Аграрные перетворення на СРСР. Їх наслідки

Аграрные перетворення на СРСР. Їх последствия.

Реферат по Росії виконав студент: Шаповалов С. Ю., КП-23Д Комитет Російської Федерації по торговле Московский Державний Університет Коммерции Москва.

2000 г.

В початку серпня 1953 року у свого виступу у Раді Маленков проголосив нове направлення у розвитку економіки. Він завжди казав, у минулому довелося б думатиме перед тим лише про зростанні важкої індустрії до створення економічного могутності СРСР і полегшення його і військової безпеки; нині виникла можливість збільшити випуск споживчих товарів хороших і доручити розвиток легку промисловість більше капіталовкладень, аби стимулювати її прискорене розвиток. Протягом двох-трьох років необхідно забезпечити населення достатню кількість продуктів харчування інших товарів першої необхідності; це, говорив Маленков, «завдання безотлагательная».

Едва приступивши до радикального перегляду економічної політики, нове керівництво змушений був констатувати, чого жодне поліпшення рівень життя неможливо, якщо його знайдено засіб, щоб покласти край деградації сільського господарства. У 1953 року більшість населення як і жила й надалі у селі. Те, що на селі йдуть погано, було ясно на смерть Сталіна, хоча не мав досить сміливості заявити звідси публічно. Колгоспи й радгоспи як або не мали будь-яких успіхів у розвитку, але й очевиднішими ставали ознаки їхнього подальшого занепаду. Спеціальні комісії, вивчали ці проблеми, шукали засіб лікування їх хвороби, не йдучи далі пропозицій різних паллиативов; якщо які й вказували часом на істота питання, то ми не могли дозволити його. У 1953 року становище ще погіршився: країна змушена була розтринькувати свої мізерні запаси й вичерпала в значною мірою. Привид нового голоду стояв одразу на порозі. Маленков визнав, що проблему дуже серйозна: було оголошено проведення низки реформ; за довгі роки генеральне напрям аграрної політики СРСР піддалося модификации.

Первые зміни стосувалися дрібних індивідуальних ділянок колгоспників. Маленков заявив, що до ним була помилковою. Було проведено значне полегшення податкового навантаження тих господарств: податки ними зменшено вдвічі, проте борги за колишнім виплатах списані. Розмір податкових ставок була уніфікована відповідно до єдиним критерієм, побудованим оцінці розміру й якості тих дрібних шматків земельних угідь, які у розпорядженні селян, безвідносно до того що, яке використання ним дали (тобто до уваги ніхто не приймав, є чи ні у селянина фруктовий сад, тримає він молочну корову чи ні). Вперше два десятиліття тяжке тягар, яке несло сільське населення, було помітно полегшено. Це забезпечило негайний політичний ефект. Реформа, схвалена тієї ж сесією Верховної Ради, порівнювалася з запровадженням непу в малому масштабі: більше виправдано було визначити її як повернення до розумного компромісу, вже що існував у відносинах колгоспниками в середині 30-х рр., який був потім крок по кроку зруйнований сталінської політикою. Друга реформа торкнулася колективні господарства: знизили на м’ясо, молоко, шерсть, картопля й овочі були подняты.

Трудно встановити, яка була частка особистої участі Малєнкова у виконанні цих рішень; вона сама їх висував як пропозиції, підготовлені спільно урядом і Центральним Комітетом партії. Перше їх дало йому на той час особливо більшої популярності. Пізніше, під час усунення Малєнкова, стверджувалося, що ця ідея виходила від цього, як від Центрального Комітету (тобто не від його Секретаріату). Ця безпідставна теза знайшов у подальшому авторитетне підтвердження у середовищі істориків. Оголошуючи то пріоритетах у проведенні економічної політики СРСР щодо сільського господарства, Маленков назву тим щонайменше характеристики його кризи, була запропонована та глобальний цілісна програма рішення її проблем: було зазначено тільки «стан занедбаності», у якому виявилися лише окремі господарства, а й «цілі райони». Аналіз і програма були готові і висунуті під час роботи нового Пленуму Центрального Комітету партії на місяць пізніше. Але виступив із ними Хрущов. З усіх наступників Сталіна він був єдиним діячем, що мав завдяки своє минуле досвідом роботи в Україні безпосереднє уявлення про стан справ в селі і знав його потребности.

