Заголовок як елемент художнього тексту

Одним із найважливіших прийомів розуміння тексту будь-якого художнього твору, в першу чергу, є осмислення його заголовку. Існують різноманітні підходи щодо дефінування поняття «заголовок». Загалом, заголовок розуміють як перший рядок тексту, що виділений графічно і містить у собі назву твору. Це основний компонент тексту, що дає читачеві перше уявлення про книгу, формує настрій перед прочитанням, стає першим кроком до подальшого осмислення та аналізу. Вдалий заголовок стає запорукою успіху твору.

Заголовок художнього твору багаторазово знаходився в центрі уваги лінгвістів, оскільки він виступає в ролі міцно стиснутої пружини, що розкриває свої можливості в процесі розгортання текстової інформації [8, с. 133]. Заголовок розуміють як спрямовану віху твору [17, с. 10], як одну з його найголовніших вербальних опор, що містить основну ідею тексту та є його смисловим ядром [23, с. 80]. Неодноразово наголошувалося, що заголовок є рамковим знаком, який вимагає обов’язкового повернення до себе після завершення читання художнього тексту та який нарощує об'єм свого значення за рахунок безлічі контекстуальних значущостей найрізноманітніших мовних одиниць [3, с. 3 _ 6].

Заголовок як лінгвістичне явище висвітлено у працях багатьох лінгвістів, а саме: І. Р. Гальперіна, В. А. Кухаренко, Н. О. Фатєєвої, О. В. Джанджакової та інших. Кожен вчений намагається розглянути якомога ширше коло проблем, пов’язаних із заголовком тексту, його статусом, кількістю функцій, класифікацією тощо.

Значної уваги заслуговує вивчення статусу заголовку. На сьогодні серед лінгвістів ще немає єдиної думки про статус заголовка. Деякі дослідники називають заголовки художніх творів особливим піджанром, дехто вважає їх номінативними безпредикативними конструкціями [22, с. 182], частина вчених розглядає їх як речення. Інші трактують заголовок, зокрема з бездієслівною конструкцією, як речення лише з психологічного погляду [11, с. 69]. У наведених вище концепціях проблему статусу заголовка в основному пов’язано з традиційним синтаксисом, поглядом на речення як на суто системну єдність.

На сучасному етапі заголовок стає об'єктом лінгвістики тексту, а його особливості вивчають у межах синтаксису тексту [9, с. 55−56]. З цього погляду заголовок не тотожний ні слову, ні словосполученню, ні реченню, а є рівноправним складником тексту серед таких, як вступ, основний текст, висновок і закінчення. [12, с. 111−137]. Такий статус свідчить про те, що заголовок компресовано позначає зміст цілого твору, починає впливати на потенційного читача вже в «передтекстовий період» і допомагає створити прогноз щодо твору у цілому.

Функції заголовку тісно пов’язані із безпосереднім вивченням тексту художнього твору та смислових зв’язків між тканиною тексту та заголовком. Вибір заголовка залежить від автора, від його внутрішнього «Я», а також від суспільних умов, в яких він живе і творить. Обираючи заголовок, автор чітко уявляє собі, що він створює, на чому хоче сконцентрувати увагу читача. Саме завдяки авторові заголовок художнього твору відзначається значним інформаційним зарядом, що орієнтує читача у процесі сприйняття текстової інформації і сприяє її подальшому осмисленню. Тому вчені наголошують не тільки на номінативній, а й на прогнозуючій і проспективній функції заголовку [15, с. 164 _ 168].

Існують інші класифікації, зокрема, розглядаючи функції заголовку в постійній взаємодії, їх можна умовно розділити на зовнішні та внутрішні. Даний поділ заголовків базується на позиції читача та автора щодо тексту: позиція читача вважається зовнішньою по відношенню до тексту, а автора — внутрішньою. Загалом виділяють три зовнішні і три внутрішні функції заголовків. До зовнішніх відносять репрезентативну (ця функція звернена до читача і ставить перед ним певне завдання, спосіб виконання якого він зможе отримати після прочитання книги), сполучну (заголовок встановлює певний зв’язок читача і твору, твору та інших текстів, а також замикає текст, зв’язуючи всі його елементи) та функцію організації читацького сприйняття.

Внутрішні функції поєднують в собі називну функцію (ця функція є внутрішньою стороною репрезентативної функції; це загальна функція для всіх творів, оскільки призначення заголовка полягає в ідентифікації тексту), функцію ізоляції та завершення (функція пов’язана із зовнішньою сполучною функцією — заголовок відділяє текст від інших текстів і забезпечує твору самостійність.), а також текстотвірну (ця функція виступає у нерозривній єдності із зовнішньою функцією організації читацького сприйняття).

