Центральный банк, призначення, функції, операции

Міністерство освіти й науки України.

Одеський гідрометеорологічний інститут.

Кафедра менеджменту.

природоохоронної діяльності.

Факультет комп’ютерних наук.

та менеджменту.

КУРСОВА РОБОТА із дисципліни «Гроші та кредит» на задану тему «Центральні банки: значення, функції, операції».

Виконала: студентка групи У-21.

Керівник: Розмаріна А.Л.

Курсова робота перевірена.

та допущена до захисту.

«_____» __________2000р.

Одеса 2000.

1. Історія банківського дела.

2. Сутність кредитних отношений.

3. Функції Центрального Банка.

4. Діяльність Центрального Банку над ринком фінансових услуг.

1. Закон про НБУ.

2. Заходи Нацбанку з перебудові платіжної системы;

3. Впровадження цивілізованих платіжних засобів у Украине.

— вексель.

5. Впровадження автоматизованої системи в НБУ.

1. Основні умови ефективного впровадження автоматизованих систем в банках.

2. Передумови впровадження автоматизованої системи в.

НБУ.

3. Перспективи і проблеми впровадження проекта.

Выводы.

6. Практичне задание.

Банки становлять невід'ємну частину сучасного грошового господарства, їхня діяльність міцно пов’язана до потреб відтворення. Вони у центрі економічного життя, обслуговують інтереси виробників, пов’язуючи грошовим потоком промисловість і світову торгівлю, сільське господарство й населення. В усьому світі банки мають значну влада і вплив, вони розпоряджаються величезним грошовим капіталом, стекающимся до них від підприємств і фірм, від торговців і фермерів, від держави і приватних осіб. Фактично, банківсько системо — це серце господарського організму будь-який страны.

Проте для України цю тему особливо актуальна. Вітчизняним банкам, як і нашої економіці, не пощастило у багатьох відносинах. Протягом багатьох років адміністративне, найчастіше непрофесійне мислення підміняла економічний підхід, і цього справжні економічних функцій кредитних установ з головних перетворювалися у другорядні. Роль банків нерідко ігнорувалася, економічне призначення настільки снижено, що тепер, коли Україна початку жити за іншими економічним законам, багато людей — у тому числі і державні урядовці, і промисловці, і торговці - не приділяють діяльності банків того уваги, яке воно заслуживает.

Тим часом із початком економічних реформ банківська сфера.

України з початку бурхливо розвиватися, займаючи ту нішу, яку відводить їй ринкової економіки. І це процес ні штучно нав’язаний, підприємці просто прагнули задовольнити попит споживачів на банківські послуги. Ми змогли власним прикладом переконатися; що передумови створення банківської системи у країні випливають із поняття «ринкової економіки » .

Кредитно-грошова система України ще замало розвинена, його не можна порівняти з кредитно-грошової системою будь-який промислово розвиненою країни. Але тоді як України у одного дня припиниться діяльність всіх банків, це викликає великі труднощі і дезорганізацію у роботі і взаємодії всі сфери життя — не менші, ніж якби йшлося про зупинку будь-якої галузі промисловості. Підприємства не зможуть здійснювати взаєморозрахунку, люди й не отримають зарплату, а держава — налоги.

Банки надійно ввійшли наша життя. Вони забезпечують життєдіяльність економіки, залишаючись у своїй не так на очах в широкого загалу. Але це не привід забувати про проблеми і потребах, які потрібно вирішувати забезпечуватиме. Тільки у такий спосіб можна створити сприятливі умови у розвиток і забезпечення діяльності банківської системи — необхідного компонента для ефективної діяльності ринкових механизмов.

Історія розвитку банківського дела.

А, аби зрозуміти сутність будь-якого економічного явища, треба зазначити історію його розвитку, основні етапи його еволюції від простих форм до складнішим і різноманітним. Не є винятками і поняття, як «денежно-кредитное звернення «і «банки і банківсько системо » .

Перші нагадування про відособлених кредитних операціях ставляться до шостому віці до нової доби. У Давньому Вавилоні практикувалася вкладная операція: прийом вкладів і сплата із них відсотків. Ці самі операції у четвертому столітті до нової доби практикувалися й у Греції. Поруч із прийомом вкладів греки за відому плату виробляли обмін грошей. Потім перші банкіри зрозуміли, що величезні грошові багатства, накопичені ними, лежать склавши руки. Гроші почали віддавати у тимчасове користування, ними відкривали самостійні торгові й ремісничі предприятия.

Запорукою у своїй зазвичай виступали кораблі і товари, іноді - вдома, дорогоцінні речі, раби. Надання банківської позички супроводжувалося стягуванням високих відсотків, рівень яких сягав 36% річних (1, стор. 16).

Разом з кредитними операціями древніх банків поступово почали розвиватись агресивно та розрахунки з обслуговування вкладників. Розрахунки проводилися з допомогою з так званого «трансферита », тобто. перенесення коштів із однієї таблиці (рахунки) на другую.

Поступово клієнтура банків розширювалася. Послуги, надані банками, залучали ділових людей. Відповідно, і банки намагалися догодити клієнтам, пропонуючи дедалі нові удобства.

