Вексель

Вступ.

У сучасних умовах господарювання, коли національна економіка в особі урядових, виконавчих, законодавчих та інших структур цього не взмозі вирішити нагальних проблем свого розвидку, коли підприємства, галузі, навіть, цілі реґіони тонути у взаємних неплатежах, коли кожна нова емісія додаткової маси грошей в обіг неминуче призводить до наростання та поглиблення інфляційних процесів, коли законодавство, що здавалося мало б всіляко сприяти підвищенню підприємницької активності, висуває усє нові й нові перепони, як у вигляді фіскальних бар'єрів, то й суто адміністративних, коли фондовий ринок знаходиться у реанімаційному стані, коли установи й організації всіляко намагаються залучити до своїх активів нові засоби та кошти особливого значення набуває висунення спецефічного інструменту, що хоча б якимось чином міг впорядкувати та частково вирішити ці проблеми. Таким інструментом на наш погляд може виступати вексель. Тут можливе цілком слушне на наш погляд зауваження: чи є вексель із його багаторічною історією спецефічним інструментом? Нащо ми дамо відповідь: у своєму класичному вигляді вексель є об'єктивною необхідністю ринкового господарювання, проте сучасні умови саме у країнах східної Європи наділяють його досить спецефічними рисами, що однак суттєво розширює сферу дії векселем. Не випадково останні рокта на сході Європи, а із середини осені 1998 р. й в Україні, спостерігається справжній вексельний бум. За перший квартал 1999 р. обсяг операцій із векселями на УЦФБ склав близько 56%, проти 1,5% за тієї ж період 1998 року. як бачите дані вражають, а тому дослідження нашої тими є не лише цікавим із теоретичної точки зору, а і дуже актуальним у сучасних умовах в практичному використанні. Отже, давайте розглянемо усі особливості векселем як документа, а також вексельного обігу, й спробуємо дати аргументовану відповідь, чому вексель такий популярний.

1. Вексель. Його суть, історичний генезис та правова основа обігу.

Довгий годину учені й дослідники було неможливо прийти до висновку, якому народу віддати пальму першості за винахід векселі. Одні дотримувались тієї думи, що вексель існував завжди й скрізь; інші, вказуючи на існування у римлян перекладу грошей, наполягали на римському походженні векселі; треті приписували винахід векселі середньовічним євреям та вигнаним співвітчизниками флорентийцям; четверті, керуючись, бути може, патріотичними почуттями, вказували на винахід векселі народами своїх країн — Італії, Франції, Німетчини. Алі в другій половині XVIII ст. були пред"влені докази (передусім істориками Німетчини), що свідчать: вексельний інститут можна вважати продуктом середньовічного життя, а Італію — його батьківщиною, яскравим доказом чьому слугує майже вся вексельна термінологія, отже, творцями та розповсюджувачами векселі - средньовічних італійських купців й мінял.

Отже, вексель не із «явився зненацька, він виник й розвинувся із загальних умів копійчаного обігу у середньовіччя. Сама назва вексель (розмін, розмінний лист) вказує, що розвиток векселі почався із розміну грошей, точніше, із розміну монет. Звідси зрозуміло, чому вексель вперше із «явився в Італії, де розмін грошей отримав цілком виняткове значення.

На ярмарках, що відрізнялися в Італії великим пожвавленням, золотих справ майстра міняли купцям, прибулим із інших країн, виторгувані лицарями у ярмарок гроші на монети їхньої країни. При цьому уже тоді увійшло в звичай не платити готівкою, а видавати листи, що укладали в собі доручення кореспонденту міняли, який живий на батьківщині купця, сплатити после перед «явлення аркуша певну суму. Такий спосіб платежу швидко придбав популярності внаслідок цього у тієї годину мандрівнику було б небезпечно возити із собою гроші. Взагалі, розвиток середьновічної італійської торгівлі сама собі створив потребу в спрощенні платіжних операцій. Деякі крупні торговельні італійські фірми уже в XII ст. малі своїх представників в найважливіших торговельних центрах, й уже у тому годину переклад платежу від однієї фірми до іншої відбувався за допомогою аркуша (за матеріалами Цитовича й Бараца).

Важливим кроком уперед, у історії вексельного обігу є поява індосаменту, що відносять до 1600 р. Тільки завдяки цьому вексель вперше придбав в повній мірі значення платіжного засобу.

У сучасному господарюванні, основаному на кредитному обігу, вексель ставши також першокласним знаряддям кредиту. Зараз, вексель скоріше є знаряддям кредиту, ніж платіжним засобом, що скидатися із його, нерідко надмірного, застосування банками в формі так званого акцептного кредиту й в ще більшому ступені - в видаванні дружніх векселів. Ще на той час, коли вексель обмежувався задачею забеспечення копійчаного обігу, із «явилася необхідність прийняти міри, здатні по можливості забезпечити заключену в векселі обіцянку платежу. Вексельне право скористалося для досягнення цієї мети двома засобами. Воно поширило відповідальність, що випливає із обіцянки платежу, а також й посилило її особливо суворими правилами судочинства.

За сплату грошей перед власником векселі відповідає не лише особа, вол «язана платежем за векселем (трасат), але й, за умови, що дотримані усі відомі формальності, всякий, хто поставивши на ньому свій підпис, т.б. векселедавець й всякий, хто передасть його далі (індосант, жірант).

Уніфікація вексельного права. Колізії вексельних законів.

Вексельне право розвивалося протягом багатьох сторічь й відрізнялося великою різноманітністю годиною навіть в країнах, заговорили українською у «язаних між собою багатовіковими економічними й культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було б проведено декілька міжнародних конференцій, остання із які відбулася в 1930 р. в м. Женеві. Результатом її роботи був поява трьох вексельних конвенцій:

Конвенція № 358, що встановлює Одноманітний закон про переказний й простий вексель;

Конвенція № 359, що є вирішує деякі колізії законів про переказні й прості векселя;

Конвенція № 360 про гербовий збір у відношенні перевідних й простих векселей.

Країни, що приєдналися до першої із означених конвенцій (первісно їхнього було б 25), взяли у собі вол «язання вводити на чинність на своїй територї Одноманітний закон про переказний й простий вексель (далі за текстом — ОВЗ). До женевських вексельних конвенцій 25 листопаду 1936 р. приєднався й Український Союз, а Постановою ЦІК й РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на територї СРСР введене в чинність Положення про переказний й простий вексель, яку текстуально майже дослівно співпадає із ОВЗ. Чинність конвенцій й Положення на своїй територї Україна підтвердила 1991 р. (закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. й відповідно Постанова Верховної Заради України «Про порядок тимчасової дії на територї України актів законодавства Союзу РСР» від тієї самої числа), а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні було б дано 1992;го р.

Більшість країн Європи та світу, якщо й не приєдналися, то уніфікували своє законодавство на основі ОВЗ. Ці держави утворюють так звану женевську систему вексельного права.

