Самоуправление у Росії

Самоуправление в России

Кузьмин А. Р.

В листі до Марксу від 23.05.1851 р. Енгельс, оцінюючи прогресивну роль Росії з відношення до Сходу і протиставляючи її «шляхтерски-сонной «Польщі звернув увагу до унікальну здатність російських асимілювати інші народи. Причин цього явища Енгельс не шукав, але факт відзначений правильно, і він дуже важливий розуміння кардинальних чорт російського національної вдачі, у зв’язку з із якими і інший багаторазово помічений факт: росіяни й взагалі це з Росії відчувають у країнах незрозумілу місцевих жителів ностальгію по покинутій Батьківщині.

Энгельс недооцінив висловлене незадовго доти спостереження Бакуніна: слов’янська громада трималася принципу рівності та управління у ній вишиковувалося знизу вгору. У германців переважав ієрархічний принцип, а держава вишиковувалося сходами підпорядкування згори донизу. До «німецьким монархиям Бакунин, крім Пруссії і Австро-Угорщини, відносив і російський самодержавство, цілком далеке основному народів.

Отмеченное протистояння Землі та Власті — одне з найхарактерніших особливостей Росії, і її знаходить достатньо просто пояснити за умов складання давньоруської державності, й народності. У нашій соціології звертали увагу до різні типи громад — кровнородственную і територіальну. Але зазвичай їх розглядали як етапи руху від родового суспільства до народності. Ці громади здавна співіснують й дуже чи інакше протиборствують. Територіальні виникають у осілих землеробських племен, кровнородственные — у кочівників.

В Європі з бронзової доби жили та протиборствували різні типи громад. Багато племена зникнуть у боротьбі панування, год тому числі друг з одним в рамках єдиного племені, інші порабощались завойовниками і втрачали свою культури і мову. До епосі становлення сучасних європейських держав і народів територіальна громада зберігалася тільки в слов’ян, тоді як в інших народів взяв гору ієрархічний принцип підпорядкування згори донизу.

Территориальная громада зазвичай відкриття прийому вихідцями з інших народів в становищі вільних і рівних. Кровнородственная — не допускала рівності і усередині сім'ї, а це з інших пологів могли потрапити до неї ролі неповноправних. Саме відкритість слов’янської громади викликає складне становище щодо особливостей слов’янського антропологічного типу, а етнічне самосвідомість спочатку ослаблене і натомість племен з кровнородственной громадою. Зате соціальний ідеал — рівність і колективізм — надійно тримається уже багато століть.

В середині I-го тисячоліття нашої ери слов’яни заселили великі простору Європи, зокрема східну значна її частина до Кавказу. На всієї території зберігалися і племена з іншими формами гуртожитки. Особливого значення для наступної історії Русі мала форма організації племені (роду) «Русь », дав назва нової народності та державності.

Вопрос про етнічної природі «Русі «досі не вирішене, а політичні пристрасті його постійно не намагаються прояснити. Які Дійшли «російські «імена знаходять аналоги й почасти пояснення именослове иллиро-венетских, кельтських, фризских племен, історія яких залишається нез’ясованої. Як і більшість інші племена з кровнородственной громадою, руси (руги) у перших століттях нашої ери виявилися розкиданими з різних областям Європи (у Прибалтиці, Подунав'ї, Карпатах, на Дніпрі, в Приазов'ї тощо.). Їх контакти з слов’янами стають постійними з епохи Великого переселення (IV-VI ст.), причому й у Центральній і Східної Європи, й у Прибалтиці. Історичні долі здебільшого об'єднали русів зі слов’янами проти спільних ворогів (зокрема, германців). Але і вважаючи себе «аристократичним слов’янським родом «вони довго зберігали свої форми гуртожитки. Це рельєфно показав літописець кінця XX ст., зіставляючи звичаї полян (Русі) та інших слов’янських племен.

Однотипные громади може істотно різнитися між собою масштабами територій, підлеглих загальному управлінню. У VI-IX ст. біля Східної Європи складаються великі этнополитические освіти мають загальне управління. Найчастіше і називаються вони за займаній території (древляни, дреговичі, бужане чи волиняни) Управління у яких вишиковувалося знизу вгору, шляхом делегування, причому розміри утворень явно перевищували лише господарські потреби. (Останні задовольнялися вже в волосному рівні: розподіл земель і угідь між громадами). Право участі у справах мали господарі будинків, які вибирали старійшин (десяцьких, полусотских, соцьких, тысяцких, на певний строк. Найважливіші справи вирішувалися зборах — віче різного рівня, що відбувалися певному, досить суворому порядку.

