Петро Перший Великий

Петро Перший Великий.

Петро Алексевич (Великий) (30.05.1672 — 28.01.1725) Цар і Імператор Всеросійський (27.04.1682 — 28.01.1725) Після смерті царя Федора Алексеевича[1] десятирічний царевич Петро по пропозиції патріарха Йоакима і з наполяганню Наришкін був провозглашён царем оминаючи брата царевича Иоанна[2], але з 22 травня цього року по вимозі бояр Милославськ він був затверджений Земським собором «Другим царем», а Іоанн — «Першим». 25 червня 1682 року царі Іоанн V і Петро I венчаличь на царство дивися кінець другої зноски. У зв’язку з молодістю царів правитильницей в такому разі стала їх старша сестра царівна Софія. До 1689 року Петро зі своїми матью Наталею Кирилівною жив у підмосковному селі Преображенском, приїжджаючи у Москві лише тимчасово офіційних церемоній. У преображенском царевич займався військовими іграми зі спеціально при цьому сформованими «потішними військами», що стали згодом ядром російської регулярного війська. У 1689 року на вимогу матері Петро одружився з дочки славетного боярина Євдокії Фёдоровне Лопухиной. 3] 9 року не прагне до єдиновладдю Софія усунули влади і криється у Новодівичий монстырь. До1694 року новий уряд Петра I очолювала мати Наталя Кирриловна. У 1696 року по смерті Іоанна V, Петро став единодержавным царем. Характерними рисами Петра були розум, воля, енергія, широта поглядів, целеустремлённость, допитливість і велика працездатність. Петро, не отримавши належного освіти, учився все життя. Разом про те Петро був запальний, жорсткий і особисто брав участь у тортури Інквізиції і стратах. Цар не рахувався з інтересами та власним життям окремої особистості, не зупинившись перед смертним вироком навіть власному синові Олексію. У 1697 року цар спорядив «Велике посольство» до Європи і саме приєднався щодо нього під назвою Петра Михайлова. У Пруссії цар навчався артилерійському справі і незабаром отримав атестат вогнепальної майстра. Вивчати кораблебудування Петро пішов у Ост-Индийскую верфь[4]. Під час перебування у Еворпе Петро оглядав фабрики, бібліотеки, студіював в универститетов. У 1698 року цар спішно повернулося на Росію, оскільки отримали звістку про новому змові Софії і повстанні стрільців. Вр час царювання Петро I провів великі реформи напрвленные на подолання відставання Росії від країн Європи. Через війну реформ державної машини місце Боярської думи зайняв Сенат, заснований в 1711 року для упрвления усіма справами у разі від'їзду государя. Колегії, ведавшие господарської життям Росії і близько організовані на шведському зразком замість складного й непроворотливого апарату наказів, підпорядковувалися Сенатові. Справи в колегіях вирішувалися большинстовом голосів. У 1721 року Петро затвердив Духовний регламент, повністю подчинивший церква державі. Патріаршество було упразденно, а управління церквою було засновано Святійший правительствуюший Синод. Важливе значення мала адміністративна реформа, розділила Росію 8 (та був на 10) губерній на чолі з губернаторами «щоб краще придивлятися про грошових зборах та інших справах». 16 травня 1703 року в одному з островів у гирлі Неви з розпорядження Петра I почали сроительство Петропавлівської фортеці. Фортеця стала початком нового міста, назвнного Петром на вшанування святого патрона СанктПетербургом. У 1712 року Петербург став столицею Російського государства. 5].