З крупних держав до женевських вексельних конвенцій не приєдналися лише Великобританія й США, вексельне законодавство які засноване на англійському законі про переказні векселі від 18 серпня 1882р. У 1968 р. США був прийнят Одноманітний торгівельний кодекс США, тепер діючий майже на всій територї країни; розділ 3 «Торговельні папери» цого кодексу регламентує обіг так званих оборотних документів, до які відноситься й вексель. Ці, а також інші держави, що розробили своє вексельне законодавство на основі англійського закону, утворюють англо-американську систему вексельного права.

Існують також держави, вексельне законодавство які не відноситься ані до женевської, ані до англо-американської систем.

Отже, по відношенню до існуючих систем вексельного права усі країни можна поділити на такі групи:

1. Країни, вхідні в женевську систему права:

— країни-учасниці женевських вексельних конвенцій 1930 р.:

Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, СРСР, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія;

— країни, не що є учасницями женевських вексельних конвенцій, вексельне законодавство які засноване на ОВЗ:

Алжир, Аргентіна, Афганістан, Болгарія, Бенін, Буркина-фасо, Бурунді, Ватікан, Габон, Гаїті, Гвінея, Заїр, Індонезія, Йорданія, Ірак, Ісландія, Камбоджа, Камерун, Конго, Коста-рика, Кот буд «Ивуар, Кувейт, Лаос, Ливанавритания, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нігер, Нідерландські Антильські Острови, Парагвай, Перу, Руанда, Румуния, Саудівська Аравія, Сенегал, Сирія, Словакія, Сурінам, Про те, Туніс, Туреччина, Центрально-африканська Республіка, Чехія, Ефіопія, Югославія, Південна Корея.

2. Країни, вхідні в англо-американську систему права:

Австралія, Антигуа й Барбуда, Багамські острови, Бермудські Острови, Бірма, Ботсвана, Великобританія, Віргінські острови. Гана, Гаяна, Гонконг, Ґренада, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Ємен, Канада, Кенія, Кіпр, Лесото, Малаві, Малайзія, Намібія, Нигерія, Нова Зеландія, Пакистан, Порторіко, Свазіленд, Сент-люсія, Судан, США, Сьерра-леоне, Танзанія, Тринідад й Тобаго, Уганда, Фіджі, Филиппини, Шрі-ланка, Південно-африканська Республіка, Ямайка.

3. Країни, не вхідні ані в женевську, ані в англо-американську систему права:

Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Доминиканска Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбія, Куба, Ліхтенштейн, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сан-марино, Таїланд, Тайван, Уругвай, Чилі.

Вексель як міжнародний фінансовий документ под годину свого існування (від моменту видачі й до оплати, по протесту й пізніше — до моменту погашення) може переходити від однієї особини до іншого на територіях різноманітних держав. Звідси — виникнення цілого ряду вол «язань продавця, підлягаючих виконанню, охороні, а випадку спору — судновому дозволу не лише за годину, але й й на територї чинності різноманітних вексельних законів. Це приводити до зіткнень — колізій вексельних законів навіть країн, вхідних до однієї систему вексельного права. Таким чином суд територї одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідність обговорювати, вирішувати й робити постанову про вексельний спір на підставі не свого, а чужого вексельного закону, чи — й свого, й чужого вексельного закону одночасно.

Колізійні норми, що включені в вексельні закони майже всіх держав, повинні дати відповіді на наступні головні питання:

1. Вексельна правоздатність, т.б. спроможність приймати доля в вексельних вол «язаннях продавця як в якості кредитора, то й в якості боржника. Векселездатність визначається «законом громадянства» (чи законом домиціля) — для фізичних осіб й «законом місця реєстрації» для юридичних осіб. Наприклад, Український підприємець, що видавав вексель в Англії, над англійському суді посилатися зважується на власну вексельну неспроможність за українським законом, бо така неспроможність невідома англійському закону.

2. Форма вексельних вол «язань продавця. Визначається законодавством місця написання (видачі) векселі - в відношенні дійсності векселі в цілому як документа; в інших випадках (при индоссації, акцептації, авалюванні) — законодавством місця прийняття вексельних вол «язань продавця, т.б. законом тієї країни, под чинністю якого даною особою прийняті у собі вексельні вол «язання продавця. Наприклад, для векселі, що трасувався із Англії на Україну, зайва вказівка місця видачі, але й для векселі, що трасувався із України на Англію, така вказівка обов «язкова. З іншого боці, вексель, що трасувався із Англії на Україну й, що акцептувався не так на лицевій стороні, може бути визнаний в Україні неакцептованим, бо Український закон пердбачає акцепт на лицевій стороні векселі; але й такий ж акцепт по векселем, що трасувався із Україні на Англію, визнається дійсним.

3. Утримання вексельних вол «язань продавця. Визначається законодавством місця виконання вексельних вол «язань продавця, т.б. законом тієї країни, де вол «язання продавця винне бути виконано. Наприклад, вексель, терміном втричі місяця від укладання, трасований із Англії в Україну із умовою сплати процентів; очевидно, що сплата в місці виконання (Україні) відсотків не підлягається.

4. Дії по охороні вексельних вол «язань продавця. Визначаються законодавством місця виконання вексельних вол «язань продавця, т.б. законом тієї країни, де вол «язання продавця винне бути виконано. Цей закон визначає необхідність й форму охоронних дій: як й коли винне бути зроблене подання до акцепту й платежу, що й як винне бути зроблене в випадку неотримання акцепту чи платежу, потрібен чи ані протест, потрібне чи ані повідомлення, хто й в якій формі винен зробити протест і/або повідомлення, що й як винне бути зроблене в випадку втрати чи викрадення векселі й т.ін. Наприклад, за векселем, що трасувався в Англії на Англію, що после цого був індосований в Україні, векселедержателю для збереження права вимоги проти всіх надписателей, в частині українського, провадження протесту не вимагається.

5. Вексельна давність. Визначається законодавством місця прийняття вексельних вол «язань продавця, т.б. законом тієї країни, под чинністю якої даною особою прийняті у собі вексельні вол «язання продавця. Наприклад, по перевідному векселем, що трасувався із Англії на Росію, індосованому после цого в Україні й Германії, вексельна давність визначиться: для трасанта — по англійському закону, для Першого індосанта — по українському, іншому — по німецькому й для акцептанта — по російському закону.

6. Вексельний процес. У питаннях підсудності, порядку процесуальних дій, виконання рішень й т.і. суд керується винятково своїм законом, т.б. порядок й процедура вексельного процесу визначаються законодавством місця виконання чинності (платежу) по векселю.

Таким чином, вексель — це документ, що складений за установленною законом формою, який є безумовним засвідченням однієї особини сплатити іншій визначену суму грошових коштів у встановленний термін.

Вексельне право — це характерна лише для векселі сукупність економіко-правових особливостей, що регулює обіг векселів.

Особливістю векселем є його двояка природа, за якою вексель є одночасно цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його у сукупності інших фінансових інструментів.

