Ольга

Ольга

Наталья Пушкарьова.

Ольга (християнське ім'я — Олена) (прибл. 920−969) — велика княгиня київська, правителька Київської Русі (945−969), дружина київського великого князя Ігоря, мати князя Святослава Ігоровича, перша християнка серед київських князів.

По переказам, походила зі древнього слов’янського роду, народилася неподалік Пскова на селі Выбуты (Выбуцы) в верхів'ях річки Великої. Після вбивства древлянами Солов’яненка 945 знищила два весільних посольства до неї древлянського князя Мала («повеліла Ольга отрокам своїм засипати живими разом із турою, і отроки виконали веління княгині»). У 946 з такого самого поганському звичаєм вкотре жорстоко помстилася древлянам: спалила їх місто Коростень (Искоростень), зрадила смерті понад п’ять тис. його мешканців, знищила майже поголовно древлянскую знати; при розгромі міста таки загинула й сам князь Малий.

В ході свого необмеженого правління (син Святослав був у постійних походах) регулярно робила об'їзди підвладних Києву земель, — новогородских, псковських, розташованих уздовж річки Десна та інших.

В 945 здійснила першу у російській історії фінансово-адміністративну реформу: якщо її чоловіка Ігор збирав данина з подвластых земель, коли йому заманеться й скільки заманеться («всхыщая і грабяху»), вона встановила точний розмір стягнутої в користь Києва розміри данини («полюдья») — «уроки» (чи «оброки»), періодичність збору («статути») і слабким місця, куди слід було привозити «полюдье» («цвинтарі»). Підвладні Києву землі виявилися поділені на адміністративні одиниці, в кожної з-поміж яких був поставлений князівський адміністратор («тіун»).

По мері розширення земельних володінь князівства, Ольга прагнула зміцнити влада київських князів на можливо більшої території.

Укрепляя і розширюючи міжнародні зв’язку, княгиня вступив у контакти з римської церквою, але воліла тісніші торгово-економічні зв’язки з Візантією.

В 954 з єдиною метою їх зміцнення зробила першу поїздку до Царгород (Константинополь). У 955 — другу — коли урочисто стала до столиці Візантії з великою почтом. Цілі поїздки російської княгині були зовсім зрозумілі, тому обросли легендою. Відповідно до одних даним, сам візантійський імператор Костянтин Багрянородний був зацікавлений у союзі з Кримом Руссю і в неї «воев» (воїнів) «на допомогу». Відповідно до іншим даним, княгиню Ольгу хотіла женити тато свого сина Святослава одній із дочок імператора. У літописі потрапила легенда у тому, що сама Костянтин Багрянородний сватався до цієї немолодої вже російської вдові. Проте Ольга відкинула його, пославшись спочатку те що, що вона язичниця. Коли ж імператор зголосився сам хрестити її й бути її восприемником від купелі (як і зображено в пізніх літописних мініатюрах), Ольга нібито виявила завидне знання християнського канону, воспрещавшего брати шлюб із восприемницах. Можливо, легенда зберегла в перекрученою формі історію невдалого сватання сина Ольги Святослава до однієї з дочок імператора.

Так чи інакше, але Ольга до цього свою другу поїздку до Візантію стала першої російської княгиней-христианкой. Імператор Костянтин Багрянородний, дав їй християнське ім'я Олена на вшанування своїй матері, висловив цим особливе шанування до восприемнице.

Возвратившись в Київ, Ольга спорудила кілька дерев’яних храмів з поширення християнства київських і псковських землях. Але спроба змусити прийняти християнство сина Святослава закінчилася його відмовою. Син на той час став вже дорослою і, повідомляє літописець, полюбив ратне справа.

В нас саме Святослав багато часу проводить в походах, Ольга щодо справи продовжувала займатися усіма справами внутрішнього управління країною. Обмінювалася посольствами із німецьким імператором Оттоном I, проте християнського миссионера-католика вислала з Російських земель, оскільки, як вважала, він «був розумом простий і просторек».

В 968 викликала з військового походу сина Святослава, що у той час у дніпровських порогів, для зашиті від осадивших Київ печенігів.

Умерла не раніше липня 969 у Києві, причому літописець повідомляє, що «плакали усі клопоти з ній плачем великим син її й онуки та все люди». З дотриманням правил нової віри, повеліла синові перед смертю не здійснювати за їхніми могилою язичницької тризни. Онук Ольги Володимир Святославович розпорядився перенести її мощі перенесені в Десятинний храм Успіння у Києві.

В 1547 Ольга як перша російська правительница-христианка була віднесеною Російської Православної Церквою до образу рівноапостольних святих. Час правління Ольги і її сина Святослава завершило 150-річну історію побутування язичницької Стародавньої Русі, оформилася до останньої третину 10 в. на державу Русь.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.