Применение дидактичних принципів в трудовому і на професійному обучении

Застосування дидактичних принципів в трудовому і на професійному обучении.

Ринкова економіка пред’являє підвищені вимоги до працівникам народного господарства. На цьому, зокрема, випливає необхідність поліпшення трудовий підготовки шкільної молоді. Тим більше що виробництво, по крайнього заходу у нинішній перехідний час, неспроможна надавати школі, як це були раніше, матеріально-технічної, кадрової і втратити фінансове підтримки. Навряд чи можливо в найближчій перспективі посилення такої підтримки і з державного боку. Загальноосвітньої школі поки що залишається розраховувати в основному для своїх внутрішніх можливості, головним чином повніше, активне і цілеспрямованого використання суто педагогічних коштів — перегляд і модернізацію змісту, удосконалювання принципів і створення нових методів і форм організації обучения.

Таку роботу, користуючись свободою педагогічного творчості, спираючись на попередній досвід, не перший рік тривають ведуть передусім практики — вчителя, керівники шкіл й міжшкільних КПК, методисти. Нею розробляють і теоретики — педагоги-вчені, розробляючи проекти стандарту освітньої області «Технологія», відповідних навчальні програми, розпочинаючи створенню навчальні і методичних посібників. Чим тісніше співробітництво практиків та учених, тим менше невдач. Останні особливо прикрі, якщо стосуються програм, адже ними доведеться керуватися тисячам учителей.

Невдачі відбуваються з різних причин і зокрема, через ігнорування дидактичних принципів, особливостей їх застосування в трудовому навчанні. Нерідко забувають і принципові, основні, підтверджені практикою становища педагогіки трудового навчання про необхідність забезпечення: 1) його політехнічного характеру, в зв’язку зі продуктивною працею; 2) виховної, розвиваючої і профорієнтаційної спрямованості; 3) взаємозв'язку коїться з іншими ланками системи трудовий підготовки (суспільно корисним, продуктивною працею, профорієнтацією, позакласної зусиль для технічному творчості, сільськогосподарському опытничеству, прикладному мистецтву та ін.), з основами наук. Зневажливе ставлення до цих положенням вкрай негативно б'є по результатах роботи з поліпшенню трудовий підготовки школярів, але у статті ми хотів би лише звернути увагу читачів На цей обставина і докладніше зупинитися за принципами дидактики.

Дидактичні (від грецького слова didaktikos — повчаючий) принципи — це керівні ідеї, й становища, застосовувані щодо навчання всім навчальним предметів. У педагогічної літературі описано понад десять таких принципів: цілеспрямованість, науковість, доступність та інших. Переважно, вони є єдиними стосовно різним шкільним дисциплінам, але стосовно кожної їх мають свою специфіку. Ми зупинимося на особливостей застосування дидактичних принципів в трудовому навчанні, розраховуючи, що діти наші міркування і будуть корисні, і вчителям, і розробникам програм, і творцям навчальні і методичних пособий.

Цілеспрямованість навчання. Будь-яка діяльність ефективна, якщо визначено її мети. Навчання — це діяльність вчителя (викладання) і учнів (вчення). Які самі цілі цієї бурхливої діяльності, які цілі трудового обучения?

Зараз перед загальноосвітньої школою поставлено завдання формування вільної, творчої, освіченою, різнобічної і необхідність активної особистості. Оскільки працю був, є і головною умовою життєдіяльності людини, однією з основних частин її змісту, оскільки за ринкової економіці спроможність до праці (робоча сила) є товаром, якого пред’являються високі і швидко міняються вимоги, остільки важливою складової процесу формування особистості має бути становлення працівника, компетентного у сфері фахівця, водночас володіє високою професійною мобільністю. Отже, трудове навчання має спрямувати на комплексне розв’язання завдань розумового, морального, естетичного й фізичного розвитку учнів, залучення їх до загальнолюдських цінностей, формування в них фундаменту готовності до праці собі суспільства. Такий фундамент є сукупністю інтересів, мотивів, моральних чеснот, знань, умінь і навиків. Це передусім працьовитість, сумлінне та творче ставлення до праці, звичка щодо нього, трудова культура, чесність, совісливість і порядність, підприємливість і діловитість, ініціативність та висока дисципліна праці та, звісно, глибокі знання й уміння у сфері основ техніки, технології, економіки та організації виробництва, уявлення про шляхах його розвитку, екологічних проблемах, про основних напрямах науково-технічного прогресу, і навіть про мир професій, шляхах професіональною підготовкою, трудоустройства.