Снизу догори держава, проте, був добудоване: внутрішніх потреб для цього було, як змагання із зовнішнього загрозою неминуче піднімала роль ієрархічного принципу. Тому така легко слов’янські племена визнали верховенство «Русі «, возглавившей велике державна освіта Східної Європи.

Русы, як і це випливає з описи у літописі звичаїв полян і з договорів Русі з греками, зберігали кровнородственную громаду, і з переходом на слов’янську мова вони неминуче засвоювали та ще якісь елементи слов’янської культури. У IX-X ст. «рід російський «загалом претендує на привілейоване становище, одержуючи данина зі слов’янських, балтських і угро-финских племен і звільняючись від будь-яких обкладань на користь, що тепер б сказали, виконавчої влади ». Але ієрархія всередині «роду російського «поки що виражена слабко (значно слабше, ніж у сучасних епосі західноєвропейських суспільствах). Перші князі — це ватажки дружин «джентльменів удачі «. (Спадковий принцип утвердився лише ХІ ст.) У далекі походи запрошувалися і волонтери з деяких інших племен. Повертаючись, вони вносили у життя громади розкладницьке початок. Але він торкнулося все-таки лише шару «виборних ». На результаті власні князі слов’янських племен поступово (протягом двох століть) було замінено нащадками перших «російських «князів.

В домонгольский період слов’янський «світ «втратив можливість обирати з своєї Середовища найвищих органів влади. Але й «Рюриковичі «, які розмістилися з різних землям, не втручалися у внутрішнє життя громад, тому у яких зберігатимуться традиційні порядки. Особливе в структурі складывающегося держави обіймав місто. У домонгольский період на Русі налічувалося до $ 1,5 тис. укріплених поселень, третина яких були містами й у соціально-економічному сенсі. Але різні шляху вели до виникнення міст, і розрізнялося їх внутрішньо пристрій. Зазвичай розрізняють три типу міст: племінні центри, торгово-ремесленные поселення, князівські города-земли. У кінцевому підсумку, фортеця ставала торгово-ремесленным центром округи, а торгово-ремесленное поселення обростало фортечними стінами, на традиціях управління позначалося походження міста. Суперництво р. Володимира Смалинюка й р. Ростова в XII-XIII століттях — те й боротьба двох типів міської самоорганізації.

Север Русі у цілому і північно-західні її міста дають найбільший матеріал для з’ясування характеру місцевого самоврядування, оскільки де вони піддавалися тотальному татарському розкрадання і знищенню. (Невипадково, як і билини київського циклу збереглися здебільшого півночі.) Але треба враховуватиме й певну їх специфіку. Не племінні міста, як такі. Більшість їх засновані переселенцями — «варягами «— вихідцями з південного берега Балтики, де у VI-IX ст. слов’яни асимілювали місцеві племена («північних іллірійців »), але увібрали певні риси колишньої культури. У IX-X ст. міста південного берега Балтики були щонайбільшими ремісничими і торговими центрами Європи, які вели широку торгівлю, зокрема, по Волжско-Балтийскому шляху з Сходом через булгар на Волзі. Німецький тиск на землі балтійських слов’ян, що з кінця VIII в. підштовхувала балтійських слов’ян переселятся Схід, і багато міст північного заходу Русі виникають і такі. Вони складається та ж система самоврядування, яка вирізняла міста на південному березі Балтики, де волосся зберегло велику самостійність стосовно княжої влади.

Но водночас міста переселенців привносять на північний захід та організаційні принципи своєрідною корпоративної ієрархії. «Місто «(Новгород) і «передмістя «(Псков та інших.) — дві ланки ієрархічної драбини. Під час перебування чергу стосовно селу місто постає як б колективним феодалом. У самому місті помітно протистоять «менші «і «великі «, а на вищих посадах які завжди виявляються найдостойніші.

