Анрі Матіс

Анрі Матіс (Henri Matisse) (1869−1954)видатний французький художник. Народився 31 грудня 1869 у Ле-Като на півночі Франції. У 1892 приїхав у Париж, де учився в Академії Жюлиана, а пізніше в Гюстава Моро.

У 1893 р. учень адвоката Анрі Матіс прийшов у паризьку «Ecole des Beaux Arts» із наміром присвятити собі живопису. Він року відповідав необхідним стандартам Школи. Так це й зрозуміло — Перші серйозні картини Анрі почав писати лише в 1890 р. (тобто трьома роками раніше), доти ж Матіс перебував под очевидним впливом імпресіоністів. Його вважали «недотепним наслідувачем» останніх, оскільки молодому живописцеві не вистачало навіть імпресіоністської уваги детально, що проступають як бі крізь завісу відчуття. Однак Гюставу Моро, відомому художнику й члену журі Школи Образотворчих Мистецтв стало школа юнака й запропонував йому займатися в Школі неофіційно. Коли Матіс й зробив. Згодом він згадував Моро із любов «ю й відданістю, як дійсного Вчителя. Адже саме Гюстав визначив головний принцип усієї наступної творчости Матіса, сказавши якось у 1895 р.: «Вам належить спростити живопис». Слова ці виявилися пророчими.

Наприкінці ХІХ ст. французька публіка уже змирилась із імпресіонізмом. Відбушевали пристрасті по Моне, Сислею, Пісарро, Едуару Мане, Берті Морізо, Ренуара. Навіть сам консервативні критики прийняли цей плин, як даність. Починаючі художники, зрозуміло, в усьому прагнули наслідувати недавніх «бунтарів» — отже, копіювали й їхню манеру аркуша. З 1890 по 1902 р. він щорічно створював кілька картин, близьких за духом імпресіоністам. Такі натюрморти «Пляшка шидама» (1896), «Десерт» (1897), «Фрукти й кавник» (1898), «Посуд й фрукти» (1901). Через багато років сам художник мовивши, що перебував у тих рокта под впливом живопису Сезанна, а потім й особистого знайомства із Великим Майстром. Утім, натюрморти й пейзажі раннього Матіса являють собою, скоріше, якісь загальні варіації на задану тему «імпресіонізм у живописі» — інакше кажучи, він немов копіює по-своєму всіх відомих в тієї годину художників-імпресіоністів, запозичаючи й зводячи воєдино характерні риси їхньої творчости. Результат був наступним: ім «я Матіса знали, але й вузькому колі адептів живопису.

До початку століття Анрі виповнився 31 рік (рід. у 1869). З 1902 по 1904 р. він переживає своєрідний «період підготовки». «Булонський ліс» й «Люксембурзький сад» (1902) (мал.1) — якась ланка між живописом Матиіса-імпресіоніста й Матіса-фовіста.

Рис. 1 «Люксембурзький сад «.

Художник починає пошук оголених колірних сполучень, гру колірними плямами, грубими й розмитими, але й одночасно насиченими й яскравими, зовсім іншими, ніж в імпресіоністів. Саме ця брутальність й насиченість викликають пізніше в критика Л. Вокселя порівняння із «дикістю». Крім того, у 1904 р. Матіс зближається із відомим пуантилістом Сіньяком, частково переймаючи його манеру писати. Однак на відміну від «точкових» множинних ударів пензлем Сіньяка, Анрі Матіс працює, використовуючи ясно помітні, могутні, як бі недотепні, але й мазки, що іскряться життям, (виникає ще один термін, зв «язаний із ім «ям Матіса, — «дивізіонізм» (від латів. «division» -«поділ»)). Свої творчі знахідки, зроблені протягом 1902;04 р., художник й називав «підготовкою». — Він й кілька його товаришів готувалися здивувати публіку новим явищем у живописі - «фовізмом».

У наступному, 1905 р., у Парижі відбувся Осінній салон. На ньому виставили свої в витвори художники, котрі основним принципом кольору обрали «розкріпачення,». «Колір діє тім сильніше, чим він простіше», — писавши пізніше Матіс у «Замітках живописця» (1908). Потрапивши на виставку, критик Воксель був так вражений побаченим, що охарактеризував новий живопис глузливим словом «дика» (фр. «fauve»). Відразу характеристика Вокселя був підхоплена пресою: із «явився термін «фовізм». У історії мистецтв й раніше, й после 1905 р. бувало неодноразово, що випадковими, викликаними негативними емоціями епітет, звернений до якого-небудь напрямі, плинові, закріплювався його у якості серйозного наукового терміна. «Фовізм» — типовий тому приклад. Представники Осіннього салону, бажаючи протиставити собі публіці й критиці, прийняли прізвисько «фовістів», «дикунів». У своїх добутках смердоті постаралися максимально виразити колір, насолоджувалися «божевіллям», «буйством» кольору. Маркові й Дерен, Руо, Ван Донген й Вламінк на кілька років захоплюються цією грою. Главою свого гуртка смердоті відразу ж обирають Матіса.

