Итоги Кримської війни

Итоги Кримської війни.

Окончанию Кримської війни раділа як й уся Європа, а й Америка. На картинці святкування перемоги у Сан-Франциско! Такого зворушливого єдності Європейці не знали довго, та й згадали негаразд давно.

В лютому 1855 року вмирає імператор Микола І. Його спадкоємець Олександра Другого продовжує війну, саме за ньому відбувається здавання Севастополя. К кінцю 1855 року воєнних дій практично припиняються і на початку 1856 року полягає перемирие.

1 лютого 1856 р. У Відні досягається попередня домовленість щодо умов укладання мирний договір. Остаточна ратифікація мирний договір відбулася на Паризькому конгресі (28 февраля-30 березня). Договір підписали представники Росії із одного боку, Англії, Франції, Туреччини, Сардинії, і навіть брали участь у переговорах Австрії, але Пруссии-с другой.

Условия, продиктовані Росії, були важкими. Вона поступалася Туреччини південну частина Бессарабії і повертала їй Карс. Союзники, своєю чергою, повертали Росії Севастополь і інші завойовані міста. Росія відмовлялася від своєї вимоги про передачу православних поданих Османської імперії під окреме заступництво і погодилася з принципом суверенітету і цілісності Османської імперії. Молдова, Валахія і Сербія, залишалися під суверенітетом турецького султана, з них зізнавався колективний протекторат великих держав (ніж Вам не сили KFOR в Косово?). Плавання торгових суден Дунаєм ставало вільним, а Чорне море ставало нейтральним. же Росії та Туреччини заборонялося мати у Чорному море військовий флот і військово-морські бази. Росії, ще, заборонялося зміцнювати Аландські острова на Балтиці. Туреччина домоглася підтвердження заборони проходу через Босфор і Дарданелли у час військових кораблів всіх країн.

Парижский мирний договір послабив міжнародне впливу Росії у Європі у східних справах, призвів до ще більшого загострення з так званого Східного питання, сприяв подальшої експансії західних держав Близькому Востоке.

Главной відмінністю цієї війни було погане управління військами (обох сторін). Особливо слід відзначити байдужість урядів. Росія, що воювала з Англією, Францією, Туреччиною й Сардинією, разом втратила близько 256 тисяч людина, Франція — 100 тис. Британія — 22,7 тис. Туреччина 30 — тис. У цьому втрати на полі бою склали: з російським стороны-128 тисяч 700 людина, зі боку союзников-70 тисяч жителів (інші можна пояснити хворобами, в основному — холерою і кримськими морозами :-)). Самі солдати, попри жахливі умови, боролися виключно мужньо. Новими тенденціями цієї війни вважатимуться пробудження інтересу суспільства до стану армії. Особливо яскраво це у Великій Британії, де суспільство було буквально вражене репортажами військових кореспондентів з місця бойових дій в. Під враженням, цих репортажів організували перший добровольчий польовий госпіталь укомплектований сестрами милосердя.

Впоследствии, перемога союзників зіграла злий жарт з самими переможцями. Після Паризького договору уряд Франції на чолі з Наполеоном III стали проводити політику зміцнення лідируючої позиції Франції у Європі. Ця політика зустріла протистояння із боку Німеччини (з 1867 канцлером Північнонімецького союзу ставати Бісмарк). Цей конфлікт вибухнув Франко-Прусской війною 1870 року й значно послабив Францію. Франко-пруська війна практично звела нанівець російські умови Паризького мирний договір. Після 1870 року — Росія в в односторонньому порядку перестала дотримуватися пункти цього договори та розпочала слабким спробам створення Чорноморського флоту і відновлення свого ослаблого впливу Балканах.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали з сайту internet.