Цими загальними цілями трудового навчання вчителю слід керуватися щодо цілей кожного уроку, що на свій черга у значною мірою зумовлюють як зміст, а й форми та методи роботи з учнями. Необхідно домагатися здобуття права вони сприяли вихованню учнів на трудових традиціях народу, з прикладу життя і правоохоронної діяльності новаторів виробництва, розвитку школярі прагнення до винахідницької і раціоналізаторської діяльності, здібності сприймати й відчувати красу та перетворюючу силу праці, формуванню активного ставлення до життя, почуття хазяїна, інших позитивних моментів працівника, личности.

При плануванні роботи вчитель визначає, які поняття, практичні вміння необхідно сформувати цьому занятті, ставить за цьому сенсі виховні і розвиваючі завдання й вибирає відповідні методи. У результаті занять із метою рішення виховних завдань вчитель заохочує учнів, правильно виконують трудові прийоми, усвідомлено які використовують знання практично, соблюдающих вимоги безпеки труда.

Учитель користується такими прийомами активізації мисленнєвої діяльності (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування), що сприяють розвитку уваги, мислення, пам’яті, промови, т. е. виконують розвиваючу функцію навчання. Широко практикується також створення суспільної думки навколо участі школярів у праці, всемірне розвиток учнівського самоуправления.

При реалізації принципу цілеспрямованості вчителю слід домагатися здобуття права його прагнення навчання й виховання школярів зливалися зі своїми відповідними зусиллями з освоєння навчального матеріалу, саморозвитку, самовдосконалення, професійному самовизначенню, т. е. зі своїми активним ставленням до вченню. Така співпраця можливо, якщо учням відомі і зрозумілі мети всього навчально-виховного процесу кожного уроку, якщо вони бачать підмогу в себе у реалізації. Звідси випливає, що вчитель постійно повинен перейматися мотивів вчення школярів, коригувати неправильно сформовані, заохочувати позитивні, формувати новые.

Не просто, розробляючи навчальну програму, реалізувати мети формування в учнів певної суми знань і умінь, але набагато складніше забезпечити у своїй здійснення цілей виховання, розвитку школярів. Часто справа обмежується формулюванням цього в пояснювальній записці. Цього, звісно, мало. Необхідно, щоб лінія виховання, розвитку була опрацьована, щоб він була наявна в усій программе.

Науковість навчання. Цей принцип вимагає, щоб у результаті навчання в школярів було сформовано наукове світогляд, склалася система знання тенденціях розвитку техніки і виробництва, конкретизувалася поняття про науку як безпосередньої продуктивної силе.

Науковість трудового навчання буває у тому випадку, якщо учням розповідають як, наприклад, у тому, як влаштований і діє технічний об'єкт чи протікає технологічний процес, а й дають питанням, чому у такий спосіб. І тому приваблюють знання учнів, отримані під час уроків фізики, хімії, біології, математики. Приміром, в процесі професіональною підготовкою за фахами радіоелектронної промисловості школярі знайомляться одним із напрямів науковотехнічного прогресу — микроминиатюризацией радіоелектронної апаратури. Науковість до вивчення цього питання буде досягнуто за умови, якщо вчитель як скаже про провідних напрямах мікромініатюризації — микромодульном конструюванні, методі плівкових мікросхем i твердих схем, а й пояснить, чому виникла потреба зменшення габаритів і дотримання сили-силенної виробів та споживання ними енергії за одночасного підвищення надійності радіоапаратури і полегшенні її виробництва. У цьому, спираючись на знання учнів із фізики, вчитель підкреслює, що микроминиатюризация дозволяє в багато разів збільшити корисний обсяг радіоелектронної аппаратуры.