Так, банки стали виконувати роботу довірителів зі складання договорів між клієнтами, виступати посередниками у сделках.

Однак було б вважати, всі ці операції древнього товарно-грошового звернення свідчить про функціонуванні банку. Безсумнівно, банк — це значно більше складний інститут звертаються і його не можна охарактеризувати описом кількох найпростіших кредитно-грошових операцій. Що стосується часу виникнення банку сучасному цього слова думки дослідників расходятся.

Деякі автори вважають, що банк, як особливий інститут товарного господарства, виник у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх етапах товарного господарства, а в той їх період, коли треба було мережу спеціальних установ, які регулювали б заплутана грошове звернення української й виробляли у ширших масштабах кредитні операції. Звідси висувається припущення, що банк виник лише з стадії розвитку кредиту, коли без його допомоги було неможливо нормально функціонувати капіталістичні підприємства. Отже, банк сприймається лише як явище капіталістичного хозяйства.

Поширена й інша думка. У «Словнику російської «Ожегова банк характеризується як «велике кредитне установа ». Отже, йдеться про рівень розвитку банківської справи, у тому, які операції виконує кредитор з обслуговування клієнтів. Лихвар стає банкіром, коли що їх їм кредитні операції стають системою. Кредит перестає задовольняти суто споживчі нахили позичальника і видається для проведення господарських операцій. Ознакою банку є і те, що кредит у системі стає платным.

Позичковий відсоток у своїй як покриває витрати банкірського вдома, а й обумовлює продуктивне використання позичальником ресурсів, отриманих у тимчасове пользование.

Поруч із скоєнням кредитних угод кредитор починає виконувати розрахункові та інші операції з розпорядженню своїх клиентов.

Отже, банк — це такий щабель розвитку кредитного справи, коли він кредитні, грошові і розрахункові операції стали концентруватися у центрі. Якщо така думка правильна, то перші банки виникли набагато раніше мануфактурної стадії виробництва, під час становлення держави, на етапі досить активного розвитку товарного обміну, грошових і кредитних відносин. По свідоцтву історії, що така стосунки вже у рабовласницькому обществе.

Нині ніхто не поставила крапку у тому споре.

Обидва підходи мають бути, і тільки недолік обгрунтованих історичних фактів Демшевського не дозволяє визначити, хто з дослідників знаходиться ближче істини. Безсумнівно лише одна — закон надає банку довгу історію поступального, еволюційного розвитку; цей господарський інститут грав та відіграє у розвитку та функціонуванні экономики.

Сутність кредитних отношений.

Функції Центрального Банка.

Отже, банк — це основна ланка кредитної системи кожної держави. А, аби зрозуміти сутність сучасного банку, треба дати визначення кредитної системі. Кредит — рух позичкового капіталу, тобто. грошового капіталу, який його власники надають у позичку за умов повернення за плату як відсотка. Кредит — цей засіб, що дозволяє напитывать економіку грошовими ресурсами. Він виступає у двох основних формах: комерційний, і банківський кредит. Є й решта видів кредитів: споживчий, державний, міжнародний, і т.д. Кредитна система сприймається як сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування з одного боку; як і сукупність кредитнофінансових установ — з іншого. Кредитно-расчетные відносини пов’язані з рухом позичкового капіталу і включають усе згадані форми кредита.

Кредитна система як сукупність кредитно-фінансових інститутів акумулює вільні грошові капітали, доходи і доходи заощадження різних верств населення Криму і надає в позичку фірмам, уряду й приватним лицам.

Історично кредитні відносини минули всі стадії розвитку — від найпростішої форми, коли позичальник безпосередньо пов’язувався із кредитором і мала необхідну суму під відсоток; через більш сложную.

— коли як посередника з-поміж них встав банк; до сучасної форми, у якій з’являється контролюючий і регулюючі орган ;

Центральний банк.

Ось що таке нині схема банківської системи будь-який страны:

Інститут верхнього рівня банківської системы.

Центральний банк.

Інститути нижнього рівня банківської системы.

Комерційні банки Небанковские.

кредитно-фінансові институты.

Універсальні Спеціалізовані банки Інвестиційні компании.

Інвестиційні фонды.

Інвестиційні банки Страхові компанії Іпотечні банки.

Пенсійні фонды.

Ощадні банки.

Ломбарды.

Банки потребительского.

Трастові компанії кредиту та ін. компании.

Галузеві банки.

Внутрипроизводственные банки.

Центральний банк, чи, як ще її називають «банк банків » , — це центр кредитної системи держави. Це орган, який регулює і контролює діяльність всіх медичних інституцій нижнього рівня банківської системи. Перший центральний банк виник 300 років як розв’язано (Шведський Риксбанк, 1668 р.). Головне умова нормально функціонувати цієї фінансової інституції - незалежність від політичного тиску. Зазвичай, капітал центрального банку повністю належить державі, та його акціонерами може бути комерційних банків та інші фінансові інститути. Основні функції центрального банка:

— денежно-кредитное регулювання экономики;

— емісія кредитних денег;

— контроль над діяльністю кредитних учреждений;

— акумуляція і збереження касових резервів інших кредитних учреждений;

— рефінансування комерційних банков;

— кредитно-розрахункове обслуговування правительства;

— зберігання офіційних золотовалютних резервів. Державам, які у сьогодні належать до промислово розвинених, перша половина 20 в. пройшла під знаком наростання державного втручання у народногосподарські процеси. Банківські крахи 20 — 30 рр. показали, що ефективна функціонування національних економічних систем багато в чому грунтується на стабільності фінансово-кредитних структур. Ринок таку стабільність забезпечити неспроможна. У результаті кредитна система, як і інших сфер економіки, стала дедалі більше підпадати під регулювання і контроль.

