Сміх

Сміх в уявленні народу не безвинні пустощі.

Втрата здатності сміятися — означати втратити важливу властивість душі. Згадаємо відому російську казку про царівну Несміяну. Зачарована злим чародієм, вон розучилася сміятися. Всі спроби розвеселити її були марні. На тему цієї казки В.М. Васнєцов написавши картину. Царівна Несміяна сидить на високому троні, заглиблена в сумні думи, не помічаючи навколишніх. Вона згубила щось цінне, але й не силах згадати що саме. За вікном сміється народ, навколо трону блазні й придворні. Ніхто не може розвеселити царівну. Хвилі сміху розбиваються про її трон. Певно немає нещастя гіршого, ніж бути «несміяною» .

Алі в кожній групі дитсадка, в кожному класі знайдеться дитина, Яка не усміхається, проте дивуватися насторожено, безрадісно. Є також категорія дітей, котрі зовсім не здатні серйозно сприймати довкілля. Такі гіпертеміки бачать у дзеркалі сміху й ті що винне викликати повагу, співчуття й милосердя.

Великий Гете вважав що ані в чому так і не проявляється характер людей, як у бо смердоті знаходять смішним. Вісь чому спостерігаючи, із чого й як дитина сміється, педагоги й батьки мимоволі проникають у її внутрішній світло. Чи замислювалися дорослі над тім, що сміх є показником інтелекту, моральності та психічного здоров’я дитини?

Поставимо собі прості запитання й серйозно задумаємося: Чи легко розсмішити дитину? Коли найчастіше викликає дитячий сміх? як виявляє дитина свій позитивний емоційний стан? як вон сміється? Адже дитячий сміх може бути радісний й сумний, добрий й гнівний, розумний й дурний, гордий й задушевний, поблажливий й заграваючий, презирливий й переляканий, зневажливий й підбадьорюючий, нахабний й боязкий, дружній й ворожий, іронічний й простосердечний, саркастичний й наївний, лагідний й грубий, багатознаючий, торжествуючий й виправдовуючий, безсоромний й сором’язливий. Можна ще збільшити цей перелік: веселощ, сумний, нервовий, істеричний, знущальний, фізіологічний й тваринний. Може бути навіть смутний сміх.

Філософія, психологія й педагогіка сміху розроблені ще недостатньо. Алі із тихий праць, котрі уже з’явилися, випливає, що в різні часи люди сміялися над різноманітними промовами. Це не змінювало головного — внутрішньої єдності сміху, Яка дає про собі знаті й в простих, й в складних його проявах. Наявність у промовах деякої «міри» лиха, Яка й збуджує в нас потребу, й головне, бажання сміятися над тім, що здалося нам смішним, виявляється на кожному кроці. Ця чудова особливість сміху — радощі, що супроводжують викриття лиха, — наштовхує на думку про ті, що парадокс ховається в самій гримасі сміху. Людина начебто сердитися (оскал) тих, із чого сміється.

Над чим люди, власне, сміються, що саме здається їм смішним? «Тут виявиться, що сміятися можна над людиною майже у всіх її проявах. Виняток складає область страждань, що помічено було б ще Арістотелем. Смішними можуть здаватися зовнішність людини, її обличчя, фігура, руки; комічними можуть здаватися її судження, в які вона проявляє шлюб розуму; особливу область насмішки становить характер людини, область її морального життя, її прагнення, її бажання й цілі. Смішною може видатись мова людини як маніфестація таких її якостей, котрі були непомітні, доки вона мовчала.

Постає запитання: коли дитина вперше сприймає смішне, в чому сутність й своєрідність дитячого сміху?