Маленков і Хрущов вже зіштовхувалися у минулому з питань розвитку сільського господарства. У останні роки сталінського правління перший із них, входячи в Секретаріат ЦК партії, здійснював верховний нагляд над багатьма установами i відомствами, що займаються сільськими проблемами. Навіть якщо її відповідальність за рішення цих питань носила обмежений характер, занепад у цій великої сфери життя суспільства явно говорив в його користь. Невдовзі опісля свого повернення Москву наприкінці 1949 року. Хрущов став ініціатором злиття і укрупнення колгоспів. Він висунув на додаток до цієї першої реформі програму реконструкції сіл. У відповідність до ній дрібні, далеко віддалені друг від друга села слід було сконцентрувати в селища великих ж розмірів та старі хати замінити сучасними оселями, поступово забезпечивши їх зручностями, водогоном і електрикою. У проекті вже позначилися деякі суперечливі якості особи його автора, які, як побачимо, набудуть величезних масштабів під час якого наступної в уряді. З одного боку, його зусилля спрямовані боротьбі за відновлення сільського життя, було однією з найбільш гострих потреб радянської села; з іншого — він був схильний до утопічним планам, які відповідали реальній стану колгоспах у той час: де мали колгоспи брати для будівництва нових сіл? Маленков незабаром стало однією з енергійних критиків цієї пропозиції. Навіть включив слова у його осуду на свій доповідь XIX з'їзду. Але нападав не на слабкі аспекти цієї проекту, а на позитивне ядро: він нібито стимулює, по Малєнкова, колгоспи до зростання споживання, тобто поліпшити умов життя, а немає розширенню производства.

Доклад Хрущова на вересневому Пленумі Центрального Комітету за 20 років представляв собою реалістичний аналіз стану радянського сільського господарства; він був далеко ще не вичерпним, але досить різким, щоб зробити колосальне, сенсаційне враження у СРСР за кордоном. Ні збалансованості, говорив Хрущов, між зростанням країни й становище у селі; потреби не задовольняються; люди їдять замало, й погано; у низці галузей, як, наприклад, в тваринництві, становище гірше, як на революції. За даними 1928 року був найкращим в усій російській та радянської історії. На цьому Пленумі Хрущов був обраний Першим секретарем Центрального Комітету. «Перший секретар» — так іменувалися і досі пір називаються головні керівники обласної влади і районних комітетів партії. Отже, це не відродженням титулу, котрий належав раніше Сталіну, — так іменувалися і досі пір називаються головні керівні працівники обласних і районних комітетів партії. Отже, це не відродженням титулу, котрий належав раніше Сталіну, — «генеральний секретар»; найменування звучало більш помірковано. Насправді ж функції його виявилися тими ж самыми.

Сентябрь 1953 рік і сьогодні обгрунтоване вважається поворотним моментом історія радянської села: тоді сталінська політика була відставлена і аграрні проблеми перетворилися на основний предмет турбот уряду. Усі колишні борги колгоспів, як і та особисті борги селян, анулювали, обсяг постачань має значення державної закупівлі обмежений. Були піднято ціни, сплачувані державою за цими поставкам, причому за всі сільськогосподарським продуктам, Не тільки за тими, які перерахував Маленков Верховній Раді: протягом 1954 року вони переглядалися декілька разів і зрештою було встановлено по зерновим лише на рівні більш ніж 7 разів більше початкового, соняшнику і м’ясу — в 6 раз, за шерстю і картоплі - в 3 разу вищу. Зросли державні капіталовкладення в сільському господарстві; хоча вони ще становили малу частину від необхідного рівня, але за обліку попереднього становища цього зростання виглядав значним. Партія було визнано привернути до себе справи села більшої уваги: понад двадцять тисяч партійних працівників середній рівень керівництва були спрямовані до села, щоб стати на чолі найбільш запущених, бідних господарств (Хрущов спочатку хотів довести число які направляються село партпрацівників до 50 тисяч). Захід нагадувало лише доступне зроблено на початку масової колективізації, як у сільські райони було спрямовано 30 тисяч рабочих-активистов.