У міжвоєнний період прагнення регулювання кредиту були спрямовані головним чином послаблення тиску ринкової конкуренції на прибутків і капітали банківських інститутів. Саме бачили базу стабільності як всієї фінансову сферу, і конструкції окремих банківських інститутів. Як інструментів впливу використовувалися жорстке регулювання позичкового капіталу і стратегія чіткого структурування, поділу фінансових установ і. Держава намагалося в такий спосіб досягти двох цілей: по-перше, забезпечити розвивається економіку засобами платежу, ліквідністю, кредитом; по-друге, уникнути перекредитования; по-третє, недопущення зайвої концентрації наснаги в реалізації банківсько-фінансової сфері, щоб він стати конкурентом державі питаннях регулювання экономики.

Після Другої світової війни тиск держави щодо фінансову систему ще збільшилась, цим зводячи нанівець можливості впливу на кредитні відносини ринкових сил. Проте якщо з подоланням наслідків війни, зі зростанням національного доходу, з одночасним посиленням диверсифікації в промисловості й торгівлі, з активізацією міжнародних зв’язків лінією зовнішньої торгівлі, зі збільшенням капіталовкладень й у остаточному підсумку, ззростанням впливу механізмів ринку на економічні процеси у низці країн починається переорієнтування у межах концепцій господарського зростання: зростання впливу приділяється ринкових методів регулювання взаємин у банківсько-фінансової сфере.

Національні влади поступово погоджувалися б із тим, що высокодиверсифицированные, складні і швидко міняються потреби сучасної економіки фінансові послуги що неспроможні більш задовольняться у межах сверхпротекционистских і зарегульованих банківських систем. У результаті до початку 80-х рр. в валютно-фінансової політиці держав взаємодіяли дві тенденції: дерегулювання окремих товарних і особливо валютно-фінансових потоків і водночас зростання протекціонізму, огородження національного економічного пространства.

Ці історичні приклади показують, наскільки складним; і багатогранним є процес взаємодії держави й кредитнофінансової систем. Щодо більшості питань посередником у взаємодії виступає центральний банк. Практика показує, що його функцією, виконуваної центральним банком, є приносить чималі грошікредитне регулювання. Інструментарій кредитної політики вельми широке, хоча кожна зазвичай використовує лише певний набір засобів впливу. Перерахуємо основні інструменти приносить чималі грошікредитної политики:

Офіційна облікову ставку — щодо рідко змінювана ставка центрального банку з якій він готовий враховувати векселі чи надавати кредити іншим банкам як кредитора останньої інстанції. Офіційна ставка зазвичай вищі ринкових ставок і є орієнтиром їм. Маніпулювання відсоткові ставки у багатьох країнах є найважливішим інструментом контролю за грошової масою. Наприклад, зростання відсоткові ставки, подорожчання кредиту спонукають скорочувати касові залишки, знижують обсяг запозичень; відповідно скорочується потреба у платіжних коштах й те водночас створюється додатковий стимул прискорення обороту денег.

Обов’язкові резерви — частина ресурсів банку, внесених на вимогу влади безвідсотковий рахунок у центральному банку. Це прямо обмежує можливості кредитування і депозитної эмиссии.

Політика обов’язкових резервів уперше було випробувана в 30-ті рр., й після Другої світової війни її впровадили у практику центральні банки усіх головних капіталістичних стран.

Проте норма банківських резервів — це у більшою мірою адміністративний інструмент, і його значення у багатьох країнах із розвиненій і щодо стійкою економікою снижается.

Операції на ринку — операції центрального банку з купівлі-продажу комерційних і казначейських векселів, державних облігацій та інші цінних паперів, і навіть короткострокові операції із цінними паперами з скоєнням пізніше зворотної угоди. У період високої кон’юнктури ЦБ пропонує комерційних банків купити цінних паперів за вигідними їм ставками, щоб скоротити їх кредитні можливості. У період кризи, навпаки, ЦБ створює можливості рефінансування для комерційних банків та ставить в такі умови, коли він вигідно продавати центральному банку свої цінних паперів. Ці операції служать, передусім на регулювання від попиту й предложения.

Контроль над ринком капіталів — порядок випуску акцій і облігацій, включаючи стандартні правила-требования, черговість емісії, офіційний межа зовнішніх запозичень щодо самофінансування, квоти випуску облігацій і т.д.

Допуск до ринків — регулювання відкриття нових банків, дозвіл операцій іноземним банківським учреждениям.

Валютні інтервенції - купівля-продаж валюти для на курс і, отже, на попит грошової единицы.