Додатково можна виділити такі функції:

• · інформативну функцію — полягає у тому, що заголовок тексту інформує читачів про його зміст. Наприклад, заголовок казки «Alice's Adventures In Wonderland» (Lewis Carroll) одразу інформує читача про зміст книги, а також вказує ім'я головної героїні та місце, де розгортатимуться події казки.
• · рекламну функцію — для її виконання використовуються різні засоби: крилаті вирази, афоризми, засоби сатири, яскраві фрази і т.д. Розглянемо наприклад такі заголовки як «Pet Sematary» (S. E. King), «The Da Vinci Code» (Dan Brown), «A Coffin for Dimitrios» (Eric Ambler), «Postmortem» (Patricia Cornwell), кожен із них приваблює увагу читача незвичайністю, одразу зацікавлює до прочитання.
• · естетичну функцію — ця функція націлена на підвищення емоційного впливу на читачів, тому є особливо значущою в художньому тексті, наприклад: «The Stoic» (Theodore Dreiser), «Of Human Bondage» (W. Somerset Maugham).

Різні функції нерівномірно представлені в кожному конкретному заголовку; остаточний варіант заголовку залежить від того, які тенденції у вибору заголовка превалюють у автора. Англійський заголовок завжди був цікавим об'єктом дослідження для лінгвістів. Досить популярним при виборі заголовку є використання складної схеми 5-w-and-h: who-what-why-how-where-when, а також вміння заінтригувати читача й при цьому не видати своїх особистих вподобань до тієї чи іншої проблеми [8, с. 56 _ 83]. Головне призначення заголовку, по-перше — заінтригувати читача, привернути його увагу до матеріалу, по-друге, — у короткий формі висловити основні позиції змісту або виділити окремі факти, по-третє, заголовок повинен встановити контакт з читачем й змусити його прочитати текст.

Для того, щоб добре зрозуміти всю природу англомовного заголовку, слід більш детально розглянути основні типи заголовків. Існують різноманітні підходи до класифікації заголовків художніх творів. Так, російська дослідниця А. В. Ламзіна, сформувавши чотири групи заголовків художніх творів, в основу своєї класифікації поклала співвідношення заголовка з традиційно диференційованими компонентами твору: тематичним складом і проблематикою, системою персонажів, деталлю, часом і місцем дії [20, с. 107]. Упорядник «Літературознавчої енциклопедії», Ю. І. Ковалів виокремлює три самостійні групи титулів. Так, на думку дослідника, «заголовки першої групи утворені за іменем певного персонажа, істоти, теми, рослини, міфічного створіння, назвою проблеми, образу, предмета, місця дії, часу дії. До другої групи належать заголовки-тропи, порівняння, метонімії, гіперболи Третя група охоплює заголовки, що називають жанр твору…, вживаються у вигляді чужомовних фраз, що стали афоризмами, цитат із фольклору, алюзії, асоціації із суміжними мистецтвами «[21, с. 377]. Як бачимо, групи титулів, які подає Ю. І. Ковалів, є досить об'ємними, широкими, вмішують у себе назви різного характеру (зокрема, перша група назв творів з вказівкою на ім'я персонажа, час та місце дії, назву рослини тощо), що викликає певні труднощі під час здійснення типологічного аналізу творів письменника.

Дослідник І. Р. Гальперін, розробляючи свою класифікацію назв творів, у якості критерію виокремлення різних видів заголовків використав форму, за допомогою якої подається інформація. Згідно з цим підходом, вчений виділяє шість основних груп номінацій: назва-символ, назва-теза, назва-цитата, назва-повідомлення, назва-натяк, назва-оповідь [8, с. 134]. Типологія назв творів І. Р. Гальперіна є досить оригінальною, акцент робиться на інформації, яку несе в собі вже сам титул. На нашу думку, проаналізована класифікація є все ж таки неповною, тому що незрозуміло, до якої із вищеперерахованих груп віднести твори, які містять часові та просторові елементи. Ще одну спробу розробити класифікацію титулів зробив А. М. Волков, виокремивши такі типи номінацій: заголовок-головний персонаж, заголовок-персонаж, заголовок-проблема, заголовок-ідея, заголовок-троп, заголовок-предмет тощо [6, с. 211—213]. Типологія літературознавця досить чітка, і увага в кожній назві зосереджується на тому, що є провідним, центральним у титулі художнього твору. Отже, заголовок є першим знаком твору. У змістовій структурі твору йому належить вагома роль: він передає в концентрованій формі основну тему або ідею. В якій би функції не виступав заголовок, він завжди є організуючим елементом тексту. Це проявляється не тільки в тому, що, прочитавши текст, читач ретроспективно осмислює заголовок, але і втому, що заголовок функціонує в тексті як одна або декілька номінацій і, таким чином, приймає участь в семантичній організації тексту. Над питанням класифікації заголовків працювало багато дослідників, зокрема: А. В. Ламзіна, А. М. Волков, І. Р. Гальперін, Ю. І. Ковалів та інші.