Целинные земли

Подлинной і безпосередньої атакою на Малєнкова стала наступна ініціатива Хрущова, хоча вона було сформульовано формі особистих нападок. Вересневий Пленум розглядав всі питання сільського господарства за цілому, без упину спеціально на зернову проблему. Маленков у доповіді XX з'їзду партії, а й у свого виступу в серпні характеризував її як успішно решенную. У одному з виступів на Президії партії Хрущов заявив, що це твердження відповідає фактам. Зернова проблема була вирішена; навпаки, вона те й була найбільш важкої тому, що її було передумовою для врегулювання всіх інших труднощів. Йшлося як у тому, щоб гарантувати населенню окраєць хліба, хоча і не було зроблено остаточно, але було й у забезпеченні тваринництва кормами, без яких немає може бути через край ні м’яса, ні вовни, ні яєць. Якщо до обсягу внутрішніх потреб додати ще та укладені міжнародні запити, необхідно був у цілому в крайнього заходу подвоїти виробництво зерна лише хоча для здобуття права матимуть можливість збільшити його, навіть тільки у союзні страны.

После неврожаю 1953 року стала настільки серйозної, що став необхідними надзвичайні рішення. Самі селяни стали приїжджати до міст, щоб отримати хліб. Щоб домогтися негайних зрушень на краще, заходів, які у вересні, хіба що важливі вони були б, було досить; у разі вони могли принести плоди лише за роки. Підвищення урожайності земельних угідь вимагало добрив, іригації, технічного оснащення, тобто саме тієї, і що може бути створене одного дня. Крайня терміновість пошуку виходу диктувалася такою, що було прийнято рішення, яким годі було більш забезпечувати державні закупівлі зерна, роздягаючи догола колгоспи. Під тиском цих невідступних негараздів і дозріла Хрущова та її радників ідея вводити на виробництво широкі простори придатних для ріллі земель, які у полузасушливой зоні Сході країни й той час залишалися неиспользуемыми (в Заволжя, Сибіру та Казахстані). Робота мала прийняти характер масового штурму. Проект спочатку обговорювалося з делегатами не з Казахстану, які приїхали у Москві на вересневий Пленум, потім в різних зустрічі з експертами. У Президії ЦК від початку виникли певний сумнів в можливості отримання ефективного результату. Пропозиції було винесено через відсутності будь-якої альтернативи; зі свого обсягу заходу передбачалося надати помірні масштаби. Програма було доведено до громадськості й поклали обговорювали протягом січня, і лютого 1954 року, потім її остаточно схвалив новий Пленум ЦК: у цій своєї першу версію вона передбачала освоєння 13 млн. Га цілинних земель.

Поскольку на місцях був достатньої кількості робочих рук, потрібно було доставити їх із інших галузей. Були використані фінансових заходів стимулювання переїзду на цілину цілих сімей. Але умови, у яких змушені були селитися і освоюватися на на новому місці, були надзвичайно важкими. Тому з закликом звернулися до молоді: за своїм характером зазначена ініціатива нагадувала аналогічні звернення до попереднього покоління, коли батьків нинішньої молоді закликали працювати на найбільші будівництва першої п’ятирічки. (Цей прийом використовуватиметься й у подальших проектах радянського уряду — будівництво БАМу, приміром.) Новизна підприємства, ідея, що нарешті треба працювати до створення достатку, економічні стимули і бажання змінити протягом свого життя спонукали багатьох вирушити у шлях: близько тисяч добровольців, основна частина яких було до 25 років, взяли участь у русі. Вони становили основне ядро целинников. Вони мали розорати і засіяти колосальні простори степів. На момент жнив до них мали приєднатися солдати і студенти, щоб зробити збирання врожаю. Первоцелинников чекала важка життя. Вони розмістилися у наметах чи залізничних вагонах, вилучених у вживання, ще той час, коли вирували останні зимові бурани, і почали своєї роботи, без очікування, якщо будуть побудовано надійніші житла. Майже всі трактори, вироблені у 1954 року у СРСР, були направлені на ці області. З початку було зрозуміло, що розораність нових земель не давала своє рішення (екстенсивний метод). Вона була лише виходу з критичного стану та мала на меті дозволити країні набрати дихання, для здобуття права впорядкувати основні сільськогосподарські райони. Проте і в Хрущова, і його оточення спостерігалася схильність переоцінювати ефективність цієї меры.