Інший приклад. Вже V—VII класах щодо під час уроків праці обробки металів і деревини учням слід надати елементарне уявлення про теорії різання і його наукових засадах, застосовуючи їх знання з фізиці. Широкі змогу реалізації цього принципу є в вчителів праці щодо у тих класах багатьох інших питань (матеріалознавство, пристрій інструментів, пристосувань, технологічних та інших машин, різні технологии).

Вчитель має знайомити школярів із об'єктивними науковими фактами, поняттями, закономірностями, теоріями, з сучасними досягненнями науки, застосуванням їх у виробництві, залучаючи вони самі до активної пізнавальної діяльності, до оволодіння її методами.

Одне з найважливіших і постійних завдань педагогіки — це приведення забезпечення і методів навчання у відповідність до змін у науці, техніці та у виробництві. У зв’язку з цим оновлюються навчальні програми, їх виключається застарілий матеріал. Проте, зазвичай, зміни швидше, і частіше, чому це відбивається у змісті програм, тож навчальних посібників. Тому вчителям необхідно виявляти ініціативу і творчість, щоб знайомити школярів із науково-технічними новинками, прийомами і методами праці новаторів. Це дозволить учням краще пристосуватися до сучасному виробництву, частим змін, які у ньому, на роботу за умов ринку праці та професій. Наприклад, ознайомлюючи школярів із методами розкроювання тканини, необхідно розповісти про сучасних досягненнях по моделювання, конструювання одягу, заснованих на виключно застосуванні мікропроцесорної і лазерної техники.

Проте зовсім не з усіма новітніми даними потрібно й можливо знайомити учнів. І вчителям, і розробникам програм слід старанно відбирати такі дані, оцінюючи його з погляду таких вимог: відповідність прогресивним і найстійкішою тенденціям діяльності у розвитку науки, техніки і виробництва; доступність розуміння учнями; можливість засвоєння в шкільних условиях.

Зв’язок із практикою, життям. Трудове навчання покликане відіграти важливу роль забезпеченні майбутньої соціального захисту, виживання які у умовах ринкової економіки, конкуренції над ринком робочої сили в. Він повинен допомогти їм у професійному самовизначенні, в адаптації по закінченні школи до навчання у професійному навчальному закладі чи самостійної роботі у умовах багатоукладної экономики.

На цьому дидактичного принципу випливає необхідність, по-перше, відповідності цілей та змісту трудового навчання сучасним вимогам (див. вище), і навіть регіональної місцеву специфіку (особливості соціальноекономічного розвитку, традиції, і т. п.), по-друге, його практичної спрямованості за формою і методам. Особлива педагогічна цінність трудового навчання у тому, завдяки своєму практичному, прикладному характеру дає набагато більше можливостей, ніж інші навчальні предмети, щоб вчити школярів з'єднувати теорію з практикою, цінувати знання, але тільки технологічні, а й у основам наук, т. е. вчити ефективно працювати, творити, творити, поєднуючи розумову діяльність із физической.

Вчителю слід пам’ятати, що практичні методи, передусім самостійна робота учнів, повинні превалювати під час вирішення педагогічних завдань, пов’язаних лише з формуванням знань і умінь у школьниов, але й їх вихованням та розвитком. Наприклад, розумовому розвитку учнів сприятимуть питання, завдання проблемного характеру, але, головне, не абстрактні, а мають прямий стосунок на роботу учнів по конструювання, розробці технології виробу, до самому процесу виготовлення або до роботи з проведення якогось сільськогосподарського опыта.

Формування економічних знань і умінь, економічної вихованості, культури відбувається успішніше, якщо вчитель, не захоплюючись поясненнями, домагається наближення умов практичної роботи учнів до производственным.

Моральне виховання школярів у процесі трудового навчання — це й не так слова вчителя про корисність працьовитості і сумлінності, порядності, дисципліни праці, скільки формування цієї й інших позитивних моментів працівника в практичної праці, звісно, при продуманому педагогічному керівництві ею.