Неодмінно враховується зв’язок валютних операцій із грошовим обращением.

Усі ці інструменти грошово-кредитної політики можуть ефективно діяти не лише за умов тісній ув’язування з фіскальної політикою, законодательством.

Ще один важлива функція центрального банку — банківське регулювання. Під ним розуміється система заходів для забезпечення стабільного, безпечного функціонування банків, запобігання дестабілізуючих тенденцій. У межах цією системою центральний банк виробляє нагляд за операціями банків інтересах стабільності всієї економіки. У основі банківського регулювання і нагляду лежить принцип «CAMEL ». Цей англійський акроним укладено за заглавным буквах основних критеріїв банківського надзора:

— достатність капіталу (ставлення власні кошти до сумарним активам);

— якість активів з погляду ризику, ліквідності і т.д.;

— якість менеджмента;

— ліквідність: здатність швидко і безболісно виконувати зобов’язання (співвідношення ліквідних та інші активов);

— дохідність (рівень прибутку однією акцію чи занятого).

Центральний банк стежить передусім за зазначеними показниками, навіть якщо таких офіційних нормативів немає. Усе це інформація потрібно у тому, щоб контролювати кожен крок банків, а здобуття права захистити інтереси суспільства, вчасно відреагувати на негативні тенденции.

Функції центрального банку .

Центральні банки займають особливу увагу, виконуючи роль головного координуючого і регулюючого органу системи. Основні функції центрального банка:

— надання різноманітних послуг для банків та інших кредитних учреждений;

— виконання функцій з фінансового агента правительства;

— зберігання централізованого золотого і валютного запаса;

— проведення приносить чималі грошікредитної політики .

Емісійна діяльність центрального банку. Центральний банк має монопольне право на випуску банкнотів на країні. Банкноти служать єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим до прийому як оплата боргів .

Центральний банк як «банк банків «Центральний банк своєї діяльності не переслідує мети одержання прибутку. Він конкурує із найкращими комерційними банками та інші кредитними установами на фінансові ринки. Його головна цель.

— забезпечувати безперебійне постачання господарства платіжними засобами (інакше кажучи — забезпечити необхідний рівень ліквідності), налагодити систему розрахунків, контролювати роботу рядових банків. Досягнення цього центральний банк:

— зберігає резерви комерційних банков;

— видає банкам короткострокові кредити на покриття короткострокових нужд;

— здійснює безготівкові розрахунки в загальнонаціональному масштабі; - здійснює нагляд контроль над діяльністю банков.

Нині більшості країн світу комерційних банків зобов’язані зберігати у банку резерв проти своїх депозитних зобов’язань. Закон визначає верхню і нижню кордону резервних вимог, у яких центральний банк встановлює фактично діючі норми відповідно до станом кредитного ринку виробництва і завданнями поточної политики.

Центральний банк головне банкіром і нашим фінансовим консультантом уряду. У ролі він :

— веде рахунки урядових установ та, акумулює податків і інші надходження, і здійснює платежі за дорученням казначейства;

— проводить операції з емісії та розміщення над ринком нових випусків державних займов;

— надає прямий касовий кредит на прохання правительства;

— купує державні цінних паперів задля власного портфеля;

— виступає радником уряду та інших органів з фінансових і загальноекономічним вопросам.

Грошово-кредитна політика. Головне завдання грошово-кредитної політики центрального банку є збереження стабільної купівельної сили грошової одиниці, і забезпечення еластичною системи грошових платежів і обгрунтованість розрахунків. У той самий час політика центрального банку служить як з найважливіших складових частин загальноекономічного регулювання держави, спрямованих збереження високої ринкової кон’юнктури, недопущення кризових спадів виробництва та безробіття .

Є три головних інструмента грошово-кредитної политики:

— зміна облікового відсотка ;

— зміна норм обов’язкових резервів банков;

— операції у ринку (придбання й продаж державних обязательств).

Центральні банки здійснюють керівництво всієї кредитної системою країни, вони покликані регулювати кредит і грошове звернення, контролювати і стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом перепади в рівні ділову активність, цін, і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровою фінансовою основі. Центральний банк виступає як агента уряду. І тут він консультує уряд у таких областях, як управління національним боргом, валютна і кредитно-грошова політика. З іншого боку він представник уряду у фінансові операції останнього. Основна функція банку розробляти і проводити кредитно-грошову політику. Це найважливіша його функция.

Як агент уряду у фіскальних справах центральний банк дає їй поради, управляє деякими депозитними рахунками і фондами уряду, від імені уряду випускає вилучає з обігу гроші, управляє національними инвалютными резервами й виступає від імені уряду міжнародному валютному ринку, є депозитарієм золота і управляючим державним боргом (випускає державні облігації, виплачує ними, погашає их).

Центральний банк допомагає уряду визначити наилучшии момент для випуску облігації, їх ціну, дохідність та інші характеристики, щоб забезпечити привабливість випуску для інвесторів, місце, де найкраще розмістити облігації. Щоб успішно справлятися з цим завданням, банк повинен розташовувати точної і своєчасної інформацією щодо економіці, русі ресурсів тощо. Попри зусилля до того що, щоб бути гранично поінформованим, банк іноді змушений приймати рішення доти, як статистика потвердит передбачене подія. І він проводить власні дослідження, результати які зазвичай публікуються становлять собою великої інтерес науковцям, економістів, менеджерів, працівників фінансових учреждении.