2. Види векселів. Їх сфера та умови обігу.

Закон визначає два виду векселі: вексель простий (соло-вексель) й переказний (тратта). У першому випадку вексель являє собою просту боргову розписку, що підпадає за умови додержання правил укладання под чинність вексельного права, із його матеріальними й процесуальними особливостями. У цьому випадку самий боржник-векселедавець винен якщо розплатитися грошами. Векселедавців одного й тієї самої векселі може бути декілька.

У випадку переказного векселі векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жадної відповідальності за векселем до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а й за трасантом залишається гарантийна функція.

Підстави для трасування й неакцепту перевідного векселі залишаються за рамками вексельного права. Звичайно векселедавець має у трасата відповідне покриття чи навіть просто домовленість із ним.

Трасування може бути вироблене векселедавцем й безпосередно у собі. У цьому випадку трасант й трасат одна й той самий особа. Незважаючи тих, що по суті такий вексель (він іменується перевідно-простим) є вибачимо, формально він відноситься до категорії перевідних.

Тратта може бути навіть видана самому собі (в одній особі співпадають трасант й ремітент). Це так звань вексель власному наказу. Більш того, все три учасника тратти можуть бути злиті в одній особі. Ці форми векселів рідко мають практичне значення й вол «язані своїм походженням тривалої й бурхливої історії векселі й вексельного права.

Розрізняють такі типи простого й переказного векселі: бланковий, т.б. незаповнений на даний момент видачі вексель, підписаний векселедавцем — це тип простого векселі, та типи перказного векселі - за власним наказом (виданий за векселедавця) та у собі (виданий на самого векселедавця).

Окрім ознак, що випливають із закону, вексель класифікують також виходячи із характеру догоди, що його породила. Векселі, що виникають в результаті позики, носять назву фінансових, а результаті реальної догоди (постачання продукції чи послуг) — товарних (чи комерційних). Треба відзначити, що на векселі не пишеться товарний він чи фінансовий, ці визначення являють собою лише його економічну характеристику. Колі говорять про банківський вексель, звичайно мають наувазі вексель, виданий банком (т.б. банк є векселедавцем). Банківський вексель може матір фінансову природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, із метою залучення коштів) чи товарну (в випадку векселедавчого кредиту).

За економічним змістом виділяють: — комерційний вексель, в основі якого лежить комерційний кредит; - фінансовий весель, в основі якого лежить отримання копійчаного займа.

Типом фінасового векселі є банківський — це виданий чи акцептований банком вексель із метою фінансування операцій позичальника. — фіктивний — вексель, виданий без законної основи борга, реальної економічної бази. Розрізняють дружній вексель — вексель, виданий чи акцептований з послаблення дружнім юридичним особам, який надається як безвідплатне та срочне користування; бронзовий вексель — виданий чи акцептований на користь неіснуючої особини; зустрічний вексель.

— дружній чи бронзовий вексель, учасники якого поперемінно виступають векселедавцями й векселедержателями.

Отже, ми розглянули основні види й типи векселів та дали їхні стислу характеристику. Тепер ми пропонуємо перейти до огляду сфери та умів обігу векселів, а почнемо із укладання й реквізитів векселя.

Можна говорити про обов «язкові (необхідні) й додаткові реквізити векселі. За відсутності будь-якого із необходимых реквізитів документ знаходиться поза полем чинності вексельного закону. Окрім необходимых вексельний закон передбачає й додаткові реквізити, що мають вексельне значення.

До числа обов «язкових реквізитів векселі відносяться:

1. Вказівка місця укладання векселі (за відсутності особливої вказівки вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч із найменуванням векселедавця).

2. Вказівка дати укладання векселя.

3. Найменування платника (для перевідного векселя).

4. Вексельна мітка.

5. Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) чи Обіцянка від свого імені (для простого векселі) сплатити.

6. Сума.

7. Найменування того, кому чи наказу кого винен бути зробленний платіж.

8. Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель вважається підлягати оплаті по місцю складання, а перевідний в місці, вказанним поруч із найменуванням платника).

9. Підпис векселедавця.

До числа додаткових реквізитів векселі відносяться:

1. Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті после перед «явлення).

2. Обмеження в термінах перед «явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.

3. Застереження про перед «явлення тратти в певний термін до акцепту.

4. Вказівка особини, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.

5. Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника, для одержання платежу.

6. Вказівка особливого місця платежу, яку не співпадає із місцем знаходження трасата чи місцем укладання простого векселі, так звань доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.

7. Вказівка особини, окрім платника, у якого слідує отримати платіж — доміціліат.

8. Вказівка посередника в акцепті чи платежу.

9. Застереження ефективного платежу.

10. Відсоткове застереження.

11. Застереження векселедавця «не наказу».

12. Застереження про нездійсненні протесту.

За відсутності будь-якого реквізиту чи при невідповідності його нормам, встановленних законом, — документ позбавляється вексельної сили. Значна особливість векселі — вексельна мітка— слово «Вексель». Слово «вексель », згідно ст. 1 ОВЗ, має бути включене до тексту документа та написано на тій мові, на якій складений документ.

До необходимых реквізитів векселі відноситься вол «язання продавця заплатити певну грошову суму в простому векселі чи пропозиція заплатити трасату в перевідному.

Абстрактність векселі не припускає включення в ці вол «язання продавця формуліровки, що ставити здійснення платежу за векселем в залежність від настання тієї чи іншої події. Абстрактність не означає, що неможливо включати в вексель що-або примітки. Алі включати їхнього потрібне дуже обачливо, керуючись тім, що будь-яка спроба ускладнити платіж чи поставити його под умову може призвести до його недійсності. Спроба придати юридичне значення підставам видачі векселі не може призвести до дефекту форми.

Наприклад, формуліровка «Підприємство «Рогу й копита «вол «язується сплатити на підставі договору №Х за цим векселем 100 000 (сто тисяч) гривень компанії «Фінансист », призведе до недійсності векселем в зв «язку із включенням до тексту векселі умови, що ставити оплату за векселем в залежність від наявності договору X, а також, можливо, його додержання.

На тому годину формуліровка «Підприємство «Рогу й копита «сплатить проти цого векселі 100 000 (сто тисяч) гривень компанії «Фінансист ». Вексель виданий на підставі договору №Х» не робить вексель недійсним.

Обов «язковим реквізитом векселі є дата його укладання. Причиною проставления дати заповнення векселі є визначення терміну закінчення годичної давності для векселів, виписаних «за пред’явою ». Відсутність дати укладання векселі наводити до його недійсності.

Місце укладання векселі необхідно, оскільки воно та ж є й місцем платежу простим векселем, якщо в векселі не вказане інше місце платежу. У перевідному, де платником є акцептант, місце платежу є й місцем проживання платника (за винятком особливого місце платежу) й вказується поруч із найменуванням платника. Вказівка місця видачі векселі заговорили українською у «язана із тім, що кредитор в термін платежу повекселю сам з’являється до платника, а тому має знаті, де його знайти. Відсутність в векселі місця платежу, також як й включення в вексель декількох місць платежу, призводить до його недійсності. У випадку коли за векселем виступає декілька платників, він винен бути доміцільованим.

