Софія Фамусова

Софья.

И.А. Гончаров писав про комедії «Горі з розуму», що те й «картина моралі, і галерея живих типів, й постійно пекуча, гостра сатира,» у якій представлена дворянська Москва 10−20 років 19 століття. За словами Гончарова, кожен із головних героїв комедії переживає «свій мильон мук». Переживає його й Софья.

Вихована Фамусовым і мадам Розье відповідно до правилами виховання московських панянок, Софія була навчена «й танцям, і пенью, і ніжностям, і подихам». Її смаки і її уявлення про світ формувалися під впливом французьких сентиментальних романів. Вона уявляє себе героїнею роману, тому погано знається на людях. З. відкидає любов надто уїдливого Чацького. Не хочуть ставати дружиною тупоумного, грубого, але багатого Скалозуба і обирає Молчалина. Молчалін розігрує перед З. роль платонічного закоханого і може вдосвіта піднесено мовчати віч-на-віч із улюбленої. З. віддає перевагу Молчалину, оскільки знаходять у ньому чимало достоїнств, необхідні «мужа-мальчика, мужа-слуги, з жениных пажів». Їй до снаги, що Молчалін сором’язлива, поступливий, почтителен.

А тим часом З. розумна і спритна. Вона надає вірні характеристики оточуючим. У Скалозубе вона тупого, обмеженого солдафона, який «слова розумного не виговорить зроду», котрі можуть розмірковувати лише про «фрунтах і лавах», «про петличках і выпушках». Вона не може уявити себе дружиною таку людину: «Мені се одно, що з нього, що у воду». У батька Софія бачить сварливого старого, який церемониться з підлеглими і з слугами. Та й якості Молчалина З. оцінює правильно, але, осліплена любові до нього, гребує помічати його притворства.

Софья по-жіночому спритна. Вона вміло відвертає увагу батька від присутності Молчалина в вітальні, ранній годину ранку. Щоб замаскувати свій непритомність і переляк після падіння Молчалина із коня, вона знаходить правдиві пояснення, заявляючи, що дуже вразлива щодо нещасть інших. Бажаючи покарати Чацького над його уїдливе ставлення до Молчалину, саме Софія розпускає слух про божевілля Чацького. Романтична, сентиментальна маска зірвано тепер із Софії і відкривається обличчя роздратованою, мстивою московської барышни.

Но розплата чекає і З., оскільки розвіявся її любовний дурман. Вона стала свідком зрадництва Молчалина, образливо отзывавшегося про нього і заигрывавшего з Лізою. Це завдає удару на самолюбство З., і знову можна знайти її мстива натура. «Розповім всю правду батькові», — з досади вирішує вона. Це таки, що любов її до Молчалину була справжньої, а книжкової, придуманою, але це любов змушує її пережити свій «мильон терзаний».