В здійсненні цього проекту відчувалося прагнення докласти всіх зусиль нас дуже швидко. Землі для оранки було протягом кількох тижнів, і не вдало. Оранка було проведено без глибокого вивчення грунтів; додаткових труднощів були породжені тим, що машини, яких і бракувало, були пристосовані до нових умов; часто ламалися і погано. У 1954 року орні роботи проводили у протягом всього літа і на початку осені. Сівши вдалося здійснити на площі лише 3,6 млн. га. Врожай виявилося доволі хорошим (близько 9 центнерів із гектара). Щойно отримано ці перші результати, Хрущов запропонував і домігся рішення подальше розширенні програми, аби в 1956 року площа освоєння цілинних земель охопила 28−30 млн. га, хоча це ініціатива зустрічала дедалі більшу опозицію із боку ряду його колег, до яких напевно належав Маленков.

Реорганизация МТС

Между 1957 і 1958 рр. Хрущов провів три реформи, куди покладав великі надії. Одна їх стосувалася сільського господарства. Перетворення сільське господарство вплинули значною мірою на структуру виробництва. Вони мусили підготовлені іншими структурними змінами, що проводилися після смерті Сталіна подолання кризи сільського господарства. У 1955 р. Хрущов всупереч опору змінив критерії планування сільському господарстві. Тепер колгосп отримував лише лише обов’язкові завдання щодо заготівлям замість жорсткої регламентації діяльності. Він першим міг вирішувати самостійно, як використовувати власні ресурси, і організувати виробництво.

При Хрущова поменшало числа колгоспів і зростання кількості радгоспів, тобто державних господарств. і вони, як ми можемо вже бачили, панували на цілинних землях. Починаючи з 1954 року найбідніші колгоспні господарства поступово об'єднувалися та їх оздоровлення перетворені на радгоспи. Радгоспів в 1950 року обстежили близько п’яти тисяч, в 1964 року стало близько 20 тисяч, в в середньому у 27 тисяч гектарів землі кожен. За цей період число колгоспів зменшилося з 91 тисячі до 38 300. Тривав процес злиття, розпочатий ще за Сталіна і що тривав з ініціативи Хрущова. Йшлося про великих господарствах, у кожному з яких 1954 року був у середньому понад 400 сімей і близько 6 тисяч гектарів землі. Цими рамками і обмежилася нова реформа Хрущова, джерело якої в пропозиціях, висунутих іще за Сталіна, але отвергнутых.

Основная відмінність між радгоспом і колгоспом полягала у володінні механічними засобами виробництва. Перші, як державні господарства, мали ними безпосередньо, другі — які мали права володіти ними. Вони були користуватися послугами державних машинно-тракторні станції (МТС) натомість на продукти виробництва. Хрущов запропонував розпустити МТС і просить передати техніку в власність колгоспів. Отже, порушувалася одну з найважливіших сталінських догм, за якою всі важливі засоби виробництва має перебувати до рук держави. Ця ініціативу було дуже важливою, оскільки посилювала самостійність селянського господарства. Розгромивши своїх противників, Хрущов в 1958 року не зустрів у партії принципових заперечень, раніше стримуючих його ініціативу. У результаті обговорень був явною опозиції, оскільки ця пропозиція була прихильно заведено селі. Висловлювали лише занепокоєність серйозними практичними проблемами, виникаючими при перебудові. Закон, ухвалений Верховною Радою у березні 1958 року, передбачав більш поступове здійснення реформи, ніж думали многие.

Ликвидация МТС була єдиною економічної реформою Хрущова, що його пережила. У цьому вся його правління мало важливі наслідки. Саме через своє радикального характеру ця реформа також не залишилася простий реорганізацією, а зажадала більш глибоких змін. Купівля колгоспом сільськогосподарських машин розширила сферу ринкових відносин. Свобода для господарств розпоряджатися знаряддями виробництва вимагала повернутися до першої концепції кооперативного господарства і відмовитися від повного підпорядкування державі. Оскільки колгоспи мали самі, хоча у певних межах, вирішувати, як поводитися над ринком, то їм було допомогти, оскільки тривала експлуатація за Сталіна досить їх обессилела.