Здібність сміятися — одна з загадкових людських здібностей. З моменту, коли дитина починає сміятися, за Аристотелем, вон якби й стає людиною. З всіх живих істот лише людині властивий сміх. Усмішка — це аванс, який культура видає істоті, цілком ще приналежній Світу природи. Малюк, що усміхається, володіє тім, до чого сам він не прикладав ще ані найменшого зусилля, тому, коли усміхається він, ніякої відповідальності між почуттями й тім, що їхнього викликало, немає. Дитина усміхається, бо їй приємно бути сухою, ситою, слухати звертання близьких, розглядати іграшки. Іде годину, дитина сміється все частіше, вон отримує від нього задоволення, якого нічим іншим задовольнити не можна. Сміх малюка одноманітний, поки що в ньому розв’язується лише радість буття, тілесна радість, споріднено із захоплюючою грою цуценяти. Алі приходити, нарешті, годину для створення нового кроку. Непомітно для собі дитина робить Перші, поки що не рішучі й не повній мірі вдалі спроби сміятися над тім, що над собі ніякої радості. Спостерігаючи за дорослими, що сміються, дорослим сміхом над тім, що є не зрозумілим дитині, вон, підкоряючись заражаючись силі сміху, починає сміятись разом із ними. Сміх дитини формальний, поверхневий, він лише відображає розуміння того, що на самом деле не здається дитині ані смішним, ані зрозумілим. Поступово вон починає все частіше й частіше впізнавати, виділяти в особливий розряд тих випадки, котрі слід оцінювати «дорослим» сміхом: вдивіться в обличчя дитини, що сміється разом із дорослими над гуморескою й ві зрозумієте, про що іде мова.

Автор багатьох творів, що стосуються філософії сміху Л. В. Карасев пише про ті, як швидко й непомітно здійснюється переворот, стрибок від сміху радості до сміху, народженому відчуттям смішного: «вісь зовсім ще маленький хлопчик дивуватися, як на арені цирку спотикається й падає клоун. Всі навколо нього сміються, та він не сміється. Він ще не знає про ті, що ця ситуація є смішною: можливо, наслідуючи залі, що регоче, він й засміється, але й зробить це суто механічно. Однак, пройдо зовсім не багато годині на наступний раз, побачивши на арені людину, що впала, хлопчик якщо реготати й плескати в долоні. Він зробив відкриття — навчився бачити світло у дзеркалі сміху, яку якщо вірно слугувати йому все життя, і можливо, коли-небудь навіть стані двостороннім й навчить його сміятися над самим собою».

Додамо до сказаного: винне пройти ще немало години, аби дитина усвідомила, що падіння клоуна на сцені й падіння людини на сходах чи льоду не може викликати однакової реакції.

Є фахівці, котрі поділяють сміх на суб'єктивний й об'єктивний. Межу тут провести дуже складно. Алі якщо цей поділ вірна, то будь-який вид простого радісного дитячого радісного сміху може бути віднесений до сміху суб'єктивного. Це не означає, що для такого сміху немає об'єктивних причин. Ці заподій — часто лише наводь. І. Кант називає цей сміх «горою життєвих сил». Такий сміх витісняє негативні переживання, робить їхнього неможливими. Він гасити гнів, досаду, перемагає похмурість, піднімає життєвий тонус, пробуджує бажання жити й брати в житті участь.

Вісь діти купаються в річці, катаються на ковзанах, велосипеді, грають у рухливі ігри, катаються на гойдалці, радіють красивим промов, новорічній ялинці, краплям дощу, що впали ними. Така діяльність викликає позитивні емоції, котрі супроводжуються життєрадісним сміхом. Цей сміх не свідчить про наявність чи відсутність почуття гумору. Він є лише показником нормального психічного здоровий «я та емоційного благополуччя дитини.

Життєрадісний сміх є основою формування доброго, привітного відкритого характеру дитини. Вміння радіти сприяє веселій вдачі, доброго настрою. А це, як свідчать дослідження психологів, не лише робить дитину доброю, товариською, доброзичливою, але й і забезпечує успішне протікання психічних процесів (відчуття, сприймання, пам «яті, мислення, уяви, мови). Колі діти мають гарний настрій, то кажуть, що смердоті в гуморі й навпаки. Роздратовані, гнівні, заклопотані, ображені, — це ознака, що смердоті над гуморі.