Коли ж Матіс? Неймовірно, але й факт: як такими «фовістськими» добутками художника можна вважати лише три-чотири картини (найбільш відома із них — «Дама на терасі», (1905). За період офіційного існування фовізма (із 1905 по1907 відповідно) Матіс не створив чи значних, що запам «ятовуються картин, якими багато його творчість наступного років. як це часто бувало в західноєвропейському мистецтві XIX-XX ст., фовізм виявився черговою грою. І якби Матіс не підняв «із гордістю» прапір фовізму восени 1905 р., хто знає, — котра частка був б уготована цьому плину? Можливо — десяток статей у щоденних паризьких газетах за 1905 р., не більш…

У 1906 р. Анрі відправляється на схід — до Алжира. Він відразу ж захоплюється східними мотивами, без кінця малюючи арабські візерунки на одягах й посуді, портрети алжирців й марокканців, куточки пустелі. «Статуетка й вази на східному килимі» (1908), «Фрукти й бронза» (1910) й ін. картини — тому свідчення.

Алі для всієї Європи Матіс — ще глава фовістів. І як до фовісту, звертається до художника російський колекціонер С.И.Щукиі, замовляючи панно «Танець» й «Музіка» (1910;1911), що здобули Матісу славу «відомого живописця XX століття», поставивши поряд із іншими геніями.

Звертання до оголеної фігури відбувається в митця у 1908 р. Він пише досить відому картину «Гра в кулі», де закладені принципи зображення людських тіл, характерні й для «Танцю"(рис.2), й для «Музики» (рис.3).

Рис. 2 Танець.

«Німфа й сатир» — картина 1909 р. — лише підтверджує прагнення зрозуміти людську фігуру, передати відчуття не було за допомогою розмитих фарб й світлотіні, а вигадливим нахилом, польотом, устремлінням чітко намальованого людського тіла в просторі, секундною зупинкою в ньому. Нємов запам «ятовуючи окремий кадр

Рис. 3 Музика.

величезного кольорового фільму, трудитися художник. Він змушує мить зупинитися. Застигають гравці в кулі, що печуть й грають музиканти (звичайні люди?), сатир й німфа, що скорилася силі свого переслідувача. Дивлячись на ці картини, розумієш: Матіс — дійсно великого художника. Його величина в простоті і одночасно запаморочливої складності. «Проста складність» — мабуть, так можна двома словами виразити суть творчого методу художника.

З 1911 р. Матіс багато подорожує. Відвідує Іспанію, Росію, Марокко; через кілька років виявиться на Таїті й добереться до Америки. Виставляється дуже часто — у Берліні, Нью-Йорку, Ніцці (1914;1919), Санкт-Петербурзі, Парижі, Мадриді. Усе понад пише східних пейзажів й портретів — «Арабська Кав «ярня», «Вигляд із вікна», «Портрет дружини художника» (рис. 4).

Його добутку відрізняє колишнє прагнення до чистого кольору. Він діє под дією якогось «інстинкту» (у 1934 р., у листі А. Г. Ромму, Анрі Матіс подчеркивает, підсумовуючи власні подивися на живопис: «Необхідно дати слово інстинктові. Колі справа досягати передачі квітів, я кличу того інстинкт, що рухає рукою»). Матіс ставши знаменитим. У 1930;40 р., не зупиняючи на досягнутому, він знову й знову пробує сили в скульптурі («Генрієтта III», «Венера в раковині»: «жінка, ЩоКоштує,» й т.д.) й графіку. Ілюструє книжки — збірник віршів Малларме (1932), «Улісс» Джойса (1935), вірша Ронсара (1942), «Пасифаю» Монтерлана (1944), бодлеровские «Квіти зла» (1944). Портрет Бодлера роботи Матіса (поряд із фотографією Надара) стає майже класичним зображенням поета. У з статтею «як я робив свої книжки» Матіс напише:

«Я провівши лінії таким чином, щоб біла сторінка привертала увагу читача не менше, ніж самий текст.» ;

Створювалася унікальна техніка малюнка, із Першого ж погляду відмінна від техніки всіх інших художників. На цій техніці - «декількома тонкими лініями передати головне» — побудований принцип портрета в Матіса.

Рис. 4 «Потре дружини художника».

Він зображує особу (голову), проводячи на білому листі чорні лінії, між якими — порожнеча. Так написань портрет Бодлера й кілька портретів Лідії Делекторской (секретаря й друга художника).

У 1943;44 р. Матіс трудитися над книгою «Джаз», використовуючи нову техніку — «декупажа». Він вирізує визначені кольорові малюнки, потім зіставляє них, підписуючи композицію, що вийшла. Це було б схоже на своєрідну аплікацію. І тут геніальний Матіс знову грав — цого разу в дитячу простоту й наївність. Він немов із «являється перед читачем-глядачем дитиною, якій дали ножиці, кольоровий папір, й клей, й який раптом почав діяти. Однак й в «Джазі» геній видає автора — йому то й не удалося сховатися за вигаданим чином граючої дитини…

У 1948 р. Матіс узявся за створення вітражів, розписів по кераміці й картин для капелі у Вансе. Він проробив над проектом аж до 1951 р., коли відбулося освячення капелі. У тому ж році було б здійснене величезне турне його добутків по Америці. Незважаючи на похилі рокта, художник завзято малює. Приймає різні пропозиції, що стосуються творчости. І в старості Матіс залишається працьовитим уважним живописцем, яким він прийшов в Школу Образотворчих Мистецтв у 1893 році. Старість не могла перемогти його генія.

Помер Анрі Матіс 3 листопаду 1954 р. у Ніцці, своєю творчістю довівши XX століттю: мистецтво лише тоді має декларація про гру, коли гравець геніальний.

" Золоті рибки «1911р. Музей ім.А.С.Пушкіна.

" Оголена спина «1918р.