Утрата романтичних ілюзій

«Утрата романтичних ілюзій»

(по роману «Звичайна історія»)

Роман Гончарова «Звичайна історія» уперше був в надруковано у журналі «Сучасник» в 1847 року. Темою роману вибрали історія життя жінок у Петербурзі провінційного пана Олександра Адуева, процес втрати їм у великому капіталістичному місті споконвічних чорт панської з психології та, передусім, наївного романтичного «оптимізму». Тему цю дала Гончарову сучасна йому російська життя. Старий кріпосницький спосіб життя починав у ті часи розпадатися під напором капіталістичних відносин. Дедалі більше різко зіштовхувалися два економічних укладу, два складу соціальної психологии.

В перших розділах роману Олександр Адуев постає перед читачами наївним, добрим, кілька простакуватим провінціалом. Він здивований міським життям, «неродственностью» дядька. «Отож як, у Петербурзі…— думав Олександр, сидячи з нового своїх оселях.— Якщо рідний дядько отже ж інші?..» Олександр наївно вірить у торжество добра і кохання. Меркантильність цілком відкидає. Він «прекраснодушний» і вже готовий любити весь світло, у відповідь так само щирих і гарячих виливів почуттів. А його ледь помічають, посилаючись на можливість зайнятість справами. «Хазяїн задкує від обіймів, дивиться на гостя смішно. У сусідній кімнаті дзенькають ложками, склянками; тут-то ще й запросити, яке майстерними натяками намагаються випровадити… Усі на заперти, скрізь дзвіночки: не мізерно це? Так якісь холодні; відлюдні лица».

Дядя Олександра намагається напоумити племінника. Він розповідає, що коли Олександр приїхав «робити фортуну і кар'єру», їй потрібно змінитися чи їхати. Мрійникам нема місця у тому жорсткому світі. Тут нема місця охам і подихам, кохання, і романтиці. Тут справа треба робити. «Олександр боргом вважав любити дядька», але ще було зрозуміти його прагматизму, вічної зайнятості справами й не родинним ставленням до нього, єдиному племяннику.

Александр пише вірші, оскільки служба йому — нудна обов’язок, потрібно душу чимось потішати. Але вірші куди годяться, тоді як агрономічні статті, які він переводить у випадку часопису, приносять йому дохід. Він готовий одружуватися, йому двадцять три, він закоханий і сповнений планів у майбутнє. На фразу дядька: «Шлюб шлюбом, а любов любов’ю» Олександр наївно дивується: «Які ж одружуватися… із розрахунку?» Та Олександр зазнає приголомшливої поразки у коханні — з’явився більш багатий і знатний наречений, і Адуеву отказали.

Не витримавши ударів долі, він повертається у село. Олександру потрібна рідна грунт, щоб знаходити душевну рівновагу, віру у себе та свої сили. Та й після петербурзької життя вона може прийняти патріархальності села. Він поки «висить повітря». Він місті не прижився і зажадав від села вже «отбился».

Единственным близьким йому істотою є тітка, дружина Петра Івановича. Лізавета Олександрівна розуміє романтичні устремління Олександра, вона він виправдовує втішає його, залишеного коханої. Вони родинні душі, які зуміли пристосуватися у тому жорсткому мире.

Во другий приїзд у Петербург Олександр інша людина, вона втратила ілюзії, хоче домогтися «фортуни і кар'єри»; любов його тепер мало приваблює, якщо в нареченої немає солідного посагу. Він змінився «від початку»: потовстів, став статечним, але головне — в нього «ожирела душа». Ця людина виявилась прекрасним учнем Петра Івановича, навіть дядька оминув у цинізмі. Олександр здивований, що дядько пожертвував кар'єрою через здоров’я дружини. Олександр нині що не мріє, він своє життя на тверезому розрахунку, любов там хороша, де є — така його психологія. Лізавета Олександрівна сумує як раніше «романтичному і доброго Олександру», і стверджує: «Я йду які з століттям: не можна ж отставать…».

Вот тепер дядько їм задоволений, він бачить кревну зв’язок між собою і злочини племінником. Олександр доможеться всього, чого хотів, і може бути, і більшого… Але чому такі сумно автора і читачам? Якщо це «звичайна історія», стає ще більш сумно від неї типовості. Отже, чимало Олександр, а перед ним Петро Адуев, після нього сотні молодих людей угоду «фортуні і кар'єри» задушать у собі кращі почуття, стануть прагматиками, кар'єристами, думаючими лише про особистої користь. Як нудна і гірка така перспектива автору! Він виступає проти такого майбутності. І його роман «Звичайна історія» — жагуче пересторога всім: і сучасникам, і нащадкам. Чи не цьому полягає неослабеваемый інтерес до твору І. А. Гончарова?

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.