В цілому, в домонгольский період протистоянні Землі та Власті перша має певний перевага, хоч і всередині її дедалі більше нерівність створює певну соціальну напруженість. Літописці й автор «Слова про полку Ігоревім «із жалем обговорюють усобиці, викликані наростанням корисливих устремлінь саме у вищих сферах. А страшне руйнування татаро-монголами в 1237—1240 рр. І наступне пограбування Русі бралося, як Господнє покарання за нездатність діяти відповідно і спільно.

" Євразійський симбіоз ", привлекавший за навколонауковими шарлатанами деяких далекі від історії політиків — насправді найстрашніші століття вітчизняної історії. Десятки народів знищили «під корінь ». Міст на Русі наприкінці XVII в. було значно менше, ніж у переддень татаро-монгольської нашестя й аж загальна кількість населення до кінця XVII в. не досягла предмонгольского рівня. Цілі області повністю спустошені. Київ, який налічував щонайменше 50 тис. жителів, був практично стертий з обличчя землі. Населення Подніпров'я було частиною знищено, частиною викрадено в рабство і на невольничі ринки. А зайшле сюди пізніше нове населення мало через відкликання попереднім, тому було порушено і форми.

Положение північної Русі була більш сприятливим тому, що лісу й до болота представляли певний захист від татарської кінноти. Але різкий спад позначився злодій всі сфери життєдіяльності. Уцілілим втікачам треба було починати практично від початку.

И тим щонайменше скрізь, де однак накопичується значну кількість утікачів із розорених областей, відновлюється традиційна система управління. На півночі, в віддаленні татар, і південь від власних князів і феодалів, общинне самоврядування слов’янського типу отримає саме широке поширення та доживе перед нашим століття.

Несколько поколінь змінилося, як на Русі почали долати почуття безнадійності. І відродження духу почалося через зміцнення селянської громаді. На хвилі у його руслі і його понад сотню монастирів общежитского типу. Земля породжує істинних подвижників, до яких можна вважати і видатного державного діяча XIV в. митрополита Алексія — однієї з небагатьох митрополитів російського походження. З огляду на усобиць у «Золотий Орді, де протягом двох десятиліття знищили все чингизиды (лише їм було запропоновано займати ханський стіл), причому зазвичай діти вбивали батька, та був й одне одного, Русь являє собою світ зростаючій духовності та відчуття обов’язку перед загальними інтересами. Але потреба у концентрації сил неминуче призводить до зіткнення княжої влади й місцевого самоврядування. У самій Москві він був сутнісно знищено незадовго до Куликовської битви. А наслідки позначилися два роки після великої перемоги: в 1382 р. у Москві немає управлінської структури, здатної організувати оборону від навали Тохтамиша. Потрібно ще століття, щоб остаточно скинути татарське ярмо.

Единое держава, сформовані до кінця XV в., будувалося багато в чому інших засадах, ніж у пору Дмитра Донського. Общинна самоврядування дедалі більше відсувається на нижчий рівень, обмежуючись селянським світом і міським посадом. Світ вирішує лише свої власні питання, у його рамках зберігаються ті форми демократії, хто був характерні і ранньої слов’янської громади. Це правда званий «земський «рівень. Другий ярус управління і самоврядування — «губної «— передбачає теж виборну систему. Але виборність тут багато в чому умовна (не кожного вибрати) й у кінцевому підсумку передбачає зміцнення становища дворянського стану як головною опори центральної влади на місцях. Саме зміцнення цього самоврядування поведе швидкого наступові кріпосницьких відносин. Представниками Центру на місцях були спочатку «кормленщики », а пізніше воєводи. Центральна влада спрямовувала своїх представників на місця, зобов’язуючи населення їх утримувати. Місцеве населення користі у тому перебування не бачила і сприймало це як неминуче лихо (благоустрій міст різко впала після заміни місцевого самоврядування воєводським).

Попытки балансувати взаємодія всіх рівнів управління робилися у середині XVI в. (реформи Адашева і Сильвестра), і навіть після часів Смути початку XVII в. з середини XVI в. в практику і скликання Земських соборів, на осуд — точніше, твердження — яких виносилися ті чи інші важливі питання, Зазвичай Москва встановлювала, скільки делегатів має подати той чи іншого місто. «Третє стан «приглашалось у випадках, коли йшлося і про фінансове забезпечення якихось військових заходів. Однак у важкі роки Смутних часів, коли верхи своєї корисливої та безталанної політикою розвалили країну й які самі спровокували іноземну інтервенцію, Земля і Земські собори зіграли велику конструктивну роль, зібравши та зміцнивши зруйноване держава.