Центральний банк управляє урядовими депозитами.

(навіть якщо вони у комерційних банках банках). Майже всі урядові витрати й доходи проходять за рахунками центрального банку. Баланси, які дають відсоток, містяться на рахунках комерційних банків. Центральний банк також має рахунок для вкладення урядових доходів у цінних паперів (зазвичай самого ж уряду) й валютний рахунок, у якому перебувають інвалютні запасы.

Центральний банк випускає гроші й розподіляє їх між комерційними банками, вилучає з обігу старі банкноти і стершиеся монети. Нові гроші видаються комерційних банків за заявками, відбиваючим їхні потреби в готівки, шляхом дебетной записи на рахунках комерційних банків центральному банке.

Ще однією обов’язком центрального банку, як агента уряду є контроль і захист обмінного курсу національної валюти. Банк правомочний купувати й продавати золото, срібло, інвалюту, відкривати рахунки центральні банки інших країнах, в ролі агента іноземних центральних банків та як депозитарію їх активов.

Обмінний курс — це красна ціна національної валюти міжнародною валютному ринку та пропорція, де вона обмінюється на валюти інших країнах. Ціна визначається балансом попиту й пропозиції. Щоб торгувати валютою, центральний банк повинен мати валютні рахунки центральні банки відповідних країн. Коли уряд вирішує вторгнутися на валютний ринок із метою змінити обмінний курс національної валюти (зараз такі вторгнення бувають дуже рідко), коли їхня мета — утримати обмінний курс падінням, центральний банк знімає вини з инвалютного рахунки певну суму і купує її у національну валюту, змінюючи цим баланс попиту й пропозиції. І навпаки, центральний банк скуповує інвалюту, якщо прийняте рішення уповільнити зростання обмінного курсу національної валюти. У першому випадку вторгнення лімітується наявністю національної валюти на урядових рахунках, у втором.

— наявністю инвалюты.

Центральний банк також виступає у ролі депозитарію, хранителя золота, належить уряду цієї країни. Він може зберігати і золото, те що іноземним центральним банкам та інших фінансових установ. Центральний банк купує і продає золото, використовуючи инвалютный рахунок. Продається золото зазвичай центральним банкам і урядам інших країнах, і навіть міжнародним фінансовим організаціям типу Міжнародного валютного фонда.

Однією з найважливіших завдань центрального банку — управляти державним боргом, тобто. цілеспрямовано змінювати ту його частину, представленої які у зверненні прямими і гарантованими облігаціями (прямі облігації - це облігації, випущені самим урядом, а гарантовані - це облігації випущені під урядову гарантію державними корпораціями). Управляти отже визначати властивості облігацій, умови для їхньої випуску й місце розташування. Цей державний борг, швидкозростаючий у багатьох розвинених країн, є кумулятивний бюджетний дефіцит (перевищення видатковій частині бюджету над дохідної всі роки). Як консультат уряду у фінансових питаннях центральний банк має лише збирати й інтерпретувати економічну інформацію, а й відчувати зміни попиту на цінних паперів, у надходженні фондів ринку цінних паперів, в рівні відсотка голосів і ліквідності над ринком цінних паперів, щодо інвесторів до нових випускам тощо. Щоб самому отримати закінчену картину, центральний банк консультується із найкращими комерційними банками, іншими інвесторами і інвестиційними дилерами.

Управління державним боргом має бути увязанно з цілями уряду (не укладати протиріччя, наприклад, з фіскальної політикою). Для центрального банку це може стати серйозною проблемою. З одного боку, уряд не можна залишити без готівки, з другого — отримання їх то, можливо пов’язане з необхідністю послабити боротьбу проти бюджетного дефіциту з що випливають звідси падінням довіри до національної валюте.

Заходи Нацбанку з перебудові платіжної системы.

Головною проблемою банківської системи найближчим часом залишається подолання галопуючої інфляції і стабілізація національної грошової одиниці - гривні. Вочевидь, що у такі умови виключно монетарними чинниками подолати інфляцію неможливо, тобто стабілізація грошової системи неможлива без стабілізації економіки, а останнє залежить від стабільної національної валюты.

Макроекономічна ситуація у народному народному господарстві України, що склалася у кінці 2000 р., то, можливо охарактеризована, як гіперстагфляция, коли значне падіння виробництва узгоджується з інфляцією, середньомісячні темпи якої у 2000 р. становили 42%. У той самий час Національний банк здійснює політику на стримування грошової маси, зростання якої у середньому протягом місяця той самий період становив 27%. Певний поліпшення ситуації спостерігалося в ноябре.

2000 р., коли факт відсутності кредитної емісії був найвагомішим, що було реальним кроком у плані оздоровлення ситуації у економіці Украины.

Національний банк України приймає термінові заходи з перебудови платіжної системи, які можна розділити на технологічні (впровадження електронних платежів), институционные.