Отже, місце платежу за векселем винне бути єдиним й чітко певним.

Сума векселі може бути позначена й в валюті, але й платіж якщо здійснюватися в відповідності із діючими правилами розрахунку в місці платежу. Форми розрахунку діюче Положення про перевідний й простий вексель не встановлює. Заради зручності сума векселі, позначенна цифрами, виноситься також в заголовок документа.

Під терміном векселі розуміється дата платежу по ньому. Вона винна бути точно вказана. Засіб призначення терміну платежу за векселем под загрозою недійсності останнього винен суворо відповідати встановленим, а саме, він винен бути одним із наступних:

— щодня перед «явлення;

— в такий-то термін від дня перед «явлення;

— в такий-то термін від дня укладання;

— в певний день.

До позначення місця платежу подаються тіж сам вимоги, що й до місця складання векселі. У місці платежу вексель винен бути поданий до оплати платнику. Якщо місце платежу інше, ніж місце знаходження платника, то вексель носити назву доміцільованого. Припускається, що платник сам із «з'явитися в місце платежу (що в цьому випадку носити назву доміцілій). Вексель, як й будь-який документ, винен бути підписаний особою, його що видають.

Підпис особини повинний бути власноручним, навідміну від основного тексту векселі, що може бути завданий як друкарським, то й прописним засобом, а також штемпелем.

При підписі векселі за дорученням винна бути вказівка тих, хто є векселедавцем. У випадку відсутності нотаріального засвідчення підпису до векселі повинне прилагатися доручення.

Тепер необхідно розглянути процес передачі векселя.

Кожний вексель може бути переданий іншій особі шляхом індосаменту. Це одне із основних властивостей векселі. Термін «індосамент «скидатися від латів. (на спині), т.б. за старовинною традицією він пишеться на звороті векселі. Індосамент винен бути виконаний на звороті векселі чи на додатковому листі (аллонже). За своєм змістом індоссамент винен бути вибачимо й нічим не обумовленним. Шляхом передачі індоссаменту надписатель (індосант) приймає у собі абстрактні вол «язання продавця, подібні тому, як це робить векселедавець при видачі векселі. Внаслідок цого індоссат (тієї, хто отримує вексель) одержує самостійне право вимоги по векселю.

За форміою передачі індосамент може бути: чи іменним, чи бланковим.

Цессія — це також передача прав, але й цессія завжди іменна, а індоссамент може бути й бланковим.

Порівняльний аналіз індосаменту й цессії:

— цессія регулюється нормами цивільного права, індосамент ж — вексельного.

— цессія — це двосторонній договір, тоді як індосамент — це однобока угода.

При передачі по цесії позначкою про передачу є договір про поступку права вимоги. Цесія може бути вчинена й окремо від вексельного документа.

Однак за указом Президента України № 146 від 4 березня 1998 р. цессія на теріторії України заборонена.

Акцепт векселі - ще одна операція, що пов’язана з процесом обігу векселів.

У тому годину як для простого векселі самий факт його видачі автоматично є згодою зробити по ньому платіж, із перевідним векселем з його специфіки запитання вирішується інакше. Для одержання згоди на оплату векселі він винен бути поданий до акцепту платнику (за винятком випадків, коли в векселі стояє застереження, яку забороняє акцепт).

Акцепт перевідного векселі є згодою оплатити вексель. Платником по перевідному векселем є не самий векселедавець (трасант), а особа, на якої переказав він свій борг (трасат), та акцептант може й не дати згоду на акцепт векселі. Отже, трасат якщо вол «язанною за векселем особою лише зі дня акцепту. До цого моменту він є абсолютно непричасним до вексельних вол «язань продавця. Акцепт може бути зроблений в будь-який термін до оплати векселі, якщо лише він не скорочений векселедавцем чи індосантами. Для векселів по перед «явленню термін акцепту складає один рік.

Аваль — це поручітєльство за векселем, у зв"язку із яким аваліст приймає у собі відповідальність за виконання вексельних обов"язків особини, за якої він давши аваль.

Регрес — ця вимога векселедержателя до всіх солідарно відповідальних осіб (за винятком основного боржника) сплатити позначенную в векселі суму.

Щодо кількості примірників та копій векселів, то тут для зручності передбачене, що перевідний вексель може бути виданий в декількох примірниках (смердоті обов «язково повинні бути пронумеровані, інакше це будуть різні векселі), із векселі можуть також зніматися копії. Акцептувати слід лише один примірник, бо акцептант відповідальний по усім акцептованим й не поверненим йому примірникам. Для простого векселі не передбачене видавання у декількох примірниках.

Учасники при укладанні векселів.

При укладанні простого векселі беруть доля дві особини (табл. 1, графа б):

— векселедавець, що отримав ціності й видавав вексель, (платник);

— перший отримувач, що передавав ціності й що отримав вексель, (векселедержатель).

Таблиця 1. Учасники при укладанні векселів | | |Перевідний вексель | |Особа, що: |Простий | | | |Вексель | | | | |При участі|При участі 2-х осіб |При участі 4-х| | | |3-х осіб | |осіб | | | | |Один |Інший | | | | | |випадок |випадок | | |А |Б |У |Р |Д |З | | | | | | | | |Платити по | |Трасат |Трасат |Трасат він|Трасат | |векселем |Векселедавець| | |ж | | | | | | |трасант | | |Видає | | | | | | |вексель | |Трасант | | |Трасант | | | | |Трасант| | | | | | |він ж | | | | | | |ремітент| | | |Набуває | | | | | | |векселі |Векселедержат|Ремітент | |Ремітент |Ремітент | | |ялина | | | | | |Одержує | | | | |Презентант | |платіж | | | | | |.

Отже, простий вексель видається векселедавцем на ім «я векселедержателя чи, як прийнято говорити, наказу векселедержателя. Платником за таким векселем є самий векселедавець, він особисто вол «язується сплатити вексельну суму першоотримувачу векселем й його векселепреємникам.

При укладанні перевідного векселі беруть доля три особини (табл. 1, графа в): — трасант, що видавав вексель чи наказ платити (векселедавець); - трасат, тієї, якому дасться наказ платити (платник); - ремітент, в користь якого виданий вексель (перший отримувач, він ж векселедержатель).

Отже, перевідний вексель видається трассантом на трасата наказу ремітента. Платником за таким векселем є не самий векселедавець, а інша особа: трасант доручає цій особі (трасату) зробити платіж за нього. Трасат, на свій чергу, винен дати згоду оплатити вексель — письмово на самому векселі шляхом будь-якого надпису, що підтверджує прийняття векселі до платежу. Тільки із моменту такого прийняття трасат стає платником, й уже особисто вол «язується в платежі вексельної суми векселедержателю й його векселеприємникам. Таким чином в простому векселі векселедавець й платник із «єднані в одній особі, а перевідному — троянд «єднані (трасант й трасат).