Представление тенденції і громадських організацій настроях дає «Вирок «від 30 червня 1611 р., ухвалений незадовго до загибелі Прокопія Ляпунова і розпаду першого ополчення.

Земский собор 1613 р. Був найбільш представницьким і правомочним. Нею були присутні делегати від черносошного селянства, й козацтва. Досить широко обговорювалося питання межі царської влади. (Вперше він поставили в Судебнике 1550 р.). Протягом кількох років Земські собори обговорювали все найважливіші питання. Але ініціатива їх скликання залишалася за правлячими колами і, зміцнившись, самодержавство перестало до них звертатися.

На протязі XVII в. сильні були настрої користь розширення прав самоврядування громад і корпорацій. Але всі помітнішою виявляється відрив «верхів «від «низів «своєї країни. Показово, що коли 80-ті рр. XVII в. cоставлялся зведений родословец головних княжих і дворянських пологів («Оксамитова книга »), попри скасування місництва, більш всього стимулировавшего фальсифікації родоводів, більшість, хто міг звести себе на Рюриковичам чи Гедиминовичам, писалися «выезжими «з татар, половців, печенігів — звідки завгодно, аби подалі своєї країни, заслуги перед якої не мали ніякої ціни. На цій хвилі станеться «германізація «верхів й має повний відрив їхнього капіталу від власного народу.

Именно в XVIII в. Росія перетворюється на жодну з німецьких монархій. При Ганні Іванівні (російської з народження) в гвардійський Измайловский полк російських не брали навіть у ролі рядових. Після Єлизавети Петрівни царі і з крові були німцями. За рахунок нещадної експлуатації російських селян виділялися кошти й кращі землі для німецьких колоністів. І нібито зросійщений Микола І відверто скаже про причинах переваги, що чиниться їм німцям: «Росіяни дворяни служать державі, а німецькі — нам » .

И таки за умов кріпосницького XVIII в. ідея самоврядування жила. Воно зберігалося околицях, в черносошных волостях, воно відроджується в козацькому колі, у далекій Сибіру. Навіть в фортечної селі, хоч і під наглядом поміщика або його управляючого селянський світ зберігає елементи колишнього самоврядування і мріє відновлення повному обсязі.

Что саме стосується внутрисословного самоврядування, особливо дворянського, вона всі більше корыстно-паразитарным, і це невипадково, що став саме середній рівень чиновництва стане найненависнішим населенню.

В XVIII в. теж були політичних діячів, усвідомлювали необхідність «звільнення «різних верств, зокрема селян, надання їм можливості свою справу, просто вільно трудитися. А зауваження однієї з іноземних резидентів викликає певну аналогію: «Росія вела війни завжди з часів Перта, але з війна виснажила держава, воно виснажене розкішшю, поганим управлінням міністрів, перекладом зарубіжних країн сум, нарешті, безглузда розбещеність, марнославство і суєтність розоряють держава ». В усіх резидентів актуальна думку: «Мета двору досягнуто, якщо Європі кажуть, що Росія багата » .

В цілому XVIII в. характерні феєрверки подвір'я і злидні 90% населення, забезпечує цей безперервний бенкет під час чуми. Надривний голос Радищева з’явився каменем, кинутим у вир. Кола завмерли в «бургах «і «гофах », «бунтівника «покарали, а упосліджені та ображені звідси жесті розпачу й не дізналися. Не «выезжим «пробитися нагору було надзвичайно складно, а залишитися «російським «нагорі практично неможливо. Потім стежили та найближчі радники царюючих осіб, і керовані ззовні масонські організації, щільно оточили все підступи до трону.