Слів, хоча, зазвичай, потрібних, корисних, як пояснень, оповідань, повчальних розмов, у шкільництві надто багато. Слід зберігати практичній спрямованості трудового навчання, що забезпечує виховання та розвитку які у дусі єдності слова справи, теорії .і практики, змога школярів спробувати сили, знайти в справі, змолоду виробити неоціненну звичку до труду.

Разом про те хотілося б застерегти вчителів зайвого заземлення трудового навчання, від перетворення їх у ремісничий навчальний предмет. Потрібна чимале педагогічне майстерність, щоб школярі під час занять по праці працювали як руками, а й головою, та й щоб душа їх не діяла. Що ж до розробки програм, з дохідними статтями потрібно допускати надміру захоплення широтою тематики, обсягом інформації. При невелику кількість навчальних годин на трудове навчання це веде для її перетворення на теоретичний предмет. Треба йти до такому співвідношенню теорії та «практики, щоб у процесі трудового навчання школярі навчалися невтомно говорять на роботу, а сумлінно, творчо і зі знанням справи трудиться.

Систематичність і послідовність у навчанні. Знання й уміння учнів повинні являти собою певну систему, які формування — здійснюватися у такий послідовності, щоб изучаемый елемент навчального матеріалу був логічно пов’язані з іншими його елементами. Видатний російський педагог До. Д. Ушинський попереджав у тому, що, наповнена уривчастими, безладними знаннями, справляє враження комору, в якій усе безладно і сам господар не знайде те, що нужно.

Через війну трудового навчання в випускників школи мусить бути сформована цілісна система знань і умінь, як общетрудовых, загальновиробничих, і спеціальних (при профобучении), необхідні праці в конкретної професії. «Тому, наприклад, від класу до класу учні ознайомлюються дедалі більше широко і «глибоко питанням технології, опановують вміннями з виконання різних технологічних операцій, внаслідок одержуючи цілісне уявлення про судовий процес створення продукту праці з його конструкторської розробки та втілення у технологічної документації до обробки і технічного контролю. Аналогічно під час вивчення верстатів, автомобіля, швейної машини, трактори, ЕОМ школярі формується цілісне уявлення про систему, класифікації сучасних машин, про їхнє устрої і. Цьому сприятиме, зокрема, такий, при якому, пояснюючи будова та принцип дії токарського чи сверлильного верстата, вчитель разом із школярами згадає класифікацію машин, вивчену раніше, і підкреслить, що токарському і свердлильному верстатам ставляться до технологічним машинам, а електричний двигун є складовою є частиною більшості таких машин. З цією ж метою вчителю необхідна за процесі вивчення токарно-винторезного і фрезерного верстатів виявити спільність у тому устрої і устрої вивчених раніше токарського верстата по дереву і сверлильного станка.

Інший приклад. Учитель, навчаючи старшокласників професії токаря чи фрезерувальника, має спиратися з їхньої знання про побудову і принципі дії верстатів навчального типу, отримані раніше, пояснювати сутність відмінностей, наявних у устрої верстатів, застосовуваних з виробництва. У процесі вивчення верстатів з числовим програмним управлінням, зокрема, дуже важливо звернути увагу учнів на вдосконалення управляючого органу на верстаті. Щоб належно знань які у систему є узагальнення досліджуваного матеріалу. У зв’язку з цим учням дають знання про найзагальніших закономірності розвитку, ознайомлять із такими предметами, коштами Німеччини та процесами праці, у найбільш повно відбивається комплекс наукових знань і виражаються досягнення й науково-технічного прогресса.

Систематичність і послідовність разом із наступністю дозволяють за менше час досягти великих результатів. У практиці роботи вчителя Україні цього принципу реалізується у першу черга у тематичному і поурочном плануванні, у забезпеченні чіткої структури кожного заняття. Вчителю слід привчати до систематичності і послідовності школярів, формувати вони вміння планувати свою навчальну і діяльність, наприклад розробляти спочатку плани своєю практичною роботи, потім — технологічні карти. Особлива відповідальність у виконанні даного дидактичного принципу лежить на жіночих розробників навчальні програми. Саме програмах, передусім, навчально-виховний процес (формування знань і умінь, виховання і розвиток) має бути поданий в старанно продуманої, обгрунтованою, логічною, які забезпечують наступність структурі, системи та последовательности.

