Висновки. 
Преса української соціал-демократії та українське питання в Російській імперії на початку ХХ століття

1. Дослідження преси української соціал-демократії Російської імперії початку ХХ ст. та висвітлення українського питання в ній проходило в п’ять етапів. Перший розпочався відразу після появи преси і закінчився напередодні 1920;х рр. Другий охоплює 1920;ті і початок 1930_х рр. Третій — середину 1930;х — першу половину 1950;х рр. Четвертий — другу половину 1950;х — 1980;ті рр. П’ятий — початок 1990;х — триває до сьогодні.

2. На початку ХХ ст. соціал-демократи, розуміючи значення преси для розвитку національного руху, намагалися започаткувати низку україномовних періодичних видань. Для цього їм довелося протидіяти урядовій політиці царської Росії, яка навіть не визнавала української мови, вважаючи її діалектом російської.

3. Становлення української соціал-демократичної преси в Російській імперії на початку ХХ ст. проходило у п’ять етапів: 1. 1900;1901 рр. — робилися невдалі спроби розпочати друк партійної періодики як у Росії, так і за її кордоном; 2. Початок 1902 р. — літо 1905 р. (перший «закордонний» етап). — у Чернівцях та Львові видано нелегальні часописи РУП-УСДРП («Гасло», «Селянин», «Праця», «Добра новина») та «Спілки» («Правда», «Листок правды», «Известия украинского союза»); 3. Осінь 1905 р. — літо 1909 р. (перший «наддніпрянський» етап). — Робилися спроби створити мережу легальних партійних видань як на Наддніпрянщині, так і на інших територіях Російської імперії, де цензура була слабшою. Видавалися легальні друковані органи УСДРП («Вільна Україна», «Воля», «Боротьба», «Соціал-демократ», «Наша дума», «Слово») та сатиричний соціал-демократичний журнал «Шершень». Низка видань так і не побачили світ; 4. Листопад 1909 р. — листопад 1911 р. (другий «закордонний» етап). — видавництво соціал-демократичної преси перенесено до Львова. Видавалися нелегальні органи «Праця», «Робітник», «Наш голос»; 5. 1912;1914 рр. (другий «наддніпрянський» етап) — видавався журнал «Дзвін».

4. Загострення революційної ситуації в Російській імперії призвело до лібералізації цензурного режиму, що дало можливість легально видавати українську соціал-демократичну пресу. З’явилися видання «Вільна Україна», «Наша дума», «Слово», «Дзвін», в яких порушувалися питання вирішення всього комплексу політичних, соціально-економічних, культурно-освітніх та релігійних проблем українського народу в Російській імперії.

5. Серед часописів РУП найбільше уваги українському питанню приділялося на шпальтах «Доброї новини», «Гасла» та «Праці». Ставилися такі завдання, як розбудова національної освіти, культури, вказувалося на необхідність боротьби за національну автономію України у складі демократичної Росії. Лише у «Добрій новині», яку РУП видавала спільно з УСП, наголошувалося на першочерговості здобуття самостійності для українських земель, що входили до Російської імперії.

6. На шпальтах видань УСДС лише побіжно розглядалося українське питання в Російській імперії. Однак, використовуючи інші видання, спілчани активно пропагували ідею так званої «крайової» чи обласної автономії України, бачили її в складі майбутньої оновленої демократичної соціалістичної Росії з широкими «культурними» та самоврядними правами. Поставившись легковажно до небезпечних наднаціональних принципів партійного будівництва, партія частково втратила свої національні риси, її члени все більше піддавалися національному нігілізмові. В першу чергу це стосувалося мови.

7. Використовуючи пресу, члени УСДРП намагалися розвинути в українських трудящих національні почуття, бажання протистояти ідеям пролетарського інтернаціоналізму й класової боротьби, що репрезентувалися УСДС та РСДРП.

8. Пропагуючи в періодиці свої погляди на майбутнє вирішення національного питання, члени усіх українських соціал-демократичних партій змушені були постійно враховувати настрої мас, ще не розвинуту національну самоідентифікацію українців. Ідеологія, якої дотримувалися ці партії, орієнтувала на пріоритет інтернаціональних ідей, на компроміси між вирішенням класового та національного питань.

9. Преса українських соціал-демократів систематично звертала увагу на такий важливий елемент громадянських свобод, як свободу совісті та віросповідання. Проте потенційні можливості церкви не були належним чином оцінені жодною із партій. Релігія розглядалася як складова частина політики, іноді виявлялася навіть зневага до неї. Віра зі сторінок партійних видань проголошувалася приватною справою окремої особи. Хоча на шпальтах преси УСДРП подекуди й висловлювалася підтримка тим священнослужителям православної церкви, які підтримували запровадження української мови в церковнопарафіяльних школах й виголошували нею проповіді, проте підкреслювалося, що це не має відволікати «трудящі маси» від боротьби з клерикалізмом і представниками церковно-поміщицького землеволодіння. Такий підхід був тактичним прорахунком, бо відштовхував національно свідоме духівництво від участі у вирішенні українського питання. Однією з причин того, що православна церква в Україні не стала об'єднавчим фактором національно-визвольного руху (як, наприклад, у слов’янських народів Балканського півострова у другій половині ХІХ ст.) було те, що підтримуючи національний рух, священнослужителі опинялися між двох вогнів: з одного боку, переслідування та утиски церковного керівництва і колег по сутані, а, з іншого, — шквал критики майже всього спектра українських політичних партій (особливо соціал-демократичного спрямування), що не давав можливості віднайти себе у цьому русі.

10. Намагаючись реалізувати ідею М. Драгоманова, яка полягала у тому, що реформація Православної церкви в Україні могла б стати майбутнім напрямком розвитку української ідеї, нейтралізувавши канали зовнішнього духовного контролю над українцями та створивши нові форми суспільного руху, які дозволяли б ставити нові, більш сміливі національно-культурні та політичні завдання перед українцями, українські есдеки відстоювали не стільки ідею автокефалії для Православної церкви в Україні, скільки намагалися докорінно реформувати її.

11. В редакціях соціал-демократичних видань зароджувалася співпраця між українськими соціал-демократами Російської та Австро-Угорської імперій. Це стало важливим кроком до інтеграції вітчизняного соціал-демократичного руху у цілісне явище по лінії Захід-Схід. Причому впливи були взаємними.

12. Поява української соціал-демократичної періодики, питома вага якої серед усієї національної преси була досить істотною, суттєво вплинула на розвиток українського руху в Російській імперії на початку ХХ ст. Завдяки їй останній зміг звільнитися від вузьких рамок етнографічного культурництва і розвинутися у політичну стадію. З іншого боку, політична одноосібність та нетерпимість до плюралізму, які певною мірою пропагувала соціал-демократична преса, заважала українцям об'єднатися в єдину національно-політичну течію для боротьби за незалежну національну державу.

13. Початок Першої світової війни, і як наслідок — закриття царською владою цілого ряду україномовних видань та фактичне відновлення з січня 1915 р. дії указу 1876 р., катастрофічно вплинули на долю української соціал-демократичної періодики.

14. Українська соціал-демократична преса була неодмінним атрибутом культурно-просвітницького й державотворчого життя нації, позитивно впливаючи на політичний і культурний рівень українського населення імперії. Завдяки їй суттєво розширилися функції української мови.