(створення регіональних клірингових розрахункових центрів), організаційноекономічні (сертифікація комерційних банків, що підвищить їх відповідальність за організацію розрахунків, включаючи дисципліну платежів, і навіть сприятиме створення конкурентного середовища). У цьому Уряд зі свого боку має забезпечити заходи для максимальному прискоренню розмежування фінансів підприємств і держави, впровадити на реальний механізм банкрутства, прискорити процес акціонування господарських одиниць, що у держави. Чим повільніше впроваджуватимуться ці процеси, тим довше нам доведеться звертатися до екстраординарним заходам — взаємозалікам зі своїми кредитно-эмиссионным подкреплением.

Впровадження цивілізованих платіжних засобів у Україні - вексель.

Однією з значних проектів, покликаних подолати частина негараздів у області внутрішніх розрахунків, є внедрение.

Національного банку України нової виборчої системи міжбанківських розрахунків в.

Україні з допомогою електронних платежів. Основним інструментом нової виборчої системи міжбанківських розрахунків є створити мережу розрахункових палат, які проводять регіональні і міжрегіональні розрахунки. Сьогодні цю систему апробована в.

Волинської, Житомирській, Закарпатської, Львівської, Полтавской,.

Одеської, Сумської, Тернопільській, Харківської, Чернігівської областей та Севастополі. Вона продемонструвала прискорення розрахунку у кілька разів, тобто день була в день. Цією системою користуються до.

80% банків. Центральна розрахункова палата працює у двох режимах — з документальним підтвердженням (внутрішньоміські розрахунки) і документального підтвердження (міжміські розрахунки) з допомогою електронної почты.

З січня 1994 р. здійснився перехід до такого механізму обліку, за яким сальдо на на кореспондентських рахунках має збігатися як у обліку Національного банку України, і самих банків з точністю до гривні. Це уможливилося під час переходу на систему міжбанківських електронних розрахунків, коли він момент платежу та її квитовка здійснюється майже одночасно. Тобто зникає умови, за якими банки могли користуватися розбіжністю в обліках собі користь, що кваліфікувалося однією з істотних джерел інфляції. Ми наближаємося до умов праці цивілізованих банків, котрим стан коррахунки, загальна сума у ньому — ця так і лише ту суму, не більше якій вони можуть работать.

З метою вдосконалення функціонування нової виборчої системи міжбанківських розрахунків впроваджуються сучасні міжнародні технологій і стандарти, які мають призвести до поступового входженню банківської системи у світову банківську систему.

Фрагменти закону про НБУ 1999 года.

Стаття 2. Правова основа діяльність Національного банка.

Украины.

Національний банк України (далі НБУ), є Центральним банком України, особливим центральним органом управління, юридичного статусу, завдання, функції, повноваження президента і принцип організації якого визначаються Конституцією України, справжнім Законом та інші законами Украины.

Місцезнаходження керівних органів прокуратури та центрального аппарата.

НБУ — місто Киев.

Стаття 3. Статутний капитал.

НБУ має статутний капітал, що госсобственностью.

Розмір статутного капіталу становить 10 млн. грн. Розмір статутного капіталу можна змінити за рішенням Ради НБУ.

Джерелами формування статутного капіталу НБУ є доходи його кошторису, а за необхідності - Державний бюджет.

Украины.

Стаття 4. Экономическая самостоятельность.

НБУ є економічно самостійним органом, що здійснює витрати рахунок власних доходів у межах затвердженої кошторису, а певних справжнім Законом випадках — також рахунок державного бюджету Украины.

НБУ є юридичною особою, має відособлене майно, що є об'єктом права держвласності і що у його повному господарському ведении.

НБУ і не відповідає за зобов’язаннями органів структурі державної влади, а органи структурі державної влади не відповідають за зобов’язаннями НБУ, крім випадків, що вони добровільно приймають він такі обязательства.

НБУ і не відповідає за зобов’язаннями лругих банків, інші банки не відповідають за зобов’язаннями НБУ, крім випадків, що вони добровільно приймають на себы такі обязательства.

НБУ може відкривати свої установи, філії і предстваительства України, і навіть представництва до її пределами.

НБУ, його установи, філії і рівень представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм наименованием.

Стаття 6. Основна функция.

Відповідно до Конституцією України основний Функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці Украины.

На виконання своєю основною Функції НБУ сприяє дотримання стабільності банківської системи, соціальній та межах своїх повноважень — цінової стабильности.

Стаття 7. Інші функции.