Доступність навчання. На цьому принципу випливає, що трудове навчання слід здійснювати з урахуванням розумових і фізичних можливостей учнів, досягнутого ними рівня знань і умінь, розвитку. Разом про те доступність не тотожна легкості у навчанні, изучаемый матеріал повинен вимагати від школярів певних докладає зусиль до його усвоения.

Реалізуючи Україні цього принципу, вчителю слід пам’ятати як теоретичні відомості, а й фізичне навантаження на організм учнів при виконанні ними практичних робіт, регулювати її. Однією з коштів забезпечення доступності досліджуваного матеріалу, посильну™ практичних робіт є диференціація завдань із урахуванням особливостей учнів. Учитель сягає доступності у навчанні краще, якби кожному занятті враховує рівень підготовленості учнів з основ наук, вміло застосовує навчальні демонстрації, наочне приладдя. Наприклад, при поясненні нового матеріалу на тему «Монтажні дроти» учням доцільно показати стенд із зразками різних дротів, застосовуваних электрорадиотехнике і електроніці. Це школярам краще запам’ятати їх за зовнішнім виглядом, і навіть засвоїти знання про їхнє фізико-хімічних властивості. При поясненні видів в’язки монтажних джгутів корисно показати виконані великим планом зразки джгутів, щоб школярі краще зрозуміли техніку кріплення ниток і ув’язування петель на джгуті, спосіб розгорнення об'ємного джгута в плоскость.

Іноді автори проектів програм, проявляючи, на погляд, зайве прагнення інноваціям, вже у початкових класах дають такі, наприклад, складні теми, як інформаційні технології, радіоелектроніка. Вони, певне, походять від бытовавшего порівняно нещодавно у деяких наукових педагогічних колах думки у тому, що принцип доступності належить немає змісту, лише до методів навчання. Досвід показав неправомірність, нежиттєвість такого підходу. Насправді що така матеріал подавався молодших школярів або у спрощеному украй, примітивному вигляді, або не вимагав від вчителя занадто чимало часу на роз’яснення, як від учнів надто великого напруги, тоді як у досягненні певного віку їм було запропоновано засвоїти його порівняно швидко і надмірних усилий.

Свідомість, активність і самостійність які у навчанні. Цей принцип залежить від активному оволодінні школярами знаннями й вміннями з урахуванням їх осмислення, творчої переробки нафти і застосування в процесі самостійної роботи. Неодмінними умовами реалізації цього принципу є усвідомлення учнями цілей навчання, співробітництво вчителя і учнів у тому достижении.

Вчителю слід ставити які у такі умови, коли він самим потрібно добувати знання, виявляти самостійність в оволодінні вміннями, методами вчення. Актуальність аналізованого принципу для трудового навчання залежить від того, що не активної самостійної діяльності неможливо сформувати трудові вміння. Тому діяльність учнів мусить бути організована те щоб вони самостійно (але під керівництвом вчителя, з допомогою його пояснень, показу тощо. п.) виконували вправи, лабораторнопрактичні, практичні і навчально-виробничі роботи, вирішували технічні, технологічні й економічні завдання, навчалися у своїй користуватися технічної, особливо довідкової, літературою, і навіть документацією (кресленнями, технологічними картами, схемами і др.).