Однако жодну з цих труднощів мовчали ні під час обговорень, ні після прийняття закону, бо довелося б переглянути всю радянську політику колективізації сільського господарства й цілком змінити ставлення держави селян. Але ні Хрущов, і його співробітники були вельми сумнівна. Багатообіцяюче реформа була, як побачимо нижче, здійснена з такою економічної непредусмотрительностью, що призвела до негативних наслідків. Попри заклики до обережності, її відразу по всій території й за всіма господарствам. Результат виявився разочаровывающим. За законом старі МТС повинні б стати станціями обслуговування, ремонту й поставки запасними частинами. Проте таких традицій був у радянській економіці, Найчастіше МТС просто упразднялись, а колгоспам, котрі жодного устаткування, доводилося своїми силами спішно закінчувати помешкання і підготовку машин до севу.

* * *

Выдающейся віхою у розвитку країни став семирічний план, ухвалений XXI з'їздом партії. З її допомогою спробували, не гальмуючи економічного зростання країни, заповнити, хоча б частково, серйозні порушення рівноваги, яких страждало радянське суспільство. На справі вийшло так: що з зростанням деякі важливі галузей зазначено нове відставання інших. Розвиток радянської економіці було нерівномірним, попри численні обіцянки уряду виправити що нагромаджувалися диспропорции.

Среди диспропорцій семирічного плану найважчій залишалася хронічна хвороба радянської економіки — криза сільського господарства. Саме ця галузь, у якій Хрущов поставив карті свій престиж, найкраще відбиває розрив першим і другим п’ятиліттями його управління. Після чудового 1956;го і посереднього 1957;го 1958 рік було хорошим для радянської села. Сільськогосподарське виробництво на 50% перевищила рівень 1953 року. Збір зернових становив 135 млн. т, що означає середню врожайність — 11 ц із гектара проти 8 ц. Останні роки життя Сталіна. Збір майже всіх культур виявився найкращим у радянської історії. Після тривалого застою почала зростати тваринництво, причому швидше, ніж колиабо у країні до чи помирають після революції. Підбадьорений цими результатами, Хрущов в семирічному плані намітив зростання сільськогосподарської та тваринницької своєї продукції 70%. Однак за тих 7 років приріст становив лише 15%. Це був важкий провал всієї економічної політики Хрущева.

Успехи 1953—1958 рр. Були значними і безперечно, полегшили критичну ситуацію, у якій перебувала СРСР після смерті Сталіна, але це просто поліпшення тяжкій ситуації. Початок, передумова ще є рішенням. У значної мері це результат освоєння цілинних земель, дали державі більшу частину зерна. З іншого боку, радянське сільському господарстві поступово, хоча поволі, початок відчувати, що конкурентний тиск нею слабшає. Заходи, ухвалені з 1953 року, виявилися достатніми у тому, щоб викликати виробничий підйом як і колгоспах, і у особистих господарствах колгоспників. Але це явище спостерігалося не скрізь, а в частини колгоспів і совхозов.

Повышение закупівельних цін збільшило доходи господарств, із 50 до 132 млн. рублів. Проте селяни отримали від послуг цього мало вигод, оскільки колгоспи були змушені збільшити капіталовкладення на устаткування й інфраструктуру. Проте дохід колгоспників зріс: щойно колгосп наводив хоча б мінімальний лад у свої добрі справи, селянам виплачували одну чи дві авансу від заробітку, передбаченого наприкінці сезону. Найбільш солідні господарства намагалися скасувати систему трудоднів й точніше оцінювати працю колгоспників. Проте чи все колгоспи могли можливість перейти до новим методам оплати, і всіх випадках як грошові, і натуральні доходи селян залишалися значно нижчі від доходів трудящих города.

Для здобуття права бути послідовним і завершити перетворення, розпочаті після 1953 року (від свободи внутрішнього планування до реформ МТС), Хрущову була потрібна, а то й новий неп, як і 20-х роках (тоді йшлося про індивідуальних господарствах), але хоча б щось іншим. Говорячи старим більшовицьким мовою, була потрібна нова «змичка» — нова зв’язок — між містом і селом, оздоровлення економічних відносин, чого безуспішно вимагав Бухарин в середині 30-х рр. Проте СРСР Хрущова занадто багато успадкував від сталінського СРСР, щоб наважитись на такий різкий соціально-політичний поворот. Перед масою проблем зупинилися той самий момент, коли ламали жодну з сталінських традицій — МТС.