У дійсності, перевідні векселі можуть складатися не лише при участі зазначених вище трьох осіб, але й й при участі двох, й чотирьох осіб.

У укладанні перевідного векселі беруть доля чотири особини, коли ремітент, що фігурує в векселі лише в якості валютодателя, набуває векселі в користь іншої особини, що подає вексель до платежу, й називається презентантом;

У такому векселі беруть доля (табл. 1, графа е): трасант, що видає вексель; трасат, що платити за векселем; ремітент, що набуває вексель (що передплачувати вексель); презентант, одержувач грошей по векселю.

По відношенню до учасників прості векселі діляться на векселі до одержання (чи чужі векселі) й векселі до платежу (чи власні векселі).

Кожний простий вексель є:

— векселем до одержання — для векселедержателя (одержувача грошей);

— векселем до платежу — для векселедавця (платника).

Перевідні векселі по відношенню до учасників діляться відповідно на римессы й тратти.

Кожний перевідний вексель є:

— римессой — для ремітента, а при участі 4-х осіб — й для презентанта (одержувача грошей);

— траттою — для трасата (платника).

Для інших осіб перевідний вексель не є ані траттою, ані римессою.

Видавати перевідний вексель кимнебудь — означати трасувати на нього, а сама дія називається трасуванням. Видавати перевідний вексель в користь кого-небудь — означати ремітувати, а сама дія називається ремітуванням.

Отже, трасант, видаючи вексель, по-перше, трасує на трасата й, поодному, ремітує ремітенту.

Видавання простих векселів.

Простий вексель видається із метою оформити раніше чи одночасно перехід цінностей (позика грошових засобів, відпустка товару в кредит й ін.), так що простий вексель видається боржником кредитору. Отже, для боржника він борговий документ, а руках кредитора — доказ відпустки цінностей й забезпечення зворотного одержання в термін копійчаного еквівалента.

ПРИКЛАД. Київська книготоргова крамниця отримала від харківської книготорговельної бази книжки на 2 тис. грн. Та оформила свій борг векселем (рис. 3). | |Товар | | | | | | |База | |Крамниця | |(кредитор) | |(боржник) | | | вексель щодня видачі | | | |Вексель щодня терміну | | | | гроші по | | | |векселем | | | |- | |.

Рис1 Крамниця видає базі вексель наступного утримання:

Тут: крамниця — векселедавець, база — векселетримач; вексель для крамниці - вексель до платежу (власний), для бази — вексель до отримання (чужий).

Видавання переказних векселів:

Видавання переказних векселів із трьома учасниками.

Первісно призначення переказних векселів відбувалося в переводі грошей із самого інше й переводі боргу від однієї особини до другої. Це двояке призначення й тепер залишилося за переказними векселями із участю трьох осіб.

Для такої мети особливо притаманна переказним векселях форма наказу, що природно сама собою виробилася із форми звичайного аркуша, ставши лише його шаблонним типом. Цією докорінною метою й пояснюється назва цих векселів — «переказні».

ПРИКЛАД. Перевід грошей із самого інше. Петров переїзджая із Москви в Київ й бажає отримати в Києві 10тис. грн. в певний термін. Замість того щоб везти ці гроші із собою, а того щоб за весь проміжок години виграти в відсотках, Петров купує вексель в Московському міжнародному банку на 10 тис.грн., т.б. вносити до банку вартість векселі за винятком відсотків до терміну й одержує вексель, покладемо, на Київський банк. У термін він подає його останньому й одержує гроші (рис. 4).

Рис. 2. Перевід грошей шляхом переказного векселя.

Петров одержує від Московського міжнародного банку вексель наступного утримання:

Тут: Московський міжнародний банк — трасант, Київський банк — трасат, Петров — ремітент; вексель для Київського банку тратта, для Петрова — римесса; Московський міжнародний банк трасує на Київський банк й ремітує Петрову.

ПРИКЛАД. Перевід боргу від однієї особини до іншого. Товариства «Ткачов й До» в С.-ПЕТЕРБУРГЕ винне Товариству «Васильєв й До» в Києві 50тис. грн., й таку ж суму Товариства «Гончаренко й До» в Києві винне Товариству «Ткачов й К».

Для Запобігання подвійній пересилці грошей «Ткачов й До» «Васильєв й До» й «Гончаренко й До» «Ткачов й До», «Ткачов й До» видає перевідний вексель на «Гончаренко й До» наказу «Васильєв й До» й посилає його «Васильєв й До «», що подає його «Гончаренко й До» й одержує від нього гроші (рис. 3).

Повшдомлення про повідомлення про отримання прийняття.

вексель повідомлення.

щодня про видачу видачи.

вексель щодня терміну.

гроші.

Рис. 3. Перевід боргу шляхом перевідноговекселя.

Товариства «Ткачов й До» видає вексель наступного утримання:

Тут: «Ткачов й До" — трасант, «Гончаренко й До» — трасат, «Васильєв І До» — ремітент; вексель для «Гончаренко й До» — тратта, для «Васильєв І До» — римесса; «Ткачов й До» трасує на «Гончаренко й До» й ремітує «Васильєв й К».

Дамо Стислу характеристику сфери обігу векселів.

Вексельний ринок тут будемо розуміти в широкому сенсі — як всю сферу обігу векселів. Цю сферу можна уявити в вигляді взаємодії між товаром, грошами й векселем. Однак термін «товар» слідує розуміти також в широкому сенсі — це будь-який ресурс, необхідний для господарськоїдіяльності. Так, зв"язок вексель-гроші-товар (далі будемо позначати у вигляді початкових літер даному випадку: У — РТ) може означати використання векселі для одержання готівки грошей в касі підприємства для видачі заробітної плати, в цьому випадку «товар» означає трудові ресурси. Термін «гроші» теж не слідує розуміти буквально — це може бути й податкове звільнення.

Під інфраструктурою вексельного ринку слідує розуміти певним чином організовану середу, що забезпечує обіг векселів для виконання ними своїх функцій.

Єдиний підхід (стисла характеристика) в даному випадку означає відповіді, наприклад, на наступні стандартні питання:

1. Яка функція векселя?

2. Хто векселедавець?

3. Хто векселеотримувач держатель?

4. Хто потенційний векселеотримувач?

5. Є чи галузеві, географічні чи інші особливості у порівнянні із іншими сегментами?

6. Які зв «язки із іншими сегментами?

7. Які труднощі зазнають сторони в реалізації функції векселі, до посредництва які інститутів смердоті вдаються?

Відповідь на останнє запитання якщо матір вирішальне значення для організації інфраструктури.

Отже, можна виділити наступні основні сегменти:

1. РУ — Р («грошовий»). Тут вексель із «являється в якості цінного паперу (короткострокові фінансові вкладення, рахунок 58 (підприємство), рахунок 195 (банк), однієї із що складають інвестиційний портфель. Це вексельний ринок в вузькому сенсі. Природно, цей сегмент самий привабливий для біржовика, однак він ж й самий незначний.