Отже, радісний сміх, відчуття емоційного комфорту, щастя — це важлива умова формування здатності помічати смішне, правильно його оцінювати та використовувати у власній діяльності та спілкуванні із іншими.

Важливо вчити дітей доброго сміхові. Коли ж є психологічною основою такого сміху? У більшості випадків добрий сміх супроводжується почуттям душевному теплі. Дитина винна засвоїти, що кожна людина — й дорослий й малюк, може помилятися. Чинити необдумано, поспішливо. Над маленькими недоліками оточуючих можна посміятися, але й одночасно добрий сміх свідчить, що ми вибачаємо недоліки, засуджена людина, навіть викликає почуття любові й симпатії. Найкращим доказом доброго сміху є ставлення дітей до героїв гумористичних творів — Незнайки, Буратіно, Вінні-Пуха, Карлсона та ін.

Палкий прихильник й провідник дитячого гумору Грицько Бойко, як ніхто інший в поезії для дітей, із глибоким розумінням виховного значення сміху, вмів непросто розважити дитину, що теж потрібно, а виставляти на сміх людський найрізноманітніші вади характеру. Слухаючи про Вереду, недотепу Тимка, який викручував после купання кота, ледаря, роззяву, хвалька, базіку, діти проймаються здоровим сміхом. Гумор дитячих творів Р. Бойка м’який й зичливий, покликаний покепкувати і допомогти, а чи не принизити дитину. Сміх над героями творів Г. Бойка не лише розважає, до того ж заставляє дітей подумати: чи не схожий я на тихий, із кого сміюся.

В.О.Сухомлинський був переконаний: «Навчити дітей користуватися зброєю сміху — одна із найтонших й найскладніших промов у формуванні моральних поглядів, переконань, смаків». Характеризуючи дитячий колектив великий педагог-гуманіст зазначав: «Здатність правильно сміятися — показник морального здоров’я колективу й особистості».

Пояснення доброго сміху допомагає зрозуміти й визначити його протилежність — злий сміх, який зустрічається у дитячому віці нерідко, як й сміх добрий. При доброго сміхові маленькі недоліки тихий, кого ми люблять, лише відтіняють позитивні й привабливі їхнього сторони. При лютому сміхові недоліки інколи навіть надумані, уявні, перебільшуються, роздуваються, й тім самим дають підгрунтя злим, недобрим почуттям, недоброзичливості. Таким сміхом в більшості сміються люди, що не вірять ані в котрі благороднівчинки, бачать навколо лише фальшиве й лицемірне, мізантропи, котрі не розуміють, що за зовнішніми проявами хороших вчинків ховаються й справжні хороші внутрішніспонукання. Цим спонукам смердоті не вірять. Благородні люди, чи люди із підвищеною чутливістю, на їхнього погляд, — дурні чи сентиментальні ідеалісти, котрі заслуговують лише насмішки. На відміну від всіх інших видів сміху злий сміх ніяк не заговорили українською у «язаний із комізмом й не викликає співчуття. Таким сміхом часто сміються діти, які життя зробило жорстокими, черствими, невдоволеним собою та іншими. Неблагополуччя багатьох сімей, моральні травми, економічна скрута, соціальна несправедливість, відсутність духовних цінностей, зусилля іноземної низькопробної кінопродукції, безсилля виховних закладів протистояти негативному впливу середовища — вісь головні заподій лютого сміху. Цей сміх нікого ніколи не заражає, він — суб «єктивне надбання тихий, хто так сміється.

Психологічно злий сміх близький до сміху цинічного. Один й другий види сміху породжені злими й злісними почуттями. Алі сутність їхнього глибоко різна. Злий сміх заговорили українською у «язаний із надуманими недоліками людей, цинічний сміх викликається радістю із чужого нещастя .