Сама реформа МТС було проведено отже викликала нове погіршення відносин між містом і селом. Колгоспи або не мали вибору — їм не судилося купувати машини негайно й по підвищеної ціні, призначеної державою. З іншого боку, відстрочки платежів було недостатньо, щоб полегшити їх тягар, особливо слабких господарств. Більше того, колгоспи мали самі створювати нове обладнання, оновлювати машинний парк, турбуватися про запчастинах, а ціни перешкоджали їм цього. У перші роки після реформи моторизация села і виробництво сільськогосподарських машин вступив у кризовий стан. Колгоспам стало легше, коли їх було позбавлені платежів натурою до праці МТС. Однак Московська держава були відмовитися від продуктів, одержуваних у такий спосіб. Воно вирішило купувати їх, але з ринкової ціні, а, по ціні, призначуваною згори й інших видів заготовок. Насправді сталося зниження сільськогосподарських цін, ликвидировавшее більшу частину вигод, отриманих колгоспами з 1953 г. Сільське господарство повернулося до виробництва за умов недостатньо оплачуваної праці. Це було першої причиною його застоя.

В сільському господарстві на більш гострої формі повторилося явище, притаманне всій економіки: переважання старих тенденцій над новими програмовими настановами. У создавшемся скрутному становищі, коли побільшало завдань, які державою проблем, вкотре принесли на поталу село. Тільки кілька років по тому партії скажуть, що час перестати розв’язувати всі біди з допомогою сільського господарства. Державні капіталовкладення в сільському господарстві, возраставшие з 1953 р., були знову зменшено — як і абсолютних, і у відносних цифрах в 1958 р., коли у них була особливо велика. Добрив було досить, їх використовували тільки до найцінніших культур. Проте електрифікація розвивалася успішно: в 1964 р. лише 12% колгоспів зовсім або не мали електроенергії (проти 85% в 1950 г.), але енергія, яка у селі, становило лише 4% від виробленої стране.

Уменьшение сплати роботу у колгоспах після деякого зростання 1953—1958 рр. саме по собі було проявом кризи. Він був посилено політична і соціальна дискримінацією, якому безперервно піддавалися селяни, у багатьох відносинах залишалися громадянами другого сорти. Вони мали пенсій і оплачуваних відпусток. Вони мали право з власної волі залишити місце проживання. Цього права їх вирішив Сталіна 1932 року, не було відновлено. Вони мали політичного представництва, як інші верстви населення (в робітників і службовців — профспілки, у творчої інтелігенції — творчі спілки), хоча в формі сталінського «приводного ременя». Товарів у селі були ще менше, і вони були ще гірше, ніж у місті. У цілому нині становище селян кращий і після 1953 року. Проте він стало просто нетерпимим, коли по всій країні зростало добробут. Призупинене сталася на кілька років, відновилося втечу з села, особливо молоді, з допомогою тисячі різних способів, попри юридичні заборони. Працівники МТС відмовлялися, якщо могли, переходити в колгоспи, аби стати колгоспниками і втратити вигод від своєї становища робочих державного предприятия.

Позднее вина за розвал села покладуть на Хрущова. Будучи головним ініціатором аграрної політики, не зміг оминути відповідальність. Але ми вправі запитати: ні він обмежений у своєї діяльності, як і будь-яка радянський керівник? Хрущов прагнув поліпшити ситуацію, але його безсилий зробити це. Він зрозумів, що сам відтворює криза, провину який покладав на Сталіна. Це випливає з для її зауважень 60-х рр. Він шукав простих агрономічних рішень для соціально-економічні проблеми, із якими було впоратися. Вражений тим, що США знайшли у кукурудзі найбільш економічний спосіб розвитку тваринництва, вирішив запровадити цукристі у СРСР, де його мало вирощували, як Петро свого часу змусив непокірних російських селян вирощувати картопля. Він наказовому порядку нав’язливо вимагав розширення посівів кукурудзи. Починаючи з 1961 р. як і насильно пропагандировалась нову систему сівозміни, без парів. Проте радянська село ні технічно, ні психологічно готовий до цих новинок. Щоб запровадити їх, Хрущов пожертвував усе ж свободою планування, яку ще кілька років як розв’язано хотів дати колгоспам. Вони змушені не зі своєї волі ведення господарства по-новому, не знаючи методів і одержуючи низькі врожаї. попри обіцянки, кооперативний Статут колгоспів не був применен.