Характеристику векселів:

Функція векселів: доходний цінний папір.

Векселедавець: крупний банк, Міністерство Фінансів (серія АПК).

Векселетримач: банк чи підприємство, що отримало векселі в вигляді кредиту.

Векселеотримувач: будь-який інвестор.

Особливості: дуже вузький сегмент, низька активність. як правило, ці векселі, особливо Міністерства Фінансів чи видані под його гарантії, швидко скуповуються, часто навіть не доходячи до ринку. Влучивши до інвестора, смердоті лежати в портфелях, практичні не із «являючись на ринку.

Зв «язки: в основному цей сегмент формується із розрахункового сегменту.

Труднощі: погашення й продажів цих векселів не складає особливих проблем. У посередниках особливої необхідності немає.

2. Т — У — Т («розрахунковий»). Вексель працює як суто розрахунковий інструмент, заповнюючи шлюб засобу обігу, в більшості випадків в рахунок його погашення відвантажується продукція. Наприклад, це значна частина енергетичних й залізничних векселів. Стисла характеристика:

Функція: розрахункова.

Векселедавець: крупний банк, міністерство, галузевий центр, місцева адміністрація.

Векселетримач: підприємство.

Векселеотримувач: підприємство.

Особливості: це самий крупний сегмент. Дані векселі обслуговують природні монополію й крупні кооперації й в цілому, господарський оборот. Причому векселі банків мають тут более короткий, ніж галузеві векселі, термін звертання, осідая впортфелях інвесторів.

Зв «язки: за рахунок цого найбільшого сегменту поповнюються грошовий (банківські векселі) й грошово-товарний (галузеві векселі) сегменти.

Труднощі: в частині галузевих векселів, а також місцевих банків, ринок в значній частині локалізован по галузевому й географічному ознакам. Коло потенційних векселеотримувачей може бути значно поширено, якщо їм якщо дана інформація,.

3. Р, ТУТ («грошово-товарний»). Вексель купується за гроші й (чи) за бартером із дисконтом чи без (в залежності від рівня відпускних цін й попиту) із метою отоварити його. Це ринок існує навколо багатьох крупних заводів. Стисла характеристика:

Функція: складського свідоцтва (чи, хоча й неточно, варранта).

Векселедавець: в основному, підприємства.

Векселетримач: підприємство.

Векселеприобретатель: гуртівня, ділер, підприємство.

Особливості: другий по величині сегмент после розрахункового. Схожі із розрахунковим сегментом особливості.

Зв «язки: формуються із розрахункового сегменту. За рахунок організації зв «язку із грошовим сегментом його можна помітно поширити. Для цого повинні бути наданіі послуги (аж до гарантій) інвестору по продаж галузевого векселі тому жеділеру (зрозуміло, що погасити вексель грошами завдання проста). Ділер ж позичається збутом, має гроші від реалізації. Необхідно включити його в інфраструктуру, організувати цей зв «язок, забезпечивши опосредоване погашення векселем. Вперспективі слідує зняти із векселі цю функцію, передавши її варранту.

Труднощі: тих ж, що й в випадку розрахункового сегменту.

4. Р, ТУГ («податковий»). Вексель також купується чи охоче приймається за продукцію й використовується в зарахуванні по місцевим податкам.

Стисла характеристика:

Функція: податкового звільнення.

Векселедавець: місцеві адміністрації, уповноважені банки.

Векселетримач: підприємство.

Векселеотримувач: платник податків.

Особливості: сегмент гранично локалізован. По величині можна порівняти грошово-товарним сегментом.

Зв «язки: формуються із розрахункового сегменту за рахунок векселів адміністрацій.

Труднощі: в чинність що виникає нерідко фінансової некомпетентності й необов’язковості місцевих влади має місце завищений обсяг випуску векселів цого сегменту, й, як слідство, «вексельна інфляція». Однак для географічні розгалужених кооперацій й монополії можлива істотна економія на місцевих податках.

Звичайно, якщо б усі державні інститути сумлінно й компетентно виконували свої функції, в особливості, по забезпеченню вексельної дисципліни, вимоги до інфраструктури були б мінімальні. Сучасні важкі для господарювання умови обумовлюють перед «явлення підвищених вимог до інфраструктури вексельного ринку.

Побудувати інфраструктуру із урахуванням специфіки вексельного ринку означає:

— забезпечити потенційного векселеотримувача вичерпними відомостями про тобі й маєш які умовах він може отримати, набуваючи даний вексель;

— забезпечити векселеотримувача відповідним набором послуг;

— організувати загальнонаціональну базу даних про усіх учасників вексельних відносин;

— тощо.

Вдала побудова інфраструктури обігу є тією основою, що взмозі суттєво підвищити ефективність діяльності всього ринку векселів, надати йому цивілізованного вигляду.

Таким чином ми розглянули основні загальні запитання щодо вексельного обігу, розглянули види, типи, основні реквізити векселів, процес «народження» векселем та основні риси інфраструктури вексельного ринку. Більш детально ми розглянемо ці запитання у наступній главі, враховуючи специфіку обігу в Україні.

4. Вексельний обіг в Україні. Його особливості та перспективи розвидку.

У останні рокта проблеми вексельного обігу в Україні стали об"єктом всебічної уваги. Однак, нажаль, це не призвело до прояснення ситуації в сфері вексельного обігу.

Наступного дня не існує єдиного впорядкованного правовим полем, щодо функціонування векселів.

У 1991 році, відповідно до ст. 7 Закону України «Про правонаступницство України», на територї незалежної України діяла Женевська конвенція № 358 та прийняте Раднаркомом у 1937 році Положення про переказний та простий векселі.

Верховна Рада України Постановою від 17 червня 1992 року № 2470-ХІІ встановила, що вексельний обіг в Україні здійснюється відповідно до Женевської конвенції 1930 року, внаслідок чого дію постанови Раднаркому від 1937 року на територї України скасовано.

До речі, у цій постанові не було б визначено, котра саме із трьох Женевських конвенцій (№ 358,359 чи 360) діє на територї України, відтак не було б зроблено офіційного перекладу текстів означених Конвенцій на державну мову й не було б ратифіковано ані одніє із цих Конвенцій.

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України вступив у дію стаття 9 Конституції, Яка передбачає, що міжнародні домов, згоду на котрі дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства. Постанову Верховної Заради України від 17 червня 1992 року не можна вважати згодою, оскільки Законом України «Про міжнародні домов України «був встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів.

Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україна не ухвалювала, можна зробити висновок, що Женевська конвенція 1930 року, як й міжнародні домов, нині на територї України не діє.

Наступного дня, основним документом, який регулює вексельний обіг в Україні, є Закон «Про цінні папери й фондову біржу », стаття 21 якого передбачає, що «порядок випуску та обігу векселів визначається відповідними нормативними документами Кабінету міністрів України » .