Внаслідок неуважності чи невміння пристосовуватися до обставин, орієнтуватися в ситуації, а іноді й чистовипадково із людиною відбуваються маленькі нещастя, котрі у присутніх викликають сміх. Межа між маленькими нещастями, котрі можуть викликати сміх, й більшими нещастями, котрі сміху викликати уже не можуть, логічно не визначається. Чуже горі незалежно мале чи велике, чуже нещастя у черствої людини, не здатної зрозуміти того, що переживає інший, може викликати сміх, що має цинічний характер. Звичайний, насмішливий сміх теж має відтінок жорстокості. Алі це лише відтінок. Не так. Сміються діти із хворих й старих, котрі не можуть встати чи повільно ходять, сміються, коли сліпий наштовхується на ліхтарний стовп, коли хто-небудь боляче розбивається, коли людину косити біда, сміються над різкими проявами фізичного болю. Ця жорстокість серед дітей й підлітків досягає своїх між, коли людину навмисно заставляють страждати й потім сміються над нею.

Нажаль, спостереження свідчать, що уже із 5−6 річного віку у дітей з’являється інтерес до слухання сучасного сумнівного дитячого фольклору. як не забороняй жорстокі куплети чи анекдоти — смердоті всерівнь живуть у дитячих колективах. У такого роду лічильниках, загадки, частівках, страшилках, «садистських» куплетах, магічних «викликаннях» найчастіше міститься ті, що забороняється дорослими. Діти розповідають їхні в «тісному колі», не допускаючи дорослих. Старші дошкільники сміються із крокодилів, що палять цигарки, хлопчика із кулеметом, Танічки, котра втопилася через м’ячик, матним гномом, горобцем із пляшечкою соплів й «Вовочкою», що вживає нецензурні вислови.

Дорослі, аналізуючи деякі типи дитячої сумнівної творчости й чорний сміх можуть краще зрозуміти психологію дітей. Важливо усвідомити, що суворо заборонити такий «гумор» даремно. А вісь повернути дитячу творчість в інше русло, даючи свободу висловлювання, це може вихователів й батьків.

Інколи сміх свідчить лише про нетактовність й грубість дитини. Вісь дівчинка в новій шубці й чобітках підковзнулась й уже лежить в брудній весняній калюжі посеред двору. Навколо діти сміються, в очах радість, на обличчі задоволення, а душі порожньо й холодно. Чому так буває, чи все роблять дорослі, щоб не дати вкоренитися в юні серця зловтіха, цинізму й байдужості? Адже поведінка жорстоких дітей може завдати горі й шкоду тому, хто особливо сприйнятливий до насмішок й знущань.

Знавець дитячої психології доктор Добсон згадує: «Колі Мені було б приблизно 8 років, я постійно відвідував заняття в недільній школі. Одного разу у наше клас ввійшов хлопчик й сів за парту. Його звали Фред. Я до цого години пам «ятаю його обличчя. Алі що іще важливіше, я й тепер можу уявити, як виглядали його вуха. Вони були якісь викривлені й помітно відстовбурчені. Ці дивні вуха мене просто причарували, так як смердоті нагадували крила «джипа». Зовсім не подумавши про можливу реакцію Фреда, я звернув увагу своїх приятелів на його вуха. І усі миттєво вирішили, що прізвисько «джипові крила» якщо дуже вдалим. Здавалось, що й Фред вважав це забавним. Він навіть гиготав разом із усіма. Алі раптом він переставши сміятися. Фред підскочив зі стільця, обличчя його стало червоним, почервоніли навіть вуха. З плачем він кинувся геть з класу, пронісся коридором й вибіг з приміщення. Більше Фред не з’являвся в нашому класі. Пам’ятаю, як мене вразила неочікувана й настільки різка реакція Фреда. Розумієте, у мене навіть думи не виникало, що я можу його засмутити своїм невинним жартом. Не був зовсім нечуйною дитиною й часто вставав на захист потерпілої сторони, навіть коли був ще зовсім маленьким. Я ніколи не ставши бі зувмисне підтрунювати хлопчика на зразок Фреда. Такі були у мене переконання. Осмислюючи тієї епізод, я — не може не покласти відповідальність за межі не дорослих: на своїх батьків й учителів. Вони повинні були пояснити Мені, що переживає людина, над якою насміхаються, особливо, якщо мова іде про його фізичні недоліки чи зовнішні особливості».