Преобразования Петра Преобразования Петра торкнулися всі сфери життя: Указ про єдиноспадкуванні закріпив дворянську власність на грішну землю, в Табелі про ранги було встановлено порядок чинопроизводства військових і громадянських служаших за знатності, а, по особистим заслугах і здібностям. Необхідний для активної зовнішньою і внутрішньою політики зростання держ. бюджету призвела до докорінну реформу всієї податкової системи — запровадження подушної податі, яка посилила фортечну заисимость селян від поміщиків. Подушна подати була важче тих повинностей, які відбували на користь пана кріпаки крестьяне. На погіршення свого становища народ відповів дедалі сильнішим опором: почастішали пагони кріпаків, розгроми панських маєтків, озброєні опору. Астраханське повстання 1705−1706 рр. І повстання під представництвом Булавіна були жорстоко придушені урядовими військами. Петро створив регулярну армію ифлот. Основою устрою збройних сил була рекрутская повинність, введённая в 1705 року, і обов’язкова військова служба дворян, одержували офіцерський чин по закінченні військової школи або служби рядовими. Організацію, озброєння, тактику, правничий та обов’язки всіх чинів визначали Військовий статут (1716 р.) Морський статут (1720г.) і Морський регламент (1722 р.), з розробки яких учавствовал і сам Петро. Разом з формуванням армій на Азовському і Балтійському морях будувався вренно-морской флот. З початком Північної війни будівництво Азовського флоту було приостановленно, а результаті невдалого Прутського походу Росія втратила й Азов з узбережжям. Будівництво флоту тривала на Балтійському море. В1708 року спустили на воду перший корабель, через 20 років Російський флот на балтійському море був потужним: 32 лінійних корабля, 16 фрегатів, 85 галер і багато різних малих суден. Глибокі реформи були проведени Петром у сфері культури та освіти: з’явилася світська література, було відкрито медико-хирургическая, інженерні і артилерійські школи, Морська академія. Для навчання і практичесого освоєння наук молодих росіян відправляли зарубіжних країн. Видавалися букварі, навчальні карти, навчальні посібники. Відкрився перший російський музей — Кунсткамера — з публічною бібліотекою і цей перший російський загальнодоступний театр. У 1700 року у Росії був введений новий календар з початком року 1января, а чи не 1 вересня і все летоисчислением від різдва Христового, а чи не від створення світу. Стала виходити перша російська газета — «Відомості». У 1724 року було заснована Питербургская Академія наук з гімназією і університетом. По розпорядженню Петра I було проведено експедиції А. Бековича-Черкасского в Середньої Азії, І. такого Євреїнова і Ф. Лукина — на Далекий Схід, Д. Мессершмидта — у Сибір, підготовлена експедиція У. Беринга[6], належить початок систематичного вивченню географії країни й картографированию. Необхідність виходу до Чёрному і Балтийскому морях визначили зовнішню політику Петра. Наприкінці XVII на століття вони були вжито два походу на турецьку фортеця Азов[7], які сприяли висновку Константинопольського перемир’я із Туреччиною. Росія вийшла берега Азовського моря. Проте головним внешнеполической проблемою давалися виходу Балтйскому морю. Петро звертався до Швеції з проханням продати що належали Росії землі в Фінської затоки але отримав відмову. Почалася Північна війна, що тривала більш 20 років. У 1712 — 1714 рр. Була завоёвана Фінляндія. Утвердившись на берегах Балтійського моря, Росія стала великою державою, в 1721 року було проголошено імперією, а Пётру присвоїли титул Імператора Всеросійського, Батька Батьківщини і Велкого. У російській історії Петро з права залишився Петром Великим. Здоров’я Імператора було підірвано важким і багатьма излишествами.

28 Січня 1725 року внаслідок запущеній хворобі Петро помер. Він похований у соборі Петропавлівської фортеці в Санкт-Петербурге.