Аналізований принцип передбачає, зокрема, використання у навчанні проблемного підходи до виконання трудових завдань школярами і до викладу навчального матеріалу, проведенню розмов учителем.. Наприклад, отримавши завдання виготовити деталь, учні повинні самостійно планувати майбутню роботу, підбирати необхідні матеріали, інструмент й устаткування, складати схеми і креслення, робити розрахунки, та був виготовляти виріб і випробувати його. Звісно, виконувати окреслені вище дії обсязі учні відразу що неспроможні. Поступово, принаймні накопичення знань і умінь, трудового досвіду, школярі переходять до виконання завдань творчого характеру, наприклад вирішують завдання з неповними даними, спостерігають за будь-яким явищем чи процесом, роблять висновки, шляхом проведення сільськогосподарських дослідів беруть участь у рішенні проблем підвищення врожайності різних культур чи продуктивності тварин. При проблемному викладі навчального матеріалу вчитель розповідає, як виникла та чи інша проблема з виробництва, яким шляхом вона решалась.

Успішна реалізація даного дидактичного принципу значною мірою залежить від навчальні програми, які мають як націлювати і спрямовувати вчителя в розвитку свідомої, активної наукової та самостійної навчальної діяльності учнів, а й подавати йому конкретну допомогу у здійсненні систематичного педагогічного керівництва з цією деятельностью.

Оптимальний поєднання наочних, словесних і практичних методів навчання. З часу Я. А. Коменського відомий принцип наочності навчання: він повинен включати безпосереднє сприйняття учнями конкретних образів досліджуваних об'єктів, процесів і безкомпромісність дій. Проте наочність міцно пов’язана з мисленням. Успіху щодо навчання можна досягти при поєднанні чуттєвої і абстрактної діяльності, потім вказували І. Р. Песталоцці, До. Д. Ушинський, А. Дистервег: відчуття повинні перетворюватися на поняття, з понять — складатися думку, наділена в слово.

У процесі трудового навчання живе сприйняття об'єктів і явищ нерозривно пов’язують із їх осмисленням. Це досягається поєднанням наочності з поясненнями вчителя і бесідами, спрямованими на роз’яснення смислу і сутності досліджуваних учнями предметів, засобів і процесів праці. Через війну трудового навчання учні повинні підготуватися до практичної діяльності. Вона можлива з урахуванням понять, суджень і умовиводів, пов’язаних у свідомості учня з чіткими конкретними образами відповідних об'єктів, процесів і безкомпромісність дій. Тож у навчанні широко застосовують показ наочних посібників, технологічних процесів, діючих технічних пристроїв, трудових прийомів і операций.

Багато виробничі процеси та явища у техніці, студійовані школярами, неможливо сприймати безпосередньо. Наприклад, не можна спостерігати безпосередньо обертове магнітне полі асинхронному трехфазном електричному двигуні чи процес перебудови внутрішньої структури сталі у ході її термічної обробки. Тож у трудовому навчанні широко використовують условно-символическое відображення процесів і явищ як схем, таблиць, графіків, і навіть різні моделі і макети. Іноді условно-символическими зображеннями мають тому випадку, коли слід підкреслити те спільне, що вирізняло кількох объектов.

Графічне зображення виконуваних операцій на инструкционной карті сприяє більш усвідомленої їх виконання і дає можливість учневі контролювати свої дії. Особливо це в молодших класах, коли школярі ще добре представляють результати своєї труда.

У трудовому навчанні широко використовують різні моделі верстатів, машин, і навіть натуральні об'єкти. Наприклад, щодо властивостей тканин використовують стенди із зразками, щодо устрою двигуна автомобіля як наочного посібники застосовують справжній двигатель.

Вчителю слід пам’ятати, що наочним засобам навчання можна вважати і устаткування, і оснащення навчальних, навчально-виробничих майстерень, цехів і земельних ділянок. Зовнішній вид, стан, розташування, способи зберігання інструментів, пристосувань, верстатів, верстатів, матеріалів, заготовок, комплектуючих виробів тощо. п.— усе це зорово сприймається школярами, відбивається у їх людській свідомості та надає, в засисимости від якості, рівня побаченого, позитивне чи негативне освітнє і виховне воздействие.