Хрущев сягнув те, що став вірити проектам-миражам. У 1959 року він звеличував Рязанську область, що обіцяла протягом року потроїти виробництво м’яса. Зобов’язання виявилося фіктивним, і керівник області Ларіонов покінчив самогубством. Проте похитнувся і престиж Хрущова, підтримує його. Саме тоді Хрущов знову став вірити академіку Лисенка, хоча після смерті Сталіна він перший критикував его.

В 60-х рр. Хрущов знову почав стримувати приватну діяльність селян, знищуючи позитивний ефект найпопулярнішою реформи 1953 року. Деякі люди й не хотіли вирощувати власний худобу, а прагнули передати їх у колгоспи. У тому числі були як селяни, і городяни, отримали право мати корову. Хрущов сподівався змусити селян працювати більше в колгоспі і завадити городянам діставати за свої гроші корми, яких і бракувало. Справді, занижена з політичних міркувань ціна собі на хліб спонукала деяких купувати його за корм худобі. Але економічну проблему неможливо вирішити авторитарними заходами. Хрущов викликав невдоволення селян робочих, а чи не розвиток тваринництва, як і розраховував. Колгоспам потрібно був в організацію виробництва, на той момент вони мали навіть хлевов.

После 1958 р. цілинні землі виснажилися. Перші збори забезпечувалися високим природним родючістю грунту, отдыхавшей століттями. Але ці землі на своє чергу вимагали великих капіталовкладень, щоб застосовувати ефективні агрономічні методи лікування й будувати постійні селища до працівників. Варто нагадати, спочатку ці цілинні землі використати тимчасово, поки що не взяте сільське господарство було у традиційних областях. Хоча успіхів був, їх продовжували використовувати без меліорації, высевая лише зернові. У цьому як знижувалися врожаї, а й грунт, як передбачали експерти, ставала беззахисною перед бур’янами і вітрової ерозією, особливо небезпечної у казахському степу, позбавленої природною захисту.

Таким чином, криза сільського господарства загострився під впливом багатьох чинників. Щоправда, застій сільськогосподарського виробництва стався тоді, як його досягло вищого рівня, ніж у сталінську епоху. Проте це було слабким розрадою, адже й потреби значно зросли. Міське населення стало чисельніша від, його доходи зросли. Селяни і городяни стали краще харчуватися. Тваринництво вимагало більше кормів. Союзники хотіли закуповувати збіжжя у СРСР. У 1962 р. стало неминучим підвищення закупівельних ціни м’ясо і молоко, що викликало підвищення на 30% споживчих цін. Постійний занепад сіл посилив обласні диспропорції: у серце Росії частину нечорноземної смуги, зруйнованої війною, залишилося спустошеним. Багато місцях села обезлюдели.

Как вже у радянської історії, економічні, політичні та соціальні чинники кризи збіглися з поганими погодними умовами і викликали у 1963 р. величезні труднощі. Засуха мала руйнівні наслідки, оскільки почалося тоді, коли рівновагу сільського господарства висіло на волосинці. На цілинних землях ерозія досягла масштабів екологічній катастрофі, як і 30-ті рр. в Оклахомі. Бурі піднімали з незахищеною землі куряву, скрывавшей сонце. Врожай в інших галузях був поганим. Виробництво впала рівня, близького до сталінським років. У той самий час уряд не зуміло нагромадити запасів, щоб довідатися з катастрофою. Понад рік у продажу в був борошна. Навіть продаж хліба була ограничена.

Настоящей нестачі продовольства після запровадження карткової системи вдалося уникнути лише завдяки масовим закупівлям збіжжя у Америці, оплаченим золотом. Вперше за історичні підвалини СРСР закуповував зерно там. Для Хрущова, який через кілька років доти зобов’язався наздогнати та перегнати США, це був велика ганьба, ніж поразка в кубинському кризу. Прекрасний врожай наступного не підняв його престижу. Сильні коливання сільськогосподарського виробництва були новим ознакою несприятливих структурних зрушень на селі. Наступні роки показали, що велике радянське сільському господарстві, яке 30 років приносили на поталу, не так просто було навести порядок.

Список литературы

Джузеппе Боффа «Історія Радянського Союзу», 2-ой тому, М, «Міжнародні відносини», 1990.

XX з'їзд КПРС"), і його історичні реальності, М, Видавництво політичної літератури, 1991.