В XVIII в. рівень національної самосвідомості був незмірно нижче, ніж століттям раніше Пробудження його розпочнеться з Великої Вітчизняної війни 1812 р. Вже багато декабристи усвідомлюють чужий для Росії характер «німецької «монархії. У суперечці слов’янофілів і західників проясниться головний факт: «специфіка «і «відсталість «— не ідентичні поняття. Російська громада різко що відрізняє Росію від Західної Європи, — основа слов’янського світогляду і гуртожитки, що зберігає у собі величезні сили, якими підніметься Росія та які з’являться внеском російського народу, а загальнолюдське розвиток. Останнє уявлялося хіба що відповіддю на міркування німецьких філософів про «історичних «і «неісторичних «народи.

В Росії світоглядними питаннями займалася не наука, а література. І це випадково. Академія наук творилася у Росії у XVIII в. з тієї ж «выезжих «із різних німецьких князівств. У тому числі були справжні вчені, але рівних Татищеву і Ломоносову був. Тим більше що, перший, який пропонував марно витрачені гроші вжити на просвітництво власного народу, до Академії потрапляв, а Ломоносов було прийнято оскільки його визнавала Європа. Так і пізніше. Академія спочатку будувалася по масонському принципу: академіки обирають масі собі подібних. Тому національно орієнтованих у ньому майже був. А народ академиков-иностранцев не цікавив. І недаремно, що вони надуману і антинаукову «норманську теорію «за Ломоносовим спростовували історики, не відзначені академічних звань.

В реформах 1960;х років в XIX ст., особливо з селянської великій ролі зіграли саме слов’янофіли, краще за інших які представляли село і селянський світ. Адже це велика самостійна тема, обмежимося зазначенням чи, що саме слов’янофільські дослідження громади з’явилися перших кроків становлення «російського соціалізму ». Вони вплинули і Бакуніна, і Герцена, і Чернишевського, і пізніше народництво (хоча джерело далеко який завжди називався).

Буржуазные реформи роз'їдали традиційний общинний уклад, але з могли зруйнувати його повністю. Насильницьке руйнація громади на початку XX в. («Столипінську реформа ») — велика самостійна тема. Реальне ставлення до неї селянства виявилося в 1917 р. Можна сміливо сказати, що 17-ї рік і він викликаний цієї реформою. Розтрощивши з осені 1917 р. До весни 1918 р. все поміщицькі садиби, селян хуторян знову «загнали «в громаду. А 20-ті роки. виявляться роками її розквіту, та апологетів Столипіна і ганьбителям «переворотів «1917 року було враховувати, що у виборів у до Установчих зборів в російських губерніях, найголовніше промислових центрах перемогли більшовики (близько чверті всіх голосів), а селі есери (понад половина загальної кількості), виступаючи із гаслами «російського соціалізму ». Інакше кажучи, в поданні народу ідеї самоврядування і соціалізму зливалися.

К жалю, лідери численних партій, які утворилися перед й під час революції, як та нинішні «страшенно далекі «від народу. Боротьба за влада явно переважувала завдання відшукання найбільш доцільного, відповідного умовам країни й бажанням трудового народу шляху. До того ж політичні партії структурувалося на західний манер згори донизу, а «демократичний централізм », протягом якого боролися на II з'їзді РСДРП, і ні повністю реалізований. Космополітична частина більшовиків взагалі дивилася Росію лише як у плацдарм реалізації умоглядної «світову революцію ». Лідери есерів, яким за майновим становищем було б боротися саме за росіяни й Російські інтереси, практично без винятку виявилися членами масонських лож, центри яких містилися тому ж Заході. (Про цілковитій залежності від масонства «білого руху «писав Про. Платонов.).

70-летие «реального соціалізму «був «дорогий на вітер ». Хоча, важкої ціною, але СРСР став Другої світової державою з високим рівнем соціальної т захищеності. Ідеї соціалізму, хоча у перекрученою формі, але працювали. За час не політики, ні вчені не замислювалися всерйоз про простенької начебто статейки Леніна «Троє джерел і трьох основні частини марксизму ». Адже третій джерело — утопічний соціалізм — це самоврядування. Інакше кажучи, без самоврядування може бути і соціалізму, а діалектичний матеріалізм і політекономія цілком може обслуговувати і капітал, зокрема кримінальний. Ті ж сутнісно ідею розвивав Ленін й у останніх статтях, зокрема, у статті «Як повідомили нас реорганізувати Рабкрин «що була просто відкинута тодішнім Політбюро. А результат закономірний: відірвана від народу влада завжди збирає біля себе усе найгірше.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.