Постанова Кабінету міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 року № 528 «Про затвердження Правил виготовлення й використання вексельних бланків «встановлює, що «використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть лише юридичні особини — суб «єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно в Україну ». На тому годину Постанова Кабінету міністрів України від 20 жовтня 1997 року № 1154 зазначає, що Міністерство фінансів разом із обласними державними адміністраціями винне забезпечити впровадження в обіг векселів місцевих державних адміністрацій, що суперечить постанові № 528. Аналогічні суперечності існують у Постановах Кабінету міністрів України № 1440 від 15 вересня 1998 року та № 1978 від 15 грудня 1998 року. Отже, необхідно підготувати узгоджений між міністерствами та Національним банком України проект змін та доповнень до постанови № 528, який бі усунув суперечності в означених нормативних актах.

Виникають розбіжності в усвідомленні різними органами влади самої суті векселі. У законі України «Про оподаткування прибутку підприємств «зазначається, що «товари — це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій із їхні випуску (емісії) та погашення ». Тобто, лише при двох операціях — випуск та погашення — вексель не є товаром при оподаткуванні, у всіх інших випадках вексель виступає як товар. Згаданим законом також визначається, що «бартер (товарний обмін) — господарська операція, котра передбачає проведення розрахунків за товари (роботи. послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) «Таким чином, це дає право податковій адміністрації відносити операції передавання векселів як оплата за товар до бартерних.

Питання про товарний характер векселі також випливає із норм українського законодавства. У відповідності із Постановою Кабінета міністрів України й Національного Банку України «Про затвердження Правив виготовлення й використання вексельних бланків від 10 вересня 1992 року № 528 «вексель може видаватися лише для оплати поставленої продукції, виконаних робіт й наданих послуг, окрім векселів Мінфіну, Національного банку й комерційних банків України ». Іншими словами, вексель може бути виписан лише после факту поставки товару (товарний характер векселя).

У законодавстві України можна виділити п «ять обмежень на векселездатність учасників вексельного обігу:

1. Згідно до постанови Кабміну й Нацбанку України «Про затвердження Правил виготовлення й використання вексельних бланків «» використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть лише юридичні особини — суб «єкти підприємницької діяльності, що є такими згідно діючому законодавству України » .

2. Сфера Обігу векселів, що емітувалися резидентами України обмежується територією України, т.б. видача й індосамент векселі за межі України не допускаються.

3. Існує ряд обмежень векселездатності банків, що регламентуються актами законодавства в банківській сфері. Так, банк може емітувати векселі лише до того випадку, якщо має 14 ліцензію. А із 27 жовтня 1998 року уведень особливий режим видачі поручництва філіалам. Центральне відділення банку, у якого є усі необхідні ліцензії, не може передавати право провадити операції по 14 ліцензії своїм відділенням й філіалам. Це стосується й права підпису (авалювания векселя).

4. Указом Президента України «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії від 19 лютого 1994 року № 55/94 (ст. 17) встановлена заборона на випуск векселів інвестиційними фондами й компаніями.

5. Банки, випускаючи векселі, повинні резервувати певну суму засобів.

6. Неприпустимий індосамент від одного структурного підрозділу компанії до іншого.

Таким чином, в результаті невизначенності в законодавстві України існує ряд проблем та обмежень щодо обігу векселів на теріторії України. Так суттєво обмежена кількість операцій, що можуть обслуговуватись векселями (наприклад, для видачі векселем обов"язковий факт поставки продукції чи надання послуг), а також значно обмежена кількість суб"єктів, що можуть приймати доля в операціях із векселями.

Також необхідно зазначити, що на сучасному етапі існує суттєва проблема щодо організації інфраструктури вексельного обігу та забеспеченності учасників вексельних відносин якісною інформацією. як зазначалося вище, це означає:

— надання усим учасникам вичерпних відомостей про ті, що й яким чином смердоті можуть отримати, вступаючи у відносини по даному векселю;

— впровадження на ринок вичерпного набору послуг (консультації, регестрація та перевірка, зберігання та бездокументарний обіг, продажів, інкасація, погашення тощо);

— організація єдиної національної бази даних щодо учасників вексельного обігу (фінансовий стан, чи були відмови у виплаті тощо).

Зазначимо, що ОВЗ передбачена спрощена процедура впровадження справ щодо стягнення заборгованності по векселях. На Україні такий порядок не застосовується, порушення справ відбувається відповідно до встановленних Цивільним кодексом норм. Таким чином, встановлюється значна перешкода ефективному вексельному обігу, та зменшується ліквідність векселем як інструменту.

Отже, основним чинником, який стримує розвиток вексельного обігу є невпорядкованість національного законодавства, а тому основним напрямком до покращання існуючої ситуації є прийняття Закону України «Про вексель». Потрібно, щоб цей закон ставши своєрідною «вексельною конституцією », тобто таким законом, у якому б містилося якомога понад норм прямої дії й не було б тлумачень чи додаткових положень, що суперечать Однаковому закону й Цивільному кодексу України.

Закон не працюватиме, якщо не створити відповідного підзаконного (нормативного) правовим полем. Це заподіяння й для законодавчої, й для виконавчої влади.

Від Верховної Заради України очікуються насамперед такі рішення: прийняття Закону України «Про вексельний обіг в Україні «й приведення законів України у відповідність з вказаним законом, передусім узгодження з Цивільним кодексом та встановлення додаткових норм, котрі б сприяли налагодженню вексельного обігу, зокрема:

І) внесення в Україну «Про податок на додану вартість «змін, котрі б звільнили банківські установи від вол «язань щодо податку на додану вартість за тими операціями із векселями, котрі виконуються через банківські установи й безпосередньо заговорили українською у «язані із виконанням банками своїх функцій (визначених банківською ліцензією), наприклад, за операціями із інкасації боргових вол «язань (векселів, чеків тощо);

2) внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України, якими передбачалися: а) належність векселів до категорії документів, за якими дозволяється подавати кликни у порядку спрощеного судочинства без права відповідача вимагати перенесення справ щодо опротестованого векселі на розгляд у загальному порядку до прийняття відповідного рішення; б) можливість забезпечення вексельного покличу арештом майна відповідача (за постановою суду), якщо останній не може заперечити позивачеві по суті справ (стосовно підробки свого підпису, сплати вексельного боргу, своєї неспроможності укладати вексельні домов тощо); в) попереднє виконання суднового рішення, тобто не чекаючи, коли закінчиться термін можливого оскарження чи можливого розгляду справ у касаційній інстанції; р) розгляд вексельного покличу в суді навіть за відсутності відповідача; р) віднесення векселів до категорії документів, котрі мають переваги в конкурсного процесі (інакше кажучи, опротестовані векселі, а також векселі, щодо які встановлено, що смердоті видані за валюту, товари, послуги, роботи, гроші тощо, належали б до документів, борги за якими погашаються в першу чергу порівняно із іншими вол «язаннями боржника); буд) зменшення державного мита за вексельний позов до одного відсотка; е) внесення змін до Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито щодо:

• зменшення державного мита за передачу векселів новому власнику (купівлю-продаж векселів) до розміру 0,01 відсотка від суми угоди;

• порядку оплати вексельного гербового збору.