Материалы взяті з Інтернету. ———————————- [1] Федір Олексійович (30.05.1682 — 27.04.1682) Цар (30.01.1676 — 27.04.1682) В1675 року Олексій Михайлович оголосив тато свого сина Федора Наследнком престолу. Рік тому, 30 січня 1676 року Федір олексійович став государем всієї Русі. 18 червня 1676 року його коронований в Успенському соборі Московського Кремля. Федір Олексійович був вихованцем знаменитого богослова, ученого та поета Сімеона Полоцького. Він знав Латинський, вільно саме сповідував і читав по Польски. Федір увлеался стихотворством й під руководсвом Сімеона Полоцького переклав на вірші псалми 132-й і 145-ї. Фёлор Олексійович за 6 років свого царювання було проявити соєю самостійності. Влада при ньому була зосереджена на його родичів по матері бояр Милославськ. У 1680 року цар Федір наблизив себе постельничьего Б. М. Язикова і стольника О. Т Лихачёва, Стали його радниками як у державних справах. У 1682 року на церковному соборі були засновані нові єпархії і вжиті заходи для боротьби з розколом. Найважливішим подією царствовании Федора Олексійовича стало знищення місництва в 1682 року, що було воззможность підвищення на службі невідь що знатним, але освіченим і підприємливим людям. Саме тоді було створено комісії з виробленні нової виборчої системи податей і «ратного справи». Федір Олексійович видав указ проти розкоші, у якому для кожного стану встановлювалася як одяг, а й число коней для виїзду. У последнии дні правління Фёдором Олексійовичем підготували проэкт про заснування у Москві Славяно-греко-латинской академії та духовної училища на 30 людина. Протягом років правління Федора Олексійовича тривала війну з Туреччиною й Кримським ханством за Правобережну Україну. Гетьман Правобережної України Д. Дорошенко, котра вела бої за Турок намагався опанувати Лівобережної Україною, але у 1676 року під тиском російсько-українській армії він капітулював і присягнув на верност Росії. В1681 року війну з Туреччиною закінчилася перемир’ям ув’язненим в Бахчисараї. Федір Олексійович помер 27 квітня 1682 року у віці 22 років, не зробивши розпорядження про престолонаследии. Він похований у Архангельському соборі Московського Кремля. [2][3] Цар Федір Олексійович не лишив заповіту від передачі престолу. Дітей в Федора Олексійовича був, і престол претендували два брат — Іоанн і Петро Алексеевичи. Іоанн Олексійович був п’ятим сином Олексія Михайловича та її першої дружини Марії Іллівни Милославській. Царевичу Івану виповнилося б на той час 16 років, а царевичеві Петру — 10, і з старшинству престол був би можливість перейти до Івану, проте бояри побоювалися, що слабке здоров’я Іоанна не дозволить йому управляти країною. Тому царем був провозглашён Петро. Прибічники царевича Іоанна — царівна Софія і родичі першої дружини Олексія Михайловича Милославськ протестували проти цього рішення. Щоб обурити спокій народу, вони заявили, що Іоанн предатыльски задушено прибічниками Нарышкиныных — родичів другий дружини Олексія Михайловича. Спалахнуло стрелецкое повстання, у результаті якого партія Наришкін було розгромлено і царем був провозглашён Іоанн Олексійович, а царівна Софія — правительницой держави при неповнолітнього Жанні. Боярська дума визнала це обрання про те, щоб із Іоанном Олексійовичем соцарствовал Петро Алексеевич.25 июня1682 року відбулися вінчання на царство царів Іоанна V і Петра I Алексеевичей. Для проведення обряду вінчання було виготовлено друга шапка Мономаха і подвійний трон. Наришкін були отсртанены Софією від державних справ України та цариця пані Наталя із сином Петром в улюбленому підмосковному селі царя Олексія — Преображенском. Іоанн V на ділі управління державою участі і «в постійним молитві і твердому посаді». Так настав час правління царівни Софії Олексіївни (1682 — 1689 рр.). Цар Іоанн було важко