НБУ виконує такі функции:

1) відповідно до розробленими Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики визначає і проводить уже грошову политику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обращение;

3) виступає як кредитора останньої інстанції для банків та організує систему рефинансирования;

4) встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ проведення банківських операцій, бухгалтерського облік і звітність, захисту, средст і имущества;

5) організує створення умов та методологічно забезпечує систему приносить чималі грошікредитної та надійної банківської статистичної інформації та статистики платіжного баланса;

6) визначає систему, лад і форми платежів, зокрема між банками і фінансово-кредитними учреждениями;

7) визначає напрям розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує і контролює створення електронних платіжних коштів, платіжних систем, автоматизації банківську діяльність і засобів захисту банківської информации;

8) здійснює банківське регулювання і надзор;

9) веде Реєстр банків, їх філій і представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних учредений, здійснює ліцензування банківську діяльність і операцій, в передбачених законами случаях;

10) становить платіжний баланс, здійснює його аналіз стану і прогнозирвоание;

11) представляє інтересів України в ЦБ інших держав, міжнародних і інших кредитних установах, де співробітництво лише на рівні ЦБ;

12) здійснює відповідно до певними спеціальним законом повноваженнями валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів до іноземній валюті, організовує й здійснює валютний контролю над комерческими банками та інші кредитними установами, які отримали НБУ на здійснення операцій із валютними ценностями;

13) забезпечує накопичення і збереження золото-валютных резервів і здійснення операцій із ними банківськими металлами;

14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних отношений;

15) організує інкасацію і перевезення банкнотів монет, та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації й перевезення банкнотів монет, та інших ценностей;

16) реалізує державної політики із питань захисту державних таємниць у системі НБУ;

17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системы.

Украины;

18) здійснює інші функції в фінансово-кредитної сфері не більше свій компетенції, певної законом.

Стаття 33. Полномочия НБУ щодо організації готівкового грошового обращения.

Задля більшої організації готівкового звернення НБУ осуществляет:

1) виготовлення і збереження банкнотів монет;

2) створення резервних фондів банкнотів монет;

3) встановлення номіналів, системи захисту, платіжних ознак і дизайну грошових знаков;

4) встановлення порядку заміни ушкоджених банкнотів монет;

5) встановлення правил випуску звернення, зберігання, перевезення, вилучення і інкасації грошової наличности;

6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, ін. фінансово-кредитних установ, підприємств і организаций;

7) визначення вимог щодо технічного стану та молодіжні організації охорони приміщень банківських помещений.

Стаття 42. Види операцій НБУ.

НБУ задля забезпечення виконання покладених нею функцій здійснює такі операции:

1) надає кредити комерческим банкам та інших. фінансовокредитним установам підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ і як, певному НБУ;

2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками гаразд, певному НБУ;

3) купує і продає на вторинному ринку цінних паперів, гаразд передбаченому законодавством Украины;

4) відкриває власні кореспондентські і метеллические рахунки иностренных і веде рахунки банківкорреспондентов;

5) купує і продає валютні цінності з єдиною метою монитарного регулирования;

6) зберігає банківські метали, і навіть купує і продає банківські метали, коштовним камінням та інші коштовності, пам’ятні і інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому, а зовнішньому ринках без квотування і лицензирования;

7) розміщає золотовалютні резерви самостійно, чи через банки, уповноважені їм у ведення валютних операцій, виконує операції золотовалютними резервами України, рейтинг яких за класифікації міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласним банкам не нижче категорії А;

8) приймає за зберігання і управління державні цінні папери інші ценности;

9) видає гарантії, і поручництва відповідно до становищем, затвердженим Радою НБУ;

10) веде рахунок Государственнного казначейства України безоплатно і нарахування процентов;

11) виконує операції з обслуговування державного боргу перед, пов’язані розміщенням державних цінних паперів, їх самим погашенням і виплатою доходу по ним;

12) веде особисті рахунки працівників НБУ;

13) веде рахунки міжнародних организаций;

14) здійснює безспірне стягнення коштів із рахунків своїм клієнтам відповідно до законодавством України за рішенням суда.

НБУ вправі й друзі операції, необхідних забезпечення виконання своїх функций.

Стаття 71. Ограничение деятельности.

НБУ запрещается:

1) бути акціонером чи учасником банків та інших підприємств, учреждений;

2) здійснювати операції з нерухомістю, крім що стосуються забезпечення діяльності НБУ та її учреждений;

3) здійснювати торгову, виробничу, страхову і той діяльність, яка відповідає функцій НБУ.

Стаття 72. Податковий режим.

НБУ сплачує податки відповідно до законів України з питань налогообложения.

Впровадження автоматизованої системи в НБУ.

Основні умови ефективного впровадження автоматизованих систем в банках.

Практика впровадження автоматизованих систем свідчить, що багатьом банкам їм доводиться долати серйозні труднощі під час спроби автоматизувати процес проведення операцій та методи їхньої організації перетворення безготівкових. Нині автоматизація банківську діяльність України розвивається у основному шляхом раціоналізації діючої технології отримання й опрацювання обналиченной інформації, зниження її трудомісткості. Проте, змогу такого відновлення дуже обмежені. Спроби автоматизувати таку технологію зазвичай малоефективні. Через війну нову систему лише реєструє банківські операції, але це дає незначний ефект. Наприклад у такий спосіб були автоматизовані касові операции.

Більшого ефекту від уведення автоматизованих систем можна досягти шляхом удосконалення технології проведення операцій, методологією й вдосконалення процесу їх перетворення безготівкових, підвищення контрольних властивостей останнього, і навіть завдяки більш повного задоволенню потреб управління необхідної информации.

Передумови впровадження автоматизованої системи в НБУ.