Ш. О.Амонашвілі переконаний, що неможливо будувати справжню педагогіку, якщо не якщо дитячих витівок, не якщо пустунів. «Яка нудьга для педагога займатися із дітьми, що мають свідомість й поведінку премудрених життєвим досвідом дорослих. Я спершу підбурив бі таких дітей до витівок, до невгамовності, а потім бі приступивши до пошуків педагогіки особливості». Автора книжки «Здрастуйте, діти !» переконаний, що більшість педагогів схильні бачити в дитячих пустощах щось на зразок злочину, приймають їхні як порушення дисципліни. «З яким інтересом прочитавши бі я книжки про психологію пустунів й про пустощі, але й де смердоті !», — зазначає Ш. О.Амонашвілі. Сам він вважає, що пустуни, витівники — це в першу чергу життєрадісні, кмітливі, дотепні, комунікабельні діти. «Пустуни — діти із гумором, бачать смішне в самому серйозному, вміють заганяти беззалаберних в незвичних їм ситуації й люблять тішитися з них; смердоті дарують хороший настрій й сміх не лише самому собі, але й і іншим, хто відчуває гумор…». Амонашвілі робить висновок, що пустотливість — цінна якість дитини, лише треба управляти нею.

І справді, дорослих повинні насторожувати пустощі жарти дітей, котрі можуть перерости в хуліганство й агресивність. Важливо формувати у дітей культуру спілкування, прояву веселого настрою, жартів та розіграшів. Здатність управляти своєю поведінкою, прогнозувати наслідки веселощів — надзвичайно важлива якість, якої слід формувати у вихованців. Доречно аналізувати ситуації - «жарти». Наприклад :

— діти сміються, коли натягнуть мотузку чи дріт впоперек темної алеї, а потім сидять в кущах, очікуючи свою жертву. Жертва, зачіпившись ногою, лежить горілиць, потім сідає на грішну землю, потираючи забиті місця охаючи;

— хлопчаки вимащують крамницю фарбою. Тієї, хто сідає на крамницю не відразу помічає, в чому тут справа. А діти весь вечір сміються, уявляючи, як людина, прийшовши додому, виявить незмиваючу пляму на костюмі.

— Купаються дітлахи. Потім витаскують із води й зав’язують кому-небудь штани вузлом як найтугіше. Хоч ножицями ріж. Всі сміються над жертвою.

А якщо спробувати систематизувати різні види сміху? Відомий клоун М. Румянцев (Олівець), розглядаючи проблему сміху, зазначав: «уявимо собі для початку дерево сміху. Так сказати, творіння природи. Дерево зростанні. Кількість гілок із кожним днем збільшується, розширюється наш світогляд, комічне удосконалюється, як й мистецтво вцілому. Подивимося на крону нашого дерева. Один бік освітлена сонцем, інша — в тіні. Один бік — сміх добрий, тієї, що творити, інша — сміх злий, тієї, що руйнує. А корні дерева? Тисячі корінців, ніби-то відображення тієї ж крони, лише без листя. Для крони потрібне повітря, корінцям потрібна земля. У одному випадку комічне народжене самою природою, людини бачить смішну ситуацію в житті, в іншому — творити смішне, користуючись силою своєї фантазії, але й при цьому усе ж таки відштовхується від природи, черпаючи в ній лише тему».

Кажуть, що про обличчя незнайомої людини важко сказати щось, доки вона не засміється. Ні не проявляється людина це у усмішці, сміхові, що об'єднують в собі різноманітні душевні порухи. Дивлячись на людину, Яка сміється, ми бачимо крім її загального радісного вигляду ще і зовсім інше, — ті, що приховати не можна, що проступає крізь маску усмішки. Сміх говорити нам не лише про ті, як й над чим людина сміється, але й й про ті, как она здатна страждати й гніватися. У мить усмішки можна миттєво проникнути крізь усі перепони внутрішнього, несправжнього в людині, можна доторкнутися до самої її суті. як ж сміються наші діти? Вдивимося, вслухаємось й … усміхнемося.