хворий, і помер 29 січня 1696 року. Він похований у Архангельському соборі Московського Кремля. [4] Євдокія Фёлоровна (Парасковія Ларіонівна) Лопухіна (1169 — 1731 рр.) — царица, дочь боярина Іларіона Лопухіна, перша дружина Петра I, повінчана з ним 27 січня 1689 року. Від цього шлюбу народилися три сини: двоє померли у дитинстві, а царевич Олексій, що у 1690 року, стратили в 1718 року. У 1698 року цариця Євдокія була пострижена в черниці Покровського монастиря в Суздале під назвою Олени. У 1718 її перевели з Суздаля в Ладожский Успенський монастир, а 1725 — в Шлиссельбургскую крепость ((677 км.). Після сходження російський престол свого онука Пктра II Євдокія Фёдоровна жило Вознесенському монастирі Московського Кремля і користувалася царськими почестями. Існують свідоцтва, що, переживши Петра II, Євдокія Фёдоровна відмовилася престолу, запропонованого їй членами Верховного дайного ради. Євдокія Фёдоровна померла Московському Новодівичому монастирі і було похована там-таки, в соборну церкву. [5] У Голландії Петро за півроку вивчив корабельну архітектуру і креслення планів. Теоретичний курс кораблебудування він пройшов у Англії. [6] Підстава Петербурга знаменувало собою вихід Росії до Балтийскому морю. 28 квітня 1703 року Петро на присутніх справив розвідку гирла Неви і островів дельти. Місцем на будівництво нової фортеці, названої Санкт-Питерс-Бурх, був обраний Заячий острів, Розташований у якнайширшому місці Неви і отделённый від сусіднього Берёзового (тепер Петроградського) острова глибокої протокой. План майбутньої фортеці був написаний самим Петром. А роботи з її будівництва почалися 16 травня 1703 року, керував ними А. Д. Меньшиков29 червня 1703 року у фортеці було закладено перша дерев’яна церква Петра і Павла. Пізніше фортеця стала нащываться Петропавлівської, а місто — Санкт-Питерс-Бурхом. 24−26 травня 1703 року в березі Неви для Петра біля фортеці був зрубано перший будинок Петербурга. А до осені 1703 року фортеця переважно була завершено, на Берёзовом було споруджено причали, біржа, торгові лави кандидатів і інші будівлі. Взимку 1703−1704 рр. На обмілини Фінської затоки біля острова Котлін за наказом Петра було споруджено форт Кроншлот — перше зміцнення Кронштадтської фортеці, яка приховувала основні підходи до Петербургу. У 1704 року лівому березі Неви заклали Головне Адміралтейство, а до 1706 року Адміралтейської фортеці, яка приховувала південні підходи до Петербурга, завершилося. Під зашитої цих укріплень почалося будівництво міста. [7] Берінг Виттус Іонассен (Берінг Іване Івановичу) (1681 — 1741 рр.) народився у Данії. У 1703 року він було прийнято російську службу підпоручиком і призначений на Балтійський флот. Берінг учавствовал у війні (1700 — 1721), командував різними кораблями. У 1732 року У. Берінг призначили Петром начальником 2-ї Камчатської експедиції, має метою досліджувати берега Далекого Сходу, і Північної Америки. У 1740 року експедиція заснувала на Камчатці Петропавлівський острог. Влітку 1741 року кораблі Берінга досягли берегів Аляски і відкрили частина Шумагинских і Алеутських островів. За кілька місяців Берінг тяжко захворів і помер на острові, у що його асудно зазнала катастрофа (тепер вв. Берінга). [8] Навесні 1695 року фортеця Азов, запирающая вхід в Чорне і Балтійське моря, була обложена з суші. Після дух невдалих штурмів (5 серпня і 25 вересня 1695 року) російські війська відступили. Навесні 1696 року у Воронежі побудували кораблі для Азовського флот. У травні 1696 року основні кораблі російських ((75 тис. чол.) під керівництвом О. С. Шеина, галерна флотилія на чолі з Петром і флот під керівництвом Ф. Я. Лефорта досягли Азову та блокували його з суші та з моря. 18 — 19 липня 1696 року гарнізон фортеці капітулював. В1700 із Туреччиною було укладено мирний договор.