З прийняттям Закону «Про НБУ», де викладено основи економічної самостійності НБУ і є такі його функції, з’явилася нановому подивитись деятельность.

Центрального Банку. Інтеграція України з ЄС і тісна співпраця з міжнародними фінансовими організаціями передбачають найбільш роботу НБУ.

Перехід НБУ на міжнародні принципи бухгалтерського обліку дозволив визначити основні вимоги щодо корисності інформації, настановленим зовнішніх і управління внутрішніх користувачів. Це насамперед доцільність, визначене характером інформації, достовірність і надійність, крім того, своєчасне її получение.

Процес створення автоматизованої системи НБУ.

Успішне впровадження комплексної системи автоматизації, можливо, передусім за наявності чіткої стратегії - проекту автоматизації банку. Якщо така ж стратегія не розроблена, є велика небезпека, що, виділені для закупівлі техніки і забезпечення, буде витрачено не эффективно.

Тому, впровадження автоматизованої системи обійдеться банку занадто дорого.

Проектом передбачено кілька етапів створення нової виборчої системи. На підготовчому етапі, передусім, визначаються мети проекту. У межах проекту виділено основні завдання, і навіть чітко визначені і підтверджені подпроекты. Нині в НБУ триває робота з таких напрямів: «Бюджет банку, Фронт-офис і Облік матеріальних й нематеріальних активов.

На цьому етапі призначаються керівники, які з допомогою групи керівників проектом займаються втіленням і поділом завдань між робітниками группами.

З іншого боку, розробляється й утверджується із ключових документів — план впровадження проекту. Він має опис всіх фаз цього процесу, з обов’язковим позначенням термінів, і розрахунком необхідного обсягу ресурсів. У плані також відбиваються очікувані результати впровадження автоматизованої системы.

На етапі впровадження проекту реалізується розроблена на підготовчому етапі стратегія впровадження проекта.

Розглянувши функції НБУ, можна поєднати в чотири группы.

(Сх.1): проведення грошово-кредитної політики, управління грошовим оборотом та її підтримка, контроль і регулювання діяльності комерційних банків, операційна деятельность.

Операційна функція об'єднує ряд напрямків роботи, такі як упорядкування бюджету, юридична, інвестиційна, інформаційна, внутреннехозяйственная звісно ж, безпосередньо операційна діяльність НБУ.

Види здійснених операцій НБУ:

— Розрахунковий обслуживание;

— Касове обслуживание;

— Операції з банками-корреспондентами;

— Операції з підрозділами НБУ;

— Операції з рабочими;

— Операції з матеріальними і нематеріальними активами.

Етап закінчення проекту і системи в експлуатацію має на увазі поступову підготовку переходу всієї організації працювати у новій системе.

Тільки по тому, як керівництво переконатися, що автоматизовану систему виробництва працює надійно, можна можливість перейти до роботі по-новому.

Перспективи і проблеми впровадження проекта.

Система R/3 є, передусім, могутнім інструментом управління діяльністю Національного банку. Планування, управління економіки й контроль із застосуванням системи стають ефективнішими. З допомогою R/3 можна здійснити сучасне рішення, що стосується управління матеріальну базу, технічного обслуговування, ремонту устаткування й об'єднати господарські ланки у єдиний технологічний процесс.

Можливості, що відкриваються у сфері управління і місцевого контролю, допоможуть банківському керівництву рівня швидко приймати оптимальні решения.

На етапі розробки виникають труднощі методологічного нормативного характеру. Украй необхідно розробити єдиний класифікатор, який можна буде пересічному бухгалтеру однозначно класифікувати актив як вид товарнотих матеріальних цінностей. На жаль, не визначено, який із підрозділів з нього вести. Розбіжності до податкового законодавства та його недосконалість ускладнюють завдання ухвали і сплату податків. У зв’язку з прийняттям Закону «Про НБУ», необхідно розробити методологію розрахунку податків і обов’язкових платежей.

Потребує ретельного перегляду існуючі форми фінансової та статистичної отчетности.

Нова система серйозним кроком до сучасних принципам і правил ведення бізнесу. Тому треба стримуватися у прагненні перетягти у неї застарілі і неефективні технологии.

1. Банківський портфель — 1. М.: «СОМИНТЕК », 1994 г.

2. Банківський портфель — 3. М.: «СОМИНТЕК », 1995 г.

3. Долан Еге., Кемпбелл До., Кемпбелл Р. Гроші, банківську справу і кредитна політика. Москва-Ленинград, «Профико », 1991 г.

4. Макконнелл К.P., Брю С. Л. Економікс. T.I. Баку,.

Видавництво «Азербайджан », 1992 г.

5. Самуэльсон П. Економіка. T.I. М.: МГП «Алгон », 1992 г.

6. Економіка. Учебник/Под ред. Булатова А. З. М.:

Видавництво БЕК, 1995 г.

7. Банк і банківські операции/Под ред. Жукова — М., ЮНИТИ,.

«Банки і біржа», 1997 г.

8. Поляков В. П., Московкина Л. А. «Структура і функції ЦБ» ;

М., 1996 г.

9. «Вісник НБУ», 2000 р, № 2.

10. «Одеські ділові новини», 1999 р, № 22.