Саме наші вітчизняні психологи і педагоги показали, що необхідно розширити традиційний дидактичний принцип наочності, його разом із абстрактним мисленням, словом, практичними діями. Ю. До. Бабанский пише: «Виникла потреба у тому, щоб сформулювати спеціальний принцип, який орієнтує педагогів на оптимальне поєднання живого споглядання, абстрактного мислення та практики в процесі, цебто в оптимальне поєднання словесних, наочних і практичних, репродуктивних і пошукових, індуктивних і дедуктивних методів обучения"[1].

Покладати реалізацію принципу наочності, тим більше такому його розумінні, однієї вчителя було неправильним. І це дидактичний принцип, як й інші, має знайти себе у навчальних программах.

Облік індивідуальних особливостей учнів. Цей принцип жадає від вчителя оптимального поєднання колективних і індивідуальних форм навчання. Останні набувають як ніколи актуальними нині, коли соціально-економічні й у суспільстві вимагає від школи посилення уваги до розвитку особистості кожного учня. Індивідуальний підхід до студентів обумовлений переважно їх фізіологічними (тип вищої нервової діяльності, співвідношення сигнальних систем), психологічними і особистісними (процеси сприйняття, уваги, мислення, пам’яті, моральні якості, риси характеру, мотиви поведінки, ставлення до праці та інших.) особенностями.

З метою здійснення аналізованого принципу завдання школярам дають дифференцированно[2] (відповідно до вимогами принципу доступності), і навіть проводять індивідуальні інструктаж, бесіди й консультації. Для школярів, яким розвинені ті чи інші здібності, організують додаткові вправи розвиває і коригувального характера.

Особливо великі змогу здійснення цього принципу представляють різні види практичних робіт, трудова практика і продуктивний працю учнів. Індивідуалізації сприяє також застосування методів програмованого навчання. З метою надання виховного на окремих учнів вчитель нерідко з допомогою учнівського колективу проводить індивідуальну роботу, спрямовану зміцнення трудовий дисципліни, розвиток професійних інтересів, акуратності, точності, працьовитості, відповідальності, інших моральних, і навіть вольових качеств.

Окрему увагу слід приділяти учням, які захоплені будь-яким справою, наприклад радіоаматорам, автолюбителям та інших. Для таких школярів бажано підбирати завдання підвищеної труднощі, творчого характеру, виконання яких вимагає і самостійного вивчення науково-технічної літератури, розробки проектів, виконання складних та відповідальних трудових операций.

Необхідна умова правильного здійснення індивідуального підходу — систематичне і всебічне вивчення учителем кожного з які у процесі розмов із них і спостережень над його роботою, поведінкою під час занять і позакласних заходах, на виробничої практиці, в учнівських бригадах, і навіть при ознайомленні з її семейно-бытовыми условиями.

Міцність і дієвість результатів навчання. Засвоєння знань і умінь учнями буде успішним, якщо вони роблять повний цикл пізнавальних дій, що з сприйняття досліджуваного матеріалу, його осмислення, запам’ятовування застосування на практике.

Реалізація цього принципу жадає від вчителя ретельнішого добору матеріалу кожному за заняття. У цьому увагу насамперед потрібно приділяти його основному змісту, що тільки поступово має розширюватися, доповнюватися новими даними, та був використовуватися для повторення у різних ситуаціях та до застосування практично. У міцному формуванні практичних умінь на вирішальній ролі грають тренувальні вправи, практичні, лабораторно-практические і учебновиробничі роботи, продуктивний працю. Визначення основних понять, найважливіші формули, послідовність технологічних операцій, правила безпечної праці та повідомлення учні повинні осмислено завчити але рішуче запам’ятати. Разом про те, ніж перевантажувати пам’ять школярів, слід навчити їх почати користуватися довідкової литературой.

Аналізований принцип вимагає як міцності знань і умінь, а й їхні дієвості: здібності застосовувати їх під час вирішення різних практичних завдань, під час здійснення самостійної праці різного характеру. Дієвість результатів навчання характеризується рівнем сформованості необхідних життя і праці сучасних умовах якостей особистості, якостей працівника, вихованістю випускників школи дусі єдності знань й переконань, слова справи, свідомості людини та поведения.