Ці операції виконують переважно банківські установи, забезпечуючи їхні якісне проведення й зниження фінансових та операційних ризиків клієнтів. вого збору й переліку випадків, за які він не сплачується.

Міністерство закордонних справ України разом з Міністерством юстиції та Державною комісією з цінних паперів І фондового ринку малі б зробити офіційний переклад Конвенцій №№ 358 — 360 (з додатками).

Від Національного банку України очікується:

1. Визначення установ, котрі мають розглядатися як вексельні розрахункові палати, подання відповідного законопроекту до Верховної Заради України.

2. Розробка нової редакції Положення про порядок проведення банківськими установами операцій з векселями.

3. Визначення порядку розрахунку звичайної процентної ставки відповідно в Україну «Про вексельний обіг в Україні «й внесення доповнень з Положенням про визначення звичайної процентної ставки за депозит, затвердженого постановою Правління НБУ № 247 від 23.07.1997р.

Національний банк України разом з Державною комісією з цінних паперів й фондового ринку малі б розробити:

1. Положення про умови випуску, обігу й погашення фінансових векселів.

2.Порядок виготовлення, обліку й використання вексельного паперу (вексельних бланків).

3. Порядок передачі векселів за межі України та одержання їхні з-поза між України (у межах торговельного й неторговельного оборотів).

Міністерству юстиції України слід внести зміни до порядку скоєння нотаріусами протестів векселів (дати визначення самого поняття протесту, передбачити його юридичні наслідки, види протесту, умови й правила, за якими здійснюються протести векселів), а також розпочати створення банку даних про осіб, проти які учинені протести. Інформація із банку даних винна регулярно передаватися у ДКЦПФ та НБУ для подальшого використання зацікавленими особами.

Таким чином, існує нагальна потреба, по-перше, приєднатися до Женівських вексельних конвенцій, по-друге, прийняти пакет нормативних актів із питань вексельного обігу в Україні, виходячи із положень Одноманітного закону, по третє, сприяти розширенню та вдосконаленню інфраструктури вексельного обігу, по-четверте, спостити порядок стягнення вексельної заборгованості.

На нашу думку заходь по вирішенню проблем саме за такими напрямами дадуть змогу впорядкувати вексельний обіг, а отже і підвищити ефективність вексельного ринку, й, таким чином, вирішити значний обсяг питань, що стояти сьогодні перед національною економікою.

Висновки.

Таким чином, вексель — це спецефічний інструмент, що має в своїй основі двояку природу. З одного боці, вексель є виконавчим документом, що регулює відносини із приводу нічим не обумовленного зобов’язання однієї особини заплатити певну суму, в певний годину, у певному місті іншій особі. З іншого, універсальність векселем перетворила його на цінний папір найвищого класу, що за сучасних умів робить його одним із найліквідніших інструментів на фондового ринку.

Така двояка природа обумовила спецефічні особливості обігу векселів. Адже, як виконавчий документ вексель винен матір свою нормативну базу функціонування, проте, як цінний папер вексель попадає под усі існуючі вимоги до операцій з цінними паперами, що інколи суттєво заплутує ситуацію навколо векселю.

Тому, у першій главі ми намагались представити вексель таким, яким він був в процесі свого історичного розвидку: від договору купівлі із відстрочкою платежу, доти чим він ставши у системі Женевських конвенцій та ОВЗ, коли остаточно сформувалася сучасна суть векселю.

Друга глава нашої роботи був присвячена векселем та вексельному обігу таким, якими смердоті мають бути. Ми розглянули види векселів, їхнього типи, основні реквізити, що мають обов’язково бути присутніми у векселі, ми розглянули типовий приклад оформлення векселем. Досліджуючи обіг, ми спробували представити спрощену схему обороту простого та переказного векселі, та навели декілько прикладів такого обороту. Також було б визначено основні операції із векселями, й, нарешті, було б описано інфраструктуру вексельного обігу.

Заключна частина був присвячена тому яким є на самом деле вексель у сучасних умовах. Було визначено національні особливості обігу, до які можна віднести дуже швидкий темп зростанню ринку, виникнення відносин здебільшого не було за класичних об'єктивних умів, дуже широка різноманітність використання векселі. Також пргоблеми, серед які ми бі виокремили хаотичну невпорядкованість національного законодавства, товарний характер векселем, досить слабко розвинену інфраструктуру, неможливість спрощенного судочинства у справах про відмову в оплаті векселем. У відповідності із цим було б розроблено ряд заходів по впорядкуванню вексельного обігу конкретно для шкірного із інститутів влади.

Таким чином, ми розглянули основні запитання щодо вексельного обігу, проблем та перспектив його розвидку.

ЛІТЕРАТУРА:

1. А. В. Макеев «Вексель. Практичне посібник щодо застосування.» // М:1997.

2. Ю. Н. Мороз «Вексельне справа «// Київ 1999.

3. Бізнес № 15//98 «Секрети векселя».

4. Бізнес № 15//98 «Вексель. Пропозиції практиків».

5. Вісник НБУ «Становлення вексельного обігу на Україні».

6. Постанова ВР України «Вексель в господарчому обороті України».

7. Ринок капіталу № 3//99 «Вексель: правове забеспечення, національні особливості, практика примінення».

8 Ринок капіталу № 7//99 «Націольні особливості вексельного обігу на Україні».

9. Ринок капіталу № 7//99 «Вексель на Україні».

10. Ринок капіталу № 7//99 «Державне регулювання вексельного обігу».

11. Ринок капіталу № 4//99 «Операції із векселем».

12. ЦП України № 10 //99 «Вексельний обіг в Україні».

13. Фондовий ринрк № 43//99 «Вексель — нові можливості».

14. Фондовий ринрк № 7//99 «Вексель як дзеркало української економіки».

15. Фінансові ризики № 3//99 «Деякі особливості обігу векселей».

———————————;

Сплатити наказу.

«Товариство «Васильєв й К».

П"ятдесят тисяч гривень.

Товаритсво Товариство.

«Гончаренко й До» «Ткачьов й К».

Київ Санкт — Петербург.

«Васильєв й До» в Київі (ремітент).

«Гончаренко й До» в Київі.

(трассат).

«Ткачов й До» в Сант-Петербурге.

(трассант).

Сплатити наказу.

Московського підприємця Івана Павловича Петрова.

Десять тисяч гривень.

Київський банк Московський міжнародний банк В день купівлі векселя вексель гроші.

вексель гроші.

В день терміна векселя Повідомлення про прийняття повідомлення про видачу Московський міжнародний банк (трассант).

Київський банк (трассат).

Петров.

(ремітент).

Ми заплатимо.

Харьківській книготоргівельній базі.

Дві тисячі гривень.

Київський книготоргівельний магазин.

Київ.