Повесть про капітана Копейкине

Повесть про капітана Копейкине

Власть государя явище безглузде, якщо він відчує, що має бути чином божим землі. Н. В. Гоголь (Із листування з друзьями).

На погляд, «Повість про капітана Копейкине» нічим пов’язана з поемою М. В. Гоголя «Мертві душі»: немає переплетення сюжетних ліній, яка від поеми стилістика, казкова манера розповіді. Але з історії написання поеми ми знаємо, що Н. В. Гоголь відмовлявся публікувати «Мертві душі» без цього твору. Він надавав велике значення цієї «малої поемі, уписаної в епіцентр великий». То у чому ж полягає внутрішня зв’язок повісті з поемою «Мертві душі», повісті тричі переписаної автором під тиском цензури?

В «Повісті про капітана Копейкине» розказано драматична історія про инвалиде-герое Великої Вітчизняної війни, який прибув до Петербурга за «монаршеской милістю». Захищаючи батьківщину, вона втратила правицю і ногу й позбавився яких би не пішли коштів до існуванню. Капітан Копейкин перебувають у столиці, оточеній атмосферою ворожості людині. Ми Петербург очима героя: «Понатолкался було найняти квартири, тільки все кусається страшно…» «Один швейцар вже дивиться генералісимусом… як відгодований жирний мопс який-небудь…» Капітан Копейкин домагається зустрічі із самою міністром, і той виявляється черствим, бездушним людиною. Копєйкіна закликають чекати, і «навідуватися днями». І тепер, коли терпінню героя вичерпується, він приходить ще разом у комісію з проханням вирішити його запитання, потім високий начальник напоумлює разбушевавшегося Копєйкіна: «Не було ще прикладу, аби в нашій Росії, що давав, щодо як кажуть, послуги батьківщині, залишили без піклування». Після цими цілком пародійно виконуваними словами слід нахабний рада: «Шукайте самі собі коштів, намагайтеся самі собі допомогти». Копейкин піднімає «бунт» у присутності всієї комісії, всіх начальників, та її висилають з Петербурга цього разу місце проживання.

Гоголь недарма довіряє оповідання про героїчному капітана саме поштмейстеру. Самодовольно-благополучный поштмейстер з його недорікуватої, величаво-патетической промовою ще більше відтінює трагізм ту історію, яку настільки весело і витіювато він викладає. У зіставленні образів поштмейстера і Копєйкіна постають два соціальних полюси старої Росії. З вуст поштмейстера ми дізнаємося, що Копейкин, едучи на фельдъегере, розмірковував: «Добре, каже, ось ти, мовляв кажеш, щоб сама собі поискал кошти й допоміг би; добре, каже, я, каже, знайду кошти!».

Рассказывая про тому, чутки про капітана Копейкине, по тому, як він вислали з Петербурга, канув у льоту, поштмейстер потім додає важливу багатозначну фразу: «Але дозвольте, добродії, тут починається, можна сказати, зав’язка роману». Міністр, виславши Копєйкіна зі столиці, думав — тим гаслам і справі кінець. Не тут було! Історія тільки розпочинається. Копейкин ще покаже себе і змусить себе говорити. Гоголь було в підцензурних умовах відкрито розповідати про пригоди свого героя в рязанських лісах, але фраза про зав’язці роману дає зрозуміти, що це розказане досі про Копейкине — це тільки початок, і саме головне у майбутньому. Та ідея відплати в «Повісті про капітана Копейкине» не зводиться до помсти за зганьблену справедливість із боку капітана, котрий звернув свій гнів все «казенне».

Повесть про героїчному захисника Батьківщини, який став жертвою потоптаної справедливості, як б вінчає всю страшну картину поместно-чиновно-полицейской Росії, намальовану в «Мертві душі». Втіленням свавілля та несправедливості не лише губернська влада, а й столична бюрократія, саме уряд. Вустами міністра уряд відмежовується від захисників Батьківщини, від справжніх патріотів, і тим самим, воно викриває свою антинаціональну сутність — ось думку у творі Гоголя.

«Повесть про капітана Копейкине» — це крик душі Гоголя, це заклик до загальнолюдським цінностям, це суд над «мертвими душами» поміщиків, чиновників, вищої влади, — над світом, повним равнодушия.

И пророчі слова Гоголя «сміється поточне покоління і самонадеянно-гордо починає низку інших помилок, з яких також потім посміються нащадки» це і є суд історії. Осоружний сміх нащадків — ось, що стане відплатою цьому байдужому світу, яка може нічого у собі перед обличчям очевидною загрози безглуздою і безплідною своєї гибели.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.