Кожен із дидактичних принципів однаково важливий, кожен із новачків в окремішності, все принципи разом слід враховувати вчителям, і творцям навчальні програми, і авторами навчальних посібників щодо завдань, змісту, форм і методів трудового навчання. Усі дидактичні принципи взаємопов'язані, взаємозалежні, усі вони є раз назавжди даними і незмінними. Зміни у соціально-економічній, політичної життя суспільства, розвиток педагогічної науку й практики викликають поява нових принципів, трансформацію існуючих, традиційних. Розглянуті принципи, рекомендації за реалізацією — це готових рецептів, не догма, вони мають використовувати творчо, спираючись на знання методи і досвіду трудового навчання, і запитають обов’язково комплексно. Останнє дуже важливо, у висновок ще кілька рекомендацій узагальнюючого характера.

При комплексної реалізації дидактичних принципів слід передбачати; використання трудового навчання на формування у учнів системи знань і умінь у сфері виробничих засад; добір (відповідно до вимогами навчальної програми) для засвоєння учнями міцно встановлених у науці, техніці, з виробництва знання предметах, засобах і процесах праці; застосування суворо наукової термінології; організацію самостійних вправ учнів, практичних, лабораторно-практических і навчально-виробничих робіт, впровадження проблемного навчання, залучення школярів до виконання сільськогосподарських дослідів, зокрема по виробничої тематиці, і інших завдань, потребують творчого мислення; ознайомлення учнів з тенденціями науково-технічного прогресу, прогресивними формами і методами організації праці; використання всіх етапів трудового навчання на формування школярі політехнічних — общетрудовых і загальновиробничих — умінь і навиків, цілісної системи знань по загальним науковим основам сучасного виробництва; складання перспективного (календарного) плану з кожної темі програми; ретельне і систематичне планування роботи з кожне майбутнє заняття з впровадження його в зв’язку зі попередніми із наступними заняттями; систематичне застосування методів узагальнення досліджуваних відомостей і навчання цим методам школярів; навчання від відомого до невідомому, від простого до складного, від легкого до важкого, створення процесі умов, потребують певного напруги розумових і фізичних сил школярів; добір об'єктів праці, відповідальних віковим і пізнавальним можливостям учнів; нормування роботи з урахуванням фізичних можливостей та навчальних успіхів школярів; спонукання учнів до самостійності оволодіння знаннями і умінь, у виконанні практичних робіт; розвиток школярі спостережливості, логічного мислення, пам’яті, уваги, уяви; постановка перед учнями проблемних технічних, технологічних, економічних завдань і завдань; організація самостійної роботи школярів із технічної літературою і документацією, формування в учнів умінь і навиків конструювання, проектування, виконання опытнической роботи; раціональне поєднання творчої і виконавчої діяльності школярів; поєднання показу досліджуваних учнями технічних об'єктів, технологічних процесів, трудових дій, і навіть наочних посібників, дослідів, условно-символических зображень (схем, креслень, таблиць тощо. п.), навчальних кінофільмів, діафільмів, діапозитивів тощо. п. з вчителя і бесідами, з аналитико-синте-тической діяльністю школярів; систематичне і всебічне вивчення індивідуальних особливостей школярів та цій основі коригування навчально-виховного процесу; створення змінюються ситуацій до застосування учнями придбаних знань і умінь (за словами академіка А. М. Несмеянова, застосування — справжня мати навчання); періодичне проведення узагальнюючих залікових і контрольних робіт (передусім практичного характеру); що у складанні характеристик учнів, у яких відбиваються результати навчання (у своїй слід пам’ятати його освітнє, виховне і розвиваюче значення); використання інформації про подальшому життєвому і на професійному шляху випускників школи з метою оцінки результатів роботи з учнями та внесення корективів в учебновиховний процесс.

———————————- [1] Бабанский Ю. К. Принципи навчання у сучасній загальноосвітній школі // Початкова освіту. — 1970, — № 2. — З. — 107 [2] Терещук Р. У. Диференційовані завдання — як засіб індивідуального підходи до учням // Школа і виробництво. — 1992, — № 11−12. — З. — 8.