc wspoieczesna». Є в цьому творі багато і від легенди, казки, і від тогочасного польського роману. Отже, ідеться про деякі елементи натуралістичної поетики, наявні в романі І. Франка. Передовсім, це потяг до емпіричного пласту оповіді, що має свої характерні прояви на текстовому рівні. Тут накреслюються у Франка спільні риси з польським натуралістом А. Сигетинським. Стосується це обмеження наратором свого знання про події і постаті оповіді, що виражається, зокрема, дієсловами почуттєвої перцепції («було чути»), які вказують не на конкретне «я», що пізнає дійсність, а на саму пізнавальну дію, доступну кожному в ситуації оповідача; сполучниками «мовби», «нібито», які, застосовані найчастіше до психологічних почувань героїв, ніби підкреслюють незалежність їх від наратора, його здогадувальну або домислювальну позицію (це ж стосується і слів логічного домислу — «отже», «мусило бути» і т. д.). З цією ж метою часто інформацію про сюжетні події твору, загальну характеристику персонажів автор вкладає в уста героїв, широко використовуючи діалоги, листування, оповідь від імені героя (наприклад, розповідь Владка про випадок із кошеням). Часто наратор підкреслює навіть, що знаннями з історії життя героя він не володіє апріорно, а сам черпає їх ніби з інших рук («. .який серед усіх вуличників мав славу дуже забавного оповідача»). Про деякі події твору читач дізнається не із всеохоплюючого знання наратора, а із його логічних міркувань і припущень («Розуміється само собою, що вночі було довге телеграфування.»); навіть поточні коментарі часто не є суб'єктивною сугестією, а становлять узагальнення логічного порядку («Але що ж, львівська вулиця — це також свойого роду школа.»).

Характерним для натуралістичного роману був так званий ланцюг «зближень», який ніс на собі основну характеризуючу функцію і де найбільше проявлялась майстерність письменника у побудові діалогу і опису (у «Висадженому з сідла» Сигетинського — вечеря у варшавському ресторані; вечірка, бал — у романі Франка). Із Дигасінським зближує І. Франка погляд на селянство як на клас майбутнього, зараз примітивний, але із задатками на ошляхетнення. Зрештою, і увага натуралістів до патологічних проявів людської природи знайшло вияв у Франка — брати-близнюки, що мали між собою постійний фізіологічний контакт. І тут можна було б подискутувати з Є. Кирилюком і Г. Вервесом про те, чи насправді самогубством закінчилося життя Владка Калиновича, чи це фізіологічна реакція на смерть його брата? Врешті, саме те, що факт можна піддати сумніву, свідчить про автономізування і детермінізування внутрішньо-текстової інтерпретації, що є також, як ми вже побачили, однією з багатьох особливостей натуралістичної прози.

франко lelum polelum роман.